Справа № 640/15205/19 Головуючий у 1 інстанції: Дудін С.О.
Суддя-доповідач: Вівдиченко Т.Р.
03 грудня 2024 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Судді-доповідача Вівдиченко Т.Р.
Суддів Аліменка В.О.
Ключковича В.Ю.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправними дій та скасування податкового повідомлення-рішення, -
Позивач - ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Головного управління ДПС у м. Києві, в якому просив:
- визнати протиправними дії Головного управління ДФС у м.Києві щодо прийняття податкового повідомлення-рішення від 04.04.2019 №0030988-1310-2658;
- скасувати повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м.Києві від 04.04.2019 №0030988-1310-2658.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.04.2019 №0030988-1310-2658. В іншій частині в позову відмовлено.
Не погодившись з рішенням суду, відповідач - Головне управління ДПС у м. Києві звернувся з апеляційною скаргою, просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог в повному обсязі, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права. Зокрема, апелянт вказує, що органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів не надали контролюючому органу жодних відомостей щодо відчуження транспортного засобу, а також, відомостей необхідних для розрахунку та справляння податку ОСОБА_1 . Також, апелянт зазначає, що позивачем не надано контролюючому органу жодних підтверджуючих документів стосовно відчуження транспортного засобу, що є об'єктом оподаткування. Крім того, позивач не звертався до контролюючого органу з метою звірки даних у порядку, передбаченому пп. 267.6.10 п. 267.6 ст. 267 ПК України.
У межах встановленого судом строку відзиву на апеляційну скаргу не надійшло.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Згідно ч. 1 ст. 308 КАС України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.
Відповідно до частини 1 статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 є громадянином України, що підтверджується копією паспорта серії НОМЕР_1 від 01.11.2001.
ОСОБА_1 був власником транспортного засобу марки Мercedes-Вenz AMG GT S, сірого кольору, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який був за ним зареєстрований 25.07.2018 на підставі договору купівлі-продажу від 25.07.2018 №8047/2018/1039075.
04 квітня 2019 року Головним управлінням ДФС у м. Києві винесено податкове повідомлення-рішення №0030988-1310-2658, яким ОСОБА_1 визначено суму податкового зобов'язання за платежем: транспортний податок з фізичних осіб, податковий період 2019 рік, в сумі 25000,00 грн.
Не погоджуючись із діями відповідача та податковим повідомленням-рішенням, позивач звернувся до суду з вищевказаним позовом.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи та висновкам суду першої інстанції, колегія суддів зазначає наступне.
Згідно ч. 2 ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 67 Конституції України, кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Спірні правовідносини, що склались між сторонами, регулюються Податковим кодексом України від 02 грудня 2010 року № 2755-VI (далі - ПК України), який регулює відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема визначає вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків, а також відповідальність за порушення податкового законодавства (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин).
01 січня 2017 року набрали чинності Закон України "Про внесення змін до Податкового кодексу України щодо покращення інвестиційного клімату в Україні" від 21 грудня 2016 року № 1797-VIII та Закону України "Про внесення змін до Податкового кодексу України та деяких законодавчих актів України щодо забезпечення збалансованості бюджетних надходжень у 2017 році" від 20 грудня 2016 року №1791-VIII, якими зокрема внесені зміни до статті 267 Податкового кодексу України, яка визначає основні елементи транспортного податку, порядок його обчислення та строки сплати.
Відповідно до підпункту 267.1.1 пункту 267.1 статті 267 ПК України (в редакції, чинній на час спірних правовідносин), платниками транспортного податку є фізичні та юридичні особи, в тому числі нерезиденти, які мають зареєстровані в Україні згідно з чинним законодавством власні легкові автомобілі, що відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті є об'єктами оподаткування.
В силу підпункту 267.3.1 пункту 267.3 статті 267 ПК України, базою оподаткування є легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
Положеннями підпункту 267.2.1 пункту 267.2 статті 267 ПК України передбачено, що об'єктом оподаткування є легкові автомобілі, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року. Така вартість визначається центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, за методикою, затвердженою Кабінетом Міністрів України, станом на 1 січня податкового (звітного) року виходячи з марки, моделі, року випуску, об'єму циліндрів двигуна, типу пального"; Щороку до 1 лютого податкового (звітного) року центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику економічного, соціального розвитку і торгівлі, на своєму офіційному веб-сайті розміщується перелік легкових автомобілів, з року випуску яких минуло не більше п'яти років (включно) та середньоринкова вартість яких становить понад 375 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої законом на 1 січня податкового (звітного) року, який повинен містити такі дані щодо цих автомобілів: марка, модель, рік випуску, об'єм циліндрів двигуна, тип пального.
Згідно п. 267.4 ст. 267 ПК України, ставка податку встановлюється з розрахунку на календарний рік у розмірі 25 000 гривень за кожен легковий автомобіль, що є об'єктом оподаткування відповідно до підпункту 267.2.1 пункту 267.2 цієї статті.
За приписами пп. 267.5.1 п. 267.5 ст. 267 ПК України, базовий податковий (звітний) період дорівнює календарному року.
У відповідності до підпункту 267.6.2 пункту 267.6 статті 267 ПК України, податкове/податкові повідомлення-рішення про сплату суми/сум податку та відповідні платіжні реквізити надсилаються (вручаються) платнику податку контролюючим органом за місцем його реєстрації до 1 липня року базового податкового (звітного) періоду (року).
