09 грудня 2024 року м.Київ № 640/25430/21
Суддя Київського окружного адміністративного суду Лисенко В.І., розглянувши у порядку письмового провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з даним позовом, в якому просить визнати протиправним та скасувати рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затверджене Протоколом засідання №33 від 04.03.2021 та зобов'язати відповідача переглянути рішення Комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, затверджене Протоколом засідання №33 від 04.03.2021.
В обґрунтування позовних вимог позивач вказує, що має право на отримання одноразової грошової допомоги у зв'язку з настанням II групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби відповідно до Закону України «Про соціальний статус і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановлено законом для працездатних осіб на день встановлення інвалідності. Вказує, що проходив військову службу, під час якої отримав порання, пов'язане із виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії, внаслідок первинного огляду МСЕК, позивача було визнано інвалідом ІІІ групи. Пізніше, його визнано інвалідом ІІ групи. У зв'язку з викладеним, позивач звернувся до Міністерства оборони із заявою про призначення одноразової грошової допомоги, однак, рішенням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум було відмовлено позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, з огляду на те, у нього відсутня довідка про причини та поранення. Позивач вважає такі доводи безпідставними, оскільки ним долучено до заяви таку довідка, хоча така і не передбачена чинним законодавством.
Відповідач подав до суду відзив на позов, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, оскільки строкова служба є окремим видом військової служби, що вказує на особливий порядок правового регулювання вказаного виду служби та містить особливі критерії допомоги особам, які проходять строкову службу. Також зазначає, що до заяви на отримання одноразової грошової допомоги не подано всіх необхідних документів, передбачених постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2013 №975, зокрема, документа, який свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема, про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження. Відповідач наголосив, що встановлення другої групи інвалідності після спливу дворічного терміну з моменту встановлення йому третьої групи інвалідності, тому відсутні підстави для задоволення позову.
Ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва від 10.09.2021 вказану позовну заяву прийнято до провадження та відкрито провадження у справі.
На виконання положень п. 2 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону України "Про ліквідацію Окружного адміністративного суду міста Києва та утворення Київського міського окружного адміністративного суду" від 13 грудня 2022 року №2825-ІХ, дана справа отримана Київським окружним адміністративним судом за належністю, та протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями справа розподілена судді Лисенко В.І.
Ухвалою суду від 05.12.2023 справу прийнято до провадження, визначено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали адміністративної справи, з'ясувавши всі обставини справи, перевіривши їх дослідженими доказами, суд дійшов наступних висновків.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач проходив строкову військову службу в період з 28.10.1987 по 19.10.1989 та приймав участь у бойових діях на території Демократичної Республіки Афганістан.
Згідно із висновком спеціаліста у галузі судово-медичної експертизи, наявні у позивача рубці є слідством загоєння ран, які могли утворитися внаслідок осколкових поранень, які могли бути отримані в період бойових дій у Республіці Афганістан.
Витягом з протоколу засідання Центральної військово-лікарської комісії по встановленню причинного зв'язку захворювань, поранень, контузій, травм, каліцтв №378 від 22 лютого 2013 року встановлено, що контузія та захворювання пов'язані з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велися бойові дії.
Як вбачається з матеріалів справи під час первинного огляду МСЕК позивачу встановлено ІІІ групу інвалідності внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії (виписка з акту огляду медико-соціальною експертною комісією від 17.08.2015 серія 10 ААВ №644967).
Як зазначає у позовній заяві позивач, у травні 2016 року за наслідками розгляду заяви про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням третьої групи інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії, він отримав витяг з Протоколу засідання комісії з розгляду питань, пов'язаних з виплатою одноразової грошової допомоги №36 від 20 травня 2016 року, яким визначено, що документи повертаються для доопрацювання у зв'язку з відсутністю довідки про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язано із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Після неодноразових звернень до архівів про отримання такої довідки, ним була отримана відповідь про відсутність таких документів.
В подальшому під час повторного огляду органами МСЕК позивачу встановлено 2 групу інвалідності, внаслідок поранення, пов'язаного з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах де велися бойові дії. Дата встановлення 2 групи інвалідності 13.02.2012 відповідно до довідки МСЕК від 20.02.2018 серія АВ № 0973162.
17 травня 2018 року позивач вдруге звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Листом Міністерства оборони України від 17.07.2018 №ВСЗ/1702 позивачу повідомлено, що згідно Протоколу №65 від 22.06.2018 засіданням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, йому було відмовлено в призначенні одноразової грошової допомоги у зв'язку з ненаданням документу, що свідчить про причини та обставини поранення.
Як зазначає позивач у позовній заяві, після надіслання численних запитів в архіви, йому вдалося отримати довідку про обставини травми від 16.08.1988.
Позивач втретє звернувся до відповідача із заявою про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням другої групи інвалідності, захворювання пов'язане з виконанням обов'язків військової служби при перебуванні в країнах, де велись бойові дії.
Листом Міністерства оборони України від 25.03.2021 №ВСЗ/448 позивачу повідомлено, що згідно Протоколу №33 від 04.03.2021 засіданням комісії Міністерства оборони України з розгляду питань, пов'язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум, документи ОСОБА_1 повернуті на доопрацювання у зв'язку з тим, що надана довідка ВЧ № НОМЕР_1 від 16.08.1988 не містить печатки та відсутній підпис командира ВЧ.
Не погоджуючись із вищевказаним рішенням, позивач звернувся до суду з цим позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам та аргументам учасників справи, суд виходить з такого.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку із виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу».
Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», виплата одноразової грошової допомоги, зокрема, у разі інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов'язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до частини першої статті 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» одноразова грошова допомога, зокрема, у разі інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі одноразова грошова допомога), гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання.
Відповідно до ч. 6 ст. 16 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов'язаному або резервісту при виконанні обов'язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві.
Відповідно до пункту «б» частини 1 статті 16-2 Закону України №2011-XII (в редакції на момент звернення), одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону).
Згідно із ч. 4 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному або резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено вищу групу інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі зміни групи інвалідності, її причини або ступеня втрати працездатності понад дворічний термін після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги у зв'язку із змінами, що відбулися, не здійснюється.
Пунктом 8 цієї статті особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
На виконання статті 16-3 Закону України від 20 грудня 1991 року № 2011-XII Кабінет Міністрів України постановою від 25 грудня 2013 року №975 затвердив "Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов'язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві" (далі - Порядок № 975).
Пунктом 3 Порядку №975 (в редакції, станом на час виникнення спірних правовідносин) передбачено, що днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Згідно з пунктом 8 Порядку № 975, якщо протягом двох років військовослужбовцю, військовозобов'язаному та резервісту після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності під час повторного огляду буде встановлено згідно з рішенням медико-соціальної експертної комісії вищу групу чи іншу причину інвалідності або більший відсоток втрати працездатності, що дає їм право на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі, виплата провадиться з урахуванням раніше виплаченої суми.
У разі повторного встановлення (зміни) групи інвалідності, причин її виникнення або ступеня втрати працездатності понад дворічний строк після первинного встановлення інвалідності виплата одноразової грошової допомоги не здійснюється.
З огляду на вищевикладене, право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду.
При цьому, держава, незалежно від завершення цього дворічного строку, зберігає для такої особи всі інші, окрім права на отримання ОГД, гарантії права на соціальний захист, гарантованого, зокрема частиною п'ятою статті 17 (держава забезпечує соціальний захист громадян України, які перебувають на службі у Збройних Силах України та в інших військових формуваннях, а також членів їхніх сімей) та статтею 46 Конституції України (Громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними), які деталізовані в низці Законів України та підзаконних нормативно-правових актах.
Верховний Суд у складі судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду у постанові від 15.07.2020 року по справі №240/10153/19 зазначив наступне: «Змістовно абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону №2011-XII є конкретизацією правової норми, яка міститься в абзаці першому даної статті. Якщо в абзаці першому передбачено умови, коли здійснюється виплата допомоги, то абзац другий передбачає умови, за відсутності яких виплата допомоги не здійснюється. Окрім того, абзац другий пункту 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII встановлює обмеження дворічним строком не лише для зміни групи інвалідності або ступеня втрати працездатності, а також і для зміни причини інвалідності. Обидві ці норми (абзац перший та другий пункту 4 статті 16-3 Закону) передбачають дворічний строк, протягом якого зміна групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності можуть бути підставою для виплати одноразової грошової допомоги в більшому розмірі. Зазначені правові норми є нормами прямої дії і поширюються на всіх військовослужбовців».
Ухвалюючи вказану постанову, судова палата відступила від правового висновку, зробленого у постановах Верховного Суду від 20.03.2018 року по справі №295/3091/17, від 21.06.2018 року по справі № 760/11440/17, від 30.09.2019 року по справі № 825/1380/18 та інших, де його застосовано, та дійшла наступного висновку про застосування пункту 4 статті 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 № 2011-XII: право на отримання одноразової грошової допомоги у більшому розмірі у зв'язку із встановленням військовослужбовцю під час повторного огляду вищої групи інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності визначається за законодавством, що діє на день повторного огляду; передбачені пунктом 4 статті 16-3 Закону № 2011-XII обмеження права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі дворічним строком після первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності застосовуються починаючи з 01.01.2014; зазначений дворічний строк обчислюється з дня первинного встановлення інвалідності або ступеня втрати працездатності без встановлення інвалідності, незалежно від дати, коли їх встановлено вперше (до 01.01.2014 чи після).
З дня первинного встановлення інвалідності (26.01.2016) до дня встановлення другої групи інвалідності (13.02.2018) минуло понад два роки. Відтак, позивач не має права на отримання одноразової грошової допомоги в більшому розмірі.
Аналогічний висновок викладений у постанові судової палати з розгляду справ щодо захисту соціальних прав Касаційного адміністративного суду від 15.07.2020 року по справі №240/10153/19 та у постановах Верховного Суду від 21.08.2019 року по справі №806/2187/18, від 20.02.2020 року по справі №806/714/18, від 04.03.2020 року по справах №240/5688/18 та №240/5765/18, від 12.03.2020 року по справі №280/148/19, від 20.08.2020 року по справі № 240/2269/19.
Крім того, суд зазначає, що згідно з ч. 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права.
Відповідно до п. 3 Порядку № 975 днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності.
Як убачається з матеріалів справи, позивач звернувся до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги у 2021 році, у той же час, інвалідність йому встановлена у січні 2016 році, що свідчить про пропущення строку на реалізацію свого права, визначеного ч. 8 ст. 16-3 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
При цьому, суд враховує, що позивач неодноразово звертався до відповідача про виплату одноразової грошової допомоги, однак у її призначенні було відмовлено.
Доказів оскарження такої відмови позивачем суду не надано.
Щодо неподання документу про причини та обставини поранення, суд зазначає наступне.
У відповідності до ст. 16-4 Закону № 2011-XII призначення і виплата одноразової грошової допомоги не здійснюються, якщо загибель (смерть), поранення (контузія, травма або каліцтво), інвалідність або часткова втрата працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовця, військовозобов'язаного або резервіста є наслідком: а) вчинення ним злочину або адміністративного правопорушення; б) вчинення ним дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння; в) навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, іншої шкоди своєму здоров'ю або самогубства (крім випадку доведення особи до самогубства, встановленого судом); г) подання особою завідомо неправдивих відомостей для призначення і виплати одноразової грошової допомоги.
Пунктом 11 Порядку №975 визначено, що військовослужбовець, військовозобов'язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв'язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв'язку інвалідності чи втрати працездатності.
До заяви додаються копії: постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв'язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; сторінок паспорта з даними про прізвище, ім'я та по батькові і місце реєстрації; документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України, - копію сторінки паспорта з такою відміткою).
