Справа № 320/41781/23 Суддя (судді) суду 1-ї інстанції:
Донець В.А.
Іменем України
12 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
судді-доповідача Сорочка Є.О.,
суддів Єгорової Н.М.,
Коротких А.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства економіки України про визнання протиправним та скасування наказів,
ОСОБА_1 звернувся до Київського окружного адміністративного суду із позовом до Міністерства економіки України, в якому просить:
- визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства економіки України «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » від 07.04.2023 №472-К у частині звільнення ОСОБА_1 з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу»;
- поновити ОСОБА_1 на посаді державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості Міністерства економіки України з 20.04.2023;
- стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу з 20.04.2023 до дня поновлення на роботі;
- визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України»;
- стягнути з Міністерства економіки України на користь ОСОБА_1 100000,00 грн. шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади у вигляді моральних страждань.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем порушено приписи статті 29 Кодексу законів про працю України, пункту 2 статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг», протиправне не застосування вимог Закону України «Про електронні довірчі послуги» у частині дотримання процедури надсилання попередження про припинення державної служби на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», оскільки попередження надіслано без накладання удосконаленого чи кваліфікованого електронного підпису відповідального працівника, що призвело до зміни застосунком Viber надісланої інформації, а також без надання позивачем згоди чи оформлення домовленості між працівником та роботодавцем на альтернативні способи надсилання документів для ознайомлення. Звертає увагу на невірне застосування відповідачем статті 43 Закону України «Про державну службу» щодо попередження позивача про можливе припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження в зв'язку з тим, що відповідачем не було враховано обставину переведення позивача наказом від 17.01.2020 №175-к до Міністерства економіки України, що зобов'язувало відповідача застосувати статтю 43 Закону України «Про державну службу» у редакції, чинній на час переведення позивача та якою передбачався обов'язок попередити позивача про зміну істотних умов праці не пізніше як за 60 календарних днів до можливого припинення державної служби, що є порушенням статті 58 Конституції України. Наголошує на відсутності правових підстав для звільнення позивача на підставі наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України», оскільки цей наказ прийнято з порушенням вимог частини другої статті 19 Конституції України, пунктів 8, 9, 14, 26 частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», якими міністр не наділений повноваженнями вносити зміни до діючої структури відповідного міністерства.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року у задоволенні позову відмовлено.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове, яким задовольнити позов у повному обсязі. Апеляційну скаргу обґрунтовано тим, що позивачу за допомогою програми Viber 21.02.2023 об 11:51 год. надіслана сканована копія попередження про можливе звільнення та перелік наявних вакантних посад Міністерства економіки України, однак як протокол, складений на годину раніше аніж надіслане повідомлення може фіксувати факт доведення інформації або документів до відома державного службовця є незрозумілим. Вказує, що протокол містить недостовірну інформацію і не може бути належним доказом щодо фіксації факту доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку. Наголошує, що судом не застосовано ст. 29 КЗпП України, який підлягав застосуванню в частині, що регламентує накладення удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису на документи. Також звертає увагу на незастосування судом статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», який підлягав застосуванню та протиправно застосована стаття 9-1 Закону України «Про державну службу», а також ряд іншим нормативно-правових актів, які підлягали застосуванню у спірних правовідносинах.
Відповідачем подано відзив на апеляційну скаргу в якому зазначено про безпідставність доводів апеляційної скарги, відсутність підстав для її задоволення та відсутність підстав для скасування рішення суду першої інстанції.
Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України справу розглянуто в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Так, судом першої інстанції встановлено і підтверджується матеріалами справи, що наказом Міністерства соціальної політики України від 05.03.2019 №283-к «Про призначення ОСОБА_1 », на підставі протоколу від 26.12.2018 №183 засідання конкурсної комісії для відбору осіб на зайняття посад фахівців з питань реформ в апараті Міністерства соціальної політики України, ОСОБА_1 з 11.03.2019 призначено на посаду державного експерта експертної групи з питань охорони безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці як переможця конкурсу, враховано присвоєння йому за попереднім місцем роботи 11 рангу державного службовця.
Наказом Міністерства розвитку економіки, торгівлі та сільського господарства від 17.01.2020 №175-к ОСОБА_1 призначено на посаду державного експерта експертної групи з питань охорони, безпеки та гігієни праці директорату норм та стандартів гідної праці з 17.01.2020 за переведенням з Міністерства соціальної політики України (9 ранг державного службовця, стаж державної служби 10 років 07 місяців 05 днів).
Наказом Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» внесено зміни до структури апарату Міністерства, зокрема вилучено зі структури директорат праці та зайнятості.
Наказом Міністерства економіки України від 02.02.2023 №150 ОСОБА_1 на підставі його заяви надано відпустку з 13.02.2023 по 05.03.2023.
Наказом Міністерства економіки України «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » від 07.04.2023 №472-К позивачу на підставі заяви від 23.03.2023 надано відпустку з 10.04.2023 по 19.04.2023.
Цим наказом ОСОБА_1 звільнено з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Підставою прийняття наказу зазначено: наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України»; «Перелік змін до штатного розпису Міністерства», затверджений 03.03.2023; попередження від 21.02.2023.
Наказом від 07.04.2023 №472-К також передбачено виплату вихідної допомоги на підставі статті 87 Закону України «Про державну службу» та компенсації за 2 календарні дні щорічної відпустки за період роботи з 17.01.2023 по 20.04.2023.
