Номер провадження: 22-ц/813/4442/24
Справа № 495/8939/22
Головуючий у першій інстанції Шевчук Ю. В.
Доповідач Кострицький В. В.
03.12.2024 року м. Одеса
Одеський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого Кострицького В.В.,
суддів: Назарової М.В., Лозко Ю.П.,
за участю секретаря Булацевської Я.В.
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1
представник позивача - ОСОБА_2
відповідач - ОСОБА_3
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_3 на заочне рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2023 року, ухвалене у складі судді Шевчук Ю.В., у приміщенні того ж суду,
у цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів,-
встановив:
Короткий зміст позовних вимог.
Позивач ОСОБА_1 звернувся 10.11.2022 року до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів.
Свої позовні вимоги позивач ОСОБА_1 обґрунтовує тим, що 20.12.2021 року відповідач ОСОБА_3 позичив у позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 360 000,00 гривень, що підтверджується копією розписки від 20.12.2021 року.
Відповідач ОСОБА_3 зобов'язувався повернути вказані кошти ОСОБА_1 до 01 серпня 2022 року. Однак, зобов'язання за зазначеною вище борговою розпискою відповідач не виконав, у зв'язку з чим позивач ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь суму боргу в розмірі 360 000,00 гривень, проценти за користування грошовими коштами та витрати пов'язані з простроченням виконання зобов'язання у розмірі 43 630,31 грн. Також, просив стягнути з відповідача ОСОБА_3 на його користь судові витрати, а саме сплачений судовий збір у розмірі 4 036, 30 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції.
Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2023 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_3 про стягнення грошових коштів - задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 суму боргу у розмірі 360 000,00 грн. та проценти за користування грошовими коштами та витрати пов'язані з простроченням виконання зобов'язання у розмірі 43 630,31 грн.
Суд першої інстанції в обґрунтування свого рішення зазначає, відповідач ОСОБА_3 даний договір щодо його безгрошовості не оспорював. Жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, відповідачем суду також не надано.Відповідач ОСОБА_3 свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначені договором.
Крім того, суд зазначив, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_3 процент неустойки за користування грошовими коштами в сумі 29 825,75 грн., 3% річних в сумі 2 929,32 грн., інфляційних витрат 10 875,24 грн., підлягають задоволенню.
Доводи апеляційної скарги.
Не погоджуючись з рішенням суду, відповідача звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить скасуватирішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2023 року та постановити нове яким у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
В обґрунтування апеляційної скарги зазначає, що з вказаним рішенням не згоден, вважає, що рішення винесено з порушенням норм матеріального права та процесуального права, при цьому суд не повно з'ясував усі фактичні обставини справи та не дослідив і не надав належної оцінки наявним у матеріалах справи доказам, не сприяв повному, об'єктивному та неупередженому розгляду, тому рішення суду не відповідає фактичним обставинам справи, є незаконним та необґрунтованим.
Вказує, що відповідач на даний час має скрутне фінансове становище, що послужило підставою для прострочення виконання взятих на себе відповідачем зобов'язань. Однак відповідач не відмовляється від погашення наявної заборгованості, однак має необхідність у відстроченні терміну сплати боргу.
Зазначає, що вказані обставини позбавили можливості надати стороні відповідача до суду докази та навести свої заперечення проти позовних вимог позивача, чим в результаті було порушено право відповідачів на справедливий судовий розгляд.
Зазначені обставини не дозволили відповідачу реалізувати свої процесуальні права, а також порушили принцип змагальності сторін згідно ст. 12 ЦПК України.
Таким чином, судом прийнято рішення на підставі матеріалів і доказів, не в повному обсязі наданих позивачем, що призвело, на його думку, до неповного з'ясування обставин та прийняття рішення, яке не ґрунтується на вимогах Закону.
Отже, враховуючи вищенаведене, прошу суд врахувати викладені обставини, визнати докази такими, що мають істотне значення для правильного вирішення справи.
Щодо явки сторін.
Позивач ОСОБА_1 з'явився до судового засідання та надав свої пояснення.
