Справа № 362/447/24
Провадження № 2/362/1177/24
25 вересня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участю секретаря Тельнової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без фіксування технічними засобами в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Росвен Інвест Україна» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання коштів у позику №2289560 від 25.08.2021 року у розмірі 49 190, 00 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 25.08.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено договір про надання коштів у позику №2289560, шляхом обміном електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення суми наданого кредиту і процентів, нарахованих за строк користування кредитом в повному обсязі або не сплативши взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості. 15.07.2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 2-15072022, відповідно до умов якого новий кредитор передає грошові кошти в розпорядження первісному кредитору за плату, а первісний кредитор відступає новому кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами. Відповідно до Додатку № 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором склала 49 190,00 грн., яка складається з тіла кредиту - 15 000,00 грн., відсотків - 34 190,00 грн. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «Росвен Інвест Україна» за кредитним договором. Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку наявну за кредитними договорами заборгованість не погашає, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 29.01.2024 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 36).
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 12.08.2024 року замінено позивача ТОВ «Росвен Інвест Україна» на ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (а.с. 56-57).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику, проти заочного розгляд справи не заперечував (а.с. 3).
ОСОБА_1 належним чином повідомлявся про відкриття провадження по справі в порядку спрощеного позовного провадження за останнім відомим місцем реєстрації, конверти повернулись з відміткою «адресат відсутній за вказаною адресою», «за закінченням терміну зберігання» (а.с.40, 50, 54, 63), та у порядку ч. 11 статті 128 ЦПК України, шляхом опублікування оголошення на сайті «Судова влада» (а.с. 58), правом подати відзив на позовну заяву не скористався, тому в силу ч. 8 ст. 178 ЦПК України, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Верховний Суд у постанові від 18.03.2021 у справі № 911/3142/19 сформував правовий висновок про те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду (близька за змістом правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження № 11-268заі18), постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі №913/879/17, від 21 травня 2020 року у справі № 10/249-10/19, від 15 червня 2020 року у справі № 24/260-23/52-б).
Листи, що повернулися з відміткою довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання» або «інші причини», є належно врученими. Звісно ж, за умови, що їх було направлено на адресу, вказану в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (щодо юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців) або на адресу місця реєстрації (щодо фізичних осіб) чи на адресу, самостійно зазначену стороною як адреса для листування.
Вказана правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 23 січня 2023 року у справі № 496/4633/18 (провадження № 61-11723св22).
Отже, зважаючи на те, що судом вжито всіх можливих та розумних заходів щодо повідомлення відповідача про розгляд справи, та неподання у встановлений судом строк заяви із запереченнями щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження та/або клопотання про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін та/або письмового відзиву на позов, справа вирішується за наявними матеріалами у відповідності з нормою частини п'ятої статті 279 та частини 8 статті 178 ЦПК України.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та відмову у позовних вимогах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 25.08.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 укладено Договір №2289560 про надання коштів на умовах споживчого кредиту шляхом обміном електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 5-11).
ТОВ «Лінеура Україна» 25.08.2021 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір про надання коштів у позику №2289560 після заповнення відповідачем електронної заяви на отримання фінансового кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресоюhttps//credit7.ua/.
25.08.2021 року ОСОБА_1 прийняв (акцент) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №2289560, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «Лінеура Україна» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор А656, котрий Боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 25.08.2021 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання коштів у позику №2289560 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Згідно п. 1.2. кредитного договору №2289560, на умовах, встановлених договором, Товариство зобов'язується надати Клієнту грошові кошти в гривні (далі кредит) на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язується повернути кредит, сплатити проценти за користування кредитом та виконати обов'язки, передбачені договором. Сума кредиту складає: 15 000,00 грн.
Положеннями п. 1.3. кредитного договору передбачено, що строк кредиту 15 днів.
Відповідно до п.п. 1.4., 1.4.1. та 1.4.2. тип процентної ставки фіксована, стандартна процентна ставка становить 1,90% в день, знижена процентна ставка становить 1,90% в день.
ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти.
15.07.2022 рокуміж ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» укладено Договір факторингу № 2-15072022, відповідно до умов якого новий кредитор передає грошові кошти в розпорядження первісному кредитору за плату, а первісний кредитор відступає новому кредитору права грошової вимоги до боржників за ккредитними договорами (а.с 19-20).
Відповідно довитягуз реєстру боржників до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №2289560 склала:49 190 грн., з яких, 15 000,00 грн. - сума основного боргу, 34 190,00 - заборгованість по відсоткам (а.с. 23).
Рішенням СВЕА ЕКОНОМІ КІПР ЛІМІТЕД від 25.03.2024 змінено назву товариства з ТОВ «Росвен Інвест Україна» на ТОВ «СВЕА ФІНАНС» (а.с. 45).
Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України).
Згідно зі ст. ст. 610, 611 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.2 ст.1050 Цивільного кодексу України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
У ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Водночас у ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено: якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 Цивільного кодексу України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем доведено факт укладення між ТОВ «Лінеура Україна» та ОСОБА_1 договору про надання коштів у позику №2289560 від 25.08.2021 року.
Як вбачається з позовної заяви, позивач стверджує, що ТОВ «Лінеура Україна» свої зобов'язання за договором про надання коштів у позику №2289560 від 25.08.2021 рокувиконало та надало позичальнику грошові кошти.
Згідно ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.5-7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували твердження позивача про те, що ТОВ «Лінеура Україна» виконало свої зобов'язання за договором про надання коштів у позику та здійснило переказ грошових коштів у сумах, визначених договором, на рахунок відповідача, матеріали справи не містять.
