Справа № 362/431/24
Провадження № 2/362/1160/24
03 вересня 2024 року Васильківський міськрайонний суд Київської області в складі:
головуючого судді Лебідь-Гавенко Г.М.,
за участю секретаря Тельнової О.О.,
розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без фіксування технічними засобами в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України в м. Василькові Київської області цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором,
ТОВ «Росвен Інвест Україна» звернулося до суду в порядку цивільного судочинства з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 від 20.07.2022 року у розмірі 50 400,00 грн., №10204-07/2022 від 20.07.2022 року у розмірі 14 250,00 грн. та судові витрати.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що 20.07.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 та договір № 10204-07/2022, шляхом обміном електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію». Відповідач виконував взяті на себе зобов'язання з істотним порушенням умов Договору, не здійснивши повернення суми наданого кредиту і процентів, нарахованих за строк користування кредитом в повному обсязі або не сплативши взагалі, що спричинило виникнення простроченої заборгованості.25.04.2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 25042023, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні Договору факторингу у порядку та строки, встановлені Договором факторингу. Відповідно до Додатку № 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №10200-07/2022 склала 50 400,00 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 14 000,00 грн., відсотків - 36 400,00 грн.; заборгованість за кредитним договором № 10204-07/2022 становить 14 250,00 грн., яка складається із заборгованості по тілу кредиту - 3 800,00 грн., відсотків - 10 450,00 грн. Таким чином, відповідач має непогашену заборгованість перед ТОВ «Росвен Інвест Україна» за кредитними договорами.Зважаючи на те, що відповідач в добровільному порядку наявну за кредитними договорами заборгованість не погашає, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Ухвалою Васильківського міськрайонного суду Київської області від 26.02.2024 рокувідкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження (а.с. 52).
06.06.2024 року представник відповідача подав відзив на позовну заяву, у задоволенні позовних вимог просить відмовити. Зазначає, що відповідач не отримував жодних документів та інформацію, які підтверджують наявність договірних відносин, видачу кредиту та розрахунок розміру заборгованості і погашення кредиту, зокрема копії платіжних документів, що підтверджують видачу кредитних коштів, відомості про розмір заборгованості, часткове або повне погашення заборгованості, розрахунок заборгованості, статутні документи позичальника. У позивача відсутнє право вимоги до відповідача за кредитними договорами, відповідних доказів до матеріалів справи додано не було, у розрахунку заборгованості не зазначено період за який стягується заборгованість, розмір та підстави нарахування заборгованості (а.с. 71-79).
Представник позивача в судове засідання не з'явився, подав клопотання про розгляд справи в порядку спрощеного позовного провадження без виклику (а.с. 3).
ОСОБА_1 та його представник в судове засідання не з'явилися, повідомлялися належним чином (а.с. 95-96).
Клопотань від жодної із сторін про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням сторін до суду не надходило, тому відповідно до ч. 5 ст. 279 ЦПК України суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження за наявними в справі матеріалами.
Згідно ч. 2 ст. 247 ЦПК України фіксування судового засідання технічним засобом здійснює секретар судового засідання. У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Отже, оскільки сторони не з'явилися в судове засідання, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Суд, на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин цієї справи, на які позивач послався як на підставу своїх вимог, що викладені у позовній заяві та підтверджені доданими до неї доказами, які були досліджені судом, за відсутності відзиву відповідача, на засадах верховенства права, відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права, прийшов до висновку про можливість постановлення по справі рішення та відмовити у задоволенні позовних вимогах.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
У відповідності до ч.1 ст.11 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.
Відповідно до ч.1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що 20.07.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту № 10200-07/2022 шляхом обміном електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 6-7).
ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» 20.07.2022 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 після заповнення відповідачем електронної заяви на отримання фінансового кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресоюhttps//bananacredit.com.ua/.
