465/6650/19
2/465/2/24
Іменем України
(вступна та резолютивна частина)
27.11.2024 року м. Львів
Франківський районний суд м. Львова у складі:
головуючий суддя Ванівський Ю.М.
при секретарі Лозинському Т-Р.А.
прокурора Машталяра Ю.І.
представника позивача ОСОБА_1
представника відповідача ОСОБА_2
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до Львівської міської ради, про визнання права власності в порядку набувальної давності та зустрічну позовну заяву керівника Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області Сергія Янчишина, в інтересах держави в особі Львівської міської ради до ОСОБА_3 про визнання права власності,-
Позивач звернувся до суду із позовною заявою про визнання за ОСОБА_3 , права власності на гаражне приміщення площею 18,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності.
Заявлені позовні вимоги мотивує тим, що приблизно із січня 1992 року і до сьогодення ОСОБА_3 відкрито та безперервно володіє металевим гаражем, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 , документи на який передала йому власниця - ОСОБА_4 .
По-суті, ОСОБА_4 відчужила в користь позивача гаражне приміщення, однак жодних правовстановлюючих документів у ОСОБА_3 не має.
Так, ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_4 . Позивач стверджує, що він більше 27 років відкрито, безперервно та добросовісно користується вищевказаним металевим гаражем, а тому просить позов задоволити.
12.04.2021 року Франківським районний судом м. Львова ухвалено заочне рішення, яким визнано за ОСОБА_3 , право власності на гаражне приміщення площею 18,3 м2 за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку набувальної давності.
03.06.2022 керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області до суду подано заяву про перегляд заочного рішення.
06.07.2022 ухвалою Франківського районного суду м. Львова, заочне рішення від 12.04.2021 у справі № 465/6650/19 скасовано.
18.10.2022 керівником Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області С.Янчишиним подано зустрічну позовну заяву, яку прийнято до спільного розгляду з первісним позовом, ухвалою Франківського районного суду м. Львова від 02.06.2023.
Обґрунтовуючи зустрічну позовну заяву прокурор вказує, що у відповідності до інформації зі Спадкового реєстру про спадкові справи та видані на їх підставі свідоцтва про право на спадщину, 03.06.1997 П'ятою Львівською державною нотаріальною конторою заведено спадкову справу №561/96 після смерті ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_2 . Будь які відомості про прийняття спадщини у витягу зі Спадкового реєстру відсутні, а сама спадкова справа 14.05.2001 передана до Львівського державного нотаріального архіву, копію якої було отримано. З матеріалів вказаної спадкової справи вбачається, що 17.09.1996 громадянин ОСОБА_5 звернувся із заявою про прийняття спадщини №793 до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори. Зазначена заява ним обґрунтована тим, що ІНФОРМАЦІЯ_3 померла його сестра - ОСОБА_4 , яка проживала по АДРЕСА_2 . Крім цього, у заяві зазначено, що на день її смерті залишилось спадкове майно: квартира АДРЕСА_3 ; гараж, який знаходиться у АДРЕСА_4 ; грошові вклади з відповідними процентами, що знаходяться на рахунках Ощадбанку м. Львова. У вказаній заяві також стверджувалось, що інших спадкоємців крім заявника немає, а відтак після спливу шести місяців з дня смерті спадкодавця, спадкоємець просив видати свідоцтва про право на спадщину на вищевказане майно. Після спливу шести місяців з дня відкриття вищевказаної спадкової справи, державним нотаріусом 15.05.1997 видано свідоцтва про право на спадщину за законом №№ НОМЕР_1 щодо квартири по АДРЕСА_2 та грошових вкладів, які належали ОСОБА_4 . При цьому свідоцтво про право на спадщину за законом на гараж, який знаходиться у АДРЕСА_4 ні ОСОБА_5 , ні будь - якій іншій особі не видавалось. У даному випадку майно померлої ОСОБА_4 у вигляді гаража по АДРЕСА_1 за правом спадкоємства підлягало переходу у комунальну власність територіальної громади м. Львова. Після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 відкрилась спадщина, на момент відкриття якої діяв Цивільний кодекс УСРС. У даному випадку відсутні підстави вважати, що ОСОБА_5 прийняв спадщину у вигляді гаража по АДРЕСА_1 так як,у поданій ним заяві про прийняття спадщини №793 від 17.09.1996 наведено відомості про гараж, який знаходиться у АДРЕСА_4 , назва якої була змінена на ОСОБА_6 ще у 1992 році, що не могло бути невідомим ОСОБА_5 чи державному нотаріусу, а також у заяві відсутнє посилання на конкретний номер будинку на зазначеній вулиці для визначення місцезнаходження гаража. Також, ані на момент подання ОСОБА_5 заяви про прийняття спадщини №793 від 17.09.1996, ані на момент закриття спадкової справи (15.05.1997) спірний гараж не перебував у власності померлої ОСОБА_4 . Як вбачається з реєстраційного посвідчення серії НОМЕР_2 ,останнє видано 27.05.1997 Львівським обласним державним комунальним бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки на підставі розпорядження виконкому Радянської районної ради від 24.02.1986 №42. Таким чином, право власності ОСОБА_4 на спірний гараж виникло 27.05.1997, тобто набагато пізніше за дату прийняття спадщини ОСОБА_5 (17.09.1996) та пізніше за дату закінчення спадкової справи (15.05.1997), а відтак зазначення ним у заяві №793 від 17.09.1996 серед об'єктів спадкування спірного гаража є помилковим (передчасним). Таким чином, після смерті ОСОБА_4 29.08.1996, спірний гараж на АДРЕСА_1 перейшов у власність адміністративно - територіальної одиниці (комунальну власність) в особі Львівської міської ради народних депутатів, правонаступником якого є Львівська міська рада. Намагання позивача за відсутності законних підстав набути право власності на спірний об'єкт свідчить про невизнання ним права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради, як законного власника цього майна. Просить задоволити зустрічну позовну заяву та визнати право власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на об'єкт нерухомого майна - гаражний бокс площею 18,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 .
02.06.2023 представником позивача за первісним позовом подано відзив на зустрічну позовну заяву, в якому вказує, що звернення прокурора із зустрічним позовом є безпідставним. Прокурор жодним чином не обґрунтував підстави такого звернення замість сторони, яка активно бере участь у даній справі та самостійно здійснює свою діяльність в даному процесі. Крім цього, прокурор не надав жодного доказу до суду, що спадкоємці після смерті ОСОБА_4 відсутні або відсутні після смерті ОСОБА_5 , який звернувся до нотаріуса із заявою про вступ у спадщину після смерті ОСОБА_4 , не надав жодного доказу, що спадкоємці ОСОБА_4 та/або ОСОБА_5 усунені від спадкування, не прийняли спадщину або відмовились від її прийняття. Вступ у спадщину ОСОБА_5 після смерті ОСОБА_4 стверджується заявою про вступ у спадщину, яку надав сам прокурор. Вступ у спадщину лише на частину майна не допускається законом. Відмова від частини спадщини з прийняттям іншої частини спадщини також суперечить закону. Тобто, ОСОБА_5 вступив у спадщину після смерті спадкодавця та має право на все майно спадкодавця. Крім цього, заява про визнання спадщини відумерлою подається після спливу одного року з часу відкриття спадщини. Прокурор жодним чином не обґрунтовує поважність причин пропуску позовної давності на звернення до суду із відповідним позовом, що не є тотожним із проханням про продовження строку для подання зустрічного позову за правилами подання відзиву на позов. Просить відмовити у задоволенні зустрічного позову прокурора та застосувати наслідки спливу позовної давності до позовних вимог прокурора про визнання права власності на гаражний бокс площею 18,3 кв.м. по АДРЕСА_1 .
В судовому засіданні прокурор в задоволенні первісного позову просив відмовити, зустрічну позовну заяву підтримав, просив таку задоволити в повному обсязі.
Представник позивача за первісним позовом у судовому засіданні позовні вимоги підтримав, проти зустрічної позовної заяви заперечив, просив відмовити у задоволенні такої у зв'язку з її безпідставністю.
Представник відповідача за первісним позовом просила відмовити в задоволенні позову ОСОБА_3 , зустрічну позовну заяву просила задоволити.
Суд, заслухавши думку учасників, з'ясувавши дійсні обставини справи та перевіривши їх доказами, приходить до наступного висновку.
Відповідно до ст. 4 ЦПК України, до суду може звернутись кожна особа за захистом своїх порушених прав, а також в інтересах інших осіб у випадках встановлених законом.
Частиною 1 ст. 5 ЦПКУкраїни, передбачено, що здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.
Згідно роз'яснень п.11 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 14 від 18.12.2009 «Про судове рішення у цивільній справі», оскільки, правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи чи інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Відповідно до вимог ч. 1 ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
У постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) зроблено висновок, що «юридичними фактами є певні факти реальної дійсності, з якими нормою права пов'язується настання правових наслідків, зокрема виникнення, зміна або припинення цивільних прав та обов'язків».
