Справа № 214/5967/24
2/214/3671/24
Іменем України
05 грудня 2024 року Саксаганський районний суд м. Кривого Рогу Дніпропетровської області в складі:
головуючого судді - Ткаченка А.В.,
за участю секретаря судового засідання - Фастовець Ю.Ю.,
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - адвоката Чухонцевої Д.В.,
представника третьої особи - Крещук А.С.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Кривому Розі у загальному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , треті особи, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, як орган опіки та піклування, Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, ІНФОРМАЦІЯ_1 , про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини,
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідача ОСОБА_2 та просить суд визначити місце проживання їх спільної доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з ним, батьком дитини, та встановити факт самостійного утримання та виховання ним дитини, посилаючись на припинення шлюбних стосунків між ними, виїзд відповідачки за межі України та залишення на його утриманні та вихованні їх неповнолітньої доньки. В обґрунтування вимог зазначено, що в період з 11.11.2005 по 01.06.2021 він перебував у зареєстрованому шлюбі з відповідачкою ОСОБА_2 , який рішенням суду було між ними розірвано. Від шлюбу вони мають неповнолітню доньку ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка з червня 2020 року проживає з ним та знаходиться на його самостійному вихованні та утриманні. З травня 2022 року ОСОБА_2 виїхала за кордон, де проживає до теперішнього часу, не турбується про фізичний та моральний стан дитини, не надає кошти на утримання їх спільної дитини, хоча рішенням суду від 11 січня 2023 року з неї стягнуто аліменти, борг станом на 24.04.2024 становить 103 561,23 грн. Він офіційно працює, має достатній дохід для забезпечення дитини, ним створені комфортні умови для проживання дитини, ніколи не перешкоджав відповідачці у спілкуванні з донькою та прийнятті участі в її вихованні, проте відповідачка протягом тривалого часу проживає окремо, не надає грошові кошти на утримання дитини. Встановлення факту необхідне йому задля забезпечення захисту прав та інтересів дитини, оскільки виникає безліч питань під час освітнього процесу, оформлення відповідних документів, заяв, що вимагаються закладами освіти, дитячими оздоровчими та розважальними центрами, які не можливо вирішити без надання відповідної згоди матері дитини. окрім того, в подальшому виникають обставини для можливості оформлення документів для допомоги на дитину, яка виховується та утримується тільки одним із батьків, тому просить задовольнити вимоги.
Ухвалою суду від 17 липня 2024 року прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі, розгляд справи ухвалено проводити за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання.
Ухвалою суду від 23 вересня 2024 року продовжено підготовче провадження.
Ухвалою суду від 28 жовтня 2024 року закрито підготовче провадження у справі, призначено справу до судового розгляду по суті. Встановлено загальний порядок з'ясування обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, та загальний порядок дослідження доказів, якими вони обґрунтовуються.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та його представник адвокат Чухонцева Д.В. на вимогах позову наполягали з підстав, викладених у тексті позовної заяви.
Відповідач ОСОБА_2 в судове засідання не з'явилася, згідно поданої до суду заяви, представник відповідача адвокат Кукленко О.В. просить розгляд справи проводити у її відсутності, вимоги позову не визнає та заперечує проти їх задоволення.
