06.12.2024 Справа № 756/11655/24
Унікальний номер 756/11655/24
Провадження номер 2/756/5064/24
04 грудня 2024 року м. Київ
Оболонський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді - Шролик І.С.,
секретар судового засідання - Лисенко Д.О.,
за участі представника позивача - Шалашової В.І.
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по сплаті процентів, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за договором позики,
Короткий зміст позовних вимог.
У вересні 2024 року позивач ОСОБА_2 через свого представника - адвоката Шалашову В.І., засобами поштового зв'язку звернулася до суду з позовом, в якому просить стягнути з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 суму заборгованості за договором позики від 18 червня 2021 року в розмірі 405 532,92 грн, з яких: 167 332,15 грн - проценти за договором позики; 137 707,45 грн - інфляційні втрати позики; 59 340,46 грн - 3% річних за позикою; 30 351,20 - інфляційні втрати відсотків за позикою; 10 801,66 грн - 3% річних процентів за позикою.
В обґрунтування заявлених вимог позивач вказує, що 18 червня 2021 року між сторонами укладений договір позики, за умовами якого, позивачка надала в борги відповідачу кошти у розмірі 1 763 650,00 грн., що на дату укладання договору еквівалентно 65000 доларів США, за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання Договору, терміном повернення до 01 червня 2022 року. Відповідачем повернуто суму, еквівалентну 8 750доларів США. Сума неповернутої заборгованості станом на 16 вересня 2023 року становила 2165625,00 грн., що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками еквівалентно 56250 доларів США.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 10 червня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 18 червня 2021 року в сумі 2165625 грн. Вирішено питання розподілу судових витрат.
Посилаючись на положення ст.625,1048 ЦК України просить стягнути з відповідача відсотки за користування коштами на рівні облікової ставки НБУ за період дії договору з 18 червня 2021 року по 18 червня 2022 року, три відсотки річних за несвоєчасне повернення коштів з 19 червня 2022 року по 12 серпня 2024 року, як на суму боргу, так і на суму нарахованих відсотків, а також інфляційне збільшення на заборгованість за позикою та відсотками.
Рух справи
На підставі протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 18 вересня 2024 року справу передано на розгляд судді Шролик І.С.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 19 вересня 2024року відкрито
загальне позовне провадження по справі та призначено до підготовчого розгляду на 21 жовтня 2024 року. 21 жовтня 2024 року справа знята з розгляду через перебування судді на лікарняному.
Ухвалою Оболонського районного суду м. Києва від 21 листопада 2024 року закрито підготовче провадження по справі та призначено до розгляду по суті на 04 грудня 2024 року.
Представник позивача в судовому засіданні підтримала заявлені позовні вимоги, з підстав та мотивів зазначених у позовній заяві, наполягала на їх задоволенні, не заперечує проти заочного розгляду справи.
Відповідач в судові засідання призначені на 21 жовтня 2024 року, 21 листопада 2024 року та 04 грудня 2024 року не з'явилася, про дату, час та місце розгляду справи повідомлялася належним чином. Копія позовної заяви з додатками, ухвала суду про відкриття провадження по справі та судові повістки надсилалась відповідачу на адресу: АДРЕСА_1 . Проте судова кореспонденція повернута без вручення, із зазначенням, що адресат відсутній за вказаною адресою. Клопотання про відкладення розгляду справи, до суду відповідач не надіслала, про причину неявки суду не повідомила, відзив та інші заяви з процесуальних питань від відповідача до суду не надходили.
Відповідно до ч. 8 ст. 178 ЦПК України в разі ненадання відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд вирішує справу за наявними матеріалами.
Враховуючи, що в матеріалах справи достатньо даних про права та взаємовідносини сторін, суд вважає можливим вирішити справу на підставі наявних у ній матеріалів.
За таких обставин, суд вважає за можливе розглянути справу за відсутності відповідача та ухвалити заочне рішення відповідно до ч. 1 ст. 280 ЦПК України, оскільки представник позивача не заперечувала проти заочного розгляду справи.
Встановлені судом обставини
Судом встановлено, що 18 червня 2021 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , укладений договір позики, за умовами якого, ОСОБА_4 отримала в позику кошти у розмірі 1 763 650,00 грн., що на дату укладання договору еквівалентно 65 000 доларів США, за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на дату укладання Договору. Із поверненням коштів до 18 червня 2022 року, включно. За умовами договору, позика повертається частинами, згідно п.2.6 поверненню підлягає сума у гривнях, що еквівалентна 1250 дол США кожного місяця до 18 травня 2022 року; у строк до 18 червня 2022 року поверненню підлягає сума у гривнях, яка еквівалентна 51250 дол США за відповідним курсом. Відповідачем повернуто суму, еквівалентну 8 750доларів США.
Сума неповернутої заборгованості станом на 16 вересня 2023 року становила 2165625,00 грн., що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками еквівалентно 56 250 доларів США.
Заочним рішенням Оболонського районного суду м.Києва від 10 червня 2024 року позов ОСОБА_2 задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 заборгованості за договором позики від 18 червня 2021 року в сумі 2165625 грн. В задоволенні позовних вимог в частині стягнення неустойки - відмовлено.
Між сторонами виник спір стосовно належного виконання відповідачем взятих на себе боргових зобов'язань в частині нарахування відсотків за користування коштами, трьох відсотків річних та інфляційних збитків.
Застосовані судом норми діючого законодавства, мотиви та висновки суду.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 11 ЦК України підставами виникнення цивільних прав та обов'язків є, зокрема договори та інші правочини.
Як передбачено частиною першою статті 627 ЦК України, відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.
Договір є обов'язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).
Відповідно до ст. 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Частиною першою статті 1048 ЦК України передбачено, що позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
Відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України, якщо договором встановлений обов'язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому.
Згідно зі статтями 610, 612 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання. Боржник вважається таким, що прострочив виконання, якщо він не виконав його у строк, передбачений умовами договору або встановлений законом. У разі порушення боржником строків сплати чергових платежів, передбачених договором, відповідно до частини другої статті 1050 ЦК України кредитор протягом усього часу - до встановленого договором строку закінчення виконання останнього зобов'язання вправі заявити в суді вимоги про дострокове повернення тієї частини позики (разом з нарахованими процентами - стаття 1048 ЦК України), що підлягає сплаті.
Статтею 99 Конституції України встановлено, що грошовою одиницею України є гривня. При цьому Основний Закон не встановлює заборони щодо можливості використання в Україні грошових одиниць іноземних держав.
Відповідно до статті 192 ЦК України іноземна валюта може використовуватися в Україні у випадках і в порядку, встановлених законом.
Тобто відповідно до чинного законодавства гривня має статус універсального платіжного засобу, який без обмежень приймається на всій території України, однак обіг іноземної валюти обумовлений вимогами спеціального законодавства України.
Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду у постанові в справі № 373/2054/16-ц провадження № 14-446цс18 від 16 січня 2019 року відповідно до ст. 524 ЦК України зобов'язання має бути виражене у грошовій одиниці України - гривні.
Сторони можуть визначити грошовий еквівалент зобов'язання в іноземній валюті.
Статтею 533 ЦК України встановлено, що грошове зобов'язання має бути виконане у гривнях.
Якщо у зобов'язанні визначено грошовий еквівалент в іноземній валюті, сума, що підлягає сплаті у гривнях, визначається за офіційним курсом відповідної валюти на день платежу, якщо інший порядок її визначення не встановлений договором або законом чи іншим нормативно-правовим актом.
Як вбачається умовами укладеного договору позики від 18 червня 2021 року не передбачено сплату відсотків за їх користування.
Суд не знаходить правових підстав для стягнення відсотків за користування коштами в сумі 167332,15 грн за період з 18 червня 2021 року по 18 червня 2022 року на рівні облікової ставки НБУ, виходячи з наступного.
За умовами договору позивач надала ОСОБА_3 в позику кошти з прив'язкою до еквівалента визначеного в доларах США, і відповідне повернення коштів визначено саме до курсу долару на час повернення, що обумовлено умовами договру.
Частиною 4 ст.82 ЦПК України передбачено, що обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.
Як встановлено з рішення суду, при зверненні з позовом про примусове стягнення суми позики, ОСОБА_2 визначила розмір неповернутої заборгованості станом на 16 вересня 2023 року в сумі 2 165 625,00 грн., що за середнім курсом продажу долара США комерційними банками еквівалентно 56250 доларів США (65000дол. США - 8 750 дол. США) х 38,5 грн. Як встановлено з тексту договору, ОСОБА_3 отримала в позику 1763650 грн.
У частині першій статті 1048 ЦК України передбачено, що розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки НБУ.
Облікова ставка НБУ є основною процентною ставкою, одним із монетарних інструментів за допомогою якого НБУ встановлює для суб'єктів грошового кредитного ринку України орієнтир за вартістю коштів на відповідний період, не є сталою величиною, змінюється рішенням правління НБУ та встановлюється виключно для національної валюти України - гривні.
Враховуючи, що частиною першою статті 1048 ЦК України визначено єдиний розмір процентів, якщо такі договором позики не передбачені, - на рівні облікової ставки НБУ, яка встановлюється виключно для національної валюти України, тому вказана норма та, як наслідок, право позикодавця вимагати сплати процентів від суми позики, може бути надане та реалізоване лише у разі, якщо позика отримана у гривні, оскільки НБУ не визначає мінімальної вартості іноземних валют, що є прерогативою відповідних органів іноземних держав.
Отже, у випадку отримання позики в іноземній валюті без обумовленої сторонами у ньому умови такої складової грошового зобов'язання як розмір і порядок сплати процентів від суми позики, положення частини першої статті 1048 ЦК України не можуть бути застосовані, з огляду на відсутність передбаченого ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором механізму (формули) їх застосування та нарахування.
Конвертація суми позики в іноземній валюті для визначення розміру процентів на рівні облікової ставки НБУ в національну валюту України - гривню буде суперечити частинам першій, третій статті 1049 ЦК України щодо обов'язку позичальника.
Висновок, що чинне законодавство не передбачає встановлення НБУ облікової ставки для іноземної валюти міститься у постанові Верховного Суду України від 16 серпня 2017 року у справі № 6-2667цс16, який суд згідно положення ч.4 ст.263 ЦПК України застосовує до спірних правовідносин.
Твердження представника позивача, що грошове зобов'язання між сторонами визначено у гривні, спростовується прив'язкою розміру заборгованості до курсу долара на стан проведення розрахунку та передбачено умовами п.2.2. Договору, що позика повертається у строки та порядку визначеному п.2.6 договору, у гривні за середнім курсом продажу долара США комерційними банками на день кожної передачі грошових коштів рахунок повернення позики.
Як вбачається за умовами договору, ОСОБА_3 позичила 1 763 650 грн, повернула 8750 дол. США, та судовим рішенням стягнуто заборгованість 2 165 625,00 грн., яка позивачем ОСОБА_2 визначена за середнім курсом продажу долара США комерційними банками та еквівалентно 56250 доларів США, на день звернення до суду з позовом, що доводить прив'язку розміру заборгованості до дол США, а не гривні.
Отже, правові підстави задоволення позовних вимог ОСОБА_2 про стягнення відсотків, в порядку ст.1048 ЦК України, за користування коштами за період з 18 червня 2021 року по 18 червня 2022 року на рівні облікової ставки НБУ в сумі 167332,15 грн, - відсутні.
Суд також не вбачає підстав для задоволення вимог про стягнення інфляційних втрат як за позикою, так і за відсотками.
За змістом статті 1 Закону "Про індексацію грошових доходів населення" індекс інфляції (індекс споживчих цін) - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Офіційний індекс інфляції, що розраховується Держкомстатом, визначає рівень знецінення національної грошової одиниці України, тобто купівельної спроможності гривні, а не іноземної валюти.
Отже, індексації внаслідок знецінення підлягає лише грошова одиниця України - гривня, іноземна валюта індексації не підлягає.
Норми частини другої статті 625 ЦК щодо сплати боргу з урахування встановленого індексу інфляції поширюються лише на випадки прострочення грошового зобов'язання, визначеного у гривнях.
Оскільки умовами укладеного договору, передбачено повернення позики в гривневому еквіваленті з прив'язкою до курсу долара на день проведення розрахунку, то позичальник вже отримав компенсацію від знецінення національної валюти, що відображено в рішенні суду про стягнення заборгованість за договором позики від 10 червня 2024 року.
Відповідно до частини другої статті 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина четверта статті 263 ЦПК України).
У постанові Верховного Суду від 19 січня 2022 року у справі № 204/3530/17 (провадження № 61-10592св20) зазначено: «у контексті статей 524, 533-535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов'язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов'язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов'язань. Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника. Такі висновки містяться, зокрема, у постанові Верховного Суду України від 06 червня 2012 року №6-49цс12, і Велика Палата Верховного Суду не вбачає підстав для відступу від такої позиції. У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення. Тому при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні.
З огляду на обсяг заявлених позовних вимог, позивач просить суд стягнути з відповідача 3 % річних за період з 16 вересня 2023 року по 12 серпня 2024 року в сумі 59 340,46 грн., виходячи з розміру заборгованості 2165625,00 грн., який визначений позивачем та доводиться судовим рішенням. Суд погоджується із розрахунком 3% річних, визначений представником позивача, вважає його вірним. Тому позовні вимоги про стягнення з відповідача
ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 три відсотки річних за порушення виконання грошового зобов'язання в частині своєчасного повернення позики за період з 16 вересня 2023 року по 12 серпня 2024 року в сумі 59340, 46 грн. є доведеними та підлягають задоволенню.
В решті позовних вимог, як то 30 351,20 грн - інфляційні втрати відсотків за позикою; 10 801,66 грн - 3% річних процентів за позикою, слід також відмовити , як похідних.
Щодо розподілу судових витрат
Відповідно ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
За звернення до суду з позовом позивача сплачено судовий збір в розмірі 4055,30 грн, що підтверджується квитанцією від 14 серпня 2024 року.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України суд присуджує з відповідача на користь позивача судовий збір пропорційно до задоволених вимог у сумі 593,40 грн.
На підставі вищевикладеного, керуючись ст. ст. 526, 638, 1046, 1047, 1049 ЦК України, ст.ст. 2, 4, 5, 10, 12, 76, 77, 78, 79, 80, 81, 82, 83, 133, 141, 209-211, 223, 258, 259, 263-265, 268, 280-282, 354 ЦПК України, суд
Позовні вимоги ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості по сплаті процентів, 3 відсотків річних та інфляційних втрат за договором позики - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) три відсотки річних за період з 16 вересня 2023 року по 12 серпня 2024 року в сумі 59340, 46 грн.
В задоволенні решти вимог відмовити.
Стягнути з ОСОБА_3 (РНОКПП - НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_2 (РНОКПП - НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору в розмірі 593,40 грн.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.
Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Позивач має право оскаржити заочне рішення в загальному порядку. Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених ЦПК України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга позивачем подається до Київського апеляційного суду через Оболонський районний суд міста Києва протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повний текст рішення складено 06 грудня 2024 року.
Суддя І.С. Шролик