20.07.2022 року ОСОБА_1 прийняв (акцент) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №10200-07/2022, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор W0163, котрий Боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 20.07.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту № 10200-07/2022 шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1.1. Договору Товариство надає Клієнту фінансовий кредит на умовах строковості, зворотності, платності, а Клієнт зобов'язаний повернути кредит та сплатити проценти за користування кредитом в порядку та на умовах визначених Договором.
ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» свої зобов'язання за Кредитним договором виконало, та надало позичальнику грошові кошти.
25.04.2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 25042023, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні Договору факторингу у порядку та строки встановлені Договором факторингу (а.с.16-19).
Відповідно до Додатку № 1 (Реєструборжників) до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором№ 10200-07/2022склала: 25 200 грн., з яких, 7000,00 грн. - заборгованість по тілу кредиту, заборгованість по відсоткам 18 200,00 грн.
20.07.2022 рокуміж ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 укладено Договір про надання фінансового кредиту №10204-07/2022, шляхом обміном електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію» (а.с. 23-24).
ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» 20.07.2022 року направило ОСОБА_1 пропозицію (оферту) укласти Договір про надання фінансового кредиту №10204-07/2022 після заповнення відповідачем електронної заяви на отримання фінансового кредиту на сайті Первісного кредитора в мережі Інтернет, що знаходиться за адресою https://www.zecredit.com.ua.
20.07.2022 року ОСОБА_1 прийняв (акцент) пропозицію (оферту) щодо укладання Договору №10204-07/2022, на умовах визначених офертою. Зі своєї сторони ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» направлено ОСОБА_1 , через телекомунікаційну систему одноразовий ідентифікатор W9382, котрий Боржником було введено/відправлено.
Таким чином, 20.07.2022 року між ТОВ «ФІНАНСОВА КОМПАНІЯ «ІНВЕСТРУМ» та ОСОБА_1 було укладено Договір про надання фінансового кредиту №10204-07/2022, шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку статтею 12 Закону України «Про електронну комерцію».
Відповідно до п. 1.1. Договору ТовариствонадаєКлієнтуфінансовий кредит на умовахстроковості, зворотності, платності, а Клієнтзобов'язанийповернути кредит та сплатитипроценти за користування кредитом в порядку та на умовахвизначених Договором. ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» своїзобов'язання за Кредитним договором виконало, та надалопозичальникугрошовікошти
25.04.2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 25042023, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні Договору факторингу у порядку та строки встановлені Договором факторингу (а.с. 33-36).
Відповідно до Додатку № 1 (Реєстру боржників) до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором №10204-07/2022 склала: 7125,00 грн., з яких: 1900,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу; 5 225,00 грн. заборгованість за відсотками (а.с. 39).
Відповідно до ст. 526 ЦК України зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до умов договору, актів цивільного законодавства.
Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. (ч.1 ст. 612 Цивільного кодексу України)
Згідно зі ст. ст. 610, 611 ЦК України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання), а у разі порушення зобов'язання, настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Покладення на боржника нових додаткових обов'язків як заходу цивільно-правової відповідальності має місце, зокрема, у випадку стягнення неустойки (пені, штрафу).
Відповідно до статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання (частина друга статті 549 ЦК України). Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (частина третя статті 549 ЦК України).
Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов'язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов'язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору.
Згідно ч.2 ст. 1050 ЦК України якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишалася, та сплати процентів, належних за договором.
Згідно зі статтею 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості.
У відповідності до частин першої та третьої статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Позика вважається повернутою в момент зарахування грошової суми, що позичалася, на його банківський рахунок або реального повернення коштів позикодавцеві.
У ст. 536 ЦК України закріплено, що за користування чужими грошовими коштами боржник зобов'язаний сплачувати відсотки, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами. Розмір відсотків за користування чужими грошовими коштами встановлюється договором, законом або іншим актом цивільного законодавства. Водночас у ч. 1 ст. 1048 ЦК України передбачено: якщо договором не встановлений розмір відсотків, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Відповідно до правових висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених у постанові від 10 квітня 2018 року у справі № 910/10156/17, термін «користування чужими коштами» може використовуватися у двох значеннях. Перше - це одержання боржником (як правило, за плату) можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу. Друге значення - прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити гроші, але неправомірно не сплачує їх.
Відносини щодо сплати процентів за одержання боржником можливості правомірно не сплачувати кредитору борг протягом певного часу врегульовані законодавством. Зокрема, відповідно до частини першої статті 1048 ЦК позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом; розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором; якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Наслідки прострочення грошового зобов'язання, коли боржник повинен сплатити грошові кошти, але неправомірно не сплачує їх, також врегульовані законодавством. У цьому разі відповідно до частини другої статті 625 ЦК боржник зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Відповідно до правового висновку, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 464/3790/16-ц, під час вирішення питання про можливість нарахування та стягнення процентів від суми позики у розмірі, визначеному на рівні облікової ставки НБУ, згідно із частиною першою статті 1048 ЦК України, необхідно мати на увазі, що такі проценти нараховуються у разі: 1) якщо у договорі позики не зазначені проценти або не вказано, що він безпроцентний; 2) предметом договору позики є грошові кошти у національній валюті України - гривні; 3) період нарахування процентів від суми позики - є період дії договору позики в межах строку, протягом якого позичальник може правомірно не сплачувати кредитору борг (що відбувається у разі повернення боргу періодичними платежами), оскільки на період після закінчення цього строку позика не надавалась.
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах (у тому числі електронних), у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони, або надсилалися ними до інформаційно-телекомунікаційної системи, що використовується сторонами. У разі якщо зміст правочину зафіксований у кількох документах, зміст такого правочину також може бути зафіксовано шляхом посилання в одному з цих документів на інші документи, якщо інше не передбачено законом. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо воля сторін виражена за допомогою телетайпного, електронного або іншого технічного засобу зв'язку.
Відповідно до абзацу 2 частини 2 статті 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-телекомунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі.
Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) дотакого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.
Якщо відповідно до акта цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; - електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів (ст. 12 Закону України «Про електронну комерцію»).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 листопада 2018 року у справі №2-1383/2010 (провадження №14-308цс18) зроблено висновок, що стаття 204 ЦК України закріплює презумпцію правомірності правочину. Ця презумпція означає, що вчинений правочин вважається правомірним, тобто таким, що породжує, змінює або припиняє цивільні права й обов'язки, доки ця презумпція не буде спростована, зокрема, на підставі рішення суду, яке набрало законної сили. У разі неспростування презумпції правомірності договору всі права, набуті сторонами правочину за ним, повинні безперешкодно здійснюватися, а обов'язки, що виникли внаслідок укладення договору, підлягають виконанню.
З урахуванням вищевикладеного, суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» доведено факт укладення між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем договору про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 від 20.07.2022 року та договору про надання фінансового кредиту №10204-07/2022 від 20.07.2022 року.
Як вбачається з позовної заяви, позивач ТОВ «Росвен Інвест Україна» стверджує, що ТОВ «ФК «Інвеструм» свої зобов'язання за договором про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 від 20.07.2022 року та договору про надання фінансового кредиту №10204-07/2022 від 20.07.2022 року виконало та надало позичальнику грошові кошти.
Згідно ч.2 ст.13 ЦПК України, збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Згідно ч.1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до п.5-7 ст. 81 ЦПК України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом.
Однак, будь-яких доказів, які б підтверджували твердження позивача ТОВ «Росвен Інвест Україна» про те, що ТОВ «ФК «Інвеструм» виконав свої зобов'язання за договорами про надання фінансового кредиту та здійснило переказ грошових коштів у сумах, визначених цими договорами, на рахунок відповідача, матеріали справи не містять.
При цьому, суд звертає увагу, що у відзиві на позовну заяву представником відповідача викладено позицію відповідача, відповідно до якої позовні вимоги ТОВ «Росвен Інвест України» не визнаються ним у повному обсязі, тобто не визнається і виконання ТОВ «ФК «Інвеструм» своїх зобов'язань за вищевказаним договором.
Верховний Суд 30 січня 2018 року у справі №161/16891/15-ц дійшов висновку про те, що доказами, які підтверджують наявність заборгованості та її розмір є первинні документи, оформлені відповідно до статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність». Згідно вказаної норми Закону підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Первинні документи повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Відповідно до п.5.6 Положення про організацію операційної діяльності в банках України, затвердженого постановою Правління Національного банку України від 18 червня 2003 року №254, виписки з особових рахунків клієнтів є підтвердженням виконаних за день операцій і призначаються для видачі або відсилання клієнту.
У матеріалах справи відсутні первинні бухгалтерські документи, зокрема копії меморіальних ордерів, заяв на видачу готівки, платіжних доручень, виписки по картковому рахунку, тощо, на підтвердження перерахування ТОВ «ФК «Інвеструм» відповідно до умов договорів, кредитних коштів на рахунок відповідача.
Суд вважає, що позивачем ТОВ «Росвен Інвест України» не доведено належними та допустимими доказами виконання ТОВ «ФК «Інвеструм» своїх зобов'язань за спірними договорами про надання фінансового кредиту.
За приписами п.1 ч.1 ст. 512 ЦК України, кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Відповідно до ч.1 ст. 513 ЦК України, правочин щодо заміни кредитора у зобов'язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов'язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові.
Згідно ст. 514 ЦК України, до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відступлення права вимоги є договірною передачею вимог первісного кредитора новому кредиторові та відбувається на підставі укладеного між ними правочину.
Нормами ч.1 ст. 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника).
За змістом ч.1 ст. 1078 ЦК України, предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога).
Згідно ст. 1081 ЦК України, клієнт відповідає перед фактором за дійсність грошової вимоги, право якої відступається, якщо інше не встановлено договором факторингу.
Так, 25.04.2023 року між ТОВ «ФК «ІНВЕСТРУМ» та ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» укладено Договір факторингу № 25042023, відповідно до умов якого Первісний кредитор передає (відступає) Новому кредитору, а Новий кредитор набуває права вимоги Первісного кредитора за кредитними договорами та сплачує Первісному кредитору за відступлення права вимоги, грошові кошти у сумі, що дорівнює ціні Договору факторингу у порядку та строки встановлені Договором факторингу.
До позовної заяви ТОВ «Росвен Інвест України», як доказ переходу права вимоги за договором про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 від 20.07.2022 року, додано копію Реєстру боржників до Договору факторингу №25042023 від 25.04.2023 року відповідно до якого, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором склала: 25 200, 00 грн., з яких: 7000,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 18 200,00 грн. заборгованість за відсотками.
Також, до позовної заяви ТОВ «Росвен Інвест України», як доказ переходу права вимоги за договором про надання фінансового кредиту №10204-07/2022 від 20.07.2022 року, додано копію Реєстру боржників до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, відповідно до якого, заборгованість ОСОБА_1 за кредитним договором склала: 7 125,00 грн., з яких: 6 1900,00 грн. заборгованість за основною сумою боргу; 5 225,00 грн. заборгованість за відсотками.
Згідно п.1.1 вказаного Договору факторингу, реєстр боржників - це погоджений сторонами перелік боржників, їх кредитних договорів, договорів забезпечення, права вимог за якими відступаються за цим договором, особистих даних і розмірів грошових зобов'язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості, а також інших даних у разі їх наявності у клієнта, за формою, наведеною в Додатку № 1 до цього Договору.
Таким чином, вищевказаним договором факторингу передбачено, що Додаток №1 до Договору факторингу містить інформацію, зокрема, про розмір грошових зобов'язань кожного з боржників з переліком їх особистих даних.
У наданій позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» копії Додатку №1 до Договору факторингу №25042023 від 25.04.2023 Реєстрі боржників, наявний перелік боржників із зазначенням номеру кредитного договору, адреса реєстрації, особистих даних і розмірів грошових зобов'язань кожного з них із зазначенням суми заборгованості.
