П'ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД
05 грудня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23312/24
П'ятий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді - Коваля М.П.,
суддів - Осіпова Ю.В.,
- Скрипченка В.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одеса апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді,-
У липні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Головного управління Національної поліції в Одеській області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.07.2024 року № 1034 о/с «По особовому складу» про звільнення капітана ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та призначення на посаду інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- поновити капітана ОСОБА_1 на раніше займаній посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області;
- допустити негайне виконання рішення суду в частині поновлення капітана ОСОБА_1 на раніше займаній посаді оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області.
У вересні 2024 року до Одеського окружного адміністративного суду надійшла заява ОСОБА_1 про забезпечення позову, в якій заявник просив застосувати заходи забезпечення позову шляхом зупинення дії наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.07.2024 року № 1034 о/с «По особовому складу» про звільнення капітана ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області, та призначення на посаду інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області..
В обґрунтування вказаної заяви зазначено, що в межах спірних правовідносин очевидними є ознаки порушення його прав, свобод та інтересів, а тому не вжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист, поновлення порушених прав та інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду. Зазначав, що звернення його до суду обумовлено не лише порушенням відповідачем вимог Закону України «Про Національну поліцію» при звільненні позивача із займаної ним посади та призначенні на іншу посаду в іншу місцевість в порядку переміщення, у зв'язку із реорганізацією/скороченням, а і об'єктивними причинами щодо неможливості проходження служби в іншій місцевості, з підстав того, що його матір потребує постійного стороннього догляду за адресою свого місця проживання, а саме в м. Білгород-Дністровський, що, у тому числі, унеможливлює залишення ним меж Білгород-Дністровського району Одеської області та переміщення його на іншу посаду до іншого місця несення служби.
Ухвалою Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення адміністративного позову задоволено. Зупинено дію наказу Головного управління Національної поліції в Одеській області від 04.07.2024 року № 1034 о/с «По особовому складу» про звільнення капітана ОСОБА_1 з посади оперуповноваженого відділу кримінальної поліції Білгород-Дністровського районного відділу поліції Головного управління Національної поліції в Одеській області та призначення на посаду інспектора взводу № 2 роти № 4 батальйону поліції особливого призначення (стрілецький) Головного управління Національної поліції в Одеській області, - до набрання законної сили судовим рішенням у даній справі.
Не погоджуючись із вказаним рішенням суду першої інстанції, Головне управління Національної поліції в Одеській області звернулось до П'ятого апеляційного адміністративного суду з апеляційною скаргою, в якій вважає, що оскаржуване судове рішення винесене з порушенням норм матеріального та процесуального права, а висновки суду суперечать обставинам справи, тому просить ухвалу суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржуваний наказ не містить тих положень, реалізація яких може мати саме невідворотні наслідки для позивача, що слугують підставою для вжиття заходів забезпечення позову. Апелянт вказує, що судом не було досліджено законність механізму отримання позивачем постійного стороннього догляду матері, та суд не звернув увагу на той аспект, що позивач фактично надав до суду пакет документів, який потрібен для оформлення постійного догляду, але в цьому пакеті документів не має самого дозволу (у вигляді рішення) органу, який приймає процесуальне рішення за результатами розгляду даного пакету документів. Крім того, апелянт вказує, що наявні і інші особи, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, а саме рідний брат позивача ОСОБА_2 та батько позивача ОСОБА_3 .
Розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Інститут забезпечення адміністративного позову регламентовано статтями 150, 151 КАС України, які закріплюють підстави для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а також способи забезпечення позову в адміністративному процесі.
Забезпечення адміністративного позову - це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, до вирішення адміністративної справи по суті визначених законом заходів з метою створення можливості реального виконання у майбутньому постанови суду, якщо її буде прийнято на користь позивача.
Відповідно до вимог частини 1 статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи може вжити визначені цією статтею заходи забезпечення адміністративного позову.