Зазначені норми права дають підстави для висновку, що законодавець делегував Уряду повноваження визначати порядок призначення та виплати одноразової грошової допомоги, передбаченої ст. 16-2 Закону № 2011-XII.
Подання зазначених у п.11 Порядку №975 документів при зверненні за призначенням одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення інвалідності, є необхідною умовою для призначення такої допомоги та ґрунтується на необхідності перевірити відсутність обмежень, встановлених у ст. 16-4 Закону № 2011-XII (зокрема, коли інвалідність є наслідком вчинення особою дій у стані алкогольного, наркотичного, токсичного сп'яніння; навмисного спричинення собі тілесного ушкодження чи іншої шкоди своєму здоров'ю), за наявності яких особа позбавляється права на отримання такої допомоги.
Водночас, обов'язок перевірити, чи не настала інвалідність за обставин, перелік яких визначений у ст. 16-4 Закону № 2011-XII, покладено на орган, що приймає рішення про призначення та виплату одноразової грошової допомоги.
Отже, вимога Міністерства оборони України щодо необхідності подання військовослужбовцем, військовозобов'язаним чи резервістом, щодо якого вирішується питання про виплату одноразової грошової допомоги у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження, має легітимну мету, відповідає вимогам закону.
При цьому, враховуючи відсутність у абзаці 6 п. 11 Порядку №975 посилання на конкретний документ (військово-облікові документи, медична довідка, акт розслідування, архівна довідка, виписка з історії хвороби, тощо), який свідчить про причини та обставини поранення говорить про те, що в кожному конкретному випадку це можуть бути різні документи, які достовірно свідчать про причини та обставини поранення.
З огляду на заявницький характер відносин між особою, яка звертається за призначенням одноразової грошової допомоги, та Міністерством оборони України, обов'язок довести зазначені обставини шляхом подання до комісії Міністерства оборони України достовірних документів про причини і обставини одержання військовослужбовцем поранення (контузії, травми, каліцтва) покладено на заявника.
Неподання особою, яка звернулася за призначенням одноразової грошової допомоги, документів, що свідчать про причини та обставини поранення (контузії, травми, каліцтва), не створює для розпорядника бюджетних коштів обов'язку щодо їх витребовування.
Такі висновки узгоджується із правовою позицією Верховного Суду, яку викладено у постанові від 10.04.2019 по справі №822/220/18, де суд відступив від попередніх правових позицій Верховного Суду у тотожних правовідносинах.
Так, відповідно до ч. 5 ст. 242 КАС України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Як убачається з довідки, наданої позивачем відповідачу про поранення від 18.08.1988, остання не містить підпису ВЧ та печатки ВЧ, на що правомірно у своєму рішенні вказував відповідач.
Крім того, вказана довідка не містить відомостей про обставини поранення позивача, зокрема про те, що воно не пов'язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп'яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження.
Отже, з урахуванням вищевикладеного, суд приходить висновку, що дії Міністерства оборони України щодо відмови у виплаті одноразової грошової допомоги позивачу є правомірними, а оскаржуване рішення прийнято відповідачем у межах наданих повноважень та у спосіб, визначений законом, є законним та обґрунтованим.
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч.2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України).
Положеннями статті 90 КАС України визначено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), що міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
З огляду на викладене, суд дійшов висновку, що Міністерство оборони України діяло у відповідності до вимог чинного законодавства, а прийняте рішення відповідає вимогам ч.2 ст.2 КАС України.
Відповідачем на виконання ч.2 ст. 77 КАС України доведено правомірність прийнятого рішення, а тому позовні вимоги не підлягають задоволенню.
Відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України судові витрати розподілу не підлягають.
Керуючись статтями 9, 14, 73, 74, 75, 76, 77, 78, 90, 143, 242- 246, 250, 255 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
У задоволенні адміністративного позову - відмовити.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті апеляційного провадження чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
У разі оголошення судом лише вступної та резолютивної частини рішення, або розгляду справи в порядку письмового провадження, апеляційна скарга подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.
Суддя Лисенко В.І.