Разом з тим, суд вважає, що з наданих позивачем доказів неможливо встановити юридичний зв'язок Витягу з реєстру боржників №1 до Договору факторингу №25042023 від 25.04.2023 року з Реєстром боржників №1, який наведений в Додатку №1 до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, та який був би належним доказом наявності в позивача ТОВ «Росвен Інвест Україна» права вимоги до відповідача за договорами про надання фінансового кредиту, що укладені між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем, оскільки відомості про боржника у Реєстрі боржників №1, який наведений в Додатку №1 до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, відсутні.
Крім того, заявлений позивачем розмір заборгованості за договорами про надання фінансового кредиту від 20.07.2022 року не відповідає розміру заборгованості, зазначеного в розрахунку заборгованості та витягу з реєстру боржників (а.с.13, 22, 30, 39).
За вказаних обставин, суд позбавлений об'єктивної можливості встановити наявність у Реєстрі боржників №1, який є Додатком №1 до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, відомостей щодо договору про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 від 20.07.2022 року та договору про надання фінансового кредиту №10204-07/2022 від 20.07.2022 року, що укладений між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем, наявність у останнього заборгованості за цими договорами та її складових.
Самі по собі Витяги з Реєстру боржників №1 до Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року суд не може взяти до уваги, оскільки такий документ сформований одноосібно позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна», з можливістю внесення до нього будь-яких даних, які фактично не підтверджені належними та допустимими доказами.
За вказаних обставин, суд приходить до висновку, що позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» не доведено належними та допустимими доказами перехід до нього, на підставі Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, прав вимоги за договором про надання фінансового кредиту №10200-07/2022 від 20.07.2022 року та договору про надання фінансового кредиту №10204-07/2022 від 20.07.2022 року, що укладені між ТОВ «ФК «Інвеструм» та відповідачем.
Суд звертає увагу, що позивач ТОВ «Росвен Інвест Україна», як фактор, у відповідності до п.3.1.2 Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, мав отримати від ТОВ «ФК «Інвеструм» не лише кредитний договір, але і документацію, що стосується перерахування коштів на рахунок боржника, а також заборгованості боржника, яка підтверджує дійсність та наявність права грошової вимоги до боржника, тобто мав отримати детальні розрахунки заборгованості за кредитним договором станом на дату відступлення права вимоги.
До позовної заяви ТОВ «Росвен Інвест Україна» додано розрахунок заборгованості за спірними кредитними договорами.
Разом із цим, з вищевказаного наданого позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» додатку до позовної заяви, неможливо встановити отримання відповідачем від кредитодавця ТОВ «ФК «Інвеструм» кредитних коштів, дійсний розмір заборгованості відповідача за кредитними договорами перед ТОВ «ФК «Інвеструм», тощо.
Зазначені суми заборгованості за кредитом, які визначені позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна», є відображенням виключно односторонніх арифметичних розрахунків позивача, з можливістю внесення до нього будь-яких даних, які фактично не підтверджені належними та допустимими доказами, внаслідок чого не є правовою підставою для стягнення відповідних сум, у зв'язку з чим не можуть слугувати доказами безспірності розміру грошових вимог позивача до відповідача з огляду на їх неналежність та не допустимість.
Належних розрахунків заборгованості відповідача за кредитними договорами, які виконані первісним кредитором ТОВ «ФК «Інвеструм» до укладення Договору факторингу № 25042023 від 25.04.2023 року, позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» не надано.
Крім того, Верховний Суд України у постанові від 14 червня 2018 року в справі №364/737/17 зазначив, що розрахунок заборгованості не є первинним документом, який підтверджує укладення договору на умовах, які вказані банком у позовній заяві.
Таким чином, позивач ТОВ «Росвен Інвест Україна», звертаючись до суду з даним позовом, повинен був отримати від первинного кредитора, у даному випадку ТОВ «ФК «Інвеструм» первинні документи, які підтверджують перерахування на належний відповідачу рахунок чи видачу йому коштів за вищевказаним кредитним договором, а також розміру заборгованості за ним.
Створені позивачем ТОВ «Росвен Інвест Україна» документи, які містять інформацію про розмір заборгованості відповідача, не є належними доказами фактичного отримання відповідачем коштів від позикодавця або здійснення розрахункових операції в його інтересах.
За вказаних обставин, суд позбавлений об'єктивної можливості встановити отримання відповідачем кредитних коштів за вищевказаним договором, перевірити розмір нарахованих сум боргу та процентів.
Звертаючись до суду, позивач ТОВ «Росвен Інвест Україна» у позовній заяві виклав обставини, якими обґрунтовував свої вимоги, зазначив докази, що підтверджують вказані обставини, однак не заявляв клопотання про вжиття заходів забезпечення доказів та не зазначав про докази, які не можуть бути подані разом із позовною заявою із поважних причин, не подавав клопотання про їх витребування.
Отже, ТОВ «Росвен Інвест Україна» не довів заявлених позовних вимог, що є його, а не відповідача, процесуальним обов'язком, передбаченим статтями 12, 13, 81 ЦПК України.
Вказаний висновок узгоджується із позицією Верховного Суду у постанові від 03 серпня 2022 року у справі №156/268/21.
Суд також звертає увагу, що матеріли справи не містять посилань та доказів на те, що між ТОВ «ФК «Інвеструм» та ТОВ «Росвен Інвест Україна» існують правовідносини щодо переказу коштів та ТОВ «ФК «Інвеструм» уповноважувало ТОВ ««Росвен Інвест Україна» здійснювати переказ коштів відповідачу.
Суд звертає увагу, що виникненню у позичальника обов'язку повернути позику має передувати виконання позикодавцем своїх зобов'язань щодо надання такої позики, а за відсутності доказів належного виконання своїх зобов'язань позикодавцем суд не може стверджувати про виникнення у позичальника зобов'язання щодо повернення позики.
Відповідно частин 1, 3 ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цьогоКодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі статтею 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Рішення суду, як найважливіший акт правосуддя, покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв'язку з цим суди повинні неухильно додержуватись вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі.
Відхиляючи будь-які доводи сторін чи спростовуючи подані стороною докази, суди повинні у мотивувальній частині рішення навести правове обґрунтування і ті доведені фактичні обставини, з огляду на які ці доводи або докази не взято до уваги судом. Викладення у рішенні лише доводів та доказів сторони, на користь якої приймається рішення, є порушенням вимог щодо рівності всіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ), яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «RuizTorija v. Spain» від 09 грудня 1994 року, серія А, № 303А, § 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Suominen v. Finland» від 01 липня 2003 року № 37801/97, § 36,). Ще одне призначення обґрунтування рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року № 49684/99, § 30).
З огляду на вищевикладене, беручи до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок у їх сукупності, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позову ТОВ «РОСВЕН ІНВЕСТ УКРАЇНА» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.
З огляду на те, що суд відмовляє у позові, а судові витрати понесені лише позивачем, на підставі статті 141 ЦПК України їх розподіл не здійснюється.
Керуючись статтями 509, 525, 526, 611,612, 625, 530, 553-554, 559, 1048, 1054-1055 ЦК України, Законом України «Про електронний цифровий підпис», п. 14 Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ № 5 від 30.03.2012 р. «Про практику застосування судами законодавств при вирішення спорів, що виникають з кредитних правовідносин», статтями 7-13, 76-81, 139, 141, 259, 263-265, 268, 273, 279, 354 ЦПК України, суд,
У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором - відмовити.
Рішення суду може бути оскаржене безпосередньо до Київського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення. Учасник справи, якому рішення суду не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення повного рішення суду.
Позивач:Товариство з обмеженою відповідальністю «Росвен Інвест Україна», ЄДРПОУ 37616221, адреса місцезнаходження: 03124, м. Київ, бульвар Вацлава Гавела, 6.
Відповідач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН: НОМЕР_1 , місце реєстрації: АДРЕСА_1 .
Повний текст рішення складено 13.09.2024 року.
Суддя Г.М. Лебідь-Гавенко