29 жовтня 2024 рокуСправа №160/23727/24
Дніпропетровський окружний адміністративний суд у складі:
Головуючого судді Царікової О.В.,
розглянувши у письмовому провадженні у місті Дніпро адміністративну справу за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57; ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,-
02.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява ОСОБА_1 до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області, Державної судової адміністрації України, в якій позивач просить:
- визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;
- зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.;
- визнати протиправними дій Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.;
- зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що позивач працює на посаді судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, однак з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно Територіальне управління ДСА України в Дніпропетровській області як розпорядник бюджетних коштів протиправно здійснювало нарахування і виплату належної суддівської винагороди, виходячи не із розміру, встановленого законом про Державний бюджет України на відповідний рік прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3028,00 грн у 2024 році), а виходячи із розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, встановленого законом про Державний бюджет у розмірі 2102,00 грн. На думку позивача, такі дії мають своїм наслідком виплату йому суддівської винагороди з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно у розмірі, меншому, ніж визначений Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ, а отже, останні порушують права позивача. На підставі викладеного, позивач просить суд задовольнити позовні вимоги.
Ухвалою Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 06.09.2024 відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами загального позовного провадження. Підготовче засідання призначено на 26.09.2024. Останнє судове засідання у справі відбулось 29.10.2024.
11.09.2024 до Дніпропетровського окружного адміністративного суду через систему «Електронний суд» від Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області надійшов відзив на адміністративний позов (вх. №35971/24), в якому останній заперечив проти задоволення позовних вимог. В обґрунтування своєї позиції відповідач зазначив, що Законом України «Про судоустрій і статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі Закон №1402-VІІІ) визначено базовий розмір посадового окладу судді місцевого суду, який становить 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. При цьому, норма частини третьої статті 135 Закону №1402-VІІІ є бланкетною, оскільки встановлює лише кількість прожиткових мінімумів для обчислення базового розміру посадового окладу судді місцевого суду (30), але не встановлює розміру прожиткового мінімуму, який необхідний для цього. Нормативним доповненням до зазначеної статті є відповідні законодавчі положення Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік від 09.11.2023 №3460-ІХ. Так, відповідно до Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» від 09.11.2023 №3460-ІХ встановлено прожитковий мінімум, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді з 1 січня 2102 гривні. Також, посилається на те, що Територіальне управління здійснює всі нарахування і виплати лише в межах бюджетних асигнувань. На підставі викладеного відповідач просив суд відмовити в задоволенні позовних вимог.
У судове засідання, призначене на 29.10.2024, представники сторін не з'явились, про дату, час і місце розгляду справи повідомлені належним чином. Позивач подав до суду заяву про розгляд справи без його участі (вх. № 36050/24). Відповідач також просив у відзиві на позовну заяву (вх. №35971/24) про розгляд справи без участі останнього.
Відповідно до ч. 1 ст. 205 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Письмове провадження розгляд і вирішення адміністративної справи або окремого процесуального питання в суді першої, апеляційної чи касаційної інстанції без повідомлення та (або) виклику учасників справи та проведення судового засідання на підставі матеріалів справи у випадках, встановлених цим Кодексом (п. 10 ч. 1 ст. 4 КАС України).
Таким чином, суд дійшов висновку про продовження розгляду справи в порядку письмового провадження відповідно до п. 10 ч. 1 ст. 4 та ч. 9 ст. 205 КАС України.
Дослідивши матеріали справи, з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується адміністративний позов, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд приходить до наступних висновків.
Указом Президента України від 05.08.2020 №312/2020 «Про призначення суддів» ОСОБА_1 призначено на посаду судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області.
Згідно з наказом голови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №161-к від 10 серпня 2020 року «Про зарахування до штату суду судді Васюченка О.Г.», ОСОБА_1 зараховано до штату Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області на посаду судді.
Наказом голови Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області №241-К від 16 грудня 2024 року «Про обчислення стажу роботи суддів, який дає право на одержання щомісячної доплати за вислугу років» ОСОБА_1 встановлено щомісячну доплату в розмірі 20% від посадового окладу.
Позивач зазначає, що за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно позивачу повинна бути нарахована суддівська винагорода, для визначення розміру якої слід використовувати посадовий оклад, виходячи з розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 01 січня 2024 року.
Надаючи правову оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає таке.
Згідно ст. 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Частиною 2 ст. 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 43 Конституції України, серед іншого, визначено, що кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Статтею 130 Конституції України установлено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України «Про судоустрій та статус суддів» від 02.06.2016 №1402-VІІІ (далі Закон №1402-VІІІ).
Судоустрій і статус суддів в Україні визначаються Конституцією України та законом. Зміни до цього Закону можуть вноситися виключно законами про внесення змін до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» (ст. 4 Закону №1402-VІІІ).
Суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами (ч. 1 ст. 135 Закону № 1402-VІІІ).
Суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом. Суддівська винагорода складається з посадового окладу та доплат за: 1) вислугу років; 2) перебування на адміністративній посаді в суді; 3) науковий ступінь; 4) роботу, що передбачає доступ до державної таємниці (ч. 2 ст. 135 Закону №1402-VІІІ).
Відповідно до частини третьої статті 135 Закон №1402-VIII базовий розмір посадового окладу судді становить: 1) судді місцевого суду 30 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 2) судді апеляційного суду, вищого спеціалізованого суду 50 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року; 3) судді Верховного Суду 75 прожиткових мінімумів для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» установлено у 2021 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2189 гривень, з 1 липня 2294 гривні, з 1 грудня 2393 гривні, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 1921 гривня, з 1 липня 2013 гривень, з 1 грудня 2100 гривень; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2395 гривень, з 1 липня 2510 гривень, з 1 грудня 2618 гривень; працездатних осіб: з 1 січня 2270 гривень, з 1 липня 2379 гривень, з 1 грудня 2481 гривня; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівникам інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури: з 1 січня 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність: з 1 січня 1769 гривень, з 1 липня 1854 гривні, з 1 грудня 1934 гривні.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік» установлено у 2022 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2393 гривні, з 1 липня 2508 гривень, з 1 грудня 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років: з 1 січня 2100 гривень, з 1 липня 2201 гривня, з 1 грудня 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років: з 1 січня 2618 гривень, з 1 липня 2744 гривні, з 1 грудня 2833 гривні; працездатних осіб: з 1 січня 2481 гривня, з 1 липня 2600 гривень, з 1 грудня 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді: з 1 січня 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів: з 1 січня 2102 гривні;
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» установлено у 2023 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць на одну особу в розрахунку на місяць 2589 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років 2272 гривні; дітей віком від 6 до 18 років 2833 гривні; працездатних осіб 2684 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень.
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» установлено у 2024 році прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі 2920 гривень, а для основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років 2563 гривні; дітей віком від 6 до 18 років 3196 гривень; працездатних осіб 3028 гривень; працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадових окладів працівників інших державних органів, оплата праці яких регулюється спеціальними законами, а також працівників податкових і митних органів, - 2102 гривні; працездатних осіб, який застосовується для визначення посадового окладу прокурора окружної прокуратури, - 1600 гривень; осіб, які втратили працездатність, - 2361 гривня.
Відповідно до статті 46 Конституції України, Закон України «Про прожитковий мінімум» від 15.07.1999 №966-XIV (далі Закон №966-XIV) дає визначення прожитковому мінімуму, закладає правову основу для його встановлення, затвердження та врахування при реалізації державою конституційної гарантії громадян на достатній життєвий рівень.
Обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків (ч. 9 ст. 135 Закону №1402-VІІІ).
Засади та порядок фінансування судів установлені статтями 148, 149 Закону №1402-VIII.
Статтею 148 Закону №1402-VIII визначено, що фінансування всіх судів в Україні здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України.
Видатки загального фонду Державного бюджету України на утримання судів належать до захищених статей видатків Державного бюджету України.
Функції головного розпорядника коштів Державного бюджету України щодо фінансового забезпечення діяльності судів здійснюють:
Верховний Суд щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Вищий спеціалізований суд щодо фінансового забезпечення його діяльності;
Державна судова адміністрація України щодо фінансового забезпечення діяльності всіх інших судів, діяльності Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України;
Вища рада правосуддя щодо фінансового забезпечення її діяльності.
