справа № 619/4900/23
провадження № 2/619/125/24
іменем України
04 грудня 2024 року м. Дергачі
Дергачівський районний суд Харківської області
у складіголовуючого - суддіБолибока Є.А.
за участю:секретаря судового засіданняЛоманової І.А.
Справа № 619/4900/23
Ім'я (найменування) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 ;
позивач: ОСОБА_2 ;
представник позивачів: адвокат Гава Н.О.;
відповідач: ОСОБА_3 ;
представник відповідача: адвокат Суслов В.Ю.;
третя особа: приватний нотаріус Пугачова Ірина Володимирівна;
третя особа: приватний нотаріус Арнаутова Тетяна Анатоліївна,
розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження позов про визнання заповіту недійсним.
Стислий виклад позиції сторін.
ОСОБА_1 та ОСОБА_2 в особі представника адвоката Гави Н.О. звернулися до суду з позовом до ОСОБА_3 , в якому просять визнати заповіт ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 , посвідчений 21.07.2022 приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А. за реєстровим № 465 недійсним. В обґрунтування позову посилалися на те, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер їх батько - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . Їх батько був зареєстрований та проживав на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 . Після його смерті відкрилась спадщина, що складається із житлового будинку з надвірними будівлями та земельної ділянки, на якій він розташований АДРЕСА_2 та приватного житлового будинку та земельної ділянки на якій він розташований за адресою: АДРЕСА_1 . На час відкриття спадщини, спадкоємцями першої черги були: діти спадкодавця ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстрована: АДРЕСА_3 , ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрована: АДРЕСА_3 , та дружина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , зареєстрована: АДРЕСА_1 . Оскільки позивачі не проживали разом із батьком, ОСОБА_4 , на момент його смерті, маючи намір як спадкоємці першої черги прийняти свою частку спадкового майна, на підставі ч. 1 ст. 1269 ЦК України, звернулися з відповідною заявою до приватного нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Пугачової І.В., яка проінформувала їх про те, що спадкодавець склав заповіт, яким заповів своє майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та земельної ділянки, на якій він розташований АДРЕСА_2 своєму знайомому ОСОБА_3 . 25 вересня 2023 року, безпосередньо на прийомі у нотаріуса Пугачової І.В., позивачі були проінформовані про те, що спадкодавець склав заповіт, яким заповів своє майно, а саме: житловий будинок з надвірними будівлями та земельної ділянки , на якій він розташований АДРЕСА_4 своєму знайомому ОСОБА_3 . Їм стало відомо, що їх батько 21 липня 2022 року склав заповіт на ім'я відповідача, посвідчений Арнаутовою Т.А., приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області за реєстровим № 465. Вказують, що зазначена інформація приголомшила та здивувала не лише їх, а й близьких родичів, сусідів та знайомих заповідача, оскільки за життя їх батько неодноразово говорив їм та своїм сусідам і знайомим, що не має наміру складати заповіт, через те що має двох дітей та дружину і бажає щоб житловий будинок розташований АДРЕСА_2 діти розподілили між собою в рівних частках, а приватний житловий будинок та земельна ділянка на якій він розташований за адресою: АДРЕСА_1 , залишився його дружині. Такого роду розмови заповідач вів до своєї смерті. Тобто, навіть після складання ним оспорюваного заповіту. Зазначають, що їх батьки були розлучені 10.04.2001, після чого стосунки з батьком були зведені до мінімуму - його привітання на день народження. 03.09.2001 їх батько придбав житловий будинок АДРЕСА_2 . Батько завжди цікавився автомобілями, добре розбирався в них, і мав певні навики щодо їх ремонту та обслуговування. Щоб здійснити свою мрію, він разом зі своїм напарником з ремонту авто, ОСОБА_6 , створили на території домогосподарства власну станцію технічного обслуговування автомобілів (далі СТО). Вони разом будували бокси, купували підйомники та інші інструменти. За час свого життя заповідач не оформив належним чином відповідні документи на СТО. Відповідач деякий час працював на даному СТО, згодом в 2019 році, (зі слів заповідача) відповідач почав орендувати СТО, оскільки стан здоров'я спадкодавця погіршувався і він не міг в повній мірі підтримувати та вирішувати інші питання. Починаючи з 2005 року позивачі відновили родинні стосунки з батьком. Почали спілкуватись, телефонувати один одному та зустрічатися. Неодноразово були у нього в гостях. Більш теплі та дійсно сімейні стосунки почалися після весілля ОСОБА_1 та народження в 2009 році його першого онука, ОСОБА_7 . Заповідач приїжджав до пологового будинку, в подальшому навідувався до них додому. В 2017 році трапилася автомобільна аварія, в якій постраждала ОСОБА_5 , друга дружина їх батька. Батько весь час був поруч зі своєю дружиною, яка знаходилась у важкому стані в КНП «Міська клінічна лікарня швидкої та невідкладної медичної допомоги ім. проф. О.І.Мещанінова». Вони також неодноразово приїздили до них - привозила їжу, гроші, купували необхідні медикаменти. З 2017 року та до моменту його смерті фактично забезпечували батька усім необхідним, оскільки стан його здоров'я поступово погіршувався. Так, з 25.10.2016 по 07.11.2016 він перебував на стаціонарному лікуванні в ГУ «НІТ ім. Л.T. Малої НАМНУ» з діагнозом: «Гипертоническая болезнь II степени, ст. 3, гипертензивное сердце. ИБС, стабильная стенокардия напряжения Іункциональный класс. Митральная регургитация 1 ст., суправентикулярная экстрасистолическая аритмия. СН 1 ст., III функциональный класс. Риск 4» (мова оригіналу). Неодноразово звертався за допомогою до Пересічанської медичної амбулаторії загальної практики сімейної медицини. В 2019 році звертався до Дергачівського відділення управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України в Харківській області із заявою про забезпечення реабілітаційним лікуванням в зв'язку з підгострим періодом інсультів. В період з 25.08.2019 по 29.08.2019 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» Кардіологічне відділення з діагнозом: Метаболічна кардіопатія, Гепертонічна хвороба ІІІ ст., Зет, ризик 4. Гіпертонічна криза ускладнена гострим порушенням мозкового кровообігу (25.08.2019). Синдром ранньої реполярізації шлуночків.СН2А зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночку (ехо КГ 28.08.19 ФВ-86%). ішемічний інсульт, гострий період (26.08.2019) в басейні лівої верхньої мозкової артерії з минущими опорно-руховими та вестибулярними порушеннями. Дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія 3 ст. Лейкарайоз. Цукровий діабет II типу, стадія субкомпенсації. 29.08.2019 він був виписаний із кардіологічного стаціонарного відділення з переводом до лікарні ім. П.М. Агеєнка, у зв'язку з перевагою неврологічної симптоматики. Окрім того, 10.10.2019 по 23.10.2019 знову перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Харківської обласноїради «Обласна клінічна лікарня» з діагнозом: Повторний ішемічний інсульт (10.10.2019, 26.08.2019), гострий період, атеротромботичний тип, у ветебро- базилярному басейні з вестібуло-атактичним синдромом. Дисцикуляторна гіпертоніко- дисметаболічна енцефалопатія 111. Лейкарайоз. Лакунарний стан головного мозку. Гепертонічна хвороба ІІІст., Зет, ризик 4..СН2А ст. Цукровий діабет, тип 2, важка форма, компенсація. Зазначене вище підтверджує той факт, що їх батько на час укладання оспорюваного заповіту був важко хворою людиною, який потребував сторонньої допомоги, мав слабке здоров'я та був неспроможний протистояти проявам психологічного тиску з боку відповідача. Такі дії відповідача були зроблені з корисливою метою, а саме щоб заволодіти житловим будинком АДРЕСА_2 . За таких обставин у них виникли обґрунтовані сумніви в тому, що на момент укладання заповіту волевиявлення спадкодавця було вільним і відповідало його волі. На теперішній час відповідач безпідставно користується та розпоряджається даним майном на власний розсуд, не маючи жодного документу, який би надавав йому таке право на цей час. Отже, позивачі вважають, що при складанні заповіту волевиявлення заповідача ОСОБА_4 не було вільним і не відповідало його волі, що згідно ч.2 ст. 1257 Цивільного кодексу України є підставою для визнання в судовому порядку його заповіту недійсним
Відповідач відзив на позов не подавав.
