Справа № 621/2010/24 Головуючий у 1 інстанції: ОСОБА_1
Провадження № 11-кп/818/2345/24 Суддя-доповідач: ОСОБА_2
Категорія: ч.2 ст.125 КК України
27 листопада 2024 року колегія суддів судової палати у кримінальних справах Харківського апеляційного суду у складі:
головуючого - судді - ОСОБА_2 ,
суддів - ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
за участю секретаря - ОСОБА_5 ,
прокурора - ОСОБА_6 ,
обвинуваченого - ОСОБА_7 ,
захисників - ОСОБА_8 , ОСОБА_9 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м.Харкові кримінальне провадження за апеляційними скаргами прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 на вирок Зміївського районного суду Харківської області від 27 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 , -
Вироком Зміївського районного суду Харківської області від 27.09.2024 року ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця смт Арбузинка Арбузинського району Миколаївської області, українця, громадянина України, з середньою освітою, одруженого, раніше не судимого, який працює оператором газорозподільної станції 4 розряду у ТОВ "Оператор ГТС України", зареєстрований в с. Першотравневе (на цей час Велетень) АДРЕСА_1 , фактично проживає в АДРЕСА_2 ,
визнано винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, та призначено покарання у виді обмеження волі на строк 1 рік.
Початок строку покарання ОСОБА_7 обчислюється з дня його прибуття і постановки на облік у виправному центрі.
Цим вироком встановлено, що 11.05.2024 року близько 23:00 години ОСОБА_11 керуючи автомобілем ВАЗ 2108, реєстраційний номер НОМЕР_1 , під'їхав до домоволодіння АДРЕСА_2 , де проживає його колишня дружина ОСОБА_12 . В той час, до вказаного автомобіля підійшов ОСОБА_7 , який відчинив водійські двері та розпочав сварку з ОСОБА_11 , під час якої у ОСОБА_7 виник умисел на спричинення тілесних ушкоджень ОСОБА_11 .
Того ж числа та часу, реалізуючи зазначений умисел, ОСОБА_7 перебуваючи за вищевказаною адресою умисно наніс два удари правим кулаком в область обличчя ОСОБА_11 , завдавши йому наступні тілесні ушкодження: синець в лівій навколо очній області та ділянка травматичного набряку м'яких тканин в області перенісся, які як в сукупності так і кожне окремо по ступеню тяжкості відносяться до легких тілесних ушкоджень; надлом 1 зуба 1/3 на верхній щелепі праворуч, який по ступеню тяжкості відноситься до легких тілесних ушкоджень, що призвело до незначної стійкої втрати загальної працездатності до 10%.
Зазначеними діями ОСОБА_7 вчинив умисне легке тілесне ушкодження, що спричинило незначну втрату працездатності.
Не погодившись з рішенням районного суду прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 подали на нього апеляційні скарги.
Прокурор у кримінальному провадженні ОСОБА_10 в своїй апеляційній скарзі, в редакції змінених апеляційних доводів та вимог, просить вирок Зміївського районного суду Харківської області від 27.09.2024 року щодо ОСОБА_7 - змінити, внаслідок неправильного застосування закону України про кримінальну відповідальність, що виразилось у застосуванні закону, який не підлягає застосуванню, а саме у застосуванні обтяжуючої покарання обставини, передбаченої п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України.
Просить виключити з мотивувальної частини вироку посилання на обставину, що обтяжує покарання обвинуваченого, передбачену п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, вчинення кримінального правопорушення з використання умов воєнного стану.
Обґрунтовуючи свою вимогу прокурор посилається на те, що в оскаржуваному судовому рішенні не наведені мотиви суду, з яких він дійшов висновку про наявність обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого, передбачену п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення з використання умов воєнного стану.
Обвинувачений ОСОБА_7 та захисник ОСОБА_8 в своїх апеляційних скаргах, які є фактично тотожними, просять змінити вирок Зміївського районного суду Харківської області від 27.09.2024 року в частині призначеного покарання.
Просять призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст. 125 КК України у виді штрафу в розмірі п'ятдесяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
В обґрунтування своїх апеляційних вимог, обвинувачений та його захисник зазначають, що в оскаржуваному вироку не наведено мотивів, з яких суд призначив ОСОБА_7 найбільш суворий вид покарання, передбачений санкцією ч.2 ст.125 КК України.
Крім того, апелянти зазначають, що вчиненню ОСОБА_7 інкримінованого йому кримінального правопорушення передувала протиправна поведінка потерпілого ОСОБА_11 , який в цей же день вчинив домашнє насильство (психічне та фізичне) відносно свого малолітнього сина, а до цього виказував погрози застосування фізичного насильства, в тому числі з використанням зброї щодо колишньої дружини та ОСОБА_7 .
Обвинувачений та захисник також просять врахувати, що ОСОБА_7 раніше не притягувався до кримінальної чи адміністративної відповідальності, працює в стратегічно важливій сфері економіки, за місцем роботи характеризується позитивно, має міцні соціальні зв'язки, на обліках у лікаря нарколога і психіатра не перебуває, має постійне місце проживання. Зазначають, що ОСОБА_7 розкаявся у вчиненому кримінальному правопорушенні та сприяв його розкриттю під досудового розслідування і судового розгляду, з часу початку широкомасштабної військової агресії російської федерації проти України, ОСОБА_7 майже весь вільний від роботи час займається безкоштовний ремонтом транспорту для ЗСУ та волонтерів, є помічником громадської організації.
В судове засідання в суд апеляційної інстанції потерпілий ОСОБА_11 не з'явився, але останній був належним чином повідомлений про дату, місце та час апеляційного розгляду, про що свідчить відомості рекомендованого повідомлення про вручення ОСОБА_11 поштового відправлення 09.11.2024 року.
Крім того, колегія суддів бере до уваги, що потерпілий ОСОБА_11 також не приймав участі під час судового розгляду в суді першої інстанції, але просив суд провадити судовий розгляд за його відсутності (арк.49).
За таких обставин, з урахуванням думки учасників судового провадження, апеляційний суд визнав за можливе, на підставі ст. 405 КК України, проводити апеляційний розгляд цього провадження за відсутності потерпілого ОСОБА_11 , який був належним чином повідомлений про місце, дату та час апеляційного розгляду, але в судове засідання не з'явився і будь-яких клопотань про відкладення судового розгляду до суду не подавав.
Вислухавши доповідь судді, доводи прокурора, який підтримав апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні та частково підтримав апеляційну скаргу сторони захисту, зазначивши про необхідність призначення обвинуваченому покарання у виді штрафу, але в максимальному його розмірі, передбаченому санкцією ч.2 ст.125 КК України, доводи обвинуваченого та його захисників, які підтримали свої апеляційні скарги і не заперечували щодо задоволення апеляційної скарги прокурора із змінами, вивчивши матеріали кримінального провадження, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 підлягає задоволенню, а апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 належить задовольнити частково, зважаючи на наступне.
Виходячи із вимог ст. 404 КПК України, колегія суддів перевіряє судове рішення в межах поданих апеляційних скарг.
Відповідно до вимог ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим. Законним є рішення, яке ухвалено згідно з нормами матеріального права з дотриманням вимог щодо кримінального провадження, передбачених цим кодексом.
Дії обвинуваченого кваліфіковано правильно, висновки суду відносно фактичних обставин справи, які в суді першої інстанції не заперечувались і відносно яких відповідно до вимог ч.3 ст.349 КПК України докази не досліджувались, колегія суддів на підставі ч.2 ст.394 та ч.1 ст.404 КПК України, не перевіряє.
Доводи апеляційної скарги прокурора про неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність, колегія суддів вважає обґрунтованими, оскільки не позбавлені правових та фактичних підстав.
Зокрема, як вбачається з обвинувального акту у цьому кримінальному провадженні, під час досудового розслідування не було встановлено обставин, що обтяжують покарання ОСОБА_7 , в тому числі, передбачені п. 11 ч. 1 ст. 67 КК України - вчинення кримінального правопорушення з використання умов воєнного стану.
При цьому, суд першої інстанції, на підставі ч.3 ст.349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо тих обставин, які ніким не оспорювалися під час судового розгляду.
