Справа № 600/6460/23-а
Головуючий у 1-й інстанції: Анісімов Олег Валерійович
Суддя-доповідач: Сторчак В. Ю.
10 грудня 2024 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Сторчака В. Ю.
суддів: Граб Л.С. Залімського І. Г.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправними дій та зобов'язання вчинити дії,
ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького окружного адміністративного суду з позовом до Військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити певні дії.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позов задоволено частково.
Визнано протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу від 25.03.1992 року № 2232-XII.
Зобов'язано Військову частину НОМЕР_1 звільнити ОСОБА_1 з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу від 25.03.1992 року № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи ОСОБА_2 .
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору.
Апеляційний розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, у відповідності до вимог п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 призваний на військову службу під час мобілізації 06.05.2023 року та проходить службу у Військовій частині НОМЕР_1 .
У ОСОБА_1 , наявний дядько ОСОБА_2 , який є особою з інвалідністю І (першої) групи. 22.12.2011 року ОСОБА_2 встановлено І (першу) групу інвалідності, безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА №338516 від 22.12.2021 року, а також посвідченням серії НОМЕР_2 .
Також, у довідці до акта огляду МСЕК серії 10ААА №338516 від 22.12.2021 року визначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього нагляду та догляду.
Згідно заключення ЛКК №929/307 від 10.08.2022 року також встановлено, що ОСОБА_2 потребує стороннього догляду.
Відповідно до висновку опікунської ради при виконавчому комітеті Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області №19 від 08.02.2023 року опікунська рада при виконавчому комітеті Брусницької сільської ради вважає доцільним призначення гр. ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , піклувальником над дядьком гр. ОСОБА_2 , який зареєстрований та проживає у житловому будинку за адресою: АДРЕСА_1 , терміном на один рік.
Рішенням виконавчого комітету Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області №30-02/23 від 08.02.2023 року вище вказаний висновок затверджений.
12.06.2023 року виконавчим комітетом Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області видано довідку №02-17/615 про те, що ОСОБА_1 житель с.Брусниця, Вижницького району, Чернівецької області є особою, яка здійснює догляд (згідно Рішення Виконавчого комітету Брусницької сільської ради № 30-02/23 від 08.02.2923 р.) за дядьком ОСОБА_2 та перебуває на обліку сільської ради.
Згідно довідки №08.02-16/760 від 24.07.2023 року, виданої виконавчим комітетом Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області, ОСОБА_1 здійснює догляд на непрофесійній основі за інвалідом І групи ОСОБА_2 та отримує компенсацію по догляду у сумі 1919 гривень помісячно, згідно до Постанови Кабінету Міністрів України №2859 «Деякі питання призначення і виплати компенсації фізичним особам, які надають соціальні послуги з догляду на непрофесійні основі» від 23.09.2020 року зі змінами.
Актом обстеження матеріально-побутових умов №08-01-10/70 від 05.05.2023 року встановлено, що ОСОБА_1 доглядає хворого одинокого дядька ОСОБА_2 1963 р.н. інваліда з дитинства І групи, підгрупи А, який пересувається за допомогою інвалідного візка, та згідно довідки МСЕК потребує постійного стороннього догляду на нагляду.
17.09.2023 року позивач звернувся з рапортом про звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами (вх.№34421 від 21.09.2023 року).
У відповідь на поданий рапорт листом від 23.09.2023 року №8496 командиром Військової частини НОМЕР_1 повідомлено про те, що підстави для звільнення ОСОБА_1 з військової служби відсутні. У листі зазначено, що відповідно до долучених документів до рапорту не було підтверджено саме необхідність позивача у догляді за ОСОБА_2 . Також наголошено, що з долучених документів до вищезазначеного рапорту встановлено те, що рішенням виконавчого комітету Брусницької сільської ради Вижницького району Чернівецької області затверджено висновок щодо призначення ОСОБА_1 піклувальником над дядьком ОСОБА_2 . Проте, призначення ОСОБА_1 піклувальником над ОСОБА_2 ще не відбулося, оскільки немає рішення суду. Враховуючи вищевикладене, а саме те, що ОСОБА_1 не підтвердив його необхідність у здійсненні догляду за ОСОБА_2 , оскільки призначення його піклувальником ще не відбулося, в розумінні статті 60 ЦК України, обов'язків щодо утримання ОСОБА_2 у ОСОБА_1 немає, а відповідно і немає саме його необхідності у здійсненні догляду. Підставою для звільнення стане рішення суду про призначення позивача піклувальником над ОСОБА_2 .
Позивача вважає дану відповідь незаконною, протиправною, а також такою, що порушує його законні права та інтереси, тому звернувся до суду з цим позовом.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з обгрунтованості вимог позивача, відтак і наявності підстав для задоволення позовних вимог.
Колегія суддів частково не погоджується з висновком суду першої інстанції по суті спору та, відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України, переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги відповідача.
Так, Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 69/2022 Про загальну мобілізацію постановлено оголосити та провести загальну мобілізацію (далі Указ №69/2022). Згідно пункту 4 Указу № 69/2022 призов військовозобов'язаних, резервістів та залучення транспортних засобів для забезпечення потреб Збройних Сил України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, інших військових формувань України здійснити в обсягах, визначених згідно з мобілізаційними планами.
Підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України "Про військовий обов'язок та військову службу" від 25.03.1992 року № 2232-XII№2232-XII визначено підстави для звільнення з військової служби. Зокрема, пунктом 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначено, що військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу), як у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Відповідно до частини 7 статті 26 Закону №2232-XII звільнення військовослужбовців з військової служби здійснюється в порядку, передбаченому положеннями про проходження військової служби громадянами України.
Порядок проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України врегульований Положенням про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України, затвердженим Указом Президента України від 10 грудня 2008 року № 1153 (зі змінами) (далі Положення № 1153, в редакції, чинній на час подання позивачем рапорту про звільнення з військової служби).
Відповідно до абзацу 2 пункту 12 Положення №1153, видавати накази по особовому складу надається командирам, командувачам, начальникам, керівникам органів військового управління, з'єднань, військових частин, установ, організацій, вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти, які утримуються на окремих штатах, за посадами яких штатом передбачено військове звання полковника (капітана 1 рангу) і вище, а також керівникам служб персоналу Міністерства оборони України та Генерального штабу Збройних Сил України.
Пунктом 233 Положення №1153 закріплено, що військовослужбовці, які бажають звільнитися з військової служби, подають по команді рапорти та документи, які підтверджують підстави звільнення. У рапортах зазначаються: підстави звільнення з військової служби; думка військовослужбовця щодо його бажання проходити службу у військовому резерві Збройних Сил України за відповідною військово-обліковою спеціальністю; районний (міський) територіальний центр комплектування та соціальної підтримки, до якого повинна бути надіслана особова справа військовослужбовця.
Відповідно до пункту 241 Положення №1153 накази про звільнення військовослужбовців з військової служби оголошуються командирами (начальниками) військових частин.
Згідно з правовими нормами пункту 242 Положення №1153 після надходження до військової частини письмового повідомлення про звільнення військовослужбовця з військової служби або після видання наказу командира (начальника) військової частини про звільнення військовослужбовець повинен здати в установлені строки посаду та підлягає розрахунку, виключенню зі списків особового складу військової частини і направленню на військовий облік до районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки за вибраним місцем проживання. Особи, звільнені з військової служби, зобов'язані у п'ятиденний строк прибути до районних (міських) територіальних центрів комплектування та соціальної підтримки для взяття на військовий облік.
Особа, звільнена з військової служби, на день виключення зі списків особового складу військової частини має бути повністю забезпечена грошовим, продовольчим і речовим забезпеченням. Військовослужбовець до проведення з ним усіх необхідних розрахунків не виключається без його згоди зі списків особового складу військової частини.