Не погодившись зі своїм звільненням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що звільнення позивача є правомірним, відбулося у відповідності до приписів чинного законодавства.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Спірні відносити стосуються припинення державної служби позивача як державного службовця за ініціативою відповідача в зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства економіки України без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Позивача звільнено оскаржуваним наказом від 07.04.2023 №472-К на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час складання попередження про можливе звільнення та видання оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К), за якою підставами для припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення є скорочення чисельності або штату державних службовців, скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, реорганізація державного органу.
За змістом наведеної норми припинення державної служби за ініціативою відповідача можливе у випадках скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису державного органу без скорочення чисельності або штату державних службовців, що й зазначено в оскаржуваному наказі від 07.04.2023 №472-К як підставу для припинення державної служби позивача.
Іншою підставою для прийняття оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К зазначено наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України», яким внесено до структури апарату Міністерства економіки України, затвердженої наказом Міністерства економіки України від 02.09.2022 №2913 (зі змінами), такі зміни:
розділи «Директорат праці та зайнятості» та «Директорат розвитку реального сектору економіки» виключити;
після розділу «Департамент сфери публічних закупівель та конкурентної політики» доповнити розділами такого змісту:
«Департамент праці та зайнятості, Відділ з питань регулювання трудових відносин, Відділ з питань оплати праці та грошового забезпечення, Відділ з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників, Відділ з питань професійного розвитку, Відділ з розвитку людського капіталу та соціального діалогу, Відділ з питань аналізу, прогнозу та формування політики у сфері зайнятості, Відділ з питань релокації підприємств та програм працевлаштування, Відділ з питань трудової міграції;
Департамент розвитку реального сектору економіки;
Управління розвитку ринків з високою доданою вартістю, Відділ розвитку ринків з високою доданою вартістю, Відділ з питань смарт-спеціалізації та ресурсоефективності;
Управління реального сектору економіки, Відділ розвитку реального сектору економіки, Відділ державних програм та розвитку ринків машинобудування;
Управління цінової політики, Відділ цінової і тарифної політики, Відділ методології ціноутворення та аналізу цінової ситуації».
Згідно з оскаржуваним наказом від 07.04.2023 №472-К позивача звільнено з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості.
Отже, внаслідок внесення змін наказом від 30.01.2023 №734 до структури апарату Міністерства економіки України щодо ліквідації, зокрема директорату праці та зайнятості, посада державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників, яку обіймав позивач, була скорочена. Натомість було створено Департамент праці та зайнятості з відповідними відділами.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що внесення наказом від 30.01.2023 №734 змін до структури апарату Міністерства економіки України є достатньою підставою для висновку про скорочення посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників внаслідок зміни структури Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців.
При цьому є помилковими твердження позивача про те, що фактично структура Міністерства економіки України не зазнала змін, оскільки підрозділи були лише перейменовані, а їх функції залишились незмінними. Наслідком внесення змін до структури Міністерства була ліквідація директоратів, скорочення посад державних експертів, новостворені посади не передбачали відповідних надбавок як у державних експертів.
Крім того, є необгрунтованими доводи позивача про відсутність повноважень у Міністра економіки України ухвалювати наказ від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України».
Відповідно частини другої статті 8 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» від 17.03.2011 №3166-VI (у редакції, чинній на час ухвалення наказу від 30.01.2023 №734):
міністр як керівник міністерства затверджує структуру апарату міністерства і його територіальних органів (пункт 8 частини другої статті 8);
апарат міністерства складається із секретаріату та самостійних структурних підрозділів. Структуру апарату міністерства затверджує міністр (частина третя статті 11).
Таким чином, наведеними нормами міністра відповідного міністерства наділено повноваженнями затверджувати структуру апарату міністерства, в тому числі вносити зміни до існуючої структури, що за своїм змістом відноситься до повноважень (є їх частиною) затверджувати апарат міністерства.
Інше тлумачення зазначених норм Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» було б нелогічним, оскільки позбавляло б міністра можливості змінювати структуру апарату відповідного міністерства в разі, коли немає необхідності затверджувати нову структуру.
Відтак помилковими є доводи позивача про відсутність повноважень у Міністра економіки України вносити зміни до раніше затвердженої структури апарату Міністерства шляхом видання відповідного наказу.
Підставою протиправності наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» зазначено його невідповідність постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій».
Відповідно до частини четвертої статті 11 Закону України «Про центральні органи виконавчої влади» вимоги до формування структури апарату міністерства визначаються Кабінетом Міністрів України.
За змістом пункту 1-1 постанови Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 у складі апарату міністерств утворюються (якщо інше не передбачено актами, що мають вищу юридичну силу):
директорат як самостійний структурний підрозділ, що утворюється для виконання завдань, пов'язаних із забезпеченням формування державної політики в одній або декількох сферах компетенції міністерства, координацією та моніторингом її реалізації, проведення аналізу та оцінки впливу її реалізації на заінтересовані сторони, а також інших завдань, крім тих, що пов'язані з виконанням функцій з надання адміністративних послуг, управління об'єктами державної власності або здійснення державного нагляду (контролю);
у міністерствах також утворюється секретаріат - сукупність самостійних структурних підрозділів і посад, що здійснюють організаційне, правове, фінансово-економічне, матеріально-технічне забезпечення діяльності міністерства, зокрема щодо: забезпечення функціонування документообігу, здійснення контролю за дотриманням строків виконання завдань і заходів, відповідальним за виконання яких є міністерство; управління персоналом, ведення бухгалтерського обліку і звітності; протокольного забезпечення міжнародного співробітництва; реалізації законодавства щодо доступу до публічної інформації, організації розгляду звернень громадян; забезпечення ІТ-підтримки та захисту інформації; забезпечення здійснення державних закупівель; забезпечення взаємодії із засобами масової інформації та зв'язків з громадськістю; матеріально-технічного та господарського забезпечення; взаємодії з органами державної влади; дотримання вимог щодо охорони праці та цивільного захисту;
у міністерствах можуть утворюватися департаменти, управління, відділи та сектори відповідно до вимог, установлених пунктом 1 цієї постанови для департаментів, управлінь, відділів та секторів центральних органів виконавчої влади.
Також цим пунктом Постанови Уряду визначено, що перелік структурних підрозділів, які можуть утворюватися у складі апарату міністерства, встановлюється міністром з урахуванням граничної чисельності працівників апарату, складності та обсягу покладених на орган завдань.
Відсутність в апараті Міністерства економіки України директорату праці та зайнятості як самостійного структурного підрозділу та створення департаменту праці та зайнятості не суперечить зазначеним приписам, позаяк ними передбачено можливість утворення департаментів. При цьому утворення відповідного підрозділу віднесено до дискреційних повноважень Міністра економіки України.
Таким чином є помилковими доводи позивача щодо протиправності його звільнення через невідповідність наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій».
Враховуючи дискреційність повноважень Міністра економіки України визначати структуру апарату Міністерства та її склад (утворення, ліквідація, перейменування відповідних підрозділів, визначення їх чисельності з урахуванням граничної чисельності, тощо), необґрунтованими є доводи позивача, як підстава протиправності оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К, відсутність мотивів у наказі Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 щодо доцільності, необхідності змінювати структуру апарату Міністерства.
Крім того, суд першої інстанції вірно зазначив про неефективність обраного позивачем способу захисту порушеного права в спорі про поновлення на публічній службі шляхом оскарження наказу від 30.01.2023 №734 щодо внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України, оскільки скасування цього наказу не призведе до відновлення прав, інтересів позивача, за захистом яких він звернувся.
У постановах від 28.03.2019 у справі № 755/3495/16-ц та від 22.01.2020 у справі №451/706/18 Верховний Суд, зазначив, що не є належним способом захисту оскарження працівником рішення про визначення структури підприємства чи установи, про зміну в організації виробництва і праці, скорочення чисельності або штату працівників, оскільки прийняття такого рішення є виключною компетенцією власника такого підприємства чи установи або уповноваженого ними органу та є складовою права на управління діяльністю підприємством чи установою. Правом працівника залишається оспорювати власне саме правомірність його звільнення.
Наведена правова позиція застосована Верховним Судом також у постановах від 10 та 18 березня 2020 року у справах № 822/364/17 та № 640/7652/19 відповідно.
З огляду на зазначене та враховуючи, що формування структури міністерства є складовою права на управління діяльністю відповідним центральним органом виконавчої влади, правом працівника залишається оспорювати саме правомірність прийняття рішення про його звільнення.
Разом з тим, оскільки наказ від 30.01.2023 №734 указано в оскаржуваному наказі від 07.04.2023 №472-К про звільнення позивача однією з підстав звільнення, суд, зважаючи на підстави позову, зобов'язаний надати наказу від 30.01.2023 №734 правову оцінку.
Таким чином, вимога про визнання незаконним та скасування наказу Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» задоволенню не підлягає.
Зважаючи на внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України наказом від 30.01.2023 №734, унаслідок чого посада державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості, яку обіймав позивач, була скорочена, є правомірним застосування відповідачем до спірних відносин пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Відповідно до частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу» (у редакції, чинній на час складання попередження про можливе звільнення та видання оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К) суб'єкт призначення або керівник державної служби попереджає державного службовця про наступне звільнення на підставі пунктів 1 та 1-1 частини першої цієї статті у письмовій формі не пізніше ніж за 30 календарних днів. Одночасно з попередженням про звільнення на підставі пункту 1 частини першої цієї статті суб'єкт призначення або керівник державної служби пропонує державному службовцю іншу рівнозначну посаду державної служби або, як виняток, нижчу посаду державної служби відповідно до професійної підготовки та професійних компетентностей. При цьому враховується переважне право на залишення на роботі, передбачене законодавством про працю. Державний службовець звільняється на підставі пункту 1 частини першої цієї статті у разі, коли відсутня можливість запропонувати відповідні посади, а також у разі його відмови від переведення на запропоновану посаду.
Позивач вказує, що відповідачем порушено процедуру попередження його про звільнення.
Як вбачається з попередження, яким ОСОБА_1 , державного, експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості, повідомлялось про те, що наказом Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» внесені зміни до структури Міністерства та 03.02.2023 затверджено штатний розпис Міністерства економіки України, згідно з яким посада, яку обіймав позивач скорочена.
З урахуванням цього запропоновано переведення на посаду головного спеціаліста відділу з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників департаменту праці та зайнятості. Попереджено про звільнення за пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу» в зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису без скорочення чисельності або штату державних службовців, у разі відмови від переведення на запропоновану посаду, але не раніше ніж через 30 календарних днів з дня попередження. Також запропоновано перелік наявних вакантних посад Мінекономіки для можливого переведення на одну з них для подальшого проходження державної служби.
До попередження додано список вакантних посад Міністерства економіки України станом на 21.02.2023, усього 24 вакантні посади.
У доданому до суду попередженні відсутня особиста відмітка ОСОБА_1 про ознайомлення.
Департаментом управління персоналом Міністерства економіки складено протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця 21.02.2023 о 10:51 год.