Верховний Суд 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо, на підтвердження перерахування ТОВ «Лінеура Україна» відповідно до умов договору, кредитних коштів на рахунок відповідача.
Суд вважає, що позивачем ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не доведено належними та допустимими доказами виконання ТОВ «Лінеура Україна» своїх зобов'язань за спірними договорами про надання фінансового кредиту.
За приписами п.1 ч.1 ст.512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст.513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст.514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Нормами ч.1 ст.1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст.1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ст.1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
15.07.2022 року між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 2-15072022, відповідно до умов якого новий кредитор передає грошові кошти в розпорядження первісному кредитору за плату, а первісний кредитор відступає новому кредитору права грошової вимоги до боржників за кредитними договорами.
До позовної заяви ТОВ «СВЕА ФІНАНС», як доказ переходу права вимоги за договором про надання коштів у позику№2289560 від 25.08.2021 року, додано копію Реєстру боржників до Договору факторингу№ 2-15072022 від 15.07.2022, відповідно до якого, заборгованість ОСОБА_1 становить 49 190 грн., з яких, 15 000,00 грн. - сума основного боргу, 34 190,00 - заборгованість по відсоткам.
Згідно п.1.1 вказаного Договору факторингу, реєстр боржників - це погоджений сторонами перелік боржників, їх кредитних договорів, договорів забезпечення, права вимог за якими відступаються за цим договором, особистих даних і розмірів грошових зобов'язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних у разі їх наявності у клієнта, за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього Договору.
Таким чином, вищевказаним договором факторингу передбачено, що Додаток №1 до Договору факторингу містить інформацію, зокрема, про розмір грошових зобов'язань кожного з боржників з переліком їх особистих даних.
У наданій позивачем копії Додатку №1 до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року Реєстрі боржників, наявний перелік боржників із зазначенням номеру кредитного договору, адреса реєстрації, особистих даних і розмірів грошових зобов'язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості.
Разом з тим, суд вважає, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити юридичний зв'язок Витягу з реєстру боржників №1 до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року з Реєстром боржників №1, який наведений в Додатку №1 до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, та який був би належним доказом наявності в позивача права вимоги до відповідача за договорами про надання фінансового кредиту, що укладені між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем, оскільки відомості про боржника у Реєстрі боржників №1, який наведений в Додатку №1 до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, відсутні.
За вказаних обставин, суд позбавлений об'єктивної можливості встановити наявність у Реєстрі боржників №1, який є Додатком №1 до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, відомостей щодо договору про надання коштів у позику №2289560 від 25.08.2021 року, що укладений між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем, наявність у останнього заборгованості за цими договорами та її складових.
Самі по собі Витяги з Реєстру боржників №1 до Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022року суд не може взяти до уваги, оскільки такий документ сформований одноосібно позивачем, з можливістю внесення до нього будь-яких даних, які фактично не підтверджені належними та допустимими доказами.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивачем не доведено належними та допустимими доказами перехід до нього, на підставі Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, прав вимоги за договором про надання коштів у позику №2289560 від 25.08.2021 року, що укладені між ТОВ «Лінеура Україна» та відповідачем.
Суд звертає увагу, що позивач, як фактор, у відповідності до п.3.1.2 Договору факторингу факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, мав отримати від ТОВ «Лінеура Україна» не лише кредитний договір, але і документацію, що стосується перерахування коштів на рахунок боржника, а також заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника, тобто мав отримати детальні розрахунки заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги.
До позовної заяви додано розрахунок заборгованості за спірним кредитним договором.
Разом із цим, з вищевказаного наданого позивачем додатку до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавцяТОВ «Лінеура Україна» кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитними договорами перед ТОВ «Лінеура Україна», тощо.
Зазначені суми заборгованості за кредитом, які визначені позивачем, є відображенням виключно односторонніх арифметичних розрахунків позивача, з можливістю внесення до нього будь-яких даних, які фактично не підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, у зв'язку з чим не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість.
Належних розрахунків заборгованості відповідача за кредитним договором, які виконані первісним кредитором ТОВ «Лінеура Україна» до укладення Договору факторингу № 2-15072022 від 15.07.2022 року, позивачем не надано.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 14 червня 2018 року в справі №364/737/17 зазначив, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Таким чином, позивач, звертаючись до суду з даним позовом, повинен був отримати від первинного кредитора, у даному випадку ТОВ «Лінеура Україна» первинні документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним.
Створені позивачем документи, які містять інформацію про розмір заборгованості відповідача, не є належними доказами фактичного отримання відповідачем коштів від позикодавця або здійснення розрахункових операції в його інтересах.
За вказаних обставин, суд позбавлений об'єктивної можливості встановити отримання відповідачем кредитних коштів за вищевказаним договором, перевірити розмір нарахованих сум боргу та процентів.
Звертаючись до суду, позивач у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, ТОВ «СВЕА ФІНАНС» не довів заявлених позовних вимог, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком, передбаченим статтями 12, 13, 81 ЦПК України.
Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21.
Суд також звертає увагу, що матеріли справи не містять посилань та доказів на те, що між ТОВ «Лінеура Україна» та ТОВ «СВЕА ФІНАНС» існують правовідносини щодо переказу коштів та ТОВ «Лінеура Україна» уповноважувало ТОВ «СВЕА ФІНАНС» здійснювати переказ коштів відповідачу.
Суд звертає увагу, що виникненню у позичальника обов'язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов'язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов'язань позикодавцем суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов'язання щодо повернення позики.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
Керуючись статтями 509, 525, 526, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про електронний цифровий підпис», п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», та керуючись статтями 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «СВЕА ФІНАНС», ЄДРПОУ 37616221, адреса місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 6.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Текст рішення складено 07.10.2024 року.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко