Справа № 459/2231/24
Провадження № 2/459/622/2024
09 грудня 2024 року Червоноградський міський суд Львівської області в складі головуючого судді Мельникович М. В., з участю секретаря судового засідання Горощук А. О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Шептицькому за правилами спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором
21.08.2024 представник позивача через підсистему Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи «Електронний суд» звернулась до суду з позовною заявою до ОСОБА_1 , в якій просила стягнути заборгованість за кредитним договором № 412699 від 12.11.2018 року у загальному розмірі 38532,10 грн., яка складається з: суми заборгованості - 25292,00 грн, суми інфляційних втрат 10960,82 грн, суми 3% річних - 2279,28 грн, а також просила стягнути судові витрати та витрати на правову допомогу.
Заявлені позовні вимоги обґрунтовано тим, між 12.11.2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Авентус Україна» (надалі ТОВ «Авентус Україна») та ОСОБА_1 (надалі позичальник, відповідач) було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 412699. Відповідно до індивідуальної частини договору № 412699 про надання фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» надав відповідачу позику у сумі 7000 гривень строком на 30 днів. 25.07.2024 загальними зборами учасників Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» (код ЄДРПОУ: 38750239) прийнято рішення про зміну назви на Товариство з обмеженою відповідальністю «ВІН ФІНАНС» (код ЄДРПОУ: 38750239). 12.04.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» було укладено Договір факторингу № 1, на підставі якого відбулося відступлення права вимоги, у тому числі за договором про надання фінансового кредиту № 398609 від 03.11.2018, за яким ТОВ «ФК «Довіра та Гарантія» (на даний час ТОВ «ВІН Фінанс») набуло права кредитора стосовно відповідача. ТОВ «Авентус Україна» виконало умови даного договору перерахував на рахунок відповідача безготівковим шляхом кошти в розмірі 7 000 грн, а позичальник, у свою чергу, не виконав умови договору щодо повернення наданих коштів, внаслідок чого виникла заборгованість, яку позивач просить стягнути з ОСОБА_1 . Окрім того, представник позивача, посилаючись на ч. 2 ст. 625 ЦК України, здійснила нарахування на суму боргу інфляційні втрати у сумі 10 960,82 грн та 3 % річних - 2 279,28 грн. При цьому у позовній заяві представник позивача посилається на поважність пропуску строку позовної давності у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби на території України та введенням воєнного стану. Відтак, представник позивача просить стягнути з відповідача вказану суму.
Ухвалою від 09.09.2024 вказану позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито спрощене провадження у даній справі.
Представником відповідача - адвокатом Зачепіло З. Я. було подано відзив на позовну заяву, в якому вона просила відмовити повністю у задоволенні позовних вимог. Представник відповідача зазначила, що у матеріалах відсутні та й суду не надано будь-яких належних, допустимих і достатніх доказів перерахування кредитних коштів за вищезазначеним договором відповідно до вимог ст. ст. 526, 1054, 1088 ЦК України. Зокрема, відсутні первинні документи, які підтверджують видачу кредитних коштів ОСОБА_1 . Також адвокат звернула увагу суду на те, що реквізити повного карткового рахунку відповідачки (на який мало бути здійснено перерахування кредитних коштів) в матеріалах справи не міститься. Крім того, позивачем не надано доказів передачі права вимоги від первісного кредитора до позивача, а саме не налано підтвердження сплати первісним кредиторам коштів за договором факторингу. Вважає, що надані позивачем кредитний договір, договір факторингу, реєстр боржників, розрахунок заборгованості є неналежними доказами, оскільки дані докази доводять перехід прав від первісного кредитора до позивача, однак жодним чином не підтверджують наявність прав вимоги в кредиторів. Разом з тим, реєстр права вимоги, на думку адвоката, не є документом, який підтверджує факт передачі кредитних коштів і не може бути доказом в справі на підтвердження доводів позивача про існування будь-яких кредитних зобов'язань перед позивачем. Серед іншого, представник зауважила, що позивачем не надано пояснень щодо суми заборгованості, а саме розрахунки заборгованості за вказаними кредитними договорами складені самими кредиторами. Окрім того адвоката зазначила, що розрахунок, умови кредитування є внутрішніми документами установи та не містять відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи видавалися кредитні кошти, на який строк, правильність нарахування відсотків позивачем. Тому вважає, що заявлені позивачем суми процентів до стягнення не ґрунтуються на умовах договору і наданому самим же позивачем розрахунку, а тому не підлягають задоволенню. Представник вказала, що документами, які можуть підтвердити наявність або відсутність заборгованості, а також встановлювати розмір зазначеної заборгованості, можуть бути виключно документи первинної бухгалтерської документації, оформлені згідно ст. 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Оскільки позивачем не надано суду первинних бухгалтерських документів щодо видачі кредиту, тому не має підстав вважати, що розмір заборгованості відповідача перед позивачем, а також суми відсотків, зазначені в довідці є правильними. Нарахування інфляційних витрат та 3% річних вважає незаконними в силу дії ЗУ «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану».
