Справа №759/23038/24 Слідчий суддя ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/7499/2024 Доповідач в суді ІІ інстанції ОСОБА_2
04 грудня 2024 року м. Київ
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
та секретаря судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 на ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року про відмову у арешті майна у кримінальному провадженні №72023100100000027 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України,
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року залишено без задоволення клопотання старшого слідчого відділу розслідування особливо тяжких злочинів слідчого управління Головного управління Національної поліції в Київській області капітана поліції ОСОБА_7 , погоджене прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 , про арешт майна в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72023100100000027 від 17.03.2023.
Не погоджуючись із вказаною ухвалою, прокурор Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді та постановити нову ухвалу, якою накласти арешт на автомобіль підозрюваного ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 «Toyota Highlander», VIN: НОМЕР_1 .
Обґрунтовує доводи апеляційної скарги тим, що слідчий суддя безпідставно відмовив у задоволенні клопотання, зазначивши, що клопотання не відповідає загальним правилам звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.
Вказує, що слідчим суддею не враховано, що ОСОБА_8 обґрунтовано підозрюється у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч.5 ст. 191 ч. 3 ст. 28 ч.1 ст. 366 КК України, а метою накладення арешту є конфіскація майна, як виду покарання.
Власник майна та його представник у судове засідання не прибув, про дату, час та місце розгляду апеляційної скарги повідомлений належним чином.
Від адвоката ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_8 надійшло до суду клопотання про відкладення судового засідання, у зв'язку із зайнятістю в іншій справі, однак жодних доказів на підтвердження даних обставин до клопотання не долучено, інших поважних причин неприбуття клопотання не містить, а відтак колегія суддів відхиляє дане клопотання як необґрунтоване.
З урахуванням положень ч. 1 ст. 172, ч. 4 ст. 405 КПК України, колегія суддів вважає за можливе проводити апеляційний розгляд за відсутності учасників провадження, які не прибули у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення прокурора ОСОБА_6 , яка підтримала апеляційну скаргу, дослідивши матеріали, які надійшли з суду першої інстанції, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів доходить висновку, що прокурору слід поновити строк на апеляційне оскарження, а апеляційну скаргу прокурора - задовольнити частково, з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 2 ст. 395 КПК України апеляційна скарга, якщо інше не передбачено цим Кодексом, може бути подана на ухвалу слідчого судді - протягом п'яти днів з дня її оголошення.
З урахуванням наведеного, оскільки слідчим суддею розглянуто клопотання слідчого за відсутності учасників справи, натомість, копію ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01.11.2024отримано слідчим 06.11.2024, та апеляційну скаргу подано прокурором до суду - 07.11.2024, тому колегія суддів вважає, що строк на апеляційне оскарження підлягає поновленню.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається із матеріалів судового провадження, старший слідчий СУ ГУНП в Київській області ОСОБА_7 , за погодження з прокурором Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 , звернувся до суду з клопотанням про арешт майна в рамках кримінального провадження, відомості про яке внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №72023100100000027 від 17.03.2023.
Ухвалою слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року клопотання залишено без задоволення, у зв'язку з тим, що клопотання не відповідає загальним правилам звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.
Однак, з такими висновками слідчого судді суду першої інстанції колегія суддів апеляційної інстанції не може погодитися, виходячи з наступного.
Відповідно до вимог п. 18 ст. 3 КПК України слідчий суддя - це суддя суду першої інстанції, до повноважень якого належить здійснення у порядку, передбаченому КПК, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Тобто, за змістом вказаної норми однією з головних функцій слідчого судді є насамперед здійснення судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів учасників кримінального провадження під час досудового розслідування.
За положеннями ч. 3 ст. 26 КПК України слідчий суддя, суд у кримінальному провадженні вирішують лише ті питання, що винесені на їх розгляд сторонами та віднесені до їх повноважень цим Кодексом.
Тобто, враховуючи сферу дії принципу диспозитивності, процесуальний закон чітко зазначає у який спосіб суд, слідчий суддя вирішують питання. Таким чином, слідчий суддя має вирішувати питання, які віднесені до його повноважень процесуальним законом і саме в спосіб, передбачений процесуальними нормами.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 132 КПК України клопотання про застосування заходів забезпечення кримінального провадження на підставі ухвали слідчого судді подається до місцевого суду, в межах територіальної юрисдикції якого знаходиться орган досудового розслідування, якщо інше не передбачено пунктом 2 цієї частини.
Порядок та наслідки розгляду клопотання про арешт майна регулюється ст.172, 173 КПК України.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явлення обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Разом з тим, залишаючи клопотання без задоволення, слідчий суддя виходив з того, що місце розташування ГУНП в Київській області визначено за адресою: м. Київ, вул. Володимирська, 15, а СУ ГУНП в Київській області за адресою: м. Київ, вул. Дегтярівська, 15, а відтак орган досудового розслідування не знаходиться в межах територіальної юрисдикції Святошинського районного суду м. Києва, тому, клопотання не відповідає загальним правилам звернення до слідчого судді з клопотанням про накладення арешту на майно.
Колегія суддів вважає, що слідчий суддя не врахував, що нормами КПК України не передбачено можливість слідчого судді на стадії досудового розслідування залишити клопотання про арешт майна без задоволення, у зв'язку з порушенням правил підсудності, тому, враховуючи вищевикладене, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції постановив оскаржувану ухвалу поза межами його процесуальних повноважень, з порушенням вимог щодо кримінального провадження, передбачених Кримінальним процесуальним законом, що є безумовною підставою для скасування оскаржуваної ухвали і призначення нового розгляду у суді першої інстанції для розгляду клопотання про арешт майна по суті.
Враховуючи викладене, апеляційна скарга прокурора відділу Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 підлягає частковому задоволенню, а ухвала слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року - скасуванню, з призначенням нового розгляду слідчим суддею Святошинського районного суду міста Києва матеріалів клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №72023100100000027 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 407, 418, 422 КПК України, колегія суддів,
постановила:
Поновити прокурору Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 строк на апеляційне оскарження ухвали слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року.
Апеляційну скаргу прокурора Київської обласної прокуратури ОСОБА_6 задовольнити частково.
Ухвалу слідчого судді Святошинського районного суду міста Києва від 01 листопада 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою призначити новий судовий розгляд клопотання про арешт майна у кримінальному провадженні №72023100100000027 за ознаками кримінальних правопорушень, передбачених ч. 5 ст. 191, ч. 3 ст. 28 ч. 1 ст. 366, ч. 2 ст. 364 КК України.
Ухвала набирає законної сили з моменту проголошення і оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя ________________ ОСОБА_10
Судді:
ОСОБА_11