справа № 757/11831/22-ц
провадження № 22-ц/824/10694/2024
26 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів:
судді - доповідача Кирилюк Г. М.
суддів: Рейнарт І. М., Ящук Т. І.
при секретарі Усковій Я. А.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Держави Україна через Державну казначейську службу України про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року в складі судді Новака Р. В.,
встановив:
24.05.2022 ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Держави Україна через Державну казначейську службу України про відшкодування шкоди, спричиненої органом досудового розслідування.
Посилався на ті підстави, що 06.10.2018 ним була подана заява/повідомлення про кримінальні правопорушення (звернення до Голови Верховної Ради України А. Парубія №39).
16.11.2018 листом №131-188/43186 в.о. керівника Управління внутрішнього контролю НАБУ Юпатіна М. його було повідомлено про рішення керівника Спеціалізованої антикорупційної прокуратури ( далі- САП) не виконувати вимоги ст. 214 КПК України при отриманні заяви/повідомлення про кримінальне правопорушення (звернення до Голови Верховної Ради України А. Парубія №39) щодо детектива (слідчого у кримінальному провадженні НАБУ №52018000000000844 від 03.09.2018) О. О. Денисяки по ст. 364, 382 КК України.
10.12.2018 ним було подано скаргу до Печерського районного суду м. Києва щодо примусового виконання уповноваженими особами САП вимог ст. 214 КПК України (наприклад, внесення відомостей до ЄРДР та надання йому витягу з ЄРДР).
11.02.2019 ухвалою Печерського районного суду м. Києва (справа №757/62010/18-к) зобов'язано уповноважену особу САП Генеральної прокуратури України внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 06.09.2018 №39, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Наведене свідчить про існування правової ситуації - представник держави Україна (уповноважені особи САП, які представляли орган досудового розслідування) отримав заяву, по якій він зобов'язаний виконати вимоги ст. 214 КПК України, але їх не виконав.
Таким чином, є факт вчинення органом досудового розслідування порушення його конституційних прав.
На обґрунтування підстав для визнання спричиненої йому шкоди ( у тому числі моральної), зазначив, що він є учасником та реалізатором народної ініціативи 516 громадян. Наведена ініціатива є реалізацією його та цих громадян конституційних прав згідно ст. 1, 3, 19, 38 Конституції України.
З метою реалізації наведеної народної ініціативи він звернувся до уповноважених осіб влади, у тому числі до мера м. Львова А. Садового, і отримав протидію реалізації його конституційних прав.
31.10.2017 ним було подано звернення № 5 Прем'єр-міністру України В. Гройсману.
Прем'єр-міністр України передав звернення №5 від 31.10.2017 Міністру внутрішніх справ А. Авакову.
Але уповноважені посадові особи національної поліції вчинили протиправні дії - унеможливили встановлене законом розслідування.
Досудове розслідування у формі кримінального провадження №12018140070000576 від 15.02.2018 було відкрито Сихівським відділом поліції Головного управління Національної поліції у Львівській області за відомостями та статтями КК України, що не мали нічого спільного з відомостями звернення №5 від 31.10.2017.
При цьому Сихівський відділ поліції ГУ НП у Львівській області є фігурантом заяви та не повноважний проводити досудове розслідування стосовно посадових осіб влади, які є фігурантами заяви.
Тобто відбулось порушення його конституційних прав згідно ст. 1, 3, 19 Конституції України.
22.01.2018 ухвалою слідчого судді Галицького районного суду м. Львова (справа №461/458/18) скаргу задоволено та зобов'язано уповноважених посадових осіб Головного управління Національної поліції у Львівській області внести відомості по заяві у ЄРДР.
Але уповноважені особи ГУ НП у Львівській області по сьогоднішній день відмовляються виконати ухвалу від 22.01.2018.
З метою захисту та відновлення своїх конституційних прав ним було подано звернення до Голови Верховної Ради України А. Парубія № 25 від 17.04.2018, а потім заяву/повідомлення про кримінальне правопорушення до директора НАБУ А. Ситніка №10 від 25.05.2018 з наведенням відомостей про відмову уповноважених осіб ГУНП у Львівській області виконати ухвалу від 22.01.2018.
