05 грудня 2024 року Справа № 280/9609/24 м.Запоріжжя
Запорізький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Садового І.В., розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 )
до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі (вул. 8 Березня, буд. 31, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 37834773)
про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії,
15.10.2024 до Запорізького окружного адміністративного суду засобами потового зв'язку надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 (далі - позивач) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі (далі - відповідач), в якому позивач просить суд:
- визнати протиправною відмову відповідача в оформленні та видачі позивачу у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у формі книжечки без зняття біометричної інформації та без внесення її в Єдиний державний демографічний реєстр;
- зобов'язати відповідача оформити та видати позивачу у зв'язку із досягненням ним 16-річного віку паспорт громадянина України відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ у формі книжечки без зняття біометричної інформації та без внесення її в Єдиний державний демографічний реєстр;
- судові витрати покласти на відповідача;
- розгляд справи проводити в судовому засіданні з викликом позивача.
Позовна заява подана представником позивача адвокатом Плецькою Ю.В., яка діє на підставі ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії АР № 1201243 від 09.10.2024.
Ухвалою суду від 16.10.2024 відкрито провадження у справі №280/9609/24, справу призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення та виклику сторін (в порядку письмового провадження).
У зв'язку з розглядом справи в порядку письмового провадження, відповідно до вимог частини 4 статті 229 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.
Обґрунтування позовних вимог викладено в позовній заяві (вх.№47511 від 15.10.2024). Зокрема зазначено, що 30.07.2024 позивач відповідно до частини 5 розділу I Тимчасового порядку оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 (далі - Тимчасовий порядок №456) звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорту громадянина України у формі книжечки без зняття біометричної інформації і без внесення в Єдиний державний демографічний реєстр через релігійні переконання, однак отримав відмову, оформлену листом №К-4/6/2316-24/2316/170-24 від 17.08.2024. В обґрунтування відмови відповідачем із посиланням на Тимчасовий порядок №456 зазначено, що для отримання паспорту у формі книжечки до заяви окрім іншого має бути додано рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити і видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законом порядку. Разом з тим, відповідачем рекомендувалось усунути обставини, що перешкоджають в оформленні паспорта з використанням бланка паспорта громадянина України зразка, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 04.06.1994 №353 «Про затвердження зразка бланка паспорта громадянина України» та повторно звернутись до відповідача із відповідною заявою. Вважаючи відмову відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки протиправною, представник позивача просить суд задовольнити позовні вимоги у повному обсязі.
Заперечення проти задоволення позовних вимог викладені у відзиві на позовну заяву (вх.№50015 від 31.10.2024), в обґрунтування яких, окрім іншого зазначено, що 30.07.2024 ОСОБА_1 разом з матір'ю ОСОБА_2 звернулись із спільною заявою в довільній формі до Шевченківського відділу у м. Запоріжжя УДМС України в Запорізькій області щодо видачі паспорта у формі книжечки у зв'язку з досягненням 16 річного віку. Зауважено, що позивачем не було дотримано встановленого порядку звернення для отримання паспорту громадянина України, оскільки сама по собі «Заява щодо оформлення паспорта громадянина України у формі книжечки» у довільній формі не є підставою для видачі паспорта будь-якого зразка, у тому числі і у вигляді книжечки. Враховуючи, що позивачем не було дотримано необхідної процедури, передбаченої чинним законодавством України, його заяву було розглянуто у порядку Закону України «Про звернення громадян» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», та саме в порядку вказаних законів були надані відповіді. Таким чином, лист відповідача №К-4/6/2316-24/2316/170-24 від 17.08.2024, з яким позивач висловив незгоду, не є рішенням суб'єктів владних повноважень, у розумінні КАС України. З огляду на те, що позивачу не було відмовлено у задоволенні потреби у видачі паспорту у формі книжечки заявлені ним позовні вимоги є передчасними.
31.10.2024 (вх.№50020) до суду через підсистему «Електронний суд» надійшло клопотання представника відповідача про зменшення витрат на оплату правничої допомоги, в обґрунтування якого, зокрема зазначено, що справа, по якій адвокатом надано послуги, є справою незначної складності, адвокатом в рамках даної адміністративної справи не витрачено значного часу та зусиль. Крім того, зауважено, що при визначенні суми правової допомоги представником позивача не доведено, що складання позовної заяви пов'язано саме з цією справою, недотримано вимог співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. На підставі викладеного вказано, що заява про відшкодування позивачу судових витрат, пов'язаних з правничою допомогою адвоката, не підлягає задоволенню.
Дослідивши наявні в матеріалах справи письмові докази, суд встановив такі обставини.
ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , виданим повторно 21.06.2016 Шевченківським районним у місті Запоріжжі відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області (а.с.7).
30.07.2024 позивач разом із свою матір'ю ОСОБА_2 звернувся до відповідача із заявою про видачу паспорта громадянина України у вигляді паспортної книжечки. До вказаної заяви було додано наступні документи: 1) дві фотокартки 3,5x4,5 см для оформлення бланку паспорту - для територіального підрозділу ДМС; 2) копія свідоцтва про народження, копія паспорта матері, копія свідоцтва про шлюб (а.с.13-18).
Листом відповідача №К-4/6/2316-24/2316/170-24 від 17.08.2024 позивачу, окрім іншого роз'яснено, що порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України регламентовано Законом України «Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус» від 20.11.2012 №5492-VI (далі - Закон №5492-VI), Порядком оформлення, видачі, обміну, пересилання вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №302 від 25.03.2015, Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ ( далі - Положення №2503-ХІІ) та Тимчасовим порядком оформлення і видачі паспорта громадянина України, затвердженим Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.06.2019 №456 (далі - Тимчасовий порядок №456). Частиною 1 розділу ІХ Тимчасового порядку № 456 передбачено, що територіальний підрозділ ДМС відмовляє особі в оформленні або видачі паспорта (у тому числі вклеюванні фотокартки), якщо: 1) особа не є громадянином України; 2) особа вже отримала паспорт, який є дійсним на день звернення (крім випадків обміну паспорта у зв'язку з виявленням помилки в інформації, внесеній до нього, непридатності для подальшого використання); 3) дані, отримані з баз даних Єдиного державного демографічного реєстру, картотек, не підтверджують надану заявником інформацію; 4) за видачею паспорта звернувся законний представник, який не має документально підтверджених повноважень на отримання паспорта; 5) особа подала не в повному обсязі документи та інформацію, необхідні для оформлення й видачі паспорта; 6) особу не встановлено за результатами проведення процедури встановлення особи. Відтак, порядком визначений певний перелік документів, які необхідно подати для прийняття рішення та отримання адміністративної послуги, серед яких заява встановленої форми та рішення суду щодо зобов'язання оформити паспорт зразка 1994 року, які позивачем не надані. Разом із тим, відповідачем повідомлено, що у разі зміни або усунення обставин, через які було відмовлено в оформленні чи видачі паспорта позивач має право повторно звернутися до територіального підрозділу ДМС (а.с.19-21).
Вважаючи протиправною відмову відповідача в оформленні та видачі позивачу у зв'язку із досягненням 16-річного віку паспорта громадянина України у формі книжечки без зняття біометричної інформації та без внесення її в Єдиний державний демографічний реєстр позивач звернувся з даним адміністративним позовом до суду.
Всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини справи, на яких ґрунтується позов, дослідивши надані позивачем та відповідачем докази, суд приходить до наступних висновків.
Частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Наведена норма означає, що суб'єкт владних повноважень зобов'язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов'язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень.
Надаючи правову оцінку відносинам, що склалися між сторонами, суд зазначає, що згідно з вимогами статті 8 Конституції України в Україні визнається і діє принцип верховенства права. Конституція України має найвищу юридичну силу. Закони та інші нормативно-правові акти приймаються на основі Конституції України і повинні відповідати їй. Норми Конституції України є нормами прямої дії. Звернення до суду для захисту конституційних прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується.
За приписами статті 3 Конституції України людина, її життя і здоров'я, честь і гідність, недоторканність і безпека визнаються в Україні найвищою соціальною цінністю; права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Із зазначених конституційних норм, зокрема, слідує, що, встановлюючи ті чи інші правила поведінки, держава має, в першу чергу, дбати про потреби людей, утримуючись від встановлення таких правил, які негативно сприйматимуться тими чи іншими групами суспільства. Протилежне може бути виправдане тільки наявністю переважаючих суспільних інтересів, які не можуть бути задоволені в інший спосіб, але і в цьому разі має бути дотриманий принцип пропорційності.
За змістом частин 1, 2 статті 24 Конституції України встановлено, що громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно з частиною 2 статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Відповідно до частин 1, 2 статті 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність. Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров'я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей. За змістом частини четвертої цієї ж статті, ніхто не може бути увільнений від своїх обов'язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань.
За змістом частини 1 статті 92 Конституції України виключно законами України, зокрема, визначаються: права і свободи людини і громадянина, гарантії цих прав і свобод; основні обов'язки громадянина; громадянство, правосуб'єктність громадян, статус іноземців та осіб без громадянства, засади регулювання демографічних та міграційних процесів.
Відповідно до пункту 1 статті 5 Закону України «Про громадянство України» документом, що підтверджує громадянство України, є паспорт громадянина України.
Згідно з пунктами 1, 3, 5, 8-11 Положення №2503-XII, паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу власника та підтверджує громадянство України. Паспорт дійсний для укладання цивільно-правових угод, здійснення банківських операцій, оформлення доручень іншим особам для представництва перед третьою особою лише на території України, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.
Бланки паспортів виготовляються у вигляді паспортної книжечки або паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України. Терміни впровадження паспортної картки визначаються Кабінетом Міністрів України у міру створення державної автоматизованої системи обліку населення.
Паспортна книжечка являє собою зшиту внакидку нитками обрізну книжечку розміром 88 х 125 мм, що складається з обкладинки та 16 сторінок. Усі сторінки книжечки пронумеровані і на кожній з них зображено Державний герб України і перфоровано серію та номер паспорта.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної книжечки, не обмежується. До паспортної книжечки при досягненні громадянином 25- і 45-річного віку вклеюються нові фотокартки, що відповідають його вікові. Паспорт, в якому не вклеєно таких фотокарток при досягненні його власником зазначеного віку, вважається недійсним.
Паспорт, виготовлений у вигляді паспортної картки (інформаційного листка), має розмір 80 х 60 мм. У інформаційний листок вклеюється фотокартка і вносяться відомості про його власника: прізвище, ім'я та по батькові, дата народження і особистий номер, а також дата видачі і код органу, що його видав. Інформаційний листок заклеюється плівкою з обох боків.
Термін дії паспорта, виготовленого у вигляді паспортної картки, визначається Кабінетом Міністрів України.
Бланки паспортів виготовляються на замовлення центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері громадянства, з високоякісного паперу з використанням спеціального захисту.
Законом №5492-VІ визначено правові та організаційні засади створення та функціонування Єдиного державного демографічного реєстру та видачі документів, що посвідчують особу, підтверджують громадянство України чи спеціальний статус особи, а також права та обов'язки осіб, на ім'я яких видані такі документи.
Відповідно до частини 1 статті 13 Закону №5492-VІ документи, оформлення яких передбачається цим Законом із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру, відповідно до їх функціонального призначення поділяються на: 1) документи, що посвідчують особу та підтверджують громадянство України, до яких, в тому числі, відноситься паспорт громадянина України; та 2) документи, що посвідчують особу та підтверджують її спеціальний статус.
Частинами 1, 2, 4, 5 статті 14 Закону №5492-VІ передбачено, що форма кожного документа встановлюється цим Законом. Документи залежно від змісту та обсягу інформації, яка вноситься до них, виготовляються у формі книжечки або картки, крім посвідчення на повернення в Україну, що виготовляється у формі буклета. Документи у формі книжечки на всіх паперових сторінках та на верхній частині обкладинки повинні мати серію та номер документа, виконані за технологією лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі книжечки здійснюється за технологією лазерного гравіювання та лазерної перфорації. Персоналізація документів у формі картки виконується за технологією термодруку або лазерного гравіювання. Персоналізація документів здійснюється централізовано у Державному центрі персоналізації документів.