Крім того, з формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, не вбачається будь-яких обставин, що могли свідчити про вчинення ОСОБА_7 кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, з використанням умов воєнного стану.
Цих відомостей також не містять і матеріали цього судового провадження.
Разом з цим, призначаючи обвинуваченому ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.125 КК України, суд першої інстанції дійшов висновку про наявність обставини, що відповідно до п.11 ч.1 ст.67 КК України, а саме вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного (арк.67).
Натомість, будь-яких висновків щодо необхідності визнання цієї обтяжуючої покарання обставини суд першої інстанції не навів в мотивувальної частині вироку.
Колегія суддів також зазначає, що Законом України № 2617-VIII від 22.11.2018 року, який набрав чинності 01.07.2020 року, окрім іншого, були внесені зміни до Кримінального кодексу України, в тому числі і до статті 12 цього Закону, згідно якої кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки та злочини.
Крім того, цим Законом № 2617-VIII від 22.11.2018 року також були внесені зміни до статті 67 КК України, яка передбачає вичерпний перелік обставин, що обтяжують покарання, та можуть бути визнані при призначенні покарання за вчинення злочинів чи кримінальних правопорушень.
При цьому належить врахувати, що на час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку пункт 11 частини 1 статті 67 КК України передбачає, що при призначенні покарання може бути визнана обставина, що обтяжує покарання, - вчинення злочину з використанням умов воєнного або надзвичайного стану, інших надзвичайних подій.
Натомість, у цьому кримінальному провадженні ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст.125 КК України, яке, відповідно до ст.12 КК України, є кримінальним проступком.
Тобто, у цьому кримінальному провадженні, в якому ОСОБА_7 обвинувачується у вчиненні кримінального проступку, суд першої інстанції, всупереч положень п.11 ч.1 ст.67 КК України, помилково визнав обставину, що обтяжує покарання, - вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану, що не передбачена цим Законом.
Отже, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції помилково та безпідставно було визнано обставину, що обтяжує покарання відповідно до п.11 ч.1 ст.67 КК України, та враховано її при призначенні покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України, оскільки матеріали цього судового провадження не містить відповідних відомостей та не були встановлені під час судового розгляду в суді першої інстанції.
Відповідно до п.4 ч.1 ст.409 КПК України, підставою для зміни судового рішення при розгляді справи в суді апеляційної інстанції є неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність.
Згідно п.2 ч.1 ст.413 КПК України, неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, що тягне за собою скасування або зміну судового рішення, є застосування закону, який не підлягає застосуванню.
За таких обставин, на підставі п.2 ч.1 ст.407, п.4 ч.1 ст.409, п.2 ч.1 ст.413 КПК України, вирок суду першої інстанції підлягає зміні, у зв'язку з неправильним застосуванням закону України про кримінальну відповідальність, шляхом виключення з його мотивувальної частини висновки та рішення суду щодо визнання обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до п. 11 ч.1 ст. 67 КК України, - вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану, а тому апеляційна скарга прокурора, в редакції змінених доводів і вимог, підлягає задоволенню.
Крім того, перевіряючи вирок в частині правильності призначення покарання обвинуваченому, колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції недостатньо врахував ступінь тяжкості вчиненого ним кримінального правопорушення, відомості про особу винного та наявність обставин, що пом'якшують покарань, а тому призначив ОСОБА_7 занадто суворе покарання, з огляду на наступне.
Відповідно до ч. 2 ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до норм ст. 65 КК України та роз'яснень, наведених в п. 1 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 24 жовтня 2003 року «Про практику призначення судами кримінального покарання», призначаючи покарання у кожному конкретному випадку, суди мають дотримуватися вимог кримінального закону й зобов'язані враховувати ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, дані про особу винного та обставини, що пом'якшують і обтяжують покарання. Таке покарання має бути необхідним і достатнім для виправлення засудженого та попередження нових кримінальних правопорушень.
Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, покарання повинно бути адекватним характеру вчинених дій, їх небезпечності та даним про особу винного, які підлягають обов'язковому врахуванню. Під час вибору покарання мають значення обставини, які його пом'якшують і обтяжують, відповідно до положень статей 66, 67 КК України.
Дотримання загальних засад призначення покарання є гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини і захистом інтересів держави й суспільства.
Питання щодо призначення покарання визначають форму реалізації кримінальної відповідальності в кожному конкретному випадку з огляду на суспільну небезпечність і характер кримінального правопорушення, обставини справи, особу винного, а також обставини, що пом'якшують або обтяжують покарання, тощо.
Вирішення цих питань належить до дискреційних повноважень суду, що розглядає кримінальне провадження по суті, який і повинен з урахуванням усіх перелічених вище обставин визначити вид і розмір покарання та ухвалити рішення.
Дискреційні повноваження суду визнаються і Європейським судом з прав людини, який у своїх рішеннях (зокрема у справі «Довженко проти України») зазначає лише про необхідність визначення законності, обсягу, способів і меж застосування свободи оцінювання представниками судових органів, виходячи із відповідності таких повноважень суду принципу верховенства права. Це забезпечується, зокрема, відповідним обґрунтуванням обраного рішення в процесуальному документі суду тощо.
Разом із тим, дискреційні повноваження суду щодо призначення покарання або прийняття рішення про звільнення від його відбування мають межі, визначені статтями 409, 414, 438 КПК України, які передбачають повноваження судів апеляційної та касаційної інстанцій скасувати або змінити судове рішення у зв'язку з невідповідністю призначеного покарання тяжкості кримінального правопорушення та особі засудженого, зокрема коли покарання за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість (постанова Верховного Суду від 12.07.2018 року у справі № 745/398/16-к).
Згідно зі ст. 414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або суворість.
Ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення у значенні ст. 414 КПК означає з'ясування судом насамперед питання про те, до якої категорії тяжкості відносить кримінальне правопорушення (ст. 12 КК). Суд при призначенні покарання на основі всебічного, повного та неупередженого врахування обставин кримінального провадження в їх сукупності визначає тяжкість конкретного кримінального правопорушення, враховуючи його характер, цінність суспільних відносин, на які вчинено посягання, тяжкість наслідків, спосіб посягання, форму і ступінь вини, мотивацію кримінального правопорушення, наявність або відсутність кваліфікуючих ознак тощо.
Під особою обвинуваченого у контексті ст. 414 КПК України розуміється сукупність фізичних, соціально-демографічних, психологічних, правових, морально-етичних та інших ознак індивіда, щодо якого ухвалено обвинувальний вирок, які існують на момент прийняття такого рішення та мають важливе значення для вибору покарання з огляду мети та засад його призначення.
Так, обвинуваченого ОСОБА_7 визнано винуватим у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 125 КК України, який, відповідно до ст. 12 КК України, є кримінальним проступком, санкція якого, передбачає покарання у виді штрафу від п'ятдесяти до ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або громадські роботи на строк від ста п'ятдесяти до двохсот сорока годин, або виправні роботи на строк до одного року, або пробаційний нагляд на строк до двох років, або обмеження волі на той самий строк.
Призначаючи покарання обвинуваченому ОСОБА_7 , суд першої інстанції врахував ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомості про особу обвинуваченого, конкретні обставини справи, наявність обставин, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Судом також вірно враховано обставину, що пом'якшує покарання, у виді щирого каяття обвинуваченого, що виявилося у критичному ставленні до вчиненого кримінального правопорушення та готовності нести кримінальну відповідальність.
Разом з цим, як вже зазначалося раніше, судом першої інстанції помилково було встановлено обставину, що обтяжує покарання відповідно до п.11 ч.1 ст.65 КК України, вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану.
Крім того, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції щодо необхідності призначення ОСОБА_7 найбільш суворого виду покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді обмеження волі, оскільки дотримання загальних засад призначення покарання повинно бути гарантією обрання винній особі необхідного й доцільного заходу примусу, яке би ґрунтувалося на засадах законності, гуманізму, індивідуалізації та сприяло досягненню справедливого балансу між правами і свободами людини та захистом інтересів держави й суспільства.
