ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
09 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/7/24
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді: Богатиря К.В.
суддів: Поліщук Л.В., Принцевської Н.М.
розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей»
на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024, суддя суду першої інстанції Смородінова О.Г., м. Миколаїв, повний текст рішення складено 16.08.2024
по справі №915/7/24
за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро»
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей»
про: стягнення 93 166,04 грн,
Описова частина.
03.01.2024 Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» звернулося до Господарського суду Миколаївської області з позовною заявою, в якій просило суд стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» суму основного боргу у розмірі 58 325,18 грн з ПДВ, пеню у розмірі 1 447,91 грн та 3 % річних у розмірі 5 329,65 грн, інфляцію у розмірі 28 063,30 грн, сплачений судовий збір у розмірі 3 028,00 грн та 10 000,00 грн витрат на адвокатську допомогу.
Позовні вимоги обгрунтовані неналежним виконанням Договору поставки сільськогосподарської продукції № 45446 від 07.09.2020 в частині оплати заборгованості за поставлений товар.
Короткий зміст оскаржуваного рішення суду першої інстанції.
Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 позовні вимоги задоволено частково; стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» 58 325,18 грн заборгованості за Договором поставки сільськогосподарської продукції № 45446 від 07.09.2020, 2 236,28 грн інфляційних втрат, 1 466,91 грн 3% річних, а також 1 786,96 грн судового збору та 6 657,83 грн витрат на правничу допомогу; в задоволенні інших вимог в частині стягнення з відповідача 25 827,02 грн інфляційних втрат, 3 862,74 грн 3% річних та 1447,91 грн пені відмовлено позивачу.
Задовольняючи позов в частині стягнення основного боргу, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем дійсно порушені норми та приписи чинного законодавства в частині оплати за поставлений товар на суму 58 325,18 грн.
Відмовляючи у задоволенні позову в частині стягнення пені, суд першої інстанції виходив з того, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем мало місце з 20.12.2022, а тому нарахування позивачем пені за період з 08.10.2020 по 07.03.2021 є необґрунтованим.
Частково задовольняючи позов в частині стягнення інфляційних втрат та відсотків річних, суд першої інстанції зазначив, що прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем мало місце з 20.12.2022, а тому нарахування відсотків річних та інфляційних втрат має відбуватися починаючи з 20.12.2022.
Суд першої інстанції також вказав, що зважаючи на предмет позову та розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих послуг, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн є доведеними та співмірними з предметом позову, змістом та обсягом наданих послуг, однак у зв'язку з частковим задоволенням позовних вимог з відповідача належить стягнути на користь позивача (пропорційно до розміру задоволених позовних вимог) 6 657,83 грн витрат на правничу допомогу.
Аргументи учасників справи.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнення її доводів.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшла апеляційна скарга Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24.
Відповідач зазначає, що враховуючи відсутність у матеріалах справи податкової накладної № 4 від 23.09.2020, у суду була відсутня можливість належним чином перевірити та оцінити у порядку ст. 86 ГПК України, за відсутності конкретних обставин та доказів, що підтверджують позовні вимоги, а відтак висновок суду першої інстанції про задоволення позовних вимог в частині стягнення з Відповідача основної суми боргу, у розмірі 58 325,18 грн є передчасним та таким, що прийнятий з порушенням норм процесуального права та неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, порушення ст. 76, ст. 77, ст. 86 та ст. 238 ГПК України, що відповідно до ст. 277 ГПК України є підставами для скасування оскаржуваного рішення.
Відповідач вказав, що суд першої інстанції по даній справі не застосував строки позовної давності, що призвело до безпідставного стягнення з Позивача суми основного боргу, пені, інфляційних втрат та 3% річних і є порушенням ст. 256 - 257, ст. 261, ст. 267 ЦК України та свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення відповідно до ст. 277 ГПК України у відповідності з нижчевикладеним.
Апелянт вказує, що враховуючи пропуск строків позовної давності, то суми 3% річних та інфляційних втрат не підлягають стягненню, оскільки є похідними від основного зобов'язання, строк позовної давності за яким пропущено.
Крім того, відповідач вказав, що розмір адвокатських витрат Позивача у даній справі є значно перебільшеним (нерозумним), непропорційним до предмета спору, необґрунтованим та неспівмірним до критеріїв, визначених ч. 4 ст. 126 ГПК України, що свідчить про наявність підстав для скасування оскаржуваного рішення у відповідності до ст. 277 ГПК України.
Керуючись викладеним вище, апелянт просить скасувати рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі № 915/7/24 в частині стягнення з ТОВ «Компанія Прометей» на користь ТОВ «Реал-Агро» 58 325,18 грн заборгованості за Договором поставки сільськогосподарської продукції № 45446 від 07.09.2020, 2 236,28 грн інфляційних втрат, 1466,91 грн 3% річних, а також 1 786,96 грн судового збору та 6 657,83 грн витрат на правничу допомогу, та прийняти в цій частині нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог ТОВ «Реал-Агро» відмовити у повному обсязі, а в іншій частині рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі № 915/7/24 залишити без змін та покласти на Позивача усі судові витрати по справі, зокрема, витрати на правову допомогу у розмірі 12 000,00 грн.