Заяви, клопотання та інші процесуальні дії у справі.
04 жовтня 2023 року після отримання інформації про місце проживання (перебування) відповідача було постановлено ухвалу про відкриття провадження у справі та розгляд за правилами загального позовного провадження, призначено підготовче засідання на 10 год 30 хв 01 листопада 2023 року. Направлено відповідачу копію позовної заяви з копіями доданих до неї документів. Запропоновано відповідачу подати до суду відзив на позов в строк до 27 жовтня 2023 року, але не менше п'ятнадцяти днів із дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі.
04 жовтня 2024 року ухвалою суду забезпечено позов.
01 листопада 2023 року представником позивачів адвокатом Гава Н.О. подано до суду клопотання про залучення третьої особи, витребування доказів та виклик свідків.
01 листопада 2023 року підготовче засідання відкладено на 10 год 00 хв 06.12.2023.
01 листопада 2023 року ухвалою суду залучено до участі у справі третіх осіб. Витребувано докази.
17 листопада 2023 року приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Пугачова І.В. надала до суду копію спадкової справи № 28/2023 щодо майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_6 ОСОБА_4 та Інформаційні довідки зі Спадкового реєстру.
20 грудня 2023 року представник позивачів адвокат Гава Н.О. подала до суду клопотання про призначення посмертної судово-психіатричної експертизи.
20 грудня 2023 року підготовче засідання відкладено на 11 год 00 хв 23.01.2024.
20 грудня 2023 року представник позивачів адвокат Гава Н.О. подала до суду клопотання про витребування доказів.
23 січня 2024 року ухвалою суду витребувано докази. Підготовче засідання відкладено на 10 год 00 хв 21.02.2024.
21 лютого 2024 року підготовче засідання відкладено на 11 год 00 хв 19.03.2024.
19 березня 2024 року ухвалою суду закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду на 11 год 00 хв 30.04.2024. Викликано у судове засідання для допиту свідків.
30 квітня 2024 року судове засідання відкладено на 11 год 00 хв 04.06.2024.
04 червня 2024 року у судовому засіданні оголошено перерву на 11 год 30 хв 24.06.2024.
24 червня 2024 року у судовому засіданні оголошено перерву на 11 год 00 хв 23.07.2024.
23 липня 2024 року ухвалою суду призначено у справі посмертну судово-психіатричну експертизу. Провадження у справі зупинено на час проведення експертизи.
29 серпня 2024 року до суду надійшло повідомлення начальника Харківської Філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» Авраменко О. про те, що для проведення експертизи необхідно перерахувати 103 006,00 грн на відповідні реквізити та повідомлено про те, що проведення експертизи буде розпочато після надходження коштів на рахунок інституту.
01 жовтня 2024 року до суду надійшов лист в.о. начальника Харківської Філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» Хоменко О. про те, що станом на 30.09.2024 оплата на рахунок інституту не надійшла у зв'язку з чим цивільна справа підлягає поверненню до суду.
21 жовтня 2024 року ухвалою суду поновлено провадження у справі та розгляд справи призначено на 10 год 00 хв 19.11.2024.
19 листопада 2024 року судове засідання відкладено на 10 год 00 хв 04.12.2024.
У судове засідання приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Пугачова І.В. не з'явилася, подала до суду письмове пояснення, у якому просила проводити розгляд справи у її відсутність.
У судове засідання приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутова Т.А. не з'явилася, подала до суду заяву, у якій у зв'язку з робочою зайнятістю просить проводити розгляд справи у її відсутність.
У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та представник позивачів адвокат Ґава Н.О. позов підтримали у повному обсязі, просили його задовольнити з підстав, зазначених у позовній заяві.
У судовому засіданні представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Суслов В.Ю. проти позову заперечував, просив відмовити у його задоволенні.
Фактичні обставини, встановлені судом, та зміст спірних правовідносин.
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_1 ОСОБА_2 народилася ІНФОРМАЦІЯ_7 , її батьками є: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_8 .
Відповідно до свідоцтва про народження серії НОМЕР_2 ОСОБА_9 народилася ІНФОРМАЦІЯ_8 , її батьками є: батько - ОСОБА_4 , мати - ОСОБА_8 .
Згідно зі свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_3 , Солоницівською селищною радою Дергачівського району Харківської області 13.06.2009 зареєстровано шлюб між ОСОБА_10 та ОСОБА_9 , актовий запис № 45, прізвище дружини після реєстрації шлюбу: ОСОБА_11 .
З огляду на свідоцтво про смерть серії НОМЕР_4 ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , помер ІНФОРМАЦІЯ_6 , у віці 59 років, про що відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Харкові Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції зроблено відповідний актовий запис за № 4089.
Відповідно до Договору купівлі-продажу житлового будинку серії АЕВ № 592287 від 05.09.2001, посвідченого приватним нотаріусом Пугачовою І.В. за реєстровим № 1656, ОСОБА_4 придбав житловий будинок АДРЕСА_2 .
ОСОБА_4 був зареєстрований та проживав на день смерті за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується довідкою Солоницівської селищної ради від 17.04.2023 № 02-22/1404.
За життя ОСОБА_4 склав заповіт від 21.07.2022, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Тетяною Анатоліївною, за реєстровим № 465, яким заповів належний йому житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій він розташований АДРЕСА_2 ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_9 .
Відповідно до виписки із медичної карти амбулаторного (стаціонарного) хворого 4371 установлено, що з 25.10.2016 по 07.11.2016 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в ДУ «НІТ ім. Л.T. Малої НАМНУ» з діагнозом: «Гипертоническая болезнь II степени, ст.3, гипертензивное сердце. ИБС, стабильная стенокардия напряжения І функциональный класс. Митральная регургитация 1ст., Суправентикулярная экстрасистолическая аритмия. СН 1ст., III функциональный класс. Риск 4».
В період з 25.08.2019 по 29.08.2019 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» Кардіологічне відділення з діагнозом: Метаболічна кардіопатія, Гепертонічна хвороба ІІІст., Зет, ризик 4. Гіпертонічна криза ускладнена гострим порушенням мозкового кровообігу (25.08.2019). Синдром ранньої реполярізації шлуночків.СН2А зі збереженою фракцією викиду лівого шлуночку (Ехо КГ 28.08.19 ФВ-86%). ФК за NYHA II.
Ішемічний інсульт, гострий період (26.08.2019) в басейні лівої верхньої мозкової артерії з минущими опорно-руховими та вестибулярними порушеннями. Дисциркуляторна гіпертонічна енцефалопатія 3 ст. Лейкарайоз. Цукровий діабет II типу., стадія субкомпенсації.
29.08.2019 ОСОБА_4 був виписаний із кардіологічного стаціонарного відділення з переводом до лікарні ім. П.М. Агеєнка, у зв'язку з перевагою неврологічної симптоматики.
З 10.10.2019 по 23.10.2019 ОСОБА_4 перебував на стаціонарному лікуванні в КНП Харківської обласної ради «Обласна клінічна лікарня» з діагнозом: Повторний ішемічний інсульт (10.10.2019, 26.08.2019), гострий період, атеротромботичний тип, у ветебро-базилярному басейні з вестібуло-атактичним синдромом. Дисцикуляторна гіпертоніко- дисметаболічна енцефалопатія 111. Лейкарайоз. Лакунарний стан головного мозку. Гепертонічна хвороба ІІІст., 3ст, ризик 4. СН2Аст. Цукровий діабет, тип 2, важка форма, компенсація.
Мотиви суду.
Всебічно, повно, об'єктивно та безпосередньо дослідивши наявні у справі докази, з'ясувавши обставини, на які посилалися сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень, оцінивши ці докази на належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову з таких підстав.
Відповідно до частини 1 статті 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Статті 15 та 16 ЦК України передбачають право на захист цивільних прав та інтересів та захист цивільних прав та інтересів судом.
