Рішення від 06.12.2024 по справі 580/9740/24

РІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

06 грудня 2024 року справа № 580/9740/24

м. Черкаси

Черкаський окружний адміністративний суд одноособово у складі головуючого судді Бабич А.М., розглянувши в залі суду правилами спрощеного письмового провадження адміністративну справу за позовом ІНФОРМАЦІЯ_1 до ОСОБА_1 про визнання протиправними дій і зобов'язання вчинити дії,

УСТАНОВИВ:

02.10.2024 у Черкаський окружний адміністративний суд надійшов позов ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) (далі - позивач) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) (далі - відповідач) про:

визнання протиправними дій відповідача, який завдав шкоду державі, в сумі 3930,38грн;

зобов'язання відповідача повернути на його користь шкоду, завдану державі, в сумі 3930,38грн;

зобов'язання відповідача повернути на його користь витрати зі сплати судового збору в сумі 3028,00грн.

Обґрунтовуючи зазначив, що відповідачу безпідставно виплачено грошове забезпечення на загальну суму 3930,38грн, чим завдано державі збитки. Відповідач добровільно відмовляється сплачувати вказані кошти.

Ухвалою суду від 07 жовтня 2024 року позовну заяву прийнято до розгляду, відкрито провадження у справі та вирішено розгляд справи здійснювати на виконання ст.12 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за правилами спрощеного позовного провадження, встановлено відповідачу строк тривалістю 15 днів з дня отримання копії ухвали для надання відзиву на позовну заяву та доказів. Вказану ухвалу відповідач отримав 16.10.2024, що підтверджується рекомендованим повідомленням про поштове вручення.

Відповідач правом подати відзив не скористався, про причини суд не повідомив.

Оскільки обґрунтовані заяви про розгляд справи з викликом сторін у судове засідання суду не надходили, зважаючи на відсутність необхідності призначити в справі експертизу або викликати для допиту свідків, суд вирішив справу розглянути за правилами спрощеного провадження без такого виклику (у письмовому провадженні) на підставі письмових доказів.

Оцінивши доводи сторін, дослідивши письмові докази, суд дійшов висновку, що позов підлягає частковому задоволенню, з огляду на таке.

Наказом начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 17.05.2024 №152 виявлено, що відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 01 листопада 2022 року №174 відповідач вибув для проходження військово-лікарської комісії до Військової частини НОМЕР_4 АДРЕСА_3 . Під час перевірки наявності особового складу в лікувальних закладах командиру 1 стрілецької роти капітану ОСОБА_2 стало відомо про те, що військовослужбовець в лікувальному закладі відсутній. Наказом командира військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 13 листопада 2022 року №186 відповідачу призупинено нарахування грошового забезпечення. Однак на цей час йому вже виплаче грошове забезпечення, у тому числі за період його відсутності, в сумі 5502,53 грн. 20 листопада 2022 року відповідач повернувся до військової частини, пояснивши свою відсутність тим, що відвідував хворого батька в Черкаській обл. Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (по стройовій частині) від 20 листопада 2022 року №193 йому поновлено грошове забезпечення з 20 листопада 2022 року та цього ж дня він виключений зі списків військової частини, призначений на посаду сержанта резерву взводу резерву роти резерву сержантського складу Військової частини НОМЕР_5 . Наказом командира Військової частини НОМЕР_3 (з основної діяльності) від 29 листопада 2022 року №334 «Про результати службового розслідування» на відповідача накладено дисциплінарне стягнення «догана» та позбавлено його додаткової грошової винагороди та щомісячної премії за квітень 2023 року, передбачених наказом Міністерства оборони України від 2018 року №260. Оскільки відповідно до наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 18 грудня 2023 року №559 здійснено коригування надмірно сплачених податків та зборів за 2023 рік (у тому числі відповідачу на суму 1572,15 грн), сума безпідставно виплаченого йому грошового забезпечення становить 3930,38 грн. Розслідуванням встановлено, що своїми діями (самовільне залишення військової частини та введення в оману керівництва Військової частини НОМЕР_3 ) відповідач створив умови для безпідставної виплати йому грошового забезпечення на загальну суму 5502,53 грн (у тому числі надмірно сплачених податків та внесків на суму 1572,15 грн). Після проведення коригування податків загальна сума безпідставно виплаченого грошового забезпечення відповідачу зменшилась та становить 3930,38 грн.

