Справа №: 343/219/24
Провадження №: 2/343/186/24
I М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
28 листопада 2024 року м. Долина
Долинський районний суд Iвано-Франкiвської областi в складi:
головуючого судді - Тураша В. А.,
секретаря - Лукань О.З.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі Долинського районного суду справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди-
В Долинський районний суд Івано-Франківської області поступила позовна заява ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.
У відповідності до вимог позовної заяви позивач просить ухвалити рішення, яким:
стягнути з ОСОБА_2 на його користь заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, що мала місце 15 травня 2019 року в м. Івано-Франківську на перехресті вулиць Галицька, Горбачевського, Калуське шосе Івано-Франківської області, майнову шкоду у розмірі 194780,00 грн;
стягнути з ОСОБА_2 на його користь понесені судові витрати за розгляд вказаної цивільної справи.
Свої вимоги мотивує тим, що 15 травня 2019 року близько 00:05 год. в м. Івано-Франківську на перехресті вулиць Галицька, Горбачевського, Калуське шосе, водій, ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під час здійснення маневру повороту ліворуч на вул. Горбачевського, не надав перевагу в русі транспортному засобу Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_1 , який рухався на зустріч в напрямку м. Івано-Франківська, та здійснив зіткнення з ним, чим порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху. Внаслідок дорожньо-транспортної пригоди два автомобілі отримали механічні пошкодження з матеріальними збитками.
За вказаним фактом ДТП слідчим відділом Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області 15.05.2019 розпочато кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019090010001671.
13 листопада 2020 року після проведення досудового розслідування, вказане кримінальне провадження старшим слідчим СВ Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Іванюком В.М., закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 та ОСОБА_1 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Розслідуванням кримінального провадження установлено, що ДТП трапилась внаслідок необережних дій водія ОСОБА_2 , який перед початком та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, що склалася, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити наближення автомобіля Subaru Forester, не надав дорогу водію транспортного засобу, що рухався по рівнозначній дорозі у зустрічному напрямку прямо, не маючи переваги у русі, розпочав маневр повороту ліворуч та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем Subaru Forester, під керуванням водія ОСОБА_1 . При цьому водій ОСОБА_2 допустив порушення Правила дорожнього руху України, а саме:
п. 2.3. б), який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п. 10.1., згідно якого, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 16.13., у відповідності до якого, перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо.
Таким чином, внаслідок протиправної поведінки водія ОСОБА_2 було пошкоджено його транспортний засіб - автомобіль марки Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 .
Після закриття кримінального провадження, 11.12.2020 працівниками поліції було складено протокол про адміністративне правопорушення серії ДПР18 № 500121 за ст. 124 КУпАП відносно ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Вказаний протокол про адміністративне правопорушення був переданий на розгляд до Долинського районного суду Івано-Франківської області.
За результатом розгляду даного протоколу про адміністративне правопорушення, постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2021 року по справі № 343/60/21 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень. Вказана постанова набрала законної сили 15 лютого 2021 року.
Внаслідок зазначеної вище дорожньо-транспортної пригоди, яка відбулась з вини ОСОБА_2 та мала місце 15 травня 2019 року о 00 год. 05 хв. в м. Івано-Франківську на перехресті вулиць Галицька, Горбачевського, Калуське шосе, його автомобіль марки Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 отримав механічні пошкодження, внаслідок чого йому було заподіяно майнової шкоди, виходячи з наступного.
Станом на момент дорожньо-транспортної пригоди транспортний засіб марки Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , яким керував ОСОБА_2 був застрахований згідно полісу № АК/8459397/0903/18 в СК «Провідна».
З метою інформування СК «Провідна» про вказану дорожньо-транспортну пригоду за участю транспортного засобу марки Volkswagen Golf, реєстраційний номер НОМЕР_1 , ним було подане відповідне повідомлення.
Надалі, 07 квітня 2020 року СК «Провідна» перераховано на його особистий рахунок часткове відшкодування збитків у розмірі 87 560 (вісімдесят сім тисяч п'ятсот шістдесят) грн 00 копійок.
