Справа № 320/39149/24 Суддя (судді) першої інстанції: Скрипка І.М.
04 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача: Ключковича В.Ю.
Суддів: Безименної Н.В., Беспалова О.О.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії,
17.08.2024 до Київського окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 (далі - позивач, апелянт) з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області (далі - відповідач), в якому просить суд:
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо відмови у перерахунку основного розміру пенсії позивача відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України № 704 від 30.08.2017 та довідки фінансово-економічного управління СБУ № 21/3/2-9/878-207 від 05.05.2023;
- зобов'язати відповідача здійснити з 01.04.2019 перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачу на підставі довідки фінансово-економічного управління СБУ № 21/3/2-9/878-207 від 05.05.2023 з урахуванням посадового окладу 5920,00 грн, окладу за військовим званням 1130,00 грн, надбавки за вислугу років 50% 3525,00 грн, надбавки за особливості проходження служби 21% 2220,75 грн, надбавки за службу в умовах режимних обмежень 10% 592,00 грн, преміювання 10% 592,00 грн, усього 13979,75 грн;
- визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області щодо виплати пенсії позивачу в неповному розмірі відповідно до Постанови КМ України № 103 від 21.02.2018, а саме - 50% суми підвищення пенсії з 01.01.2018 і 75% суми підвищення пенсії з 01.01.2019;
- зобов'язати відповідача здійснити перерахунок та виплату пенсії за вислугу років позивачу у розмірі 100% перерахованої пенсії з 01.01.2018 по 31.12.2019.
Ухвалою Київського окружного адміністративного суду від 28.08.2024 позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії повернуто позивачеві без розгляду. Роз'яснено позивачу, що відповідно до частини восьмої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України повернення позовної заяви не позбавляє права повторного звернення до адміністративного суду в порядку, встановленому законом.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати ухвалу суду від 28.08.2024 про повернення позовної заяви та направити в суд першої інстанції для продовження розгляду.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що в даному випадку позивач має намір одночасно врегулювати спірні правовідносини з відповідачем саме тому, що підстави їх виникнення пов'язані між собою та з метою процесуальної економії.
Ухвалами колегії Шостого апеляційного адміністративного суду від 23.09.2024 та 12.11.2024 відкрито провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 та призначено справу до розгляду в порядку письмового провадження.
Відповідачем відзиву на апеляційну скаргу подано не було, що не перешкоджає подальшому розгляду справи.
Відповідно до частини 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду - скасуванню з наступних підстав.
Постановляючи оскаржувану ухвалу, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем порушено правила об'єднання позовних вимог, встановлені статтею 172 Кодексу адміністративного судочинства України.
Частинами 1,2 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси, і просити про їх захист шляхом:
1) визнання протиправним та нечинним нормативно-правового акта чи окремих його положень;
2) визнання протиправним та скасування індивідуального акта чи окремих його положень;
3) визнання дій суб'єкта владних повноважень протиправними та зобов'язання утриматися від вчинення певних дій;
4) визнання бездіяльності суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язання вчинити певні дії;
5) встановлення наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень;
6) прийняття судом одного з рішень, зазначених у пунктах 1-4 цієї частини та стягнення з відповідача - суб'єкта владних повноважень коштів на відшкодування шкоди, заподіяної його протиправними рішеннями, дією або бездіяльністю.
Захист порушених прав, свобод чи інтересів особи, яка звернулася до суду, може здійснюватися судом також в інший спосіб, який не суперечить закону і забезпечує ефективний захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших суб'єктів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
В силу частини 3 статті 9 Кодексу адміністративного судочинства України кожна особа, яка звернулася за судовим захистом, розпоряджається своїми вимогами на свій розсуд, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Таким правом користуються й особи, в інтересах яких подано позовну заяву, за винятком тих, які не мають адміністративної процесуальної дієздатності.
Частиною 1 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що в одній позовній заяві може бути об'єднано декілька вимог, пов'язаних між собою підставою виникнення або поданими доказами, основні та похідні позовні вимоги.
В той же час, заборона щодо об'єднання в одне провадження кількох вимог встановлена частинами 4, 5 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, якщо інше не встановлено законом. Не допускається об'єднання в одне провадження кількох вимог, щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Системний аналіз вищезазначених норм процесуального права свідчить про те, що позовна заява підлягає поверненню на підставі статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України лише у разі порушення правил об'єднання позовних вимог, що може полягати виключно в об'єднанні в одне провадження кількох вимог, які належить розглядати в порядку різного судочинства, або щодо яких законом визначена виключна підсудність різним судам.
Проаналізувавши матеріали позовної заяви, колегія суддів зазначає, що заявлені позовні вимоги підлягають розгляду за правилами адміністративного судочинства та законодавством не встановлено виключну підсудність таких позовних вимог різним судам, що виключає можливість повернення позовної заяви на підставі статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України з огляду на відсутність порушення правил об'єднання позовних вимог.
Також, колегія суддів звертає увагу на положення частини 6 статті 172 Кодексу адміністративного судочинства України, згідно якої суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи вправі до початку розгляду справи по суті роз'єднати позовні вимоги, виділивши одну або декілька об'єднаних вимог в самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
В той же час, судом першої інстанції не було застосовано наведених положень процесуального закону, якщо він дійшов висновку, що розгляд заявлених позивачем позовних вимог доцільно розглядати в окремих провадженнях.
Наведене свідчить про формальний підхід суду першої інстанції при встановленні можливості розглядати заявлені позивачем позовні вимоги в одному провадженні та не вжиття ним законодавчо встановлених можливостей щодо виділення відповідних позовних вимог в окреме самостійне провадження, якщо це сприятиме виконанню завдання адміністративного судочинства.
За такого правового регулювання та обставин справи, колегія суддів вважає помилковим висновок суду першої інстанції про наявність підстав для повернення позовної заяви на підставі пункту 6 частини четвертої статті 169 Кодексу адміністративного судочинства України.
Слід зауважити, що питання стосовно доступу особи до правосуддя неодноразово було предметом судового розгляду Європейського суду з прав людини.
Відповідно до вимог статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Таким чином, вказані обставини справи свідчать про необхідність надати позивачу можливість захистити своє право в суді. Інакший підхід був би виявом надмірного формалізму та міг би розцінюватись як обмеження особи в доступі до суду, яке захищається ст. 6 Європейської конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
Згідно з частиною 3 статті 312 Кодексу адміністративного судочинства України у випадках скасування судом апеляційної інстанції ухвал про відмову у відкритті провадження у справі, про повернення позовної заяви, зупинення провадження у справі, закриття провадження у справі, про залишення позову без розгляду справа (заява) передається на розгляд суду першої інстанції.
Відповідно до приписів статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України підставами для скасування ухвали суду, яка перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання.
Апеляційним судом встановлено помилкове застосування судом першої інстанції норм процесуального права, що призвело до безпідставного повернення позовної заяви, у зв'язку з чим, відповідно до пункту 4 частини 1 статті 320 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а ухвала суду скасуванню з направленням справи до суду першої інстанції для продовження розгляду.
Підстави для розподілу судових витрат відсутні.
Керуючись статтями 312, 317, 320, 321, 322, 325, 328, 382 Кодексу адміністративного судочинства України, Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити.
Ухвалу Київського окружного адміністративного суду від 28 серпня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Київській області про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити певні дії - скасувати.
Справу № 320/39149/24 направити до Київського окружного адміністративного суду для продовження розгляду.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття.
Касаційна скарга на постанову суду може бути подана безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Суддя доповідач: В.Ю. Ключкович
Судді: Н.В. Безименна
О.О. Беспалов