ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД
03 грудня 2024 року м. ОдесаСправа № 923/60/19
Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого судді С.І. Колоколова,
суддів: Я.Ф. Савицького, К.В. Богатиря,
секретар судового засідання: Р.О. Кратковський,
за участю представників:
від прокуратури: Н.М. Волкова;
від відповідача-1: не з'явився;
від відповідача-2: не з'явився,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС"
на рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020, повний текст складено 08.12.2020
по справі №923/60/19
за позовом заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури
до відповідача-1: Херсонської міської ради Херсонської області
до відповідача-2: Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС"
про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації,
суддя суду першої інстанції: С.В. Нікітенко
місце прийняття рішення суду: Господарський суд Херсонської області
Заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури звернувся до Господарського суду Херсонської області з позовною заявою до Херсонської міської ради Херсонської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС", згідно якої, з урахуванням заяви про зміну предмета позову, просив:
- визнати недійсним пункт 2 рішення Херсонської міської ради №1486 від 05.06.2018, яким передано ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду, строком на 5 (п'ять) років, земельну ділянку, площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, охорони та іншого призначення. Кадастровий номер земельної ділянки: 6510100000:01:001:1205;
- визнати недійсним договір оренди земельної ділянки площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер земельної ділянки: 6510100000:01:001:1205, укладений між Херсонською міською радою та ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», зареєстрований 23.07.2018 за №01180054;
- скасувати державну реєстрацію речового права Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» на земельну ділянку площею 0,9236 га, по вул. Перекопській, 178-З, кадастровий номер 6510100000:01:001:1205 вартістю 2 557 413,82 грн, номер запису про інше речове право у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 27241365 від 23.07.2018.
В обґрунтування заявленого позову прокурор зазначав, що рішення Херсонської міської ради №1486 від 05.06.2018, яким передано ТОВ "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" в оренду, строком на 5 (п'ять) років, земельну ділянку, площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, прийнято з порушенням вимог ст.ст. 116, 120, 123, 124, 134 Земельного кодексу України, з посиланням на ст. 377 Цивільного кодексу України.
Рішенням Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 позов задоволено повністю, визнано недійсним пункт 2 рішення Херсонської міської ради Херсонської області №1486 від 05.06.2018, визнано недійсним договір оренди земельної ділянки, укладений 23.07.2018 між Херсонською міською радою Херсонської області і Товариством з обмеженою відповідальністю “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», зареєстрований 23.07.2018 за №01180054, скасовано державну реєстрацію речового права Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» на земельну ділянку площею 0,9236 га., по вул. Перекопській, 178-З, кадастровий номер 6510100000:01:001:1205 вартістю 2557413,82 грн, стягнуто з відповідачі витрати по сплаті судового збору.
В оскаржуваному рішенні місцевий господарський суд зазначив, що підставою для укладання оспорюваного договору оренди земельної ділянки від 23.07.2018 є пункт 2 рішення Херсонської міської ради №1486 від 05.06.2018, яке було прийнято всупереч чинному законодавству, тому відповідно визнається судом недійсним, а отже оспорюваний договір оренди земельної ділянки підлягає визнанню недійсним, як такий, що суперечить чинному законодавству.
Суд першої інстанції щодо вимог прокурора про скасування державної реєстрації речового права ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» на земельну ділянку, зазначив, що дана вимога також підлягає задоволенню, оскільки державна реєстрація речового права відбулась на підставі недійсного договору оренди земельної ділянки. Тобто вимога про скасування державної реєстрації речового права є похідною від вимоги про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, яку суд задовольнив.
Місцевий господарський суд в рішенні вказав, що позовні вимоги належними та доступними засобами доказування не спростовано, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість позовних вимог.
Не погоджуючись з рішенням місцевого господарського суду, ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» звернулося до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 по даній справі скасувати та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог прокурора.
Апелянт не погоджується з рішенням суду першої інстанції, вважає, що судом не з'ясовано обставини, що мають значення для справи, висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, не відповідають встановленим обставинам справи, неправильно застосовано норми матеріального права, а також порушено норми процесуального права.
Заявник апеляційної скарги вказує, що у зв'язку з безпідставним визначенням прокурором уповноваженого органу та неотримання об'єктивних даних про бездіяльність уповноваженого органу, суд мав залишити заяву прокурора без розгляду на підставі п.2 ч.1 ст.226 Господарського процесуального кодексу України.
Крім того, апелянт звертає увагу, що чинне процесуальне законодавство не передбачає представництво інтересів прокурора місцевої прокуратури прокурором регіонального рівня.
Також заявник апеляційної скарги вказує, що суд першої інстанції, скасувавши державну реєстрацію права оренди, вирішив питання про права і обов'язки незалученою до участі в розгляді справи особи - Херсонської філії ДП “Сетам».
Апелянт зазначає, що відомості про не проведення нормативно-грошової оцінки земельної ділянки не відповідають дійсності, у зв'язку з чим рішення суду в цій частині є безпідставним.
05.02.2021 до Південно-західного апеляційного господарського суду від Херсонської обласної прокуратури надійшов відзив на апеляційну скаргу ТОВ "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" на рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 по справі №923/60/19, в якому прокурор заперечував проти доводів апелянта, просив залишити рішення суду першої інстанції без змін
Постановою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" на рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 по справі №923/60/19 задоволено частково. Рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 по справі №923/60/19 скасовано. Позов заступник керівника Херсонської місцевої прокуратури в інтересах держави до Херсонської міської ради Херсонської області та Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС про визнання недійсним рішення, визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації залишено без розгляду.
Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 02.10.2024 касаційну скаргу першого заступника керівника Одеської обласної прокуратури задоволено частково. Постанову Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.04.2021 у справі № 923/60/19 скасовано. Справу №923/60/19 передано для продовження розгляду до суду апеляційної інстанції.
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 24.10.2024 для розгляду справи сформовано колегію суддів у складі: головуючого судді - С.І. Колоколова, Я.Ф. Савицького, Н.С. Богацької.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 28.10.2024 прийнято справу №923/60/19 до провадження колегією суддів у складі головуючого судді С.І. Колоколова, суддів Н.С. Богацької, Я.Ф. Савицького. Призначено справу №923/60/19 до нового розгляду в апеляційному проваджені на 03.12.2024 о 14:30 год.
Між тим, суддя зі складу колегії суддів, яка не є суддею-доповідачем, Н.С. Богацька, 03.12.2024 перебувала у відпустці відповідно до наказу голови суду від 02.12.2024 №305-в.
02.12.2024 за розпорядженням керівника апарату суду №468 призначено повторний автоматизований розподіл судової справи №923/60/19.
Відповідно до протоколу повторного автоматизованого розподілу судової справи між суддями Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 для розгляду справи №923/60/19 сформовано колегію суддів у складі головуючого судді С.І.Колоколова, суддів: К.В. Богатиря, Я.Ф. Савицького.
Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 02.12.2024 прийнято апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" на рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 по справі №923/60/19 до провадження у зміненому складі колегії суддів: головуючого судді ОСОБА_1 , суддів К.В. Богатиря, Я.Ф. Савицького.
02.12.2024 від прокуратури надійшло клопотання про долучення доказів.
Протокольною ухвалою суду від 02.12.2024 вказане клопотання залишено без розгляду, оскільки прокурором пропущено строк на подачу нових доказів та не заявлено клопотання про його поновлення.
В силу статті 269 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Заслухавши пояснення прокурора, дослідивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, відзиву на неї перевіривши правильність застосування місцевим господарським судом норм матеріального та процесуального права, апеляційна інстанція встановила наступне.
Згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення, загальною площею 11,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
Протоколом загальних зборів №2 від 12.07.2017 засновників (учасників) Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" вирішено, зокрема: внести зміни до статуту Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС"; внести ще одного засновника в Товариство з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС", а саме ОСОБА_2 ; збільшити розмір статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" до розміру 82963,00 грн за рахунок майнового внеску Кондратенко Віталія Валентиновича, а саме: нежитлова будівля - будинок охорони, яка розташована за адресою АДРЕСА_1 , основною площею 11,3 кв.м.
На підставі акту приймання-передачі №01 від 04.08.2017, складеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС", передано вказане вище майно до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС".
В подальшому, пунктом другим рішення Херсонської міської ради №1486 від 05.06.2018 передано ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду, строком на 5 (п'ять) років, земельну ділянку, площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, охорони та іншого призначення. Кадастровий номер земельної ділянки: 6510100000:01:001:1205.
Надалі, 23.07.2018 Херсонською міською радою укладено з ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» договір оренди вказаної земельної ділянки. Право оренди земельної ділянки ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» зареєстроване у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 23.07.2018 (номер запису про інше речове право 27241365).
Рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.03.2019, залишеним без змін постановою Херсонського апеляційного суду від 16.10.2019, позов прокурора в інтересах держави в особі Херсонської міської ради до Кондратенка В.В., Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЛАД-МИР ПЛЮС», Державного реєстратора Херсонської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Садківської сільської ради та Гріциної О.Є. задоволено. Визнано недійсним рішення державного реєстратора Херсонської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Гріциної О.Є. №36388783 від 31.07.2017 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, будинок охорони, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 178-з, за Кондратенко В.В. Визнано недійсним рішення державного реєстратора Херсонської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Гріциної О.Є. №36555305 від 10.08.2017, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, будинок охорони, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 178-з, за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», ідентифікаційний код 34988330. Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, будинок охорони, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 178-з, за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», ідентифікаційний код 34988330.