Колегія суддів також бере до уваги правові висновки Верховного Суду, що викладені у постанові від 17.04.2018 року у справі № 298/95/16-к, про те, що у частині 2 ст. 65 КК України встановлено презумпцію призначення більш м'якого покарання, якщо не доведено, що воно не є достатнім для досягнення мети покарання.
При цьому, як вбачається з мотивувальній частині вироку, суд першої інстанції, призначаючи ОСОБА_7 найбільш суворий вид покарання в межах алетернативної санкції, передбаченою ч.2 ст.125 КК України, будь-яким чином не обґрунтував в оскаржуваному судовому рішенні свої висновки про неможливість виправлення обвинуваченого при призначенні йому менш суворого покарання, ніж обмеження волі.
Належить також врахувати, що з матеріалів кримінального провадження вбачається, що ОСОБА_7 до кримінальної відповідальності притягується вперше, одружений, має на утриманні чотирьох неповнолітніх дітей (двох дітей від першого браку - ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , та двох дітей від другого браку - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 ), офіційно працевлаштований, приймає участь у громадській організації, з перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України активно надавав безкоштовні послуги по ремонту та зварюванню транспортних засобів для військовослужбовців ЗСУ.
Також належить врахувати, що матеріали цього судового провадження не містяться відомостей про те, що потерпілий ОСОБА_11 звертався до суду із цивільним позовом до обвинуваченого ОСОБА_7 про стягнення з останнього завданої матеріальної чи моральної шкоди.
Слід також звернути увагу, що під час досудового розслідування та судового розгляду обвинувачений добросовісно виконував обов'язки, покладені на нього, та судовий розгляд у цьому кримінальному провадження провадився за правилами ч.3 ст. 349 КПК України, тобто ОСОБА_7 повністю визнав свою вину за пред'явленим обвинуваченням.
Згідно зі ст.414 КПК України, невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Термін «явно несправедливе покарання» вказує на істотну диспропорцію, неадекватність між визначеним судом, хоча й у межах відповідної санкції статті (частини статті) Особливої частини КК України, видом та розміром покарання та тим видом і розміром покарання, яке б мало бути призначене, враховуючи обставини, які підлягають доказуванню, зокрема ті, що повинні братися до уваги при призначенні покарання.
Отже, вищенаведені обставини свідчать про можливість призначення покарання обвинуваченому більш м'якого покарання, ніж обмеження волі, а тому, на переконання колегії суддів, призначене судом покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України у виді 1 року обмеження волі не відповідає ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого.
За таких обставин, колегія суддів дійшла висновку про необхідність зміни оскаржуваного вироку, на підставі п.2 ч.1 ст.407, п.1 ч.1 ст.408, ст.414 КПК України, та пом'якшення призначеного ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.125 КК України.
Таким чином, доводи апеляційних скарг обвинуваченого та його захисника щодо зайвої суворості призначеного покарання, на думку колегії суддів є слушними та обґрунтованими, оскільки судом першої інстанції недостатньо враховані усі обставинам цього кримінального провадження, відомості про особу обвинуваченого та ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, внаслідок чого призначене покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді 1 року обмеження волі є явно несправедливим за своєю суворістю.
При призначенні покарання ОСОБА_7 за ч.2 ст.125 КК України, колегія суддів враховує характер і ступень тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, який відповідно до ст.12 КК України є кримінальним проступком, фактичні обставини кримінального провадження, а саме відсутність тяжких наслідків від вчиненого кримінального правопорушення та будь-яких цивільних вимог з боку потерпілого до обвинуваченого.
Колегія суддів також враховує відомості про особу обвинуваченого ОСОБА_7 , який: раніше не судимий; на обліку в психіатричному та наркологічному кабінеті не перебував; одружений; має на утриманні неповнолітніх дітей ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_3 ; за місцем проживання скарг, заяв та інші компрометуючі матеріали на його адресу не надходило; працює оператором газорозподільної станції 4 розряду у ТОВ "Оператор ГТС України", де має відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації; є добровільним помічником ГО "Всеукраїнська платформа оздоровлення суспільства", де характеризується з позитивної сторони.
