справа №752/8937/24 Головуючий у І інстанції - Слободянюк А.В.
апеляційне провадження №22-ц/824/12944/2024 Доповідач у ІІ інстанції - Приходько К.П.
26 листопада 2024 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача Приходька К.П.,
суддів Писаної Т.О., Журби С.О.,
за участю секретаря Миголь А.А.,
розглянув у відкритому судовому засіданні в м. Києві апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року
у справі за позовом заступника керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради до ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник Ольга Ігорівна про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів, -
установив:
У квітні 2024 року заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради звернувся Голосіївського районного суду м. Києва з позовом до ОСОБА_1 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою природно-заповідного та водного фондів.
Одночасно із подачею позовної заяви заступник керівника Київської міської прокуратури подав заяву про забезпечення позову.
В обґрунтування поданої заяви зазначав, що предметом спору є усунення перешкод власнику - територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030, площею 0,0952 га, яка входить у межі ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» та розташована в межах прибережної захисної смуги затоки річки Дніпро.
Вказував, що спірна ділянка незаконно перейшла у приватну власність ОСОБА_2 на підставі рішення Київської міської ради від 27 листопада 2009 року №838/2907, яким передано у приватну власність земельну ділянку площею 0,10 га для будівництва та обслуговування житлового будинку, господарських будівель і споруд на АДРЕСА_1 за рахунок міських земель, не наданих у власність чи користування та видано державний акт про право власності на вказану земельну ділянку серії ЯЖ № 406746 від 27 квітня 2010 року.
У подальшому ОСОБА_2 вказану земельну ділянку відчужено на користь ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 19 серпня 2010 року №668.
З огляду на те, що право власності на спірну земельну ділянку перейшло до ОСОБА_1 , на вищезазначеному державному акті про право власності проставлено відмітку про перехід права власності від ОСОБА_2 до ОСОБА_1
Вказану земельну ділянку площею 0,0952 га 27 квітня 2010 року зареєстровано Головним управлінням земельних ресурсів виконавчого органу Київради (КМДА) в державному земельному кадастрі з присвоєнням їй кадастрового номера 8000000000:90:402:0030 з цільовим призначенням - для індивідуального житлового, гаражного і дачного будівництва; категорія земель - землі житлової та громадської забудови.
Згідно з даними Державного реєстру речових прав на нерухоме майно 14 лютого 2022 року на підставі рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 17 лютого 2022 року з індексним номером 63530793 здійснено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,0952 га з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 за ОСОБА_1
Вказував, що вищезазначені обставини підтверджують ризик подальшого відчуження земельної ділянки і засвідчують обґрунтованість тверджень прокуратури про необхідність застосування у справі заходів забезпечення позову, оскільки їх невжиття може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду та ефективний захист і поновлення порушених прав та інтересів територіальної громади м. Києва, які полягають у забезпеченні повернення законному власнику прав на ділянку.
Факт державної реєстрації за ОСОБА_1 права власності на спірну земельну ділянку із визначенням цільового призначення «для житлової забудови» формально наділяє його передбаченими законодавством правомочностями щодо цієї ділянки, у тому числі правом отримати необхідні дозвільні документи та розпочати там будівництво.
Оскільки спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного та водного фондів права її законного власника - територіальної громади, вважатимуться ефективно захищеними лише у разі, якщо ця ділянка повернеться до комунальної власності у первинному вигляді, зберігши свої унікальні природні характеристики.
Наголошує, що Київською міською прокуратурою встановлено, що спірна земельна ділянка входить до меж ландшафтного заказника місцевого значення «острів Жуків» та в прибережну захисну смугу затоки річки Дніпро.
Оголошення ландшафтного заказника місцевого значення «Острів Жуків» свідчить про встановлення особливого режиму охорони, відтворення та використання відповідних територій, а саме неможливість їх використання з метою не передбаченою статтею 9 Закону України «Про природно-заповідний фонд України».
Крім того, спірна земельна ділянка є територією прибережної захисної смуги, яка відповідно до ч. 1 ст. 61 ЗК України, ч.ч. 1, 2 ст. 89 ВК України є природоохоронною територією з режимом обмеженої господарської діяльності, де забороняється будівництво житлового будинку, господарських будівель і споруд.
Таким чином, спірна земельна ділянка формально перебуває у власності відповідача усупереч ст.ст. 3, 7, 9, 25 Закону України «Про природно-заповідний фонд», ст.ст. 60, 61 Закону України «Про охорону навколишнього природного середовища», ст.ст. 19, 20, 59, 60, 61, 83, 122, 150 Земельного кодексу України, ст.ст. 85, 88, 89 Водного кодексу України.
Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Просив суд, накласти арешт на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2585088880000).
Заборонити державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майнозаписи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об'єкту нерухомого майна: земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2585088880000).
Заборонити ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам, в тому числі за його дорученням, здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га, що можуть призвести до погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки.
Заборонити державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га, у тому числі, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об'єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об'єкта цивільних прав.
Ухвалою Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року зазначену вище заяву про забезпечення позову задоволено.
Накладено арешт на об'єкт нерухомого майна: земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2585088880000).
Заборонено державним реєстраторам прав на нерухоме майно та органам державної реєстрації прав (в тому числі Міністерству юстиції України та його територіальним органам, Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації, виконавчим органам сільських, селищних та міських рад, Київській міській, районним у місті Києві державним адміністраціям, акредитованим суб'єктам, нотаріусам, іншим особам та органам, які виконують функції державного реєстратора прав на нерухоме майно відповідно до Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень») вчиняти будь-які реєстраційні дії, в тому числі, але не обмежуючись, державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно, державну реєстрацію обтяжень речових прав на нерухоме майно, скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень на нерухоме майно, а також вносити до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно записи про державну реєстрацію речових прав та їх обтяжень, записи про скасування державної реєстрації речових прав та їх обтяжень, зміни до таких записів, щодо об'єкту нерухомого майна: земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га (реєстраційний номер об'єкта нерухомого майна - 2585088880000).
Заборонено ОСОБА_1 або будь-яким іншим особам, в тому числі за його дорученням, здійснювати будь-які дії із земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га, що можуть призвести до погіршенням якості ґрунтового покриву та інших корисних властивостей земельної ділянки.
Заборонено державним кадастровим реєстраторам Держгеокадастру та державним кадастровим реєстраторам його територіальних органів здійснювати будь-які реєстраційні дії щодо земельної ділянки з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 площею 0,0952 га, у тому числі, внесення змін до відомостей Державного земельного кадастру про право власності на вказану земельну ділянку, вчинення дій щодо її поділу, об'єднання або інших дій, які можуть призвести до зміни об'єкта цивільних прав.
Не погоджуючись з ухвалою суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, посилаючись на те, що оскаржувана ухвала суду є незаконною та необґрунтованою, постановленою з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного та всебічного з'ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення питання.
В обґрунтування доводів апеляційної скарги, посилається на те, що рішенням Київської міської ради від 27 листопада 2009 року №838/2907 на підставі погодженого проекту землеустрою була визначена категорія земельної ділянки площею 0,1 га на АДРЕСА_1 , як землі житлової та громадської забудови.
Таким чином земельну ділянку з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 ще у листопаді 2009 року було віднесено до категорії житлової та громадської забудови.
Вказує, що доводи прокуратури про незаконність передачі у приватну власність ОСОБА_2 спірної земельної ділянки не обґрунтовані жодним доказом.
Факти відчуження земельної ділянки 14 років тому або реєстрації ним, як власником, своїх речових прав у державному реєстрі аж ніяк не свідчать про обґрунтованість тверджень заступника керівника Київської міської прокуратури про необхідність застосування у справі заходів забезпечення позову.