17 листопада 2020 року після закриття кримінального провадження (13.11.2020) та повернення йому автомобіля з території спеціального майданчика, він звернувся із заявою до Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України на проведення автотоварознавчого дослідження автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 . На вирішення дослідження поставлено питання: «Яка вартість матеріального збитку завдана власнику автомобіля Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , внаслідок пошкоджень отриманих в ДТП 15.05.2019, станом на момент проведення дослідження?».
У відповідності до висновку експертного дослідження № ЕД-19/109/13/3-28АВ/20 від 09.12.2020, вартість матеріального збитку, який завданий власнику наданого на дослідження КТЗ Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , внаслідок завданих йому пошкоджень отриманих в ДТП 15.05.2019, станом на 18.11.2020 становила 282340,00 грн.
Таким чином, невідшкодована страховиком сума завданої майнової шкоди йому становить - 194 780 (сто дев'яносто чотири тисячі сімсот вісімдесят) грн 00 коп (282 340,00 - 87 560,00= 194 780,00).
В подальшому, на його звернення до ОСОБА_2 про добровільне відшкодування різниці невідшкодованої суми, останній погодився та пообіцяв повернути вказану суму без судових позовів, як тільки в нього появляться кошти. Протягом більше двох років під час розмов, останній запевняв, що кошти йому перерахує на картку, однак цього не зробив.
Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які він поніс і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи становить: витрати на сплату судового збору за подання позовної заяви; витрати на правничу допомогу адвоката.
Що стосується детального розрахунку витрат, які він може понести на правничу допомогу адвоката, то їх можна буде розрахувати тільки в кінці розгляду справи, оскільки дана обставина залежить від часу та порядку розгляду справи, процесуальної поведінки відповідача (а.с.1-5).
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 26.01.2024 цивільна справа № 343/219/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди передана на розгляд судді Турашу В.А. (а.с.38).
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 29.01.2024 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 343/219/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди. Призначено підготовче судове засідання.
Визначено відповідачу п'ятнадцятиденний строк з дня вручення даної ухвали для подання відзиву на позовну заяву. У зазначений строк відповідач має право надіслати суду відзив на позовну заяву, який повинен відповідати вимогам ст. 178 ЦПК України, і всі письмові та електронні докази (які можливо доставити до суду), висновки експертів і заяви свідків, що підтверджують заперечення проти позову (а.с.40).
Ухвалою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 12.03.2024 закрито підготовче провадження у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та призначено справу до судового розгляду по суті (а.с.57).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Івашків В.М., подав відзив, в якому зазначив, що ознайомившись з матеріалами справи , надає свої заперечення щодо наведених в позовній заяві позивачем обставин та правових підстав позову, з якими він не погоджується.
У позовній заяві позивач вказує, що підставою звернення з позовом є те, що відбулася ДТП з вини ОСОБА_2 , і за матеріалами вказаного у позові кримінального провадження та постанови Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02 лютого 2021 року по справі 343/60/21 ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 було визнано винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП, що не оспорюється відповідачем ОСОБА_2 .
Однак, як стверджує ОСОБА_2 , після вчинення ДТП, для врегулювання конфлікту з позивачем ОСОБА_1 , та уникнення судових позовів, ним після проведення експертного дослідження страховою компанією, яка оцінила загальну суму збитку завданого автомобіля Subaru Forester в 237871 грн, та після виплати ОСОБА_1 , страхового відшкодування в сумі 88 тисяч грн, як вказано в страховому акті СК «Провідна» від 01 квітня 2020 року , в квітні 2020 року, ОСОБА_2 , було виплачено ОСОБА_1 , суму еквівалентну 100.000 грн в рахунок відшкодування завданої шкоди в ДТП. По домовленості між ОСОБА_1 , та ОСОБА_2 , сторони один до одного претензій не мають, шкода вважається відшкодованою в повному обсязі.
