П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/2254/24
Перша інстанція: суддя Токмілова Л.М.
Колегія суддів П'ятого апеляційного адміністративного суду у складі:
головуючого судді - Вербицької Н.В.,
суддів - Джабурії О.В.,
- Кравченка К.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Департаменту патрульної поліції про визнання протиправною бездіяльності та зобов'язання вчинити певні дії,
19 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з позовною заявою, в якій просив:
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення ОСОБА_1 в повному обсязі індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції здійснити розрахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення ОСОБА_1 доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01 березня 2021 року по 30 червня 2023 року в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення, пропорційно відпрацьованого часу;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції здійснити розрахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість у вигляді доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період 01 березня 2021 року по 30 червня 2023 року в розмірі 50 відсотків грошового забезпечення, пропорційно відпрацьованому часу;
- визнати протиправною бездіяльність Департаменту патрульної поліції щодо нездійснення ОСОБА_1 доплати за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по травень 2018 року у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час;
- зобов'язати Департамент патрульної поліції здійснити розрахунок та виплатити на користь ОСОБА_1 заборгованість за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по травень 2018 року у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
В обґрунтування позовних вимог ОСОБА_1 зазначив, що він з 07.11.2015 року по 17.10.2023 року проходив службу у патрульній поліції України та був звільнений з органів Національної поліції України відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (за станом здоров'я). Позивач зазначив, що під час проходження служби його грошове забезпечення нараховувалось відповідачем у меншому розмірі, у зв'язку із чим звернувся до суду з даним позовом. Стосовно доплати до грошового забезпечення на період дії карантину зазначає, що спірна доплата виплачувалась позивачу за період з березня 2020 року по грудень 2021 року та з січня 2021 року по лютий 2021 року, а потім її виплата була припинена, хоча ОСОБА_1 проходив службу на тій же самій посаді і продовжував виконувати ті ж самі службові обов'язки. Також вказує, що виконуючи свої службові обов'язки, він мав безпосередній контакт з населенням, тому відповідачу необхідно довести те, що позивач, у спірний період не залучався до забезпечення правопорядку і безпеки громадян.
Відповідач заперечував проти задоволення позову, зазначаючи, що право на виплату індексації грошового забезпечення виникло у позивача після набрання чинності постанови Кабінету Міністрів України від 18.10.2017 року № 782 "Про внесення зміни до пункту 2 Порядку проведення індексації грошових доходів населення", тобто з листопада 2017 року. З листопада місяця 2017 року позивачу здійснено нарахування індексації грошового забезпечення. Вимога позивача про зобов'язання Департаменту патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до грошового забезпечення поліцейських за службу в умовах карантину суперечить пункту 5 постанови №375, оскільки вищезазначені виплати здійснювались в межах видатків державного бюджету передбачених за відповідними бюджетними програмами (КПКВК 1007060) головних розпорядників бюджетних коштів (МВС), які виділені не були. Крім того, позивачем не надано жодних доказів контакту з населенням в період дії карантину. Крім того, відповідач зазначив про пропуск ОСОБА_1 строку звернення до суду з цим позовом.
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 задоволено частково.
Визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з листопада 2015 року по жовтень 2017 року включно.
Визнати протиправною бездіяльність та зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з 01.03.2021 по 30.06.2023 пропорційно відпрацьованому часу.
Визнано протиправною бездіяльність та зобов'язано Департамент патрульної поліції нарахувати та виплатити ОСОБА_1 доплату за службу в нічний час за період з листопада 2015 року по травень 2018 року включно, у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.
Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на невірне застосування судом норм матеріального та процесуального права, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог. Зокрема, апелянт зазначає, що судом першої інстанції не враховано, що позивачем пропущений тримісячний строк звернення до суду з цим позовом. Крім того, апелянт наголосив, щодо 18 жовтня 2017 року Порядок проведення індексації грошових доходів населення не передбачав індексацію грошового забезпечення поліцейських. А отже, враховуючи принцип незворотності дії закону в часі, право на індексацію грошового забезпечення позивач набув з 18.10.2017 року та з листопада 2017 року відповідачем така індексація нараховувалась та виплачувалась. Крім того, апелянт зазначив, що виплати проводили не всім поліцейським, які забезпечують життєдіяльність під час дії карантину, а лише тим, які мали безпосередній контакт з населенням та в межах видатків державного бюджету. Щодо доплати ОСОБА_1 за службу у нічний час, апелянт її фактично не заперечує, однак зазначає, що позивачем пропущений строк звернення до суду з такими вимогами.