Відповідно до частини 2 статті 15 Закону №5492-VІ бланки документів, якщо інше не визначено цим Законом, виготовляються за єдиними зразками та технічними описами, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Згідно з частиною 1 статті 21 Закону №5492-VІ паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України.
Частиною 2 статті 21 Закону №5492-VІ встановлено, що кожен громадянин України, який досяг чотирнадцятирічного віку, зобов'язаний отримати паспорт громадянина України. Оформлення, видача, обмін паспорта громадянина України, його пересилання, вилучення, повернення державі та знищення здійснюються в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Нормами частини 4 статті 21 Закону №5492-VІ встановлено, що паспорт громадянина України виготовляється у формі картки, що містить безконтактний електронний носій.
На виконання частини 2 статті 15 та абзацу 2 частини 2 статті 21 Закону №5492-VІ, Порядком №302 затверджено зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм; зразок та технічний опис бланка паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія; Порядок оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, знищення паспорта громадянина України.
За змістом пункту 2 Постанови №302 із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру запроваджено:
- з 01 січня 2016 року - оформлення і видачу паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм та паспорта громадянина України, що не містить безконтактного електронного носія, зразки бланків яких затверджено цією постановою, громадянам України, яким паспорт громадянина України оформляється вперше, з урахуванням вимог пункту 2 Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-XII;
- з 01 листопада 2016 року - оформлення (у тому числі замість втраченого або викраденого), обмін паспорта громадянина України з безконтактним електронним носієм, зразок бланка якого затверджено цією постановою, громадянам України відповідно до Порядку оформлення, видачі, обміну, пересилання, вилучення, повернення державі, визнання недійсним та знищення паспорта громадянина України, затвердженого цією постановою.
Пунктом 131 Порядку №302 передбачено, що до безконтактного електронного носія, який міститься у паспорті, вносяться, в тому числі, біометричні дані, параметри особи (відцифрований образ обличчя особи, відцифрований підпис особи, відцифровані відбитки пальців рук) виключно за згодою особи.
Отже, відповідно до вищенаведених законодавчих актів, з 01.11.2016 паспорт громадянина України видається у формі картки із застосуванням засобів Єдиного державного демографічного реєстру.
Разом з тим, нормами пункту 3 Положення №2503-XII передбачена можливість виготовлення бланків паспортів як у вигляді паспортної книжечки, так і у вигляді паспортної картки за єдиними зразками, що затверджуються Кабінетом Міністрів України.
Суд зазначає, що конституційне та законодавче регулювання права на невтручання в особисте та сімейне життя також узгоджується із нормами Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод від 04.11.1950 (далі - Конвенція), яка відповідно до статті 9 Конституції України є частиною національного законодавства.
Так, зокрема, стаття 8 Конвенції передбачає, що кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров'я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.
Відповідно до прецедентної практики Європейського Суду з прав людини, будь-яке втручання у право особи на повагу до її приватного та сімейного життя становитиме порушення статті 8 Конвенції, якщо воно не здійснювалося «згідно із законом», не переслідувало легітимну ціль або цілі згідно з пунктом 2 та було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було пропорційним цілям, які мали бути досягнуті (рішення у справі «Ельсхольц проти Німеччини»).
Зазначене кореспондується також з положеннями Закону України «Про захист персональних даних» від 01.06.2010 №2297-VI (далі - Закон №2297-VI).
Так, статтею 6 Закону №2297-VI передбачено, що обробка персональних даних здійснюється для конкретних і законних цілей, визначених за згодою суб'єкта персональних даних, або у випадках, передбачених законами України, у порядку, встановленому законодавством. Не допускається обробка даних про фізичну особу, які є конфіденційною інформацією, без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.
Мета обробки персональних даних, відповідно до частини 1 статті 6 Закону №2297-VI має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних. Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосуванням засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки.
