справа № 208/4370/24
№ провадження 2/208/1067/24
Іменем України
28 жовтня 2024 р. м. Кам'янське
Заводський районний суд м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі: Головуючого, судді Похвалітої С.М., за участю секретаря судового засідання Грищенко О.Л., позивача - ОСОБА_1 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в спрощеному позовному провадженні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення коштів та моральної шкоди, -
Позивач ОСОБА_1 звернулась до суду із позовом до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення коштів та моральної шкоди.
В обґрунтування позову позивач зазначила, що вона 28 липня 2008 року із ОСОБА_2 в усній формі домовились, що він виготовить для неї півкруглий козирок зі свого матеріалу, загальною вартістю 3 150,00 грн.. В рахунок виконання цієї домолвеності по виготовленню козирка вона в період з 28.07.2008 року по 20.12.2008 рік сплатила відповідачу аванс в сумі 2 700,00 грн.. Строк виконання відповідачем зобов'язань не був встановлений. Відповідач свої зобов'язання не виконав, не розпочав жодних робіт, на неодноразові її звернення з грудня 2010 року не реагував, сплачені кошти не повернув, уникав зустрічей з нею. Тому вона звернулась до суду розірвати договір побутового підряду, повернути сплачені кошти та моральну шкоду.
18 лютого 2014 року рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовні вимоги задоволені частково.
Розірвано договір побутового підряду, укладеного 28 липня 2008 року між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на виготовлення півкруглого козирка.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
-2 700 (дві тисячі сімсот) грн. 00 коп. - суму сплати на виготовлення півкруглого козирка;
-500 (п'ятсот) грн. 00 коп. - суму моральної шкоди;
-800 (вісімсот) грн. 00 коп. - суму за надання правової допомоги;
-32 (тридцять дві) грн. 88 коп. - суму витрат, пов'язаних з відправкою листів.
Усього: 4032 (чотири тисячі тридцять дві) грн. 88 коп..
Але вищезазначене судове рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області ОСОБА_2 виконане не було. Більш того воно невиконане по сьогоднішній день, що підтверджується відповіддю Заводського відділу державної виконавчої служби у м.Кам'янське за № 03/11117 від 19.01.2024 року.
Тому у 2018 році вона звернулася до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди за невиконане судове рішення.
23 серпня 2018 року рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди, задоволені частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 :
- 3 735 (три тисячі сімсот тридцять п'ять) грн. 46 коп. - суму інфляційних втрат;
- 483 (чотириста вісімдесят три) грн. 92 коп. - суму трьох відсотків річних від простроченої суми за період з 01 березня 2014 року по 31 січня 2018 рік;
- 500 (п'ятсот) грн. 00 коп. - суму судових витрат.
Усього: 4 719 (чотири тисячі сімсот дев'ятнадцять) грн. 38 коп.
Потім у 2021 році вона звернулася до Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області з позовом до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди за невиконане судове рішення.
17 січня 2022 року рішенням Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення коштів та моральної шкоди - задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму коштів у розмірі 5527 (п'ять тисяч п'ятсот двадцять сім) гривень 82 копійки, яка складається з:
-1136 гривень (одна тисяча сто тридцять шість) гривень 92 копійки - інфляційних втрат;
- 459 (чотириста п'ятдесят дев'ять) гривень 90 копійок - 3 % річних від простроченої суми, за період з 01 лютого 2018 року по 16 листопада 2021 рік;
-931 (дев'ятсот тридцять одна) гривня 00 копійок - судових витрат;
-3000 (три тисячі) гривень 00 копійок - моральної шкоди.
Так, як рішення Заводського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 18 лютого 2014 року відповідач до сьогоднішнього часу не виконав, вважає за можливе з урахуванням вимог ст.625 ЦК України, на стягнення індексу інфляції за весь час прострочення, а саме починаючи з 09 грудня 2021 року по 15 травня 2024 року, а також три проценти річних від простроченої суми за цей період.