Усталеним в судовій практиці та цивілістичній доктрині є розуміння відкриття спадщини як настання певних юридичних фактів, зумовлюють виникнення спадкових правовідносин. При цьому як юридичний факт відкриття спадщини характеризується двома параметрами: (1) часом відкриття; (2) місцем відкриття. Час відкриття спадщини має важливе значення, оскільки на час відкриття спадщини визначаються, зокрема: склад спадщини; коло спадкоємців; матеріальний закон, який буде застосовуватись до спадкових відносин.
Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності (частина третя статті 5 ЦК України).
Враховуючи, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , спадщина відкрилась у 1996 році, а відтак до спірних відносин підлягають застосуванню норми матеріального закону, чинного на час відкриття спадщини, а саме ЦК УРСР.
Такий правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24 травня 2021 року у справі № 71/22/19 (провадження № 61 9511сво19).
Згідно положень ст. 524 ЦК УРСР (в редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) спадкоємство здійснюється за законом і за заповітом. Спадкоємство за законом має місце, коли і оскільки воно не змінено заповітом. Якщо немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом, або жоден з спадкоємців не прийняв спадщини, або всі спадкоємці позбавлені заповідачем спадщини, майно померлого за правом спадкоємства переходить до держави.
Судом встановлено, що ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , про що зроблено актовий запис №5302 та підтверджується копією свідоцтва про смерть серії НОМЕР_3 .
Як вбачається з копії спадкової справи №561/96 р. заведеної після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , ОСОБА_5 звернувся в П'яту Львівську державну нотаріальну контору із заявою про прийняття спадщини. Згідно змісту заяви, на день смерті ОСОБА_4 залишилось наступне спадкове майно: квартира АДРЕСА_3 , гараж, який знаходиться по АДРЕСА_4 , грошові вклади з відповідними процентами, що знаходяться в Ощадбанку м. Львова №8003/36 на рахунках № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , на рахунку № НОМЕР_6 .
Згідно ст. 548 ЦК УРСР для придбання спадщини необхідно, щоб спадкоємець її прийняв. Не допускається прийняття спадщини під умовою або з застереженнями. Прийнята спадщина визнається належною спадкоємцеві з моменту відкриття спадщини.
Статтею 549 ЦК УРСР визначено, що спадкоємець визнається таким, що прийняв спадщину якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном; якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини. Зазначені в цій статті дії повинні бути вчинені протягом шести місяців з дня відкриття спадщини.
Як встановлено в ході судового розгляду ОСОБА_4 померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , а ОСОБА_5 звернувся до П'ятої Львівської державної нотаріальної контори із заявою про прийняття спадщини 17.09.1996 року, тобто в межах шестимісячного строку встановленого ЦК УРСР.
15 травня 1997 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Нор Н.М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №1759. Згідно даного свідоцтва спадкоємцем майна ОСОБА_4 , померлої ІНФОРМАЦІЯ_5 є її брат ОСОБА_5 , який проживає у АДРЕСА_2 . Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з квартири АДРЕСА_3 , яка складається з двох кімнат житловою площею 26,7 кв.м., кухні, загальна площа квартири 48,7кв.м., комори в підвалі 1,5 кв.м.
Крім цього, 15 травня 1997 року державним нотаріусом П'ятої Львівської державної нотаріальної контори Нор Н.М. видано свідоцтво про право на спадщину за законом, яке зареєстровано в реєстрі за №1760. Спадкове майно, на яке видано це свідоцтво складається з грошових вкладів з відповідними процентами і всі суми по приватизації, компенсації і індексації, що знаходяться в Ощадбанках м. Львова №8003/36 на рахунках № НОМЕР_4 , НОМЕР_5 , №6318/036 на рахунку № НОМЕР_6 , належних померлій на підставі ощадних книжок, виданих на її ім'я вищевказаними Ощадбанками.
З оглянутої та дослідженої судом копії спадкової справи №561/96 р., яка заведена після смерті ОСОБА_4 , не вбачається, що державним нотаріусом видавалось свідоцтво про право на спадщину стосовно спірного гаража по АДРЕСА_4 .
Суд також звертає увагу, що ОСОБА_5 у заяві про прийняття спадщини від 17.09.1996 року не зазначено під яким номером знаходиться гараж по АДРЕСА_4 . Відтак, суд позбавлений можливості належним чином ідентифікувати спірне майно, а також ототожнити гараж по АДРЕСА_4 зі спірним майном по АДРЕСА_1 .