05.12.2024 сторони у судове засідання не з'явились, хоча про дату, час та місце розгляду справи були повідомлені належним чином.
У матеріалах справи міститься заява представник позивача у якій остання просила розгляд справи проводити у її відсутності, вказавши, що не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач та його представник в судове засідання не з'явились, проте представник відповідача подала заяву, у якій просила проводити розгляд даної справи у відсутності сторони відповідача.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
З огляду на зазначені обставини, суд, у відповідності до ст. 247 ЦПК України, судовий розгляд справи здійснив на підставі наявних матеріалів без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.
Частиною 4 ст. 268 ЦПК України передбачено, що у разі неявки усіх учасників справи у судове засідання, яким завершується розгляд справи, або розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, суд підписує рішення без його оголошення.
Відповідно до вимог ч. 5 ст. 268 ЦПК України датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення.
Оскільки повне рішення виготовлено 09 грудня 2024 року, то незважаючи на те, що судове засідання відбулося 05 грудня 2024 року, датою ухвалення даного рішення є саме 09 грудня 2024 року в силу ч. 5 ст. 268 ЦПК України.
Суд, дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтуються позовні вимоги, об'єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, приходить висновку.
Судом встановлено, що 12.11.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №412699 (надалі - Договір №412699) (а. с. 14-17).
Відповідно до п.п. 1.1 - 1.6 Індивідуальної частини договору №412699 про надання фінансового кредиту визначено, що товариство надає клієнту грошові кошти в розмірі 7000 (сім тисяч) грн. 00 коп. (далі - кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом.
Сторони погодили наступну фіксовану процентну ставку за користування кредитом: 1.71 % від суми кредиту за кожний день користування кредитом (624,15 % річних) у межах строку надання кредиту, зазначеного в пункті 1.4 цього Договору.
Відповідно до п. 1.3 Договору №412699 сукупна вартість кредиту складає 111,97 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 7837,90 грн. (у грошовому виразі) та включає в себе: проценти (відсотки) за користування кредитом 18,00 % від суми кредиту (у процентному виразі) або 1260,00 грн. (у грошовому виразі).
Із пункту 1.4. Договору №412699 вбачається, що строк дії договору 7 днів, але в будь-якому разі цей Договір діє до повного виконання Клієнтом своїх зобов'язань за цим Договором. Кредит надається строком на 7 днів.
Пунктом 1.5. Договору №412699 передбачено, що кредит надається шляхом: перерахування Товариством грошових коштів на банківський картковий рахунок Клієнта; здійснення грошового переказу на ім'я Клієнта через внутрішньодержавні платіжні системи.
Відповідно до п.1.6 Договору №412699 клієнт має право ініціювати продовження строку користування кредитом. Для цього він зобов'язаний у повному обсязі сплатити нараховані на дату продовження (пролонгації) проценти за користування кредитом, а також пеню та штраф (у разі наявності). У такому разі та за умови, що залишок тіла кредиту складає не менше ніж 400,00 (чотириста) гривень 00 копійок, строк користування кредитом автоматично продовжується (пролонгується) з дати внесення необхідної суми грошових коштів на такий самий строк і на таких самих умовах (при цьому укладання додаткового договору не потребується).
Договір №412699 був укладений з відповідачем у електронній формі відповідно до Закону України «Про електронну комерцію».