20.09.2024 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» надійшло клопотання про доповнення апеляційної скарги.
Відповідно до ч. 1 ст. 266 ГПК України особа, яка подала апеляційну скаргу, має право доповнити чи змінити її протягом строку на апеляційне оскарження.
Відповідно до ч. 1 ст. 256 ГПК України апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, а на ухвалу суду - протягом десяти днів з дня його (її)проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 було складено та підписано 16.08.2024, тому крайній строк на його оскарження та відповідно на подання доповнень на апеляційну скаргу припадав на 05.09.2024.
В той же час, апелянт подав доповнення з пропуском строку на їх подання.
Крім того, безпідставним є посилання апелянта на те, що від вже подавав дані доповнення 05.09.2024, однак через збій у роботі системи Електронний суд такі доповнення не були прийняті і зареєстровані. Адже як вбачається з наданих відповідачем знімків екрану, він дійсно 05.09.2024 направляв доповнення до апеляційної скарги, однак дані доповнення були направлені до Господарського суду Миколаївської області, а не до Південно-західного апеляційного господарського суду.
Отже, подання відповідних доповнень у встановлений законом строк залежало виключно від відповідача, однак він не реалізував своє право у встановлений законом строк.
Відповідно до ст. 118 ГПК України, право на вчинення процесуальних дій втрачається із закінченням встановленого законом або призначеного судом строку. Заяви, скарги і документи, подані після закінчення процесуальних строків, залишаються без розгляду, крім випадків, передбачених цим Кодексом.
Враховуючи те, що доповнення до апеляційної скарги були подані з пропуском на їх подання, а апелянт не ініціював питання щодо поновлення такого строку, колегія суддів залишає без розгляду доповнення до апеляційної скарги.
Короткий зміст відзиву на апеляційну скаргу.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» надійшов відзив на апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24.
Позивач вказує, що ним було подано на реєстрацію податкову накладну №4 від 23.09.2020, зареєстровану згідно рішення суду, що підтверджується відповідною квитанцією №9266461254, копію якої було надано до суду. Дана квитанція підтверджує саме юридичний факт реєстрації податкової накладної та реальності проведеної операції, тому є достатнім доказом для суду для прийняття рішення. Окрім квитанції, до суду подавалися й інші документи на підтвердження реальності господарських операцій за Договором № 45466 від 07.09.2020. Враховуючи вказане, відсутність однієї податкової накладної не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за вказаним Договором.
Позивач зазначає, що ТОВ «Компанія Прометей» не заперечує та не спростовує факту порушення своїх зобов'язань за Договором № 45466 від 07.09.2020 щодо несплати заборгованості за поставлену продукцію.
Позивач вказує, що строки, визначені статтями 257, 258 ЦК України (загальна та спеціальна позовна давність), у спірних правовідносинах були продовжені з 12.03.2020 та тривають станом на даний час.
Керуючись викладеним вище, позивач просить апеляційну скаргу ТОВ «КОМПАНИЯ ПРОМЕТЕЙ» залишити без задоволення, а рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 залишити без змін.
Рух справи у суді апеляційної інстанції.
Автоматизованою системою документообігу суду для розгляду справи №915/7/24 було визначено колегію суддів у складі: головуючий суддя Богатир К.В., судді Поліщук Л.В., Принцевська Н.М. що підтверджується витягом з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 03.09.2024.
На момент надходження апеляційної скарги, матеріали справи №915/7/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду не надходили.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 09.09.2024 відкладено вирішення питання про можливість відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Концерн Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/727/24 до надходження матеріалів справи на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду; доручено Господарському суду Миколаївської області невідкладно надіслати матеріали справи №915/727/24 на адресу Південно-західного апеляційного господарського суду.
До Південно-західного апеляційного господарського суду надійшли матеріали справи №915/7/24.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 30.09.2024 відмовлено у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» (вх. 3365/24 від 03.09.2022) про відстрочення сплати судового збору; апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 - залишено без руху; встановлено Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» строк для усунення недоліків при поданні апеляційної скарги шляхом надання Південно-західному апеляційному господарському суду доказів сплати судового збору у сумі 3 633,60 грн - протягом 10 днів з дня вручення цієї ухвали; роз'яснено Товариству з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей», що при невиконанні вимог даної ухвали, апеляційна скарга вважається неподаною та повертається апелянту.
До Південно-західного апеляційного господарського суду від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» надійшла заява про усунення недоліків апеляційної скарги, до якої були додані докази сплати судового збору у сумі 3 633,60 грн. Таким чином, недоліки апеляційної скарги були усунуті.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 08.10.2024 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24; розгляд апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 вирішено здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу, а також будь-яких заяв чи клопотань з процесуальних питань до 28.10.2024.
Згідно з ч. 13 ст. 8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.
Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі.
Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу.
Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.
Відповідно до ч. 2, 3 ст. 120 ГПК України суд повідомляє учасників справи про дату, час і місце судового засідання чи вчинення відповідної процесуальної дії, якщо їх явка є не обов'язковою. Виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень.