Крім цього, згідно Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об'єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженої наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09.06.1998 №121 (чинний на момент виникнення спірних правовідносин) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об'єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.).
Пунктом 2.1 Інструкції визначено, що реєстрація права власності здійснюється на підставі правовстановлювальних документів у такому порядку: а) заявник подає до бюро технічної інвентаризації два примірники правовстановлювального документа (оригінал та копію); б) відповідальний працівник бюро технічної інвентаризації вивчає законність та повноту документів і на підставі їх робить відповідний запис у реєстрову книгу; в) адреса об'єкта, що реєструється, записується в алфавітний журнал адрес; г) прізвище, ім'я та по батькові фізичних осіб - власників нерухомого майна вноситься в алфавітний журнал або картку картотеки власників; ґ) на оригіналі правовстановлювального документа робиться реєстраційний напис Якщо на правовстановлювальному документі немає місця для реєстраційного напису, то видається реєстраційне посвідчення, яке є невід'ємною частиною такого документа; д) на копії правовстановлювального документа робиться відмітка про реєстрацію з посиланням на реєстровий номер та дату реєстрації; е) до інвентаризаційної справи додається копія правовстановлювального документа, довідка про належність об'єкта нерухомого майна, в якій записується: прізвище, ім'я та по батькові або найменування власника, назва і зміст правовстановлювального документа, число і місяць реєстрації з підписом особи, яка відповідає за реєстрацію.
В ході судового розгляду судом встановлено, що згідно реєстраційного посвідчення Львівського обласного державного комерційного бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки серії КММ №001071 від 27 травня 1997 року, право власності на гараж, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 належало на праві особистої власності ОСОБА_4 , на підставі розпорядження виконкому Радянської районної ради від 24.02.1986 року №42. Даний факт також підтверджується відповіддю Обласного комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки» від 09.08.2019 року №3741.
Відтак суд приходить до висновку, що право власності ОСОБА_4 на спірний гараж виникло 27.05.1997 тобто після дати смерті останньої (28.08.1996), пізніше за дату прийняття спадщини ОСОБА_5 (17.09.1996), а також пізніше дати закінчення спадкової справи (15.05.1997), а відтак не могло ввійти до складу спадкового майна на момент відкриття або закінчення спадкової справи. Ці обставини самі по собі унеможливлюють прийняття спірного об'єкта у спадщину, так як до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на час його смерті, за виключенням тих, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, а спірний гараж враховуючи реєстраційне посвідчення від 27.05.1997 року, не належав ОСОБА_4 на дату її смерті (28.08.1996).
Реєстраційне посвідчення Львівського обласного державного комерційного бюро технічної інвентаризації та експертної оцінки серії КММ №001071 від 27 травня 1997 року не є належним підтвердженням права власності ОСОБА_4 на спірний гараж по АДРЕСА_1 .
Відповідно до положень ст. 549 ЦК УРСР визнається, що спадкоємець прийняв спадщину:
якщо він фактично вступив в управління або володіння спадковим майном;
якщо він подав державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини заяву про прийняття спадщини.
Пунктом 113 Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 18 червня 1994 р. № 18/5, яка діяла на момент виникнення спірних правовідносин, було визначено, що доказом вступу в управління чи володіння спадковим майном можуть бути:
довідка житлово-експлуатаційної організації, правління житлово-будівельного кооперативу, виконавчого комітету місцевої Ради народних депутатів чи відповідної місцевої державної адміністрації про те, що спадкоємець безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з ним, або про те, що спадкоємцем було взято майно спадкодавця;
довідка державної податкової служби, страховика чи іншого органу про те, що спадкоємцем після відкриття спадщини сплачувались податки або страхові платежі по обов'язковому страхуванню, квитанція про сплату податку, страхового платежу;
копія рішення суду, що набрало законної сили, про встановлення факту своєчасного прийняття спадщини;
запис у паспорті спадкоємця або в будинковій книзі, який свідчить про те, що спадкоємець був постійно прописаний в спадковому будинку (квартирі) в період шести місяців після смерті спадкодавця, та інші документи, що підтверджують факт вступу спадкоємця в управління чи володіння спадковим майном.