У протоколі зазначено, що з метою ознайомлення державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості ОСОБА_1 з попередженням про можливе звільнення, а також списком вакантних посад Міністерства економіки України станом на 21.02.2023, відповідно до статті 9-1 Закону України «Про державну службу», «Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, з мобільного телефону головного спеціаліста відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом (НОМЕР_2) на контактний мобільний телефон ОСОБА_1 ( НОМЕР_1 ), зазначений в його особовій справі, за допомогою програми Viber 21.02.2023 об 11:51 год. надіслана сканована копія попередження про можливе звільнення та перелік наявних вакантних посад Міністерства економіки України.
Протокол складено в місті Києві (Міністерство економіки України, вулиця Хрещатик, 24, кімната 429), його підписали: головний спеціаліст відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом ОСОБА_2; начальник відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом А.А.Ничипорук; директор департаменту управління персоналом Л.Є.Семенець.
Позивач вказав, що 21.02.2023, перебуваючи у відпустці, отримав через застосунок Viber повідомлення з трьома вкладеними файлами. При спробі їх відкрити отримав три чорні зображення, оскільки застосунок Viber змінив не захищені електронним підписом файли. За припущеннями позивача, це могло бути попередження про звільнення. До позову позивач додав три видруки копій екрану мобільного телефону, з яких убачається отримання позивачем повідомлення від ОСОБА_2 та зазначенням про те, що «файл не знайдено».
За клопотанням представника відповідача в судовому засіданні 28.02.2024 допитано свідка ОСОБА_2 головного спеціаліста відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом Міністерства економіки України.
Свідок підтвердила, що надсилала зі свого мобільного телефону на номер телефону позивача попередження про майбутнє звільнення ОСОБА_1 (один аркуш) та список вакантних посад (два аркуші). Свідок уточнила, що за допомогою свого телефона зробила фотозображення цих документів, які надіслала адресату ОСОБА_1 за допомогою застосунку Viber. У судовому засіданні судом першої інстанції оглянуто телефон свідка, зокрема застосунок Viber. Судом установлено, що абоненту ОСОБА_1 надіслано зазначені документи об 11:51 год. - 11:52 год. 21.02.2023, що відповідає доданим до відзиву видрукам зображень екрану телефона свідка.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що досліджені докази: протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 21.02.2023; попередження про можливе звільнення ОСОБА_1 ; список вакантних посад станом на 21.02.2023; друковані копії зображень телефона свідка щодо листування з абонентом ОСОБА_1 21.02.2023 об 11:51 год. - 11:52 год.; покази свідка, дають підстави дійти висновку про надіслання позивачу 21.02.2023 на його помер телефону попередження про можливе звільнення зі списком вакантних посад усього на трьох аркушах (три файли).
При цьому суд враховує визнання позивачем обставини використання ним номера телефона, зазначеного в протоколі про доведення інформації та документів до відома державного службовця від 21.02.2023.
Розбіжності в показах свідка стосовно виготовлення нею сканованих копій чи фотозображень з оригіналів зазначених документів жодним чином не спростовують наведений висновок суду та не суперечать дослідженим доказам.
Крім того, досліджені судом попередження та список вакантних посад, які додані відповідачем до відзиву є ідентичними документам, які надсилались позивачу 21.02.2023 за допомогою застосунку Viber.
Відповідно до статті 9-1 Закону України «Про державну службу» (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад):
доведення інформації або документів до відома державного службовця відповідно до вимог цього Закону здійснюється шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку. У разі доведення інформації або документів шляхом використання інших засобів телекомунікаційного зв'язку такий спосіб фіксується протоколом у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України (частина перша);
інформація або документи надсилаються державному службовцеві за адресою місця проживання/перебування або на його адресу електронної пошти чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними (частина друга);
державний службовець при вступі чи проходженні державної служби зобов'язаний повідомити службу управління персоналом про його засоби електронної пошти чи інші засоби телекомунікаційного зв'язку з ним з метою їх використання для доведення до відома державного службовця інформації або документів (частина третя);
інформація або документи, надіслані поштою, в тому числі електронною, чи шляхом передачі з використанням інших засобів зв'язку вважаються такими, що доведені до відома державного службовця на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення (частина четверта).
За змістом наведених норм інформація або документи можуть бути доведені до відома державного службовця шляхом її вручення або надсилання поштою, в тому числі з використанням інших засобів телекомунікаційного зв'язку за наявними в особовій справі контактними даними. В останньому випадку таке надсилання фіксується протоколом, інформація вважається доведеною, документи врученими на п'ятий календарний день з моменту їх відправлення.
Порядком фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.12.2019 №1042, установлено:
інформація або документи надсилаються державному службовцю з використанням засобів телекомунікаційного зв'язку виключно на його адресу електронної пошти чи за іншими контактними даними, про які він повідомив службі управління персоналом під час вступу чи проходження державної служби та які зазначені в його особовій справі (пункт 2);
факт доведення інформації або документів до відома державного службовця фіксується протоколом про доведення інформації або документів до відома державного службовця (пункт 3);
протокол складається в довільній формі працівником державного органу, визначеним суб'єктом призначення або керівником державної служби, та повинен містити: дату, час та місце складення протоколу; підставу надіслання інформації або документів державному службовцю з посиланням на відповідну норму Закону; дату, час та вид засобу телекомунікаційного зв'язку, за допомогою якого надіслано інформацію або документи державному службовцю; контактні дані державного службовця, за якими надіслано інформацію або документи з використанням засобу телекомунікаційного зв'язку (номер телефону, адресу електронної пошти тощо); короткий зміст інформації або документів, які надіслані державному службовцю; найменування посади, прізвище та власне ім'я державного службовця, якому надіслано інформацію або документи; підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім'я працівника державного органу, який надіслав інформацію або документи державному службовцю; підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім'я уповноваженого працівника державного органу, який склав протокол; підпис, дату, найменування посади, прізвище та власне ім'я керівника служби управління персоналом; додатки до протоколу, що підтверджують факт надіслання інформації або документів (копію знімку екрану засобу телекомунікаційного зв'язку тощо) (підпункти 1-10 пункту 4).