03.09.2018 на виконання вказаної ухвали суду були внесені відомості до ЄРДР та розпочато досудове розслідування у кримінальному провадженні №52018000000000844 за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України, в той час як заява №10 містить відомості про кримінальні правопорушення за ст. 364, 365, 382 КК України.
Тобто, уповноваженими особами НАБУ не виконано ухвалу слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року (справа №760/16535/18), так як вчинено відмову внести відомості за ст. 382 КК України для розслідування невиконання ухвали від 22 січня 2018 та проводити з цього приводу досудове розслідування.
САП, під керівництвом Н. Холодницького, отримавши заяву, не вчинило припинення наведених незаконних дій НАБУ, фактично приєдналось до протиправних дій НАБУ, як учасник протиправних дій, учасник порушення його та опосередковано конституційних прав 516 громадян ( народної ініціативи).
Вважає, що Держава Україна в особі Державної казначейської служби України зобов'язана відшкодувати спричинену йому її уповноваженими представниками шкоду.
Ураховуючи наведене, просив суд стягнути з Держави Україна через Державну казначейську службу України у відновлення порушених конституційних прав відшкодування заподіяної йому шкоди 4 136 000 євро у гривнях по курсу НБУ на дату вирішення судом справи.
Заочним рішенням Печерського районного суду м. Києва від 20 грудня 2023 року, з урахуванням ухвали від 20 грудня 2023 року про виправлення описки, в задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна в особі Державної казначейської служби України про відшкодування шкоди, завданої незаконними діями органів державної влади відмовлено.
12.04.2024 ОСОБА_1 через систему «Електронний суд» подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року та повернути справу для продовження розгляду (ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов).
Апеляційна скарга мотивована тим, що:
- судом першої інстанції не було надіслано позивачу копій ухвал про відкриття провадження та про закінчення підготовчого провадження у справі;
- ухвала суду першої інстанції від 09 травня 2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду в ЄДРСР станом на 20.07.2023 була відсутня;
- 11.11.2023 позивачем була подана нова редакція позову, яка рекомендованим листом з повідомленням про вручення була отримана судом 16.11.2023, тобто до розгляду справи по суті, проте суд відмовився її розглядати;
- позивач викликався на судовий розгляд 18.01.2024, що свідчить про недостовірність дати постановлення судового рішення 20.12.2023 (25.05.2022);
- рішення суду надіслано до оприлюднення 27.02.2024, зареєстровано 28.02.2024, забезпечено надання загального доступу 29.02.2024;
- судом порушено вимоги ст. 280 ЦПК України щодо умов проведення заочного розгляду справи (позивач не надавав дозвіл на заочний розгляд справи);
- позивач просив розглянути справу за його особистої участі в режимі відеоконференції. Ухвала суду від 27.11.2023 про відмову розгляду справи у режимі відеоконференції є необґрунтованою, оскільки суд не взяв до уваги наявність у позивача перешкоди для прибуття з м. Львова до м. Києва на судове засідання за власний рахунок та за наведених у клопотанні обставин;
- у суду першої інстанції була можливість проведення розгляду справи у режимі відеоконференції, про що свідчить лист голови суду №04/1253/2023 від 04.12.2023;
- знаючи про передбачувану відсутність позивача у судовому розгляді 20.12.2023, суд в оскаржуваному судовому рішенні зазначив про те, що про причини неявки в судове засідання сторони не повідомили;
- судом не було виконано вимоги ст. 189 ЦПК України, зокрема, остаточно не визначено характеру спірних правовідносин, позовних вимог та складу учасників судового процесу; не визначено обставин справи, які підлягають встановленню, не встановлено докази моральної шкоди. Наслідком став розгляд справи за участю відповідача, який не здатен на виконання судового рішення;
- суд розглянув справу за правових обставин ст. 1174 ЦК України, а не процесуальних дій уповноважених осіб органу досудового розслідування в особі Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Львові за ч. 6 ст. 1176 ЦК України, ст. 1166, 1167 ЦК України;
- судом не взято до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, зобов'язавши доводити позивача спричинення йому моральної шкоди;
- судом не взято до уваги висновки Верховного Суду у постанові від 03 лютого 2020 року у справі № 75766977/17-ц щодо обов'язковості застосування практики ЄСПЛ;
- позовна заява містила обґрунтування необхідності відступлення від висновків щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 03.02.2020 ( справа №757/66977/17-ц), від 19.03.2020 (справа №686/13212/19), від 30.01.2019 (справа №199/1478/17) , від 13.05.2020 (справа №638/8636/17-ц), від 03.04.219 (справа №211/7655/15-ц), від 13.03.2019 (справа №338/12193/16-ц), проте суд застосував норму права, якою визнано законним застосування поняття «деліктна відповідальність» та відповідних правовідносин;
- судом не взято до уваги ст. 8, 19, 55 Конституції України;
- позов містить відомості про порушення конституційного права позивача за ст. 129, 129-1 Конституції України, ст. 364, 382 КК України, але це не стало предметом дослідження суду, хоча позов подано з метою захисту цього права позивача;
- суд розглянув Казначейство як відповідача, хоча Казначейство не має правовідносин з позивачем і тому не відповідає статусу відповідача за ч. 1 ст. 170 ЦК України;
- суд розглянув процесуальні дії органу досудового розслідування, хоча той не входить до складу відповідачів.