Відповідно до п. 2 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день отримання судом повідомлення про доставлення копії судового рішення до електронного кабінету особи..
Як вбачається з матеріалів справи, копія ухвали апеляційного господарського суду від 08.10.2024, якою відкрито апеляційне провадження у справі №915/7/24, була отримана в електронному кабінеті позивачем - 08.10.2024, відповідачем - 08.10.2024, що підтверджується довідкою секретаря судового засідання.
Тобто учасники справи були повідомлені належним чином про розгляд апеляційним господарським судом апеляційної скарги в письмовому провадженні без виклику сторін.
Фактичні обставини, встановлені судом.
07 вересня 2020 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей», як покупцем, та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро», як продавцем, був укладений Договір поставки сільськогосподарської продукції № 45446 (далі - Договір) відповідно до предмета якого Продавець зобов'язується передати у власність Покупцю сільськогосподарську продукцію (в подальшому - Товар) (п. 1.1).
За умовами вищенаведеного Договору:
- найменування та загальна кількість Товару, що поставляється за даним Договором, визначається Сторонами у Специфікації, що додається до Договору та є його невід'ємною частиною (надалі - Специфікація) (п. 1.2);
- Продавець гарантує, що Товар, зазначений у п.1.1 Договору, на момент укладання Договору належить Продавцю на праві власності, не знаходиться під забороною відчуження, арештом, не є предметом застави та/або податкової застави чи іншим засобом забезпечення виконання зобов'язання перед будь-якими фізичними або юридичними особами чи державою, не є спільною власністю, щодо Товару не видавались аграрні розписки, а також Товар не обтяжений будь-яким іншим чином, передбаченим чинним законодавством України, тобто, Товар, який передається за Договором, є вільним від будь-яких прав і а/або домагань третіх осіб (п. 1.3);
- Продавець гарантує, що він є виробником сільськогосподарської продукції, а Товар, який є предметом цього Договору є власно виробленим Продавцем на земельних ділянках, які перебуваю його власності або в користуванні (оренді, суборенді, тощо) (п.1.4);
- кількість та ціна Товару, що поставляється за даним Договором встановлюються Специфікацією. Ціна Товару може змінюватися відповідно до п.2.4 даного Договору(п. 3.1);
- поставка Товару здійснюється на складі Постачальника. Точний пункт поставки Товару сторони узгоджуватимуть у специфікації до Договору (п. 4.4.1);
- право власності у Покупця виникає з моменту передання Товару (п. 4.4.4);
- Покупець здійснює оплату Товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості Товару на поточний рахунок Продавця в наступному порядку: - 80% вартості Товару сплачується Покупцем протягом 3-х робочих днів з дати поставки Товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого Товару згідно умов цього Договору, підписання Сторонами специфікації до Договору, а також після отримання від Продавця рахунку-фактури на Товар та підписаної видаткової накладної; - 20% вартості Товару сплачується Покупцем протягом 3-х робочих днів після здійснення Продавцем реєстрації податкової накладної на Товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевірки Покупцем правильності такої реєстрації відповідної податкової накладної Продавцем, за умови відсутності порушень з боку Продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних (п. 5.1);
- у разі не здійснення Продавцем реєстрації податкової накладної на Товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, або здійснення такої реєстрації податкової накладної з порушеннями вимог ст.201.1 Податкового кодексу України, Покупець має право застосувати до Продавця оперативно-господарську санкцію у вигляді притримання оплати за Товар до моменту усунення відповідного порушення (п. 5.2);
- у випадку несвоєчасної оплати Товару, відповідно до умов цього Договору, Покупець сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого Товару, за кожен день такого прострочення (6.5);
- даний Договір набирає чинності з моменту підписання уповноваженими представниками Сторін і скріплення печатками Сторін та діє до 31.09.2020, а в частині зобов'язань, що виникли до цієї дати - до повного їх виконання відповідними Сторонами (п.9.1).
До вказаного Договору сторонами погоджено та підписано Специфікацію №45446 від 07.09.2020, якою погодили товар, якість товару, його кількість, допустимі базові показники якості товару та інші умови.
Так, пунктом 1 Специфікації визначено, що постачальник передає, а покупець приймає у власність товар, а саме соняшник в кількості 25,035 тон (+ - 5%), за ціною 11 648,74 грн. за одну тону товару, на загальну суму 291 626,20 грн. (у т.ч. ПДВ). Строк поставки товару до 23.09.2020 включно.
Пунктом 2 Специфікації встановлено, що специфікація складена в двох оригінальних примірниках для кожної із Сторін та є невід'ємною частиною договору.
Вищенаведений Договір зі Специфікацією до нього скріплені підписами та печатками обох сторін.
В матеріалах справи міститься Видаткова накладна №4 від 23.09.2020 про поставку соняшнику у кількості 28,035 тони, загальною вартістю 291 626,20 грн.
Дана накладна скріплена підписами та печатками обох сторін.
До даної накладної також надано Рахунок №3 від 08.09.2020 на суму 291 626,20 грн.
Крім того, в матеріалах справи містяться Товарно-транспортні накладні №754761 від 09.09.2020 та №б/н від 08.09.2022 про поставку соняшнику. Ці ТТН скріплені підписами сторін.
