Справа № 490/9045/23
н/п2-з/490/167/2024
Центральний районний суд м. Миколаєва
05 грудня 2024 року Центральний районний суд м. Миколаєва у складі головуючого судді Гуденко О.А., розглянувши заяву відповідачки ОСОБА_1 про забезпечення позову по цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про витребування майна із чужого незаконного володіння ,-
Рішенням Центрального районного суду м.Миколаєва від 01.08.2024 року позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про витребування майна із чужого незаконного володіння - задовольнено частково.
Витребувано квартиру за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння ОСОБА_1 у власність ОСОБА_2 .
Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 (ІПН НОМЕР_1 ) 8563,50 грн судового збору.
В жовтні 2024 року ОСОБА_1 звернулась з заяваою про перегляд заочного рішення від 01.08.2024 року , а також з заявою про забезпечення позову шляхом накладення арешту на квартиру за адресою : АДРЕСА_1 .
В обґрунтування заяви щодо необхідності застосування заходу забезпечення посилається на те, що дана квартира є єдиним житловим приміщенням, що перебуває у власності відповідача, що вбачається з інформаційної довідки з ЄРРП. В квартирі, окрім відповідача зареєстровано місце проживання її неповнолітньої доньки, тому при розгляді цієї заяви просить врахувати її житлові права.
Ухвалою суду від 17.10.2024 року заяву відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову - повернуто заявнику.
Постановою від 25.11.2024 року Миколаївського апеляційного суду ухвалу Центрального районного суду м. Миколаєва від 17 жовтня 2024 року скасовано,а справу направлено до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Ухвалою суду від 04.12.2024 року поновлено строк на подання заяви про перегляд заочного рішення про перегляд заочного рішення від 01.08.2024 року у справі №490/9045/23 за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Товариство з обмеженою відповідальністю "Кредитні ініціативи" про витребування майна із чужого незаконного володіння .
В зв'язку з надмірним навантаженням суду призначено судове засідання по розгляду заяви про перегляд заочного рішення на 16.01.2024 року 11 год. 30 хв.
Також в обгрунтування заяви щодо необхідності застосування заходу забезпечення позову ОСОБА_1 посилається на те, що на підставі заочного рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 серпня 2024 року позивач ОСОБА_2 зареєстрував своє право власності на спірну квартиру. Таким чином позивач має необмежені права власника квартири та може відчужити її.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Згідно з частиною першою статті 42 ЦПК України у справах позовного провадження учасниками справи є сторони, треті особи. Сторонами у цивільному процесі є позивач та відповідач (частина перша статті 48 ЦПК України).
Аналізуючи наведені норми процесуального права, необхідно дійти висновку, що закон не містить прямої заборони щодо звернення відповідача із заявою про забезпечення позову, а тому наявність або відсутність правових підстав для задоволення такої заяви, підлягає встановленню судом у загальному порядку. Зазначене узгоджується з правовими висновками, викладеними у постанові Верховного Суду № 552/4614/22 від 17 квітня 2022 року та № 753/7089/18 від 04 листопада 2020 року.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідачки з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
Пунктом 3,4 ч. 1 ст.151 ЦПК України передбачено, що заява про забезпечення позову подається в письмовій формі, підписується заявником і повинна містити предмет позову та обґрунтування необхідності забезпечення позову; захід забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтуванням його необхідності.
Відповідно до ч. 1 ст. 153 ЦПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи (учасників третейського (арбітражного) розгляду), крім випадків, передбачених частиною п'ятою цієї статті.
Відповідно до пунктів 2, 4 частини першої статті 150 ЦПК України позов забезпечується: забороною вчиняти певні дії; забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання.
Відповідно до частини третьої статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
При розгляді питання про забезпечення позову, суд повинен брати до уваги як права позивача , на захист яких вжито заходів забезпечення позову, так і права інших учасників процесу, права яких можуть бути порушені застосовуваними заходами.
Аналізуючи наведені процесуальні норми, обставини справи, вбачається, що забезпечення позову - це сукупність процесуальних дій, які гарантують реальне виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог у справі та направлені на захист прав позивача у справі.
Умовою застосування заходів до забезпечення позову за вимогами майнового характеру є достатньо обґрунтоване припущення, що майно (в тому числі грошові суми, цінні папери тощо), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
Заходи забезпечення позову повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу (відповідний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2020 року у справі № 381/4019/18).
Отже, на час звернення до суду з такою заявою про забезпечення позову, предметом якого є витребування квартири за адресою: АДРЕСА_1 з чужого незаконного володіння відповідачки ОСОБА_1 у власність позивача ОСОБА_2 , право власності на спірну квратиру вже зареєстрвоано за позивачем на підставі зачоного рішення суду від 02.08.2023 року про задоволення позовних вимог - про перегляд якого є заявлено також вимоги ОСОБА_1 ..
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів до забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, та майнових наслідків заборони відповідачу ( а в даному випадку позивачу) здійснювати певні дії.