Прокурор зазначає про факт порушення вимог чинного законодавства під час прийняття відповідачем-1 рішення №1486 від 05.06.2018 про надання ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду, земельної ділянки, площею 0,9236 га., із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, поза конкурсом та порядку визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою. За твердженням прокурора прийняте Херсонською міською радою рішення №1486 від 05.06.2018 про надання у користування земельної ділянки ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» суперечить інтересам територіальної громади м. Херсона та дозволяє суб'єкту господарювання фактично безоплатно та безпідставно отримати у користування земельну ділянку без проведення земельних торгів, що призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету, що і стало підставою для звернення прокурора до господарського суду з даним позовом.
Встановивши фактичні обставини справи, колегія суддів дійшла до наступних висновків.
З приводу участі прокурора в судовому процесі.
Питання щодо представництва прокурором інтересів громадянина або держави в господарському суді, а також особливості здійснення ним окремих форм представництва таких інтересів врегульовані положеннями Конституції України, Закону України “Про прокуратуру» та ГПК України.
Прокурор у справі №923/60/19, що розглядається, звернувся до суду з позовом в інтересах держави самостійно.
На підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави прокурор у позовній заяві зазначив, що саме Херсонська міська рада, яка представляє інтереси територіальної громади міста Херсона, вчинила дії, які негативно впливають на інтереси громади міста, а тому Херсонська міська рада є відповідачем у цій справі, а прокурор пред'являє позов самостійно.
Перевіряючи правильність застосування норм законодавства, що регулює питання представництва прокурором інтересів держави у спірних правовідносинах, колегія суддів зазначає наступне.
За результатами розгляду справи №925/1133/18 Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 11.06.2024 висловлено правові позиції.
Так, у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила наступне.
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Абзацом 1 частини 3 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» визначений вичерпний перелік підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів держави в суді.
Так, прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу.
Конституційний Суд України зазначив, що поняття “орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах» означає орган, на який державою покладено обов'язок щодо здійснення конкретної діяльності у відповідних правовідносинах, спрямованої на захист інтересів держави. Таким органом, відповідно до статей 6, 7, 13 та 143 Конституції України, може виступати орган державної влади чи орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади (абзац 2 частини 5 Рішення Конституційного Суду України у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) від 08.04.1999 № 3-рп/99).
Отже, вирішення питання про орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, полягає у встановленні органу, який, використовуючи на підставі норм законодавства надані йому повноваження, зобов'язаний з метою захисту інтересів держави вчиняти юридичні дії, що впливають на права та обов'язки суб'єктів спірних правовідносин, зобов'язуючи їх припинити порушення інтересів держави та усунути наслідки цих порушень (зокрема, звертатись до суду з відповідним позовом).
Відповідно до абзаців 1-3 частини 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді. Прокурор здійснює представництво інтересів громадянина або держави в суді виключно після підтвердження судом підстав для представництва. Прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це громадянина та його законного представника або відповідного суб'єкта владних повноважень. У разі підтвердження судом наявності підстав для представництва прокурор користується процесуальними повноваженнями відповідної сторони процесу. Наявність підстав для представництва може бути оскаржена громадянином чи її законним представником або суб'єктом владних повноважень.
Згідно із частиною 4 статті 53 ГПК України прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.
Відповідно до абзацу 2 частини 5 статті 53 ГПК України у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача.
Встановлена цим законом умова про необхідність звернення прокурора до компетентного органу перед пред'явленням позову, спрямована на те, аби прокурор надав органу можливість відреагувати на стверджуване порушення інтересів держави (постанова Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18). За позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача.
Тобто визначений частиною 4 статті 23 Закону України “Про прокуратуру» обов'язок прокурора перед зверненням з позовом звернутись спершу до компетентного органу стосується звернення до органу, який надалі набуде статусу позивача. У цій статті не йдеться про досудове врегулювання спору і, відповідно, вона не покладає на прокурора обов'язок вживати заходів з такого врегулювання шляхом досудового звернення до суб'єкта, якого прокурор вважає порушником інтересів держави і до якого як до відповідача буде звернений позов.
Іншими словами, прокурор зобов'язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб'єкта лише тоді, коли той має повноваження здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, але не здійснює чи неналежно їх здійснює. У разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача. У разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі набуває статусу позивача (постанови Великої Палати Верховного Суду від 13.02.2019 у справі № 826/13768/16, від 15.01.2020 у справі № 698/119/18, від 11.02.2020 у справі № 922/614/19, від 28.09.2022 у справі № 483/448/20, від 08.11.2023 у справі № 607/15052/16-ц).
Отже, якщо прокурор звертається до суду з позовною заявою в інтересах держави, він зобов'язаний у позовній заяві вказати підставу для здійснення представництва інтересів, передбачену частиною третьою статті 23 Закону України “Про прокуратуру», та обґрунтувати її. У такому разі статусу позивача набуває або орган, уповноважений здійснювати функції держави у спірних правовідносинах (за наявності такого органу), або прокурор (у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду). Процесуальні наслідки відсутності, зокрема, обґрунтування підстави для звернення до суду прокурора визначені статтею 174 ГПК України.