З того часу, ОСОБА_1 , до ОСОБА_2 , з будь-якими претензіями по відшкодуванню шкоди не звертався, так само не звертався зі скаргами до правоохоронних чи інших органів, не оскаржував постанову про закриття кримінального провадження, не залучався як потерпілий у справі про притягнення ОСОБА_2 до адмінвідповідальності за ст. 124 КУпАП. Твердження в позовній заяві, що ... "В подальшому, на моє звернення до ОСОБА_2 про добровільне відшкодування різниці невідшкодованої суми, останній погодився та пообіцяв повернути вказану суму без судових позовів, як тільки в нього появляться кошти", не відповідає дійсності.
Однак, як показують матеріали справи, незважаючи на відшкодування завданої шкоди, ОСОБА_1 , готовився до позову, про що свідчить ряд доказів у справі.
Вважає, що до вказаного позову необхідно застосувати строки позовної давності, виходячи з наступного.
Право вимоги у позивача виникло з моменту настання ДТП, тобто з 15 травня 2019 року і в розумінні ч.1 ст. 261 ЦК України, саме з цього моменту починається перебіг строку позовної давності. Оскільки позивач звернувся з позовом до суду 26 січня 2024 року, що підтверджується датою вказаною на позовній заяві, то позов пред'явлено поза межами строку позовної давності про застування якого заявлено відповідачем.
Вважає, що строк позовної давності щодо вимоги про відшкодування шкоди у вказаній справі сплив 16 травня 2022 року.
Не може враховуватися як належний доказ у справі висновок експертного дослідження № ЕД-19/109/13/3-28АВ/20 від 09.12.2020, де вказано що вартість матеріального збитку, який завданий власнику наданого на дослідження КТЗ Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , внаслідок завданих йому пошкоджень отриманих в ДТП 15.05.2019, станом на 18.11.2020 становила 282340 (двісті вісімдесят дві тисячі триста сорок) грн 00 коп., з слідуючих підстав.
На час виготовлення вказаного висновку шкода уже була відшкодована страховою компанією в сумі 88000 грн, що визнає позивач та ОСОБА_2 , тому визначення матеріального збиту станом на 18.11.2020 є некоректним. Ні експерт, який проводив дослідження, ні ОСОБА_1 , не повідомляли ОСОБА_2 про проведення експертного огляду. Сума в розмірі 282340,00 грн, визначена експертом як матеріальний збиток, суперечить сумі визначеній СК «Провідна» в страховому акті від 01 квітня 2020 року , яка оцінила загальну суму збитку завданого автомобілю Subaru Forester в 237871 грн.
Також у висновку не зазначено, що він виконується для суду і що експерт повідомлений про кримінальну відповідальність, що суперечить Інструкції про призначення та проведення судових експертиз.
Також, позивачем ОСОБА_1 , обрано неналежний спосіб захисту, так як не заявлено позовних вимог і до страхової компанії СК «Провідна», оскільки страхова сума по матеріальному збитку , ліміт відповідальності за завдану шкоду становить 100000 грн, що в тому числі підтверджено в страховому акті від 01 квітня 2020 року, а виплачено тільки 88000 грн. При цьому, як стверджує ОСОБА_2 , без його відома та згоди, ОСОБА_1 уклав договір про врегулювання страховою випадку з страховою компанією «Провідна», зміст якого є конфіденційним. Таким чином, ОСОБА_1 у позові незаконно покладає на ОСОБА_2 , відповідальність по сплаті різниці в 12 000 грн, між лімітом відповідальності та виплаченим страховим відшкодуванням, яке мала б сплатити СК «Провідна».
В пункті 153 постанови від 14 грудня 2021 року (справа № 147/66/17) Велика Палата Верховного Суду вказала, що у випадку, коли суд встановив, що цивільний позов про відшкодування шкоди завданої внаслідок ДТП був заявлений до неналежного відповідача і у справі відсутні визначені процесуальним законом підстави для заміни неналежного відповідача належним, суд повинен відмовити у задоволенні позову до такого відповідача.
