461/9617/24
1-кп/461/754/24
10.12.2024 Галицький районний суд м. Львова у складі головуючої судді ОСОБА_1 , розглянувши у спрощеному провадженні обвинувальний акт без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження у кримінальному провадженні №12024142360000944, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань 06 листопада 2024 року, за обвинуваченням:
ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженцю м. Рахів Рахівського району Закарпатської області, громадянину України, який зареєстрований та проживає за адресою: АДРЕСА_1 , раніше судимому вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.07.2023 за ч.3 ст. 185 КК України до покарання у виді 4 років позбавлення волі, ст.75, 104 КК України - 2 роки іспитовий строк (покарання не відбув), вироком Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 15.03.2024 за ч.2 ст. 185, ч.2 ст. 186, 4.4 ст. 185, ч.4 ст.186 КК України до покарання у виді 1 року 2 місяців позбавлення волі (покарання відбув), який змінено ухвалою Тернопільського апеляційного суду від 03.06.2024 в частині кваліфікації його дій, вважати засудженим за ч. 2 ст. 186, ч.4 ст.185, ч.4 ст.186, ст.70 КК України - до 1 року 2 місяців позбавлення волі (покарання відбув),
у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України, -
24 жовтня 2024 року близько 18.00 год., ОСОБА_2 , перебуваючи поблизу будинку N?22, що по вул. Мосяжна у м.Львові, діючи умисно, з метою подальшого викрадення грошових коштів, що знаходяться на банківських рахунках, з корисливих мотивів, незаконно привласнив дві банківські картки АТ КБ «ПриватБанк» N? НОМЕР_1 та АТ КБ «ПриватБанк» «Пакунок малюка» N?4149499021749658, які належить потерпілій ОСОБА_3 , відкриті на її ім?я, та які, відповідно до ст. і Закону України «Про інформацію», п.п. 1.4, 1.14, 1.27, 1.31 ст.1, п.15.2 ст.15 Закону України «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні», ч.4 ст.51 Закону України «Про банки та банківську діяльність», є офіційним документом.
Таким чином, ОСОБА_2 , обвинувачується у привласненні офіційного документа, вчиненому з корисливих мотивів, тобто у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч.1 ст.357 КК України.
У частинах 2, 3 ст. 381 КПК України визначено, що суд розглядає обвинувальний акт щодо вчинення кримінального проступку без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, якщо обвинувачений не оспорює встановлені під час дізнання обставини і згоден з розглядом обвинувального акта у спрощеному провадженні. Спрощене провадження щодо кримінальних проступків здійснюється згідно зі загальними правилами судового провадження, передбаченими цим Кодексом, з урахуванням положень цього параграфа.
В обвинувальному акті прокурором викладене клопотання про розгляд обвинувального акту у спрощеному порядку без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
До обвинувального акту додано письмову заяву обвинуваченого ОСОБА_2 , складену у присутності захисника ОСОБА_4 , щодо беззаперечного визнання своєї винуватості, згоди зі встановленими досудовим розслідуванням обставинами, ознайомлення з обмеженням права апеляційного оскарження, згідно зі ч. 2 ст. 302 КПК України, та згоди на розгляд обвинувального акта у спрощеному провадженні без проведення судового розгляду в судовому засіданні.
Враховуючи зазначене, суд вважає за можливе розглянути обвинувальний акт щодо ОСОБА_2 про вчинення кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 ККУкраїни, без проведення судового розгляду в судовому засіданні за відсутності учасників судового провадження, що узгоджується з приписами ч. 2 статті 381 КПК України.
Вивчивши обвинувальний акт, долучені до нього додатки, дослідивши зібрані досудовим розслідуванням у справі докази в їхній сукупності, суд приходить до висновку, що дії обвинуваченого ОСОБА_2 вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 357 КК України, оскільки він незаконно привласнив банківські картки, що є офіційними документами та які належать потерпілій ОСОБА_3 .
Орган досудового розслідування встановив обставини вчинення кримінального правопорушення (проступку), які підтверджують обставини, встановлені судом.
ОСОБА_2 у поданій заяві зазначені обставини не оспорює, вважає, що органом досудового розслідування вони встановлені в повному обсязі, свою вину у вчиненні вказаного кримінального проступку беззастережно визнає у повному обсязі, його позиція є добровільною та не є наслідком будь-якого примусу.
Суд за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, дійшов до висновку, що під час розгляду обвинувального акта підтверджений факт скоєння ОСОБА_2 кримінального проступку, дії обвинуваченого вірно кваліфіковані за ч. 1 ст. 357 КК України.
При визначенні виду та міри покарання суд враховує ступінь тяжкості кримінального правопорушення, яке відноситься до проступку, особу обвинуваченого, а також обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання.
Обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого, відповідно до ст. 66 КК України, суд визнає його щире каяття.
Обставини, що обтяжують покарання, відповідно до ст. 67 КК України, суд не встановив.
З урахуванням вищевикладеного, суд вважає за необхідне призначити обвинуваченому покарання у виді обмеження волі у межах санкції, передбаченої ч. 1 ст. 357 КК України.
Відповідно до ч. 1 ст. 71 КК України, якщо засуджений після постановлення вироку, але до повного відбуття покарання вчинив нове кримінальне правопорушення, суд до покарання, призначеного за новим вироком, повністю або частково приєднує невідбуту частину покарання за попереднім вироком.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 72 КК України, при складанні покарань за сукупністю кримінальних правопорушень та сукупністю вироків менш суворий вид покарання переводиться в більш суворий вид, виходячи з такого їх співвідношення: одному дню позбавлення волі відповідають два дні обмеження волі.
Суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_2 , будучи засудженим 13 липня 2023 року вироком Рахівського районного суду Закарпатської області за ч. 3 ст. 185 КК України до покарання у вигляді чотирьох років позбавлення волі та, на підставі ст. 75 КК України, звільнений від відбування покарання з іспитовим строком два роки, вчинив цей кримінальний проступок в період іспитового строку, а тому суд вважає за необхідне, відповідно до вимог ст. 71 КК України, до покарання, призначеного ОСОБА_2 за цим вироком, повністю приєднати покарання, невідбуте за попереднім вироком.
Це покарання, виходячи з принципів законності, справедливості, обґрунтованості та індивідуалізації, буде необхідним і достатнім для виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень, буде ефективним і дієвим з метою профілактики подальшої асоціальної поведінки обвинуваченого.
Також суд враховує те, що відповідно до п. 10 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами покарання», у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину суди мають розцінювати це як порушення умов застосування ст. 75 КК України про звільнення від відбування покарання з випробування і призначати покарання за сукупністю вироків на підставі ст. 71 КК України.
У таких випадках повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням є неприпустимим. Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 14 вересня 2021 року (справа № 127/25037/17), якою наголошено, що у разі вчинення особою під час іспитового строку нового злочину повторне звільнення від відбування покарання з випробуванням суперечить точному змісту кримінального закону.
Цивільний позов у кримінальному провадженні не заявлявся.
Витрати, пов'язані зі залученням експертів, відсутні.
Питання про долю речових доказів слід вирішити відповідно до ст. 100 КПК України.
Підстав, передбачених ст. 176, 177 КПК України, для застосування щодо обвинуваченого запобіжних заходів суд не вбачає.
Керуючись ст. 100, 368-371, 373-375 КПК України, суд -
ОСОБА_2 визнати винним у вчиненні кримінального проступку, передбаченого ч. 1 ст. 357 КК України та призначити йому покарання у виді обмеження волі на строк 1 (один) рік.
На підставі ст. 71, 72 КК України, до покарання призначеного ОСОБА_2 цим вироком повністю приєднати невідбуте ним покарання за вироком Рахівського районного суду Закарпатської області від 13.07.2023 у виді 4 (чотирьох) років позбавлення волі та остаточно за сукупністю вироків призначити покарання у виді 4 (чотирьох) років 6 (шість) місяців позбавлення волі.
Строк відбуття покарання рахувати з моменту звернення вироку до виконання.
Речові докази: DVD-R диск (а.с. 31) та DVD-R диск (а. с. 41) - залишити у матеріалах справи.
Суд роз'яснює, що вирок суду першої інстанції, ухвалений за результатами спрощеного провадження в порядку, передбаченому ст. 381 та 382 КПК України не може бути оскаржений в апеляційному порядку з підстав розгляду провадження за відсутності учасників судового провадження, недослідження доказів у судовому засіданні або з метою оспорити встановлені досудовим розслідуванням обставини.
З інших підстав на вирок може бути подано апеляційну скаргу протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Львівського апеляційного суду через Галицький районний суд м. Львова.
Вирок суду першої інстанції, набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, встановленого цим Кодексом, якщо таку скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги вирок, якщо його не скасовано, набирає законної сили після ухвалення рішення судом апеляційної інстанції. Якщо строк апеляційного оскарження буде поновлено, вважається, що вирок не набрав законної сили.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку суду.
Відповідно до ч. 4 ст. 382 КПК України, копію вироку не пізніше дня, наступного за днем його ухвалення, надіслати учасникам судового провадження.
Суддя ОСОБА_5