Згідно попереднього розрахунку суми інфляційних втрат від суми боргу за період з 09 грудня 2021 року по день подачі позовної заяви, а саме по 15 травня 2024 року становить 1 429,70 грн..
Окрім цього, відповідно до вимог ст.625 ЦК України з відповідача також підлягає стягненню три відсотка річних від простроченої суми 4 032,88 грн., яка стягнута рішенням суду за весь час прострочення оплати суму, а саме за період за період з 09 грудня 2021 року по 15 квітня 2024 рік, тобто 283,32 грн..
Також, ОСОБА_2 повинен відшкодувати їй моральну шкоду, завдану ним внаслідок його злісного ухилення від виконання вищевказаного рішення суду про стягнення з нього грошових коштів на її користь, оскільки несплата ним вказаної суми обезцінилася внаслідок інфляції, а також від девальвації гривні, через що вона втратила велику суму грошових коштів і опинилися у важкому фінансовому становищі. Завдану їй моральну шкоду оцінює в 15 000 грн., виходячи із орієнтування на 8-кратний розмір прожиткового мінімуму для громадян, які втратили працездатність.
Тому, позивач, з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог, просить суд стягнути з ОСОБА_2 на її користь суму коштів у розмірі 22 604,20 грн., яка складається з:
-1 628,38 грн. - сума інфляційних втрат;
- 342,82 грн. - сума 3% річних від простроченої суми за період з 09 грудня 2021 року по 10 жовтня 2024 рік;
-1 600,00 грн. - сума судових витрат;
-15 000,00 грн. - моральна шкода.
В судове засідання, призначене на 28.10.2024 року, позивач ОСОБА_1 не з'явилась, надала суду заяву про розгляд справи за її відсутністю, позовні вимоги з урахуванням заяви про збільшення позовних вимог підтримує в повному обсязі.
В судове засідання відповідач ОСОБА_2 не з'явився, повідомлений належним чином, причини не явки до суду не повідомив.
В судове засідання третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) не з'явився, повідомлений належним чином, причини не явки до суду не повідомив.
Зі згоди позивача суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
28 червня 2024 року ухвалою суду відкрито провадження по справі.
Вивчивши матеріали цивільної справи, дослідивши надані суду докази, суд вважає позов таким, що підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до дублікату виконавчого листа по справі № 208/8131/13, виданого 20 грудня 2018 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області вбачається, що 18 лютого 2014 року Заводський районний суд м.Дніпродзержинська розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про розірвання договору побутового підряду та стягнення грошових коштів, сплачених в рахунок виконання робіт вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 4032,88 грн. (а.с.8).
Відповідно до дублікату виконавчого листа по справі № 208/1155/18, виданого 02 листопада 2021 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області вбачається, що 23 серпня 2018 року Заводський районний суд м.Дніпродзержинська розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський відділ державної виконавчої служби м.Кам'янське Головного територіального управління юстиції в Дніпропетровській області про стягнення коштів та моральної шкоди, вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 4 719,38 грн. (а.с.9).
Відповідно до виконавчого листа по справі № 208/7572/21, виданого 01 березня 2022 року Заводським районним судом м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області вбачається, що 17 січня 2022 року Заводський районний суд м.Дніпродзержинська розглянув справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Заводський відділ державної виконавчої служби у місті Кам'янське Південно-Східного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Дніпро) про стягнення коштів та моральної шкоди, вирішив стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 кошти у розмірі 5 533,92 грн. (а.с.10).