Відзиву на апеляційну скаргу суду не надходило.
В судовому засіданні ОСОБА_1 апеляційну скаргу підтримав та просив її задовольнити.
Інші учасники справи в судове засідання не з'явились, про день, час та місце розгляду справи повідомлені судом належним чином.
Переглянувши справу за наявними в ній доказами, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав.
Згідно з частинами першою, другою та п'ятою статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Зазначеним вимогам закону рішення суду першої інстанції не відповідає.
Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру (стаття 6 Конвенції).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважує, що процесуальні норми призначені забезпечити належне відправлення правосуддя та дотримання принципу правової визначеності, а також про те, що сторони повинні мати право очікувати, що ці норми застосовуються. Принцип правової визначеності застосовується не лише щодо сторін, але й щодо національних судів (DIYA 97 v. UKRAINE, №19164/04, § 47, від 21 жовтня 2010 року).
Гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами є однією із основних засад (принципів) цивільного судочинства (пункт 3 частини третьої статті 2 ЦПК України).
Ніхто не може бути позбавлений права на інформацію про дату, час і місце розгляду своєї справи або обмежений у праві отримання в суді усної або письмової інформації про результати розгляду його судової справи. Будь-яка особа, яка не є учасником справи, має право на доступ до судових рішень у порядку, встановленому законом (частина перша статті 8 ЦПК України).
Порушення норм процесуального права є обов'язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, неповідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою (пункт 3 частини третьої статті 376 ЦПК України).
Як вбачається з матеріалів справи, позивач неодноразово звертався до суду першої інстанції з клопотанням про забезпечення його участі в розгляді справи в режимі відеоконференції, проте суд у задоволенні такого клопотання відмовив, в тому числі з підстав відсутності належних і допустимих доказів на підтвердження обставин неможливості позивача прибути у судове засідання, а також з огляду на обмежену кількість залів для проведення судових засідань в режимі відеоконференції.
Матеріали справи не містять доказів про те, що позивач повідомлявся про судове засідання, призначене на 20 грудня 2023 року 14.30 год.
Судом також не розглянуто клопотання позивача від 11.11.2023 про його участь в судових засіданнях в режимі відеоконференції на базі Львівського апеляційного суду через майновий, військовий стан та бойові дії, які унеможливлюють його прибуття до міста Києва для участі в судовому розгляді з огляду на вік - 70 років.
Ухваливши у справі заочне рішення, судом першої інстанції не було отримано згоди позивача на таке вирішення справи.
Як вбачається з матеріалів справи, останні не містять доказів направлення позивачу копії ухвали про відкриття провадження у справі та призначення підготовчого засідання, доказів належного повідомлення позивача про дати підготовчих засідань, про направлення позивачу копії ухвали від 09 травня 2023 року про закриття підготовчого провадження та призначення справи до судового розгляду по суті на 20.12.2023.
Згідно з пунктом 3 частини третьої статті 376 ЦПК України розгляд справи судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов'язковим), є обов'язковою підставою для скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення.
