Справа № 120/6144/24
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Мультян Марина Бондівна
Суддя-доповідач - Матохнюк Д.Б.
09 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Матохнюка Д.Б.
суддів: Білої Л.М. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
у травні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Державної установи «Вінницька установа виконання покарань (№1)» в якому просив:
-визнати протиправною бездіяльність відповідача, що полягає у незабезпеченні права засудженого до довічного позбавлення волі ОСОБА_1 на прослуховування радіопередач 05.12.2023.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року відмовлено у задоволенні позовних вимог.
Не погоджуючись з судовим рішенням позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, виходячи з наступного.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 відбуває покарання у виді довічного позбавлення волі в Державній установі " Вінницька установа виконання покарань (№1)".
Так, 05.12.2023 позивач звернувся з усною заявою до адміністрації установи про забезпечення його права на прослуховування радіопередач в камерному приміщенні № 133, в якому він утримується.
Однак в порушення вимог пункту 3 розділу XX наказу Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 "Про затвердження Правил внутрішнього розпорядку установ виконання покарань" відповідач не забезпечив право позивача на прослуховування радіопередач 05.12.2023.
Вказані обставини слугували підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
За результатами встановлених обставин судом першої інстанції зроблено висновок щодо необгунтованості позовних вимог.
Колегія суддів погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.
Згідно із ч. 3 ст. 63 Конституції України засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду.
Відповідно до ст. 1 Кримінально-виконавчого кодексу України ( КВК України) кримінально-виконавче законодавство України регламентує порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань з метою захисту інтересів особи, суспільства і держави шляхом створення умов для виправлення і ресоціалізації засуджених, запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами, а також запобігання тортурам та нелюдському або такому, що принижує гідність, поводженню із засудженими.
Так, завданнями кримінально-виконавчого законодавства України є визначення принципів виконання кримінальних покарань, правового статусу засуджених, гарантій захисту їхніх прав, законних інтересів та обов'язків; порядку застосування до них заходів впливу з метою виправлення і профілактики асоціальної поведінки; системи органів і установ виконання покарань, їх функцій та порядку діяльності; нагляду і контролю за виконанням кримінальних покарань, участі громадськості в цьому процесі; а також регламентація порядку і умов виконання та відбування кримінальних покарань; звільнення від відбування покарання, допомоги особам, звільненим від покарання, контролю і нагляду за ними.
Згідно із ст. 2 КВК України кримінально-виконавче законодавство України складається з цього Кодексу, інших актів законодавства, а також чинних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
До засуджених, які відбувають покарання на території України, застосовується кримінально-виконавче законодавство України (ст. 3 КВК України).
Порядок і умови виконання та відбування покарань визначаються та забезпечуються відповідно до законодавства, яке діє на час виконання та відбування кримінального покарання.
Держава поважає і охороняє права, свободи і законні інтереси засуджених, забезпечує необхідні умови для їх виправлення і ресоціалізації, соціальну і правову захищеність та їх особисту безпеку.
Так, правовий статус засуджених визначається законами України, а також цим Кодексом, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання. (ч. 1, 2, 4 ст. 7 КВК України).
Згідно ст. 107 КВК України засуджені, які відбувають покарання у виді позбавлення волі, в порядку, встановленому цим Кодексом і нормативно-правовими актами Міністерства юстиції України мають право, зокрема:
-користуватися послугами, які надаються в місцях позбавлення волі, в тому числі додатковими, оплачуваними;
- здійснювати листування з особами, які знаходяться за межами колоній, вести з ними телефонні розмови, у тому числі у мережах рухомого (мобільного) зв'язку, користуватися глобальною мережею Інтернет;
- подавати пропозиції, заяви і скарги в усній чи письмовій формі від свого імені;
- розпоряджатися вільним часом, який відведений розпорядком дня, не порушуючи при цьому правил поведінки;
- одержувати правову допомогу від адвокатів або інших фахівців у галузі права, які за законом мають право на надання правової допомоги особисто чи за дорученням юридичної особи.
Засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання.
Разом з тим, засуджені зобов'язані дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня колонії, правомірних взаємовідносин з іншими засудженими, персоналом колонії та іншими особами.
Так, порядок і умови виконання та відбування кримінальних покарань у виді арешту, обмеження волі, позбавлення волі на певний строк та довічного позбавлення волі регулюють Правила внутрішнього розпорядку установ виконання покарань, затверджені наказом Міністерства юстиції України від 28.08.2018 № 2823/5 (Правила), які є обов'язковими для виконання персоналом установ виконання покарань, засудженими, які в них утримуються, а також іншими особами, які відвідують ці установи.
Відповідно до п. 1 розділу II Правил засуджені користуються всіма правами людини та громадянина, передбаченими Конституцією України, за винятком обмежень, визначених КВК України, законами України і встановлених вироком суду.
Правовий статус засуджених визначається законами України, а також КВК України, виходячи із порядку і умов виконання та відбування конкретного виду покарання.
Пунктом 2 розділу II Правил визначено перелік прав засуджених та при цьому уточнено, що засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання, однак при забезпеченні прав засуджених не повинні порушуватися встановлений порядок та умови відбування покарання, права і законні інтереси інших осіб.
