П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
12 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/20091/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року, прийнятого в порядку письмового провадження суддею Танцюрою К.О. у місті Одеса, по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2024 року адвокат Кокарева Євгенія Олександрівна в інтересах ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративний позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області (далі - Відповідач, ГУ ПФУ в Одеській області) в якому просила суд:
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Одеській області від 03.04.2024 року № 103650012786;
- визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у призначенні пенсії ГУ ПФУ в Одеській області від 17.05.2024 року № 103650012786;
- зобов'язати ГУ ПФУ в Одеській області призначити пенсію за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку як особі віднесеної до категорії громадян, які потерпілі від Чорнобильської катастрофи з дня первісного звернення, а саме, - з 03.04.2024 року;
- стягнути витрати по сплаті судового збору.
Вимоги адміністративного позову обґрунтовані протиправною відмовою Відповідача у призначені Позивачу пенсії за віком відповідно до статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи» із зменшенням пенсійного віку як особі віднесеної до категорії громадян, які потерпілі від Чорнобильської катастрофи. Як зазначає Позивач, при подачі заяви про дострокове призначення пенсії було надано документи, які підтверджують факт проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення у період з 26.04.1986 року по 03 лютого 1993 року, з 06.05.1993 року по 28.07.1995 рік, що становить 9 років, проте Відповідачем враховано лише 02 роки 04 місяці 05 днів, а станом на 01.01.1993 року - 02 роки 08 місяців 09 днів, що є протиправним та таким, що порушує його права і соціальні гарантії.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 16.10.2024 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправними та скасовано рішення про відмову у призначенні пенсії ОСОБА_1 , прийняті ГУ ПФУ в Одеській області № 103650012786 від 03.04.2024 року та № 103650012786 від 17.05.2024 року;
- зобов'язано ГУ ПФУ в Одеській області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 26.03.2024 року, з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні;
- стягнуто з ГУ ПФУ в Одеській області за рахунок бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 судовий збір у розмірі 1 211, 20 грн..
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Відповідач звернувся до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає його таким, що винесене з порушенням норм процесуального та матеріального права, та без повного з'ясування усіх обставин, які мають значення для справи, тому просить суд апеляційної інстанції скасувати оскаржуване рішення та постановити нове судове рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, сторона не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо наявності підстав для задоволення позову, оскільки Позивач не має права на призначення пенсії відповідно до вимог статті 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи», оскільки за наданими документами не підтверджено належним чином факт проживання Позивача в зоні безумовного (обов'язкового) відселення необхідну кількість років.
Дана справа розглянута в порядку письмового провадження відповідно до приписів ст. 311 КАС України.
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, з наступних підстав.
Положеннями ч. 1 ст. 308 КАС України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено колегією суддів, Позивач, ІНФОРМАЦІЯ_1 , є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , видане 26.01.1996 року Київською обласною державною адміністрацією.
26.03.2024 року Позивач звернувся до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
03.04.2023 року Відповідачем розглянуло заяву Позивача за принципом екстериторіальності та прийняло рішення № 103650012786 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відсутністю необхідного віку - 54 роки. При цьому, зі змісту вищезазначеного рішення встановлено, що наданими документами підтверджено, що особа проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення з 26.06.1986 року по 30.08.1988 року, з 06.05.1993 року по 14.09.1993 року - 2 роки 08 місяців 14 днів.
10.05.2024 року Позивач повторно звернувся до територіальних органів ПФУ із заявою про призначення дострокової пенсії за віком відповідно до Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи».
17.05.2024 року Відповідачем розглянуло заяву Позивача за принципом екстериторіальності та прийняло рішення № 103650012786 про відмову в призначенні пенсії за віком відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи» за відсутністю необхідного віку - 54 роки. При цьому, як вбачається зі змісту вказаного рішення, пенсійним органом не було прийнято до уваги довідку архівного відділу Вишгородської районної військової адміністрації від 10.05.2024 року № 05-07/383 про період проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, оскільки зазначена довідка не містить інформацію про період проживання, а лише інформацію про прибуття та вибуття. Документами підтверджено, що особа проживала у зоні безумовного (обов'язкового) відселення 02 роки 04 місяці 05 днів, станом на 01.01.1993 року - 02 роки 08 місяців 09 днів. Право на призначення пенсії за наявними документами з'явиться - 11.05.2025 року.
Не погоджуючись з діями ГУ ПФУ в Одеській області щодо неврахування всіх періодів проживання у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, ОСОБА_1 звернувся до суду із цим позовом за захистом своїх прав та інтересів на належне пенсійне забезпечення.
Розглянувши справу по суті, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позову та наявність правових підстав для його задоволення, оскільки матеріалами справи підтверджується період проживання Позивача у зоні безумовного (обов'язкового ) відселення, а саме з 26.04.1986 року по 03.02.1993 року та з 06.05.1993 року по 28.07.1995 рік, тому Позивач має право на зниження пенсійного віку на 9 років відповідно до п. 2 ст. 55 Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждалому внаслідок Чорнобильської катастрофи». Обираючи спосіб захисту порушеного права, суд першої інстанції обрав інший спосіб захисту, ніж заявлений Позивачем, шляхом повторного розгляду заяви про призначення пенсії від 26.03.2024 року з урахуванням правової оцінки, наданої судом у рішенні, з огляду на те, що призначення пенсії є дискреційними повноваженнями органів ПФУ та суд не має повноважень визначати всі необхідні умови для призначення пенсії.
Вирішуючи дану справу в апеляційній інстанції, колегія суддів погоджується із висновком суду попередньої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову, виходячи з наступного.
За приписами ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Надаючи оцінку правомірності дій та рішень органів владних повноважень, суд керується критеріями, закріпленими у статті 2 КАС України, які певною мірою відображають принципи адміністративної процедури, встановлюючи при цьому чи прийняті (вчинені) ним рішення (дії): на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Статтею 46 Конституції України передбачено, що громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначає Закон № 1058-IV (застосовується судом в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Частиною 1 статті 8 Закону № 1058-IV передбачено, що право на отримання пенсій та соціальних послуг із солідарної системи мають, зокрема громадяни України, які застраховані згідно із цим Законом та досягли встановленого цим Законом пенсійного віку чи визнані особами з інвалідністю в установленому законодавством порядку і мають необхідний для призначення відповідного виду пенсії страховий стаж, а в разі смерті цих осіб - члени їхніх сімей, зазначені у статті 36 цього Закону, та інші особи, передбачені цим Законом.
За приписами ч. 1 ст. 9 Закону № 1058-IV визначено, що відповідно до цього Закону в солідарній системі призначаються такі пенсійні виплати:
1) пенсія за віком;
2) пенсія по інвалідності;
3) пенсія у зв'язку з втратою годувальника.
Як визнано ч. 1 ст. 4 Закону № 1058-IV, законодавство про пенсійне забезпечення базується на Конституції України та складається, зокрема із Закону України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (далі - Закон № 796-XII).
Спірні правовідносини врегульовано Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин).
Закон № 796-XII визначає основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров'я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення.
Умови надання пенсій за віком особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, визначено статтею 55 Закону № 796-ХІІ.
Як визначено абзацом 4 пункту 2 частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ, особам, які працювали або проживали на територіях радіоактивного забруднення, пенсії надаються із зменшенням пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», за наявності відповідного страхового стажу, зменшеного на кількість років зменшення пенсійного віку, але не менше 15 років страхового стажу, зокрема потерпілим від Чорнобильської катастрофи, які постійно проживали або постійно проживають чи постійно працювали або постійно працюють у зоні безумовного (обов'язкового) відселення за умови, що вони за станом на 01.01.1993 року прожили або відпрацювали у цій зоні не менше 2 років - 4 роки* та додатково 1 рік за кожний рік проживання, роботи, але не більше 9 років.
Початкова величина зниження пенсійного віку (в даному випадку 4 роки) встановлюється лише особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31 липня 1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період.
Отже, що право на пільгове зменшення пенсійного віку мають особи, які в установленому законом порядку набули статусу потерпілого від аварії на Чорнобильській АЕС та проживали певний час у зоні радіоактивного забруднення - зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Порядком подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 року № 22-1, (далі також - Порядок № 22-1), передбачено, що для призначення пенсії за віком із застосуванням норм статті 55 Закону № 796-ХІІ необхідно подати документи, що підтверджують особливий статус особи, зокрема: посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи та довідку про період (періоди) проживання (роботи) на територіях радіоактивного забруднення, видану органами місцевого самоврядування (підприємствами, установами, організаціями).
Окрім того, при прийманні документів орган, що призначає пенсію, перевіряє зміст і належне оформлення наданих документів, а також надає роз'яснення особам з питань призначення та виплати пенсій та допомогу особам щодо одержання відсутніх документів для призначення пенсії, а у разі необхідності - допомогу щодо визначення права на пенсію до звільнення особи з посади, яка дає право на її призначення (пункт 3.3 Порядку № 22-1).
Пунктом 4.1 Порядку № 22-1 визначено, що заяви про перерахунок пенсії приймаються органом, що призначає пенсію, за наявності в особи всіх необхідних документів.
Абзацом 4 пункту 1.9 Порядку № 22-1 передбачено, що у разі якщо до заяви про призначення пенсії додані не всі необхідні документи, орган, що призначає пенсію, письмово повідомляє заявника про те, які документи необхідно подати додатково, про що в заяві про призначення пенсії робиться відповідний запис.