В спадковій справі №561/96 міститься справка ЖЕК - 205 №77 Радянського району видана на ім'я ОСОБА_5 про те, що він дійсно проживає і зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 . Однак така довідка датована 21.01.1993 роком, тобто видана задовго до смерті ОСОБА_4 (28.08.1996), що не може бути належним доказом того, що ОСОБА_5 безпосередньо перед смертю спадкодавця проживав разом з нею.
Так як матеріали справи не містять достатніх та переконливих доказів того, що ОСОБА_5 вчинив дії щодо прийняття в спадщину спірного об'єкту нерухомого майна, а також відсутність свідоцтва про право на спадщину за законом на гараж по АДРЕСА_1 , суд приходить до висновку про неприйняття спадщини в вигляді гаража.
Згідно ст. 555 ЦК УРСР, спадкове майно за правом спадкоємства переходить до держави: 1) якщо спадкодавець все майно або частину його заповідав державі; 2) якщо у спадкодавця немає спадкоємців ні за законом, ні за заповітом; 3) якщо всі спадкоємці відмовились від спадщини; 4) якщо всі спадкоємці позбавлені права спадкування (статті 528 і 534 цього Кодексу); 5) якщо ні один із спадкоємців не прийняв спадщини. Якщо хто-небудь з спадкоємців відмовився від спадщини на користь держави, до держави переходить частка спадкового майна, належна цьому спадкоємцеві. Якщо при відсутності спадкоємців за законом заповідана тільки частина майна спадкодавця, решта майна переходить до держави.
Системне тлумачення частини другої статті 549, частини першої статті 555 ЦК УРСР та абзацу 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України свідчить, що: в ЦК УРСР законодавець, на відміну від ЦК України та існування конструкції "відумерлої спадщини", передбачав автоматичний перехід спадщини за правом спадкоємства до держави. Будь-яких дій щодо прийняття спадщини держава не здійснювала. Держава при існуванні юридичних фактів, визначених пунктами 1-5 частини першої статті 555 ЦК УРСР, завжди приймала спадщину і не могла від неї відмовитися; оскільки держава не мала права відмовитися від прийняття спадщини, то у випадку, коли спадкоємці за законом або за заповітом не прийняли спадщину або відмовилися від спадщини, спадщина вважалася прийнятою державою; з урахуванням того, що в частині першій статті 555 ЦК УРСР закріплювався автоматичний перехід спадщини до держави, та існував строк шість місяців для прийняття спадщини іншими спадкоємцями, то абзац 2 пункту 5 Прикінцевих та перехідних положень ЦК України може застосовуватися тільки, якщо спадщина відкрилась після 01 липня 2003 року, проте не була прийнята ніким зі спадкоємців, що мали право спадкування відповідно до норм ЦК УРСР.
Такий висновок викладений у постанові Верховного Суду у складі Об'єднаної палати Касаційного цивільного суду від 24.05.2021 по справі №671/22/19.
Таким чином, спірний гараж по АДРЕСА_1 у зв'язку з неприйняттям ОСОБА_5 його у спадщину, автоматично перейшов у власність держави.
Крім того, статтею 321 ЦК України визначено, що право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.
Відповідно до статті 328 ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.
Згідно з положеннями частин першої та четвертої статті 344 ЦК України особа, яка добросовісно заволоділа чужим майном і продовжує відкрито, безперервно володіти нерухомим майном протягом десяти років або рухомим майном протягом п'яти років, набуває право власності на це майно (набувальна давність), якщо інше не встановлено цим Кодексом. Право власності за набувальною давністю на нерухоме майно, транспортні засоби, цінні папери набувається за рішенням суду.
Норми права інституту набувальної давності регулюють один із первинних способів виникнення права власності, тобто це такий спосіб, відповідно до якого право власності на річ виникає вперше або незалежно від права попереднього власника на цю річ, воно ґрунтується не на попередньому титулі права власності та відносинах правонаступництва, а на сукупності обставин, зазначених у частині першій статті 344 ЦК України, а саме: наявність суб'єкта, здатного набути у власність певний об'єкт; законність об'єкта володіння; добросовісність заволодіння чужим майном; відкритість володіння; безперервність володіння; сплив установлених строків володіння; відсутність норми закону про обмеження або заборону набуття права власності за набувальною давністю. Для окремих видів майна право власності за набувальною давністю виникає виключно на підставі рішення суду (юридична легітимація).