Відповідач ОСОБА_3 в судове засідання призначене на 03 грудня 2024 року до апеляційного суду не з'явився, про розгляд справи повідомлений належним чином та завчасно, про що свідчить рекомендоване повідомлення про направлення судових повісток.(а.с.114-117)
Крім того, направлена відповідачу ОСОБА_3 , за адресою: АДРЕСА_1 , судова повістка про виклик до апеляційного суду на 03 грудня 2024 року повернулась до суду з довідкою поштового відділення про причину повернення - «за закінченням терміну зберігання».(а.с.119-120)
Таким чином, вищевстановлені обставини свідчать про обізнаність відповідача ОСОБА_3 про наявність даної цивільної справи в проваджені Одеського апеляційного суду та судового розгляду його апеляційної скарги.
Право на доступ до суду, передбачено пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає таке: «Кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи незалежним і безстороннім судом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру».
Статтю 6 Конвенції не можна тлумачити як таку, що встановлює певну форму обслуговування судової кореспонденції. Від національних органів влади також не вимагається забезпечення бездоганного функціонування поштової системи. Тим не менш, загальна концепція справедливого судового розгляду охоплює фундаментальний принцип змагальності процесу. Невручення стороні належним чином судових документів може позбавити його або її можливості захищати себе у провадженні.
У справі «Гарячий проти України» (заява № 43925/18) ЄСПЛ вказав, що хоча загальна концепція справедливого судового розгляду та фундаментальний принцип змагальності провадження вимагають, щоб судові документи були належним чином вручені учаснику судового процесу, стаття 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод не заходить так далеко, щоб зобов'язувати національні органи влади забезпечити бездоганне функціонування поштової системи. Органи влади можуть бути притягнуті до відповідальності лише за не надіслання відповідних документів заявнику. Той факт, що заявник, не отримав кореспонденцію, надіслану йому апеляційним судом, сам по собі недостатній для того, щоб стати аргументованою підставою для заяви про те, що були порушені його права, передбачені пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод.
Направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, апеляційного суду.
Зазначеного висновку дійшов Верховний Суд в постанові від 23 січня 2023 року по справі №496/4633/18 (провадження №61-11723св22).
Таким чином, оскільки судова повістка про виклик до суду була направлена відповідачу листом рекомендованою кореспонденцією на дійсну його адресу, яку він самостійно зазначив як адресу листування в апеляційній скарзі, та враховуючи, що отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а саме суду, апеляційний суд в достатній мірі виконав обов'язок щодо повідомлення відповідача ОСОБА_3 про дату, час та місце розгляду справи.
Крім того, апеляційний суд враховує, що апелянт отримав судову повістку та ухвалу про відкриття, яка була направлена позивачем.
Згідно із ст. ст. 13, 43 ЦПК України особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми процесуальними правами на власний розсуд. Особи, які беруть участь у справі, зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права та виконувати процесуальні обов'язки.
В рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії» Європейський суд з прав людини вказав, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
На осіб, які беруть участь у справі, також покладається обов'язок не допускати свідомих маніпуляцій та ухилень від отримання інформації про рух справи.
ОСОБА_3 , як ініціатор перегляду даної справи в апеляційному порядку зобов'язаний цікавитись відомим йому провадженням, не ухилятись від отримання інформації про рух справи та не допускати свідомих маніпуляцій для затягування судового процесу.
Необхідними передумовами ефективного судочинства є добросовісне використання учасниками справи процесуальних прав (недопущення зловживання цими правами), добросовісне виконання встановлених законом обов'язків, дотримання всіма суб'єктами судового провадження етичних норм. Здійснюючи свою діяльність на професійній основі судді та адвокати зобов'язані демонструвати і пропагувати високі стандарти процесуальної поведінки.
Вказане відповідає Правилам організації ефективного цивільного судочинства, що розроблені на підставі ст. ст. 1, 3, 55, 131-1, 131-2 Конституції України, ст. 6 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ст. 4 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», суддями пілотних судів Одеської області, адвокатами Ради адвокатів Одеської області та прокурорами прокуратури Одеської області в рамках міжнародного проекту «Суд, громадяни, суспільство, держава: співпраця заради змін».