З метою досудового врегулювання спору позивач через командира Військової частини НОМЕР_5 , в якій відповідач перебуває на військовій службі, надіслав листа вих.№1021/15/742 від 20.05.2024.

Відповіді на вказаний вище лист позивач не отримав.

У зв'язку з несплатою вказаної вище суми коштів позивач звернувся в суд.

Надаючи оцінку спірним обставинам, суд врахував таке.

Законом України від 24.03.1999 №548-ХІV затверджено Статут внутрішньої служби Збройних Сил України (далі - Статут), який визначає загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах.

Статтею 9 Статуту встановлено, що військовослужбовці Збройних Сил України мають права і свободи з урахуванням особливостей, що визначаються Конституцією України, законами України з військових питань, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актам.

Згідно зі ст.30 Статуту начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання.

Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.

Відповідно до ст.31 Статуту начальники, яким військовослужбовці підпорядковані за службою, у тому числі і тимчасово, є прямими начальниками для цих військовослужбовців. Найближчий до підлеглого прямий начальник є безпосереднім начальником.

Положеннями ст.59 Статуту визначені обов'язки командира (начальника) планувати роботу і здійснювати заходи щодо підтримання та удосконалення бойової та мобілізаційної готовності і вимагати їх виконання, знати стан справ у дорученій йому військовій частині, вміло керувати військовою частиною як у повсякденному житті, так і під час виконання бойових завдань, організовувати та безпосередньо керувати бойовою підготовкою, здійснювати контроль за її ходом, завжди мати точні відомості про особовий склад, встановлювати у військовій частині такий внутрішній порядок, який гарантував би неухильне виконання законів України і положень статутів Збройних Сил України, особисто керувати кадровою роботою.

Оскільки обставини нанесення шкоди позивач обґрунтовує виплатою грошового забезпечення відповідачу, суд урахував п.3 Постанови КМУ від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб», згідно з яким виплату грошового забезпечення військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу доручено здійснювати в порядку, що затверджується Міністерством оборони, Міністерством внутрішніх справ, Міністерством фінансів, Міністерством інфраструктури, Міністерством юстиції, Службою безпеки, Управлінням державної охорони, розвідувальними органами, Адміністрацією Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації 07.06.2018 Міністерство оборони України видало наказ №260 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам» (далі - Порядок №260).

Норми п.8 Порядку № 260 приписують, що грошове забезпечення виплачується:

щомісячні основні та додаткові види - в поточному місяці за минулий;

одноразові додаткові види - в місяці видання наказу про виплату або в наступному після місяця, в якому наказом оголошено про виплату (з урахуванням вимог Бюджетного кодексу України).

Грошове забезпечення виплачується за місцем перебування військовослужбовців на грошовому забезпеченні на підставі наказу командира (начальника, керівника).

Згідно з положеннями пункту 9 вказаного Порядку виплата грошового забезпечення за останніми займаними посадами зберігається за час відряджень, а також надання оплачуваних відповідно до чинного законодавства України відпусток. Військовослужбовцям строкової військової служби, які перебувають у відрядженнях, відпустках і на лікуванні в лікарняних закладах, грошове забезпечення виплачується за весь період перебування у відрядженнях, відпустках і на лікуванні.

Відповідно до пункту 12 розділу І Порядку №260 військовослужбовцям, які тимчасово вибувають з військової частини зі збереженням грошового забезпечення за місцем служби, щомісячні додаткові види грошового забезпечення, які мають постійний характер, виплачуються за весь період такого вибуття.

Згідно з п.15 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення не виплачується:

за час надання військовослужбовцям відпусток відповідно до чинного законодавства України, за якими не передбачено збереження заробітної плати;

якщо виплачуються академічні стипендії;

за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше;

за час перебування на лікуванні в лікарняних закладах понад встановлені чинним законодавством строки;

за час тимчасового виконання обов'язків понад два місяці за новими посадами у зв'язку з переведенням військової частини на інший штат (внесення змін до штату);

за час тримання військовослужбовців під вартою чи перебування під цілодобовим домашнім арештом;

за час відбування покарання на гауптвахті військовослужбовцями строкової військової служби.

Військовослужбовцям, які самовільно залишили військові частини або місця служби, виплата грошового забезпечення призупиняється з дня самовільного залишення військової частини або місця служби та поновлюється з дня повернення.