Відповідно до п.3 ч.1 ст.311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження.
Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, матеріали справи, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, правової оцінки обставин у справі, колегія суддів зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що в період з 07.11.2015 по 17.10.2023 ОСОБА_1 проходив службу у патрульній поліції України та перебував на посаді інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону № 2 полку управління патрульної поліції в Одеській області Департаменту патрульної поліції, з якої звільнений наказом Департаменту патрульної поліції № 1369 о/с від 12.10.2023 відповідно до п.2 ч.1 ст.77 Закону України "Про Національну поліцію" (за станом здоров'я).
07 листопада 2023 року представником позивача направлено адвокатський запит до Департаменту патрульної поліції для отримання наступної інформації:
1. Чи виплачувалась ОСОБА_1 заборгованість по індексації грошового забезпечення в період з 07.11.2015 р. по 17.10.2023 р. відповідно до вимог ст. 94 Закону України "Про Національну поліцію"?
2. Чи здійснювалась ОСОБА_1 доплата до грошового забезпечення, як поліцейському, який забезпечував життєдіяльність населення на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2? Якщо така виплата здійснювалась, прошу зазначити за який період та розмір виплат;
3. Кількість відпрацьованих змін (денних/нічних) ОСОБА_1 , починаючи з 01.01.2020 по 01.10.2023.
Листом Департаменту патрульної поліції від 04.12.2023 № 1197аз/41/5/05-2023 надано відповідь на запит представника позивача та повідомлено, зокрема, що підстави для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 07.11.2015 по 31.10.2017 відсутні, доплата до грошового забезпечення на період дії карантину здійснювались позивачу за період з березня 2020 року по грудень 2020 року на загальну суму - 44 214,42 грн. та з січня 2021 року по лютий 2021 року - 7 565,43 грн, а підстави для нарахування та здійснення такої доплати в інші періоди відсутні.
З відомостей про грошове забезпечення ОСОБА_1 , за період з листопада 2015 року по листопад 2023 року позивачу з червня 2018 року по червень 2023 року періодично виплачувалась доплата за службу у нічний час.
Довідка обліку несення служби позивача за період з листопада 2015 року по жовтень 2023 року підтверджує, що за період з листопада 2015 року по травень 2018 року ОСОБА_1 197 днів ніс службу у нічну зміну.
Задовольняючи частково позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що індексація грошового забезпечення як складова грошового забезпечення військовослужбовців є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Щодо доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, то суд першої інстанції зазначив, що відповідач фактично не заперечує право позивача на отримання такої виплати однак посилається на обмежене фінансування, яке жодним чином не може порушувати право позивач на нарахування та виплату доплати до грошового забезпечення.
Крім того, суд першої інстанції зазначив, що у період з листопада 2015 року по травень 2018 року позивач ніс службу в нічний час, з урахуванням перебування у відпустці у листопаді 2017, що підтверджується довідкою обліку несення служби інспектора взводу № 2 роти № 3 батальйону №2. При цьому, як вбачається з архівних відомостей про грошове забезпечення позивача з листопада 2015 року по грудень 2018 року, доплата за роботу в нічний час за період з листопада 2015 року по травень 2018 року не нараховувалася та не виплачувалася.
Відмовляючи в задоволенні частини позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що зобов'язання відповідача здійснити перерахунок виплаченої додаткової доплати до грошового забезпечення у розмірі саме 50 відсотків грошового забезпечення за виконання службових обов'язків в умовах дії карантину, встановленої постановою Кабінету Міністрів України від 29.04.2020 №375 буде втручанням у дискреційні повноваження відповідача, оскільки законодавчо визначений граничний розмір такої надбавки до 50%, тобто встановлено її максимальний відсоток, в межах якого керівник органу має дискрецію на встановлення відсоткового розміру доплати поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації захворювання на гостру респіраторну хворобу СОVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2.
Переглядаючи рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги, судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на таке.
Частиною другою статті 19 Конституції України обумовлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України визначає Закон України «Про Національну поліцію».
Згідно пункту 4 частини десятої статті 62 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейський своєчасно і в повному обсязі отримує грошове забезпечення та інші компенсаційні виплати відповідно до закону та інших нормативно-правових актів України.
