06 грудня 2007 р.
№ 14/54-07
Вищий господарський суд України у складі колегії суддів:
головуючого судді
Добролюбової Т.В.
суддів
Гоголь Т.Г., Швеця В.О.
розглянувши матеріали
касаційної скарги
Приватного підприємства “Хлібодар»
на постанову
Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2007 року
у справі
№14/54-07
за позовом
Приватного підприємства “Хлібодар» (надалі -підприємство)
до
Відкритого акціонерного товариства “Шосткінський завод хімічних реактивів»(надалі -товариство)
про
стягнення 77437,02 грн.
В судовому засіданні взяли участь представники:
від позивача: Осипенко В.Г.- наказ від 26.07.06;
від відповідача: Козловій О.В. -довіреність від 07.11.05.
Приватним підприємством “Хлібодар» у січні 2007 року заявлений позов до Відкритого акціонерного товариства “Шосткінський завод хімічних реактивів» про розірвання договору №15 від 15.04.05. Водночас, позивачем заявлена вимога про стягнення з відповідача збитків в сумі 75 959,90 грн та безпідставно отриманих грошових коштів у розмірі 1477,12 грн. Обґрунтовуючи свої вимоги позивач вказував на те, що поставлений відповідачем продукт, а саме, дихлорєтан технічний першого сорту, не відповідає встановленим у пункті 5.1 договору №15 вимогам та стандартам.
доповідач: Добролюбова Т.В.
На думку позивача, порушення товариством умов договору, заподіяли йому збитки, які підлягають стягненню згідно приписів статей 22, 623 Цивільного кодексу України. Позивач також зауважував на тому, що на виконання умов договору від 14.09.05 №35 відповідачеві сплачено 1477,12 грн за зберігання продукції. Проте, оскільки продукт не відповідає ДОСТу 1942-86, на думку підприємства, відповідач не мав правових підстав для отримання вказаних коштів. При цьому позивач посилався на приписи статей 1166, 1212 Цивільного кодексу України.
Рішенням господарського суду Сумської області від 05.04.07, ухваленим суддею Миропольським С.О., в задоволенні позовних вимог відмовлено. Рішення суду вмотивоване тим, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача з пропозицією про розірвання спірного договору. Суд також дійшов висновку про відсутність умов, необхідних для застосування цивільно-правової відповідальності у вигляді стягнення збитків. При цьому, місцевий суд обґрунтовував рішення приписами статей 22, 188, 611, 623 Цивільного кодексу України, статей 224, частини 2 статті 217, частини 1 статті 218 Господарського кодексу України. Щодо вимог про стягнення 1477,12 грн місцевий суд зазначив, що вони не можуть бути предметом розгляду, оскільки підставою їх стягнення є зобов'язання, які виникли за договором зберігання, а не за спірним договором.
Харківський апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: Могилєвкіна Ю.О. -головуючого, Пушай В.І., Такмакова Ю.В., постановою від 16.07.07, перевірене рішення суду першої інстанції залишив без змін. При цьому, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивачем не доведено, що на час передачі переробленого дихлоретану на відповідальне зберігання продукція не відповідала вимогам умов договору та ДОСТ 1942-86, претензії з якості відповідачеві не пред'являлось. Відтак, суд дійшов висновку про відсутність підстав для розірвання договору та відшкодування збитків. При цьому, апеляційний суд посилався на приписи статей 22, 611, 623, 852 Цивільного кодексу України, статей 188, 224, 217, 218 Господарського кодексу України.
Приватне підприємство “Хлібодар» звернулось до Вищого господарського суду України з касаційною скаргою, в якій просить судові рішення у справі скасувати та прийняти рішення про задоволення позовних вимог. Обґрунтовуючи вимоги касаційної скарги заявник вказує на те, що висновок суду першої інстанції про відсутність доказів звернення до відповідача з вимогою щодо розірвання договору суперечить пунктам 2 ,3 статті 202 Господарського кодексу України і статті 651 Цивільного кодексу України, оскільки договір може бути розірваний за рішенням суду на вимогу однієї із сторін. Скаржник також зазначає про порушення судами приписів статті 224 Господарського кодексу України, статті 611 Цивільного кодексу України, адже під збитками розуміються витрати, зроблені управненою стороною. Разом з цим, заявник вказує на хибність висновку судів стосовно того, що вимога про стягнення 1 477, 12 грн не може бути предметом розгляду у цій справі, оскільки переробка дихлоретану до теперішнього часу не закінчена, тому підстав для його зберігання та отримання грошових коштів у відповідача не має.
Від Відкритого акціонерного товариства “Шосткінський завод хімічних реактивів» відзиву на касаційну скаргу судом не отримано.