Щодо об'єктів оподаткування, придбаних протягом року, податок сплачується фізичною особою-платником починаючи з місяця, в якому виникло право власності на такий об'єкт. Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Нарахування податку та надсилання (вручення) податкових повідомлень-рішень про сплату податку фізичним особам - нерезидентам здійснюють контролюючі органи за місцем реєстрації об'єктів оподаткування, що перебувають у власності таких нерезидентів.
Нормами абз. 2 пп. 267.6.3 п. 167.6 ст. 267 ПК України закріплено, що з 1 квітня 2015 року органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані щомісяця у десятиденний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.
Згідно пп. 267.6.5 п. 267.5 ст. 267 ПК України, у разі переходу права власності на об'єкт оподаткування від одного власника до іншого протягом звітного року податок обчислюється попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.
Контролюючий орган надсилає податкове повідомлення-рішення новому власнику після отримання інформації про перехід права власності.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідно до договору купівлі-продажу від 25.07.2018 №8047/2018/1039075, ОСОБА_1 став власником транспортного засобу марки Мercedes-Вenz AMG GT S, сірого кольору, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , що 25 липня 2018 року був зареєстрований за позивачем.
Таким чином, зареєструвавши на себе 25.07.2018 право власності на автомобіль, що є об'єктом оподаткування, позивач зобов'язаний був сплачувати транспортний податок з 01.07.2018.
В силу вимог пп. 267.6.6 п. 267.6 ст. 267 ПК України, за об'єкти оподаткування, придбані протягом року, податок сплачується пропорційно кількості місяців, які залишилися до кінця року, починаючи з місяця, в якому проведено реєстрацію транспортного засобу.
Отже, з наведеного слідує, що у разі переходу права власності на автомобіль від одного власника до іншого протягом звітного року транспортний податок має сплачуватися попереднім власником за період з 1 січня цього року до початку того місяця, в якому він втратив право власності на зазначений об'єкт оподаткування, а новим власником - починаючи з місяця, в якому він набув право власності на цей об'єкт.
Так, згідно довідки Територіального сервісного центру МВС №8047 від 09 вересня 2020 року №31/8047134вх, відповідно до даних Єдиного державного реєстру транспортних засобів, транспортний засіб марки Мercedes-Вenz AMG GT S, сірого кольору, 2016 року випуску, номер кузова НОМЕР_2 , який зареєстрований 25.07.2018 за позивачем, 05 жовтня 2018 року був перереєстрований на нового власника, згідно договору купівлі-продажу від 05.10.2018 №8047/2018/1135665.
З огляду на викладене, враховуючи факт відчуження 05.10.2018 ОСОБА_1 транспортного засобу на користь іншої особи, починаючи з 01 жовтня 2018 року у нового власника виник обов'язок зі сплати транспортного податку за цей засіб.
Як наслідок, у позивача був відсутній обов'язок по сплаті транспортного податку за цей транспортний засіб за 2019 рік.
Разом з тим, апелянт вказує, що органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів не надали контролюючому органу жодних відомостей щодо відчуження транспортного засобу, а також, відомостей необхідних для розрахунку та справляння податку ОСОБА_1 .
Крім того, апелянт зазначає, що позивачем не надано контролюючому органу жодних підтверджуючих документів стосовно відчуження транспортного засобу, що є об'єктом оподаткування. Також, позивач не звертався до контролюючого органу з метою звірки даних у порядку, передбаченому пп. 267.6.10 п. 267.6 ст. 267 ПК України.
Колегія суддів вважає наведені доводи апелянта необгрунтованими, оскільки, як було вищезазначено, в силу положень абзацу другого п.п.267.6.3 п.167.6 ст.267 ПК України, з 1 квітня 2015 року органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, зобов'язані щомісяця у десятиденний строк після закінчення календарного місяця подавати контролюючим органам відомості, необхідні для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, за місцем реєстрації об'єкта оподаткування станом на перше число відповідного місяця.
Тобто, обов'язок по наданню контролюючим органам відомостей, необхідних для розрахунку та справляння податку фізичними та юридичними особами, покладено на органи, що здійснюють державну реєстрацію транспортних засобів, а не на позивача.
Враховуючи вищевказане, колегія суддів вважає правильним висновок суду першої інстанції про протиправність податкового повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві від 04.04.2019 №0030988-1310-2658 та наявність підстав для його скасування.
Решта доводів та заперечень апелянта висновків суду першої інстанції не спростовують.
Згідно п.41 висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Аналізуючи обставини справи та норми чинного законодавства, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про часткову обґрунтованість позовних вимог ОСОБА_1 та наявність правових підстав для їх часткового задоволення.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (ч. 2 ст. 77 КАС України).
При цьому, доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неповно з'ясовано обставини, що мають значення для справи, неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до ч. 3 ст. 242 КАС України, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
З підстав вищенаведеного, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування не вбачається.
Відповідно до ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст. ст. 241, 242, 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 02 вересня 2024 року залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду в порядку і строки, визначені статтями 328-329 КАС України.
Суддя-доповідач Вівдиченко Т.Р.
Судді Аліменко В.О.
Ключкович В.Ю.