Відповідно до частин першої та другої статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» поліцейські отримують грошове забезпечення, розмір якого визначається залежно від посади, спеціального звання, строку служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наявності наукового ступеня або вченого звання. Порядок виплати грошового забезпечення визначає Міністр внутрішніх справ України.
За приписами п.3 Порядку виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання, затвердженого наказом Міністерства внутрішніх справ України від 6 квітня 2016 року № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад; оклад за спеціальним званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); премії; одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Частиною п'ятою статті 94 Закону України «Про Національну поліцію» визначено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону.
Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення».
Відповідно до абз.2 статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів та послуг, а поріг індексації - величина індексу споживчих цін, яка надає підстави для проведення індексації грошових доходів населення.
Згідно абз.4 частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Приписи частини шостої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначають, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
За правилами частини першої статті 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 101 відсотка (з 1 січня 2016 року - 103 відсотка).
Згідно частини другої статті 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення, визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року №1078, з урахуванням змін внесених постановою КМ України від 18 жовтня 2017 року №782.
За приписами п.2 Порядку №1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Відповідно до п.4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), розмір аліментів, визначений судом у твердій грошовій сумі, допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Згідно з пунктом 11 вказаного Порядку підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін.
Як вже було зазначено, індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка (до 1 січня 2016 - 101 відсоток).
Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 року - з місяця введення в дію (опублікування) Закону України від 6 лютого 2003р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення».
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
У разі несвоєчасної виплати сум індексації грошових доходів громадян проводиться їх компенсація відповідно до законодавства (абз. 8 п.4 Порядку).
Відповідно до п.6 Порядку виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню, а саме: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Конституційний Суд України в рішенні від 15 жовтня 2013р. у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України зазначив, що індексація заробітної плати як складова належної працівникові заробітної плати спрямована на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
На підставі системного аналізу наведених положень законодавства Конституційний Суд України дійшов висновку, що працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення сум індексації заробітної плати та компенсації втрати частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати як складових належної працівнику заробітної плати без обмеження будь-яким строком незалежно від того, чи були такі суми нараховані роботодавцем. Це право працівника відповідає засадам справедливості, добросовісності, розумності як складовим конституційного принципу верховенства права та не порушує балансу прав і законних інтересів працівників і роботодавців.
Отже, індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення поліцейських, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а тому підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті. Звільнення особи із служби в поліції жодним чином не позбавляє її права на отримання виплат, на які вона має право, проте не отримувала їх під час проходження служби за незалежних від неї обставин.
При цьому, обмежене фінансування державного органу чи установи, де особа проходила службу, жодним чином не впливає на право особи отримати індексацію грошового забезпечення.
Доводи апеляційної скарги щодо того, що індексація грошового забезпечення поліцейських має проводитися лише після набрання чинності постановою №782, тобто з листопада 2017 року, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки ч.5 ст.94 Закону №580-VIII встановлено, що грошове забезпечення поліцейських індексується відповідно до закону, а у Законі №1282-ХІІ прямо вказано про те, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру: оплата праці (грошове забезпечення). При цьому, Закон №580-VIII та Закон №1282-ХІІ мають вищу юридичну силу, ніж Порядок №1078.
Колегія суддів наголошує, що, згідно зі статтями 18, 19 Закону №2017-III, індексація є відповідною соціальною гарантією, оскільки це є виплата, що спрямована на забезпечення достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати.
Враховуючи, що частиною п'ятою статті 94 Закону №580-VIII на момент виникнення спірних правовідносин було встановлено, що грошове забезпечення поліцейських підлягає індексації, індексація грошового забезпечення поліцейських підлягала нарахування і виплаті на підставі Закону, а не постанови №782, яка прийнята пізніше.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.01.2021 у справі №160/35/20.
Отже суд першої інстанції дійшов вірних висновків щодо задоволення позовних вимог в цій частині.
Щодо позовних вимог в частині нарахування та виплат доплат до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину за період з 01 березня 2021 року по 30 червня 2023 року колегія суддів зазначає наступне.
Згідно пункту 1 постанови Кабінету Міністрів України від 11 листопада 2015 року № 988 «Про грошове забезпечення поліцейських Національної поліції» (далі - Постанова №988), грошове забезпечення поліцейських складається з посадового окладу, окладу за спеціальним званням, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер), премії та одноразових додаткових видів грошового забезпечення.