Вищий господарський суд України заслухавши доповідь судді Добролюбової Т.В. і пояснення представників сторін, переглянувши матеріали справи та доводи касаційної скарги, перевіривши правильність застосування господарськими судами приписів чинного законодавства, відзначає наступне.
Відповідно до частини 1 статті 1117 Господарського процесуального кодексу України касаційна інстанція на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє застосування судом апеляційної інстанції приписів матеріального і процесуального законодавства.
Господарськими судами попередніх інстанцій установлено та підтверджено матеріалами справи, що 15.04.05 Приватне підприємство “Хлібодар», уклало з Відкритим акціонерним товариством “Шосткінський завод хімічних реактивів» договір № 15 про переробку (очистку) дихлоретану у кількості 100 тонн. Пунктом 5.1 цього договору сторони визначили, що якість готової продукції повинна відповідати ДОСТу 1942-86 і кінцевий продукт це - дихлоретан технічний першого сорту. Згідно з пунктом 4.1 договору, якість готової продукції повинна підтверджуватися паспортом (сертифікатом якості), який передається при відпустці продукції. Предметом позову у даній справі є матеріально -правова вимога Приватного підприємства “Хлібодар» до Відкритого акціонерного товариства “Шосткінський завод хімічних реактивів» про розірвання договору №15 від 15.04.05 та стягнення з товариства 75 959,90 грн - збитків та 1477,12 грн - безпідставно отриманих грошових коштів. Судами установлено, що правовою природою спірного договору є договір підряду. Відповідно до приписів статті 837 Цивільного кодексу України за договором підряду одна сторона (підрядник) зобов'язується на свій ризик виконати певну роботу за завданням другої сторони (замовника), а замовник зобов'язується прийняти та оплатити виконану роботу. Судами установлено, що товариство отримало від ПП “Хлібодар" на переробку дихлоретан загальною вагою 74547 кг, що підтверджується наступними накладними: від 21.04.05 №18 вагою 14365 кг, від 25.04.05 № 19 вагою 14200 кг, від 18.05.05 №175 вагою 15323 кг; та дихлоретан на утилізацію за накладними: від 16.05.05 № 174 вагою 15123 кг, від 30.05.05 № 191 вагою 15536 кг. Апеляційним судом установлено, що підприємство передало на переробку дихлорертан без зазначення виробника та дати виготовлення продукції, його сорту і вартості. Частиною 2 статті 852 Цивільного кодексу України унормовано, що за наявності в роботі істотних відступів від умов договору підряду або інших істотних недоліків замовник має право вимагати розірвання договору та відшкодування збитків. Отже, для розірвання договору та відшкодування збитків необхідно довести наявність істотних відступів від умов договору або інших істотних недоліків. Статтею 853 названого Кодексу передбачено, що замовник зобов'язаний прийняти роботу, виконану підрядником відповідно до договору підряду, оглянути її і в разі виявлення допущених у роботі відступів від умов договору або інших недоліків негайно заявити про них підрядникові. Якщо замовник не зробить такої заяви, він втрачає право у подальшому посилатися на ці відступи від умов договору або недоліки у виконаній роботі. Апеляційним судом установлено, що в серпні-вересні 2005 року відповідач провів очистку наданого позивачем дихлоретану, методом адсорбції, в результаті якої отримано дихлоретан 1 сорту, що підтверджується паспортами (сертифікатами) якості від 31.08.05 № 4125 та від 07.09.05 №4278, технічними звітами №9, №17 і технічними повідомленнями. Вказаний сертифікат якості ПП “Хлібодар» отримав 07.02.06. Судами установлено, що позивач виконану відповідачем роботу з переробки дихлоретану прийняв та оплатив, що підтверджується платіжними дорученнями № 29 від 27.04.05 на суму 10 098, 47 грн, № 63 від 16.08.05 - 9 416, 72 грн, № 77 від 14.10.05 - 830, 00 грн. Про приймання підприємством виконаних робіт свідчить і укладений між сторонами 14.09.05 договір зберігання №35 за умовами якого позивач передав на зберігання відповідачеві очищений дихлоретан та гарантійний лист № 157-ОВ від 30.05.06, котрим останній зобов'язався забрати продукцію. Строк зберігання продукції, за договором №35, визначений з 14.09.05 до 31.12. 