В обґрунтування відзиву на позов представником відповідача адвокатом Кукленко О.В. зазначено, що пред'явлення до суду вимоги одним з батьків щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини не передбачено нормами чинного законодавства, а тому відповідач вважає, що в задоволенні позовної вимоги про визначення місця проживання неповнолітньої дитини слід відмовити за безпідставністю її пред'явлення до суду, оскільки ОСОБА_4 на момент подачі позову до суду досягла 14-річного віку, а відтак на підставі частини 3 статті 160 СК України їй належить право самостійно обирати місце свого проживання, бо в судовому порядку можливе вирішення питання про визначення місця проживання лише малолітньої дитини. Стосовно встановлення факту виховання та утримання неповнолітньої доньки сторін, то позивачем у заявленій вимозі про встановлення факту не доведено ту обставину, що від визначення факту самостійного виховання та утримання неповнолітньої дитини може бути встановлено, припинено чи змінено його особисті чи майнові права, а також не доведено, що встановлення даного факту має для позивача юридичне значення. Аналіз положень сімейного законодавства вказує, що встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини можливе в ході вирішення питання про позбавлення одним із батьків батьківських обов'язків. Наведені позивачем обставини, що неповнолітня дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 проживає разом з ним, що він повністю забезпечує дитину, піклується про неї, не свідчить про самостійне виховання та утримання дитини. При цьому надані суду письмові докази лише свідчать про проживання дитини разом з батьком, що ніким не заперечується, однак жодним чином не підтверджують факт ухилення матері від участі у вихованні дитини та її не участь в утриманні дитини. Обов'язки обох батьків відносно дитини, зокрема стосовно виховання та утримання, забезпечення прав дитини не усуває того з батьків, хто проживає окремо від дитини, від реалізації його прав та обов'язків відносно дитини. Посилання позивача на необхідність встановлення факту самостійного утримання дитини для захисту прав та інтересів дитини, так як начебто виникає безліч питань під час освітнього процесу, оформлення документів, заяв, що вимагаються закладами освіти, дитячих центрів, оформлення документів на дитину, яка начебто виховується та утримується тільки одним із батьків є загальним твердженням - позивачем не надано доказів на підтвердження відмови у наданні відповідних пільг чи соціальних гарантій, тощо. Зазначено, що розрахунок заборгованості по аліментам згідно виконавчого листа № 214/3177/22 від 21.02.2023 містить заборгованість на двох дітей, а отже сума боргу, яку позивач зазначає, не є сумою заборгованості на утримання неповнолітньої доньки. Наданий позивачем розрахунок станом на 24.04.2024 неповний, ураховуючи дату подання позову до суду 03.07.2024. При цьому згідно вказаного розрахунку, відповідач сплачує аліменти, що спростовує нехтування відповідачем своїх батьківських обов'язків. Відповідач не має наміру ухилятись від сплати аліментів, вона розуміє свої батьківські обов'язки та бере безпосередню участь в житті дитини, тому просить відмовити в задоволенні вимог.
Представник третьої особи Виконавчого комітету Саксаганської районної в місті ради Крещук А.С. при винесенні рішення покладалась на розсуд суду, зазначивши, що дитина досягла 14 років, а отже сама може вирішувати, з ким і де їй проживати.
Представники третіх осіб Служби у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації та ІНФОРМАЦІЯ_3 в судове засідання не з'явилися, письмових заперечень по суті вимог не надали.
Допитана в судовому засіданні як свідок неповнолітня ОСОБА_4 в присутності представника органу опіки та піклування суду пояснила, що разом з батьком ОСОБА_1 вона проживає з 2020 року, рішення про це було прийнято її батьками нею та її братом. Вона відвідує заняття з репетиторства англійської мови, дві спортивні секції, забезпечує це все їй батько. З матір'ю вона останній раз спілкувалася в 2021 році, 15 вересня 2022 року мати подарувала грошові кошти на день народження. Вона не бажає спілкуватися з матір'ю, оскільки їй не приємно з нею спілкуватися, батько не забороняв спілкування між ними.
Допитана як свідок ОСОБА_5 суду пояснила, що дружина рідного брата позивача ОСОБА_1 . Знає, що з літа 2020 року позивач самостійно виховує дітей в м. Києві, в тому числі й доньку ОСОБА_3 . Спочатку виховував обох, а потім коли старший син досяг повноліття, то поїхав за кордон, тому зараз позивач самостійно виховує неповнолітню доньку, матеріально забезпечує і виховує її. Також знає зі слів родичів, що відповідачка не приймає участі у вихованні ОСОБА_3 , настільки їй відомо, ОСОБА_2 виїхала за кордон на початку війни. Зазначила, що ОСОБА_3 займається спортом і батько її в цьому всіляко підтримує.
Допитаний в судовому засіданні свідок ОСОБА_6 суду пояснив, що він хрещений батько ОСОБА_4 , позивача знає з 1998 року. ОСОБА_4 проживає з батьком з літа 2020 року в м. Києві, вихованням ОСОБА_3 займається виключно батько. Знає зі слів позивача, що з літа 2020 року діти залишились проживати разом з ним після того, як приїхали на канікули в м. Київ. Коли він приїжджає у відрядження в м. Київ, то гостює у позивача, йому невідомо, чи допомагає відповідачка з утриманням їх спільної з позивачем дитини. Він знає, що позивач займається вихованням доньки.
