06 грудня 2024 року м. Дніпросправа № 160/15970/24
Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Семененка Я.В. (доповідач),
суддів: Бишевської Н.А., Добродняк І.Ю.,
розглянувши у порядку письмового провадження в м.Дніпрі апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області
на рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року (суддя Серьогіна О.В.) у справі №160/15970/24 за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області, Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії,-
ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом, в якому просила:
- визнати протиправним та скасувати рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області від 10.05.2024 року № 045750027648 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 на підставі заяви від 03.05.2024 року;
- зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області прийняти рішення про призначення та виплату ОСОБА_1 пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року), а саме з 06.04.2024 року, на підставі заяви від 03.05.2024 року.
В обґрунтування заявлених вимог посилалась на те, що на момент звернення з заявою про призначення пенсії мала необхідний стаж роботи на посаді за Списком № 2 та досягла віку 50 років, а отже відповідала всім вимогам законодавства щодо виходу на пенсію на пільгових умовах. Натомість відповідач, при наявності двох одночасно діючих законів, які регулюють однакові правовідносини, але містять для позивача різні правила призначення пенсії за Списком № 2 стосовно параметру вікового цензу, під час розгляду заяви позивача про призначення пенсії замість застосування підходу, який найбільш сприятливий для заявника (позивача), застосував менш сприятливе право та порушив легітимні очікування позивачки, чим також порушив принципи верховенства права та норми Конституції України. За позицією позивачки, вона має право на пенсію за віком за Списком №2 відповідно до п. “б» ст. 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» з урахуванням Рішення Конституційного Суду України № 1-р/2020 від 23.01.2020 року.
Рішенням Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року адміністративний позов задоволено частково, а саме:
визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.05.2024 року № 045750027648 про відмову ОСОБА_1 в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком № 2;
зобов'язано Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області (65012, м. Одеса, вул. Канатна, буд. 83, код ЄДРПОУ 20987385) призначити та виплатити ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) пенсію за віком на пільгових умовах за Списком № 2 відповідно до пункту “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення» (в редакції Рішення Конституційного Суду №1-р/2020 від 23.01.2020 року), а саме з 06.04.2024 року, на підставі заяви від 03.05.2024 року.
Рішення суду мотивовано встановленими обставинами справи, які свідчать про наявність у позивачки права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. Так, проаналізувавши норми законодавства, якими регламентовано правила призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, суд дійшов висновку, що на час звернення позивача за призначенням пенсії існували два закони, які одночасно визначали правила призначення пенсій за Списком №1, а саме: п. “б» ст.13 Закону України "Про пенсійне забезпечення" у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII та п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, які в свою чергу містять розбіжність у величині показника вікового цензу, який складає 50 років за п. "б" ст.13 Закону №1788-XII та 55 років за п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV. З огляду на висновки Конституційного Суду України, викладені у рішенні №1-р/2020 від 23.01.2020, практику Європейського суду з прав людини, суд вказав на те, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні найбільш сприятливому для заявника закону, у зв'язку з чим дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив позов.
Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Головне управління Пенсійного фонду України в Одеській області звернулося до суду з апеляційною скаргою, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального права, просить рішення суду скасувати та прийняти нову постанову, якою відмовити у задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга фактично обґрунтована незгодою з висновками суду щодо наявності у позивача права на призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2. За позицією відповідача право особи на призначення пільгової пенсії за Списком №2 виникає по досягненню пенсійного віку - 55 років, який на час звернення із заявою про призначення пенсії позивачка не досягла. Крім цього, відповідач не погоджується із визначеним судом способом захисту порушеного права, вважаючи його втручанням у дискреційні повноваження пенсійного органу.
Дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, перевіривши правильність застосування судом норм матеріального та процесуального права, правову оцінку досліджених судом доказів по справі, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги з огляду на таке.
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, що ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , після досягнення 50-ти річного віку, 03.05.2024 року звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Дніпропетровській області із заявою про призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку № 2 відповідно до п.2 ч.2 ст. 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-ІV (далі - Закон №1058).
Заяву розглянуто за принципом екстериторіальності Головним управлінням Пенсійного фонду України в Одеській області.