Таким чином, законодавчими нормами передбачено, що підставою для обробки персональних даних є згода суб'єкта персональних даних.
Водночас, суд зауважує, що законодавством не врегульовано питання щодо наслідків відмови особи від обробки її персональних даних, тобто фактично відсутня будь-яка альтернатива такого вибору, що в свою чергу обумовлює висновок про невідповідність закону критерію якості та порушення конституційних прав такої особи.
Суд зазначає, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватися, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.
Також суд робить висновок, що позбавлення особи можливості отримання паспорта у традиційній формі - у вигляді книжечки, і спричинені цим побоювання окремої суспільної групи, що отримання паспорта у вигляді ID - картки може спричинити шкоду приватному життю, становить втручання держави, яке не було необхідним у демократичному суспільстві, і воно є непропорційним цілям, які мали б бути досягнуті без покладення на особу такого особистого надмірного тягаря.
Згідно з частиною 3 статті 291 КАС України при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
На підставі зазначеної норми суд враховує висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.09.2018 в зразковій справі №806/3265/17.
Так, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 19.09.2018 по зразковій справі №806/3265/17 (Пз/9901/2/18) дійшла висновку, що норми Закону №5492-VI на відміну від норм Положення №2503-XII, не тільки звужують, але фактично скасовують право громадянина на отримання паспорту у вигляді паспортної книжечки без безконтактного електронного носія персональних даних, який містить кодування його прізвища, ім'я та по-батькові та залишають тільки право на отримання паспорта громадянина України, який містить безконтактний електронний носій, що є безумовним порушенням вимог статті 22 Конституції України, яка забороняє при прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законів звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод, не відповідає вимогам якості закону. Тобто втручання не було «встановлене законом», не було «необхідним у демократичному суспільстві» у тому сенсі, що воно було непропорційним цілям, які мали бути досягнуті, не покладаючи на особу особистий надмірний тягар. Зазначене допускає свавільне втручання у право на приватне життя у контексті неможливості реалізації права на власне ім'я, що становить порушення статті 8 Конвенції.
При вирішенні спору Велика Палата Верховного Суду зробила висновок, що законодавець, приймаючи Закон України від 14.07.2016 № 1474-VIII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо документів, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус», спрямованих на лібералізацію Європейським Союзом візового режиму для України (далі - Закон №1474-VIII), яким внесено зміни до Закону № 5492-VI, не дотримав вимог, за якими такі зміни повинні бути зрозумілими і виконуваними, не мати подвійного тлумачення, не звужувати права громадян у спосіб, не передбачений Конституцією України та не допускати жодної дискримінації у залежності від часу виникнення правовідносин з отриманням паспорта громадянина України.
Як зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду, будь-яке обмеження прав і свобод особи повинно бути чітким та законодавчо визначеним, однак, таке обмеження, як неможливість отримання паспорта у формі книжечки, законодавством не передбачено. З огляду на викладене, Велика Палата Верховного Суду скасувала рішення суду першої інстанції та ухвалила нове - про часткове задоволення позову.
При цьому, Велика Палата Верховного Суду визначила ознаки типової справи:
а) позивач - фізична особа, якій територіальним органом Державної міграційної служби України відмовлено у видачі паспорту у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ;
б) відповідач - територіальні органи Державної міграційної служби України;
в) предмет спору - вимоги щодо неправомірної відмови відповідача у видачі паспорта громадянина України у формі книжечки у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних та зобов'язання відповідача видати позивачеві паспорт у формі книжечки, у відповідності до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
Висновки Великої Палати Верховного Суду у цій зразковій справі належить застосовувати в адміністративних справах щодо звернення осіб до суду з позовом до територіальних органів Державної міграційної служби України з вимогами видати паспорт громадянина України у формі книжечки, у зв'язку з ненаданням особою згоди на обробку персональних даних, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 № 2503-ХІІ.