З матеріалів справи вбачається, попередження про можливе звільнення та список вакантних посад надіслано позивачу 21.02.2023 на його мобільний пристрій за номером телефона, яким він користується за допомогою застосунку Viber, про що 21.02.2023 складено протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця.
Зміст цього протоколу свідчить, що в ньому зазначені всі необхідні реквізити, передбачені пунктом 4 «Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку», зокрема: дату та місце складання; підставу надіслання документів; засіб телекомунікаційного зв'язку, яким надіслано, з вказанням відповідних контактних даних; посаду, прізвище та власне ім'я державного службовця та працівника, який надіслав документи. Протокол підписано, зокрема, головним спеціалістом відділу забезпечення проходження державної служби департаменту управління персоналом (особа, яка надсилала документи) начальником відділу та директором департаменту, начальником цього відділу та директором департаменту управління персоналом.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про дотримання Міністерством економіки України вимог статті 9-1 Закону України «Про державну службу» та «Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку» щодо належного надіслання позивачу попередження про можливе звільнення, списку вакантних посад на його телефон за номером, яким він користується, за допомогою застосунку Viber, птро що складено 21.02.2023 протокол про доведення інформації та документів до відома державного службовця.
Позивачем зазначено, що в спірному випадку Міністерство економіки України не мало правових підстав для надсилання йому документів за процедурою, встановленою статтею 9-1 Закону України «Про державну службу», оскільки це не відповідає вимогам статті 29 КЗпП України та Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану».
Відповідно до частини третьої статті 29 КЗпП України (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад) ознайомлення працівників з наказами (розпорядженнями), повідомленнями, іншими документами роботодавця щодо їхніх прав та обов'язків допускається з використанням визначених у трудовому договорі засобів електронних комунікаційних мереж з накладенням удосконаленого електронного підпису або кваліфікованого електронного підпису. У трудовому договорі за згодою сторін можуть передбачатися альтернативні способи ознайомлення працівника, крім інформації, визначеної пунктом 4 частини першої цієї статті, що доводиться до відома працівників у порядку, встановленому цією статтею.
Натомість, помилковими є доводи позивача щодо застосовності наведеної норми, оскільки порядок доведення до відома державного службовця інформації або документів визначено статтею 9-1 Закону України «Про державну службу», який є спеціальним у спірних відносинах.
Колегія суддів звертає увагу, що при розбіжності між загальним і спеціальним нормативно-правовим актом перевага надається спеціальному, якщо він не скасований виданим пізніше загальним актом (постанова Великої Палати Верховного Суду від 06.11.2018 у справі № 812/292/18).
Таким чином, у разі якщо норми нормативних актів рівної юридичної сили містять різні моделі правового регулювання, перевагу при застосуванні слід надавати тій нормі, яка регулює вужче коло суспільних відносин, тобто є спеціальною.
До таких висновків дійшов Верховний Суд у своїх постановах від 12.03.2023 у справі № 227/2015/18, від 25.11.2020 у справі № 747/522/19, від 14.09.2020 у справі №400/1505/19 тощо.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад) визначено:
особливості проходження державної служби, служби в органах місцевого самоврядування, особливості трудових відносин працівників усіх підприємств, установ, організацій в Україні незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, представництв іноземних суб'єктів господарської діяльності в Україні, а також осіб, які працюють за трудовим договором, укладеним з фізичними особами, у період дії воєнного стану, введеного відповідно до Закону України «Про правовий режим воєнного стану» (частина перша);
на період дії воєнного стану вводяться обмеження конституційних прав і свобод людини і громадянина передбачених статтями 43, 44 Конституції України (частина друга);
у період дії воєнного стану не застосовуються норми законодавства про працю, законів України «Про державну службу», «Про службу в органах місцевого самоврядування», інших законодавчих актів, що регулюють діяльність державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування у частині відносин, врегульованих цим Законом.
Законом України «Про затвердження Указу Президента України «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні» від 07.02.2023 №2915-IX затверджено Указ Президента України від 06.02.2023 №58/2023 «Про продовження строку дії воєнного стану в Україні», яким продовжено строк дії воєнного стану в Україні з 05:30 год. 19.02.2023 строком на 90 діб.
Отже, у спірний період Закон України «Про державну службу» повинен був застосовуватись з урахуванням особливостей, встановлених Законом України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану», частиною другою статті 7 якого передбачено, що в період дії воєнного стану сторони трудового договору можуть домовитися про альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та про будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації, який обрано за згодою між роботодавцем та працівником.
Наведена норма дає підстави дійти висновку, що альтернативні способи створення, пересилання і зберігання наказів (розпоряджень) роботодавця, повідомлень та інших документів з питань трудових відносин та будь-який інший доступний спосіб електронної комунікації застосовуються в разі обрання відповідного способу за згодою між роботодавцем та працівником.
Суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що встановлення можливості домовитись про способи повідомлення інформації чи надіслання документів має на меті спростити відповідні процедури шляхом використання тих засобів комунікацій, які доступні працівнику та роботодавцю з урахуванням умов воєнного стану (наприклад, перебування особи за кордоном, чи знаходження підприємства, установи, організації недалеко від зони проведення бойових дій, тощо. Цією нормою не встановлено обов'язок складати таку згоду й очевидно, що ця норма не припиняє дію інших нормативно-правових актів в частині визначення процедури ознайомлення працівника з інформацією чи надіслання йому документів у разі, коли відповідна домовленість не досягалась.
Сторони визнали, що домовленості відповідно до частини другої статті 7 Закону України «Про організацію трудових відносин в умовах воєнного стану» між позивачем та Міністерством економіки України не укладалось.
Позивач не зазначав про подання заяви, на підставі цієї норми, з указанням про альтернативні способи повідомлення інформації чи надіслання документів.
Враховуючи вищевикладене, помилковим є доводи позивача про протиправність надіслання йому документів згідно зі статтею 9-1 Закону України «Про державну службу» та «Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку».
Натомість встановлені обставини не спростовують доводів позивача про те, що йому не вдалось ознайомитись з попередженням та списком вакантних посад у зв'язку з тим, що під час спроби відкрити надіслані відповідачем 21.02.2023 файли на екрані телефону відобразились зображення чорного кольору з повідомленням про відсутність файлів.
Свідок ОСОБА_2 підтвердила твердження позивача, що він після виходу з відпустки і до спливу 30-денного строку попередження про можливе звільнення звертався до неї усно про надання для ознайомлення попередження та списку вакантних посад, однак йому було відмовлено, позаяк відповідні документи були надіслані відповідно до статті 9-1 Закону України «Про державну службу».
При цьому, така відмова надати документи для ознайомлення є необґрунтованою, не зважаючи на те, що раніше такі документи були належно надіслані відповідно до статті 9-1 Закону України «Про державну службу». Метою надіслання документів засобами телекомунікаційного зв'язку є ознайомлення працівника з такими документами чи з відповідною інформацією. Тому відмова в особистому ознайомленні з документами в разі, коли позивач повідомив про неможливість ознайомлення за допомогою технічних засобів, суперечить зазначеній меті.
До матеріал адміністративної справи додано заяву ОСОБА_1 від 23.03.2023 №491, адресовану Державному секретарю Міністерства економіки України Петруку В.В., в якій зазначено, що 21.02.2023 через застосунок Viber позивач отримав повідомлення з трьома вкладеними файлами, які, за його припущенням, були повідомленням про звільнення. Заявник звернув увагу на те, що ці файли не були підписанні електронним підписом, що робить неможливим ідентифікацію відправника. Зважаючи на це, заявник просив надати належним чином оформлене попередження щодо припинення державної служби за ініціативою суб'єкта призначення. Також в заяві позивач просив в разі прийняття рішення відповідно до пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу», на підставі повідомлення від 21.02.2023, надісланого через застосунок Viber, надати йому всі дні невикористаної відпустки з наступним звільненням.
Відповідач визнав отримання цієї заяви до спливу 30-денного строку попередження, водночас пояснив, що позивачу на підставі цієї заяви надано відпустку та звільнено згідно з пунктом 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
З огляду на встановлені обставини, в розглядуваному спорі суду необхідно встановити чи вплинула відмова ознайомити особисто позивача з попередженням про можливе звільнення та зі списком вакантних посад на можливість позивача скористатись своїм правом щодо подання заяви про намір продовжити проходження державної служби на вакантній посаді.
В позовній заяві та в заяві від 23.03.2023 №491 про надання відпустки з наступним звільненням позивач визнав, що отримані ним 21.02.2023 документи (три вкладених файли) ймовірно були попередженням про звільнення.
В судовому засіданні, 13.03.2024, на запитання суду першої інстанції, чому за таких обставин позивач не вчинив дій для того, щоб з'ясувати у відправника зміст документів або не вчинив інші дії з метою ознайомлення з попередженням, позивач відповів, що обов'язок належного повідомлення про можливе звільнення та доведення інформації про вакантні посади покладено на відповідача, відповідно в нього не було обов'язку під час відпустки з'ясовувати, яку інформацію було надіслано, визнавши наявність можливості відвідати Міністерство під час відпустки.
Також позивач визнав, що йому було відомо про вакантні посади після 05.03.2023, але він не мав наміру продовжувати державну службу на цих посадах, зокрема через скасування надбавки державного експерта в розмірі 30000,00 грн.
Позивач уточнив, що міг би перейти на посаду керівника юридичного департаменту з питань банкрутства, але вона вже була зайнята й на такі вакантні посади необхідно було погодження, яке керівництво не давало.
Колегія суддів дійшла до висновку, що за таких пояснень позивача, відмова в особистому його ознайомлені з попередженням та списком вакантних посад не вплинула на можливість реалізувати ним своє право щодо подання заяви з метою продовжити державну службу на одній з вакантних посад.
В даному випадку слід враховувати поведінку позивача після отримання повідомлення 21.02.2023.
Вважаючи, що це повідомлення є попередженням про звільнення, позивач не вчинив жодних дій для з'ясування відповідних обставин. Позивач визнав, що після закінчення 05.03.2023 відпустки та виходу на роботу йому було відомо про вакантні посади, однак він не бажав обіймати запропоновані посади через скасування надбавки в розмірі 30000,00 грн, унаслідок чого його заробітна плата могла знизитись утричі. Зазначаючи про бажання обійняти посаду керівника юридичного департаменту з питань банкрутства, позивач відповідну заяву не подав, мотивуючи це тим, що посада була зайнята та необхідно було погодження керівництва.