Відповідно до статті 28 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», у складі Державного бюджету України створено фонд боротьби з гострою респіраторною хворобою СОVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-СоV-2, та її наслідками на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України зазначеної хвороби, та протягом 30 днів з дня відміни цього карантину. Кошти зазначеного фонду спрямовуються на: додаткові доплати до заробітної плати медичним та іншим працівникам, які безпосередньо зайняті на роботах з ліквідації гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, а також доплати до заробітної плати окремим категоріям працівників, які забезпечують життєдіяльність населення, на період здійснення заходів, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби СОVID-19 спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, визначений у рішенні Кабінету Міністрів України про встановлення карантину, до завершення здійснення зазначених заходів.
Постановою Кабінету Міністрів України від 29 квітня 2020 року №375 врегульовані деякі питання оплати праці (грошового забезпечення) окремих категорій працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських які забезпечують життєдіяльність населення, на період дії карантину, установленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни.
Пунктом 1 постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Встановлення доплати, визначеної пунктом 1 цієї постанови, працівникам підприємств, установ та організацій, органів державної влади, які фінансуються з державного та місцевих бюджетів, здійснюється у граничному розмірі до 50 відсотків заробітної плати (грошового забезпечення).
Пунктом 5 постанови № 375 передбачено, що доплати, визначені пунктами 2 і 3 цієї постанови, здійснюються за рахунок та в межах видатків державного та місцевих бюджетів, передбачених за відповідними бюджетними програмами головних розпорядників бюджетних коштів.
Як вбачається з матеріалів справи, вищевказана доплата виплачувалась позивачу за період з березня 2020 року по лютий 2021 року, доказів нарахування такої доплати за інші періоди в матеріалах справи відсутні.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги відповідач серед іншого зазначив, що фінансування для здійснення доплати поліцейським Департаменту патрульної поліції в період з 01 березня 2021 року по 30 червня 2023 року до Департаменту патрульної поліції не надходило. Разом з тим, Департамент патрульної поліції не є розпорядником коштів та не має повноважень щодо прийняття рішень чи подання звернень про виділення таких коштів.
Судова колегія наголошує, що в даному випадку відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати до грошового забезпечення поліцейським, які забезпечують життєдіяльність населення на період дії карантину, за період з березня 2021 року по 30 червня 2023 року, не може бути підставою для нездійснення такої виплати.
Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява №63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань. Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Пунктом 1 постанови № 375 установлено, що на період дії карантину, встановленого постановою Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби СOVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-СоV-2, та протягом 30 днів з дня його відміни окремим категоріям працівників, військовослужбовців Національної гвардії та Державної прикордонної служби, осіб рядового та начальницького складу органів і підрозділів цивільного захисту, поліцейських, які забезпечують життєдіяльність населення (забезпечення продовольчими та непродовольчими товарами, послугами зв'язку, транспорту, адміністративним, соціальними послугами, а також захист прав дітей та забезпечення правопорядку і безпеки громадян) (далі - працівники) та внаслідок виконання своїх обов'язків мають безпосередній контакт з населенням, встановлюється додаткова доплата до заробітної плати (грошового забезпечення) пропорційно відпрацьованому часу в зазначених умовах.
Підставою для отримання доплати за постановою №375 є сукупність таких умов:
1) особа є поліцейським;
2) забезпечує життєдіяльність населення, зокрема шляхом забезпечення правопорядку і безпеки громадян, на період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України;
3) внаслідок виконання своїх обов'язків має безпосередній контакт з населенням.
Отже, відповідач вірно зазначає, що вказана доплата здійснюється не всім поліцейським, а лише окремим категоріям поліцейських, які внаслідок безпосереднього виконання своїх обов'язків забезпечують життєдіяльність населення, зокрема забезпечення правопорядку і безпеки громадян, у зв'язку з чим мають з населенням безпосередній контакт.
При цьому, за правовою конструкцією пункту 1 постанови №375, за наявності всіх зазначених вище умов додаткова доплата встановлюється поліцейським імперативно, а не на розсуд керівництва.
Судова колегія наголошує, що відповідачем не спростовано наявності права у позивача на такі доплати, а також ту обставину, що спірна доплата виплачувалась позивачу з березня 2020 року по лютий 2021 року, а потім її виплата була припинена, хоча позивач продовжував перебувати на тій самі посаді та його посадові обов'язки не змінилися.