При обранні способу відновлення порушеного права позивача суд виходить з того, що пунктом 1 постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 внесено зміни до пункту 3 Постанови №302, доповнивши його абзацом такого змісту: «Державна міграційна служба до законодавчого врегулювання питання завершення оформлення та видачі паспорта громадянина України зразка 1994 року здійснює оформлення та видачу таких паспортів у порядку, встановленому Міністерством внутрішніх справ, громадянам України, щодо яких прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання Державної міграційної служби оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року».
Відповідно до абзацу 5 пункту 3 Постанови №302, постанови Кабінету Міністрів України від 03.04.2019 №398 «Про внесення зміни до пункту 3 постанови Кабінету Міністрів України від 25.03.2015 №302», Положення №2503-XII, розроблено «Тимчасовий порядок оформлення і видачі паспорта громадянина України», який визначає порядок подання документів, їх розгляду і прийняття рішення про оформлення та видачу паспорта громадянина України зразка 1994 року особі, щодо якої прийнято рішення суду, що набрало законної сили, про зобов'язання ДМС оформити та видати паспорт громадянина України зразка 1994 року, засвідчене в установленому законодавством порядку.
Водночас, суд відхиляє твердження відповідача про те, що сама по собі заява щодо оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки, подана позивачем 30.07.2024 у довільній формі не є підставою для видачі паспорту будь-якого зразку, у тому числі, і у вигляді книжечки, та зауважує, що заява позивача була подана не "сама по собі", а з свідоцтвом про народження та двома фотокартками 3,5х4,5 см. для оформлення бланку паспорту та для територіального підрозділу ДМС.
Крім того, з наданої до матеріалів справи копії заяви від 30.07.2024 встановлено, що позивачем при зверненні до відповідача чітко заявлено вимогу про оформлення та видачу йому на підставу Закону України "Про громадянство України" паспорта громадянина України у формі книжечки відповідно до Положення №2503-ХІІ без застосування засобів Єдиного державного демографічного реєстру. Вказане, на думку суду, свідчить про необґрунтованість доводів відповідача щодо відсутності порушеного позивачем питання про надання адміністративної послуги.
При цьому, суд зауважує, що при розгляді заяви позивача відповідачем не встановлено жодних її недоліків.
Безпідставними також є доводи відповідача щодо розгляду заяви позивача від 31.07.2024 у порядку Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації", позаяк з наданої до матеріалів справи копії листа відповідача №К-4/6/2316-24/2316/170-24 від 17.08.2024, судом встановлено, що у ньому відсутні жодні посилання на зазначені закони. Більш того, з вказаного листа вбачається, що його надано у відповідь саме за результатами розгляду заяви щодо оформлення паспорта громадянина України у вигляді книжечки, що знову ж таки спростовує посилання відповідача на розгляд заяви позивача в порядку Закону України "Про звернення громадян" та Закону України "Про доступ до публічної інформації".
З урахуванням вищевикладеного у сукупності, суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання відмови відповідача щодо оформлення ОСОБА_1 паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення №2503-ХІІ протиправною є обґрунтованими, а тому підлягають задоволенню.
Звідси, зобов'язання відповідача оформити та видати паспорт громадянина України у вигляді книжечки ОСОБА_1 , відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою №2503-ХІІ забезпечить повне та ефективне поновлення порушених прав позивача.
Щодо інших посилань учасників справи, суд зазначає, що вони не впливають на правильність вирішення спору по суті.
У рішення ЄСПЛ по справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід.
Згідно із пунктом 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною 1 статті 9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Приписами статті 90 КАС України встановлено, що суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Частиною 1 статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 статті 77 КАС України).
На підставі системного аналізу положень законодавства України, доказів, наявних в матеріалах справи, суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог позивача.
Вирішуючи питання щодо розподілу судових витрат, суд зазначає, що за змістом статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За приписами частини третьої статті 134 КАС України, для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Частиною п'ятою статті 134 КАС України визначено, що розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вказаних вимог, суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Відповідно до частини сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).