Також, згідно п. 3 розділу II Правил засуджені зобов'язані, серед іншого, виконувати встановлені законодавством обов'язки громадян України, неухильно додержуватися правил поведінки, які передбачені для засуджених, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших осіб; дотримуватися норм, які визначають порядок і умови відбування покарання, розпорядок дня установи виконання покарань, правомірні взаємовідносини з іншими засудженими, персоналом установи виконання покарань та іншими особами; виконувати встановлені законодавством вимоги адміністрації органів і установ виконання покарань.
Розділом XX Правил унормовані деякі питання організації соціально-виховної роботи із засудженими та забезпечення їх релігійних потреб, зокрема п. 1 визначено, що виховні заходи із засудженими проводяться на підставі програм диференційованого виховного впливу в установлений розпорядком дня час у межах установи виконання покарань і спрямовані на формування та закріплення у засуджених прагнення до заняття суспільно корисною діяльністю, сумлінного ставлення до праці, дотримання вимог законодавства та прийнятих у суспільстві правил поведінки, підвищення їх освітнього і культурного рівнів.
Пунктом 3 розділу XX Правил передбачено, що жилі приміщення, клуби, бібліотеки, кімнати для виховної роботи у відділеннях соціально-психологічної служби, ДІЗО, ПКТ (ОК), карцери, камери для засуджених до довічного позбавлення волі, палати лікарняних закладів радіофікуються. У жилих приміщеннях виправних центрів, виправних колоній мінімального, середнього, максимального рівнів безпеки, виховних колоніях, ПКТ виправних колоній (секторів) максимального рівня безпеки можуть установлюватись телевізори. Час радіотрансляції і перегляду телепередач визначається розпорядком дня установи виконання покарань.
Гучність радіопередач та телетрансляцій не має бути надмірною. За бажанням засуджені можуть відмовитись прослуховувати певні радіопередачі, тому на час їх трансляції гучномовці в певних камерах можуть вимикатися.
Радіотрансляції для засуджених здійснюються централізовано від єдиного радіотрансляційного вузла. За наявності технічних можливостей у виправних колоніях обладнуються кабельні телемережі.
Радіотрансляційні вузли та телецентри розміщуються за межами установ виконання покарань або в приміщеннях, доступ до яких засудженим заборонено.
Крім того, Додатком 3 до Правил затверджено Перелік предметів, виробів і речовин, зберігання і використання яких засудженими заборонено, до якого віднесено у тому числі радіоелектронні засоби, призначені для передавання чи приймання радіосигналів (радіостанції), а також будь-яка теле-, радіо-, аудіо- та відеоапаратура, аудіо-, відеокасети, CD- та DVD-диски, за винятком: гучномовець - один на жилу секцію (камеру), телевізор (без можливості виходу в мережу Інтернет) та цифровий ефірний тюнер T2 - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру), DVD-програвач - один на відділення соціально-психологічної служби або на жилу секцію (камеру)).
Таким чином, із аналізу наведених вище положень встановлено наступне:
-ані положеннями КВК України, ані Правилами внутрішнього розпорядку установ виконання покарань прослуховування радіопередач безпосередньо не віднесено до переліку основних прав засуджених, який, однак, не є вичерпним, оскільки засудженим можуть надаватися й інші права, реалізація яких не суперечить меті покарання, порядку і умовам виконання та відбування покарання;
- можливість прослуховування засудженими радіотрансляції передбачена пунктом 3 розділу XX Правил, при цьому камери для засуджених до довічного позбавлення волі радіофікуються в обов'язковому порядку;
- прослуховування засудженими радіотрансляції здійснюється саме із соціальною-виховною метою, а не в цілях проведення дозвілля або розваги;
- радіотрансляція у відповідній установі виконання покарання відбувається централізовано для усіх засуджених і лише протягом часу, відведеного для цього розпорядком дня установи;
- засуджений може відмовитися від прослуховування певних радіопередач, а тому на час їх трансляції гучномовці у деяких камерах можуть вимикатися.
Разом з тим, можливість прослуховування радіо, у тому числі в камерному приміщенні особами, засудженими до довічного позбавлення волі, чинне законодавство не пов'язує з бажанням засудженого, оскільки радіотрансляція здійснюється виключно у певний час згідно з розпорядком дня установи виконання покарань та не індивідуально для окремих засуджених, а централізовано.
Відтак, твердження позивача щодо наявності у відповідача обов'язку забезпечити засудженого можливістю прослуховування радіотрансляції на його вимогу є безпідставними.
При цьому, позивачем не надано жодних доказів на підтвердження тієї обставини, що згідно з розпорядком дня Державної установи "Вінницька установа виконання покарань (№ 1)" радіотрансляція 05.12.2023 мала відбуватися, але не відбулася.
Відповідно до ст. 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Суд вживає визначені законом заходи, необхідні для з'ясування всіх обставин у справі, у тому числі щодо виявлення та витребування доказів з власної ініціативи.
З огляду на викладене, колегія суддів приходить до висновку про необґрунтованість доводів позивача, які жодним письмовим доказом не підтверджені.
Враховуючи вище викладене колегія суддів дійшла висновку, що доводи апеляційної скарги спростовуються встановленими у справі обставинами.
Колегія суддів звертає увагу, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду -без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.
З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції при прийнятті оскаржуваного рішення дотримано норми матеріального і процесуального права, а тому відсутні підстави для задоволення вимог апеляційної скарги.
Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.6 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому відповідно до п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу судове рішення за результатами її розгляду судом апеляційної інстанції в касаційному порядку оскарженню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 01 серпня 2024 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України.
Головуючий Матохнюк Д.Б.
Судді Біла Л.М. Гонтарук В. М.