Функції розпорядника бюджетних коштів щодо місцевих судів здійснюють територіальні управління Державної судової адміністрації України.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України визначаються окремим рядком щодо Верховного Суду, Вищої ради правосуддя, апеляційної палати вищого спеціалізованого суду, а також у цілому щодо апеляційних, місцевих судів.
Видатки кожного місцевого та апеляційного суду всіх видів та спеціалізації, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, органів суддівського самоврядування, Національної школи суддів України, Служби судової охорони та Державної судової адміністрації України визначаються у Державному бюджеті України в окремому додатку.
Видатки на утримання судів у Державному бюджеті України не можуть бути скорочені в поточному фінансовому році.
Відповідно до ч. 1 ст. 149 Закону №1402-VIII суди фінансуються згідно з кошторисами і щомісячними розписами видатків, затвердженими відповідно до вимог цього Закону, у межах річної суми видатків, визначених Державним бюджетом України на поточний фінансовий рік, у порядку, встановленому Бюджетним кодексом України.
Повноваження та види розпорядників бюджетних коштів визначені статтею 22 Бюджетного кодексу України (далі БК України), відповідно до частини першої якої, за обсягом наданих повноважень розпорядники бюджетних коштів поділяються на головних розпорядників бюджетних коштів та розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня. Головними розпорядниками бюджетних коштів можуть бути виключно: за бюджетними призначеннями, визначеними законом про Державний бюджет України, Державна судова адміністрація України, інші установи, уповноважені законом або Кабінетом Міністрів України на реалізацію державної політики у відповідній сфері, в особі їх керівників (п. 1 ч. 2 ст. 22 БК України).
Відповідно до частини п'ятої статті 22 БК України головний розпорядник бюджетних коштів, зокрема, отримує бюджетні призначення шляхом їх затвердження у законі про Державний бюджет України (рішенні про місцевий бюджет); приймає рішення щодо делегування повноважень на виконання бюджетної програми розпорядниками бюджетних коштів нижчого рівня та/або одержувачами бюджетних коштів, розподіляє та доводить до них у встановленому порядку обсяги бюджетних асигнувань (пункт 3); затверджує кошториси розпорядників бюджетних коштів нижчого рівня (плани використання бюджетних коштів одержувачів бюджетних коштів), якщо інше не передбачено законодавством (пункт 4).
Частиною 1 ст. 23 БК України встановлено, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення, якщо інше не передбачено законом про Державний бюджет України.
Ключовим питанням є правомірність нарахування і виплати позивачу у спірний період суддівської винагороди, виходячи з приписів статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік», з розміру прожиткового мінімуму на одну особу в розрахунку на місяць для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн.
Однією з гарантій належного здійснення правосуддя є створення необхідних умов для діяльності суддів, їх правового, соціального захисту та побутового забезпечення.
Визначені Конституцією України та спеціальним законодавчим актом (Законом України «Про судоустрій і статус суддів») гарантії незалежності суддів є невід'ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом.
Конституційний принцип незалежності суддів означає також конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. Окреслену правову позицію стосовно гарантій незалежності суддів було висловлено у низці Рішень Конституційного Суду України, зокрема в рішеннях від 20.03.2002 №5-рп/2002, від 01.12.2004 №19-рп/2004, від 11.10.2005 №8-рп/2005, від 22.05.2008 №10-рп/2008, від 03.0.2013 №3-рп/2013, а також від 04.12.2018 №11-р/2018.
Система правового захисту суддів, зокрема їх матеріального забезпечення, встановлена Законом України «Про судоустрій і статус суддів», положення якого узгоджуються з вимогами міжнародно-правових актів щодо незалежності суддів і спрямовані на забезпечення стабільності досягнутого рівня гарантій незалежності суддів, а також є гарантією поваги до гідності людини, її прав та основоположних свобод.
Необхідно також указати, що у пункті 62 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських суддів до Комітету міністрів Ради Європи щодо стандартів незалежності судової влади та незмінюваності суддів підкреслюється, що в цілому важливо (особливо для нових демократичних країн) передбачити спеціальні правові положення, що захищають грошову винагороду суддів від скорочення, а також забезпечити положення, що гарантують збільшення оплати праці суддів відповідно до зростання вартості життя.
Виплата суддівської винагороди регулюється статтею 130 Конституції України та статтею 135 Закону України №1402-VIII. Норми інших законодавчих актів до цих правовідносин (щодо виплати суддівської винагороди) застосовуватися не можуть.
З 30.09.2016 набрали чинності зміни, внесені до Конституції України згідно із Законом України №1402-VIII.
Цим Законом, серед іншого, статтю 130 Конституції України викладено в новій редакції, текст якої зазначено вище.
Конституція України у редакції Закону №1402-VIII вперше містить положення, які закріплюють спосіб визначення розміру суддівської винагороди, а саме, що розмір винагороди встановлюється законом про судоустрій.
З цією конституційною нормою співвідносяться норми частини першої статті 135 указаного Закону, які дають чітке розуміння, що єдиним нормативно-правовим актом, яким повинен і може визначатися розмір суддівської винагороди є Закон про судоустрій.
Розмір суддівської винагороди визначено у статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», який з огляду як на свою назву, так і сферу правового регулювання (означену в преамбулі) є законом про судоустрій в значенні частини другої статті 130 Конституції України.
Статтею 130 Конституції України закріплено, що розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Разом із цим розмір посадового окладу судді, який є складовим елементом суддівської винагороди, напряму залежить від прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
Відповідно до статті 46 Конституції України визначення прожиткового мінімуму, закладення правової основи для його встановлення, затвердження тощо наведено у Законі України від 15.07.1999 №966-ХІV «Про прожитковий мінімум».
Відповідно до статті 1 цього Закону прожитковий мінімум вартісна величина достатнього для забезпечення нормального функціонування організму людини, збереження його здоров'я набору продуктів харчування (далі набір продуктів харчування), а також мінімального набору непродовольчих товарів (далі набір непродовольчих товарів) та мінімального набору послуг (далі набір послуг), необхідних для задоволення основних соціальних і культурних потреб особистості.
Прожитковий мінімум визначається нормативним методом у розрахунку на місяць на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення: дітей віком до 6 років; дітей віком від 6 до 18 років; працездатних осіб; осіб, які втратили працездатність. До працездатних осіб відносяться особи, які не досягли встановленого законом пенсійного віку.
У змісті наведеної норми Закону №966-XIV закріплено вичерпний перелік основних соціальних і демографічних груп населення відносно яких визначається прожитковий мінімум.
Статтею 4 зазначеного Закону встановлено, що прожитковий мінімум на одну особу, а також окремо для тих, хто відноситься до основних соціальних і демографічних груп населення, щороку затверджується Верховною Радою України в законі про Державний бюджет України на відповідний рік. Прожитковий мінімум публікується в офіційних виданнях загальнодержавної сфери розповсюдження.
Законом №966-XIV не визначено такого виду прожиткового мінімуму, як прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді.
Водночас, цим Законом судді не віднесені до соціальної демографічної групи населення стосовно яких прожитковий мінімум повинен встановлюватися окремо.
Натомість, статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2022 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік», статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» разом із встановленням на 1 січня 2021, 2022, 2023, 2024 року прожиткових мінімумів, у тому числі, для працездатних осіб в розмірі: 2270,00 грн, 2481,00 грн, 2684,00 грн, 3028,00 грн, був введений такий новий вид прожиткового мінімуму як «прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді», розмір якого становить: 2102,00 грн. До 2021 року відповідачем для розрахунку базового розміру посадового окладу застосовувався прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлювався на 1 січня відповідного календарного року, як це передбачено статтею 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Варто зазначити, що зміни до Закону України «Про судоустрій і статус суддів» в частині, яка регламентує розмір суддівської винагороди у період, про який мовиться в адміністративному позові (2024 рік), а також в Закон №966-XIV щодо визначення прожиткового мінімуму не вносилися, тож законних підстав для зменшення розміру прожиткового мінімуму, який встановлено для працездатних осіб на 1 січня календарного року, з метою визначення суддівської винагороди, немає.
Для спірних правовідносин спеціальними є норми статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», які у часі прийняті раніше, мають пріоритет стосовно пізніших положень Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік».