Натомість якщо суд установить відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави вже після відкриття провадження у справі, то позовну заяву прокурора слід вважати такою, що підписана особою, яка не має права її підписувати. І в таких справах виникають підстави для застосування положень пункту 2 частини 1 статті 226 ГПК (залишення позову без розгляду) (постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020 у справі № 912/2385/18, від 06.07.2021 у справі № 911/2169/20, від 21.06.2023 у справі № 905/1907/21).
Таким чином, процесуальний статус сторін у справі залежить як від наявності чи відсутності повноважень органів влади здійснювати захист законних інтересів держави у спірних правовідносинах, так і від наведеного прокурором обґрунтування наявності підстав для представництва інтересів держави у конкретній справі. У свою чергу суд оцінює наведене прокурором обґрунтування та у випадку встановлення відсутності підстав для представництва застосовує наслідки, передбачені статтею 174 або статтею 226 ГПК.
У справі №923/60/19, що розглядається, прокурор, звертаючись до суду із зазначеним позовом, на підтвердження підстав самостійного представництва інтересів держави зазначив, що Херсонська міська рада, співвідповідач у цій справі, відповідно до вимог чинного законодавства мала діяти в інтересах територіальної громади м. Херсона, проте прийняте цим органом рішення від 05.06.2018 №1486 про надання в користування ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» земельної ділянки комунальної власності, на підставі якого укладено оспорюваний договір оренди, суперечить інтересам територіальної громади м. Херсона, дозволяє суб'єкту господарювання фактично безоплатно та безпідставно отримати в користування землю без проведення земельних торгів і призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету за надання в користування земельної ділянки комунальної власності з порушенням вимог закону.
Цим прокурор обґрунтовував відсутність органу, уповноваженого державою здійснювати функції захисту її інтересів саме у спірних правовідносинах.
У постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 Велика Палата Верховного Суду зазначила, що у разі, якщо державний орган або орган місцевого самоврядування діє або приймає рішення всупереч закону та інтересам Українського народу, прокурор має право діяти на захист порушених інтересів держави шляхом подання відповідного позову до суду. В цьому випадку органи, які прийняли рішення чи вчинили дії, що, на думку прокурора, порушують інтереси держави, набувають статусу відповідача.
Орган державної влади (або місцевого самоврядування), який порушив права держави чи територіальної громади прийняттям незаконного рішення від імені відповідного суб'єкта права, не може (в силу відсутності повноважень на захист) та не повинен (з огляду на відсутність спору з іншим учасником цивільних правовідносин) бути позивачем за позовом прокурора, спрямованим на оскарження незаконного рішення цього ж органу та відновлення порушених прав і законних інтересів держави чи територіальної громади. В процесуальному аспекті орган, який прийняв такий акт, не має зацікавленості у задоволенні позовних вимог, відстоюючи правомірність своїх дій, що суперечить правовому статусу позивача. Водночас доведення правомірності дій, які оспорюються позивачем, забезпечується процесуальними повноваженнями відповідача.
При цьому фактичним позивачем за позовом, поданим в інтересах держави, є держава, а не відповідний орган або прокурор.
Узагальнюючи наведені у постанові від 11.06.2024 у справі №925/1133/18 висновки щодо застосування норм права, Велика Палата Верховного Суду виснувала, що:
1) прокурор звертається до суду в інтересах держави в особі органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, якщо:
- орган є учасником спірних відносин і сам не порушує інтересів держави, але інший учасник порушує (або учасники порушують) такі інтереси;
- орган не є учасником спірних відносин, але наділений повноваженнями (компетенцією) здійснювати захист інтересів держави, якщо учасники спірних відносин порушують інтереси держави;
2) прокурор звертається до суду в інтересах держави як самостійний позивач, якщо:
- відсутній орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах;
- орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, є учасником спірних відносин і сам порушує інтереси держави.
Зважаючи на заявлену прокурором у справі, що розглядається, позовну вимогу про визнання недійсним пункту рішення Херсонської міської ради в частині передачі в оренду спірної земельної ділянки, її обґрунтування та відсутність іншого органу, уповноваженого державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах, прокурор визначив Херсонську міську раду відповідачем у цій справі, навів підставу для представництва інтересів держави та обґрунтував, у чому полягає порушення цих інтересів.
З огляду на зазначене, прокурор у цій справі є самостійним, належним позивачем.
З приводу позовної вимоги про визнання недійсним пункту 2 рішення Херсонської міської ради, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом. Кожен має право будь-якими не забороненими законом засобами захищати свої права і свободи від порушень і протиправних посягань.
За загальними положеннями цивільного законодавства, зобов'язання виникають з підстав, зазначених у ст. 11 Цивільного кодексу України. За приписами ч. 2 цієї ж статті підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини, інші юридичні факти. Підставою виникнення цивільних прав та обов'язків є дії осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також дії, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.