Право на доступ до правосуддя не є абсолютним, на цьому наголошує і Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях. Відтак в кожному випадку заявник при зверненні до суду повинен дотримуватися норм процесуального законодавства.
Також, прецедентна практика Європейського Суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони і обмеження, зміст яких не допустити судовий процес у безладний рух. Правосуддя має бути швидким. Тривала невиправдана затримка процесу практично рівнозначна відмові в правосудді (Рішення Суду у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції» від 16 грудня 1992 року).
Відповідно до приписів ст. 367 ЦПК України апеляційний суд переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів і вимог апеляційної скарги.
Статтею 372 ЦПК України передбачено, що апеляційний суд відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано поважними. Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Крім того, Верховний Суд в постанові від 01 жовтня 2020 року по справі №361/8331/18 висловився, що якщо представники сторін чи інших учасників судового процесу не з'явилися в судове засідання, а суд вважає, що наявних у справі матеріалів достатньо для розгляду справи та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, не відкладаючи розгляду справи, він може вирішити спір по суті. Основною умовою відкладення розгляду справи є не відсутність у судовому засіданні сторін, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні. З врахуванням конкретної ситуації по справі, вирішення питання про розгляд справи або відкладення розгляду справи віднесено до дискреційних повноважень апеляційного суду.
Таким чином, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, усвідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду та ухвалення законного і обґрунтованого рішення, та те, що сама по собі неможливість брати участь у судовому засіданні не є безумовною перешкодою для відкладення судового засідання, колегія суддів керуючись вимогами ч. 2 ст. 372 ЦПК України вважає можливим розглянути справу за відсутності відповідача, представник якого належним чином повідомлений про дату судового засідання, що у відповідності до сталої практики ВС є належним повідомлення сторони відповідача. Враховуючи наведені факти та положення закону, та ту обставину, що справа надійшла до апеляційного суду в лютому 2024 року та процесуальну поведінку відповідача під час підготовки до судового розгляду, судова колегія вважає можливим слухати справу на підставі наявних та достатніх матеріалів справи без участі відповідача.
Позиція апеляційного суду.
Заслухавши суддю-доповідача, позивача, оцінивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи та законність і обґрунтованість рішення в межах позовної заяви та доводів апеляційної скарги, судова колегія приходить наступного.
Відповідно до вимог ст. 367 ЦПК України, - суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Крім того, частиною 4 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України, - судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (ст. 2 ЦПК України).
Судом встановлено та матеріалами справи підтверджено, згідно розписки від 20.12.2021 року відповідач ОСОБА_3 отримав від позивача ОСОБА_1 грошові кошти у розмірі 360 000,00 грн., які зобов'язаний був повернути до 01.08.2022 року.
Але, до теперішнього часу відповідач ОСОБА_3 грошові кошти не повернув, боргові зобов'язання не виконав.
Відповідно до ст. 536 ЦК України, за користування чужими грошовими коштами, боржник зобов'язаний сплачувати проценти, якщо інше не встановлено договором між фізичними особами.
Відповідно до положень частин першої, другої статті 202 ЦК України правочином є дія, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав і обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
У відповідності до приписів частин першої-п'ятої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.
Згідно із частинами першою, третьою статті 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
У відповідності до положень статей 6,11 та 12 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (частина перша статті 627 ЦК України).
За загальною нормою цивільного права, договір вважається укладеним в належній формі, якщо сторони дійшли згоди з приводу всіх суттєвих умов договору (ст. 638 ЦК України).
Відповідно до ст. 207 ЦК України, правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксовано в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений на письмі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).
Згідно з ст. 1046 ЦК України, за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов'язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.
Відповідно до ч.1 ст. 1049 ЦК України, позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
Згідно з ч.1 ст. 526 ЦК України, зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
Якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін) (ч.1 ст. 530 ЦК).
Частиною першою статті 598 ЦК України передбачено, що зобов'язання припиняється частково або у повному обсязі на підставах, встановлених договором або законом.
Статтею 599 ЦК України визначено, що зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
За своїми правовими ознаками договір позики є реальним, одностороннім, оплатним або безоплатним правочином, на підтвердження якого може бути надані відповідний письмовий договір або розписка позичальника, які є доказом не лише укладення угоди, але й посвідчують факт передання грошової суми позичальнику.