19 січня 2024 року Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області надав Відповідь № 03/11117, в якій вказав, що на примусовому виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебував виконавчий лист (дублікат) №208/8311/23 від 20.12.2018 року виданий Заводським районним судом м.Дніпродзержинська про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 4 032,88 грн. в період 06.04.2021р. по 25.12.2023р.. 25.12.2023 року державним виконавцем виконавчий лист №208/8131/13 від 20.12.2018 року було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з відсутністю майна боржника. На примусовому виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебував виконавчий лист №208/1155/18 від 02.11.2021 року виданий Заводським районним судом м.Дніпродзержинська про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 4 719,38 грн. в період 06.12.2021р. по 25.12.2023р.. 25.12.2023 року державним виконавцем виконавчий лист №208/1155/18 від 02.11.2021 року було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з відсутністю майна боржника. На примусовому виконанні у Заводському відділі державної виконавчої служби у місті Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м.Одеса) перебував виконавчий лист №208/7572/21 від 01.03.2022 року виданий Заводським районним судом м.Дніпродзержинська про стягнення ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 заборгованість у розмірі 5 533,92 грн. в період 29.06.2022р. по 25.12.2023р.. 25.12.2023 року державним виконавцем виконавчий лист №208/7572/21 від 01.03.2022 року було повернуто стягувачу на підставі п.2 ч.1 ст.37 Закону України «Про виконавче провадження», в зв'язку з відсутністю майна боржника (а.с.11-13).
З посвідчення серії НОМЕР_1 виданого 04.08.2011 року вбачається, що ОСОБА_1 є інвалідом 2 групи з дитинства довічно (а.с.6).
Ст. 4 ЦПК України визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Згідно ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребування судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Статтею 129-1 Конституції України судове рішення є обов'язковим до виконання.
Статтею 18 ЦПК України встановлено - судові рішення, що набрали законної сили, обов'язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами. Невиконання судового рішення є підставою для відповідальності, встановленої законом. Обов'язковість судового рішення не позбавляє осіб, які не брали участі у справі, можливості звернутися до суду, якщо ухваленим судовим рішенням вирішено питання про їхні права, свободи чи інтереси.
Стаття 17 Закону України від 23 лютого 2006 року «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» покладає на суд обов'язок при розгляді справ застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Протоколи до неї, згоду на обов'язковість яких надано Верховною Радою України (далі - Конвенція), та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції кожна людина має право при визначенні її громадянських прав і обов'язків або будь-якого кримінального обвинувачення проти неї на справедливий і відкритий розгляд впродовж розумного терміну незалежним і безстороннім судом, створеним відповідно до закону.
Статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
У рішенні Справа «Юрій Миколайович Іванов проти України» від 15 жовтня 2009 року Європейський суд з прав людини вказав, що ефективний доступ до суду включає право на виконання судового рішення без невиправданих затримок. У такому самому контексті відсутність у заявника можливості домогтися виконання судового рішення, винесеного на його користь, становить втручання у право на мирне володіння майном, як це передбачено першим реченням першого пункту статті 1 Першого протоколу.
Відповідно необґрунтовано тривала затримка у виконанні обов'язкового для виконання судового рішення може становити порушення Конвенції.
Відповідно до вимог ст.625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Положення зазначеної норми права передбачають, що зобов'язання можуть виникати безпосередньо з договорів та інших правочинів, передбачених законом, а також з угод, які не передбачені законом, але йому не суперечать, а в окремих випадках встановлені актами цивільного законодавства цивільні права та обов'язки можуть виникати з рішення суду.
Стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І «Загальні положення про зобов'язання» книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов'язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов'язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України), а тому її приписи поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
У статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов'язання незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов'язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов'язань.
Аналогічний правовий висновок викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 травня 2018 року у справі № 14-16цс18 (686/21962/15-ц) щодо необхідності відступити від правового висновку Верховного Суду України, викладеного у постанові від 20 січня 2016 року у справі № 6-2759цс15, який полягав у тому, що правовідносини, що виникають з приводу виконання судових рішень, врегульовані Законом України «Про виконавче провадження», і до них не можуть застосовуватися норми, що передбачають цивільну-правову відповідальність за невиконання грошового зобов'язання (стаття 625 ЦК України).
З наданого позивачем розрахунку вбачається, що сума інфляційних втрат від суми боргу за період з 09 грудня 2021 року по 15 травня 2024 року становить 1 429,70 грн..