За таких підстав суд апеляційної інстанції не може визнати ухвалене по справі рішення таким, що відповідає вимогам законності й обґрунтованості, останнє підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.
Згідно ч. 6 ст. 367 ЦПК України в суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.
З огляду на те, що позовна зава ОСОБА_1 в новій редакції від 11.11.2023 не була предметом розгляду суду першої інстанції, вказана позовна заява судом апеляційної інстанції не розглядається.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 06.10.2018 ОСОБА_1 звернувся до Голови Верховної Ради України зі зверненням №39, в якому повідомив про те, що 25.05.2018 ним було подано заяву /повідомлення про кримінальне правопорушення №10 до директора НАБУ А. Ситника, який відмовився виконати вимоги ст. 214 КПК України.
Ухвалою Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року (справа №760/16535/18) зобов'язано уповноважених осіб НАБУ протягом 24 годин з моменту отримання ухвали слідчого судді внести відповідні відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за заявою (зверненням) ОСОБА_1 за №10.
04.09.2018 до ЄРДР внесено відомості за № 52018000000000844 від 02.09.2018 за ознаками кримінального провадження, передбаченого ч. 1 ст. 364 КК України.
12.09.2018 ОСОБА_1 звернувся до слідчого НАБУ Денисяки О. О. з заявою про визнання його потерпілим у кримінальному провадженні №52018000000000844.
13.09.2018 детектив НАБУ Денисяка О. О. винесла постанову про відмову у визнанні ОСОБА_1 потерпілим у кримінальному провадженні №52018000000000844.
Листом від 16.11.2018 №131-188/43186 в.о. керівника Управління внутрішнього контролю НАБУ М. Юпатіна позивача повідомлено про те, що його звернення №39 від 06.09.2018 в частині щодо можливих порушень в діях працівників Національного бюро, яке надійшло зі САП Генеральної прокуратури України та Комітету з питань запобігання та протидії корупції Верховної Ради України розглянуто.
Встановлено, що на виконання слідчого судді Солом'янського районного суду м. Києва від 27.06.2018 до Єдиного реєстру досудових розслідувань (ЄРДР) внесені відомості та розпочато досудове розслідування у провадженні №52018000000000844 на підставі його заяви від 25.05.2018.
За результатами розгляду заяви №1 від 12.09.2018 детективом Національного бюро Денисякою О. О. винесено постанову про відмову у визнанні позивача потерпілим у зазначеному провадження, яка ним в передбаченому ст. 303-307 КПК України порядку не оскаржувалась.
Також повідомлено, що з 19.10.2018 підслідність у кримінальному провадженні №52018000000000844 визначена за Головним управлінням Національної поліції у Львівській області, слідчими якого забезпечується подальше досудове розслідування (а.с. 20).
13.12.2018 ОСОБА_1 звернувся до слідчого судді Печерського районного суду м. Києва зі скаргою на бездіяльність САП Генеральної прокуратури України щодо невнесення відомостей про кримінальні правопорушення до ЄРДР за заявою від 06.09.2018 №39.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року (справа №757/62010/18-к) зобов'язано уповноважену особу САП Генеральної прокуратури України внести відомості до ЄРДР за заявою ОСОБА_1 від 06.09.2019 №39, розпочати розслідування та через 24 години з моменту внесення таких відомостей надати заявнику витяг з ЄРДР.
Відповідно до копії заяви ОСОБА_3 від 08.08.2019, остання звернулась до ОСОБА_1 з проханням вчинити встановлені законом дії для захисту її прав на законні дії та рішення посадовців влади, організації притягнення винних до відповідальності та забезпечити законну реалізацію народної ініціативи.
Відповідно до копії протоколу зборів групи громадян (активісти) «народна ініціатива» №2 від 30.08.2019, м. Львів, «Санта Барбара», ухвалено припинити виділення коштів на відшкодування витрат ОСОБА_1 на дії по реалізації «Народної ініціативи» через визнання того, що його зусилля не забезпечили захист та втілення у життя «Народної ініціативи» - посадові особи влади відмовились виконати вимоги закону.