Отже, у разі пред'явлення позову про стягнення боргу за договором позики позивач повинен підтвердити своє право вимагати від відповідача виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046,1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умов.
Таким чином, досліджуючи надані письмові докази (договори, боргові розписки чи інші письмові документи), суд для визначення факту укладення договору повинен виявляти справжню правову природу правовідносин сторін незалежно від найменування документа та, залежно від установлених результатів, зробити відповідні правові висновки.
До аналогічних висновків дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 16 січня 2019 року у справі №464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).
У разі пред'явлення позову про стягнення боргу за позикою кредитор повинен підтвердити своє право вимагати від боржника виконання боргового зобов'язання. Для цього, з метою правильного застосування статей 1046, 1047 ЦК України, суд повинен установити наявність між позивачем і відповідачем правовідносин за договором позики, виходячи з дійсного змісту та достовірності документа, на підставі якого доказується факт укладення договору позики і його умови.
Такі правові висновки про застосування статей 1046, 1047 ЦК України викладені у постановах Верховного Суду України від 18 вересня 2013 року у справі №6-63цс13 від 02 липня 2014 року, у справі №6-79цс14 та у справі №6-996цс17, Верховного Суду від 25 березня 2020 року у справі №569/1646/14-ц (провадження №61-5020св18), від 14 квітня 2020 року, у справі №628/3909/15 (провадження №61-42915св18) та від 21 липня 2021 року у справі №758/2418/17 (провадження №61-9694св20).
Згідно із частиною першою статті 1051 ЦК України позичальник має право оспорити договір позики на тій підставі, що грошові кошти або речі насправді не були одержані ним від позикодавця або були одержані у меншій кількості, ніж встановлено договором.
Проте, відповідач ОСОБА_3 даний договір щодо його безгрошовості не оспорював. Жодних доказів погашення заборгованості за договором позики в повному обсязі або частково, відповідачем суду також не надано.
Крім того, в апеляційній скарзі відповідач не оспорює вказаний договір позики, та зазначає про неможливість повернення коштів у зв'язку із скрутним матеріальним становищем.
Відповідно до ч. 1 ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Таким чином, встановлено, що відповідач ОСОБА_3 свої договірні зобов'язання за договором позики не виконав, не повернув позикодавцю позичені у нього кошти у сумі і у строк, визначені договором.
Таким чином, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з ОСОБА_3 суми боргу за розпискою від 20.12.2021 року у розмірі 360 000,00 грн., підлягають задоволенню.
Апеляційний суд погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, та зазначає, що посилання апелянта на скрутне матеріальне становище не є підставою для відмови у задоволенні позову.
Крім того, позивач просив стягнути відсотки за користування позикою, інфляційні втрати та 3 % річних.
Суд першої інстанції зазначив, що згідно із ч. 2 ст.625 ЦК України в разі порушення грошового зобов'язання боржник, який прострочив його виконання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов'язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
У постановах Великої Палати Верховного Суду від 19.06.2019 року у справах №703/2718/16-ц та №646/14523/15-ц, від 13.11.2019 року у справі №922/3095/18, від 18.03.2020 року у справі №902/417/18 сформульовано висновки про те, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу та 3% річних відповідно до статті 625 ЦК України є мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов'язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації боржника за неналежне виконання зобов'язання і ці кошти нараховуються незалежно від вини боржника, зупинення виконавчого провадження чи виконання рішення суду про стягнення грошової суми.
Таким чином, суд першої інстанції прийшов до висновку, що позовні вимоги позивача ОСОБА_1 в частині стягнення на його користь з відповідача ОСОБА_3 процент за користування грошовими коштами в сумі 29 825,75 грн., 3% річних в сумі 2 929,32 грн., інфляційних витрат 10 875,24 грн., підлягають задоволенню.
Проте апеляційний суд не в повній мірі погоджується з вказаним висновком, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України.
Враховуючи, що в розписці від 20.12.2021 року не визначений розмір відсотків, то їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України що становить 13,5%. Таким чином, розмір стягнення за користування коштами підлягає сума у розмірі 29 825,75 грн..
Вказаний розрахунок апелянтом не заперечувався та будь якими доказами не спростовувався.
Щодо стягнення по ст. 625 ЦК України, колегія суддів зазначає наступне.
Враховуючи положення частини 4 статті 367 ЦПК України в якій визначено, що суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Вирішуючи питання щодо стягнення з боржника інфляційні втрати та 3 % річних, судом першої інстанції не враховано, що Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні» у зв'язку з військовою агресією Російської Федерації проти України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Правовий режим воєнного стану» введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року, який на цей час триває.
Згідно п.18 «Прикінцевих та перехідних положень» ЦК України у період дії в Україні воєнного, надзвичайного стану та у тридцятиденний строк після його припинення або скасування у разі прострочення позичальником виконання грошового зобов'язання за договором, відповідно до якого позичальнику було надано кредит (позику) банком або іншим кредитодавцем (позикодавцем), позичальник звільняється від відповідальності, визначеної статтею 625 цього Кодексу, а також від обов'язку сплати на користь кредитодавця (позикодавця) неустойки (штрафу, пені) за таке прострочення. Установити, що неустойка (штраф, пеня) та інші платежі, сплата яких передбачена відповідними договорами, нараховані включно з 24 лютого 2022 року за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання) за такими договорами, підлягають списанню кредитодавцем (позикодавцем).
Закон України «Про внесення змін до Податкового кодексу України та інших законодавчих актів України щодо дії норм на період дії воєнного стану» від 15 березня 2022 року № 2120-IX (далі - Закон № 2120-IX) передбачає звільнення позичальника від відповідальності за прострочення грошового зобов'язання згідно з договором кредиту (позики), укладеним банком чи іншим кредитодавцем (позикодавцем).
Зокрема, відповідно до Закону № 2120-IX позичальник підлягає звільненню від:
(а) відповідальності згідно зі ст.625 ЦК (сплата суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також 3 % річних);
(б) обов'язку сплати неустойки (штрафу, пені) за прострочення згідно з договором кредиту (позики).
Зазначене вище правило діє протягом строку дії воєнного стану та у 30- денний строк після його припинення або скасування. Якщо з 24 лютого 2022 року неустойка (штраф, пеня) й інші платежі вже були нараховані за прострочення виконання (невиконання, часткове виконання), вони підлягають списанню.
Як вбачається з матеріалів справи, договір позики між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 було укладено 20 грудня 2021 року, в якому зазначено, що ОСОБА_3 зобовязується повернути кошти до 01 серпня 2022 року, тобто в період дії воєнного стану в Україні.
Після 01.08.2022 кошти не повернув, з цього періоду нараховуються відсотки відповідно до ст. 625 ЦК України.
Таким чином, 3% річних, а також інфляційні втрати не підлягають до стягнення з відповідача на користь позивача, оскільки такі нараховані під час дії воєнного стану, що дає право звільняти особу від сплати штрафних санкцій за прострочення грошового зобов'язання.
З урахуванням вищевикладеного, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про наявність підстав для стягнення заборгованості за кредитом та відсотками за користування позикою, укладення якого підтверджується розпискою від 20 грудня 2021 року, однак не врахував, що із 24 лютого 2022 року в Україні ведений воєнний стан, тому позичальник звільняється від відповідальності, визначеної законом за прострочення виконання грошового зобов'язання.
Отже рішення суду першої інстанції підлягає зміні, у частині стягнення процентів зменшенню з 43630,31 грн. до 29825,75 грн..
Загальний висновок суду за результатами розгляду апеляційної скарги
Відповідно до ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
За положеннями ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - задовольнити частково.
Рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області від 04 жовтня 2023 року - змінити, в частині стягнення процентів за користування грошовими коштами та витрати пов'язані з простроченням виконання зобов'язання, зменшивши стягувану суму з 43 630,31 грн. до 29825,75 грн..
В решті рішення залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту може бути оскаржена до Верховного Суду.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2024 року.
Головуючий суддя В.В. Кострицький
Судді М.В. Назарова
Ю.П. Лозко