Щодо вказаної господарської операції постачальником було сформовано та подано на реєстрацію податкову накладну № 4 від 23.09.2020, реєстрація якої була проведена 19.12.2022, що підтверджується відповідною квитанцією №9266461254, копія якої надана позивачем до матеріалів справи.
В матеріалах справи також міститься:
- платіжне доручення №2188 від 07.10.2020, відповідно до якого ТОВ «Концерн Прометей» сплатило на рахунок ТОВ «Реал-Агро» 113 301,02 грн, призначення платежу - оплата за соняшник згідно рахунку №3 від 08.09.2020;
- платіжне доручення №240 від 08.10.2020, відповідно до якого ТОВ «Концерн Прометей» сплатило на рахунок ТОВ «Реал-Агро» 120 000,00 грн, призначення платежу - оплата за соняшник згідно рахунку №3 від 08.09.2020.
Позивач направив на адресу відповідача претензію №2023-05/2 від 02.05.2023 щодо невиконання умов договорів поставки сільськогосподарської продукції, зокрема і договору №45466 від 07.09.2020.
Мотивувальна частина.
Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Частиною 2 ст. 269 ГПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Розглянувши матеріали господарської справи, доводи та вимоги апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції не підлягає скасуванню, виходячи з таких підстав.
Стаття 15 Цивільного кодексу України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа також має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилося або зникло як таке, порушення права пов'язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково.
Вказаний вище підхід є загальним і може застосовуватись при розгляді будь-яких категорій спорів, оскільки не доведеність порушення прав, за захистом яких було пред'явлено позов у будь-якому випадку є підставою для відмови у його задоволенні.
Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право.
Захист, відновлення порушеного або оспорюваного права чи охоронюваного законом інтересу відбувається, в тому числі, шляхом звернення з позовом до суду (частина перша статті 16 Цивільного кодексу України).
Наведена позиція ґрунтується на тому, що під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб'єкта правовідносин та забезпечення виконання юридичного обов'язку зобов'язаною стороною, внаслідок чого реально відбудеться припинення порушення (чи оспорювання) прав цього суб'єкта, він компенсує витрати, що виникли у зв'язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав.
Позивачем є особа, яка подала позов про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу. Водночас позивач самостійно визначає і обґрунтовує в позовній заяві у чому саме полягає порушення його прав та інтересів, а суд перевіряє ці доводи, і в залежності від встановленого вирішує питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту, при цьому застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
Чинне законодавство визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до господарського суду, а також визначити, чи відповідає обраний позивачем спосіб захисту порушеного права тим, що передбачені законодавством, та чи забезпечить такий спосіб захисту відновлення порушеного права.
Крім того, суди мають виходити із того, що обраний позивачем спосіб захисту цивільних прав має бути не тільки ефективним, а й відповідати правовій природі тих правовідносин, що виникли між сторонами, та має бути спрямований на захист порушеного права.
Враховуючи вищевикладене, виходячи із приписів статті 4 Господарського процесуального кодексу України, статей 15, 16 Цивільного кодексу України, можливість задоволення позовних вимог перебуває у залежності від наявності (доведеності) наступної сукупності умов: наявність у позивача певного суб'єктивного права або інтересу, порушення такого суб'єктивного права (інтересу) з боку відповідача та належність (адекватність встановленому порушенню) обраного способу судового захисту. Відсутність (недоведеність) будь-якого з означених елементів унеможливлює задоволення позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочин.
Згідно з приписами статті 509 Цивільного кодексу України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку; зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу, у тому числі і з договорів.
Частиною першою статті 173 Господарського кодексу України встановлено, що господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених Господарським кодексом України, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать (стаття 174 Господарського кодексу України).
В силу частин першої, четвертої статті 179 Господарського кодексу України майново-господарські зобов'язання, які виникають між суб'єктами господарювання або між суб'єктами господарювання і негосподарюючими суб'єктами - юридичними особами на підставі господарських договорів, є господарсько-договірними зобов'язаннями. При укладенні господарських договорів сторони можуть визначати зміст договору, зокрема, на основі вільного волевиявлення, коли сторони мають право погоджувати на свій розсуд будь-які умови договору, що не суперечать законодавству.
Частиною сьомою статті 179 Господарського кодексу України унормовано, що господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.
За умовами частини першої статті 627 Цивільного кодексу України відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (частина перша статті 626 Цивільного кодексу України).
Колегія суддів вбачає, що за своєю юридичною природою договір № 45446 від 07.09.2020 є договором поставки.
Згідно з приписами частини першої статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України передбачено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
В силу частини другої статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до статті 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Отже, договір № № 45446 від 07.09.2020 став підставою виникнення у сторін за цим договором господарського зобов'язання відповідно до статей 173, 174 Господарського кодексу України (статті 11, 202, 509 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 664 ЦК України обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар.
Згідно з ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу.
Відповідно до ч.ч. 1, 3 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
У разі прострочення оплати товару продавець має право вимагати оплати товару та сплати процентів за користування чужими грошовими коштами.
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Концерн Прометей», а останній прийняв у власність товар на загальну суму 291 626,20 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видатковою накладною №4 від 23.09.2022.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Відповідно до п. 5.1. Договору, Покупець здійснює оплату Товару в українських гривнях шляхом банківського переказу вартості Товару на поточний рахунок Продавця в наступному порядку: - 80% вартості Товару сплачується Покупцем протягом 3-х робочих днів з дати поставки Товару, визначення фактичної кількості та якості поставленого Товару згідно умов цього Договору, підписання Сторонами специфікації до Договору, а також після отримання від Продавця рахунку-фактури на Товар та підписаної видаткової накладної; - 20% вартості Товару сплачується Покупцем протягом 3-х робочих днів після здійснення Продавцем реєстрації податкової накладної на Товар в Єдиному реєстрі податкових накладних, а також перевірки Покупцем правильності такої реєстрації відповідної податкової накладної Продавцем, за умови відсутності порушень з боку Продавця встановлених законодавством вимог щодо реєстрації та належного заповнення податкових накладних.
Перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок (ч. 1 ст. 253 ЦК України).
З матеріалів справи вбачається, що на виконання умов вищенаведеного Договору Товариство з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро» поставило Товариству з обмеженою відповідальністю «Концерн Прометей», а останній прийняв у власність товар на загальну суму 291 626,20 грн, що підтверджується підписаною обома сторонами без будь-яких зауважень та заперечень видатковою накладною №4 від 23.09.2020.
Таким чином, крайній строк оплати 80% вартості товару (233 300,96 грн) припадав на 28.09.2020.
Крім того 23.09.2020 позивачем було сформовано і подано на реєстрацію податкову накладну № 4 на загальну суму 291 626,20 грн, у якій відображена вищевказана господарська операція.
Реєстрація даної податкової накладної №4 від 23.09.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних відбулося 19.12.2022 за №9266461254 на підставі рішення суду, що підтверджується наявною у матеріалах справи квитанцією про реєстрацію податкової накладної.
Наведене свідчить про те, що з урахуванням дати поставки товару (23.09.2020) та дати реєстрації податкової накладної щодо відповідної господарської операції (19.12.2022), строком здійснення відповідачем остаточного розрахунку (залишок у розмірі 20% вартості -58 325,18 грн) за поставлений товар є 22.12.2022.
Для здійснення оплати за поставлений товар Постачальником оформлено для покупця рахунок №3 від 08.09.2020 на суму 291 626,20 грн.
За даними позивача, не спростованими та не запереченими відповідачем, останній за поставлений товар розрахувався лише частково на суму 233 300,96 грн, тобто сплатив 80% вартості товару, строк сплати яких був прив'язаний до дати поставки товару, на підтвердження чого до матеріалів справи надано платіжні доручення №2188 від 07.10.2020 на 113 301,02 грн та №240 від 08.10.2020 на 120 000,00 грн.
В той же час, докази сплати залишку вартості товару у сумі 58 325,18 грн в матеріалах справи відсутні.
Колегія суддів не приймає до уваги посилання на те, що до матеріалів справи не було долучено податкову накладну №4 від 23.09.2020, а отже не можливо встановити чи наступив у відповідача обов'язок сплатити решту вартості товару за договором.
Для встановлення наявності чи відсутності у відповідача обов'язку щодо сплати залишку вартості товару, суду необхідно дослідити не саме податкову накладну, а дату реєстрації такої податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних. Як було встановлено вище, реєстрація даної податкової накладної №4 від 23.09.2020 в Єдиному реєстрі податкових накладних відбулося 19.12.2022 за №9266461254 на підставі рішення суду. На підтвердження даних обставин у матеріалах справи наявна квитанція про реєстрацію податкової накладної.
Дана квитанція підтверджує саме юридичний факт реєстрації податкової накладної та реальності проведеної операції, тому є достатнім доказом для суду для прийняття рішення. Окрім квитанції, до суду подавалися й інші документи на підтвердження реальності господарських операцій за Договором № 45466 від 07.09.2020.
Враховуючи вказане, відсутність однієї податкової накладної не є підставою для відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення заборгованості за вказаним Договором.
Крім того, відповідач не заперечує та не спростовує факту порушення своїх зобов'язань за Договором № 45466 від 07.09.2020 щодо несплати заборгованості за поставлену продукцію.
Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що з 23.12.2022 у відповідача виникло прострочення виконання грошового зобов'язання на суму основного боргу 58 325,18 грн.
З матеріалів справи вбачається та не спростовано відповідачем, що останній, всупереч умовам Договору та приписам чинного законодавства, своєчасно та в повному обсязі не сплатив вартість поставленого товару, у зв'язку з чим за ним утворилась заборгованість в загальному розмірі 58 325,18 грн, тому позов в цій частині підлягає задоволенню.
Щодо заяви відповідача про застосування строків позовної давності.
Відповідно до ст. 256 Цивільного кодексу України, позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 267 Цивільного кодексу України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.
Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 Цивільного кодексу України).
Якщо позовні вимоги господарським судом визнано обґрунтованими, а стороною у справі заявлено про сплив позовної давності, суд зобов'язаний застосувати до спірних правовідносин положення статті 267 Цивільного кодексу України і вирішити питання про наслідки такого спливу (тобто або відмовити в позові у зв'язку зі спливом позовної давності, або за наявності поважних причин її пропущення - захистити порушене право, але в будь-якому разі вирішити спір з посиланням на зазначену норму).
Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 Цивільного кодексу України).
Для визначення моменту виникнення права на позов важливими є як об'єктивні (сам факт порушення права), так і суб'єктивні (особа довідалася або повинна була довідатись про це порушення) чинники.
Позивач повинен також довести той факт, що він не міг дізнатися про порушення свого цивільного права, що також випливає із загального правила, встановленого статтею 74 Господарського процесуального кодексу України, про обов'язковість доведення стороною справи тих обставин, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень. Відповідач, навпаки, мусить довести, що інформацію про порушення можна було отримати раніше.
Аналіз стану поінформованості особи, вираженого дієсловами "довідалася" та "могла довідатися" у статті 261 Цивільного кодексу України, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов'язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо.
Як було встановлено вище, крайній строк виконання зобов'язання з оплати залишку вартості товару припадав на 22.12.2022, тобто починаючи з 23.12.2022 було порушено право позивача та почав свій відлік строк позовної давності.
В свою чергу, позивач звернувся з позовом 03.01.2024, тобто в межах трирічного строку позовної давності. Тому заява відповідача про застосування строків позовної давності є необґрунтованою.
Крім того, відповідно до Закону України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", відповідно до якого розділ "Прикінцеві та перехідні положення" ЦК України доповнено пункту 12 такого змісту: "Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину".
Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)" набрав чинності 02.04.2020.
Строк дії карантину неодноразово продовжувався постановами Кабінету Міністрів України та був відмінений з 24 години 00 хвилин 30.06.2023 відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 27.06.2023 №651 "Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2".
В свою чергу, Указом Президента України "Про введення воєнного стану в Україні" №64/2022 від 24.02.2022, затвердженого Законом України від 24.02.2022 № 2102-ІХ, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України "Про правовий режим воєнного стану" в Україні введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022 строком на 30 діб, у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, який продовжується до цього часу.
15.03.2022 Верховна Рада України прийняла Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану" № 2120-IX, який набрав чинності 17.03.2022.
Цим Законом розділ «Прикінцеві та перехідні положення» ЦК України доповнено, зокрема, пунктом 19 такого змісту: «У період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану строки, визначені статтями 257-259, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк його дії".
Таким чином, стаття 257 ЦК України підпадає під перелік статей, строки яких продовжені на період дії в Україні воєнного стану.
Оскільки з 02.04.2020 набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв'язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)", згідно з яким в Україні запроваджений з 12.03.2020 загальнодержавний карантин, який тривав до 30.06.2023, а з 24.02.2022 в Україні введено воєнний стан і відповідно, починаючи з 02.04.2020 було фактично зупинено перебіг строків позовної давності.
Тобто посилання апелянта на сплив строків позовної давності не приймається колегією суддів до уваги, адже судом було встановлено, що строк позовної давності не було пропущено.
Щодо вимог про стягнення пені, колегія суддів зазначає наступне.
В силу вимог ст. 610, ч.2 ст. 615 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Одностороння відмова від зобов'язання не звільняє винну сторону від відповідальності за порушення зобов'язання.
Відповідно ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Водночас вимогами п.3 ч.1 ст. 611 Цивільного кодексу України передбачено, що одним із наслідків порушення зобов'язання є сплата неустойки, а в силу вимог ч.2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюються договором або актом цивільного законодавства.
За приписами ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Згідно зі ч.1 ст. 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями в цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов'язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання зобов'язання.
У ч.6 ст. 231 Господарського кодексу України також встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою НБУ, за увесь час користування чужими грошовими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч.6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Відповідно до п. 6.5 Договору у випадку несвоєчасної оплати Товару, відповідно до умов цього Договору, Покупець сплачує Продавцю неустойку у вигляді пені в розмірі облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який вона нараховується, від загальної вартості неоплаченого Товару, за кожен день такого прострочення.
Так, як уже було наведено вище, прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання перед позивачем мало місце з 23.12.2022, а тому нарахування позивачем пені за період з 08.10.2020 по 07.03.2021 є необґрунтованим.
Щодо позовних вимог про стягнення відсотків річних та інфляційних витрат, колегія суддів зазначає наступне.
За приписами ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Інфляційні та проценти, що сплачуються відповідно до ст. 625 ЦК України, складають зміст додаткових вимог, оскільки законодавець опосередковано визнає їх мірами відповідальності (відповідальність за порушення грошового зобов'язання).
Як інфляційні нарахування на суму боргу, так і сплата трьох відсотків річних від простроченої суми, не мають характеру штрафних санкцій, а виступають способом захисту майнового права та інтересу кредитора у зв'язку зі знеціненням коштів внаслідок інфляційних процесів та компенсації користування цими коштами.
Статтею 625 Цивільного кодексу України застосовується до всіх грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено спеціальними нормами, які регулюють відносини, пов'язані з виникненням, зміною чи припиненням окремих видів зобов'язання.
Отже, на підставі ст. 625 ЦК України та відповідних умов Договору позивач мав право нарахувати та просити суд стягнути з відповідача інфляційні втрати.
Разом із тим, перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що він проведений з допущенням помилок, адже першим днем прострочення у даному випадку є 23.12.2022.
Таким чином, оскільки нарахування позивачем інфляційних втрат здійснено за період з жовтня 2020 року по жовтень 2023 року, а прострочення виконання відповідачем грошового зобов'язання мало місце з 23.12.2022, розмір інфляційних втрат необхідно розраховувати за період з січня по жовтень 2023 року, а розрахунок 3% річних слід зробити за період з 23.12.2022 по 24.10.2023.
Колегія суддів перевірила наведений судом першої інстанції розрахунок інфляційних втрат та відсотків річних та вважає його обгрунтованим та арифметично вірним, тому суд першої інстанції вірно вказав, що позов підлягає задоволенню в частині стягнення 2 236,28 грн інфляційних втрат та 1 466,91 грн 3% річних.
Крім того, колегія суддів не приймає до уваги посилання апелянта на необхідність витребування оригіналів документів у даному випадку з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 6 ст. 91 ГПК України якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу.
У даному випадку, до позовної заяви були додані копії наступних доказів:
- Договір поставки сільськогосподарської продукції від 07.09.2020 зі специфікацією від 07.09.2020 до нього;
- рахунок на оплату № 3 від 08.09.2020;
- видаткова накладна № 4 від 23.09.2020;
- товарно-транспортна накладна від 08.09.2020 № б/н;
- товарно-транспортна накладна від 09.09.2020 № 754761;
- квитанція про реєстрацію податкової накладної/ розрахунку корегування кількісних і вартісних показників до податкової накладної в Єдиному реєстрі податкових накладних від 19.12.2022 № 9266461254;
- платіжне доручення від 07.10.2020 № 2188;
- платіжне доручення від 08.10.2020 № 240;
- претензія від 02.05.2023 № 2023-05/2.
Частина 6 статті 91 ГПК України встановляє право, а не обов?язок суду витребовувати такі докази. При чому умовою такого витребування є саме сумнів у відповідності такої копії оригіналу.
В той же час, на копіях наданих доказів, зокрема Договору поставки сільськогосподарської продукції від 07.09.2020 зі специфікацією від 07.09.2020 до нього, видаткової накладної № 4 від 23.09.2020, товарно-транспортних накладних від 08.09.2020 № б/н та від 09.09.2020 № 754761 містяться підписи та відбитки печатки обох сторін Договору.
В свою чергу, жодна зі сторін не заперечує факту здійснення оплати товару відповідно до платіжних доручень від 07.10.2020 № 2188 та від 08.10.2020 № 240, таким чином колегія суддів не вбачає підстав для витребування даного доказу. Крім того, з даних платіжних доручень вбачається, що оплата була здійснена на підставі рахунку № 3 від 08.09.2020, що свідчить про ознайомлення відповідача з даним рахунком.
Безпідставними є також посилання апелянта на те, що необхідним є витребування цих доказів, оскільки надані копії є нерозбірливими. Але це не відповідає дійсності, усі копії вказаних документів є чіткими та вільно читаються.
Таким чином, відсутні підстави для огляду оригіналів зазначених апелянтом доказів, оскільки у суду відсутні сумніви щодо справжності таких доказів.
Щодо заяви позивача про стягнення судових витрат на професійну правничу допомогу у суді першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 123 ГПК України передбачено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема, належать витрати на професійну правничу допомогу.
За ч. ч. 1, 2 ст. 126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Відповідно до ч. ч. 3, 4 ст. 126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява N 19336/04).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Лавентс проти Латвії" зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність").
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Водночас, згідно з частиною 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
При цьому згідно з статтею 74 ГПК України сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Подані на підтвердження таких витрат докази мають окремо та у сукупності відповідати вимогам статей 75-79 ГПК України.
Частина 8 ст. 129 ГПК України встановлює, що розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.
У даному випадку, позивач надав наступні докази понесення ним витрат на професійну правничу допомогу:
1. Договір про надання правничої допомоги від 18.10.2023 № 15, укладений між Адвокатом Ткаченко Єлізаветою Володимирівною та Товариством з обмеженою відповідальністю «Реал-Агро».
2. Додаткова угода до договору № 15 про оплату юридичних послуг від 18.10.2023.
3. Акт про надання правничої допомоги від 18.10.2023.
4. Видатковий касовий ордер від 30.10.2023 на суму 10 000,00 грн за надання правничої допомоги.
Таким чином, витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн є документально доведеними.
Відповідно до ч. 6 ст. 129 ГПК України, якщо сума судових витрат, заявлена до відшкодування, істотно перевищує суму, заявлену в попередньому (орієнтовному) розрахунку, суд може відмовити стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні судових витрат в частині такого перевищення, крім випадків, якщо сторона доведе, що не могла передбачити такі витрати на час подання попереднього (орієнтовного) розрахунку.
У позовній заяві, позивач вказав, що очікує понести витрати на професійну правничу допомогу у сумі 10 000,00 грн.
У розумінні положень частини п'ятої статті 126 Господарського процесуального кодексу України зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.
Аналогічна правова позиція Верховного Суду викладена в постанові від 11.09.2020 у справі №922/3724/19.
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, що підлягають розподілу між сторонами (ч. 6 ст. 126 ГПК України).
Відповідно до ч. 5 ст. 129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:
1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;
2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;
3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;
4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.
З правових висновків, які послідовно викладені у низці постанов Верховного Суду, зокрема у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.01.2022 у справі № 922/1964/21, у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц, у постанові об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі №922/445/19, у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 01.08.2019 у справі № 915/237/18, від 24.10.2019 у справі № 905/1795/18, від 17.09.2020 у справі № 904/3583/19, від 18.03.2021 №910/15621/19, від 07.09.2022 у справі №912/1616/21 тощо, випливає, що під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу суд:
1) має право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, керуючись критеріями, які визначені у частині четвертій статті 126 ГПК України (а саме співмірність розміру витрат на оплату послуг адвоката зі складністю справи, часом, обсягом наданих адвокатом послуг, ціною позову та (або) значенням справи для сторони), але лише за клопотанням іншої сторони;
2) з власної ініціативи, не розподіляти такі витрати повністю або частково та покласти їх на сторону, на користь якої ухвалено рішення, керуючись критеріями, що визначені частинами п'ятою - сьомою, дев'ятою статті 129 ГПК України (а саме пов'язаність витрат з розглядом справи; обґрунтованість та пропорційність розміру витрат до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; поведінка сторони під час розгляду справи щодо затягування розгляду справ; дії сторін щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом; істотне перевищення або заявлення неспівмірно нижчої суми судових витрат, порівняно із попереднім (орієнтовним) розрахунком; зловживання процесуальними правами).
Тобто критерії, визначені частиною четвертою статті 126 Господарського процесуального кодексу України, враховуються за клопотанням заінтересованої сторони для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою наступного розподілу між сторонами за правилами частини четвертої статті 129 цього Кодексу. Водночас критерії, визначені частиною п'ятою статті 129 Господарського процесуального кодексу України, враховуються для здійснення безпосередньо розподілу всіх судових витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Отже, господарський суд, під час вирішення питання про розподіл витрат на професійну правничу допомогу може з власної ініціативи застосовувати критерії, що визначені у частинах п'ятій-сьомій статті 129 ГПК України. При цьому, таке застосовування не є тотожним застосовуванню судом критеріїв, визначених у частині четвертій статті 126 ГПК України, де обов'язковою умовою є наявність клопотання іншої сторони.
У даному випадку, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, те що зважаючи на предмет позову та розмір витрат позивача на професійну правничу допомогу, враховуючи ступінь складності справи та обсяг наданих послуг, суд вважає, що витрати позивача на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн є доведеними та співмірними з предметом позову, змістом та обсягом наданих послуг.
Відповідно до ч. 4 ст. 129 ГПК України інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
У даному випадку позов було задоволено частково, тому суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове покладення на відповідача витрат позивача на професійну правничу допомогу, саме у розмірі пропорційному до відсотку задоволених позовних вимог.
Отже суд першої інстанції дійшов вірного висновку про часткове задоволення позову та стягнення з відповідача на користь позивача 58 325,18 грн заборгованості за Договором поставки сільськогосподарської продукції № 45446 від 07.09.2020, 2 236,28 грн інфляційних втрат, 1 466,91 грн 3% річних, а також 6 657,83 грн витрат на правничу допомогу.
Доводи апеляційної скарги також жодним чином не спростовують висновків, до яких дійшла колегія суддів та не доводять неправильність чи незаконність рішення, прийнятого судом першої інстанції. Колегія суддів оцінює вказані доводи апелянта як такі, що направлені на затягування розгляду справи в судових інстанціях з метою подальшого невиконання грошового зобов'язання перед позивачем.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 09.12.1994р., серія A, №303-A, п.29).
Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України").
Висновки апеляційного господарського суду.
Згідно статті 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Будь-яких підстав для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 за результатами його апеляційного перегляду колегією суддів не встановлено.
За вказаних обставин оскаржуване рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 підлягає залишенню без змін, а апеляційна скарга залишенню без задоволення із віднесенням витрат на оплату судового збору за подачу апеляційної скарги та професійну правничу допомогу на апелянта.
Керуючись статтями 269-271, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, Південно-західний апеляційний господарський суд, -
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Прометей» на рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 залишити без задоволення.
Рішення Господарського суду Миколаївської області від 16.08.2024 по справі №915/7/24 залишити без змін.
Витрати по сплаті судового збору за подачу апеляційної скарги та професійну правничу допомогу покласти на апелянта.
Відповідно до ст. 287 ч. 3 ГПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню за винятком випадків, передбачених п.п. а), б), в), г) п. 2) ч. 3 ст. 287 цього Кодексу.
Постанову складено та підписано 09.12.2024.
Головуючий К.В. Богатир
Судді: Л.В. Поліщук
Н.М. Принцевська