Окрім цього, відповідно до вимог ст.625 ЦК України з відповідача також підлягає стягненню три відсотка річних від простроченої суми 4032,88 грн., яка стягнута рішенням суду за весь час прострочення оплати суму за період з 09 грудня 2021 року по 15 травня 2024 рік, тобто 293,35 грн., відповідно до розрахунку.
З урахуванням, заяви про збільшення позовних вимог сума інфляційних втрат за період з 09.12.2021 року по 10.10.2024 року становить 1 628,38 грн., три відсотка річних від простроченої суми 4032,88 грн., за період з 09.12.2021 року по 10.10.2024 рік, становить 342,82 грн..
Враховуючи вищезазначене, суд приходить до висновку щодо наявності підстав для стягнення трьох процентів річних від простроченої суми у розмірі 342,82 грн. та інфляційних втрат за неналежне виконання судового рішення у розмірі 1 628,38 грн..
Щодо позовних вимог про відшкодування моральної шкоди, суд зазначає наступне.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає: 1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; 3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна; 4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Частиною 1 статті 1167 ЦК України встановлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.
В п.23 Пленуму Верховного Суду України №5 від 12.04.1996 року «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» роз'яснено, що при вирішенні вимог споживачів про відшкодування на підставі ст.24 Закону моральної шкоди суди повинні виходити з роз'яснень, які Пленум Верховного Суду України дав у постанові від 31 березня 1995 р. № 4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди».
Зокрема, під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру, яких споживач зазнав унаслідок моральних чи фізичних страждань або інших негативних явищ, що настали через незаконні винні дії продавця, виготівника, виконавця або через їх бездіяльність. Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом і визначення його не ставиться в залежність від наявності матеріальної шкоди, вартості товару (робіт, послуг), суми неустойки, а має ґрунтуватися на характері й обсязі моральних і фізичних страждань, заподіяних споживачеві у кожному конкретному випадку.
Ст. 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Відповідно до ст. 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.
Відповідно до ст. 79 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Відповідно до ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Відповідно до ч.1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до ч.1, 2 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Так як позивачем суду не надано належних та допустимих доказів понесення нею моральної шкоди з вини відповідача, то в цій частині позовних вимог суд вважає необхідним відмовити.
Таким чином, аналізуючи зазначені норми закону, повно та всебічно з'ясувавши вищевказані обставини, які стосуються предмету доказування, та оцінивши належність, допустимість, достовірність наданих доказів, суд, вважає, що позовні вимоги позивача підлягають частковому задоволенню.
Європейський суд з прав людини вказав, що пункт перший статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов'язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (PRONINA v. UKRAINE, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).
Згідно ч.1 ст.141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Позивач звільнена від сплати судового збору на підставі п.9 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір», згідно якої від сплати судового збору під час розгляду справи в усіх судових інстанціях звільняються особи з інвалідністю I та II груп, законні представники дітей з інвалідністю і недієздатних осіб з інвалідністю.
Враховуючи вищезазначене, з відповідача на користь держави підлягає стягненню судовий збір у розмірі 1211,20 грн..
Позивач також просить стягнути з відповідача суму судових витрат у розмірі 1600,00 грн..
Відповідно до частин 1 та 3 (пункт 1) статті 133 та частин 1 - 3 ст.137 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду. Витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
За ч.2 ст. 15 ЦПК України професійна правнича допомога здійснюється адвокатом.
Згідно з частиною 8 статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.
До складу витрат на правничу допомогу включаються: гонорар адвоката за представництво в суді; інша правнича допомога, пов'язана з підготовкою справи до розгляду; допомога, пов'язана зі збором доказів; вартість послуг помічника адвоката; інша правнича допомога, пов'язана зі справою.