В заявах від 22 травня 2021 року ОСОБА_4 та від 01 червня 2021 року - ОСОБА_5 , учасники народної ініціативи 516 громадян, підтвердили, що вони хотіли створити законний та облаштований базар, де можна було б продавати та купляти сільськогосподарську продукцію, що вирощена в селі. ОСОБА_1 взявся забезпечити реалізацію цієї народної ініціативи, зробив дуже багато, але очікуваний результат відсутній. ОСОБА_1 болісно переживає цю свою та загальну невдачу народної ініціативи, втрату свого авторитету, ділової репутації, відчуває приниження, занепокоєння, стрес, розчарування, відчуття несправедливості тощо.
З'ясувавши обставини справи, на які позивач посилався як на підставу своїх вимог, дослідивши надані ним докази, апеляційний суд дійшов висновку, що позов не підлягає задоволенню з таких підстав.
Згідно зі статтею 56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.
Частинами першою-третьою статті 23 ЦК України визначено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.
Спеціальні підстави відповідальності за шкоду, завдану органом державної влади, зокрема органами дізнання, попереднього (досудового) слідства, прокуратури або суду, визначені статтею 1176 ЦК України.
Ці підстави характеризуються особливостями суб'єктного складу заподіювачів шкоди, серед яких законодавець виокремлює посадових чи службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органи досудового розслідування, прокуратури або суду, та особливим способом заподіяння шкоди. Сукупність цих умов і є підставою покладення цивільної відповідальності за завдану шкоду саме на державу.
Шкода, завдана незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується державою лише у випадках вчинення незаконних дій, вичерпний перелік яких охоплюється частиною першою статті 1176 ЦК України, а саме: у випадку незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт.
За відсутності підстав для застосування частини першої статті 1176 ЦК України в інших випадках заподіяння шкоди цими органами діють правила частини шостої цієї статті - така шкода відшкодовується на загальних підставах, тобто виходячи із загальних правил про відшкодування шкоди, завданої органом державної влади, їх посадовими та службовими особами (статті 1173, 1174 цього Кодексу).
Статтею 1174 ЦК України передбачено, що шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.
Правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. Шкода відшкодовується незалежно від вини. Обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із цих складових є підставою для відмови у задоволенні позову.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди визначається залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин, зокрема, тяжкості вимушених змін у життєвих стосунках, ступеня зниження престижу і ділової репутації позивача. При цьому виходити слід із засад розумності, виваженості та справедливості.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
Моральною шкодою визнаються страждання, заподіяні громадянинові внаслідок фізичного чи психічного впливу, що призвело до погіршення або позбавлення можливості реалізації ним своїх звичок і бажань, погіршення відносин з оточуючими людьми, інших негативних наслідків морального характеру. Визначення розміру відшкодування залежить від таких чинників, як характер і обсяг страждань (фізичного болю, душевних і психічних страждань тощо), яких зазнав позивач, можливості відновлення немайнових втрат, їх тривалість, тяжкість вимушених змін у його життєвих і суспільних стосунках, ступінь зниження престижу, репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, і сама можливість такого відновлення у необхідному чи повному обсязі (див. постанову Верховного Суду від 10 листопада 2021 року у справі № 346/5428/17 (провадження № 61-8102св21)).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 12 квітня 2022 року в справі № 686/5244/21 (провадження № 61-14316св21) зазначено, що: «правовою підставою цивільно-правової відповідальності за відшкодування шкоди, завданої рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, є правопорушення, що включає як складові елементи: шкоду, протиправне діяння особи, яка її завдала, причинний зв'язок між ними. За змістом статей 1173, 1174 ЦК України шкода відшкодовується незалежно від вини. Разом з тим, обов'язок доведення наявності шкоди, протиправності діяння та причинно-наслідкового зв'язку між ними покладається на позивача. Відсутність однієї із складової цивільно-правової відповідальності є підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, визначальним у вирішенні такої категорії спорів є доведення усіх складових деліктної відповідальності на підставі чого суди першої та апеляційної інстанцій встановлюють наявність факту заподіяння позивачу посадовими особами органів державної влади моральної шкоди саме тими діями (бездіяльністю), які встановлені судом (суддею).