Судом установлено, що за життя ОСОБА_4 склав заповіт від 21.07.2022, посвідчений приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Тетяною Анатоліївною, за реєстровим № 465.
Відповідно до змісту зазначеного заповіту ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженець села Володимирівка Сахновщинського району, Харківської області, що мешкає в АДРЕСА_1 , перебуваючи в здоровому розумі та ясній пам'яті, без будь-якого примусу, як фізичного так і морального, розуміючи вчинення своїх дій, на випадок своєї смерті зробив таке розпорядження: належний йому житловий будинок з надвірними будівлями та земельну ділянку, на якій він розташований АДРЕСА_2 , заповідає ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_10 .
Спадкування здійснюється за заповітом або за законом (ст.1217 ЦК України).
Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).
Згідно статей 1233, 1234 ЦК України заповіт є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті. Право на заповіт має фізична особа з повною цивільною дієздатністю. Право на заповіт здійснюється особисто. Вчинення заповіту через представника не допускається.
Заповідач може призначити своїми спадкоємцями одну або кілька фізичних осіб, незалежно від наявності у нього з цими особами сімейних, родинних відносин, а також інших учасників цивільних відносин (ч.1 ст.1235 ЦК України). Заповідач має право охопити заповітом права та обов'язки, які йому належать на момент складення заповіту, а також ті права та обов'язки, які можуть йому належати у майбутньому (ч.1 ст.1236 ЦК України).
Загальні вимоги до форми заповіту та порядку його посвідчення встановлені статтями 1247, 1248 ЦК України, відповідно до яких заповіт складається у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складення. Заповіт має бути особисто підписаний заповідачем. Якщо особа не може особисто підписати заповіт, він підписується відповідно до частини четвертої статті 207 цього Кодексу. Заповіт має бути посвідчений нотаріусом або іншими посадовими, службовими особами, визначеними у статтях 1251-1252 цього Кодексу. Заповіти, посвідчені особами, зазначеними у частині третій цієї статті, підлягають державній реєстрації у Спадковому реєстрі в порядку, затвердженому Кабінетом Міністрів України.
Право на заповіт може бути здійснене протягом всього життя особи і включає в себе як право на складення заповіту або кількох заповітів, так і права на їх зміну чи скасування. Усі наведені правомочності заповідача в сукупності із засобами їх правової охорони та захисту є реалізацією свободи заповіту, яка є принципом спадкового права. Свобода заповіту охоплює особисте здійснення заповідачем права на заповіт шляхом вільного волевиявлення, яке, будучи належним чином вираженим, піддається правовій охороні і після смерті заповідача. Свобода заповіту як принцип спадкового права включає, серед інших елементів, також необхідність поваги до волі заповідача та обов'язковість її виконання. Кваліфікація заповіту як нікчемного із мотивів розширеного розуміння вимог до форми і порядку його посвідчення, про які згадується у частині першій статті 1257 ЦК України, порушить принцип свободи заповіту. За відсутності дефектів волі та волевиявлення заповідача при складанні і посвідченні заповіту кваліфікація останнього як нікчемного з підстав, що прямо не передбачені ані цією статтею, ані взагалі нормами глави 85 ЦК України, по суті скасовує вільне волевиявлення заповідача без можливості виразити свою волю шляхом складання іншого заповіту у зв'язку з його смертю (Постанова Великої Палати Верховного Суду від 25 травня 2021 року в справі № 522/9893/17 (провадження № 14-173цс20).
Нотаріус посвідчує заповіт, який написаний заповідачем власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів (частина перша статті 1248 ЦК України).
Нотаріус може на прохання особи записати заповіт з її слів власноручно або за допомогою загальноприйнятих технічних засобів. У цьому разі заповіт має бути вголос прочитаний заповідачем і підписаний ним. Якщо заповідач через фізичні вади не може сам прочитати заповіт, посвідчення заповіту має відбуватися при свідках (стаття 1253 цього Кодексу).
Частиною першою статті 1257 ЦК України закріплено, що заповіт, складений особою, яка не мала на це права, а також заповіт, складений з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення, є нікчемним.
На заповіт як односторонній правочин поширюються загальні правила ЦК України щодо недійсності правочинів.