Рішенням Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області від 10.05.2024 року № 045750027648 відмовлено позивачці в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2, оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку на дату подання заяви. Так, у вказаному рішенні зазначено, що пенсійний вік, визначений пунктом 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон 1058) становить 55 років. Вік заявника 50 років. Необхідний страховий стаж, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону 1058 становить 25 років. Необхідний пільговий стаж на роботах з шкідливими і важкими умовами праці за списком №2, визначений пунктом 2 частини другої статті 114 Закону 1058 становить 10 років. Страховий стаж особи становить 40 років 02 місяці. Пільговий стаж особи становить 14 років 05 місяців. За доданими документами до страхового та пільгового стажу зараховано всі періоди роботи. Відповідачем прийнято рішення: відмовити позивачу в призначенні пенсії за віком на пільгових умовах згідно підпункту 2 пункту 2 статті 114 Закону України “Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», оскільки заявниця не досягла відповідного пенсійного віку на дату подання заяви.
Не погоджуючись з відмовою відповідача у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, позивачка звернулась до суду з цим позовом.
За наслідками перегляду справи суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, судом встановлено, та не заперечується учасниками справи, що підставою для відмови позивачці у призначенні пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2, за поданою нею заявою, слугували висновки органу ПФУ щодо недосягнення позивачкою пенсійного віку, передбаченого п.2 ч.2 ст.114 Закону №1058-IV.
При цьому, як вбачається з оскаржуваного рішення пенсійного органу, наявність у позивачки загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2, відповідачем не заперечується.
Отже, спірним у цій справі є досягнення позивачкою необхідного віку, який би давав останній право на пенсію за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Так, позивака вказує на те, що на час звернення до відповідача вона досягла 50-річного віку, що у відповідності до положень п. “б» статті 13 Закону України “Про пенсійне забезпечення», в редакції до внесення змін Законом №213-VIII, згідно якої однією з умов для призначення пенсії за віком на пільгових умовах за Списком №2 визначено досягнення 50 років (для жінок), та з огляду на наявний стаж роботи, в тому числі пільговий, дає право позивачу на призначення спірної пенсії.
За позицією відповідача, у спірному випадку застосуванню підлягають положення п.2 ч.2 ст.114 Закону України "Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування" у редакції Закону України від 03.10.2017 №2148-VIII, згідно якої до досягнення віку, встановленого абз.1 цього пункту, право на пенсію пільгових умовах мають жінки, які народилися з 1 жовтня 1969 року по 31 грудня 1970 року по досягненню ними 55 років. Оскільки на час звернення позивачки за призначенням пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2 остання не досягла вказаного віку, то підстави для призначення їй спірної пенсії відсутні.
Розглядаючи справу, суд першої інстанції дійшов висновку, що у межах спірних правовідносин слід віддати перевагу у правозастосуванні приписам п. “б» ст.13 Закону №1788-XII у редакції до Закону України від 02.03.2015р. №213-VIII, за якими право на пенсію за віком на пільгових умовах мають жінки після досягнення 50 років.
Вказаний висновок суду першої інстанції відповідає правовим висновкам Верховного Суду, що викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Так, 21 квітня 2021 року Верховним Судом розглянуто зразкову справу №360/3611/20 та прийнято відповідне рішення, що набрало законної сили 3 листопада 2021 року після перегляду в апеляційному порядку Великою Палатою Верховного Суду, якою змінено мотивувальну частину рішення.
У зазначеному рішенні Верховного Суду визначено ознаки типової справи, а саме:
1) позивач - особа, яка:
звернулась до Пенсійного фонду за призначенням пенсії після 23.01.2020 року з підстав, визначених статтею 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
на момент звернення досягла: чоловіки - 55 років, жінки - 50 років;
набула стаж роботи, визначений статтею 13 Закону України від 05.11.1991 року №1788-ХІІ «Про пенсійне забезпечення»;
б) відповідач - орган Пенсійного фонду України, уповноважений на вирішення питання про призначення пенсії.
Суд апеляційної інстанції вважає, що передана на розгляд колегії суддів справа підпадає під ознаки типової справи, визначені у рішенні Верховного Суду.
За таких обставин, з огляду на положення ч.3 ст.291 КАС України, суд апеляційної інстанції при вирішенні даної справи застосовує правові висновки Великої Палати Верховного Суду, викладені у зразковій справі №360/3611/20, рішення в якій набрало законної сили та які полягають у такому.
03 жовтня 2017 року Верховною Радою України ухвалено Закон №2148-VIII, що доповнив Закон №1058-ІV розділом XIV-1, який містить пункт 2 частини другої статті 114 такого змісту:
«На пільгових умовах пенсія за віком призначається працівникам, зайнятим повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затвердженим Кабінетом Міністрів України, та за результатами атестації робочих місць, - після досягнення 55 років і за наявності страхового стажу не менше 30 років у чоловіків, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах, і не менше 25 років у жінок, з них не менше 10 років на зазначених роботах».
За приписами статті 12 Закону №1788-XII право на пенсію за віком мають чоловіки - після досягнення 60 років і при стажі роботи не менше 25 років, жінки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 20 років.
Натомість згідно з пунктом «б» статті 13 Закону №1788-XII в редакції, чинній до внесення змін Законом № 213-VІІІ, на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи: працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, що затверджений Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць:
чоловіки - після досягнення 55 років і при стажі роботи не менше 25 років, з них не менше 12 років 6 місяців на зазначених роботах;
жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Законом №213-VІІІ, який набрав чинності з 1 квітня 2015 року, збільшено раніше передбачений пунктом «б» статті 13 Закону №1788-ХІІ вік набуття права на пенсію на пільгових умовах, зокрема, жінкам з 50 років до 55 років.
Відповідно до пункту 1 резолютивної частини Рішення КСУ №1-р/2020 визнані такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII зі змінами, внесеними Законом № 213-VIII (пункт 1 рішення).
Згідно з пунктом 3 резолютивної частини зазначеного Рішення застосуванню підлягають стаття 13, частина друга статті 14, пункти «б» - «г» статті 54 Закону №1788-XII в редакції до внесення змін Законом № 213-VIII для осіб, які працювали до 1 квітня 2015 року на посадах, визначених у вказаних нормах, а саме: на пільгових умовах мають право на пенсію за віком, незалежно від місця останньої роботи, зокрема, працівники, зайняті повний робочий день на інших роботах із шкідливими і важкими умовами праці, - за списком № 2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, і за результатами атестації робочих місць, у тому числі жінки - після досягнення 50 років і при стажі роботи не менше 20 років, з них не менше 10 років на зазначених роботах.
Таким чином, Рішенням №1-р/2020 КСУ визнав неконституційними окремі положення Закону № 1788-ХІІ, у зв'язку із чим вони втратили чинність з дня ухвалення Рішення (пункт 2 резолютивної частини Рішення). Одночасно КСУ встановив, що підлягають застосуванню відповідні норми в редакції до внесення змін Законом №213-VIII.
У зв'язку з цим на час виникнення спірних правовідносин Закон №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 встановлював право на пенсію за віком на пільгових умовах за списком №2 виробництв, робіт, професій, посад і показників, затверджуваним Кабінетом Міністрів України, для жінок після досягнення 50 років (за наявності стажу роботи та інших умов, визначених в рішенні КСУ).
Отже, на час виникнення спірних правовідносин була наявна колізія між нормами Закону №1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020 з одного боку, та Законом №1058-ІV - з іншого в частині віку набуття права на пенсію на пільгових умовах. Перший із цих законів визначав такий вік у 50 років, тоді як другий - у 55 років.
Оскільки норми названих законів регулюють одне і те ж коло відносин, вони явно суперечать один одному. У зв'язку з цим Велика Палата Верховного Суду при перегляді зразкової справи дійшла висновку, що таке регулювання порушує вимогу «якості закону», передбачену Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод від 4 листопада 1950 року, та не забезпечує адекватний захист від свавільного втручання публічних органів державної влади у майнові права заявника (див. пункт 56 рішення Європейського суду з прав людини від 14 жовтня 2010 року у справі «Щокін проти України»).
При цьому, Велика Палата Верховного Суду також послалась на правовий висновок, сформульований нею раніше у постанові від 19 лютого 2020 року у справі №520/15025/16-а (провадження №11-1207апп19, пункт 56), згідно з яким у разі існування неоднозначного або множинного тлумачення прав та обов'язків особи в національному законодавстві органи державної влади зобов'язані застосувати підхід, який був би найбільш сприятливим для особи.