Крім того, колегія суддів враховує відомості про особу обвинуваченого, що надані стороною захисту до початку апеляційного розгляду, а саме:
- характеристики з місця роботи ОСОБА_14 , з якої вбачається, що обвинувачений розпочав свою трудову діяльність у газовій галузі у листопаді 2016 року оператором газорозподільної станції 4 розряду служби газорозподільних станцій Харківського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів філії «Управління магістральних газопроводів «ХАРКІВТДАНСГАЗ» Публічного акціонерного товариства «УКРТРАНСГАЗ». З липня 2019 року переведений до Товариства з обмеженою відповідальністю «Оператор газотранспортної системи України» на посаду оператора газорозподільної станції 4 розряду служби газорозподільних станцій Харківського промислового майданчика Харківського лінійного виробничого управління магістральних газопроводів. З 23 вересня 2024 року був переведений на посаду слюсаря з ремонту технологічних установок 6 розряду дільниці Мобільного ТОРО Східного лінійного виробничого управління магістральних газопроводів.
За час роботи у газовій галузі ОСОБА_14 проявив себе відповідальним, старанним та висококваліфікованим працівником. Під час впровадження нового напрямку з обслуговування ЛЧ МГ, ГРС виявив бажання освоїти нову професію та приєднатися до колективу Мобільного ТОРО. Спеціаліст широкого профілю, не зупиняється перед труднощами, наполегливо й енергійно йде до наміченої мети. Професійно підготовлений, здатний самостійно вирішувати складні завдання. Користується повагою у колективі (арк.93);
- характеристики з ГО «ПЛАТФОРМА ОЗДОРОВЛЕННЯ» від 14.10.2024 року, де ОСОБА_14 з 2016 року є добровільним помічником. За час діяльності в організації проявив себе як відповідальна, працьовита, дисциплінована, надійна, уважна до людей та їх потреб, тактовна, доброзичлива, ініціативна особистість. За характером витривалий, миролюбний, сторониться конфліктних ситуацій. Проявив себе як мужня людина, чуйна, готова служити людям, хоче бути корисним для інших. З перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України активно надавав безкоштовні послуги по ремонту та зварюванню транспорту для бійців ЗСУ, ремонтував машини та причепи організації для здійснення статутної діяльності - перевезення гуманітарної (благодійної) допомоги. Безвідмовно відгукувався на прохання волонтерів щодо ремонтування їх особистого транспорту, який вони використовують для волонтерської діяльності (евакуація, перевезення вантажу, закупівля), що часто ламається через перезавантаження та поганий стан дороги. До виконання поставлених завдань і доручень підходив сумлінно і відповідально (арк.94);
- копій пенсійного посвідчення матері обвинуваченого - ОСОБА_17 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , свідоцтва про народження дітей від другого браку - ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , та ОСОБА_16 , ІНФОРМАЦІЯ_5 .
При цьому, під час апеляційного розгляду сторона захисту пояснила, що ОСОБА_14 має на утриманні матір похилого віку, дружину та чотирьох малолітніх дітей від першого і другого браку, які проживають разом з ним.
Зазначені обставини не оспорював прокурор під час апеляційного розгляду та пояснив, що ці обставини також були повідомлені йому процесуальним керівником у цьому кримінальному провадженні.
Судом було визнано обставиною, що пом'якшує покарання, є щире каяття, що виявилося у критичному ставленні до вчиненого кримінального правопорушення та готовності нести кримінальну відповідальність.
При цьому, відповідно до положень ч.2 ст.66 КК України, при призначенні покарання суд може визнати такими, що його пом'якшують, і інші обставини, не зазначені в частині першій цієї статті.
Так, згідно відомостей цього судового провадження вбачається, що ОСОБА_14 раніше до кримінальної чи адміністративної відповідальності раніше не притягався (арк.56).
Крім того, згідно відомостей характеристики та подяки ГО «ПЛАТФОРМА ОЗДОРОВЛЕННЯ» від 14.10.2024 року, ОСОБА_14 з перших днів повномасштабного вторгнення росії на територію України активно надавав безкоштовні послуги по ремонту та зварюванню транспорту для бійців ЗСУ, а також ремонтував машини та причепи організації для здійснення статутної діяльності - перевезення гуманітарної (благодійної) допомоги (арк.94, 95).
Зазначені обставини також не оспорював прокурор під час апеляційного розгляду.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що, на підставі ч.2 ст.66 КК України, належить також визнати обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_14 , такі як вчинення кримінального правопорушення вперше та активне надання безкоштовної допомоги з ремонту транспортних засобів для військовослужбовців Збройних Сил України з перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України.
Натомість, обставин, які обтяжують покарання обвинуваченого відповідно до ст. 67 КК України, колегією суддів не встановлено.
Отже, під час апеляційного перегляду оскаржуваного вироку апеляційним судом встановлено декілька обставин, що пом'якшують покарання, та відсутність обтяжуючих покарання обставин.
Колегія суддів також враховує, що ОСОБА_14 працює слюсарем з ремонту технологічних установок у ТОВ «Оператор газотранспортної системи України», яке відноситься до об'єктів критичної інфраструктури, та в такий складний для країни час, з перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України, безкоштовно допомагає військовослужбовців Збройних Сил України з ремонту транспортних засобів у вільний від роботи час.
При цьому, колегія суддів враховує практику Європейського суду з прав людини відповідно до якої, складовим елементом принципу верховенства права є очікування від суду застосування до кожного злочинця такого покарання, яке законодавець вважає пропорційним (справа «Скополла проти Італії» від 17.09.2009 року). Для того, щоб втручання вважалося пропорційним, воно має відповідати тяжкості правопорушення і не ставити особистий і надмірний тягар для особи (справа «Ізмайлов проти Росії» від 16.10.2008 року).
За таких обставин, колегія суддів, з урахуванням вимог статей 50, 65 КК України, фактичних обставин вчинення кримінального провадження, ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, відомостей про особу ОСОБА_14 , наявності декількох обставин, що пом'якшують покарання, та відсутності обтяжуючих покарання обставин, колегія суддів дійшла висновку, що обвинуваченому необхідно призначити покарання за ч. 2 ст. 125 КК України у виді штрафу, але в максимальному розмірі, що передбачений санкцією цього Закону, у зв'язку з чим апеляційні скарги сторони захисту задовольняються частково.
На переконання колегії суддів, саме таке покарання відповідатиме загальним засадам призначення покарання, є пропорційним характеру вчинених дій, їх небезпечності, необхідним та достатнім для досягнення мети покарання - виправлення обвинуваченого та попередження вчинення нових кримінальних правопорушень як засудженим, так і іншими особами.
Істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які б тягли за собою скасування ухваленого обвинувального вироку, не вбачається.
Керуючись ст.ст. 404, 405, 407, 408, 409, 413, 414, 418, 419 КПК України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу прокурора у кримінальному провадженні ОСОБА_10 , в редакції змінених апеляційних доводів та вимоги, - задовольнити.
Апеляційні скарги обвинуваченого ОСОБА_7 та захисника ОСОБА_8 - задовольнити частково.
Вирок Зміївського районного суду Харківської області від 27 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 - змінити.
Виключити із мотивувальної частини вироку висновки та рішення суду щодо визнання обставини, що обтяжує покарання обвинуваченого відповідно до пункту 11 частини 1 статті 67 КК України, - вчинення кримінального правопорушення з використанням умов воєнного стану.
Визнати обставинами, що пом'якшують покарання обвинуваченого ОСОБА_7 відповідно до ч.2 ст.66 КК України, - вчинення кримінального правопорушення вперше та активне надання безкоштовної допомоги з ремонту транспортних засобів для військовослужбовців Збройних Сил України з перших днів повномасштабного вторгнення рф на територію України.
Призначити ОСОБА_7 покарання за ч.2 ст.125 КК України у виді штрафу у розмірі ста неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 1 700 (одна тисяча сімсот) гривень 00 копійок.
В решті вирок Зміївського районного суду Харківської області від 27 вересня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без змін.
Ухвала набирає чинності з моменту її проголошення та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом трьох місяців з дня проголошення.
Головуючий -
Судді :