Згідно постанови Кабінету міністрів України від 09 грудня 2020 року № 1236 «Про встановлення карантину та запровадження обмежувальних протиепідемічних заходів з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (із змінами і доповненнями, внесеними постановами) відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» Кабінет Міністрів України постановив установити з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2 (далі - COVID-19), з 19 грудня 2020 року до 30 червня 2023 року на території України карантин, продовживши дію карантину, встановленого постановами Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», від 20 травня 2020 року № 392 «Про встановлення карантину з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» та від 22 липня 2020 року № 641 «Про встановлення карантину та запровадження посилених протиепідемічних заходів на території із значним поширенням гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2».
Як зазначено вище, посилання відповідача на відсутність фінансування для здійснення відповідних доплат, є неприйнятним, оскільки відсутність коштів на рахунку відповідача для виплати доплати на період дії карантину не може бути підставою для відмови у задоволенні позовних вимог.
Реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом в постанові по справі № 420/19450/21 від 26 квітня 2023 року.
Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку щодо задоволення позовних вимог ОСОБА_1 і в цій частині.
Щодо позовних вимог ОСОБА_1 про доплати в нічний час, колегія суддів зазначає, що підпунктом 3 пункту 5 постанови № 988 встановлений обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час - у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час.
Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 № 260 затверджено Порядок та умови виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та курсантам вищих навчальних закладів МВС із специфічними умовами навчання.
Згідно з п.5 Розділу І вказаного Порядку № 260, грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. До складу грошового забезпечення входять: 1) посадовий оклад; 2) оклад за спеціальним званням; 3) щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, які мають постійний характер); 4) премії; 5) одноразові додаткові види грошового забезпечення.
У п.11 Розділу ІІ Порядку №260 зазначено, що поліцейським, які виконують службові обов'язки в нічний час, виплачується доплата за службу в нічний час у розмірі 35 відсотків посадового окладу з розрахунку за кожну годину служби в нічний час. Годинна ставка обчислюється шляхом ділення місячного посадового окладу на кількість годин фактичного часу служби з урахуванням норми тривалості службового часу за відповідний місяць при 40-годинному робочому тижні.
Підставами для виконання службових обов'язків у нічний час є графіки нарядів та чергувань, затверджені наказами керівників підрозділів органів поліції.
Облік фактичного часу служби в нічний час для нарахування доплати здійснюється шляхом оформлення довідки обліку несення поліцейськими служби в нічний час за формою, визначеною у додатку 1 до цих Порядку та умов.
Поліцейським, що залучалися до служби в нічний час, виплата доплати за службу в нічний час за минулий місяць здійснюється одночасно з виплатою грошового забезпечення за поточний місяць.
Таким чином, відповідно до вимог вказаної постанови Кабінету Міністрів України №988 та положень Порядку №260 доплата за службу в нічний час є щомісячним додатковим видом грошового забезпечення поліцейського, який входить до складу грошового забезпечення поліцейського, а обов'язок виплачувати доплату за службу в нічний час встановлений пп.3 п.5 вищевказаної Постанови Кабінету Міністрів України №988.
Для розрахунку доплати за службу в нічний час мають значення розмір посадового окладу та кількість фактично відпрацьованих годин нічної служби.
Як вбачається із довідок обліку несення служби позивача, ОСОБА_1 у спірний період відпрацьовував як денні, так ночні і добові зміни, однак доплата за ночні зміни позивачу не виплачувалась, що підтверджується сторонами.
Оскільки нарахування та виплата сум доплати за службу в нічний час входить до законодавчо встановлених обов'язків відповідача як роботодавця, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про зобов'язання відповідача нарахувати та сплатити на користь позивача невиплачене грошове забезпечення у вигляді доплати за службу в нічний час з листопада 2015 року по травень 2018 року.
Доводи апелянта про порушення позивачем строку звернення до суду колегія суддів вважає необґрунтованими.
Так, вирішуючи питання про те, якою нормою закону слід керуватися при розгляді цієї справи, колегія суддів, зважаючи на гарантування конституційного права на своєчасне одержання винагороди за працю та рівність усіх працівників у цьому праві, наголошує, що положення статті 233 КЗпП України в частині, що стосуються строку звернення до суду у справах, пов'язаних з недотриманням законодавства про оплату праці, мають перевагу в застосуванні перед ч. 5 ст. 122 КАС України.