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду. Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги. Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння. Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Причинний зв'язок між протиправним діянням заподіювача шкоди та шкодою, завданою потерпілому, є однією з обов'язкових умов настання деліктної відповідальності. Визначення причинного зв'язку є необхідним як для забезпечення інтересів потерпілого, так і для реалізації принципу справедливості при покладенні на особу обов'язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Причинно-наслідковий зв'язок між діянням особи та заподіянням шкоди полягає в тому, що шкода є наслідком саме протиправного діяння особи, а не якихось інших обставин. Проста послідовність подій не повинна братися до уваги.
Об'єктивний причинний зв'язок як умова відповідальності виконує функцію визначення об'єктивної правової межі відповідальності за шкідливі наслідки протиправного діяння.
Заподіювач шкоди відповідає не за будь-яку шкоду, а тільки за ту шкоду, яка завдана його діями.
Незгода з процесуальними рішеннями у кримінальному провадженні, які оскаржено в порядку, передбаченому КПК України, та скасування цих рішень в судовому порядку не свідчить про наявність правових підстав для відшкодування моральної шкоди. Наявність певних недоліків у процесуальній діяльності слідчого та прокурора не може свідчити про незаконність їх діяльності як такої й, відповідно, не може бути підставою для безумовного відшкодування шкоди».
Подібні за змістом висновки зроблені у постановах Верховного Суду від 20 січня 2021 року у справі № 686/27885/19 (провадження № 61-8240св20), від 12 лютого 2024 року у справі № 757/4970/22-ц (провадження № 61-1781св23), від 18 вересня 2024 року у справі № 757/63852/21 (провадження № 61-336св24).
У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 19 червня 2024 року у справі № 463/1698/21 (провадження №61-9237св23) зроблено висновок, що «правовою підставою для відшкодування шкоди є не лише сам факт скасування процесуальних рішень, прийнятих прокурором або судом, а встановлення протиправності та систематичної бездіяльності слідчих або посадових осіб органів прокуратури, надмірної тривалості досудового розслідування у кримінальному провадженні та спричинених у зв'язку із цим негативних наслідків для позивачки. Велика Палата Верховного Суду у своїх постановах неодноразово визначала, що протиправну бездіяльність суб'єкта владних повноважень слід розуміти як зовнішню форму поведінки (діяння) цього органу, що полягає (проявляється) у неприйнятті рішення чи у нездійсненні юридично значимих й обов'язкових дій на користь заінтересованих осіб, які на підставі закону та/або іншого нормативно-правового регулювання віднесені до компетенції суб'єкта владних повноважень, були об'єктивно необхідними і реально можливими для реалізації, але фактично не були здійснені. Для визнання бездіяльності протиправною недостатньо одного лише факту несвоєчасного виконання обов'язкових дій, а важливими є також конкретні причини, умови та обставини, через які дії, що підлягали обов'язковому виконанню відповідно до закону, фактично не були виконані чи були виконані з порушенням строків. Значення мають юридичний зміст, значимість, тривалість та межі бездіяльності, фактичні підстави її припинення, а також шкідливість бездіяльності для прав та інтересів особи. Самі по собі строки поза зв'язком з конкретною правовою ситуацією, набором фактів, умов та обставин, за яких розгорталися події, не мають жодного значення. Сплив чи настання строку набувають (можуть набути) правового сенсу в сукупності з подіями або діями, для здійснення чи утримання від яких встановлюється цей строк. Така правова позиція була викладена в постанові Верховного Суду України від 13 червня 2017 року у справі № 12-1393а17 і постановах Великої Палати Верховного Суду від 19 квітня 2018 року у справі № П/9901/137/18 (800/426/17) та від 27 лютого 2020 року у справі № 800/304/17».
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (частина перша статті 13 ЦПК України).
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи (стаття 79 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
У частині першій статті 89 ЦПК України визначено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Звертаючись до суду з даним позовом позивач посилався на те, що внаслідок відмови уповноважених осіб НАБУ та САП Генеральної прокуратури України внести відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР за його заявою (зверненням) за №10 та №39, були порушені його конституційні праві, що спричинило йому моральну шкоду.
На підтвердження бездіяльності вказаних уповноважених осіб позивач посилається на ухвалу Солом'янського районного суду м. Києва від 27 червня 2018 року (справа №760/16535/18) та ухвалу Печерського районного суду м. Києва від 11 лютого 2019 року (справа №757/62010/18-к, яким зобов'язано уповноважених осіб НАБУ та САП Генеральної прокуратури України внести відповідні відомості про кримінальне правопорушення до ЄРДР .
