Справа №635/11030/23 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2182/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч. 1 ст. 111-2 КК України
Іменем України
23 жовтня 2024 року колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Харківського апеляційного суду в складі:
головуючого - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
захисника - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у режимі відеоконференції у приміщенні суду в м. Харкові кримінальне провадження за апеляційною скаргою захисника на ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 , -
встановила:
Вказаною ухвалою клопотання прокурора Дергачівської окружної прокуратури Харківської області про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_7 - задоволено.
Продовжено обвинуваченому ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого частиною 1 статті 111-2 КК України, запобіжний захід у вигляді тримання під вартою без визначення розміру застави в Державній установі «Харківський слідчий ізолятор» строком на шістдесят днів - до 16 листопада 2024 року включно.
Строк дії ухвали встановлено до 16 листопада 2024 року включно.
Не погодившись із зазначеною ухвалою суду першої інстанції захисник в апеляційній скарзі просить ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2024 року скасувати та постановити нову ухвалу, якою відмовити прокурору у клопотанні.
Доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що до підзахисного ОСОБА_8 був застосований запобіжний захід у вигляді тримання під вартою 22.09.2023, та на даний час справа знаходиться у судовому розгляді на стадії підготовчого судового засідання. Дієвість кримінального провадження відсутня.
Крім того, захисник звертала увагу на те, що ухвалення рішення про продовження дії запобіжного заходу передбачає необхідність дослідження і наявність або відсутність ризиків, і обґрунтованість повідомленої підозри, тобто достатність даних доказів існування суспільно небезпечного діяння та причетності певної особи до його вчинення. Оскаржувана ухвала не відповідає повноті судового розгляду.
Заслухавши доповідь головуючого судді, доводи захисника та обвинуваченого, які підтримали вимоги апеляційної скарги, дослідивши представлені матеріали кримінального провадження, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи із наступного.
Відповідно до ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим ст. 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 176 цього Кодексу.
Колегією суддів встановлено, що судом першої інстанції при розгляді питання про продовження строку тримання під вартою стосовно обвинуваченого ОСОБА_7 була заслухана думка прокурора, обвинуваченого та його захисника з цього приводу, які в подальшому були оцінені судом першої інстанції в сукупності та стали підставою для прийняття рішення.
В обґрунтування прийнятого рішення, суд першої інстанції, враховуючи, що передбачені пп. 1, 3, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України ризики продовжують існувати, а також оцінюючи сукупність обставин, а саме: відсутність у обвинуваченого законних джерел заробітку, а також наявність повідомлення ОСОБА_7 про підозру у вчиненні інших кримінальних правопорушень, передбачених частиною 1 статті 111-2 КК України, частиною 2 статті 246 КК України, частиною 4 статті 185 КК України, обвинувальні акти яких направлені до суду та перебувають на розгляді. З огляду на конкретні обставини справи та на суспільну небезпечність діяння, а також тяжкість покарання за особливо тяжкий злочин, у вчиненні якого, обвинувачується ОСОБА_7 , суд дійшов висновку про відсутність беззаперечних стримуючих факторів, що може виключати наявність зазначених ризиків.
Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим, постановленим з дотриманням зазначених вимог чинного та міжнародного законодавства та погоджується з висновками щодо продовження існування ризиків передбачених ст. 177 КПК України, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створить загрозу суспільству.
Так, ОСОБА_7 обвинувачуються у вчиненні злочину проти основ національної безпеки України, передбаченого ч.1 ст. 111-2 КК України, яке відповідно до ст. 12 КК України відноситься до особливо тяжких злочинів та за яке передбачене покарання у виді позбавлення волі на строк від десяти до дванадцяти років з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк від десяти до п'ятнадцяти років та з конфіскацією майна або без такої.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченому переховуватися від суду, суд бере до уваги, що існує певна ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину може вдатися до відповідних дій.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Також суд апеляційної інстанції враховує положення ч. 6 ст. 176 КПК України, якою передбачено, що під час дії воєнного стану до осіб, які підозрюються або обвинувачуються у вчиненні злочинів, передбачених статтями 109-1142, 258-2586, 260, 261, 437-442 Кримінального кодексу України, за наявності ризиків, зазначених у статті 177 цього Кодексу, застосовується запобіжний захід, визначений пунктом 5 частини першої цієї статті.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Згідно сформованої практики Європейського суду з прав людини, тримання особи під вартою може бути виправдане, якщо існують реальні ознаки наявності справжнього суспільного інтересу, який незважаючи на презумпцію невинуватості, переважає принцип поваги до особистої свободи. Застосовуючи запобіжний захід у виді тримання під вартою, необхідно виходити із того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права підозрюваного, а й високі стандарти охорони прав і інтересів як суспільства, так і потерпілого. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суспільства більшої суворості в оцінці цінностей суспільства («Летельє проти Франції»).
Крім того, відповідно усталеної практики Європейського суду з прав людини, право людини на свободу є основоположним, але не абсолютним та може бути обмежено з огляду на суспільний інтерес.
При цьому належить врахувати, що саме внаслідок суспільної небезпечності дій є об'єктивні підстави вважати, що обвинувачений може переховуватись від правоохоронних органів та суду, що в свою чергу призведе до порушення розумних строків судового розгляду, а також належне дотримання сторонами їх процесуальних прав та обов'язків.
Доводи апеляційної скарги щодо не доведеності ризиків та не підтвердження їх існування спростовані матеріалами кримінального провадження та не свідчать про прийняття судом першої інстанції необґрунтованого рішення.
З огляду на значимі для даного провадження обставини, на переконання колегії суддів, суд першої інстанції прийняв рішення на основі всебічно з'ясованих обставин, з якими закон пов'язує можливість продовження виключного запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, при цьому дослідив належним чином всі наявні в матеріалах провадження відомості та навів в ухвалі мотиви, з яких прийняв відповідне рішення.
За таких обставин, колегія суддів вбачає, що застосування інших, більш м'яких запобіжних заходів не зможе забезпечити виконання обвинуваченим його процесуальних прав та обов'язків, що безпосередньо впливає на дотримання розумних строків судового розгляду.
З урахуванням зазначеного, колегія суддів приходить до висновку про законність та обґрунтованість ухвали суду першої інстанції про продовження строку дії запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 та відсутності жодних підстав для зміни чи скасування рішення за доводами апеляційної скарги захисника обвинуваченого.
Крім цього, колегія суддів звертає увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання вимог розумності строків, встановлених ст. 28 КПК України.
Керуючись ст. ст. 404, 405, 407, 418, 419 КПК України, колегія суддів
Апеляційну скаргу захисника залишити без задоволення.
Ухвалу Харківського районного суду Харківської області від 18 вересня 2024 року про продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Звернути увагу суду першої інстанції на необхідність дотримання розумних строків судового розгляду, з урахуванням тривалого перебування обвинуваченого під вартою.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий -
Судді: