Провадження № 11-кп/803/3561/24 Справа № 199/8472/24 Суддя у 1-й інстанції - ОСОБА_1 Суддя у 2-й інстанції - ОСОБА_2
02 грудня 2024 року м. Дніпро
Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:
головуючого судді ОСОБА_2
суддів ОСОБА_3 , ОСОБА_4
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_5
обвинуваченого ОСОБА_6
захисника ОСОБА_7
прокурора ОСОБА_8
розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 на ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року у кримінальному провадженні за №12024041630001104 від 13.09.2024 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо:
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , який народився у м. Донецьк, громадянина України, з неповною середньо-спеціальною освітою, не працевлаштованого, не одруженого, зареєстрованого: АДРЕСА_1 , є внутрішньо переміщеною особою, який фактично проживає за адресою: АДРЕСА_2 , раніше судимого:
- 22.05.2023 року Амур-Нижньодніпровським судом м. Дніпропетровська за ч. 2 ст. 286 КК України до покарання у вигляді позбавлення волі строком на 3 роки 6 місяців, на підставі ст. 75 КК України від відбування покарання звільнений з іспитовим строком на 2 роки,
обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.185 КК України,
За ухвалою Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року ОСОБА_6 продовжений запобіжний захід у вигляді тримання під вартою строком до 10 січня 2025 року включно, із визначенням альтернативного запобіжного заходу у вигляді застави в розмірі 20 прожиткових мінімумів доходів громадян для працездатних осіб, що становить 60560 (шістдесят тисяч п'ятсот шістдесят) гривень, із покладенням обов'язків, передбачених ст. 194 КПК України.
Судом першої інстанції встановлено, що продовжують існувати ризики, які були встановлені раніше, зокрема переховування від суду, вчинення іншого кримінального правопорушення та незаконного впливу на потерпілого та свідків. Зазначено, що наведені ризики є дійсними та триваючими, і такими, що виключають на даний час можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого на більш м'який ніж застава у визначеному розмірі. Також судом враховано дані про особу обвинуваченого, який вчинив інкримінований злочин в період іспитового строку, не працевлаштований, легального джерела доходу не має, є тимчасово переміщеною особою, який систематично змінював місце проживання.
В апеляції:
- захисник просить скасувати ухвалу та постановити нову, про застосування до нього запобіжного заходу у вигляді особистого зобов'язання.
Обґрунтовуючи апеляційні вимоги зазначає про недоведеність заявлених ризиків та безпідставне застосування виняткового запобіжного заходу. Зауважує, що судом не враховано думку потерпілого, який не наполягав на його триманні під вартою та будь-яких претензій до обвинуваченого не мав та зазначив, що ОСОБА_6 виконує важливі функції у волонтерській діяльності.
Заслухавши обвинуваченого та його захисника, які кожен окремо підтримали доводи і вимоги апеляційної скарги та просили її задовольнити, прокурора, який заперечував проти доводів скарги та просив залишити її без задоволення, а ухвалу суду без змін, обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з наступного.
Згідно з положеннями ч. ч. 1, 2 ст. 331 КПК України, під час судового розгляду суд за клопотанням сторони обвинувачення або захисту має право своєю ухвалою змінити, скасувати або обрати запобіжний захід щодо обвинуваченого. Вирішення питання судом щодо запобіжного заходу відбувається в порядку, передбаченому главою 18 цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 183 КПК України, тримання під вартою є винятковим запобіжним заходом, який застосовується виключно у разі, якщо прокурор доведе, що жоден із більш м'яких запобіжних заходів не зможе запобігти ризикам, передбаченим статтею 177 цього Кодексу, крім випадків, передбачених частиною п'ятою статті 176 цього Кодексу.
Статтею 199 КПК України, передбачено порядок продовження строку тримання під вартою, а з частини третьої даної норми слідує, що звертаючись до суду з клопотанням про продовження строків тримання під вартою, прокурор має викласти, зокрема обставини, які свідчать про те, що заявлений ризик не зменшився або з'явилися нові ризики, які виправдовують продовження тримання особи під вартою.
При вирішенні питання про продовження строку тримання під вартою обвинуваченого ОСОБА_6 в достатній мірі досліджені обставини, з якими закон пов'язує можливість продовження строку тримання під вартою та зроблений обґрунтований висновок про існування обставин, які виправдовують подальше перебування обвинуваченого під вартою.
Врахована наявність об'єктивних причин, які не дозволяють закінчити судовий розгляд з ухваленням вироку до спливу строку тримання обвинуваченого під вартою, а також існування ризиків, передбачених п.п. 1, 5 ч. 1 ст. 177 КПК України, зокрема: переховування обвинуваченого від суду, незаконний вплив на потерпілого та свідків, вчинення іншого кримінального правопорушення.
Враховуючи характер та тяжкість покарання, що кореспондується з характером суспільного інтересу, даних про обвинуваченого, іншими обставинами у їх сукупності, існують підстави вважати, що продовжують існувати вказані вище ризики.
Крім того встановлено, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого злочину проти власності, за який передбачено покарання у виді позбавлення волі строком до 8 років, судовий розгляд кримінального провадження триває, свідки та потерпілий не допитані, що може спонукати обвинуваченого до спроби уникнути покарання шляхом переховування від суду або незаконного впливу з метою надання тих чи інших показань на його користь.
Надаючи оцінку можливості обвинуваченого переховуватися від суду, колегія суддів вважає, що існує достатньо висока ймовірність того, що останній з метою уникнення покарання, передбаченого за вчинення інкримінованого злочину, може вдатися до відповідних дій.
Як додаткову обставину в підтвердження ризику переховування, апеляційний суд враховує введення в Україні воєнного стану через агресію російської федерації проти України, яка суттєво погіршує криміногенну обстановку, зокрема ускладнює належний виклик таких осіб, а також контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів, ніж тримання під вартою. Крім того, враховується, що обвинувачений офіційно зареєстрований на території м. Донецьк, яка на даний час є окупованою, є тимчасово переміщеною особою, без постійного місця реєстрації та проживання на території Дніпропетровської області, що в свою чергу ускладнить виклик та належний контроль за виконанням більш м'яких запобіжних заходів.
Оцінюючи вищевказані обставини, апеляційний суд також приймає до уваги практику ЄСПЛ, зокрема, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» № 33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Приймається до уваги, що обвинувачений особисто знайомий з потерпілим, який відносно нього надав викривальні покази, а тому з огляду на те, що кримінальне провадження перебувало на стадії підготовчого судового розгляду, потерпілий в суді не допитаний, ризик незаконного впливу на останнього з метою надання тих чи інших показань на користь обвинуваченого існує.
Також, враховується, що обвинувачений перебуваючи на свободі може вчинити інше кримінальне правопорушення, оскільки є особою раніше судимою, який на шлях виправлення не став та вчинив новий злочин з в період іспитового строку, окрім цього ОСОБА_6 не працевлаштований, легального джерела доходу не має, що може додатково спонукати останнього до протиправної діяльності, з метою отримання коштів на існування.
Що стосується посилання захисника, що обвинувачений має місце проживання, та потерпілий до нього будь-яких претензій морального та матеріального характеру не має, то ці обставина не можуть бути важелем для зменшення встановлених ст. 177 КПК України ризиків, оскільки не нівелюють встановлені ризики.
Окрім того, стороною захисту не наведено жодних даних щодо міцності соціальних зв'язків, наявності утриманців та інше, які в свою чергу виступили стримуючим фактором в протиправній поведінці обвинуваченого.
Разом з цим, приймається до уваги, що обвинувачений офіційно не працевлаштований, легального доходу, міцних соціальних зв'язків не має, вчинив злочин в період іспитового строку з корисливим мотивом.
Апеляційні доводи щодо незастосування більш м'якого запобіжного заходу є безпідставними, оскільки обвинуваченому визначено мінімальну заставу у розмірі 20 прожиткових мінімумів для працездатних осіб.
Приписи ч. 4 ст. 182 КПК України визначають, що розмір застави визначається слідчим суддею, судом з урахуванням обставин кримінального правопорушення, майнового та сімейного стану підозрюваного, обвинуваченого, інших даних про його особу та ризиків, передбачених статтею 177 цього Кодексу.
З урахуванням наведеного колегія суддів вважає, що саме визначений розмір застави, з урахуванням характеру та обставин інкримінованого йому кримінального правопорушення, у даному випадку буде цілком достатнім для виконання обвинуваченим процесуальних обов'язків, а перспектива втрати такого грошового забезпечення у випадку порушення ним встановлених обов'язків послужить достатнім стримуючим фактором, що виключає з його сторони будь-яке бажання переховуватися від суду або вчиняти інші дії, спрямовані на перешкоджання здійсненню судового розгляду.
Колегія суддів зважає на те, що обвинуваченому встановлено мінімальну заставу передбачену законом, у звязку з чим судом обгрунтовано визначено альтернативний запобіжний захід, що узгоджується з практикою ЄСПЛ.
Обговорюючи питання про можливість усунення вказаних ризиків у менш обтяжливий спосіб, ніж тримання ОСОБА_6 під вартою з визначеною заставою, враховуються всі вищезазначені ризики і особу обвинуваченого та вважає правильним рішення суду першої інстанції про продовження міри запобіжного заходу саме у виді тримання під вартою.
З огляду на викладене, ухвала суду першої інстанції законною, обґрунтованою, вмотивованою, підстави для її скасування відсутні, тому апеляційну скаргу захисника слід залишити без задоволення.
Керуючись ст. ст. 405, 407, 419 КПК, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу захисника ОСОБА_7 , - залишити без задоволення.
Ухвалу Амур-Нижньодніпровського районного суду м. Дніпропетровська від 12 листопада 2024 року у кримінальному провадженні за №12024041630001104 від 13.09.2024 року, про продовження строку запобіжного заходу у виді тримання під вартою щодо ОСОБА_6 , обвинуваченого у вчинені кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 185 КК України,- залишити без змін.
Ухвала набирає законної сили з моменту її проголошення та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4