Підставою для вжиття заходів забезпечення позову можуть стати такі обставини:
- невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивачем за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або
- очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Ці підстави є оціночними, тому містять небезпеку для застосування заходів забезпечення позову всупереч цілям цієї статті при формальному дотриманні її вимог. Необґрунтоване вжиття таких заходів може привести до правових ускладнень, значно більших, ніж ті, яким вдалося б запобігти, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити, чи не може застосуванням заходів забезпечення позову бути завдано ще більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до частини 2 статті 151 КАС України заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Згідно пункту 17 Постанови Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року «Про практику застосування адміністративними судами окремих положень Кодексу адміністративного судочинства України під час розгляду адміністративних справ» в ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі, або захист цих прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат, а також вказати ознаки, які свідчать про очевидність протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
У вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних
Відповідно до частини першої статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
Згідно висновків Верховного Суду, викладених зокрема у постанові від 11 березня 2021 року (справа № 640/23179/19), вирішуючи заяву, суд повинен проаналізувати та оцінити ці доводи заявника щодо «очевидності» ознак протиправності рішення та порушення прав позивача, при цьому, пропри те, що такі ознаки не мають окреслених меж, йдеться насамперед про їх «якість»: вони повинні свідчити про протиправність оскаржуваного рішення поза обґрунтованим сумнівом.
Суд, який застосовує заходи забезпечення позову з підстав очевидності ознак протиправності оскарженого рішення, на основі наявних у справі доказів повинен бути переконаний, що рішення явно суперечить вимогам закону за критеріями, передбаченими частиною другою статті 2 КАС України, порушує права, свободи або інтереси позивача і вжиття заходів забезпечення позову є способом запобігання істотним та реальним негативним наслідкам цього порушення.
Твердження про «очевидність» порушення до розгляду справи по суті є висновком, який свідчить про правову позицію суду наперед. Тому застосування заходів забезпечення позову з цієї підстави допускається у виключних випадках.
В частині доводів позивача про очевидну протиправність оскаржуваного наказу, колегія суддів зазначає, що сама лише незгода позивача із наказом суб'єкта владних повноважень та звернення до суду з позовом про визнання його протиправним ще не є достатньою підставою для застосування судом заходів забезпечення позову із підстав очевидної протиправності вказаного наказу. Підтвердження факту вчинення таких порушень чи спростування цієї обставини може бути з'ясоване виключно в процесі розгляду справи по суті заявлених позовних вимог.
Надаючи правову оцінку доводам позивача в частині того, що невжиття заходів забезпечення може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду, колегія суддів зазначає наступне.
Так, звертаючись до суду, позивач зазначав, що його звернення обумовлено не лише порушенням відповідачем вимог Закону України «Про Національну поліцію» при звільненні позивача із займаної ним посади та призначенні на іншу посаду в іншу місцевість в порядку переміщення, у зв'язку із реорганізацією/скороченням, а і об'єктивними причинами щодо неможливості проходження служби в іншій місцевості, з підстав того, що його матір потребує постійного стороннього догляду за адресою свого місця проживання, а саме в м. Білгород-Дністровський, що, у тому числі, унеможливлює залишення ним меж Білгород-Дністровського району Одеської області та переміщення його на іншу посаду до іншого місця несення служби.
У підтвердження вказаних обставин позивач надав копію медичного висновку від 24.06.2024 року про наявність у ОСОБА_4 порушення функцій організму через які невиліковно хворі особи не можуть самостійно пересуватися та самообслуговуватися і потребують соціальної послуги з догляду на непрофесійній основі, копію довідки ЛКК № 1721 від 24.06.2024 року, згідно якої, за висновком Комісії ОСОБА_4 потребує постійний сторонній догляд, копію акту Об'єднання співвласників багатоквартирного будинку «Соняшник 2016» від 25.06.2024 року № 120, який складений на підставі свідчення сусідів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , про те, що ОСОБА_1 дійсно проживає за адресою: АДРЕСА_1 , разом з матір'ю ОСОБА_4 та здійснює постійній догляд за нею по хворобі - гіпертонічна хвороба 3 ступеня, ризик 4, ПРФ 3 ступеня, автоімунне захворювання.
Щодо доводів апелянта, що позивач фактично надав до суду пакет документів, який потрібен для оформлення постійного догляду, але в цьому пакеті документів не має самого дозволу (у вигляді рішення) органу, який приймає процесуальне рішення за результатами розгляду даного пакету документів, колегія суддів звертає увагу, що в матеріалах справи міститься Акт комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) Білгород-Дністровської міської ради №28 від 30.08.2024 року, який підтверджує факт здійснення позивачем постійного догляду за матір'ю, ОСОБА_4 .
Більш того, посилання апелянта на той факт, що наявні і інші особи, які можуть здійснювати догляд за матір'ю позивача, спростовуються як Актом №28 від 30.08.2024 року, яким встановлено відсутність таких осіб, так і сукупністю доданих позивачем до відзиву на апеляційну скаргу документів, з яких вбачається, що ОСОБА_4 перебуває у розлученні з ОСОБА_3 , який до того ж також потребує постійного догляду, що підтверджується Актом комісії із встановлення факту здійснення особою догляду (постійного догляду) Білгород-Дністровської міської ради №25/10 від 03.10.2024 року. В свою чергу, постійний догляд за ОСОБА_3 , який проживає за іншою адресою, здійснює брат позивача, ОСОБА_2 .