05. Судами попередніх інстанцій установлено, що позивачем не надано доказів, які б свідчили про те, що на час передання переробленого дихлоретану в кількості 33,6 тонн на відповідальне зберігання продукція не відповідала вимогам умов договору та ДОСТ 1942-86. Претензій щодо якості дихлоретану відповідачеві не заявлялось. Відповідно до пункту 6.2 ДОСТ 1942- 86 гарантійний термін на дихлоретан становить три місяці. Згідно з вимогами пункту 3.3. для перевірки відповідності якості продукту вимогам стандарту обсяг виборки повинен складати 10% бочок, але не менш трьох. Апеляційний суд також установив, що часткова перевірка якості дихлоретана після закінчення гарантійного строку не підтверджує наявності вини відповідача. Отже, позивачем не надано, і відповідно матеріали справи не містять доказів, підтверджуючих неякісність переробленого відповідачем дихлоретану. Приписами статті 188 Господарського кодексу України, унормовано, що зміна та розірвання господарських договорів в односторонньому порядку не допускаються, якщо інше не передбачено законом або договором. Сторона договору, яка вважає за необхідне змінити або розірвати договір, повинна надіслати пропозиції про це другій стороні за договором. Сторона договору, яка одержала пропозицію про зміну чи розірвання договору, у двадцятиденний строк після одержання пропозиції повідомляє другу сторону про результати її розгляду. У разі якщо сторони не досягли згоди щодо зміни (розірвання) договору або у разі неодержання відповіді у встановлений строк з урахуванням часу поштового обігу, заінтересована сторона має право передати спір на вирішення суду. Судами установлено, що позивачем не надано доказів звернення до відповідача з пропозицією про розірвання договору №15 від 15.04.05. З огляду на вказане, апеляційний суд дійшов вірного висновку про відсутність підстав для задоволення вимоги про розірвання спірного договору у судовому порядку. Згідно з частиною 1 статті 623 Цивільного кодексу України, яка кореспондує з приписами статті 224 Господарського кодексу України боржник, який порушив зобов'язання, повинен відшкодувати кредитору у повному обсязі завдані порушенням збитки, включаючи реальні збитки. Згідно з частиною 2 статті 22 Цивільного кодексу України збитками є: втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки). Відповідно до частини 2 статті 217 названого Кодексу відшкодування збитків є господарською санкцією. Частиною 1 статті 218 Господарського кодексу України, унормовано, що підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання. Приписами статті 611 Цивільного кодексу України передбачено, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, відшкодування збитків. Згідно зі статтею 623 вказаного Кодексу розмір збитків, завданих порушенням зобов'язання, доказується кредитором. Таким чином, юридичною підставою для усіх видів цивільно-правової чи господарсько-правової відповідальності є наявність певних умов, що у своїй сукупності утворюють склад цивільного (господарського) правопорушення. Необхідними умовами цивільно-правової та господарсько-правової відповідальності за загальним правилом є: протиправність поведінки особи; шкода як результат протиправної поведінки; причинний зв'язок між протиправною поведінкою і шкодою; вина особи, що заподіяла шкоду. Відсутність хоча б одного з вищевикладених елементів, які утворюють склад цивільного правопорушення, звільняє боржника від відповідальності за невиконання або неналежне виконання ним взятих на себе зобов'язань, оскільки в даному випадку його поведінка не може бути кваліфікована як правопорушення. Судами попередніх інстанцій установлена відсутність такої умови цивільно -правової відповідальності, як протиправна поведінка. Тому, колегія суддів погоджується з висновком апеляційного суду про відсутність підстав для задоволення вимоги про стягнення 75 959 90 грн збитків. Відповідно до приписів частини 1 статті 1212 Цивільного кодексу України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи без достатньої правової підстави, зобов'язана повернути це майно його власнику. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином. Тобто приписи статті 1212 Цивільного Кодексу України, регулюють такий вид позадоговірних зобов'язань, як зобов'язання, що виникає внаслідок безпідставного набуття коштів. Тому суд апеляційної інстанції, обґрунтовано дійшов висновку, що у даному випадку неможливо застосувати положення вказаної норми, оскільки між сторонами існує договір зберігання №35, на виконання умов якого і перераховані грошові кошти у розмірі 1477,12 грн. При цьому, судова колегія зазначає, що касаційна інстанція не наділена правом встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішеннях господарських судів чи відхилені ними, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати нові докази або додатково перевіряти їх. Проте, доводи скаржника в касаційній скарзі зводяться до переоцінки касаційною інстанцією доказів, тому не є підставою для скасування чи зміни судових актів у справі.
Враховуючи викладене та приймаючи до уваги межі перегляду справи в касаційній інстанції, колегія суддів дійшла висновку, що оскаржувана постанова прийнята з дотриманням норм матеріального та процесуального права, у зв'язку з чим залишається без змін.
Керуючись статтями 1115, 1117, 1119, 11111 Господарського процесуального кодексу України, Вищий господарський суд України
Постанову Харківського апеляційного господарського суду від 16.07.2007 року у справі №14/54-07 залишити без змін.
Касаційну скаргу Приватного підприємства “Хлібодар» залишити без задоволення
Головуючий суддя Т. Добролюбова
С у д д і Т.Гоголь
В.Швець