Суд, вислухавши учасників процесу, свідків, дослідивши матеріали справи, дійшов таких висновків.
Як встановлено судом та підтверджується письмовими доказами, ОСОБА_1 та ОСОБА_2 є батьками неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 (а.с. 31 - копія свідоцтва).
Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (частина третя статті 11 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно з частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» на кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами.
Відповідно до частини першої статті 18, частини першої статті 27 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини.
У частині першій статті 9 Конвенції про права дитини передбачено, що держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в найкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і треба прийняти рішення щодо місця проживання дитини.
Відповідно до статті 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини.
Щодо вимоги про визначення місця проживання дитини.
Відповідно до статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дитини, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини. Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Статтею 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі потрібно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним (параграф 76).
У параграфі 54 рішення ЄСПЛ «Хант проти України» від 07 грудня 2006 року, заява № 31111/04, зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. Зокрема, стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини.
Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що рівність прав батьків стосовно дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, й першорядно повинні бути визначені й враховані інтереси дитини з урахуванням об'єктивних обставин спору.
Разом з тим, відповідно до частини другої статті 29 ЦК України фізична особа, яка досягла чотирнадцяти років, вільно обирає собі місце проживання, за винятком обмежень, які встановлюються законом.
Виходячи із системного аналізу положень статей 160, 161 СК України, у разі спору місце проживання малолітньої дитини (фізичної особи у віці до чотирнадцяти років) визначається органом опіки та піклування або судом, проте при вирішенні вказаного питання, що стосується дитини, яка досягла 14 років, то закон не передбачає можливості вирішення такого спору органом опіки та піклування або судом, оскільки в цьому випадку слід керуватися частиною третьою статті 160 СК України та положеннями частини другої статті 29 ЦК України.
Судом у справі встановлено, що дитина ОСОБА_4 народилася ІНФОРМАЦІЯ_4 і на час розгляду справи у суді їй виповнилося 15 років.
Отже, в силу вищенаведених норм чинного законодавства вона може вільно обирати собі місце проживання з кимось із батьків, які мають у власності житлові приміщення.
Суд не може визначати місце проживання дитини, яка досягла 14 років за позовом когось із батьків, оскільки таке право вибору місця проживання надано законом самій дитині.
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду у постанові суду від 17 травня 2023 року у справі № 351/611/21 (провадження № 61-990св23) зазначив, що «враховуючи положення частини другої статті 29 ЦК України та частини третьої статті 160 СК України, колегія суддів Верховного Суду вважає, що підстави для визначення судом місця проживання дитини, якій виповнилось 14 років, відсутні, тому у задоволенні позовних вимог щодо визначення місця проживання неповнолітньої дитини, необхідно було відмовити».
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постановах Верховного Суду від 25 січня 2018 року у справі № 537/5119/15-ц (провадження № 61-1229св18), від 28 січня 2021 року у справі № 753/6498/15 (провадження № 61-10851св20), від 28 вересня 2022 року у справі № 686/18140/21 (провадження № 61-6611св22).
На час пред'явлення позову до суду дитині вже було 14 років, однак даний спір між сторонами не було вирішено, вказане питання залишилось неврегульованим.
Тому ураховуючи викладене, вимоги в цій частині задоволенню не підлягають.
Щодо вимоги про встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Згідно зі статтею 157 СК України питання про виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини. Батьки мають право укласти договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов'язків тим з них, хто проживає окремо від дитини. Договір укладається у письмовій формі та підлягає нотаріальному посвідченню.
Відповідно до приписів ЦК України у момент народження фізичної особи у неї виникає цивільна правоздатність (здатність мати цивільні права та обов'язки), яка припиняється у момент її смерті (стаття 25 ЦК України), а з підстав, установлених цим Кодексом, виникає цивільна дієздатність (здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання), яка може бути обмежена виключно у випадках і в порядку, встановлених законом (частина друга статті 30 ЦК України).
Відповідно до статті 15 СК України сімейні обов'язки є такими, що тісно пов'язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу.
Сімейні обов'язки особистого або майнового характеру є обов'язками конкретної особи (дружини, матері, батька тощо). Вони не можуть бути передані добровільно іншому за договором або перекладені на іншого за законом.
Згідно із частиною другою статті 15 СК України, якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов'язок особистого немайнового характеру припиняється у зв'язку з неможливістю його виконання.
У частині четвертій статті 15 СК України визначено, що невиконання або ухилення від виконання сімейного обов'язку може бути підставою для застосування наслідків, установлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін.
Ухилення від виконання своїх обов'язків щодо виховання дитини є самостійною підставою для позбавлення батьківських прав (стаття 164 СК України).
Правовідносини, що включають особисті немайнові та майнові відносини, які виникають між особами на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, опіки та піклування, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства, є сімейними.
При цьому, сімейні відносини, як вид суспільних відносин складаються з суб'єктів, об'єктів і змісту (прав та обов'язків). Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є юридичні факти, котрі поділяються на юридичні дії (спричинення яких залежить від волі людей і породжує певні правові наслідки) та юридичні події (юридичні факти, які настають незалежно від волі людини).
У вихованні та утриманні дитини мають брати участь як мати так і батько.
Проживання одного з батьків окремо від дитини не свідчить про те, що мати самоусунулась від виховання та утримання дитини, а визначення місця проживання дитини з батьком не звільняє матір від її обов'язку виховувати та утримувати дитину.
За не виконання, чи неналежне виконання обов'язків щодо виховання дітей батьки можуть бути притягненні до відповідальності.
Крім того, системний аналіз положень СК України, Закону України «Про охорону дитинства» та Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» свідчить, що передбачене підпунктом «г» пункту 2 частини 4 та частини 12 статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» звільнення військовослужбовців, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, під час дії воєнного стану, у зв'язку з наявністю дитини (дітей) віком до 18 років, якщо другий з батьків такої дитини (дітей) помер, позбавлений батьківських прав, визнаний зниклим безвісти або безвісно відсутнім, оголошений померлим, відбуває покарання у місцях позбавлення волі, а також коли особа самостійно виховує та утримує дитину за рішенням суду або запис про батька такої дитини в Книзі реєстрації народжень здійснений на підставі частини першої статті 135 Сімейного кодексу України - стосується військовозобов'язаних, які є одинокими батьками (одинока матір/одинокий батько), оскільки застосування такого заходу покликане з метою недопущення залишення без батьківського нагляду (опіки та піклування) неповнолітніх дітей.
А тому до категорії чоловіків, які самостійно виховують та утримують дитину (дітей) віком до 18 років відносяться чоловіки, які є батьками дитини (дітей) відповідного віку і виховують дитину, яка позбавлена можливості материнського виховання. Це стосується випадків, коли мати дитини померла, безвісно відсутня, позбавлена батьківських прав щодо дитини, ухиляється від виконання своїх батьківських обов'язків або не здатна їх виконувати в силу об'єктивних обставин тощо.
Згідно частин 1-3 статті 12 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (частини 5, 6 статті 81 ЦПК України).
Згідно з вимогами пунктів 1, 2, 3 частини першої статті 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.
Так, в якості доказів на підтвердження заявлених вимог стороною позивача надано до суду копію рішення Саксаганського районного суду м. Кривого Рогу Дніпропетровської області від 11 січня 2023 року у справі № 214/3177/22, яким припинено стягнення аліментів на утримання дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 з ОСОБА_1 та ухвалено стягувати аліменти на утримання дітей з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 , зважаючи на фактичне проживання дітей з батьком (а.с. 15-18 - копія рішення).
Згідно характеристик за місцем навчання та відвідування додаткових занять (секцій, гуртків) неповнолітньої ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , батько дитини бере активну участь у житті доньки, надає психологічну та матеріальну підтримку, сприяє різносторонньому вихованню, комуні кує з викладачами та класним керівником (а.с. 20-22).
За інформацією Комунального некомерційного підприємства «Центр первинної медико-санітарної допомоги № 1» Дніпровського району м. Києва від 21.06.2024, у разі хвороби дитини ОСОБА_4 , до лікаря-педіатра звертається батько ОСОБА_1 (а.с. 23).
За актом обстеження умов проживання, складеного Службою у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації 08 січня 2024 року (а.с.25), дитина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_6 проживає разом з батьком ОСОБА_1 у житловому приміщенні на підставі договору оренди, де їй створені належні умови для проживання, дитина забезпечена необхідними меблями, одягом, взуттям, підручниками, має окрему кімнату, спальне місце, стіл для навчання, тощо.