Витрати на правничу допомогу визначаються сукупністю таких документів: договором про надання правничої допомоги та відповідними доказами щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу учасник справи має подати (окрім договору про надання правничої допомоги) детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом (для визначення розміру гонорару, що сплачений або підлягає сплаті) та опис здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат має бути співмірним зі складністю справи та виконаних адвокатом (професійна правнича допомога) робіт; часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт; обсягом наданих адвокатом послуг; ціною позову та значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи та репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог співмірності, за клопотанням іншої сторони, суд може зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Разом з цим, Договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору (ст.1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»).
Отже, на підтвердження понесених витрат на професійну правничу допомогу та їх відшкодування за рахунок опонента в судовому процесі сторонам необхідно надати суду такі докази: 1) договір про надання правничої допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); 2) документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правничої допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження тощо); 3) докази щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт (акти наданих послуг, акти виконаних робіт та ін.); 4) інші документи, що підтверджують обсяг, вартість наданих послуг або витрати адвоката, необхідні для надання правничої допомоги.
Позивачка надала до суду докази понесених нею судових витрат на правничу допомогу, а саме: договір №07/06/21 про надання правничої допомогивід 07 червня 2021 року; додаткову угоду №2 до договору про надання правничої допомоги за №07/06/21 від 14 травня 2024 року; акт виконаних робіт на виконання договору про правничу допомогу від 14 травня 2024 року, відповідно до якого вбачається, що гонорар адвоката за складання позовної заяви склав 800,00 грн.; договір про надання правничої допомоги №96 від 27 вересня 2023 року; акту приймання-передачі виконаних робіт до договору про надання правничої допомоги №96 від 27.09.2023 року, відповідно до якого вбачається, що витрати за адвокатський запит до Заводського ВДВС відносно боржника ОСОБА_2 склав 500,00 грн.; квитанції до прибуткового касового ордера №12 від 10 січня 2024 року на суму 1000,00 грн. на підставі договору №96 від 27.09.2023 року.
Окрім цього, позивачка надала до суду докази понесених нею судових витрат пов'язаних з відправленням листів на адресу відповідача та третьої особи, а саме дві квитанції від 10.10.2024р. на суму 126,00 грн. кожна. Загальна сума витрат, пов'язаних з відправленням листів склала 252,00 грн..
Враховуючи вищезазначене, суд прийшов до висновку, що з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати у розмірі 1552,00 грн..
На підставі викладеного та керуючись ст.ст. 23, 625, 1167 ЦК України, ст. ст. 4, 12, 13, 15, 18, 76-81, 89, 137, 141, 247, 263, 265, 268, 272, 273, 274, 280-289, 354, 355 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), про стягнення коштів та моральної шкоди, задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 ):
- 1 628 (одна тисяча шістсот двадцять вісім) грн. 38 коп. - суму інфляційних втрат за період з 09 грудня 2021 року по 10 жовтня 2024 року;
- 342 (триста сорок дві) грн. 82 коп. - суму трьох процентів річних від простроченої суми за період з 09 грудня 2021 року по 10 жовтня 2024 року;
- 1 552 (одна тисяча п'ятсот п'ятдесят дві) грн. 00 коп. - суму судових витрат.
Усього: 3 523 (три тисячі п'ятсот двадцять три) грн. 20 коп..
Стягнути з ОСОБА_2 на користь держави судовий збір в розмірі 1 211 (одна тисяча двісті одинадцять) грн. 20 коп.
В іншій частині позовних вимог, відмовити.
Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.
Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів безпосередньо до суду апеляційної інстанції, тобто до Дніпровського Апеляційного суду.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження , якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду .
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Відомості сторін:
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП - НОМЕР_3 , адреса реєстрації: АДРЕСА_2 .
Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП - НОМЕР_2 , адреса реєстрації: АДРЕСА_1 .
Третя особа, яка не заявляє самостійні вимоги на предмет спору, Заводський відділ державної виконавчої служби у м. Кам'янське Кам'янського району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), ЄДРПОУ 34974176, адреса: Дніпропетровська область, пр-т.Гімназичний, 47.
Суддя Похваліта С. М.