Зі змісту заяви позивача вбачається, що від 23.03.2023 №491 йому було відомо про повідомлення від 21.02.2023 і він просив звільнити його на підставі пункту 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Зміст позовних вимог, доводи позивача під час судового розгляду адміністративної справи зводяться до порушення відповідачем процедури надіслання повідомлення, незаконного внесення змін до структури Міністерства економіки України, які є нобгрунтованим з огляду на вищевикладене.
При цьому, не підписання надісланих позивачу 21.02.2023 файлів цифровим підписом, не є підставою для визнання протиправним оскаржуваного наказу від 07.04.2023 №472-К.
Відповідно до статті 5 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг» від 22.05.2003 №851-IV (в редакції, чинній на час надіслання позивачу 21.02.2023 попередження та списку вакантних посад) електронний документ - документ, інформація в якому зафіксована у вигляді електронних даних, включаючи обов'язкові реквізити документа.
Статтею 7 цього Закону встановлено, що оригіналом електронного документа вважається електронний примірник документа з обов'язковими реквізитами, у тому числі з електронним підписом автора або підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до Закону України «Про електронні довірчі послуги».
Суд першої інстанції вірно вказав, що відсутність електронного підпису відправника в спірному випадку не може слугувати достатньою підставою для визнання його звільнення незаконним.
В застосунку Viber на телефоні позивача відобразився абонент ОСОБА_2 (учасник чату, відправник), тобто позивачу була відома особа відправника. Водночас твердження позивача, що саме через відсутність електронного підпису застосунок Viber змінив надіслані файли, є необґрунтованими, оскільки такі доводи ґрунтується на припущеннях.
Як убачається з офіційного сайту застосунку Viber (https://help.viber.com/hc/uk розділ «Почніть роботу з Viber», підрозділ «База знань про чати») для надсилання медіафайлу учаснику чата немає необхідності підписувати його цифровим підписом (це не є обов'язковою умовою).
Як уже вказувалось, позивач визнав, що був обізнаний про наявність попередження та списку вакантних посад, однак неподання заяви про намір обійняти вакантну посаду не зумовлено не проставленням відповідачем цифрового підпису на надісланих позивачу повідомлення про можливе звільнення та списку вакантних посад.
Верховний Суд у постановах від 13.07.2020 у справі №753/10840/19, від 18.02.2021 у справі № 442/3516/20 зазначив, що надані скрін-шоти з телефону та планшету, роздруківки з застосунку «Viber» є належними та допустимими доказами у справі, що досліджуються судами у їх сукупності з іншими доказами та яким має бути надана оцінка.
Позивачем зазначено про порушення відповідачем статті 58 Конституції України, оскільки до позивача мала бути застосована стаття 43 Закону України «Про державну службу», яка була чинною станом на час переведення позивача наказом від 17.01.2020 №175-к до Міністерства економіки України та передбачала обов'язок суб'єкта призначення попередити позивача про зміну істотних умов праці не пізніше як за 60 календарних днів до можливого припинення державної служби.
Судом першої інстанції вірно зроблено висновок про застосовність до спірних відносин пункту 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», в спірному випадку стаття 43 цього Закону до позивача не застосовувалась.
Твердження позивача про чинність для нього статті 43 Закону України «Про державну службу» в редакції станом на час його переведення до Міністерства економіки України наказом від 17.01.2020 №175-к є необгрунтованим.
Відповідно до статті 58 Конституції України: закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи (частина перша); ніхто не може відповідати за діяння, які на час їх вчинення не визнавалися законом як правопорушення (частина друга).
Наведеною нормою, за загальним правилом, не допускається зворотна дія в часі законів та інших нормативно-правових актів.
Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-IX внесено зміни, зокрема в частину четверту статті 43 Закону України "Про державну службу»: замінено цифри « 60» цифрами « 30» (підпункт 34 пункту 6 розділу І). Пунктом 1 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» цього Закону передбачено, що він набирає з дня, наступного за днем його опублікування. Також установлено, що окремі норми набирають чинності з 01.01.2020.
Отже, Закон України «Про внесення змін до деяких законів України щодо перезавантаження влади» від 19.09.2019 №117-IX не передбачає зворотної дії в часі, відповідні зміни мають пряму дії, тобто застосовуються до відносин, які виникли після набрання цим Законом чинності.
Позивачем зазначено про порушення відповідачем статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, за якою: кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції (пункт 1); органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб (пункт 2).
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність відповідного правового регулювання - пункт 1 частини першої, частина третя статті 87 Закону України «Про державну службу», якими передбачено підстави припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення - скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців.
Також обгрунтовано визнано правомірним застосування статті 9-1 Закону України «Про державну службу» та «Порядку фіксації доведення інформації або документів до відома державного службовця шляхом використання засобів телекомунікаційного зв'язку» щодо надіслання попередження про можливе звільнення та писку вакантних посад, а також відповідність оскаржуваного наказу від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» вимогам Закону України «Про центральні органи виконавчої влади», постанові Кабінету Міністрів України від 12.03.2005 №179 «Про упорядкування структури апарату центральних органів виконавчої влади, їх територіальних підрозділів та місцевих державних адміністрацій».
Усі зазначені нормативно-правові акти були оприлюднені (доступні позивачу), зі змісту позову вбачається, що позивач також був обізнаний зі змістом оскаржуваного наказу від 30.01.2023 №734.