Суд вважає необхідним зазначити, що виховамння дитини - це процес заохочення та підтримки фізичного, емоційного, соціального та інтелектуального розвитку дитини від народження до дорослості; також комплекс прав, обов'язків та відповідальності в цьому питанні з точки зору законодавства. Батьківство/материнство стосується виховання дітей та не обмежується ексклюзивністю біологічної спорідненості.
Таким чином, суд ураховує надані до суду письмові докази, а також покази допитаної в судовому засіданні в присутності представника органу опіки та піклування неповнолітньої ОСОБА_4 , яка зазначила про повну відсутність матері в її житті та бажання у спілкуванні між ними з обох сторін, байдужість матері до долі дитини, що не спростовано стороною відповідача в судовому засіданні - відповідачкою не надано доказів її участі в підтримці доньки, фізичному, емоційному, соціальному та інтелектуальному розвитку ОСОБА_3 , при цьому зазначення у відзиві на позов про бажання приймати участь у вихованні дитини не свідчить про наявність такої участі, комплексу заходів, спрямованих на реалізацію участі матері у вихованні доньки, примиренні з нею, ОСОБА_2 до суду не надано.
За таких обставин суд дійшов висновків про наявність підстав для задоволення вимоги в цій частині та вважає можливим установити факт самостійного виховання батьком неповнолітньої дитини ОСОБА_4 .
Стосовно вимоги про встановлення факту самостійного утримання позивачем дитини без участі матері, то в якості доказу позивачем надано до суду розрахунок заборгованості по аліментам ОСОБА_2 згідно виконавчого листа № 214/3177/22 від 21.02.2023, складеного державним виконавцем Синявською С.П. (а.с. 19), відповідно до якого станом на 01.05.2024 нараховано 113 684,23 грн., сплачено станом на 24.04.2024 10 123,00 грн., заборгованість станом на 24.04.2024 склала 103 561,23 грн., сплата аліментів відповідачем проведена у лютому та березні 2024 року, що станом на дату видачі довідки не може бути беззаперечним доказом самостійного утримання ОСОБА_1 неповнолітньої дитини без участі матері ОСОБА_2 .
Клопотань про витребування (долучення) доказів відсутності участі матері в утриманні дитини як станом на дату подання позову до суду (липень 2024 року) так і станом на дату розгляду справи (грудень 2024 року), з урахуванням викладених у відзиві на позов заперечень відповідача, стороною позивача в судовому засіданні не заявлено.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. ….. Таку обставину треба доказувати таким чином, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Аналізуючи вищевикладені доводи, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, приймаючи до уваги викладену позицію Верховного Суду, яка в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України, яка враховується судом при виборі і застосуванні норм права до спірних правовідносин, суд приходить до висновку про відсутність підстав для часткового задоволення вимог.
Керуючись статями 157, 161 СК України, статями 10, 12, 13, 81, 141, 263, 265 ЦПК України,суд,
Задовольнити позов ОСОБА_1 про визначення місця проживання неповнолітньої дитини разом з батьком, встановлення факту самостійного виховання та утримання дитини - частково.
Установити факт самостійного виховання ОСОБА_1 неповнолітньої дитини ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 без участі матері ОСОБА_2 чи інших осіб.
У задоволенні іншої частини вимог - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
На рішення суду може бути подана апеляційна скарга до Дніпровського апеляційного суду протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення.
Відомості про сторін:
Позивач ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_7 , РНОКПП НОМЕР_1 , місце проживання за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_8 , РНОКПП НОМЕР_2 , місце проживання зареєстровано за адресою: АДРЕСА_2 .
Третя особа Виконавчий комітет Саксаганської районної у місті ради, код ЄДРПОУ 34339916, місце знаходження за адресою: Дніпропетровська область, Криворізький район, м. Кривий Ріг, вул. Володимира Великого, буд. 32.
Третя особа Служба у справах дітей та сім'ї Дніпровської районної в місті Києві державної адміністрації, код ЄДРПОУ 37397237, місце знаходження за адресою: м. Київ, вул. Райдужна, буд. 2, кв. 13.
Третя особа ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце знаходження за адресою: АДРЕСА_3 .
Повний текст рішення складено 12 грудня 2024 р.
Суддя А.В. Ткаченко