Як вірно вказав суд першої інстанції, предметом цього позову є дії військової частини НОМЕР_1 щодо не звільнення позивача з військової служби за підпунктом "г" пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
Так, як вже було зазначено вище, згідно абзацу 7 підпункту г пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби на підставах: під час воєнного стану: через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Тобто, звільнення з військової служби під час воєнного стану згідно вказаної норми законодавства можливе за умови необхідність здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи. Відтак, підтвердженим має бути факт необхідності у військовослужбовця здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи.
При цьому, як вірно вказав суд першої інстанції, законодавець не визначив потребу особи з інвалідністю І групи у постійному сторонньому догляді як підставу для звільнення з військової служби, а пов'язав її з наявністю у військовослужбовця необхідності здійснювати такий догляд.
Так, відповідно до абз. 8 ч. 1 ст. 1 Закону України Про реабілітацію осіб з інвалідністю в Україні від 06.10.2005 року № 2961-IV (далі Закон № 2961-IV, в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) медико-соціальна експертиза - встановлення ступеня стійкого обмеження життєдіяльності, групи інвалідності, причини і часу їх настання, а також доопрацювання та затвердження індивідуальної програми реабілітації особи з інвалідністю (дитини з інвалідністю) в рамках стратегії компенсації на основі індивідуального реабілітаційного плану та комплексного реабілітаційного обстеження особи з обмеженням життєдіяльності.
Частиною 1 ст. 7 Закону № 2961-IV визначено, що медико-соціальна експертиза осіб з обмеженнями повсякденного функціонування та осіб з інвалідністю проводиться медико-соціальними експертними комісіями, а дітей - лікарсько-консультативними комісіями закладів охорони здоров'я.
Процедуру проведення медико-соціальної експертизи хворим, що досягли повноліття, потерпілим від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, особам з інвалідністю (далі - особи, що звертаються для встановлення інвалідності) з метою виявлення ступеня обмеження життєдіяльності, причини, часу настання, групи інвалідності, а також компенсаторно-адаптаційних можливостей особи, реалізація яких сприяє медичній, психолого-педагогічній, професійній, трудовій, фізкультурно-спортивній, фізичній, соціальній та психологічній реабілітації визначено Положенням про медико-соціальну експертизу, яке затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 03.12.2009 року №1317.
Згідно з п. 3 Положення № 1317 медико-соціальна експертиза проводиться особам, що звертаються для встановлення інвалідності, за направленням лікувально-профілактичного закладу охорони здоров'я після проведення діагностичних, лікувальних і реабілітаційних заходів за наявності відомостей, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Пунктом 17 Положення № 1317 визначено, що медико-соціальна експертиза проводиться після повного медичного обстеження, проведення необхідних досліджень, оцінювання соціальних потреб особи з інвалідністю, визначення клініко-функціонального діагнозу, професійного, трудового прогнозу, одержання результатів відповідного лікування, реабілітації за наявності даних, що підтверджують стійке порушення функцій організму, обумовлених захворюваннями, наслідками травм чи вродженими вадами, які спричиняють обмеження життєдіяльності.
Абзацами 2 та 4 п.п. 1 п. 11 Положення № 1317 визначено, що міські, міжрайонні, районні комісії визначають:
- ступінь обмеження життєдіяльності осіб, що звертаються для встановлення інвалідності, потребу в сторонньому нагляді, догляді або допомозі, реабілітації, реабілітаційний потенціал, групу інвалідності, причину і час її настання, професію, з якою пов'язане ушкодження здоров'я, а також ступінь втрати професійної працездатності (у відсотках) працівників, які одержали ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням ними трудових обов'язків;
- потребу осіб з інвалідністю, потерпілих від нещасного випадку на виробництві, із стійкою втратою працездатності у медичній та соціальній допомозі, в тому числі у додатковому харчуванні, ліках, спеціальному медичному, постійному сторонньому нагляді, догляді або допомозі, побутовому обслуговуванні, протезуванні, санаторно-курортному лікуванні, придбанні спеціальних засобів пересування.
Відповідно до пункту 4 розділу IV Порядку організації експертизи тимчасової втрати працездатності, затвердженого наказом Міністерства охорони здоров'я від 09.04.2008 року №189, лікарсько-консультативна комісія видає висновки або рекомендації щодо догляду за дитиною до досягнення нею шестирічного віку, а в разі, коли дитина хвора на цукровий діабет I типу (інсулінозалежний) до досягнення дитиною 16-річного віку.
Отже, з наведеного слідує, що необхідність постійного стороннього догляду за хворою дружиною (чоловіком), а також батьками своїми чи дружини (чоловіка), чи іншими повнолітніми особами підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії. Тобто, необхідність здійснення постійного стороннього догляду за особами з інвалідністю, що досягли повноліття, підтверджується відповідним медичним висновком медико-соціальної експертної комісії.
Як вірно зазначено судом першої інстанції, у цій справі судом встановлено, що у позивача наявний дядько ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який є особою з інвалідністю І (першої) групи. 22.12.2011 року ОСОБА_2 , встановлено І (першу) групу інвалідності, безтерміново, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 10ААА №338516 від 22.12.2021 року, а також посвідченням серії НОМЕР_2 .
Також, у довідці до акта огляду МСЕК серії 10ААА №338516 від 22.12.2021 року визначено, що ОСОБА_2 потребує постійного стороннього нагляду та догляду. Згідно заключення ЛКК №929/307 від 10.08.2022 року також встановлено, що ОСОБА_2 , потребує стороннього догляду.
В даному випадку, суд вірно звернув увагу, що норма абзацу 7 підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII визначає, що військовослужбовець підлягає звільненню з військової служби у разі наявності у нього необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи.
Обов'язковою умовою для звільнення військовослужбовців є подання рапорту з наданням підтверджуючих документів. Тобто, наявність у військовослужбовця необхідності здійснювати догляд за особою з інвалідністю І групи, яка визначена законодавцем як підстава для звільнення з військової служби, має бути підтверджена відповідними документами.
Відповідно до статті 47 Закону України Про основні засади соціального захисту ветеранів праці та інших громадян похилого віку в Україні, діти зобов'язані піклуватися про батьків похилого віку, подавати їм допомогу і підтримку, в разі необхідності здійснювати догляд за ними.
Отже, системний аналіз вищевказаних положень свідчить про те, що застосування абзацу 7 підпункту г) пункту 2 частини 4 статті 26 Закону №2232-XII, як підстави звільнення з військової служби під час воєнного стану у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи, можливий у разі відсутності інших осіб, які можуть та зобов'язані у силу закону здійснювати такий догляд.
Судом досліджено документи, які були подані позивачем разом із рапортами про звільнення. Зокрема, актом обстеження матеріально-побутових умов №08-01-10/70 від 05.05.2023 року встановлено, що позивач доглядає хворого одинокого дядька ОСОБА_2 1963 р.н. інваліда з дитинства І групи, підгрупи А, який пересувається за допомогою інвалідного візка, та згідно довідки МСЕК потребує постійного стороннього догляду на нагляду.
При цьому, даним актом обстеження матеріально-побутових умов також визначено родинний зв'язок (стосовно уповноваженого представника сім'ї), а саме: ОСОБА_1 (заявник), ОСОБА_2 (дядько), ОСОБА_3 (батько), ОСОБА_4 (мати).
Таким чином, документи, подані позивачем разом із рапортами про звільнення з військової служби, підтверджують наявність у особи з інвалідністю І групи ( ОСОБА_2 , що є дядьком позивача) потреби у постійному сторонньому догляді; наявність у позивача (як племінника ОСОБА_2 ) обов'язку або ж необхідності здійснювати такий догляд; відсутність інших осіб, які можуть та зобов'язані у силу закону здійснювати догляд за ОСОБА_2 як особою з інвалідністю І групи.
З долучених позивачем до рапорту на звільнення документів встановлено, що рішенням виконавчого комітету Брусницької сільської ради, Вижницького району, Чернівецької області затверджено висновок щодо призначення ОСОБА_1 піклувальником над дядьком ОСОБА_2 .
Однак, призначення ОСОБА_1 піклувальником над ОСОБА_2 ще не відбулось, оскільки лише наявність відповідного рішення суду про призначення ОСОБА_1 піклувальником над ОСОБА_2 , може бути підставою для звільнення ОСОБА_1 з військової служби.
Водночас, визначення судом конкретного рішення, яке має бути прийняте суб'єктом владних повноважень ( в даному випадку Військовою частиною НОМЕР_1 ) за результатами розгляду заяви позивача, за умови, що передбаченого законом рішення такий суб'єкт ще не приймав, є передчасним, та не буде відповідати засадам і завданню адміністративного судочинства, яке полягає у здійсненні судового контролю правомірності тих рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, які ним ухвалені, вчинені чи допущені.
Підставою для повідомлення позивачу про відмову у звільненні з військової служби, є рішення суб'єкта владних повноважень. Водночас, з листа від 23.09.2023 року №8496 на поданий позивачем рапорт, не вбачається рішення про відмову у задоволенні даного рапорту, а лише факт недостатності документів на підтвердження необхідності позивача у догляді за ОСОБА_2 .
Частиною 1 та 2 статті 245 КАС України вказано, що при вирішенні справи по суті, суд може задовольнити позов повністю або частково чи відмовити в його задоволенні повністю або частково. У разі задоволення позову суд може прийняти рішення, зокрема про визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії.
Згідно ч. 4 ст. 245 КАС України, у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов'язати відповідача - суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення. Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Тобто, дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі. Важливою ознакою такого вибору є те, що він здійснюється без необхідності узгодження варіанту вибору будь-ким.
У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов'язує суб'єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні.
Обираючи спосіб захисту порушеного права позивача у спірних відносинах, колегія суддів виходить з того, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, а практичне застосування ефективного механізму захисту для адміністративного суду є обов'язковим, оскільки протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Водночас, суд не може підміняти суб'єкта владних повноважень, та приймати рішення про призначення ОГД чи визначення її розміру, а може лише зобов'язати відповідача прийняти таке рішення за наявності достатніх підстав для цього та наданих позивачем документів.
Відповідно до ч.2 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
За приписами ч.2 ст.9 КАС України суд може вийти за межі позовних вимог, якщо це необхідно для ефективного захисту прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Беручи до уваги встановлені у даній справі обставини, колегія суддів приходить до висновку, що порушене право позивача підлягає судовому захисту шляхом зобов'язання Військової частини НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення військовослужбовця з військової служби за сімейними обставинами (вх.№34421 від 21.09.2023 року), з врахуванням висновків суду, зазначених у даній постанові.
Відповідно до ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява №65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору не в повному обсязі встановив фактичні обставини справи та не надав їм належної правової оцінки, а доводи апеляційної скарги позивача частково спростовують висновки суду першої інстанції.
У силу п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
Згідно зі ст.317 КАС України підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення зокрема є, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
За таких обставин, колегія суддів вважає, що необхідно скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову про часткове задоволення позову.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково.
Рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року скасувати.
Ухвалити нову постанову, якою адміністративний позов задовольнити частково.
Визнати протиправними дії Військової частини НОМЕР_1 щодо відмови ОСОБА_1 у звільненні з військової служби на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу від 25.03.1992 року № 2232-XII.
Зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 повторно розглянути рапорт ОСОБА_1 про звільнення з військової служби, на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України Про військовий обов'язок та військову службу від 25.03.1992 року № 2232-XII у зв'язку з необхідністю здійснення постійного догляду за особою з інвалідністю I групи ОСОБА_2 , з врахуванням висновків суду, зазначених у даній постанові.
В решті позовних вимог відмовити.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає.
Головуючий Сторчак В. Ю.
Судді Граб Л.С. Залімський І. Г.