Метою вжиття заходів забезпечення позову є уникнення можливого порушення в майбутньому прав та охоронюваних законом інтересів заявника, а також можливість реального виконання рішення суду та уникнення будь-яких труднощів і ускладнень ефективного захисту або поновлення оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких він звернувся, у випадку задоволення відповідної заяви/позову.
Отже, необхідною умовою для вжиття заходів до забезпечення позову є наявність обставин, які свідчать про те, що в разі невжиття таких заходів можуть виникнути перешкоди щодо виконання рішення суду. Безпосередньою метою вжиття заходів є саме забезпечення виконання рішення.
За статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру.
Відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
Відповідно до практики Європейського суду з прав людини право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як невід'ємна частина судового розгляду (пункт 43 рішення у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004).
Європейський суд з прав людини у рішенні “Продан проти Молдови» наголосив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантований Європейською конвенцією з прав людини, буде ілюзією, якщо правова система держав, які ратифікували Конвенцію, дозволятиме остаточному, обов'язковому судовому рішенню залишатися невиконаним, завдаючи шкоди одній зі сторін. Не може бути й мови, щоб закріплені в пункті 1 статті 6 процесуальні гарантії, що надаються сторонам, - справедливий, відкритий та швидкий судовий розгляд - не передбачали виконання судових рішень. Тлумачення статті 6 як такої, що стосується виключно доступу до суду та провадження у справі, скоріш за все призвело б до виникнення ситуацій, несумісних із принципом верховенства права, який держави зобов'язалися поважати, підписавши Конвенцію. Таким чином, виконання рішення, постановленого судом, має вважатися невіддільним складником “судового розгляду», передбаченого у статті 6.
При вирішенні справи "Каіч та інші проти Хорватії" (рішення від 17.07.2008) Європейський Суд з прав людини вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування.
У рішенні Конституційного Суду України від 16.06.2011 № 5-рп/2011 у справі № 1-6/2011 зазначено, що судочинство охоплює, зокрема, інститут забезпечення позову, який сприяє виконанню рішень суду і гарантує можливість реалізації кожним конституційного права на судовий захист, встановленого статтею 55 Конституції України.
Відповідно до правової позиції, викладеної у постанові Верховного Суду у складі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі від 16.08.2018 у справі № 910/1040/18, а також у постанові Верховного Суду від 22.07.2021 у справі № 916/585/18 (916/1051/20), умовою застосування заходів забезпечення позову за вимогами майнового характеру є припущення, що майно (в тому числі грошові суми), яке є у відповідача на момент пред'явлення позову до нього, може зникнути, зменшитись за кількістю або погіршитись за якістю на момент виконання рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року в справі № 753/22860/17 зазначено: “конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача».
За такого, в разі скасування заочного рішення суду від 02.08.2024 року та відмови у задоволенні позову , про що просить ОСОБА_1 , розпорядження спірною квратирою, право власності на яку наразі зареєстрвоано за позивачем, поза розумним сумнівом унеможливіть поновлення оспорюваних прав та інтересів заявника, за захистом яких вона звернулася у випадку визнання судом обгрунтованими її заперечень проти позову , відмови у задоволенні позову, тобто залишення спірної квратириу власнсоті ОСОБА_1 .
Здійснивши оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову, суд дійшов висновку, що запропоновані відповідачем заходи забезпечення позову є адекватними та співмірними із заявленими позовними вимогами, на забезпечення яких він вживається, оскільки арешт накладається саме на спірну квіартиру, яка є предметом позовних вимог .
Такий захід цілком відповідає збалансованості інтересів сторін, оскільки накладення арешту на квартиру - це тимчасовий захід, який триває до визначення подальшої долі відповідного майна , а отже не призведе до невиправданого обмеження прав позивача, оскільки квартира залишається у його володінні та користуванні, а можливість розпоряджатися обмежується лише на певний час , тим більше, що позивач посилається у своїй позовній заяві, що ця квартира є його єдиним житлом та постійним місцем проживання.
Враховуючи вищенаведені обставини справи та викладені мотиви суду, керуючись ст.ст.149-153 ЦПК України, суд, -
Заяву відповідача ОСОБА_1 про забезпечення позову - задовольнити.
Накласти обтяження у вигляді арешту на квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , яка належить на праві власності ОСОБА_2 (РНОКПП НОМЕР_2 ) - до набрання судовим рішенням по справі законної сили.
Заборонити укладати усі види угод, пов'язані з відчуженням вищевказаного майна.
Копію ухвали негайно надіслати Центральному ВДВС у м. Миколаєві ПМУМЮ (м. Одеса) для виконання, а також відповідачці - для пред'явлення до виконання.
Оскарження ухвали про забезпечення позову не зупиняє її виконання, а також не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Ухвала може бути оскаржена до Миколаївського апеляційного суду протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення.
Учасник справи, якому ухвала суду не була вручена у день її проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення йому відповідної ухвали суду.
Суддя О. А. Гуденко