Отже, пред'явлення позову до неналежного відповідача (неналежного складу відповідачів) є самостійною підставою для відмови в позові (а.с.91-93).
Суд, для спростування обставин викладених у відзиві на позов, надання інших, належних та допустимих доказів на підтвердження обставин викладених у позовній заяві неодноразово викликав позивача у справі, однак позивач ОСОБА_1 в судові засідання не з'явився, хоч про час та місце їх проведення був належним чином повідомлений судом, подав заяви сформовані в системі «Електронний суд», в яких просив розгляд справи проводити за його відсутності. Свої позовні вимоги підтримує в повному обсязі (а.с.65, 137). Також позивач ОСОБА_1 не скористався своїм правом передбаченим ЦПК України на представлення його інтересів в суді уповноваженим представником.
Відповідач ОСОБА_2 в судові засідання на неодноразові виклики не з'явився, хоч про час, день та місце розгляду справи був повідомлений у встановленому Законом порядку, про що свідчать: оголошення на офіційному сайті Долинського районного суду про розгляд справи (а.с.46,74), рекомендовані повідомлення про вручення поштового відправлення (а.с.44,52,70,71,75).
Представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Івашків В.М. (ордер серії АТ №1066752 а.с.79) в судовому засіданні позовні вимоги не визнав, просив у задоволенні позову відмовити з підстав зазначених у відзиві на позов.
Суд, вислухавши пояснення представника відповідача ОСОБА_2 - адвоката Івашківа В.М., вивчивши позовну заяву, відзив на позов, дослідивши та оцінивши здобуті та перевірені в судовому засіданні докази в їх сукупності, вважає, що позов не підлягає до задоволення, виходячи з наступного:
Відповідно до ст.13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Ч.1 ст.22 ЦК України передбачено, що особа , якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування.
Відповідно до ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Згідно ч.ч. 1, 2 та 5 ст. 1187 ЦК України, джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов'язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об'єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.
Виходячи з положень ст. 1188 ЦК України, шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Якщо внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки було завдано шкоди іншим особам, особи, які спільно завдали шкоди, зобов'язані її відшкодувати незалежно від їхньої вини.
Відповідно до роз'яснень, які містяться у постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» за № 4 від 01.03.2014, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦК України, шкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов'язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв'язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини (п.4).
Згідно з ст. 979 ЦК України, за договором страхування одна сторона (страховик) зобов'язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов'язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору.
Відповідно до положень ст. 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» , обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності здійснюється з метою забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров'ю та/або майну потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди та захисту майнових інтересів страхувальників.
Об'єктом обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов'язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров'ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону).
Відповідно до п. 22.1 ст. 22 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров'ю, майну третьої особи.
Згідно зі ст. 1194 ЦК України, особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
У разі якщо деліктні відносини поєднані з відносинами обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов'язанні в межах суми страхового відшкодування є страховик завдавача шкоди. Такий страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов'язаним суб'єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у порядку, передбаченому Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Після такої виплати деліктне зобов'язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього.
Відшкодування шкоди особою, відповідальність якої застрахована за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, що згідно із цим договором або Законом України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у страховика не виникло обов'язку з виплати страхового відшкодування (зокрема у випадках, передбачених статтею 37), чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. У такому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування.
Покладання обов'язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів»).
Такий висновок відповідає правовій позиції Великої Палати Верховного Суду, висловленій у постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц (провадження № 14-316цс18).
Аналогічна правова позиція підтримана Верховним Судом в постанові від 26.01.2022 по справі № 204/5403/18 (провадження № 61-14777св21) та постанові від 26.01.2022 по справі № 465/674/19 (провадження № 61-12514св21).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 22 лютого 2022 року у справі № 201/16373/16-ц (провадження № 14-27цс21) зазначено, що "...Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошує, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик, та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми, а у випадку, зазначеному у пункті 80 цієї постанови - винною особою".
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20) зазначено, що Велика Палата Верховного Суду в постановах від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження №14- 176цс18) (пункт 59), від 03 жовтня 2018 року у справі №760/15471/І5-ц (провадження № 14-316цс18) неодноразово звертала увагу на те, що у справах про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної страхувальником за договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, у межах ліміту страхового відшкодування належним відповідачем буде страховик.
Отже, принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у ст. 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень ст. 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов'язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).
Відповідно, якщо такої різниці немає та шкода покрита в повному обсязі страховою виплатою, в такому випадку підстави для покладення відповідальності на страхувальника відсутні".
Аналогічні за змістом висновки викладено у постанові Верховного Суду від 06 липня 2022 року у справі № 641/10491/15-ц (провадження № 61-12709св21).
Пунктом 9.5 ст.9 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що розміри страхових сум переглядаються Уповноваженим органом відповідно до рівня інфляції та індексу споживчих цін.
Згідно з п.1 ч.2 ст. 22 ЦК України, збитками є втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).
Відповідно до положень ч.2 ст. 1192 ЦК України, розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Згідно зі ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», у зв'язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов'язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством.
Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (ч.2 ст. 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до ст. 29 Закону України «Про обов'язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов'язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу.
Зазначене узгоджується із правовим висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 02 вересня 2019 року у справі № 545/425/17, від 11 березня 2020 року у справі № 754/5129/15-ц та від 19 липня 2021 року у справі № 206/3219/15-ц (провадження № 61-І9062св20).
Подібні за змістом висновки, зокрема щодо застосування положень ч.2 ст. 1192 ЦК України, викладено у постановах Верховного Суду від 26 квітня 2022 року у справі № 265/5388/20 (провадження № 61-14462св21), від 18 травня 2022 року у справі № 761/11792/16-ц (провадження № 61-42292св18), від 20 червня 2022 року у справі № 156/1162/20 (провадження № 61-19св22) та від 17 серпня 2022 року у справі № 761/15232/18 (провадження № 61-19661св20).
Під час визначення розміру збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, необхідно враховувати складові цих збитків відповідно до змісту ч.2 ст.1192 ЦК України: реальна вартість втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.
Як встановлено в судовому засіданні та підтверджується матеріалами справи, 15 травня 2019 року близько 00.05 год. в м. Івано-Франківськ на перехресті вулиць Галицька, Горбачевського, Калуське шосе водій ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом Фольцваген Гольф, н.з. НОМЕР_1 , під час здійснення маневру повороту ліворуч на вул. Горбачевського не надав перевагу в русі транспортному засобу Субару Форестер, н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , який рухався на зустріч в сторону м. Івано-Франківськ, та здійснив зіткнення з ним, чим порушив вимоги п. 10.1 Правил дорожнього руху, за що передбачена відповідальність за ст. 124 КУпАП. Внаслідок ДТП два автомобілі отримали механічні ушкодження з матеріальними збитками.
Постановою про закриття кримінального провадження від 13.11.2020, винесеною старшим слідчим СВ Івано-Франківського ВП ГУНП в Івано-Франківській області Іванюком В.М., кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019090010001671 від 15.05.2019, закрито у зв'язку з відсутністю в діянні ОСОБА_2 та ОСОБА_3 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України.
Розслідуванням кримінального провадження установлено, що дорожньо-транспортна пригода трапилась внаслідок необережних дій водія ОСОБА_2 , який перед початком та зміною напрямку руху не переконався, що це буде безпечним та не створить перешкод або небезпеки для інших учасників руху, проявив неуважність, не врахував дорожню обстановку, що склалася, маючи об'єктивну можливість завчасно виявити наближення автомобіля "Subaru Forester", не надав дорогу водію транспортного засобу, що рухався по рівнозначній дорозі у зустрічному напрямку прямо, не маючи переваги у русі, розпочав маневр повороту ліворуч та виїхав на смугу зустрічного руху, де допустив зіткнення з автомобілем "Subaru Forester" під керуванням водія ОСОБА_1 . При цьому водій ОСОБА_2 допустив порушення Правила дорожнього руху України, а саме:
п. 2.3.б), який вказує, що для забезпечення безпеки дорожнього руху водій зобов'язаний бути уважним, стежити за дорожньою обстановкою, відповідно реагувати на її зміну, технічним станом транспортного засобу, не відволікатися від керування цим засобом у дорозі;
п. 10.1., згідно якого, перед початком руху, перестроюванням та будь-якою зміною напрямку руху водій повинен переконатися, що це буде безпечним і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху;
п. 16.13., у відповідності до якого, перед поворотом ліворуч і розворотом водій нерейкового транспортного засобу зобов'язаний дати дорогу трамваю попутного напрямку, а також транспортним засобам, що рухаються по рівнозначній дорозі в зустрічному напрямку прямо.
Постановою Долинського районного суду Івано-Франківської області від 02.02.2021 в справі №343/60/21 , яка набрала законної сили 15.02.2021, ОСОБА_2 визнано винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 Кодексу України про адмiнiстративне правопорушення, та накладено стягнення у вигляді штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 340 (триста сорок) гривень.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 454 (чотириста п'ятдесят чотири) гривні (а.с.9-11).
Відповідно до положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов'язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.
Таким чином, вина ОСОБА_2 у вчинені 15.05.2019 дорожньо-транспортної пригоди є встановленою та не підлягає доведенню.
На момент вчинення ДТП транспортний засіб марки Фольцваген Гольф, н.з. НОМЕР_1 , яким керував відповідач ОСОБА_2 , був забезпечений полісом ОСЦПВВНТЗ № АК/8459397/0903/18 від 06.06.2018 ПрАТ «СК «Провідна» з лімітом відповідальності за шкоду, заподіяну майну в розмірі 100 000,00 грн, з франшизою 0,00 грн.
Враховуючи те, що відповідальність відповідача була забезпечена страховиком, останнім було сплачено страхове відшкодування в межах ліміту відповідальності в загальному розмірі 87560,00 грн (88000,00 - 440,00 (сума комісії) =87560,00) на рахунок позивача ОСОБА_1 (а.с.32)
З матеріалів справи вбачається, що між позивачем ОСОБА_1 та ПрАТ «СК «Провідна» була досягнута згода про розмір та спосіб здійснення страхового відшкодування та 01.04.2020 укладено договір про врегулювання страхового випадку №2300272378 за Договором обов'язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів №АК/8459397 від 06.06.2018 (а.с.33). Позивач погодився з розміром розрахованого страховиком страхового відшкодування в сумі 88000,00 грн , який йому було сплачено 07.04.2020. Заперечень щодо суми відшкодування позивач не зазначав.
Разом з тим, позивач ОСОБА_1 , з метою визначення вартості матеріального збитку, завданого його автомобілю Субару Форестер, д.н.з. НОМЕР_2 , внаслідок пошкоджень отриманих в ДТП 15.05.2019, на власний розсуд, 17.11.2020 звернувся до Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України з заявою про проведення автотоварознавчого дослідження.
За результатом проведення автотоварознавчого дослідження, головним судовим експертом сектору автотехнічних досліджень відділу автотехнічних досліджень та кримінального дослідження транспортних засобів Івано-Франківського НДЕКЦ МВС Губар О.І., складено висновок експертного дослідження №ЕД-19/109/13/3-28АВ/20 від 09.12.2020, згідно якого вартість матеріального збитку, який завданий власнику наданого на дослідження КТЗ Subaru Forester, реєстраційний номер НОМЕР_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_4 , внаслідок завданих йому пошкоджень отриманих в ДТП 15.05.2019, станом на 18.11.2020 становила 282340,00 грн (а.с.13-31).
Таким чином, звертаючись із зазначеним позовом, ОСОБА_1 , просить суд стягнути різницю між фактичним розміром шкоди, згідно висновку експертного дослідження і виплаченим страховим відшкодуванням , що становить 194780,00 грн (282340,00 грн - 87560,00 грн = 194780,00 грн).
Представник відповідача адвокат Івашків В.М. заперечуючи вимоги позивача, посилається на те, що вказаний висновок експертного дослідження виготовлено на замовлення позивача, у висновку експертного дослідження не зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок, як того вимагає ЦПК України, а отже, висновок є неналежним та недопустимим доказом, що є підставою для відмови в позові.
Надаючи оцінку висновку експертного дослідження №ЕД-19/109/13/3-28АВ/20 від 09.12.2020, суд виходить з наступного:
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Ці дані встановлюються такими засобами:1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування та докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом.
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.
Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Саме такі вимоги до доказів містяться в ст.ст. 76-81 ЦПК України.
Постановою Верховного Суду від 19 травня 2021 року у справі № 369/7403/17 вказано, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Згідно зі ст.110 ЦПК України, висновок експерта для суду не має заздалегідь встановленої сили і оцінюється судом разом із іншими доказами за правилами, встановленими статтею 89 цього Кодексу. Відхилення судом висновку експерта повинно бути мотивоване в судовому рішенні.
Положеннями ч.ч.1,6,7 ст. 102 ЦПК України передбачено, що висновок експерта - це докладний опис проведених експертом досліджень, зроблені у результаті них висновки та обґрунтовані відповіді на питання, поставлені експертові, складений у порядку, визначеному законодавством.
У висновку експерта повинно бути зазначено: коли, де, ким (ім'я, освіта, спеціальність, а також, за наявності, свідоцтво про присвоєння кваліфікації судового експерта, стаж експертної роботи, науковий ступінь, вчене звання, посада експерта), на якій підставі була проведена експертиза, хто був присутній при проведенні експертизи, питання, що були поставлені експертові, які матеріали експерт використав. Інші вимоги до висновку експерта можуть бути встановлені законодавством.
У висновку експерта має бути зазначено, що він попереджений (обізнаний) про відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до положень ч. 1 ст. 106 ЦПК України, учасник справи має право подати до суду висновок експерта, складений на його замовлення.
Ч. 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду.
Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України, у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок.
Відповідно до п. 4.21 Інструкції про призначення та проведення судових експертиз та експертних досліджень, затвердженої наказом Міністерства юстиції України від 08 жовтня 1998 року № 53/3 (далі Інструкція), експертні дослідження виконуються в порядку, передбаченому для проведення експертиз.
Згідно п. 4.12 Інструкції, у вступній частині висновку експерта зазначаються: попередження (обізнаність) експерта про кримінальну відповідальність за надання завідомо неправдивого висновку за статтею 384 Кримінального кодексу України або за відмову від надання висновку за статтею 385 Кримінального кодексу України; інформація про те, що висновок підготовлений для подання до суду або долучення до матеріалів кримінального провадження (у разі проведення експертизи на підставі письмового звернення особи, яке містить таку інформацію).
Наданий позивачем висновок експертного дослідження Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №ЕД-19/109/13/3-28 АВ /20 від 09.12.2020 містить порушення вимог, які є обов'язковими для висновку експертного дослідження.
Зокрема, у вказаному висновку експертного дослідження не зазначено, що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок та те, що висновок підготовлено для подання до суду.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.12.2019 №522/1029/18 зазначила, що: "п.66-ст. 106 ЦПК України, передбачено можливість проведення експертизи на замовлення учасників справи. П.67- частиною 6 ст. 106 ЦПК України зазначено, що експерт, який склав висновок за зверненням учасника справи, має ті самі права і обов'язки, що й експерт, який здійснює експертизу на підставі ухвали суду. Згідно з ч. 5 ст. 106 ЦПК України у висновку експерта повинно бути зазначено, що висновок підготовлено для подання до суду, та що експерт обізнаний про кримінальну відповідальність за завідомо неправдивий висновок".
Не попередження експерта про кримінальну відповідальність за дачу завідомо неправдивого висновку тягне за собою неналежність експертного висновку.
Завдана матеріальна шкода має підтверджуватись належними та допустимими доказами, наприклад висновком товарознавчої експертизи або товарознавчого дослідження, яке проводиться із повідомлення обох учасників дорожньо-транспортної пригоди (власників транспортних засобів).
Позивачем до позовної заяви не додано жодного допустимого доказу про розмір матеріальної шкоди завданої внаслідок ДТП, що мала місце 15.05.2019.
Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом (ч.2 ст.13 ЦПК України)
У процесі, побудованому за принципом змагальності, збір і підготовка усього фактичного матеріалу для вирішення спору між сторонами покладається законом на сторони. Суд тільки оцінює надані сторонам матеріали, але сам жодних фактичних матеріалів і доказів не збирає.
Під час розгляду справи позивач не був позбавлений можливості заявити клопотання про призначення відповідної експертизи саме судом, який би мав на виконання вимог ЦПК України попередити експерта про кримінальну відповідальність, чи клопотати про виклик експерта до суду для надання пояснень, як те передбачено ст.74 ЦПК України, разом з тим позивач в судові засідання не з'явився, клопотання про призначення експертизи не заявляв, а як вже зазначалося вище суд за своєю ініціативою докази не збирає, оскільки це може свідчити про надання переваг одній зі сторін.
Таким чином, враховуючи викладене вище, а також те, що сторона відповідача у справі ставить під сумнів даний висновок експертного дослідження, який надано позивачем для підтвердження розміру шкоди завданої йому в наслідок ДТП, суд приходить до висновку що висновок експертного дослідження Івано-Франківського науково-дослідного експертно-криміналістичного центру МВС України №ЕД-19/109/13/3-28 АВ /20 від 09.12.2020 є неналежним та недопустимим доказом.
Оскільки інших доказів, які б свідчили про розмір завданої шкоди ДТП за участі сторін у суду не має, суд приймає рішення про відмову в задоволенні позову.
Щодо заявленого представником відповідача клопотання про застосування строку позовної давності, суд вважає за необхідне зазначити, що виходячи з вимог ст.261 ЦК України, позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи.
Тобто, перш ніж застосувати позовну давність, суд має з'ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду.
Якщо таке право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстави його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв'язку зі спливом позовної давності за відсутності поважних причин її пропуску, наведених позивачем. А отже, відмова в задоволенні позову у зв'язку з відсутністю порушеного права не потребує зазначення у рішенні суду висновку щодо вирішення питання спливу позовної давності як додаткової підстави для відмови в задоволенні позову (правова позиція Великої Палати Верховного Суду від 22.05.2018 року по справі № 369/6892/15-ц (14-96цс18).
При цьому, суд ухвалюючи рішення також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів сторін), сформовану у справі «Серявін та інші проти України» (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча п. 1 ст. 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ст.10 ЦПК України, суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, аст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі повинні оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Відтак, інші, зазначені сторонами у заявах по суті справи, окрім проаналізованих вище, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування.
Враховуючи наведене, інші доводи сторони відповідача, значення не мають та не оцінюються судом.
Згідно з вимогами ч.ч.1, 2 ст.141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються: у разі задоволення позову - на відповідача; у разі відмови в позові - на позивача.
Враховуючи, що суд відмовляє в задоволенні позову, за таких обставин судові витрати по справі покладаються на позивача.
На підставі вище викладеного, ст.ст.22, 979, 1166, 1167, 1187, 1188, 1192, 1194 ЦК України, керуючись ст.ст. 12,13,76-81, 82,105,106,110, 133,137,141,259, 263-265, 268 ЦПК України, суд -
В задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про відшкодування шкоди, завданої внаслідок дорожньо-транспортної пригоди - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Івано-Франківського апеляційного суду.
Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження.
Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків зазначених у частині другій статті 358 ЦПК України.
Позивач : ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП: НОМЕР_5 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_1 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_6 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_2 .
Повний текст рішення виготовлено 06.12.2024
Суддя Долинського районного суду В. А. Тураш