Як зазначено у Рішенні Конституційного Суду України від 18.06.2020 №5-рп(ІІ)/2020, до судів різних видів юрисдикції висунуто вимогу застосовувати класичні для юридичної практики формули (принципи): «Закон пізніший має перевагу над давнішим» (lex posterior derogat priori) «закон спеціальний має перевагу над загальним» (lex specialis derogat generali) «закон загальний пізніший не має переваги над спеціальним давнішим» (lex posterior generalis non derogat priori speciali). Якщо суд не застосовує цих формул (принципів) за обставин, що вимагають від нього їх застосування, то принцип верховенства права (правовладдя) втрачає свою дієвість.
Водночас, Закони України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», «;Про Державний бюджет України на 2022 рік», «;Про Державний бюджет України на 2023 рік», «;Про Державний бюджет України на 2024 рік», фактично змінили складову для визначення базового розміру посадового окладу судді, що порушує гарантії незалежності суддів, одна з яких передбачена частиною другою статті 130 Конституції України і частиною третьою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
Закон України про Державний бюджет України на відповідний рік не повинен містити інакшого чи додаткового правового регулювання правовідносин, що охоплюються предметом регулювання інших законів України, особливо тієї сфери суспільних відносин, для яких діють спеціальні (виняткові) норми.
Конституція України не надає закону про Державний бюджет України вищої юридичної сили стосовно інших законів.
Тобто, у національному законодавчому полі існує колізія положень двох нормативно-правових актів рівня закону, подолати яку можливо застосувавши загальний принцип права «спеціальний закон скасовує дію загального закону» (Lex specialis derogate generali). Такий підхід використовується у випадку конкуренції норм: коли на врегулювання суспільних відносин претендують загальні та спеціальні норми права.
Отже, за таким правовим підходом, при конкуренції норм необхідно застосовувати правило пріоритетності норм спеціального закону (lex specialis ), тобто Закону №1402-VIII, а положення Закону №966-XIV вважати загальними нормами (lex generalis).
На такий аспект законодавчого регулювання звернув увагу Конституційний Суд України у Рішеннях від 09.07.2007 №6-рп/2007 (справа про соціальні гарантії громадян) та від 22.05.2008 №10-рп/2008 (справа щодо предмета та змісту закону про Державний бюджет України).
Отже, Законом №1402-VIII закріплено, що для визначення розміру суддівської винагороди до уваги може братися лише прожитковий мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 1 січня календарного року. Оскільки указана конституційна гарантія незалежності суддів не може порушуватися і змінюватися без внесення відповідних змін до закону про судоустрій, відповідач неправильно визначився із розрахунковою величиною посадового окладу застосувавши в розрахунку іншу величину, відмінну від тієї, що визначена спеціальним законом.
Щодо питання матеріального забезпечення суддів Європейський Суд з прав людини у своєму рішенні у справі «Зубко та інші проти України» від 26.04.2006 зазначив, що неспроможність держави вчасно виплачувати суддям їх виплати є несумісною з потребою їх здатності виконувати свої професійні функції неупереджено, щоб не зазнавати тиску і впливу на поведінку; неспроможність держави гарантувати адекватну та своєчасну виплату винагороди національним суддям та невизначеність, у якій вони залишаються, порушує справедливий баланс, що має виникнути між потребами державного інтересу та необхідністю захистити права заявників на мирне володіння своїм майном.
Необхідно підкреслити, що при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів, що регулюють питання правового статусу суддів, не допускається звуження змісту та обсягу визначених Конституцією України та законом гарантій незалежності судді.
Ураховуючи вищевикладене, заміна гарантованої Конституцією України однієї зі складових суддівської винагороди прожиткового мінімум для працездатних осіб, розмір якого встановлено на 01.01.2021, на 01.01.2022, на 01.01.2023, на 01.01.2024, на іншу розрахункову величину, яка Законом України «Про судоустрій і статус суддів» не передбачена (прожитковий мінімум для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді 2102,00 грн, на підставі Закону України «Про Державний бюджет України») було неправомірним.
Аналогічна правова позиція щодо застосування статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік», статті 135 Закону в подібних правовідносинах викладена у постановах Верховного Суду від 30.11.2021 у справі №360/503/21, від 10.11.2021 у справі №400/2031/21, від 22.06.2023 у справі №400/4904/21, від 24.07.2023 у справі №280/9563/21, від 25.07.2023 у справі №120/2006/22-а, від 26.07.2023 у справі №240/2978/22, від 27.07.2023 у справі №240/3795/22, від 04.09.2023 у справі №380/25627/21.