Аналіз категорії добросовісності заволодіння майном як умови набуття права власності за набувальною давністю відповідно до статті 344 ЦК України дає підстави для висновку, що добросовісність як одна із загальних засад цивільного права означає фактичну чесність суб'єктів у їх поведінці, прагнення сумлінно реалізовувати свої цивільні права та виконувати цивільні обов'язки. При вирішенні таких спорів має значення факт добросовісності заявника саме на момент отримання ним майна (заволодіння майном). Добросовісний володілець майна у момент заволодіння ним не знає (не може і не повинен знати) про неправомірність такого заволодіння майном. Крім того, позивач як володілець майна повинен бути впевнений у тому, що на це майно не претендують інші особи і він отримав це майно за таких обставин і з таких підстав, які є достатніми для набуття права власності на нього.
Звідси йдеться про добросовісне, але неправомірне, в тому числі безтитульне, заволодіння майном особою, яка у подальшому претендуватиме на набуття цього майна у власність за набувальною давністю.
Якщо володілець знає або повинен знати про неправомірність заволодіння чужим майном, то, незважаючи на будь-який строк безперервного володіння чужим майном, він не може його задавнити, оскільки відсутня безумовна умова набуття права власності - добросовісність заволодіння майном.
Відповідна особа має добросовісно заволодіти саме чужим майном, тобто об'єкт давнісного володіння повинен мати власника або бути річчю безхазяйною (яка не має власника або власник якої невідомий). Нерухоме майно може стати предметом набуття за набувальною давністю, якщо воно має такий правовий режим, тобто є об'єктом нерухомості, який прийнято в експлуатацію.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх наведених умов у сукупності.
Відсутність добросовісності у позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
Такого висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 14 травня 2019 року у справі № 910/17274/17 (провадження № 12-291гс18).
Відкритість володіння майном означає, що володілець володіє річчю відкрито, без таємниць, не вчиняє дій, спрямованих на приховування від третіх осіб самого факту давнісного володіння. При цьому володілець не зобов'язаний спеціально повідомляти інших осіб про своє володіння. Володілець має поводитися з відповідним майном так само, як поводився б з ним власник.
Давнісне володіння є безперервним, якщо воно не втрачалося володільцем протягом усього строку, визначеного законом для набуття права власності на майно за набувальною давністю. При цьому втрата не зі своєї волі майна його володільцем не перериває набувальної давності в разі повернення майна протягом одного року або пред'явлення протягом цього строку позову про його витребування (абзац 2 частини третьої статті 344 ЦК України); не переривається набувальна давність, якщо особа, яка заявляє про давність володіння, є правонаступником іншого володільця, адже в такому випадку ця особа може приєднати до часу свого володіння увесь час, протягом якого цим майном володіла особа, чиїм спадкоємцем (правонаступником) вона є (частина друга статті 344 ЦК України). Також не перериває набувальної давності здійснення володільцем фактичного розпорядження майном у вигляді передання його в тимчасове користування іншій особі.
Давнісне володіння має бути безперервним протягом певного строку, тобто бути тривалим. Тривалість володіння передбачає, що має спливти визначений у ЦК України строк, що різниться залежно від речі (нерухомої чи рухомої), яка перебуває у володінні певної особи. Для нерухомого майна такий строк складає десять років.
Отже, набуття відповідною особою права власності за набувальною давністю можливе лише за наявності всіх указаних умов у сукупності.
Відсутність добросовісності в позивача під час заволодіння ним спірним майном звільняє від потреби аналізувати інші умови набуття права власності за набувальною давністю, передбачені статтею 344 ЦК України.
У постанові Верховного Суду від 26 травня 2021 року у справі № 214/3083/18 (провадження № 61-4186св21) вказано, що за набувальною давністю може бути визнано право власності на нерухоме майно, яке не має власника, або власник якого невідомий, або власник відмовився від права власності на належне йому нерухоме майно, а також на майно, що придбане добросовісним набувачем і у витребуванні якого його власнику було відмовлено.
За змістом ч.3 ст.12, ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (частина перша статті 76 ЦПК України).
Згідно з частиною першою статті 80 ЦПК України достатніми є докази, які в своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Звертаючись до суду ОСОБА_3 в своїй позовній заяві вказав «що металевий гараж з ключами від нього та всіма наявними в неї документами щодо гаража мені передала власниця цього майна ОСОБА_4 , з якою ми проживали у одному будинку по АДРЕСА_5 . По - суті ОСОБА_4 відчужила в мою користь гаражне приміщення, однак на ствердження цього письмових договорів укладено не було, договір купівлі - продажу нами планувалось укласти в подальшому, але задумане ми до кінця не довели».