Відповідно до частин першої - п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно частин першої та другої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним (стаття 204 ЦК України).
Презумпція правомірності правочину означає те, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що зумовлює набуття, зміну чи припинення породжує, змінює або припиняє цивільних прав та обов'язків, доки ця презумпція не буде спростована. Таким чином, до спростування презумпції правомірності правочину всі права, набуті сторонами за ним, можуть безперешкодно здійснюватися, а створені обов'язки підлягають виконанню. Спростування презумпції правомірності правочину відбувається тоді: коли недійсність правочину прямо встановлена законом (тобто має місце його нікчемність); якщо він визнаний судом недійсним, тобто існує рішення суду, яке набрало законної сили (тобто оспорюваний правочин визнаний судом недійсним).
Недійсними є заповіти: 1) в яких волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі; 2) складенні особою, яка не мала на це права (особа не має необхідного обсягу цивільної дієздатності для складання заповіту); 3) складені з порушенням вимог щодо його форми та посвідчення (відсутність нотаріального посвідчення або посвідчення особами, яке прирівнюється до нотаріального, складання заповіту представником тощо).
Крім того, стаття 1251 ЦК України передбачає, що якщо у населеному пункті немає нотаріуса, заповіт, може бути посвідчений уповноваженою на це посадовою особою відповідного органу місцевого самоврядування.
Аналогічна норма закріплена також у статті 1 Закону України «Про нотаріат».
Обов'язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об'єктивності з'ясування обставин справи та оцінки доказів.
Усебічність та повнота розгляду передбачає з'ясування усіх юридично значущих обставин та наданих доказів з усіма притаманними їм властивостями, якостями та ознаками, їх зв'язків, відносин і залежностей. Усебічне, повне та об'єктивне з'ясування обставин справи забезпечує, як наслідок, постановлення законного й обґрунтованого рішення.
Позовні вимоги позивачів про визнання заповіту недійсним обґрунтовані тим, що їх батько ОСОБА_4 на час складання та підписання заповіту в силу тяжкої хвороби не міг розуміти значення своїх дій та керувати ними, а також що у них є сумніви того, що волевиявлення спадкодавця було вільним і відповідало його волі.
Матеріали справи свідчать про те, що ОСОБА_4 на час складання заповіту не був визнаний судом недієздатним, його дієздатність не була обмежена, тому він як фізична особа мав передбачене статтею 1234 ЦК України право на складання заповіту.
ОСОБА_4 , як заповідач призначив своїм спадкоємцем ОСОБА_3 , заповітом охоплено права та обов'язки, які заповідачу належали на момент складення заповіту, що відповідає положенням частини 1 статті 1235, частини 1 статті 1236 ЦК України.
Згідно змісту заповіту його було прочитано в голос та підписано ОСОБА_4 особисто, особу заповідача встановлено та дієздатність перевірено приватним нотаріусом Харківського районного нотаріального округу Харківської області Арнаутовою Т.А., заповіт підписано заповідачем у присутності приватного нотаріуса та зареєстровано у встановленому законом порядку.
Отже, заповіт ОСОБА_4 складений у письмовій формі, посвідчений уповноваженою на це посадовою особою - приватним нотаріусом Арнаутовою Т.А., що відповідає вимогам частини 1 статті 1251 ЦК України.
Заповіт складений у письмовій формі, із зазначенням місця та часу його складання (в приміщенні нотаріальної контори приватного нотаріуса Харківського районного нотаріального округу Арнаутової Т.А. за адресою: АДРЕСА_5 , о 12 год 40 хв), та підписаний особисто заповідачем.
Відтак, заповіт складений та посвідчений 21.07.2022 відповідає вимогам ст. 1247 ЦК України.
Обставини, з якими частина 1 статті 1257 ЦК України пов'язує нікчемність заповіту, відсутні, оскільки заповіт є таким, що складений ОСОБА_4 як особою, яка мала на це право, заповіт є таким, що складений з дотриманням вимог щодо його форми та посвідчення.
Частина 2 статті 1257 ЦК України пов'язує визнання заповіту недійсним з необхідністю встановлення того, що волевиявлення заповідача не було вільним і не відповідало його волі.
Відсутність вільного волевиявлення заповідача ОСОБА_4 та відповідності такого його волі позивачами обґрунтовано тим, що заповіт складено в період хвороби ОСОБА_4 , який не розумів значення своїх дій, оскільки на час укладання оспорюваного заповіту був тяжко хворою людиною, який потребував сторонньої допомоги, мав слабке здоров'я та був неспроможний протистояти проявам психологічного тиску з боку відповідача.
Вільне волевиявлення заповідача, відповідність волевиявлення внутрішній волі заповідача у даному випадку є визначальним.
Разом з тим, суду не надано доказів того, що волевиявлення ОСОБА_4 на час складання заповіту на користь ОСОБА_3 не було вільним та не відповідало його внутрішній волі. Медична документація щодо хвороб ОСОБА_4 , яка долучена позивачами до позову, підтверджує його хвороби у період з 2016 - 2019 роки і не може слугувати доказом стану його психічного здоров'я (розумів значення своїх дій чи ні). Крім того, оспорюваний заповіт був вчинений 21.07.2022, тобто через декілька років після звернення за медичною допомогою до лікарів, відповідно наданих медичних довідок.
Отже, суд не приймає до уваги доводи позивачів, що ОСОБА_4 тяжко хворів та не міг розуміти значення своїх дій виходячи з такого.
Відповідно до частини першої статті 225 ЦК України правочин, який дієздатна фізична особа вчинила у момент, коли вона не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними, може бути визнаний судом недійсним за позовом цієї особи, а в разі її смерті - за позовом інших осіб, чиї цивільні права або інтереси порушені.
Тлумачення статті 225 ЦК України свідчить, що правила цієї статті поширюються на випадки, коли фізична особа хоча і є дієздатною, однак у момент вчинення правочину вона перебувала в такому стані, коли не могла усвідомлювати значення своїх дій та (або) не могла керувати ними (тимчасовий психічний розлад, нервове потрясіння тощо).
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Згідно частини першої статті 231 ЦК України правочин, вчинений особою проти її справжньої волі внаслідок застосування до неї фізичного чи психічного тиску з боку другої сторони або з боку іншої особи, визнається судом недійсним.
У постанові Верховного Суду від 12.08.2022 року по справі №126/483/20 наведено висновок про те, що під волею особи розуміється внутрішнє бажання заповідача визначити долю спадщини на випадок своєї смерті шляхом складання особистого розпорядження (заповіту). Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в заповіті, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК України.
У постанові від 13.12.2023 року у справі № 359/9943/20 Верховний Суд дійшов висновку, що для визнання правочину недійсним із застосуванням правового механізму, передбаченого положеннями статті 231 ЦК України, необхідним є наявність у їх сукупності таких факторів як сам факт застосування до потерпілої сторони правочину фізичного чи психологічного тиску з боку іншої сторони чи з боку третьої особи, що свідчить про вчинення правочину проти справжньої волі, а також наявність причинного зв'язку між фізичним або психологічним тиском і вчиненням правочину, який оспорюється.
У постанові від 08.04.2019 року у справі №676/865/17 Верховний Суд навів правові висновки, згідно яким підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом абсолютна неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
Розгляд вимог про визнання правочину недійсним з цих підстав здійснюється з урахуванням як висновку посмертної судово-психіатричної експертизи, так й інших доказів, що підтверджують чи спростовують доводи позивача про те, що в момент його укладення він не розумів значення своїх дій і не міг керувати ними.
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постановах Верховного Суду України від 29 лютого 2012 року №6-9цс12, від 28 вересня 2016 року №6-1531цс16, та постановою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі № 462/3286/16-ц (провадження №61-5896св18).
З позовом про визнання правочинів недійсними на підставі ст. 225 ЦК України звертається: (а) або сторона правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними; (б) або в разі її смерті - інші особи, чиї цивільні права або інтереси порушені. До інших осіб відносяться, зокрема, спадкоємці сторони правочину, яка не усвідомлювала значення своїх дій та (або) не могла керувати ними.