За положеннями ст. 15, 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу має право звернутися до суду, який може захистити цивільне право або інтерес у один із способів, визначених частиною першою ст. 16 Цивільного кодексу України, або й іншим способом, що встановлений договором або законом.
Особа, законний інтерес або право якої порушено, може скористатися способом захисту, який прямо передбачений нормою матеріального права або може скористатися можливістю вибору між декількома способами захисту, якщо це не заборонено законом. Якщо ж спеціальні норми не встановлюють конкретних заходів, то особа має право обрати спосіб із числа передбачених ст. 16 Цивільного кодексу України з урахуванням специфіки порушеного права й характеру правопорушення.
Під порушенням слід розуміти такий стан суб'єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб'єктивне право особи зменшилось або зникло як таке, порушення права пов'язане з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. Таким чином, у розумінні закону, суб'єктивне право на захист - це юридично закріплена можливість особи використати заходи правоохоронного характеру для поновлення порушеного права і припинення дій, які порушують це право. За приписами процесуального законодавства захисту в господарському суді підлягає не лише порушене суб'єктивне право, а й охоронюваний законом інтерес, яке у логічно-смисловому зв'язку з поняттям "права", треба розуміти як прагнення до користування конкретним матеріальним або нематеріальним благом, як зумовлений загальним змістом об'єктивного і прямо не опосередкований у суб'єктивному праві простий легітимний дозвіл. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах. Зазначені висновки висвітлені в абзаці 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 року № 3-рп/2003.
Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб'єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту.
Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. До господарського суду вправі звернутись кожна особа, яка вважає, що її право чи охоронюваний законом інтерес порушено чи оспорюється, тобто має значення лише суб'єктивне уявлення особи про те, що її право чи законний інтерес потребує захисту.
Згідно з ч. 1 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом.
Відповідно до ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.
В контексті зазначеної норми, звернення до суду є способом захисту порушених прав, свобод або законних інтересів позивача. Тому особа повинна довести (а суд - встановити), що їй належать права, свободи або законні інтереси, за захистом яких вона звернулася до суду. Права, свободи та законні інтереси, які належать конкретній особі (особам) є предметом судового захисту.
Заінтересованість повинна мати об'єктивну основу. Юридична заінтересованість не випливає з факту звернення до суду, а повинна передувати йому.
Статтею 5 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері господарсько-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Під захистом прав розуміється передбачений законодавством засіб, за допомогою якого може бути досягнуте припинення, запобігання, усунення порушення права, його відновлення і (або) компенсація витрат, викликаних порушенням права.
З аналізу вищезазначених норм, вбачається, що під час розгляду справи позивач повинен довести, а суд встановити факти або обставини, які б свідчили про порушення індивідуально виражених прав чи інтересів позивача.
Як встановлено судовою колегією з матеріалів господарської справи, предметом даного спору є, зокрема, визнання недійсним пункту 2 рішення Херсонської міської ради №1486 від 05.06.2018, яким передано ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду, строком на 5 (п'ять) років, земельну ділянку, площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, категорія земель - землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, охорони та іншого призначення. Кадастровий номер земельної ділянки: 6510100000:01:001:1205.
При цьому, формулюючи позовні вимоги, прокурор, який звернувся до місцевого господарського суду з відповідним позовом в інтересах держави підставою позовних вимог визначив, зокрема, той факт, що вказане рішення порушує вимоги чинного законодавства внаслідок надання ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» в оренду, земельної ділянки, площею 0,9236 га., із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, поза конкурсом та порядку визначення розміру орендної плати за користування земельною ділянкою. Це суперечить інтересам територіальної громади м. Херсона та дозволяє суб'єкту господарювання фактично безоплатно та безпідставно отримати у користування земельну ділянку без проведення земельних торгів, що призводить до ненадходження коштів до місцевого бюджету.
Отже, на переконання прокурора, враховуючи викладене, вказаний вище пункт другий рішення підлягає скасуванню. При цьому, колегія суддів зауважує, що окремо скаржником заявлено вимогу про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки.
Суд апеляційної інстанції звертає увагу прокурора, що розгляду по суті підлягає лише позовна вимога про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки, оскільки, як зазначено Верховним судом у постанові Великої Палати від 01.03.2023 року у справі №522/22473/15-ц «Якщо позивач прагне набути або відновити втрачене володіння нерухомим майном, яке посвідчується державною реєстрацією права власності (принцип реєстраційного підтвердження володіння, сформульований у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 року у справі № 653/1096/16-ц), то застосовуються способи захисту прав, які приводять до набуття позивачем володіння нерухомим майном, наприклад, віндикаційний позов (ст. 387 Цивільного кодексу України); позов про примусове виконання обов'язку в натурі (п. 5 ч. 2 ст.16 Цивільного кодексу України), зокрема позов про витребування нерухомої речі у продавця, який відмовився передати річ (ч. 2 ст. 665, ч. 1 ст. 620 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання недійсного правочину, тобто нікчемного або визнаного судом недійсним оспорюваного правочину (абз. 2 ч. 1 ст. 216, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 1212, ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України); позов про повернення нерухомої речі, переданої на виконання неукладеного правочину, чи в інших випадках набуття нерухомого майна без достатньої правової підстави або на підставі, яка згодом відпала (ч. 1 ст. 1212, ч. 1 ст. 1213 Цивільного кодексу України).
Зазначені способи захисту прав опосередковуються вимогами про витребування (повернення, стягнення) нерухомого майна. У випадку позбавлення власника володіння нерухомим майном введення його у володіння полягає у внесенні запису про державну реєстрацію за власником права власності на нерухоме майно, а функцією державної реєстрації права власності є оголошення належності нерухомого майна певній особі (особам).
Тобто, у даному випадку, позовна вимога прокурора про визнання недійсним пункту 2 рішення Херсонської міської ради №1486 від 05.06.2018, яким передано в оренду спірну земельну ділянку, не є належним способом захисту, що є підставою для відмови у задоволенні вказаної позовної вимоги, оскільки вказаний пункт рішення є по суті одноразовим правочином, який виконано, та який вичерпав свою дію з моменту передачі земельної ділянки в оренду, а відтак задоволення такої позовної вимоги не призведе до поновлення інтересів держави, які у даній справі захищає прокурор, оскільки земельна ділянка фактично залишиться у користуванні відповідача-2.
З приводу позовних вимог про визнання недійсним договору оренди земельної ділянки та скасування державної реєстрації.
Приписами статті 215 ЦК України визначено, що підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину сторонами вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу; а саме: зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі, правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. Зміст правочину складають права та обов'язки, про набуття, зміну, припинення яких домовилися учасники правочину.
Правочин може бути визнаний недійсним з підстав, передбачених законом. При цьому, позивачем при зверненні до суду з вимогами про визнання правочину недійсним повинно бути доведено наявність тих обставин, з якими закон пов'язує визнання договорів недійсними.
Вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов'язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) й настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.
Як встановлено судом, за ОСОБА_2 було зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення, загальною площею 11,3 кв.м., що знаходяться за адресою: АДРЕСА_1 .
В подальшому, на підставі акту приймання-передачі №01 від 04.08.2017, складеного між ОСОБА_2 та Товариством з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС", передано вказане вище майно до статутного капіталу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС".
Відповідно до статті 377 ЦК України (в редакції, чинній на момент укладання договору оренди землі) до особи, яка набула право власності на житловий будинок (крім багатоквартирного), будівлю або споруду, переходить право власності, право користування на земельну ділянку, на якій вони розміщені, без зміни її цільового призначення в обсязі та на умовах, встановлених для попереднього землевласника (землекористувача). Розмір та кадастровий номер земельної ділянки, право на яку переходить у зв'язку з переходом права власності на житловий будинок, будівлю або споруду, є істотними умовами договору, який передбачає набуття права власності на ці об'єкти (крім багатоквартирних будинків та об'єктів державної власності, що підлягають продажу шляхом приватизації).
Між тим, як вже зазначалось, рішенням Херсонського міського суду Херсонської області від 21.03.2019 визнано недійсним рішення державного реєстратора Херсонської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Гріциної О.Є. №36388783 від 31.07.2017 про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, будинок охорони, розташоване за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська, 178-з, за ОСОБА_2 . Визнано недійсним рішення державного реєстратора Херсонської обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Гріциної О.Є. №36555305 від 10.08.2017, про державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, будинок охорони, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», ідентифікаційний код 34988330. Скасовано державну реєстрацію права власності на нежитлове приміщення, будинок охорони, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 , за Товариством з обмеженою відповідальністю «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», ідентифікаційний код 34988330.
Так, у вказаному рішенні судом зазначено, що відповідно до інформації №13399/18- Херсонського міського суду, встановлено, що перевіркою алфавітних покажчиків цивільних справ Дніпровського районного суду м. Херсона за 2010 рік цивільна справа за позовом ОСОБА_2 до Херсонської міської ради про визнання права власності - не значиться. З огляду на викладене, право власності на об'єкт нерухомого майна, будинок охорони, розташований за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська. 178-з. зареєстровано за ОСОБА_2 на підставі неіснуючого рішення суду. Відповідно незаконним є набуття у подальшому ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» права власності на даний об'єкт нерухомого майна на підставі акта приймання - передачі майна від 04.08.2017.
З огляду на зазначені обставини, те, що вказане судове рішення набрало законної сили, колегія суддів виснує, що Кондратенко В.В., а в подальшому і ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» не набувало права власності на об'єкт нерухомого майна, будинок охорони, розташований за адресою: АДРЕСА_1 . 178-з.
Стаття 16 Закону України «Про оренду землі» (в редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі) передбачає, що укладення договору оренди земельної ділянки із земель приватної власності здійснюється за згодою орендодавця та особи, яка згідно із законом вправі набувати право оренди на таку земельну ділянку. Укладення договору оренди земельної ділянки із земель державної або комунальної власності здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування - орендодавця, прийнятого у порядку, передбаченому Земельним кодексом України, або за результатами аукціону.
Відповідно до частини першої статті 122 Земельного кодексу України (тут і надалі в редакції, чинній на момент укладення договору оренди землі) сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
У частині першій, другій статті 124 ЗК України закріплено, що передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування згідно з їх повноваженнями, визначеними статтею 122 цього Кодексу, чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки (у разі продажу права оренди) шляхом укладення договору оренди земельної ділянки чи договору купівлі-продажу права оренди земельної ділянки. Передача в оренду земельних ділянок, що перебувають у державній або комунальній власності, здійснюється за результатами проведення земельних торгів, крім випадків, встановлених частинами другою, третьою статті 134 цього Кодексу.
Частина перша, друга статті 134 ЗК України встановлює обов'язковість продажу земельних ділянок державної чи комунальної власності або прав на них на конкурентних засадах (земельних торгах) та передбачає, що не підлягають продажу на конкурентних засадах (земельних торгах) земельні ділянки державної чи комунальної власності або права на них у разі, зокрема, розташування на земельних ділянках об'єктів нерухомого майна (будівель, споруд), що перебувають у власності фізичних або юридичних осіб.
Між тим, як встановлено судом апеляційної інстанції, ТОВ «ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» не набувало права власності на об'єкт нерухомого майна, будинок охорони, розташований за адресою: м. Херсон, вул. Перекопська. 178-з.
З огляду на зазначене, колегія суддів виснує, що договір оренди земельної ділянки площею 0,9236 га, із земель комунальної власності, по вул. Перекопській, 178-З, наданої для розміщення та експлуатації будівель і споруд річкового транспорту, кадастровий номер земельної ділянки: 6510100000:01:001:1205, укладений між Херсонською міською радою та ТОВ “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС», зареєстрований 23.07.2018 за №01180054 укладено між сторонами з порушенням вимог ЦК України, ЗК України, ЗУ «Про оренду землі», без дотримання встановленої законодавчої конкурентної процедури (земельних торгів), а відтак існують підстави для визнання його недійсним на підставі частини першої статті 203, частини третьої статті 215 ЦК України.
Між тим, колегія суддів зауважує, що відповідно до частини 1 статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов'язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов'язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину, а в разі неможливості такого повернення, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, - відшкодувати вартість того, що одержано, за цінами, які існують на момент відшкодування.
У пунктах 66, 67, 69 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20.07.2022 у справі № 923/196/20 викладено такі висновки:
"За змістом абзацу першого частини першої статті 216 Цивільного кодексу України недійсний правочин не створює для сторін тих прав та обов'язків, які зумовлені його вчиненням, а породжує лише передбачені законом наслідки, пов'язані з його недійсністю. Одним із таких наслідків є реституція. Вона спрямована на відновлення status quo у фактичному та правовому становищі сторін, яке існувало до вчинення недійсного правочину, шляхом нівелювання юридичного значення будь-яких дій, які сторони вчинили на виконання цього правочину. Тому кожна сторона зобов'язана повернути іншій у натурі все, що вона одержала на виконання недійсного правочину (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
За недійсності правочину взаємне повернення сторонами одержаного за ним (двостороння реституція) є юридичним обов'язком, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину. Таке поновлення сторін у попередньому становищі може застосовуватися лише тоді, коли майно, передане за відповідним правочином, залишається у його сторони. У разі неможливості здійснити реституцію у натурі, зокрема тоді, коли одержане полягає у користуванні майном, виконаній роботі, наданій послузі, сторони зобов'язані відшкодувати вартість того, що одержали, за цінами, які існують на момент відшкодування (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України).
Отже, Цивільний кодексу України визначає такі загальні юридичні наслідки недійсності правочину: (1) основний - двостороння реституція - повернення сторін недійсного правочину до попереднього стану, тобто становища, яке існувало до його вчинення (абзац другий частини першої статті 216 Цивільного кодексу України); (2) додатковий - відшкодування збитків і моральної шкоди винною стороною на користь другої сторони недійсного правочину та третьої особи, якщо їх завдано у зв'язку із вчиненням такого правочину (частина друга статті 216 цього Кодексу)".
Водночас у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 15.08.2023 у справі № 918/862/22, від 26.01.2022 у справі № 924/637/20 викладено уточнюючий висновок про те, що правило статті 216 Цивільного кодексу України застосовується виключно до сторін правочину, а двостороння реституція є обов'язковим наслідком визнаного судом недійсним правочину та не може бути проігнорована сторонами. Тобто при недійсності правочину повернення отриманого сторонами за своєю правовою природою становить юридичний обов'язок, що виникає із закону та юридичного факту недійсності правочину.