Системний аналіз змісту казаних норм дозволяє дійти висновку, що від учасника справи вимагається надання доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
При цьому розмір витрат на правничу допомогу встановлюється судом на підставі оцінки доказів щодо детального опису робіт, здійснених адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Відповідно до усталеної практики Верховного Суду визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, усі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору з огляду на такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим.
Тобто, суд під час вирішення питання щодо розподілу судових витрат зобов'язаний оцінити рівень витрат на правничу допомогу обґрунтовано у кожному випадку, за критеріями дійсності та співмірності необхідних і достатніх витрат, а також розумності їх розміру.
При вирішенні цього питання суд враховує й правову позицію, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018 у справі № 826/1216/16 (№11-562ас18) про те, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
У справі «Est/West Alliance Limited» проти України» (заява №19336/04; рішення від 02.06.2014) Європейський суд із прав людини, оцінюючи вимогу заявника щодо здійснення компенсації витрат виходив з того, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим.
По тексту позовної заяви зазначено, що попередній (орієнтовний) розрахунок судових витрат, які понесені позивачем та планується понести у зв'язку із розглядом справи складається із витрат на поштові відправлення у сумі 200,00 грн та витрат на правничу (правову) допомогу, що наразі складається із вартості судового збору, сплаченого за подачу адміністративного позову у розмірі 2422,40грн, підготовки тексту позовної заяви та подання її до суду - 5 000,00 грн, участі представника в судових засіданнях - 3000,00 гри. за одне судове засідання тощо).
Водночас, жодних доказів на підтвердження понесення позивачем судових витрат пов'язаних із наданням професійної правничої допомоги суду не надано. Матеріали справи містять лише ордер на надання правничої допомоги адвокатом Плецькою Юлією Вікторівною серії АР № 1201243 від 09.10.2024.
Таким чином, за відсутності документально підтверджених та доведених понесених витрат позивачем на правничу допомогу, суд дійшов висновку про відсутність підстав для відшкодування позивачу судових витрат на професійну правничу допомогу.
Відповідно до частини 1 статті 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем сплачено судовий збір у розмірі 2422,40 грн, що підтверджується квитанцією №0073070003 від 06.03.2024 (а.с.22).
При цьому, за позовну вимогу немайнового характеру відповідно до пункту 3 частини 2 статті 4 Закону України «Про судовий збір» від 08.07.2011 №3674-VІ позивач мав сплатити судовий збір у розмірі 1211,20 грн.
Відтак, відповідно до положень частини 1 статті 139 КАС України, сплачений судовий збір підлягає поверненню позивачу у розмірі 1211,20 грн.
При цьому надмірно сплачений судовий збір у сумі 1211,20грн, згідно з положеннями пункту 1 частини 1 статті 7 Закону України «Про судовий збір» підлягає поверненню за клопотанням позивача.
За таких обставин, судовий збір у розмірі 1211,20 грн підлягає відшкодуванню позивачу за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі.
Керуючись ст.ст. 2, 6, 8-10, 14, 90, 143, 241-246, 250, 255 КАС України, суд -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 ) до Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі (вул. 8 Березня, буд. 31, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 37834773) про визнання відмови протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, - задовольнити у повному обсязі.
Визнати протиправною відмову Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі (вул. 8 Березня, буд. 31, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 37834773) в оформленні ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) паспорту громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Зобов'язати Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі (вул. 8 Березня, буд. 31, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 37834773) оформити та видати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) паспорт громадянина України у формі книжечки, відповідно до Положення про паспорт громадянина України, затвердженого Постановою Верховної Ради України від 26.06.1992 №2503-ХІІ.
Стягнути на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код НОМЕР_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ) за рахунок бюджетних асигнувань Управління Державної міграційної служби України в Запорізькій області в особі Шевченківського відділу у м. Запоріжжі (вул. 8 Березня, буд. 31, м. Запоріжжя, 69068; код ЄДРПОУ 37834773) судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1211,20 грн (одна тисяча двісті одинадцять гривень 20 копійок).
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Рішення суду може бути оскаржено в апеляційному порядку до Третього апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його (її) проголошення, а якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Рішення складено у повному обсязі та підписано 05.12.2024.
Суддя І.В.Садовий