№ 201/11476/24
провадження 2/201/4172/2024
09 грудня 2024 року Жовтневий районний суд
міста Дніпропетровська
в складі: головуючого
судді Антонюка О.А.
з секретарем Могиліною Д.О.
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження з повідомленням сторін в приміщенні Жовтневого районного суду міста Дніпропетровська в місті Дніпрі цивільну справу за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і витрат,
АТ «Універсал Банк» 18 вересня 2024 року звернулося до суду з позовом до відповідача ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і витрат, позовні вимоги не змінювалися, не доповнювалися і не уточнювалися. Справа по суті не слухалася, розглядаються клопотання, виносилися ухвали, спір по суті не вирішено.
В судове засідання від сторони позивача надійшло клопотання (заява) про закриття провадження в справі через відсутність предмету в зв'язку з вирішенням спору в добровільному позасудовому порядку (повне погашення відповідачем заборгованості перед банком). Суд вважає можливим задоволення клопотання та закриття провадження в справі, виходячи з наступного.
Згідно п. 2 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.
Згідно п. 4 ч. 1 ст. 255 ЦПК України суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо позивач відмовився від позову і відмова прийнята судом.
З'ясувавши думку учасників судового розгляду, перевіривши матеріали справи та заяви позивача, враховуючи його право і повноваження на таке клопотання, роз'яснивши наслідки такої заяви та враховуючи її обґрунтованість, зважуючи на вище вказані обставини і на те, що заява не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, суд вважає можливим клопотання задовольнити, оскільки, як стверджує позивач, відповідач самостійно добровільно в позасудовому порядку повністю сплатив банку борг, який просив стягнути банк в судовому порядку.
Відповідно до ст. 15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Положеннями ст. 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу, та встановлено перелік способів захисту цивільних прав та інтересів.
Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, у зв'язку з чим, суд повинен з'ясувати характер спірних правовідносин сторін (предмет та підставу позову), характер порушеного права позивача та можливість його захисту в обраний ним спосіб.
При цьому, особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред'явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права. В свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких грунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, у разі встановлення порушеного права з'ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.
Відповідно до ч. 1-3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.
Також суд зазначає, що прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. У зв'язку з наведеним, закриття провадження в справі за заявою позивача з підстав, передбачених законом, не є порушенням права на справедливий судовий захист. Разом з тим, Європейський суд зазначає, що не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, так як доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях наголошує, що кожна сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у справі за його участю, добросовісно користуватися належними йому процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
З цього приводу прецедентними є рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого королівства» від 28 жовтня 1998 року та «Креуз проти Польщі» від 19 червня 2001 року. У вказаних Рішеннях зазначено, що право на суд не є абсолютним. Воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави. При цьому, Європейський суд з прав людини зазначив, що немає порушення права на доступ до правосуддя, якщо заявники не виявили належної зацікавленості у розгляді їхньої справи.
При цьому суд звертає увагу на вимоги статті 121 ЦПК України про те, що справа має бути розглянута судом протягом розумного строку; не може бути залишене поза увагою положення статті 6 Конвенції, якими передбачено, що судові процедури при розгляді справи повинні бути справедливими, справа має бути розглянута в розумний строк, а також те, що в цивільному судочинстві діє принцип ефективності судового процесу, який направлений на недопущення затягування розгляду справи.
Згідно ч. 1 ст. 44 ЦПК України учасники судового процесу та їхні представники повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у своєму рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментарія Сандерс С.А. проти Іспанії» заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Обов'язком заінтересованої сторони є прояв особливої старанності при захисті своїх інтересів (рішення Європейського суду з прав людини від 04 жовтня 2001 року у справі «Тойшлер проти Германії» (Тeuschler v. Germany)).
Приймаючи до уваги вказане, суд приходить до висновку про те, що право позивача на таке клопотання є, заява не порушує інтереси учасників справи та інших осіб, тому суд вважає можливим клопотання задовольнити і провадження по справі закрити.
На підставі викладеного, керуючись п. 4 ч. 1 ст. 255, ст. 182, 222, 256, 258-261, 353, 354 ЦПК України, суд
Клопотання задовольнити.
Провадження по справі за позовом Акціонерного товариства «Універсал Банк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором і витрат закрити.
Ухвала набрала законної сили 09 грудня 2024 року.
Ухвалу може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення в порядку, передбаченому ч. 1 ст. 354 ЦПК України з урахуванням положень п. 3 Розділу XII ПРИКІНЦЕВИХ ПОЛОЖЕНЬ ЦПК України.
Суддя -