Частиною першою статті 122 КАС України передбачено, що позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами.
Згідно з частинами третьою та п'ятою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби встановлюється місячний строк.
Положення статті 122 КАС України не містять норм, які б врегульовували порядок звернення осіб, які перебувають (перебували) на публічній службі, до адміністративного суду у справах про стягнення належної їм заробітної плати у разі порушення законодавства про оплату праці (грошового забезпечення особам рядового і начальницького складу служби цивільного захисту).
Такі правовідносини регулюються положеннями статті 233 КЗпП України, зокрема, частиною другою цієї статті.
Відповідно до частини другої статті 233 КЗпП України (у редакції, чинній до змін, внесених згідно із Законом № 2352-IX) у разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
Законом № 2352-IX, який набрав чинності з 19.07.2022, частини першу і другу статті 233 КЗпП України викладено в такій редакції:
"Працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, крім випадків, передбачених частиною другою цієї статті.
Із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116)".
Отже, до 19.07.2022 КЗпП України не обмежував будь-яким строком право працівника на звернення до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати. Після цієї дати строк звернення до суду з трудовим спором, у тому числі про стягнення належної працівнику заробітної плати, обмежений трьома місяцями з дня, коли працівник дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Крім того, колегія суддів вважає за необхідне врахувати, що відповідно до пункту першого глави XIX «Прикінцеві положення» КЗпП України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтею 233 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину.
Постановою Кабінету Міністрів України від 11.03.2020 № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19» (з наступними змінами), відповідно до статті 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», з метою запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19 та з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020 введено карантин з 12.03.2020, який діяв до 30.06.2023 згідно постанови Кабінету Міністрів України від 25 квітня 2023 року №383 «Про внесення змін до розпорядження Кабінету Міністрів України від 25 березня 2020 року №338 і постанови Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2020 року №1236».
Отже, запровадження на території України карантину є безумовною підставою для продовження строків, визначених статтею 233 КЗпП України, на строк дії такого карантину.
Подібні висновки викладено у постановах Верховного Суду від 25 квітня 2023 року у справі №380/15245/22, від 19 січня 2023 року у справі №460/17052/21, від 18 жовтня 2023 року у справі № 380/14605/22.
Постановою Кабінету Міністрів України від 27 червня 2023 року № 651 «Про відміну на всій території України карантину, встановленого з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2» відмінено з 30 червня 2023 року на всій території України карантин.
Таким чином, тримісячний строк звернення до суду, встановлений ч. 2 ст. 233 КЗпП України фактично почав відліковуватись з 01.07.2023 (з дня скасування карантину).
Разом з тим, позивач звільнений зі служби 17 жовтня 2023 року, тобто під час дії нової редакції КЗпП.
Частиною 2 ст.233 КЗпП встановлено, що із заявою про вирішення трудового спору у справах про звільнення працівник має право звернутися до суду в місячний строк з дня вручення копії наказу (розпорядження) про звільнення, а у справах про виплату всіх сум, що належать працівникові при звільненні, - у тримісячний строк з дня одержання ним письмового повідомлення про суми, нараховані та виплачені йому при звільненні (стаття 116), суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позивачем строк звернення до суду не пропущений, оскільки позовна заява передана до поштового відділення 17 січня 2024 року, тобто у тримісячний строк з дня звільнення позивача зі служби і менше аніж у двомісячний строк з дня отримання повідомлення про суми, нараховані та виплачені ОСОБА_1 при звільненні.
За таких обставин, доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду справи, висновків суду першої інстанції не спростовують, через що відсутні підстави для задоволення апеляційної скарги.
Оцінюючи викладене в сукупності, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно та у достатньому обсязі встановив обставини справи, і ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права, що відповідно до ст.316 КАС України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, що підтверджується ухвалою суду про відкриття провадження від 23 квітня 2024 року, постанова суду апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду лише з підстав, передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст.328 КАС України.
Керуючись ст.ст.308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, судова колегія
Апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції - залишити без задоволення.
Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 19 червня 2024 року - залишити без змін.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених ст.328 КАС України.
Головуючий: Н.В. Вербицька
Суддя: О.В. Джабурія
Суддя: К.В. Кравченко