Призупинення та поновлення виплати грошового забезпечення оголошується наказом командира військової частини.

Як свідчать встановлені обставини спору, на підставі наказу командира Військової частини відповідач вважається таким, що самовільно залишив місце служби, та йому призупинено виплату грошового забезпечення з дати виявлення порушення. Відсутній на службі без поважних причин у вказаному періоді. Внутрішнім аудитом та службовим розслідуванням встановлено, що на підставі наказу позивача відповідач мав вибути до до медичного закладу для проходження ВЛК, а насправді перебував у Черкаській області за місцем проживання та пройшов ВЛК в іншому місті та в інший період. За такі дії у 2023 році його командир виніс рішення щодо позбавлення його додаткової винагороди та премії. Водночас відповідачу за вказаний період виплачене грошове забезпечення, яке після внутрішнього аудиту та розслідування позивач вважає нанесеними збитками державі.

Отже, за період, коли за час відсутності на службі без поважних причин одну добу і більше відповідачу не мало бути нараховане грошове забезпечення згідно зі вказаним вище п.15 розділу І Порядку №260. Фактично нараховані та виплачені кошти позивачем були внаслідок того, що він вважав, що відповідач виконує його наказ, та обгрунтовано припинені виплати з дати виявлення порушення, коли дізнався, що наказ не виконується. Тобто, безпідставно сплачено грошове забезпечення за період невиконання наказу - у період перебування відповідачем вдома - поза місцем фактичної дислокації віськової частини.

За стан обліку особового складу в мирний і воєнний час відповідають: згідно зі ст.68 Статуту начальник штабу бригади (полку, окремого батальйону), відповідно до ст.103 Статуту начальник штабу батальйону.

У ст.11 Статуту закріплений обов'язок військовослужбовців виявляти повагу до командирів (начальників) і старших за військовим званням, сприяти їм у підтриманні порядку і дисципліни.

Кожний військовослужбовець зобов'язаний виконувати службові обов'язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов'язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту).

Водночас згідно з п.13 розділу І Порядку №260 грошове забезпечення, виплачене в розмірах, установлених Кабінетом Міністрів України, які діяли на дату виплати, поверненню не підлягає, крім випадків повернення сум грошової допомоги (при звільненні з військової служби) у разі скасування наказу відповідного командира про звільнення військовослужбовця з військової служби відповідно до чинного законодавства України.

Однак нормативно-правовим актом вищої дії, а саме у ст.1215 Цивільного кодексу України вказано, що не підлягає поверненню безпідставно набуті:

1) заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача;

2) інше майно, якщо це встановлено законом.

Тобто, якщо заробітна плата незаконно набута саме внаслідок недобросовісних дій набувача, вона має бути повернуто безпідставно набуте.

Докази повідомлення відповідачем свого неприбуття для проходження ВЛК на виконання наказу позивача та переміщення і перебування понад місяць за місцем проживання в Черкаській області - відсутні. То ж отримане ним за цей період грошове забезпечення внаслідок його недобросовісних дій, шо є порушенням вказаних вище норм Статуту.

Згідно зі ст.26 Статуту військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.

Підстави та порядок притягнення військовослужбовців та деяких інших осіб до матеріальної відповідальності за шкоду, завдану державному майну, у тому числі військовому майну, майну, залученому під час мобілізації, а також грошовим коштам, під час виконання ними службових обов'язків визначає Закон України від 3 жовтня 2019 року №160-IX «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» (далі - Закон №160-IX).

Частиною першою ст.2 Закону №160-IX встановлено, що дія цього Закону поширюється на військовослужбовців під час виконання ними обов'язків військової служби, військовозобов'язаних та резервістів під час проходження ними зборів, а також осіб рядового та начальницького складу правоохоронних органів спеціального призначення, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України, Міністерства внутрішніх справ України, Національної поліції України, сил цивільного захисту, Державної кримінально-виконавчої служби України, Державного бюро розслідувань, співробітників Служби судової охорони (далі - особи).

Матеріальна відповідальність, згідно з п.4 ч.1 ст.1 Закону №160-IX, вид юридичної відповідальності, що полягає в обов'язку військовослужбовців та деяких інших осіб покрити повністю або частково пряму дійсну шкоду, що було завдано з їх вини шляхом знищення, пошкодження, створення нестачі, розкрадання або незаконного використання військового та іншого майна під час виконання обов'язків військової служби або службових обов'язків, а також додаткове стягнення в дохід держави як санкція за протиправні дії у разі застосування підвищеної матеріальної відповідальності.