При цьому, статтею 12 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставі своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненнями фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до змісту ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Згідно зі ст. 77 ЦПК України, належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.
Згідно з ч. 1 та ч. 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 13 вересня 2017 року у справі № 749/106/17 (провадження № 6-1489цс17) та постанові Верховного Суду від 17 травня 2018 року у справі № 643/11742/16-ц (провадження № 61-26879св18).
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Відповідно до статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є, серед іншого, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
З метою безумовного дотримання цього конституційного принципу статті 12, 13 ЦПК України також гарантують те, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Міжнародні стандарти у сфері судочинства приділяють значну увагу питанням дотримання принципу змагальності судового процесу.
Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанова ВС від 02.10.18 у справі № 910/18036/17).
Показання свідків ОСОБА_8 , ОСОБА_13 та ОСОБА_14 , надані у судовому засіданні, не підтверджують, що у момент складення заповіту ОСОБА_4 перебував у такому стані, коли не міг усвідомлювати значення своїх дій та (або) не міг керувати ними.
Отже, суд не бере їх до уваги.
Підставою для визнання правочину недійсним на підставі, передбаченій частиною першою статті 225 ЦК України, має бути встановлена судом неспроможність особи в момент вчинення правочину розуміти значення своїх дій та (або) керувати ними.
В даному випадку суд не ставить під сумнів те, що ОСОБА_4 хворів на певні хвороби, однак це саме по собі не є достатнім для застосування статті 225 ЦК України, оскільки наявність стану ОСОБА_4 , який, на думку позивачів, на момент складання заповіту не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними, має підтверджуватись посмертною судово-психіатричною експертизою, яка у справі не проводилась.
Судом призначалась у справі посмертна судово-психіатрична експертиза, однак через те, що позивачами не було сплачено вартість її проведення, що підтверджується листом в.о. начальника Харківської Філії судових експертиз ДУ «Інститут судової психіатрії Міністерства охорони здоров'я України» Хоменко О. № 428 від 01.10.2024, експертиза проведена не була.
Отже, позивачами не надано суду належних доказів про те, що заповідачем було неправильно сприйнято фактичні обставини правочину, що вплинуло на його волевиявлення, а також через свій стан здоров'я, заповідач не усвідомлював значення своїх дій та не міг керувати ними та що він був не спроможний приймати рішення про вчинення будь-яких правочинів.
Вказане не знайшло свого підтвердження і під час розгляду справи, а тому суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог.
Згідно з положеннями ст. 141 ЦПК України у разі відмови у задоволенні позову, судовий збір покладається на позивача.
Відповідно до ч. 1 ст. 259 ЦПК України суди ухвалюють рішення іменем України негайно після закінчення судового розгляду.
Відповідно до абз. 1 ч. 6 ст. 259 ЦПК України у виняткових випадках залежно від складності справи складання повного рішення (постанови) суду може бути відкладено на строк не більш як десять днів, а якщо справа розглянута у порядку спрощеного провадження - не більш як п'ять днів з дня закінчення розгляду справи.
Ураховуючи викладене та керуючись статтями 12, 13, 81, 83, 89, 258, 259, 263-265, 268, 351, 352, 354 ЦПК України, суд
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 відмовити.
Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку безпосередньо до Харківського апеляційного суду шляхом подачі апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне найменування (ім'я) сторін та інших учасників справи:
позивач: ОСОБА_1 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_5 ;
позивач: ОСОБА_2 , місце проживання: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_6 ;
відповідач: ОСОБА_3 , місце проживання: АДРЕСА_6 , РНОКПП НОМЕР_7 ;
третя особа: приватний нотаріус Харківського районного нотаріального округу Харківської області Пугачова Ірина Володимирівна, місцезнаходження: 62370, Харківська область, Харківський район, с-ще Солоницівка, вул. Сумський шлях, буд. 11;
третя особа: приватний нотаріус Арнаутова Тетяна Анатоліївна, місцезнаходження: Харківська область, Харківський район, с-ще Пересічне, вул. Захисників, буд. 5.
Повне судове рішення складено 10 грудня 2024 року.
Суддя Є. А. Болибок