З метою ефективного способу захисту порушених прав позивача суд дійшов висновку про наявність підстав для визнання протиправними дій територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.
З огляду на викладене, слід зобов'язати територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Крім того, суд звертає увагу, що невиплата позивачу суддівської винагороди в повному обсязі пов'язана з бездіяльністю Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів щодо фінансового забезпечення діяльності усіх судів, крім Верховного Суду (ст. 148 Закону № 1402-VIII).
З урахуванням статусу Державної судової адміністрації України, як головного розпорядника бюджетних коштів та учасника бюджетного процесу, у питаннях фінансування судової системи Верховний Суд у постанові від 24.09.2020 у справі №280/788/19 дійшов висновку про правильність рішення судів у спорі «щодо розміру суддівської винагороди», яким зобов'язано Державну судову адміністрацію України здійснити фінансування розпорядника коштів нижчого рівня для проведення виплати судді недоотриманих сум суддівської винагороди.
Доводи відповідача-1 щодо необхідності застосування у спірних правовідносинах правових висновків Верховного Суду, наведених у постанові від 26.09.2018 у справі №820/1853/17, суд вважає необґрунтованими, оскільки спірні правовідносини у цій справі, та справі № 820/1853/17 врегульовані різними нормами права та спір стосувався інших підстав, зокрема судом касаційної інстанції було розглянуто спір щодо застосування частини третьої статті 133 Закону України «Про судоустрій та статус суддів» від 07.07.2010 № 2453-VI, в якій встановлений посадовий оклад судді місцевого суду на рівні 10 мінімальних заробітних плат, та зазначено, що пунктом 3 розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону України від 06.12.2016 № 1774-VІІІ «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України» установлено, що мінімальна заробітна плата (3200 грн) після набрання чинності цим законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат.
Отже, враховуючи вищенаведене суд приходить до висновку про наявність протиправної бездіяльності Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди позивача за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028,00 грн, та підстав зобов'язати Державну судову адміністрації України вчинити такі дії.
Правомірність обрання судом такого способу захисту порушеного права підтверджена Верховним Судом у постановах від 15.08.2023 у справі № 120/19262/21-а, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/22, від 27.07.2023 у справі № 240/3795/23.
Згідно ч. ч. 1, 2 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Оцінюючи усі докази, які були досліджені судом у їх сукупності, а також обставини, встановлені у ході судового розгляду справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є такими, що підлягають задоволенню в повному обсязі.
Оскільки позивач звільнений від сплати судового збору відповідно до закону, а докази понесення останнім інших судових витрат відсутні, виходячи з положень ст. 139 КАС України розподіл судових витрат не здійснюється.
Керуючись ст.2, 72-77, 139, 243-246, 255, 262 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ) до Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області (49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 57; ЄДРПОУ 26239738), Державної судової адміністрації України (01601, м. Київ, вул. Липська, 18/5 ЄДРПОУ 26255795) про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії, задовольнити повністю.
Визнати протиправною бездіяльність Державної судової адміністрації України щодо незабезпечення Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області в повному обсязі бюджетними асигнуваннями для проведення видатків з виплати суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
Зобов'язати Державну судову адміністрацію України забезпечити Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області бюджетними асигнуваннями для здійснення видатків з виплати суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, виходячи з встановленого на 01.01.2024 прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розмір якого складає 3028 грн.
Визнати протиправними дії Територіального управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області щодо нарахування та виплати судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 суддівської винагороди за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 включно, обчисленої виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб, який застосовується для визначення базового розміру посадового окладу судді в розмірі 2102 грн.
Зобов'язати Територіальне управління Державної судової адміністрації України в Дніпропетровській області провести нарахування та виплату суддівської винагороди судді Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області ОСОБА_1 на підставі статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» за період з 01.06.2024 до 31.08.2024 виходячи з прожиткового мінімуму для працездатних осіб встановленого на 01.01.2024 у розмірі 3028 грн, з урахуванням виплачених сум та з утриманням передбачених законом податків та обов'язкових платежів.
Розподіл судових витрат не здійснюється.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до вимог статті 255 Кодексу адміністративного судочинства України та може бути оскаржене в строки, передбачені статтею 295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Повний текст рішення складений 29.10.2024.
Суддя О.В. Царікова