Таким чином, наданими ОСОБА_1 документами достеменно підтверджено той факт, що його мати у зв'язку з хронічною хворобою потребує постійного стороннього догляду за адресою свого місця проживання в м. Білгород-Дністровський, вказаний постійний догляд здійснюється позивачем, а інші особи, які б могли здійснювати такий догляд відсутні, чим спростовуються доводи апеляційної скарги.
Колегія суддів зазначає, що з огляду на предмет спору у межах даної справи, оскарження в суді наказу про призначення позивача на іншу посаду в порядку переміщення до іншого місця несення служби не зупиняє його дію, позивач фактично має виконати такий наказ, приступити до виконання обов'язків за посадою, на яку його призначено, переїхати до іншої місцевості для постійного несення служби та залишити свою матір без постійного догляду.
Водночас, суд враховує, що станом на момент розгляду питання щодо забезпечення заявленого позову, оскаржуваний наказ про призначення позивача на іншу посаду в порядку переміщення до іншого місця несення служби не виконаний, оскільки позивач перебував на лікарняному, що підтверджується наявними в матеріалах справи медичними висновками про тимчасову непрацездатність та не оспорюється відповідачем.
Таким чином, враховуючи викладене, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що виконання оскаржуваного наказу про призначення позивача на іншу посаду в порядку переміщення до іншого місця несення служби, внаслідок чого позивач має переїхати з Білгород-Дністровського району Одеської області до іншої місцевості для постійного несення служби та залишити свою матір без постійного догляду, може завдати інтересам позивача та його сім'ї непоправної шкоди, а тому, задля недопущення таких наслідків, виходячи з доцільності гарантування позивачеві та його сім'ї, які цього потребують, тимчасового захисту з боку суду, наявні правові підстави для вжиття заходів забезпечення позову.
Колегія суддів вважає, що невжиття заходів забезпечення позову у даному випадку може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених прав та інтересів позивача у разі задоволення пред'явленого ним позову, зумовить необхідність докладати значні зусилля для поновлення цих прав у спірних правовідносинах або навіть може призвести до незворотніх наслідків.
Крім того, на переконання суду, шкода, якої можна запобігти у разі вжиття заходів забезпечення позову, превалює над наслідками вжиття таких заходів.
Відповідно до ст. 1 Конституції України Україна є суверенна і незалежна, демократична, соціальна, правова держава.
Права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави (ч. 2 ст. 3 Основного Закону України).
В пункті 9 мотивувальної частини Рішення Конституційного Суду України від 30.01.2003 № 3-рп/2003 у справі № 1-12/2003 акцентується на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
Згідно з рішенням ЄСПЛ від 29.06.2006 у справі "Пантелеєнко проти України" (заява № 11901/02) засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
Відповідно до рішення ЄСПЛ від 31.07.2003 у справі "Доран проти Ірландії" (Doran v. Ireland, № 50389/99) поняття "ефективний засіб" передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав на те, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Тому обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Враховуючи вищенаведене, такий спосіб забезпечення позову, як зупинення дії оскаржуваного наказу, відповідає вимогам і меті, визначеним положеннями статей 150, 151 КАС України, є співмірним із заявленими вимогами та спрямований на збереження існуючого становища до винесення остаточного рішення у справі.
Апеляційний суд зауважує, що забезпечення позову не є вирішенням спору по суті, а вжиті заходи забезпечення позову є тимчасовими, діють до набрання законної сили судовим рішенням у цій справі або їх скасування та є необхідними для запобігання негативних наслідків для позивача до ухвалення судового рішення.
Оцінюючи доводи апеляційної скарги, колегія суддів виходить з того, що вони не спростовують висновків суду першої інстанції, яким повно та правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права.
Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладені обставини та з огляду на наведені положення законодавства, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а судове рішення без змін.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 292, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Одеській області на ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року - залишити без задоволення.
Ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 20 вересня 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Одеській області про визнання протиправним та скасування наказу, поновлення на посаді - залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення до Верховного Суду.
Головуючий суддя: М. П. Коваль
Суддя: Ю.В. Осіпов
Суддя: В.О. Скрипченко