Згідно з ч.1 ст.7 Закону №160-IX розмір завданої шкоди встановлюється за фактичними втратами на підставі даних бухгалтерського обліку з урахуванням цін, що діють на період розгляду питання про притягнення особи до матеріальної відповідальності. У разі відсутності таких даних розмір шкоди визначається суб'єктами оціночної діяльності відповідно до законодавства або за рішенням суду.

Відповідно до ч.1 ст.3 Закону №160-IX підставою для притягнення до матеріальної відповідальності є шкода, завдана неправомірним рішенням, невиконанням чи неналежним виконанням особою обов'язків військової служби або службових обов'язків, крім обставин, визначених статтею 9 цього Закону, які виключають матеріальну відповідальність.

Умовами притягнення до матеріальної відповідальності згідно з ч.2 ст.3 Закону №160-IX є:

1) наявність шкоди;

2) протиправна поведінка особи у зв'язку з невиконанням чи неналежним виконанням нею обов'язків військової служби або службових обов'язків;

3) причинний зв'язок між протиправною поведінкою особи і завданою шкодою;

4) вина особи в завданні шкоди.

Шкода підтверджена безпідставною виплатою грошового забезпечення за період невиконаного наказу. Неповідомлення про своє дійсне перебування, зміна місця перебування військовослужбовця без дозволу свого керівника, невиконання наказу командира є порушенням відповідачем вказаних вище норм Статуту. Протиправність його поведінки доведена й відомостями службового розслідування. Її наслідком стало безпідставне отримання грошового забезпечення за умов безпричинного невиконання обов'язків військової служби. Відсутність обставин, які би перешкоджали відповідачу повідомити керівника про неможливість виконання його наказу, доводить посилання позивача на його безпосередню вину у спричиненій шкоді.

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.3 Закону №160-IX притягнення особи до матеріальної відповідальності за завдану шкоду не звільняє її від дисциплінарної, адміністративної чи кримінальної відповідальності, встановленої законами України. Переведення особи до іншого місця служби чи її звільнення з посади або служби не може бути підставою для звільнення її від матеріальної відповідальності, встановленої законом.

Згідно з ч.1 ст.4 Закону №160-IX особа може бути притягнута до матеріальної відповідальності протягом трьох років з дня виявлення завданої шкоди.

Особа відповідно до ч.1 ст.6 Закону №160-IX несе матеріальну відповідальність у повному розмірі завданої з її вини шкоди в разі:

1) виявлення нестачі, розкрадання, умисного знищення, пошкодження чи іншого незаконного використання військового та іншого майна, у тому числі переданого під звіт для зберігання, перевезення, використання або для іншої мети, здійснення надлишкових виплат грошових коштів чи вчинення інших умисних протиправних дій;

2) виявлення факту приписки в нарядах чи інших документах фактично не виконаних робіт, викривлення звітних даних або обману держави в інший спосіб;

3) завдання шкоди у стані сп'яніння внаслідок вживання алкоголю, наркотичних засобів або інших одурманюючих речовин;

4) вчинення діяння (дій чи бездіяльності), що мають ознаки кримінального правопорушення;

5) якщо особою надано письмове зобов'язання про взяття на себе повної матеріальної відповідальності за забезпечення цілісності майна та інших цінностей, переданих їй для зберігання або для інших цілей.

З приводу самовільного залишення служби позивачем відсутні належні докази, оскільки відсутній обвинувальний вирок, що набрав би законної сили, про притягнення позивача до кримінальної відповідальності за ч.5 ст.407 КК України (самовільне залишення військової частини або місця служби, а також нез'явлення вчасно на службу без поважних причин, вчинені в умовах воєнного стану або в бойовій обстановці).

Положеннями ст.62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Ніхто не зобов'язаний доводити свою невинуватість у вчиненні злочину. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Оскільки спірна сума сплаченого відповідачу грошового забезпечення стосується періоду безпідставного нарахування, суд також урахував.

З'ясовані обставини свідчать, що відповідач не повідомив командира про своє невиконання наказу, причин, що сприяли цьому, під час дії наказу - факт свого перебування за місцем проживання. У свою чергу, позивач невідкладно, виявивши ці факти, видав наказ про призупинення виплати йому грошового забезпечення. При цьому сплачене позивачу грошове забезпечення у період невиконання наказу про направлення на ВЛК безпідставно із-за не обґрунтованого невиконання такого наказу.

Обставини, що виключають матеріальну відповідальність, визначає ст.9 Закону №160-IX.

Так, відповідно до ч.ч.1, 2 вказаної статті завдана шкода не підлягає відшкодуванню, а особи звільняються від матеріальної відповідальності у разі, якщо шкоду завдано внаслідок: 1) дії непереборної сили; 2) необхідної оборони; 3) крайньої необхідності; 4) виконання наказу або розпорядження командира (начальника), крім випадків виконання явно злочинного наказу або розпорядження; 5) виправданого службового ризику; 6) затримання особи, що вчинила злочин, фізичний або психічний примус; 7) виконання спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації. Шкода не підлягає відшкодуванню у випадку смерті винної особи.

Згідно з ч.3 ст.9 Закону №160-IX обставини, що виключають матеріальну відповідальність, підлягають встановленню під час проведення розслідування.

Суд врахував, що позивач провів службове розслідування щодо самовільного залишення відповідачем розташування військової частини та не встановив вказаних вище обставин. Відповідно до наказу №13 від 17.01.2024 за результатами службового розслідування з урахуванням встановленої події відповідача визнано винним та таким, що наніс своїми діями шкоду державі в сумі 20905,32 грн. Докази відшкодування вартості завданої шкоди відсутні.

Оскільки нарахування та виплату зазначеної суми відповідач не проводив, протиправних дій не допустив і відповідна позовна вимога не обґрунтована. Натомість допустив протиправну бездіяльність щодо повернення позивачу вказаних коштів і вони підлягають стягненню з нього, як нанесена шкода, на користь держави в особі позивача.

Відповідно до наказу №152 від 17.05.2024 за результатами службового розслідування з урахуванням встановленої події відповідача визнано винним та таким, що наніс своїми діями шкоду державі в сумі 3930,38 грн.Докази відшкодування вартості завданої шкоди відсутні. Отже, вона підлягає підлягає стягненню у вказаній сумі.

Відповідно до ч.2 ст.139 КАС України при задоволенні позову суб'єкта владних повноважень з відповідача стягуються виключно судові витрати суб'єкта владних повноважень, пов'язані із залученням свідків та проведенням експертиз.

Зважаючи на статус позивача, як органу державної влади, та відсутність доказів понесення ним вказаного виду судових витрат, останні розподілу не підлягають.

Керуючись ст.ст.2- 20, 72-78, 138-139, 242-245, 255, 295 КАС України, суд

ВИРІШИВ:

1. Адміністративний позов ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) задовольнити частково.

Визнати протиправною бездіяльність ОСОБА_1 щодо повернення ІНФОРМАЦІЯ_1 коштів у сумі 3930,38грн.

Стягнути з ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 ; РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_1 ) шкоду, завдану державі, в сумі 3930,38грн (три тисячі дев'ятсот тридцять гривень тридцять вісім копійок).

У задоволенні інших позовних вимог відмовити.

2. Судові витрати розподілу не підлягають.

3. Копію рішення направити учасникам справи.

4. Рішення набирає законної сили після закінчення строку на подання апеляційної скарги, яка може бути подана до Шостого апеляційного адміністративного суду протягом 30 днів з складення повного тексту судового рішення.

Суддя Анжеліка БАБИЧ

Рішення ухвалене, складене у повному обсязі та підписане 06.12.2024.

Попередній документ
123582378
Наступний документ
123582380
Інформація про рішення:
№ рішення: 123582379
№ справи: 580/9740/24
Дата рішення: 06.12.2024
Дата публікації: 09.12.2024
Форма документу: Рішення
Форма судочинства: Адміністративне
Суд: Черкаський окружний адміністративний суд
Категорія справи: Адміністративні справи (з 01.01.2019); Справи, що виникають з відносин публічної служби, зокрема справи щодо; проходження служби, з них
Стан розгляду справи:
Стадія розгляду: Виконання рішення (11.02.2025)
Дата надходження: 02.10.2024
Учасники справи:
суддя-доповідач:
АНЖЕЛІКА БАБИЧ