Таким чином, у разі виявлення Відповідачем відсутності документів, необхідних для призначення Позивачу пенсії за віком, потрібно надати роз'яснення про те, які документи потрібно подати та, в разі необхідності, надати також допомогу в одержання таких документів.
Доводи скаржника щодо правомірності не зарахування Позивачу періодів з 01.09.1986 року по 03.02.1993 року проживання на території, яка відноситься до зони безумовного (обов'язкового) відселення, відхиляються апеляційним судом з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що у 1988 році Позивач закінчив Поліську середню школу № 1 Київської області, про що свідчить відповідний атестат про середню освіту, копія якого наявна в матеріалах справи.
Крім того, у період з 28.04.1981 року по 03.02.1993 року, а також з 06.05.1993 року по 14.09.1993 року Позивач проживав в АДРЕСА_1 , що вбачається з архівної довідки Вишгородської районної державної адміністрації від 15.03.2021 року, наявної в матеріалах справи.
Пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів УРСР від 23.07.1991 року за № 106 «Про організацію виконання постанов Верховної Ради Української РСР про порядок введення в дію законів Української РСР «Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи» та «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок чорнобильської катастрофи»» затверджено перелік населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, згідно з додатком № 1, відповідно до якого смт. Поліське Поліського району Київської області віднесено до 2 зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Доказів того, що дана довідка є неправдивою або відкликаною відповідним органом місцевого самоврядування, матеріали справи не містять.
Відтак, зважаючи на те, що з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року включно Позивач проживала в смт. Поліське Поліського району Київської області, а відповідно до примітки до частини 1 статті 55 Закону № 796-ХІІ, початкова величина зниження пенсійного віку встановлюється особам, які постійно проживали або постійно працювали у зазначених зонах з моменту аварії по 31.07.1986 року незалежно від часу проживання або роботи в цей період, суд дійшов першої інстанції дійшов правильного висновку, що Позивачу повинна встановлюватися початкова величина зниження пенсійного віку 4 роки, оскільки він в період з 26.04.1986 року по 31.07.1986 року проживав в населеному пункті, віднесеному до зони безумовного (обов'язкового) відселення.
Також, колегія суддів констатує, що згідно з вищенаведеною довідкою Позивач проживав в смт. Поліське Поліського району Київської області включно до 03.02.1993 року, а дані щодо роботи в іншому місті не можуть спростувати факту постійного проживання Позивача у зоні безумовного (обов'язкового) відселення, що встановлено судом та підтверджено відповідною довідкою.
Колегія суддів звертає увагу, що документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надають право користування пільгами, встановленими Законом України «Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи» є посвідчення «Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» та «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Відповідно до статті 15 Закону № 796-XII довідка про період проживання, роботи на цих територіях є підставою для визначення статусу потерпілих від Чорнобильської катастрофи, які проживають або працюють на забруднених територіях.
Отже, єдиним документом, що підтверджує статус громадянина, який постраждав внаслідок Чорнобильської катастрофи, та надає право користування пільгами, встановленими Законом № 796-XII, зокрема призначення пенсії зі зменшенням пенсійного віку, встановленого для одержання державних пенсій, є посвідчення «Учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС» або «Потерпілий від Чорнобильської катастрофи».
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним судом в постановах від 27.02.2018 року по справі № 344/9789/17, від 28.03.2018 року по справі № 333/2072/17 та від 08.05.2018 року по справі № 708/1022/17.
Видача посвідчень проводиться спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади, Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласними, Київською і Севастопольською міськими державними адміністраціями за поданням районних державних адміністрацій. Порядок видачі посвідчень встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Колегією суддів встановлено, що таке посвідчення Позивачу видане уповноваженим на те державним органом (Київська ОДА), який при видачі зазначеного посвідчення перевіряв достовірність поданих Позивачем документів.
Як вже зазначалось вище, Позивач є особою, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи (категорія 3), що підтверджується посвідченням серії НОМЕР_1 , видане 26.01.1996 року Київською обласною державною адміністрацією.
Відтак, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що Позивач має право на зниження пенсійного віку на 9 років (4 роки початкова величина та на 1 рік за кожний рік проживання, роботи).
У розрізі вищенаведеного, апеляційний суд констатує, що орган Пенсійного фонду України, відмовляючи Позивачу у призначенні пенсії за віком зі зниженням пенсійного віку відповідно до статті 55 Закону № 796-XII діяв не на підставі та не у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Отже, з врахуванням процесуальних особливостей адміністративного судочинства доведення факту неправомірності дій Позивача, покладається на Відповідача. Відповідач як суб'єкт владних повноважень в ході розгляду справи не довів правомірність своєї поведінки в спірних правовідносинах.
Оцінюючи наведені скаржником доводи, апеляційний суд виходить з того, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об'єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає.
Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 316 КАС України).
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 16 жовтня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Суддя-доповідач: М.П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко