27 листопада 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді - ОСОБА_1
суддів - ОСОБА_2 , ОСОБА_3
секретаря судового засідання - ОСОБА_4
за участю:
представника власника майна - ОСОБА_5
розглянула у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , на ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року,-
Цією ухвалою задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021102020000177, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 грудня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України та накладено арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном, та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаної квартири, без позбавлення права користування вказаним майном.
Не погоджуючись з вказаним рішенням слідчого судді, адвокат ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , подала апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року, постановити нову ухвалу, якою клопотання прокурора про арешт майна залишити без задоволення.
Мотивуючи вимоги своєї апеляційної скарги, вказує на те, що оскаржувана ухвала є незаконною та такою, що винесена з порушенням норм процесуального права.
Вказує, що подання про накладення арешту є виключно створенням штучних перешкод з метою уникнення погашення спільного кредиту подружжя за рахунок якого і була придбана квартира на яку накладено арешт.
На сьогоднішній день борг по договору кредиту ОСОБА_8 не повернуто.
Крім того, між сторонами по справі існує цивільно-правовий спір, який вони вирішують у судах цивільної юрисдикції.
Також, при винесені ухвали про накладення арешту на квартиру слідчий суддя не врахувала, що досудове розслідування триває з 2021 року, на сьогоднішній день жодній особі не пред'явлено підозру.
Окрім того, клопотання прокурора про накладення арешту містить лише опис обставин, що подружжям на кредитні кошти придбано квартиру, борг не сплачено, є рішення Дарницького районного суду м. Києва від 17.05.2023 про визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора - приватного нотаріуса Київського міського нотарільного округу ОСОБА_9 №60509905 ВІД 22.09.2021 про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_8 , яке виконане останньою.
При цьому прокурор не вказує про інше рішення суду, а саме рішення Дарницького районного суду м. Києва від 31 травня 2023 року, яким підтверджено законність набуття ОСОБА_8 права вимоги за кредитним договором.
Також, звертає увагу, що зі змісту клопотання прокурора вбачається, що покази, які давала ОСОБА_10 як потерпіла, повністю відповідають змісту позову, який вона пред?явила до ОСОБА_8 і які буди предметом розгляду справи про визнання недійсним договору купівлі-продажу майнових прав N? 435\K від 10.05.2018 року та договору про відступлення права вимоги від 10.05.2018 року до суду. Суди першої, апеляційної та касаційної інстанцій надали оцінку вказаним доводам ОСОБА_10 і відмовили їй у задоволенні позовних вимог повністю.
Окрім цього, в клопотанні прокурора не доведено необхідності накладення арешту на квартиру, як і не доведено, що нерухоме майно було знаряддям вчинення кримінального правопорушення, зберегло на собі його сліди або було набуте їх власниками кримінально протиправним шляхом.
Зауважує, що строк досудового розслідування у даній справі закінчився.
Заслухавши доповідь судді, думку представника власника майна, яка підтримала подану апеляційну скаргу та просила її задовольнити, вивчивши матеріали судового провадження, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла наступного висновку.
Як убачається з матеріалів судового провадження, СВ Дарницького УП ГУНП у м.Києві здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 42021102020000177 від 28.12.2021, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 190 КК України.
Постановою слідчого СВ Дарницького УП ГУНП у м. Києві ОСОБА_11 від 11.03.2024 вказане в клопотанні майно визнано в кримінальному провадженні № 42021102020000177 від 28.12.202 речовим доказом.
04.10.2024 прокурор Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 звернувся до слідчого судді Даницького районного суду міста Києва з клопотанням про арешт майна, а самеквартири АДРЕСА_1 шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном, та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаної квартири, без позбавлення права користування вказаним майном, посилаючись на наявність підстав, передбачених п. 1 ч. 2 ст. 170, ч. 3 ст. 170 КПК України.
Ухвалою слідчого судді Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року клопотання прокурора задоволено.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку. Завданням арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження. Слідчий, прокурор повинні вжити необхідних заходів з метою виявлення та розшуку майна, на яке може бути накладено арешт у кримінальному провадженні, зокрема шляхом витребування необхідної інформації у Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів, інших державних органів та органів місцевого самоврядування, фізичних і юридичних осіб.
Згідно ч. 2 ст. 170 КПК України арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
Відповідно до ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 цього Кодексу.
Статтею 173 КПК України передбачено, що при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати правову підставу для арешту майна; можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 1 частини другої статті 170 КПК України); наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення або суспільно небезпечного діяння, що підпадає під ознаки діяння, передбаченого законом України про кримінальну відповідальність (якщо арешт майна, накладається у випадках, передбачених пунктами 3, 4 частини другої статті 170 КПК України); можливість спеціальної конфіскації (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 2 частини другої статті 170 КПК України); розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою (якщо арешт майна накладається у випадку, передбаченому пунктом 4 частини другої статті 170 КПК України); розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження; наслідки арешту майна для підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб.
На переконання колегії суддів, наведених вимог закону слідчий суддя та сторона обвинувачення дотримались.
Так, слідчий суддя дійшов обґрунтованого висновку та правильно зазначив в оскаржуваній ухвалі про наявність правових підстав для задоволення внесеного на розгляд клопотання прокурора про арешт майна та арешту цього майна.
Крім того, на думку колегії суддів, надані матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи за вчинення кримінального правопорушення, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Зважаючи на вищевикладене, в сукупності з обставинами кримінального провадження, колегія суддів об'єктивно переконана, що слідчий суддя, накладаючи арешт на майно, діяв у спосіб та у межах законодавства, арешт застосував на засадах розумності та співмірності.
Доводи апелянта про те, що вказане майно не відповідає критеріям речових доказів також не заслуговують на увагу, оскільки встановлені стороною обвинувачення фактичні обставини кримінального правопорушення у даному кримінальному провадженні, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого припущення, що це майно може містити відомості, які можуть бути використані як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, а отже відповідають ознакам речових доказів, зазначеним у ст. 98 КПК України, що згідно ч. 3 ст. 170 КПК України дає підстави для його арешту як речових доказів з метою збереження.
Решта доводів апеляційної скарги також є недоведеними, тому не можуть слугувати підставою для скасування ухвали слідчого судді.
Доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
Рішення слідчого судді є законним та обґрунтованим, яке ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом, а тому апеляційна скарга з урахуванням викладених в ній доводів, задоволенню не підлягає.
Керуючись ст.ст. 170-173, 376, 404, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів, -
Ухвалу слідчого Дарницького районного суду м. Києва від 11 жовтня 2024 року, якою задоволено клопотання прокурора Дарницької окружної прокуратури м. Києва ОСОБА_7 , про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021102020000177, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань 28 грудня 2021 року, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст.190 КК України та накладено арешт на нерухоме майно - квартиру АДРЕСА_1 шляхом заборони відчуження та розпорядження вказаним нерухомим майном, та вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо вказаної квартири, без позбавлення права користування вказаним майном, - залишити без змін, а апеляційну скаргу адвоката ОСОБА_5 , яка діє в інтересах ОСОБА_6 , - без задоволення.
Ухвала оскарженню не підлягає.
_____________ _________________ _______________
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3
Справа № 11-сс/824/6955/2024 Категорія ст. 170 КПК України
Унікальний № 753/11315/24
Слідчий суддя суду 1-ї інстанції: ОСОБА_12
Доповідач: ОСОБА_1