Крім цього, ОСОБА_3 вказує в позовній заяві що він впродовж більше 27 років відкрито, безперервно володіє нерухомим майно - гаражем по АДРЕСА_1 , яким він заволодів добросовісно внаслідок укладеного з власником гаражу усного правочину.
В судовому засіданні свідок ОСОБА_7 повідомила, що ОСОБА_3 , який являється їй зятем, має всі документи на гараж, які йому передала ОСОБА_4 .
Свідок ОСОБА_8 в судовому засіданні повідомив, що ОСОБА_3 користується гаражем відкрито, гараж є залізним.
Аналізуючи подані позивачем докази, суд вважає, що позивачем на підтвердження заявлених позовних вимог щодо визнання права власності на об'єкт нерухомого майна у порядку набувальної давності не було доведено належними та достатніми доказами факту безперервного користування ним протягом 27 років гаражем по АДРЕСА_1 .
Щодо доводів представника позивача за первісним позовом про те, що прокурор не обгрунтовував підставність представництва інтересів держави у даній справі, суд зазначає наступне.
Згідно з частинами другою третьою статті 10 ЦПК України суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Суд застосовує інші правові акти, прийняті відповідним органом на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Відповідно до частин першої, другої статті 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
У статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 129 Конституції України основними засадами судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.
Процесуальний порядок провадження в цивільних справах визначається ЦПК України та іншими законами України, якими встановлюється зміст, форма, умови реалізації процесуальних прав і обов'язків суб'єктів цивільно-процесуальних правовідносин та їх гарантій.
Згідно з пунктом 3 частини першої статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.
Тлумачення пункту 3 частини першої статті 131-1 Конституції України свідчить, що прокурор може представляти інтереси держави у суді тільки у виключних випадках, які прямо передбачені законом. Розширене тлумачення випадків (підстав) для представництва прокурором інтересів держави в суді не відповідає принципу змагальності, який є однією із засад правосуддя (пункт 3 частини другої статті 129 Конституції України).
У Рішенні Конституційного Суду України від 08 квітня 1999 року № 3-рп/99 у справі за конституційними поданнями Вищого арбітражного суду України та Генеральної прокуратури України щодо офіційного тлумачення положень статті 2 Арбітражного процесуального кодексу України (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) Конституційний Суд України висловив міркування, що інтереси держави відрізняються від інтересів інших учасників суспільних відносин. В основі перших завжди є потреба у здійсненні загальнодержавних (політичних, економічних, соціальних та інших) дій, програм, спрямованих на захист суверенітету, територіальної цілісності, державного кордону України, гарантування її державної, економічної, інформаційної, екологічної безпеки, охорону землі як національного багатства, захист прав усіх суб'єктів права власності та господарювання тощо (пункт 3 мотивувальної частини). Інтереси держави можуть збігатися повністю, частково або не збігатися зовсім з інтересами державних органів, державних підприємств та організацій чи з інтересами господарських товариств з часткою державної власності у статутному фонді. Проте держава може вбачати свої інтереси не тільки в їх діяльності, але й у діяльності приватних підприємств, товариств. Із врахуванням того, що "інтереси держави" є оціночним поняттям, прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує у позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних відносинах (пункт 4 мотивувальної частини).
Таким чином, "інтереси держави" охоплюють широке і водночас чітко не визначене коло законних інтересів, які не піддаються точній класифікації, а тому їх наявність повинна бути предметом самостійної оцінки суду в кожному випадку звернення прокурора з позовом. Надмірна формалізація "інтересів держави", може призвести до необґрунтованого обмеження повноважень прокурора на захист суспільно значущих інтересів там, де це дійсно потрібно.
Поняття "орган, уповноважений державою здійснювати відповідні повноваження" визначено як орган державної влади або орган місцевого самоврядування, якому законом надано повноваження органу виконавчої влади.
Враховуючи наведене вище, інтереси держави полягають не тільки у захисті прав державних органів влади чи тих, які відносяться до їх компетенції, а також у захисті прав та свобод органів місцевого самоврядування, який не має загальнодержавного характеру, але спрямований на виконання функцій держави на конкретній території, та реалізуються у визначеному законом порядку та спосіб, який відноситься до їх відання. Органи місцевого самоврядування у визначених законом випадках є рівними за статусом носіями державної влади, як і державні органи.
Такий правовий висновок викладено в постановах Верховного Суду у складі Касаційного цивільного суду: від 12 жовтня 2020 року у справі № 645/5416/19 (провадження № 61-1188св20), від 28 жовтня 2020 року у справі № 132/2083/16-ц (провадження № 61-14825св19), від 09 грудня 2020 року у справі № 645/2496/18 (провадження № 61-18128св19) та в постанові Верховного Суду у складі Касаційного господарського суду від 02 лютого 2019 року у справі № 915/20/18.
Відповідно до частин третьої та четвертої статті 56 ЦПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами. Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 185 цього Кодексу.
Пунктом 2 частини першої статті 2 Закону України "Про прокуратуру" передбачено, що на прокуратуру покладаються функції, зокрема представництва інтересів громадянина або держави в суді у випадках, визначених цим Законом та главою 12 розділу III ЦПК України.
Згідно з частинами третьою та четвертою статті 23 Закону України "Про прокуратуру" прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб'єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті, крім випадку, визначеного абзацом четвертим цієї частини.
Отже, винятковими випадками, за яких прокурор може здійснювати представництво інтересів держави в суді, є порушення або загроза порушення інтересів держави. Ключовим для застосування цієї конституційної норми є поняття "інтерес держави".
Таким чином, суд вважає, що підставою для представництва інтересів територіальної громади м. Львова шляхом подання зустрічної позовної заяви є порушення інтересів громади, яке полягає в оспоренні ОСОБА_3 права власності теритіоральної громади на спірний гараж, який набутий нею в порядку спадкування після смерті ОСОБА_4 .
Щодо клопотання представника відповідача (за зустрічним позовом) про застосування строку позовної давності, то суд зазначає наступне.
Відповідно до статті 256 Цивільного кодексу України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу. Загальний строк позовної давності становить три роки (ст. 257 ЦК України).
Застосування позовної давності має забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами № 22083/93, № 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства»; пункт 570 рішення від 20.09.2011 у справі «ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Згідно ч.1 ст. 261 Цивільного кодексу України, перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалась або могла довідатись про порушення свого права або про особу, яка його порушила.
Як вбачається з довідкового листа цивільної справи №465/6650/19 прокурор Франківської окружної прокуратури м. Львова Львівської області Машталяр Ю.А. 16.05.2022 року ознайомився з матеріалами даної справи.
До зустрічної позовної заяви прокурором долучено відповідь юридичного департаменту Львівської міської ради від 05.10.2022 року про те, що юридичним департаментом не вживались заходи претензійно - позовного характеру щодо звернення до Франківсьокго районного суду м. Львова із зустрічної позовною заявою про визнання права власності територіальної громади м. Львова на гараж площею 18,3 м2, що розташований за адресою: АДРЕСА_1 у справі №465/6650/19.
Відтак суд приходить до висновку, що саме з моменту ознайомлення з матеріалами цивільної справи №465/6650/19 прокурору стало відомо про порушення права власності територіальної громади м. Львова в особі Львівської міської ради на спірний гараж у АДРЕСА_1 .
Проаналізувавши усі обставини справи та твердження сторін, суд приходить до висновку про відсутністьпідстав для відмови у задоволенні зустрічної позовної заяви позову за пропуском позовної давності.
Відповідно до положень статей 141 ЦПК України з відповідача за зустрічним позовом на користь позивача підлягає стягненню сума сплаченого судового збору в розмірі 2 481,00 гривень.
На основі вищевикладеного, керуючись ст.ст.12,13,81,223,259,263,265,280,354, Цивільного процесуального кодексу України, суд, -
вирішив:
Цивільний позов ОСОБА_3 до Львівської мі залишити без задоволення
Зустрічну позовну заяву керівника Франківської окружної прокуратури м.Львова Львівської області Янчишина Сергія в інтересах держави в особі Львівської міської ради про визнання права власності - задоволити.
Визнати право власності територіальної громади міста Львова в особі Львівської міської ради на об'єкт нерухомого майна - гаражний бокс площею 18,3 кв.м., розташований за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер обкута нерухомого майна: 2589474446060).
Стягнути з ОСОБА_3 на користь Франківської окружної прокуратри м. Львова Львівської області судовий збір у розмірі 2 481 (дві тисячі чотириста вісімдесят одну) гривню 00 копійок.
Рішення суду може бути оскаржене до Львівського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 05 грудня 2024 року.
Сторони:
Позивач: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , іпн - НОМЕР_7 , що проживає за адресою: АДРЕСА_6 ;
Відповідач: Львівська міська рада, код ЄДРПОУ 26256622, що розташована за адресою: м. Львів, пл. Ринок,1.
Суддя Ванівський Ю.М.