Верховний Суд у складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у постанові від 26.05.2023 у справі №905/77/21 сформулював правовий висновок про те, що позовна вимога про визнання виконаного/частково виконаного правочину недійсним може бути ефективним способом захисту цивільних прав лише в разі, якщо вона поєднується з позовною вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача. Окреме заявлення позовної вимоги про визнання виконаного/частково виконаного договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Так, колегія суддів зазначає, що у даній справі прокурором заявлено позовну вимогу про визнання недійсним договору оренди землі, однак не заявлено наслідків недійсності такого правочину, зокрема, про повернення земельної ділянки.
Обґрунтовуючи позовні вимоги, прокурор зазначив, що спірним договором оренди землі завдається шкода територіальній громаді, оскільки земельна ділянка передана в оренду без встановленої законодавчої процедури. Таким чином, підстави позову прокурора спрямовані на усунення вказаних порушень та відновлення становища, що існувало до укладення спірного договору.
При цьому, колегія суддів зазначає, що без застосування наслідків недійсності правочину у вигляді повернення земельної ділянки, прокурор не зможе відновити порушені права територіальної громади, оскільки спірна земельна ділянка фактично залишиться у користуванні відповідача-2.
У постанові об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.05.2023 у справі № 905/77/21 колегія суддів касаційної інстанції визнала позовну вимогу про визнання недійсним договору належним способом захисту, який передбачено законом, проте ознаку ефективності такого способу захисту цивільного права зумовила поєднаністю з вимогою про застосування наслідків недійсності правочину, зокрема, про стягнення коштів на користь позивача, витребування майна з володіння відповідача, оскільки окреме її заявлення не призводить до поновлення майнових прав позивача.
Верховний Суд зазначив, що у випадку звернення прокурора в інтересах держави з позовом про визнання недійсним виконаного/частково виконаного договору про надання послуг без заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину, виключається як необхідність дослідження господарськими судами наслідків визнання договору недійсним для держави як позивача, так і необхідність з'ясування того, яким чином будуть відновлені права позивача, зокрема, обставин можливості проведення реституції, можливості проведення повторної закупівлі товару (робіт, послуг) у разі повернення відповідачем коштів, обов'язку відшкодування іншій стороні правочину вартості товару (робіт, послуг) чи збитків, оскільки обрання позивачем неефективного способу захисту своїх прав є самостійною підставою для відмови в позові.
З огляду на зазначене, колегія суддів виснує, що окреме заявлення позовної вимоги про визнання договору недійсним без вимоги про застосування наслідків його недійсності не є ефективним способом захисту, бо не призводить до поновлення майнових прав територіальної громади, а відтак у задоволенні позову у цій частині слід відмовити.
Окремо колегія суддів зазначає, що позовна вимога про скасування державної реєстрації речового права Товариства з обмеженою відповідальністю “ВЛАДИ-МИР ПЛЮС» на спірну земельну ділянку є похідною вимогою, а відтак, з огляду на відмову у задоволенні позову в частині визнання недійним договору, у її задоволенні слід відмовити.
В силу приписів статті 236 Господарського процесуального кодексу України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним та обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на основі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Відповідно до частини першої статті 277 Господарського процесуального кодексу України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є:
1)нез'ясування обставин, що мають значення для справи;
2)недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими;
3)невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, встановленим обставинам справи;
4)порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Апеляційна інстанція вважає, що рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 у справі №923/60/19 не повністю відповідає вказаним вище вимогам, а тому підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог.
Відповідно до пункту 2 частини першої статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Якщо суд апеляційної, касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат (частина чотирнадцята статті 129 Господарського процесуального кодексу України).
З урахуванням прийняття судом апеляційної інстанції нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог та задоволення апеляційної скарги, витрати зі сплати судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги слід покласти на прокуратуру. Крім цього, витрати по сплаті судового збору за подання касаційної скарги також покладаються на прокуратуру.
Керуючись ст.ст. 129, 269, 270, 275, 277, 281 - 284 ГПК України,
апеляційний господарський суд
Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" задовольнити.
Рішення Господарського суду Херсонської області від 26.11.2020 у справі №923/60/19 скасувати.
У задоволенні позову заступника керівника Херсонської місцевої прокуратури відмовити.
Стягнути з Херсонської обласної прокуратури (73000, м. Херсон, вул. Михайлівська, 33, код ЄДРПОУ:04851120) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "ВЛАДИ-МИР ПЛЮС" (73000, м. Херсон, вул. Перекопська, буд. 178з, код ЄДРПОУ 34988330) 8644/вісім тисяч шістсот сорок чотири/ грн 50 коп. судового збору за подання апеляційної скарги.
Доручити Господарському суду Одеської області видати відповідні накази із зазначенням всіх необхідних реквізитів.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду у випадках і строки, передбачені ст.ст.287, 288 ГПК України.
Повний текст постанови складено 09.12.2024.
Головуючий суддя С.І. Колоколов
Суддя К.В. Богатир
Суддя Я.Ф. Савицький