При укладенні кредитного договору на фінансовий номер телефону відповідача НОМЕР_1 був відправлений одноразовий ідентифікатор (зазначений у довідці про ідентифікацію), який був використаний для прийняття та підтвердження умов вищезазначеного договору.
Із графіку розрахунків та додатку № 1 до Договору №412699 вбачається, що такий був підписаний ОСОБА_1 електронно-цифровим підписом 12.11.2018 о 20:18:22.
12.04.2018 року між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» (Фактор) та ТОВ «Авентус Україна» (Клієнт) було укладено Договір факторингу № 1 (а. с. 19-24)
Відповідно до п. 2.1. Договору факторингу № 1 Клієнт зобов'язувавя відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором.
Відповідно до п. 4.1 Договору факторингу №1 право вимоги переходить від Клієнта до Фактора на день підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Відповідно до Реєстру прав вимог №13 від 18.02.2019 до ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» перейшло право грошової вимоги до відповідача за Договором №412699 від 12.11.2018 (а. с. 25-27).
Відповідно до розрахунку заборгованості ТОВ «Авентус Україна», складеного станом на 18.02.2019 загальна заборгованість ОСОБА_1 за Договором №412699 від 12.11.2018 становить 25 292,00 грн (а.с.28-29).
Відповідно до п. 2.1, 2.3, 4.1 Договору факторингу № 1 згідно умов цього Договору Клієнт зобов'язується відступити Фактору права вимоги, зазначені у відповідних Реєстрах прав вимоги, а Фактор зобов'язується їх прийняти та передати грошові кошти в розпорядження Клієнта за плату на умовах, визначених цим Договором. Право вимоги переходить від Клієнта до Фактора на в день підписання ними відповідного Реєстру прав вимог, по формі встановленій у відповідному Додатку.
Пунктами 8.1 - 8.2 Договору факторингу № 1 визначено, що цей Договір набуває чинності та всі права та обов'язки Сторін за цим Договором набувають повної юридичної сили з дати його підписання уповноваженими представниками Сторін, та скріплення печатками (за наявності її у Сторони). Строк цього Договору починає свій перебіг у момент, визначений у п. 8.1. цього Договору та закінчується 31.12.2018 року, але у будь-якому разі до моменту належного та повного виконання Сторонами взятих на себе зобов'язань за цим Договором.
Відповідно до розрахунку заборгованості (станом на дату відступлення прав вимоги) за кредитним договором, сума основного боргу за кредитом становила 7000,00 грн., проценти - 882,00 грн., пеня - 17 010,00 грн., інші штрафи - 400,00 грн., загальна заборгованість - 25 292,00 грн (а.с. 31).
Позивач до позовної заяви долучив свій розрахунок заборгованості, відповідно до якого заборгованість ОСОБА_1 перед ТОВ «Він Фінанс» за Договором №412699 від 12.11.2018 за період з 22.07.2021 по 22.07.2024, складає: основна сума заборгованості - 25 292,00 грн, сума збитків з урахуванням 3% річних - 2 279,28 грн, сума збитків інфляційних втрат за несвоєчасне виконання кредитних зобов'язань 10 960,82 грн, разом заборгованість становить - 38 532,10 грн (а.с. 32-33).
Позивач просить стягнути вищевказану заборгованість, оскільки відповідачка ухиляється від виконання своїх зобов'язань.
При ухваленні рішення суд керується наступними правовими нормами.
Відповідно до п. 1 ч. 2 ст. 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є договори та правочини.
За змістом ч. 1 ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Ч. 1 ст. 628 ЦК України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства.
Відповідно до ст. ст. 627-629 ЦК України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов'язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Згідно із змісту ст. 638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Договір укладається шляхом пропозиції однієї сторони укласти договір (оферти) і прийняття пропозиції (акцепту) другою стороною.
Якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі (ч. 2 ст. 639 ЦК України).
Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).
У п. 5 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків та оформлена в електронній формі.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про електронну комерцію» електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору.
Згідно з ст. 6 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» для ідентифікації автора електронного документа може використовуватися електронний підпис. Накладанням електронного підпису завершується створення електронного документа.
Статтею 8 ЗУ «Про електронні документи та електронний документообіг» передбачено, що юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму.
