Україна
Донецький окружний адміністративний суд
09 грудня 2024 року Справа №200/8397/24
Суддя Донецького окружного адміністративного суду Христофоров А.Б., розглянувши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання протиправними дії, зобов'язання вчинити певні дії,
До Донецького окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 82% відповідних сум грошового забезпечення до 70% відповідних сум грошового забезпечення під час її перерахунку на підставі постанови КМ України № 103 від 21.02.2018 р та проведення перерахунку з 01.12.2019 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення № 33/25-900 від 20.05.2021 року, виданої станом на листопад 2019 року Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» з основним розміром 70%;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити з 01 січня 2016 року перерахунок та виплату пенсії за вислугу років ОСОБА_1 у розмірі 82% відповідних сум грошового забезпечення та з 01.12.2019 року на підставі довідки про розмір грошового забезпечення № 33/25-900 від 20.05.2021 року, виданої станом на листопад 2019 року Державною установою «Територіальне медичне об'єднання Міністерства внутрішніх справ України по Донецькій області» у розмірі 82% грошового забезпечення та здійснити виплату пенсії в цьому розмірі із урахуванням раніше виплачених сум з урахуванням щомісячної доплати у розмірі 2000,00 грн відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 14.07.2021 №713 «Про додатковий соціальний захист окремих категорій осіб».
Встановивши, що вказаний позов поданий без додержання вимог передбачених ст.ст. 160, 161 КАС України, суд своєю ухвалою від 04 грудня 2024 року залишив його без руху, надавши позивачу строк в 10 днів з дня вручення їй копії цієї ухвали для усунення недоліків заяви, а саме шляхом подання до суду заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та доказів поважності причин його пропуску.
04 грудня 2024 року до суду від представника позивача надійшла заява про поновлення строку звернення до суду, в обґрунтування якої зазначено наступне.
Порядок перерахунку призначених пенсій військовослужбовців урегульований нормами ст. 63 Закону № 2262, яка змін не зазнавала, а також нормами постанов Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року за №704 та від 21 лютого 2018 року за №103, тому застосування у спірному випадку органом пенсійного фонду статті 13 цього Закону, яка регулює призначення пенсій, є протиправним.
Аналогічна правова позиція викладена у рішенні Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 04 лютого 2019 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Суду від 16 жовтня 2019 року, ухваленому у зразковій справі № 240/5401/18 (Пз/9901/58/18).
Оскільки відповідач при здійсненні перерахунку пенсії за вислугу років позивачу відповідно до Постанови № 103 протиправно зменшено розмір процентної складової грошового забезпечення, відтак слід зобов'язати відповідача здійснити розрахунку відсотків відповідних сум грошового забезпечення, визначених на момент первинного призначення пенсії із врахуванням раніше виплачених сум.
Заробітна плата та пенсія мають однакову правову природу, тобто є джерелом існування, доходом та власністю (матеріальним інтересом, захищеним ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод).
Таке твердження випливає з норм законодавства. Зокрема, згідно ст. 1 Закону України № 2235-III «Про громадянство України» заробітна плата і пенсія включені до переліку законних джерел існування.
В ч. 2 ст. 2 Закону України № 2050-III «Про компенсацію громадянам втрати частини доходів у зв'язку з порушенням строків їх виплати» заробітна плата і пенсія також включені до переліку доходів.
Відповідно до ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
З огляду на позицію Конституційного Суду України в рішеннях № 8-рп/2013 і № 9- рп/2013, а також на підставі аналізу положення ч. 1 ст. 122 КАС в системному зв'язку з положенням частини ч. 2 ст. 46 Закону № 1058, ч. 2 ст. 233 Кодексу законів про працю України можна дійти висновку, що у разі порушення законодавства про пенсійне забезпечення органом, що призначає і виплачує пенсію, адміністративний позов з вимогами, пов'язаними з виплатами сум пенсії за минулий час, у тому числі сум будь-яких її складових, може бути подано без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів незалежно від того, чи були такі суми нараховані цим органом.
Крім цього, згідно з ч. 3 ст. 51 Закону № 2262 перерахунок пенсій у зв'язку із зміною розміру хоча б одного з видів грошового забезпечення відповідних категорій військовослужбовців, осіб, які мають право на такий перерахунок згідно з цим Законом, або у зв'язку із введенням для зазначених категорій осіб нових щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (надбавок, доплат, підвищень) та премій у розмірах, встановлених законодавством, не проведений з вини органів Пенсійного фонду України та/або державних органів, які видають довідки для перерахунку пенсії, провадиться з дати виникнення права на нього без обмеження строком.
Системний аналіз даної статті дає підстави дійти до висновку, що строкового обмеження стосовно виплати пенсії у визначеному законодавством розмірі за минулий час, яку особа не отримувала у зв'язку з не проведенням перерахунку пенсії з вини відповідного суб'єкта владних повноважень, немає.
Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 04 лютого 2022 року у справі № 300/5477/21.
Тобто фактично в заяві від 04 грудня 2024 року представник позивача навела аргументи щодо протиправності дій пенсійного органу, які полягали у зменшенні відсоткового розміру пенсії позивача, а також наполягала на тому, що звернутися до суду з таким позовом можливо без обмеження будь-яким строком.
Суд наголошує на тому, що в ухвалі від 04 грудня 2024 року судом наведені висновки щодо пропуску позивачем строку звернення до суду з цим позовом з урахуванням актуальних правових висновків Верховного Суду.
Щодо решти посилань позивача, суд зазначає наступне.
Рішеннями Європейського суду з прав людини визначено, що право на доступ до суду має «застосовуватися на практиці і бути ефективним» (рішення у справі Bellet v. France від 4 грудня 1995 року). Для того, щоб право на доступ було ефективним, особа «повинна мати реальну можливість оскаржити дію, що порушує його права» (рішення у справах «Bellet v. France» та «Nunes Dias v. Portugal»).
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення у справі «Perez de Rada Cavanilles v. Spain»).
Також Європейським судом з прав людини зазначено, що «надмірний формалізм» може суперечити вимозі забезпечення практичного та ефективного права на доступ до суду згідно з пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Це зазвичай відбувається у випадку особливо вузького тлумачення процесуальної норми, що перешкоджає розгляду скарг заявника по суті, із супутнім ризиком порушення його чи її права на ефективний судовий захист (рішення у справах «Zubac v. Croatia», «Beles and Others v. the Czech Republic», №47273/99, пп. 50-51 та 69, та «Walchli v. France», № 35787/03, п. 29).
При цьому Європейський суд з прав людини розмежував поняття формалізм та надмірний формалізм. Так, формалізм є явищем позитивним та необхідним, оскільки забезпечує чітке дотримання судами процесу. Надмірний же формалізм заважає практичному та ефективному доступу до суду. Формалізм не є надмірним, якщо сприяє правовій визначеності та належному здійсненню правосуддя.
Отже, надмірний формалізм та надмірна гнучкість повинні перебувати у певному балансі під час розгляду та вирішення судом справ. Сам по собі інститут строку звернення до адміністративного суду має на меті полегшення надання учасниками адміністративного процесу доказів, підвищує їх достовірність, а також забезпечує правову визначеність учасників спірних правовідносин.
Запроваджений в КАС України інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює суд і учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов'язків.
Іншими словами, обмеження строку реалізації права на судовий захист покликане передусім дисциплінувати учасників адміністративних правовідносин, саме тому його застосування не може свідчити про надмірний формалізм.
Крім того, правова природа строку звернення до суду, дозволяє констатувати, що запровадження строку, у межах якого фізична або юридична особа, орган державної влади та місцевого самоврядування можуть звернутися до суду з позовом, апеляційною чи касаційною скаргою, обумовлено передусім необхідністю дотримання принципу правової визначеності, що є невід'ємною складовою верховенства права. Отже, встановлення строків звернення до адміністративного суду у системному зв'язку з принципом правової визначеності слугує меті забезпечення передбачуваності для відповідача (як правило, суб'єкта владних повноважень у адміністративних справах) та інших осіб того, що зі спливом встановленого проміжку часу прийняте рішення, здійснена дія (бездіяльність) не матимуть поворотної дії у часі та не потребуватимуть скасування, а правові наслідки прийнятого рішення або вчиненої дії (бездіяльності) не будуть відмінені у зв'язку з таким скасуванням. Тобто встановлені строки звернення до адміністративного суду сприяють уникненню ситуації правової невизначеності щодо статусу рішень, дій (бездіяльності) суб'єкта владних повноважень.
У деяких рішеннях ЄСПЛ наголошується, що тільки наявність об'єктивних перешкод для своєчасної реалізації прав щодо оскарження судового рішення у касаційному порядку у строк, встановлений процесуальним законом, може бути підставою для висновку про пропуск строку касаційного оскарження з поважних причин; при цьому, заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання (справа «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А.» проти Іспанії», п. 109 ).
Отже, не заперечуючи наявності дискреційних повноважень у національних судів щодо вирішення питання про поновлення строку на звернення до суду, апеляційне чи касаційне оскарження, ЄСПЛ підкреслює, що останні повинні визначити, чи виправдовують підстави для подібного продовження строків втручання у принцип res judicata, особливо коли національне законодавство не обмежує межі розсуду суду ні в тривалості, ні в підставах для визначеності подовжених строків (справа «Безруков проти Росії», п. 34).
Підсумовуючи викладене, на думку суду, у поданій заяві про поновлення пропущеного процесуального строку від 04.12.2024, представником позивача не наведені поважні обставини пропуску строку звернення до суду в розумінні КАС України, викладені нормативні висновки Верховного Суду, національного законодавства та ЄСПЛ, не є підставами для поновлення строку звернення до суду.
Так поважними причинами пропуску строку звернення до суду відповідно до вимог КАС України визнаються обставини, які є об'єктивно непереборними та не залежать від волевиявлення сторони і пов'язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного вчинення сторонами у справі процесуальних дій.
Позивачем на підтвердження зазначених обставин належних та відповідних доказів не надано.
У Рішенні по справі «Мірагаль Есколано та інші проти Іспанії» від 25.01.2000 року Європейський Суд з прав людини зазначив, що строки позовної давності, яких заявники мають дотримуватися при поданні скарг, спрямовані на те, щоб забезпечити належне здійснення правосуддя і дотримання принципів правової певності. Сторонам у провадженні слід очікувати, що ці норми будуть застосовними.
Реалізація права позивача на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого. Позивач, необґрунтовано не дотримуючись такого порядку, позбавляє себе можливості реалізовувати своє право на звернення до суду в межах строків звернення до суду, а тому не реалізація цього права є наслідком його власної поведінки.
Виходячи з висновків Верховного Суду у постанові від 12.04.2023 у справі № 380/14933/22 (реалізація позивачем права на звернення до суду з позовною заявою в рамках строку звернення до суду залежить виключно від нього самого, а не від дій чи бездіяльності відповідача, формування судової практики і таке інше. Нереалізація цього права зумовлена власною пасивною поведінкою позивача).
Суд зазначає, що за умови відсутності часових обмежень для звернення до суду за минулі періоди Пенсійний фонд України як центральний орган виконавчої влади був би позбавлений можливості реалізовувати покладені на нього завдання, зокрема здійснювати ефективний розподіл фінансових ресурсів для пенсійного забезпечення; така ситуація не відповідала б принципу юридичної визначеності у правовідносинах щодо пенсійного забезпечення у солідарній системі.
Аналіз практики Європейського суду з прав людини свідчить про те, що у процесі прийняття рішень стосовно поновлення строків звернення до суду або оскарження судового рішення, ЄСПЛ виходить із наступного: 1) поновлення пропущеного строку звернення до суду або оскарження судового рішення є порушенням принципу правової визначеності, відтак у кожному випадку таке поновлення має бути достатньо виправданим та обґрунтованим; 2) поновленню підлягає лише той строк, який пропущений з поважних причин, внаслідок непереборних, незалежних від волі та поведінки особи обставин; 3) оцінка поважності причин пропуску строку має здійснюватися індивідуально у кожній справі; 4) будь-які поважні причини пропуску строку не можуть розцінюватися як абсолютна підстава для поновлення строку; 5) необхідно враховувати тривалість пропуску строку, а також можливі наслідки його відновлення для інших осіб.
З урахуванням усього викладеного, суд не вбачає підстав для задоволення заяви представника позивача, про поновлення строку на звернення до суду. Одночасно суд наголошує, що позивач не позбавлений права на звернення до суду за оскарженням порушеного права, але таке звернення має бути в межах процесуальних строків встановлених законом.
Правилами ч. 2 ст. 121 КАС України передбачено, що встановлений судом процесуальний строк може бути продовжений судом за заявою учасника справи, поданою до закінчення цього строку, чи з ініціативи суду.
Відповідно до ч. 6 вказаної статті, про поновлення або продовження процесуального строку, відмову у поновленні або продовженні процесуального строку суд постановляє ухвалу, яка не пізніше наступного дня з дня її постановлення надсилається особі, яка звернулася із відповідною заявою.
З огляду на викладене, враховуючи, що недоліки позовної заяви в повному обсязі не усунуті, та позовна заява не відповідає вимогам п. 4 ч. 5 ст. 160 КАС України, суд приходить до переконання про доцільність, у даному випадку, продовжити позивачу, наданий судом строк для усунення недоліків на п'ять днів з дня отримання копії цієї ухвали.
Відповідно до ч. 3 ст. 169 КАС України, якщо позивач усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, вона вважається поданою у день первинного її подання до адміністративного суду та приймається до розгляду, про що суд постановляє ухвалу в порядку, встановленому статтею 171 цього Кодексу.
На підставі наведеного, керуючись ст.ст. 133,160, 161, 169, 171, 243, 248, 256 Кодексу адміністративного судочинства України,
Продовжити ОСОБА_1 встановлений судом строк усунення недоліків позовної заяви на 5 (п'ять) днів з дня вручення копії цієї ухвали, а саме для надання суду обґрунтованої заяви про поновлення строку звернення до суду з цим позовом та відповідних доказів поважності причин його пропуску.
У разі якщо позивач не усуне недоліки позовної заяви, яку залишено без руху, у встановлений судом строк, позовна заява повертається позивачу.
Повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Копію цієї ухвали невідкладно надіслати особі, яка звернулася із позовною заявою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання суддею та окремому оскарженню не підлягає.
Текст ухвали розміщений в Єдиному державному реєстрі судових рішень (веб-адреса сторінки: http://www.reyestr.court.gov.ua/).
Суддя А.Б. Христофоров