Зазначені норми статті 87 Закону України «Про державну службу» щодо підстав припинення державної служби, обов'язку відповідача повідомити про звільнення та запропонувати посади є чіткими та зрозумілими, відповідно позивач міг передбачити наслідки застосування цих норм, що також підтверджується заявою від 23.03.2023 №491, за змістом якої очевидним є усвідомлення позивачем наслідків застосування відповідачем вказаної норми.
Зазначений Закон передбачає право державного службовця оскаржити рішення про звільнення з посади державної служби (пункт 10 частини першої статті 7).
Питання припинення державної служби з підстав, визначених законом (скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців) має легітимну мету - в інтересах економічного добробуту країни.
В спірному випадку Міністерство економіки України, виконуючи покладені на нього функції та реалізуючи повноваження, може в межах дискреційних повноважень визначити діяльність апарату Міністерства, в тому числі шляхом формування відповідної структури (ліквідація, створення підрозділів, скорочення посад державної служби).
Позивач не подав заяву про намір обійняти посаду через скорочення посади державної служби, яку обіймав позивач, що відбулось у зв'язку зі змінами в структурі Міністерства економіки України. Відтак для досягнення запланованого результату щодо запровадження змін в структурі Міністерства, звільнення позивача було необхідним. Позивач не міг залишатись на посаді державної служби, яка була скорочена. Звільнення з публічної служби в зв'язку з неподанням заяви про намір обійняти вакантну посаду та скорочення посади, яку обіймав позивач є відповідним та єдиним можливим заходом у спірному випадку, з урахуванням встановлених судом обставин щодо небажання продовжувати державну службу на посаді головного спеціаліста через значне зменшення заробітної плати та неподання заяви про намір обійняти вакантну посаду, в якій позивач ймовірно був зацікавлений.
З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що втручання в право на повагу до приватного життя було виправданим.
Одночасно суд вірно відхиляє доводи позивача про порушення його права на повагу до приватного життя внаслідок втрати частини доходу, оскільки ці питання не охоплюються сферою дії статті 8 Конвенції.
Позивачем також указано про порушення відповідачем окремих положень Конвенції Міжнародної організації праці №158 про припинення трудових відносин з ініціативи роботодавця 1982 року: трудові відносини з працівниками не припиняються, якщо тільки немає законних підстав для такого припинення, пов'язаного із здібностями чи поведінкою працівника або викликаного виробничою потребою підприємства, установи чи служби (стаття 4); у випадках звільнення з причин, викликаних виробничою потребою підприємства, установи чи служби, органи, зазначені в статті 8 цієї Конвенції, наділяються повноваженнями з'ясовувати, чи справді трудові відносини припинено з цих причин, однак межі їхніх повноважень приймати рішення про те, чи є ці причини достатньо обґрунтованими для припинення трудових відносин, визначаються методами здійснення, зазначеними у статті 1 цієї Конвенції (частина третя статті 9).
Разом із тим, звільнення було зумовлено виробничою потребою установи з наданням судом (компетентним органом) оцінки підставам звільнення, що відповідає зазначеним вимогам Конвенції Міжнародної організації праці №158.
З урахуванням встановлених обставин щодо правомірності застосування відповідачем правових норм про припинення державної служби з ініціативи суб'єкта призначення через скорочення посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства економіки України без скорочення чисельності або штату державних службовців (пункт 1 частини першої, частини третьої статті 87 Закону України «Про державну службу», зважаючи на те, що з'ясовані під час розгляду адміністративної справи необґрунтовані дії відповідача стосовно відмови в особистому ознайомленні позивача з попередженням про звільнення не вплинули на можливість реалізувати ним право на подання заяви з метою продовження проходження державної служби, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог визнати незаконним і скасувати наказ Міністерства економіки України «Про надання відпустки та звільнення ОСОБА_1 » від 07.04.2023 №472-К у частині звільнення ОСОБА_1 з посади державного експерта експертної групи з питань умов праці та безпеки і здоров'я працівників директорату праці та зайнятості 20.04.2023 у зв'язку зі скороченням посади державної служби внаслідок зміни структури або штатного розпису Міністерства без скорочення чисельності або штату державних службовців, пункт 1 частини першої статті 87 Закону України «Про державну службу».
Оскільки вимоги про поновлення на посаді та стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є похідними, такі вимоги задоволенню не підлягають.
З огляду на висновок суду про наявність в Міністра економіки України вносити зміни до структури Міністерства, вимога визнати незаконним та скасувати наказ Міністерства економіки України від 30.01.2023 №734 «Про внесення змін до структури апарату Міністерства економіки України» також є необґрунтованою.
Не підлягає задоволенню вимога про стягнення на користь позивача 100000,00 грн шкоди, заподіяної особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу державної влади у вигляді моральних страждань, оскільки судом відмовлено у визнанні протиправними оскаржуваних наказів.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту першого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
За змістом частини першої статті 316 КАС суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Оскільки судове рішення ухвалене судом першої інстанції з додержанням норм матеріального і процесуального права, на підставі правильно встановлених обставин справи, а доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують, то суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322 КАС України, суд
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Київського окружного адміністративного суду від 23 травня 2024 року А- без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена у випадках, передбачених пунктом другим частини п'ятої статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. В інших випадках постанова не підлягає касаційному оскарженню.
Суддя-доповідач Є.О. Сорочко
Суддя Н.М. Єгорова
Суддя А.Ю. Коротких