Механізм укладення електронного договору, який має використовуватися позивачем у взаємовідносинах із позичальниками, зокрема вимоги до його підписання сторонами, врегульовано Законом України «Про електронну комерцію».
Згідно із ч. 3 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною.
Відповідно до ч. 6 ст. 11 Закону України «Про електронну комерцію» відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз'яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз'яснення логічно пов'язані з нею.
Статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» встановлено, що якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину;електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом;аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.
Як встановлено судом, 12.11.2018 між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №412699 з використанням інформаційно-телекомунікаційних систем, дистанційно, в електронній формі.
Підписавши вищевказаний договір електронним підписом відповідачка добровільно погодилась у письмовому вигляді на умови кредитування. Зокрема, з довідки про ідентифікацію вбачається, що позичальник на фінансовий номер НОМЕР_1 отримав Otp-пароль 108454, яким прийняв та підтвердив умови Договору (а. с. 30).
Таким чином, матеріалами справи підтверджується укладання між сторонами кредитного договору, який підписаний відповідачкою за допомогою одноразового паролю-ідентифікатора. Сторони досягли згоди щодо усіх істотних умов правочину.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 12.01.2021 року у справі №524/5556/19.
Кредитний договір, як і договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Разом з тим, доказом надання кредитодавцем позичальнику кредитних коштів є первинні документи, вимоги до яких встановлені Законом України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Аналогічні за змістом висновки, викладені у постанові Верховного Суду від 11 вересня 2019 року по справі №755/2284/16-ц.
Позивачем не було надано жодного первинного документу, який би засвідчив, що позикодавцем були перераховані грошові кошти відповідачу в розмірах, що передбачені договором позики, а також доказів, що відповідач ці кошти отримав.
Також суд звертає увагу на те, що розрахунок заборгованості є внутрішнім документом фінансової установи та не містить відомостей, що дозволили б суду перевірити, чи дійсно кредитні кошти були передані позичальнику у кредит.
Аналогічного висновку дійшов Верховний Суд у постанові від 13.05.2020 у справі № 219/1704/17.
Отже, позивач на власний розсуд розпорядився своїми правами, а тому несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням ним процесуальних дій.
Згідно з ч. 1 ст. 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога) (ч. 1 ст. 1078 ЦК України).
Частиною 1 ст. 514 ЦК України, визначено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
За змістом зазначених норм права кредитора у зобов'язанні переходять до іншої особи (набувача, нового кредитора), якщо договір відступлення права вимоги з такою особою укладений саме кредитором. Отже, якщо такий договір був укладений особою, яка не володіє правом вимоги з будь-яких причин (наприклад, якщо право вимоги було раніше відступлене третій особі або якщо права вимоги не існує взагалі, зокрема у зв'язку з припиненням зобов'язання виконанням), тобто якщо ця особа не є кредитором, то права кредитора в зобов'язанні не переходять до набувача.
Особа не може відступити право вимоги, яке їй не належить. За загальним правилом пункту 1 частини 1 статті 512, статті 514 ЦК України у цьому разі заміна кредитора у зобов'язанні не відбувається.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, який апеляційний суд враховує на підставі частини 4 статті 263 ЦПК України при застосуванні наведених норм права до спірних правовідносин.
За змістом ч.1 ст. 517 ЦК України первісний кредитор у зобов'язанні повинен передати новому кредиторові документи, які засвідчують права, що передаються, та інформацію, яка є важливою для їх здійснення. Первісний кредитор у зобов'язанні відповідає перед новим кредитором за недійсність переданої йому вимоги, але не відповідає за невиконання боржником свого обов'язку, крім випадків, коли первісний кредитор поручився за боржника перед новим кредитором (ч. 1 ст. 519 ЦК України.
Передати можливо лише дійсне право вимоги, тобто таке, що виникає із зобов'язання, яке не припинилось на момент передачі прав новому кредитору.
Чинне законодавство не забороняє відступлення майбутніх вимог.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду від 24 квітня 2018 року у справі № 914/868/17 відступлення майбутніх вимог можливе тільки за умови їх визначеності, тоді як передача за правочином невизначених, позбавлених конкретного змісту вимог, у тому числі й на майбутнє, тягне за собою наслідки у вигляді неукладеності відповідного правочину, оскільки його сторонами не досягнуто згоди щодо предмета правочину або такий предмет не індивідуалізовано належним чином. Встановлюючи дійсність майбутньої вимоги, що переходить до нового кредитора необхідно з'ясовувати обсяг та зміст прав, які переходять до нового кредитора та чи існують ці права на момент переходу.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду України від 05 липня 2017 року у справі № 752/8842/14-ц.
