05 грудня 2024 року м. ПолтаваСправа № 440/9071/24
Полтавський окружний адміністративний суд у складі судді Супруна Є.Б., розглянувши у письмовому провадженні за правилами спрощеного позовного провадження справу №440/9071/24 за позовом ОСОБА_1 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Миргородського відділу УДМС України у Полтавській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
25.07.2024 ОСОБА_1 , як законний представник неповнолітнього сина ОСОБА_2 , направила до Полтавського окружного адміністративного суду позов, що заявлений до Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (надалі - УДМС) в особі Миргородського відділу УДМС України у Полтавській області (надалі - відповідач, Миргородський відділ), в якому просить суд визнати протиправною відмову відповідача у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, зобов'язавши УДМС в особі Миргородського відділу оформити та видати паспорт громадянина України у формі книжечки її сину ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , відповідно до вказаного Положення.
Мотивуючи свої вимоги, позивач вказує на протиправну, як на її думку, поведінку відповідача, який перешкоджає в реалізації особою права на отримання паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки, що не заборонено Законом України "Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус".
Ухвалою судді Полтавського окружного адміністративного суду від 05.08.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження в адміністративній справі із призначенням до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні).
У відзиві на позовну заяву представник УДМС висловив заперечення проти задоволення позову, посилаючись на те, що у позивача відсутнє порушене право чи законний інтерес на момент звернення до суду, так як позивач звернувся з питанням про оформлення паспортного документу до настання правосуб'єктності у даних правовідносинах (до досягнення 16 річного віку). Територіальним підрозділом було встановлено, що на момент звернення заявнику виповнилося 14 років, тому його звернення до УДМС із заявою про документування паспортом громадянина України у формі книжечки у відповідності до чинних нормативно-правових актів є передчасним. Постановою Верховної Ради України "Про затвердження Положень про паспорт громадянина України та про паспорт громадянина України для виїзду за кордон" у редакції від 01.01.2019, на яку посилається позивач, у пункті 2 зазначено, що паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку. Позивачу була надана письмова відповідь на звернення, а також консультації працівниками територіального підрозділу щодо того як отримати паспорт громадянина України зразка 1994 за умови досягнення 16-річного віку (а.с. 18-23).
У відповіді на відзив позивач просила задовольнити позов з підстав, що наведені у позовній заяві (а.с. 34-43).
Розгляд справи, відповідно до частини 5 статті 262 КАС України, здійснюється в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін за наявними у справі матеріалами.
Суд, вивчивши матеріали справи, встановив наступні обставини та відповідні до них правовідносини.
ОСОБА_1 , діючи в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася 18.06.2024 до Миргородського відділу із заявою довільної форми за вх. № КО-8/6/5332-24 щодо видачі паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 . До заяви додала заяву про видачу паспорта відповідно до Додатку 1 до Тимчасового порядку, оригінал та копію свідоцтва про народження ОСОБА_2 , оригінал та копію паспорту матері ОСОБА_1 , 2 фотокартки розміром 3,5 х 4,5 см, оригінал та копії сторінок паспорта матері, оригінал та копію витягу з реєстру територіальної громади про місце проживання ОСОБА_2 (а.с.24-29).
Листом від 12.07.2024 за вих. № КО-8/6/5332-24/5332/7-24 начальник Миргородського відділу ОСОБА_3 повідомила позивача про те, що відповідно до тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого наказом МВС від 06.06.2019 №456, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 14.06.2019 за №620/33591 та на підставі постанови Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992, якою затверджено Положення про паспорт громадянина України, пунктами 1, 2, 3 якого визначено, зокрема, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України, паспорт видається кожному громадянину України Центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку (а.с. 30).
Вважаючи протиправною відмову відповідача щодо видачі паспорта громадянина України у формі паспортної книжечки зразка 1994 року, ОСОБА_1 в інтересах неповнолітнього сина ОСОБА_2 звернулася до суду з цим позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Згідно з положеннями статті 8 Конституції України, в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
Відповідно до приписів статті 3 Конституції України, людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм випливає, зокрема висновок про те, що встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має в першу чергу дбати про потреби людей, утримуючись за можливості від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Встановлення таких правил може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
Згідно зі статтею 22 Основного Закону, права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними. Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Статтею 32 Конституції України визначено, що ніхто не може зазнавати втручання в його особисте і сімейне життя, крім випадків, передбачених Конституцією України. Не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Рішенням Конституційного Суду України від 20.01.2012 №2-рп/2012 надано офіційне тлумачення положення ч. 2 ст. 32 Конституції України, згідно з яким, зокрема, неможливо визначити абсолютно всі види поведінки фізичної особи у сферах особистого та сімейного життя, оскільки особисті та сімейні права є частиною природних прав людини, які не є вичерпними‚ і реалізуються в різноманітних і динамічних відносинах майнового та немайнового характеру, стосунках, явищах, подіях тощо. Право на приватне та сімейне життя є засадничою цінністю, необхідною для повного розквіту людини в демократичному суспільстві, та розглядається як право фізичної особи на автономне буття незалежно від держави, органів місцевого самоврядування, юридичних і фізичних осіб. Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Суд зауважує, що у спірному випадку відсутня будь-яка загроза національній безпеці, економічному добробуту або правам людини, а тому збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди є втручанням держави в її особисте та сімейне життя.
Конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із міжнародно-правовими актами.
Європейська Конвенція про захист прав людини та основоположних свобод від 04 листопада 1950 року (далі - Конвенція), була ратифікована Законом України від 17 липня 1997 року № 475/97-ВР, та відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Приватне життя «охоплює право особи формувати та розвивати відносини з іншими людьми, включаючи відносини професійного чи ділового характеру» (див. п.25 рішення Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справі «C. проти Бельгії» від 07 серпня 1996 року (Reports 1996)). Стаття 8 Конвенції «захищає право на розвиток особистості та право формувати і розвивати відносини з іншими людьми та навколишнім світом» (див. п.61 рішення ЄСПЛ у справі «Pretty проти Сполученого Королівства» (справа № 2346/02, ECHR 2002 та п.65. рішення ЄСПЛ у справі «Олександр Волков проти України» (заява № 21722/11).
Будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільств» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (див. рішення ЄСПЛ у справі «Ельсхольц проти Німеччини».
Отже, особа не може зазнавати безпідставного втручання у особисте і сімейне життя, безпідставного посягання на недоторканність житла, таємницю кореспонденції або на її честь і репутацію. Кожна людина має право на захист законом від такого втручання або таких посягань.
Частиною третьою статті 13 Закону України від 20.11.2012 №5492-VI «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» (надалі - Закон №5492-VI) передбачено, що паспорт громадянина України, паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України, службовий паспорт України, посвідчення особи моряка, посвідчення члена екіпажу, посвідчення особи без громадянства для виїзду за кордон, посвідка на постійне проживання, посвідка на тимчасове проживання, посвідчення біженця, проїзний документ біженця, посвідчення особи, яка потребує додаткового захисту, проїзний документ особи, якій надано додатковий захист, картка мігранта містять безконтактний електронний носій.
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 14 Закону №5492-VI, форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації.
Поряд з цим діє Положення про паспорт громадянина України, яке затверджене постановою Верховної Ради України №2503-ХІІ від 26.06.1992 (далі Положення №2503-ХІІ), відповідно до пункту другого якого паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Згідно з пунктом 3 Положення №2503-ХІІ, бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
У постанові від 19.09.2018 Велика Палата Верховного Суду у зразковій справі №806/3265/17 висловила правову позицію, згідно з якою особа не позбавлена можливості отримання паспорта у вигляді книжечки замість паспорта у вигляді ID-картки.
Судовим розглядом встановлено, що станом на час звернення позивача до відповідача із заявою про оформлення та видачу паспорта громадянина України у формі книжечки ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , не виповнилося 16 років.
Згідно з частиною другою статті 21 Закону №5492-VI, кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України.
Разом з тим, відповідно до пункту 2 Положення №2503-ХІІ, паспорт громадянина України (далі - паспорт) видається кожному громадянинові України центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, після досягнення 16-річного віку.
Отже, з прийняттям Закону №5492-VI паспорт громадянина України видається з 14 років.
Відсутність паспорту громадянина України з 14 років перешкоджає такій особі у реалізації її гарантованих Конституцією України прав та свобод.
У свою чергу паспорт громадянина України у формі книжечки, як це передбачено Положенням №2503-ХІІ, видається з 16 років.
Відповідно до частини 3 статті 7 КАС України, у разі невідповідності правового акта Конституції України, закону України, міжнародному договору, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, або іншому правовому акту суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, або положення відповідного міжнародного договору України.
З огляду на те, що Закон №5492-VI має вищу юридичну силу ніж Положення №2503-XII, то у спірних правовідносинах щодо віку видачі паспорта громадянина України необхідно застосувати приписи статті 21 Закону №5492-VI.
Суд акцентує увагу на тому, що положення статті 21 Закону №5492-VI носять імперативний характер щодо зобов'язання кожного громадянина України, який досяг 14-річного віку, отримати паспорт громадянина України.
Оскільки чинна редакція Закону №5492-VI не передбачає альтернативи паспортам з безконтактним електронним носієм дітям з 14 до 16 років і не може забезпечити реалізацію такого права, то це право має реалізовуватися у спосіб, передбачений Положенням №2503-XII, шляхом видачі паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки без електронного носія до досягнення дитиною 16 років.
Питання права особи з досягненням 14-річного віку на отримання паспорта України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ у зв'язку з ненаданням нею згоди на обробку персональних даних було предметом дослідження Верховного Суду, за наслідками якого сформовано висновок у постановах від 18.11.2021 у справі № 420/4049/20, від 21.12.2022 у справі № 420/5353/20 та у подальшому підтримано у постановах від 17.05.2023 у справі № 420/12574/21 та від 09.11.2023 у справі №380/16510/22 за подібних правовідносин. Висновки, наведені у вказаних постановах, є релевантними до обставин цієї справи.
Отже, Миргородський відділ фактично виявив протиправну бездіяльність, відмовивши ОСОБА_2 у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки.
За таких обставин суд задля належного відновлення порушених прав позивача дійшов висновку про необхідність задоволення позовних вимог шляхом визнання протиправною бездіяльності Миргородського відділу у видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ, у зв'язку з чим суд зобов'язує Миргородський відділ оформити та видати ОСОБА_2 паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
З огляду на факт задоволення позовних вимог фізичної особи, відповідно до частини першої статті 139 КАС України, понесені позивачем судові витрати у вигляді сплаченого судового збору у розмірі 1211,20 грн слід стягнути на його користь за рахунок бюджетних асигнувань УДМС.
Керуючись статтями 241-245 Кодексу адміністративного судочинства України, суд
Позов ОСОБА_1 , законного представника неповнолітнього ОСОБА_2 , у справі №440/9071/24 - задовольнити.
Визнати протиправною бездіяльність Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Миргородського відділу УДМС України у Полтавській області щодо видачі ОСОБА_2 паспорта громадянина України у вигляді книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області в особі Миргородського відділу УДМС України у Полтавській області оформити та видати ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби у Полтавській області на користь ОСОБА_1 судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять) грн 20 коп.
Позивач: ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ), законний представник неповнолітнього ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ; АДРЕСА_1 ).
Відповідач: Управління Державної міграційної служби України в Полтавській області (код ЄДРПОУ 37829297; вул. Пушкіна, 63, м. Полтава, 36039) в особі Миргородського відділу УДМС України у Полтавській області (вул. А.Карбана, 14-А, м. Миргород, Полтавська область, 37602).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо таку скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржене до Другого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його підписання.
Суддя Є.Б. Супрун