Разом з тим, позивач не довів належними та достатніми доказами факт завдання йому моральної шкоди внаслідок невнесення відомостей про вчинення кримінального правопорушення за його заявою та настанням тих негативних наслідків, на які він посилається.
Ухвала слідчого судді про задоволення скарги ОСОБА_1 на бездіяльність вказаних осіб свідчить про реалізацію ним передбаченого КПК України права на оскарження відповідних процесуальних рішень та не є безумовною підставою для відшкодування моральної шкоди.
Долучені до позовної заяви копія протоколу зборів групи громадян (активісти) «народна ініціатива» №2 від 30.08.2019, на яких було прийнято рішення припинити виділення коштів на відшкодування витрат ОСОБА_1 на дії по реалізації «Народної ініціативи», а також заяви ОСОБА_4 та ОСОБА_5 , учасників народної ініціативи 516 громадян, про те, що ОСОБА_1 болісно переживає через невдачу народної ініціативи та втрату свого авторитету й ділової репутації не є достатніми доказами на підтвердження факту завдання йому моральної шкоди внаслідок протиправності дій уповноважених осіб САП та НАБУ.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року в справі № 242/4741/16-ц зазначено, що: «Держава діє у цивільних відносинах на рівних правах з іншими учасниками цих відносин (частина перша статті 167 ЦК України). Держава набуває і здійснює цивільні права та обов'язки через органи державної влади у межах їхньої компетенції, встановленої законом (стаття 170 ЦК України).
Позивачем і відповідачем можуть бути фізичні і юридичні особи, а також держава (частина друга статті 48 ЦПК України). Державу представляють відповідні органи державної влади в межах їх компетенції через свого представника (частина четверта статті 58 ЦПК України).
Отже, у цивільному судочинстві держава бере участь у справі як сторона через відповідний її орган, наділений повноваженнями саме у спірних правовідносинах, зокрема і представляти державу в суді (постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 5023/10655/11 (провадження № 12-161 гс 18) (пункт 6.22), від 21 серпня 2019 року у справі № 761/35803/16-ц (постанова
№ 14-316 цс 19) (пункт 33), від 18 грудня 2019 року у справі № 688/2479/16-ц (провадження № 14-447 цс 19) (пункт 28)), зазвичай, орган, діями якого завдано шкоду.
Разом із тим, залучення або ж незалучення до участі у таких категоріях спорів Державної казначейської служби України чи її територіального органу не впливає на правильність визначення належного відповідача у справі, оскільки відповідачем є держава, а не Державна казначейська служба України чи її територіальний орган (постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 листопада 2019 року у справі
№ 242/4741/16-ц (провадження № 14-515 цс 19) (пункт 44))».
Позивачем не залучено до участі в справі органи, діями яких за його твердженням було завдано шкоду та які наділені повноваженнями представляти державну в суді, що є самостійною підставою для відмови в задоволенні позову.
Посилання в апеляційній скарзі на необхідність врахування висновків, викладених у постанові Верховного Суду України від 27 вересня 2017 року у справі № 6-1435цс17, постанові Верховного Суду від 10 лютого 2021 року у справі № 761/24143/19 є необґрунтованими, оскільки висновки у цих справах і у справі, яка переглядається, а також встановлені судами фактичні обставини, що формують зміст правовідносин, є різними, у зазначеній справі суди виходили з конкретних обставин справи та фактично-доказової бази з урахуванням наданих сторонами доказів, оцінюючи їх у сукупності.
Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне апеляційну скаргу задовольнити частково, оскаржуване судове рішення скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову.
Керуючись ст. 367, 368, 374, 376, 381-384 ЦПК України суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.
Заочне рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 грудня 2023 року скасувати.
Ухвалити нове судове рішення.
В задоволенні позову ОСОБА_1 до Держави Україна через Державну казначейську службу України про відшкодування шкоди, завданої органом досудового розслідування відмовити.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повне судове рішення складено 09.12.2024.
Суддя - доповідач Г. М. Кирилюк
Судді: І. М. Рейнарт
Т. І. Ящук