Отже, відповідно до вимог чинного законодавства відступлення права вимоги може здійснюватися лише стосовно дійсної вимоги, що існувала на момент переходу цих прав.
Судом встановлено, що Договір про надання фінансового кредиту № 412699 був укладений 12.11.2018, при цьому договір факторингу № 1 між ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та гарантія» та ТОВ «Авентус Україна», на який посилається позивач як на підставу переходу права вимоги до боржника ОСОБА_1 , було укладено 12.04.2018 року, тобто, на момент укладення Договору факторингу № 1 ще не виникло зобов'язання між первісним кредитором та боржником.
Також суд враховує і те, що дія Договору факторингу №1 від 12.04.2018, укладеного між ТОВ «Авентус Україна» та ТОВ «Фінансова компанія «Довіра та Гарантія» закінчилася 31.12.2018, а позивачем не доведено факту продовження правовідносин за даним договором.
За таких обставин, станом на день укладення Договору факторингу № 1 від 12.04.2018 відповідач ще не був боржником ТОВ «Авентус Україна» та не мав перед ним будь-яких зобов'язань, оскільки Договір позики був укладений після укладення Договору факторингу (відступлення права вимоги), а саме 12.11.2018.
Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень.
У відповідності до положень ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін, які мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості, та кожна із сторін повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Згідно до пункту 4 частини 2 статті 43 ЦПК України учасники справи зобов'язані подавати усі наявні у них докази в порядку та строки, встановлені законом або судом, не приховувати докази.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Положеннями ч.2 ст.78 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Таким чином, з урахуванням принципів змагальності та диспозитивності цивільного судочинства, обов'язок подавати докази покладається на сторони процесу, а суд позбавлений можливості визначати коло доказів за власною ініціативою і зобов'язаний розглядати справу виключно на підставі поданих сторонами доказів.
При цьому, згідно з частиною шостою статті 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі №129/1033/13-ц (провадження № 14-400цс19) сформульовано висновки про те, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи та покладає тягар доказування на сторони. Водночас, цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона. Таку обставину потрібно доказувати так, аби реалізувати стандарт більшої переконливості, за яким висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається вірогіднішим, ніж протилежний.
Також Велика Палата Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року у справі №342/180/17 зазначила, що обґрунтування наявності обставин повинно здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.
Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у ст. 129 Конституції України.
Справедливість судового розгляду повинна знаходити свою реалізацію, в тому числі у здійсненні судом правосуддя без формального підходу до розгляду кожної конкретної справи.
Дотримання принципу справедливості судового розгляду є надзвичайно важливим під час вирішення судових справ, оскільки його реалізація слугує гарантією того, що сторона, незалежно від рівня її фахової підготовки та розуміння певних вимог цивільного судочинства, матиме можливість забезпечити захист своїх інтересів.
Таким чином, в матеріалах справи відсутні докази набуття ТОВ «Він Фінанс» прав кредитора за Договором № 412699 про надання фінансового кредиту від 12.11.2018,
З огляду на викладене, оцінивши надані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, перевіривши всі доводи, суд дійшов висновку про те, що позовні вимоги про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за Договором № 412699 про надання фінансового кредиту від 12.11.2018 задоволенню не підлягають.
З огляду на це, враховуючи положення ст. 141 ЦПК України, витрати по сплаті судового збору покладається на позивача.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 12, 13, 81, 133, 141, 258-259, 263- 265, 274, 279, 280-282 ЦПК України, суд
В задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором № 412699 від 12.11.2018 у розмірі 38 532,10 грн - відмовити.
Рішення може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 09.12.2024.
Відомості про учасників справи:
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «Він Фінанс» (ЄДРПОУ 38750239, адреса: 04112, м. Київ, вул. Авіаконструктора Ігоря, 8);
Відповідачка: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , адреса: АДРЕСА_1 ).
Суддя: М. В. Мельникович