Отже, з огляду на висновки Великої Палати Верховного Суду у зразковій справі №360/3611/20, у цій справі застосуванню підлягають саме норми Закону № 1788-ХІІ з урахуванням Рішення №1-р/2020, а не Закону №1058-ІV.
Таким чином, за такого правового регулювання спірних правовідносин, з урахуванням правових висновків Великої Палати Верховного Суду, суд апеляційної інстанції вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного по суті висновку, який не спростовано аргументами апеляційної скарги, про те, що позивачка, яка на час звернення до відповідача досягла 50 років, мала необхідний страховий та пільговий стаж, набула право на пенсію за віком на пільгових умовах за Списком №2.
З цих підстав суд апеляційної інстанції погоджується з висновками суду першої інстанції, що спірне рішення органу ПФУ, яке мотивоване недосягненням позивачем пенсійного віку, визначеного статтею 114 Закону № 1058-ІV, є протиправним.
Стосовно аргументів відповідача про втручання в дискреційній повноваження, суд апеляційної інстанції вважає за необхідне зазначити таке.
Так, під дискреційними повноваженнями слід розуміти надання органу або посадовій особі повноважень діяти на власний розсуд в межах закону. Зокрема, дискреційні повноваження полягають у тому, що суб'єкт владних повноважень може обирати у конкретній ситуації альтернативне рішення, яке є законним.
Дискреційні повноваження - це комплекс прав і зобов'язань представників влади, як на державному, так і на регіональному рівнях, у тому числі представників суспільства, яких уповноважили діяти від імені держави чи будь-якого органу місцевого самоврядування, що мають можливість надати повного або часткового визначення і змісту, і виду прийнятого управлінського рішення. Також ця особа може вибирати рішення у передбачених для конкретних ситуацій нормативно-правових актах або схожих документах.
У спірному випадку, реалізуючи свої владні повноваження, пенсійний орган, обираючи одне із альтернативних рішень, прийшов до висновку про те, що правильним рішенням є рішення про відмову в призначенні позивачці пенсії.
Тобто, відповідачем було реалізовано свої дискреційні повноваження шляхом прийняття оскарженого рішення.
Адміністративний суд під час розгляду справи та вирішення публічно-правових спорів перевіряє, чи рішення суб'єкта владних повноважень прийняте у межах законної дискреції. При цьому, у разі скасування нормативно-правового акту або індивідуального акта, суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду (ч.3 ст.245 КАС України).
У спірному випадку встановлено, що єдиною підставою для відмови позивачці у призначені пенсії була позиція органу ПФУ про недосягнення останньою 55-ти річного віку. При цьому, органом ПФУ не заперечувалось та підтверджено в оскаржуваному рішенні наявність у позивачки загального страхового стажу, в тому числі пільгового, який дає право на призначення пенсії за віком на пільгових умовах по Списку №2.
Оскільки позиція органу ПФУ відносно того, що для призначення пільгової пенсії позивачка повинна досягти 55-ти річного віку, судом визнана неправомірною, а інших підстав для відмови у призначенні пенсії відповідачами висловлено не було, то суд першої інстанції обгрунтовано зобов'язав відповідача призначити пенсію позивачці.
Суд апеляційної інстанції вважає, що визначений судом спосіб захисту права є належним способом захисту порушеного права, оскільки це буде свідчити про дотримання судом гарантій того, що спір між сторонами буде остаточно вирішений і вказаний спосіб захисту порушеного права не можливо визнати втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки ним такі повноваження були самостійно реалізовані шляхом прийняття оскаржуваного рішення, яке були предметом судового контролю у межах цієї справи.
Дослідивши встановлені обставини справи, аргументи відповідача з якими останній пов'язує незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи та ухвалено законне і обґрунтоване рішення, у зв'язку з чим підстав для його скасування, в межах доводів апеляційної скарги Головного управління ПФУ у Одеській області, не існує.
На підставі викладеного, керуючись п.1 ч.1 ст.315, ст.ст. 316, 321, 322, 325 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Одеській області залишити без задоволення, а рішення Дніпропетровського окружного адміністративного суду від 31 липня 2024 року по справі №160/15970/24 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку у випадках та строки, передбачені ст.ст.328, 329 КАС України.
Повний текст постанови складено 06.12.2024
Головуючий - суддя Я.В. Семененко
суддя Н.А. Бишевська
суддя І.Ю. Добродняк