Зазначає, що він, набувши земельну ділянку у 2010 році, весь цей час відкрито володів нею, жодних дій по відчуженню земельної ділянки не вчиняв і не збирається вчиняти, доказів зворотного позивачем не надано.
Таким чином, прокуратурою не надано жодних доказів, як належності земельної ділянки до земель природно-заповідного та водного фондів так і щодо реальної загрози відчуження ним ділянки у зв'язку із подачею позову.
Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість його ухилення від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви.
Просив суд, апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
На вказану апеляційну скаргу заступник керівника Київської міської прокуратури в інтересах держави в особі: Київської міської ради подав відзив, в обґрунтування якого зазначив, що у випадку відчуження відповідачем спірної земельної ділянки, будь-яка вірогідність реального виконання рішення суду відпадає, оскільки має наслідком ініціювання нових судових спорів з новими набувачами.
Вказує, що вжиття заходів забезпечення позову не порушує принципів змагальності і процесуального рівноправ'я сторін, оскільки мета забезпечення позову це негайні, проте тимчасові заходи, направлені на недопущення утруднення чи неможливості виконання рішення, а також перешкоджання завдання шкоди позивачу.
Наголошує, що у цьому спорі, з огляду на характер правовідносин, не вбачається невідповідності заходу втручання держави в право власності відповідача критеріям правомірного втручання в право особи на мирне володіння майном, сформованим у сталій практиці ЄСПЛ.
Таким чином, у спірних правовідносинах загальний інтерес у контролі за використанням земель природно-заповідного та водного фондів за цільовим призначенням для гарантування безпечності довкілля та не погіршення екологічної ситуації переважає приватний інтерес відповідача у збереженні земельної ділянки у його власності.
Просив суд, апеляційну скаргу залишити без задоволення, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року залишити без змін.
На вказаний відзив ОСОБА_1 подав відповідь, в обґрунтування якого зазначив, що факт державної реєстрації за ним права власності на спірну земельну ділянку - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття речових прав на нерухоме майно жодним чином не доводить можливості будівництва, тощо.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Вказує, що на момент відведення земельній ділянці з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030 ніколи до цього не було присвоєно ані категорію земель природно-заповідного фонду, ані категорії земель водного фонду, а також вона не була відведена шляхом зміни категорії земель чи цільового призначення земельної ділянки на землі житлової та громадської забудови.
Зазначає, що оскільки позивачем не надано жодного доказу на підставі якого можна зробити обґрунтоване припущення щодо вчинення ним дій з відчуження спірної земельної ділянки або здійснення будівельних робіт - суд першої інстанції незаконно обмежив право його власності, виключно на підставі надуманих фактів, що являє собою грубе порушення законодавства.
Просив суд, апеляційну скаргу задовольнити, ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів прийшла до висновку про відсутність підстав для задоволення апеляційної скарги та скасування ухвали суду першої інстанції з огляду на таке.
Згідно вимог ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими (за умови дотримання відповідної процедури та наявності передбачених законом підстав) доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Положеннями ст. 263 ЦПК України встановлено, що судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Задовольняючи заяву про забезпечення позову суд першої інстанції виходив із того, що існує достатньо обґрунтоване припущення, що власник спірного майна може розпорядитися ним, зокрема відчужити земельну ділянку іншим особам, що у подальшому може утруднити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся до суду.
Колегія суддів апеляційного суду погоджується із висновком суду першої інстанції з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності і ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним.
Реалізація права на судовий захист, гарантованого кожному статтями 55, 124 Конституції України, багато в чому залежить від належного правового механізму, складовою якого, зокрема, є інститут забезпечення позову в судовому процесі.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.
Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону (частини 1, 2 ст. 5 ЦПК України).
Згідно за частинами 1, 2 ст. 149 ЦПК України, суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст. 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову.
Забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Верховний Суд у постановах від 31 липня 2024 року в справі №623/2015/21, від 29 липня 2024 року в справі №761/80/23, від 15 липня 2024 року в справі №361/5905/23 та інших виснував, що метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
Забезпечення позову по суті - це тимчасове обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивача (заявника).
За вимогами п. 3 ч. 1 ст. 151 ЦПК України, заява про забезпечення позову повинна містити, зокрема, обґрунтування необхідності забезпечення позову.
Обґрунтування необхідності забезпечення позову полягає у доказуванні обставин, з якими пов'язано вирішення заяви про забезпечення позову. Крім того, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна довести відповідність (адекватність) засобу забезпечення позову.
У ч. 1 ст. 150 ЦПК України закріплено види забезпечення позову. Зокрема позов забезпечується накладенням арешту на майно та (або) грошові кошти, що належать або підлягають передачі або сплаті відповідачеві і знаходяться у нього чи в інших осіб (пункт 1).
Вид забезпечення позову має бути співмірним із заявленими позивачем вимогами.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має пересвідчитися, що існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, з майновими наслідками заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Ці обставини є істотними і необхідними для забезпечення позову.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час розгляду заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів.
Такі правові висновки сформульовані Верховний Судом у постановах від 17 червня 2024 року в справі №644/1482/22, від 01 травня 2024 року в справі №638/6777/23, від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23, від 11 серпня 2022 року в справі №522/1514/21 (провадження №61-19123св21) та інших.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (ч. 4 ст. 263 ЦПК України).
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 18 травня 2021 року в справі №914/1570/20 (провадження №12-90гс20) зазначено, що під забезпеченням позову розуміють сукупність процесуальних дій, що гарантують виконання рішення суду в разі задоволення позовних вимог. Таким чином, особам, які беруть участь у справі, надано можливість уникнути реальних ризиків щодо утруднення чи неможливості виконання рішення суду, яким буде забезпечено судовий захист законних прав, свобод та інтересів таких осіб. При цьому важливим є момент об'єктивного існування таких ризиків, а також того факту, що застосування заходів забезпечення позову є дійсно необхідним, що без їх застосування права, свободи та законні інтереси особи (заявника клопотання) будуть порушені, на підтвердження чого є належні й допустимі докази. Також важливо, щоб особа, яка заявляє клопотання про забезпечення позову, мала на меті не зловживання своїми процесуальними правами, порушення законних прав відповідного учасника процесу, до якого зазначені заходи мають бути застосовані, а створення умов, за яких не існуватиме перешкод для виконання судового рішення. Отже, при використанні механізму забезпечення позову учасники спору повинні належним чином обґрунтовувати підстави застосування відповідного заходу забезпечення позову у конкретній справі; зазначати обставини, які свідчать про те, що неприйняття зазначеного заходу може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду; підтверджувати такі обставини належними й допустимими доказами.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року в справі №381/4019/18 (провадження №14-729цс19) зазначено, що співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу. Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 15 вересня 2020 року в справі №753/22860/17 (провадження №14-88цс20) виснувала, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Тому суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, - навпаки, ускладнити або навіть унеможливити таке виконання. Конкретний захід забезпечення позову буде співмірним позовній вимогі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Крім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Під час вирішення питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не учасниками даного судового процесу.
Адекватність заходу забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, та інтересів сторін та інших учасників судового процесу.
Підстави для забезпечення позову є оціночними та враховуються судом в залежності від конкретного випадку.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року в справі №201/9686/23.
У постанові від 24 квітня 2024 року в справі №754/5683/22 (провадження №14-28цс23) Велика Палата Верховного Суду виснувала, що з 15 грудня 2017 року законодавець серед передумов забезпечення позову визначає можливий вплив невжиття заходів забезпечення позову не тільки на виконання рішення суду, а й на можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Тлумачення наведених норм процесуального права дає підстави для висновку, що можливість забезпечення судом позову не пов'язується з тим, чи підлягає рішення суду, ухвалене по суті спору, примусовому виконанню.
Цивільний процесуальний закон не забороняє вживати заходи забезпечення позову в справі, рішення в якій не підлягає примусовому виконанню, якщо забезпечення позову сприятиме ефективному захисту порушених прав позивача. І навпаки, якщо рішення в справі підлягатиме примусовому виконанню, вжиття заходів забезпечення позову, зокрема накладення арешту на майно, не завжди може бути необхідним та співмірним із пред'явленими вимогами позову і відповідати характеру порушеного права позивача.
Тому Велика Палата Верховного Суду констатувала, що як характер спору (майновий або немайновий), так і те, чи підлягає судове рішення в конкретній справі примусовому виконанню, не мають вирішального значення при дослідженні судом питання про наявність підстав для вжиття заходів забезпечення позову. Ключовим є встановлення судом: 1) наявності спору між сторонами; 2) ризику незабезпечення ефективного захисту порушених прав позивача, який може проявлятися як через вплив на виконуваність рішення суду у конкретній справі, так і шляхом перешкоджання поновленню порушених чи оспорюваних прав позивача, за захистом яких він звернувся до суду; 3) співмірності обраного позивачем виду забезпечення позову з пред'явленими позовними вимогами; 4) дійсної мети звернення особи до суду з заявою про забезпечення позову, зокрема, чи не є таке звернення спрямованим на зловживання учасником справи своїми правами. Наявність або відсутність підстав для забезпечення позову суд вирішує в кожній конкретній справі з урахуванням установлених фактичних обставин такої справи та загальних передумов для вчинення відповідної процесуальної дії.
Вбачається, що між сторонами дійсно існує спір, щодо усунення перешкод у користуванні та розпорядженні земельною ділянкою з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030, площею 0,0952 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , шляхом скасування рішення приватного нотаріуса Київського міського нотаріального округу Колесник О.І. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень та здійснену на його підставі державну реєстрацію права власності з одночасним припиненням права власності на неї ОСОБА_1 та повернення спірної земельної ділянки у власність територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради, про що свідчить сам факт звернення заступника керівника прокуратури до суду з даним позовом.
Таким чином, беручи до уваги те, що предметом позовних вимог, про забезпечення яких просив позивач, є земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:90:402:0030, площею 0,0952 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , що належить на праві власності відповідачу, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що невжиття заходів забезпечення позову може призвести до ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду.
Арешт майна як спосіб забезпечення позову передбачає накладення заборони на право розпоряджатися майном з метою його збереження до визначення подальшої долі цього майна (постанови Верховного Суду в складі суддів Об'єднаної палати Касаційного господарського суду від 17 червня 2022 року у справі №908/2382/21, Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 14 лютого 2024 року в справі №504/3408/22 (провадження №61-18041св23).
Крім того, під час вирішення цього спору спірна земельна ділянка може бути поділена та відчужена на користь третіх осіб, що може потягнути за собою зміну предмета спору чи ініціювання нового спору, а тому викладені заявником обставини, виходячи з положень ст.151 ЦПК України, є достатніми для обґрунтованого припущення позивача, що невжиття заходів забезпечення може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду у разі задоволення позовних вимог або істотно ускладнити ефективний захист права у разі відчуження земельної ділянки на стадії розгляду справи судом.
З огляду на викладене, при розгляді заяви про забезпечення позову суд першої інстанції належним чином врахував вимоги ст. 149-150 ЦПК України, що регулюють питання вжиття заходів забезпечення позову, а також, що між сторонами дійсно виник спір, щодо земельної ділянки, право власності на яку, як стверджує прокурор, необхідно припинити шляхом повернення спірної земельної ділянки у власність територіальній громаді м. Києва в особі Київської міської ради.
Колегія суддів вважає безпідставним доводи апеляційної скарги, що заява заступника керівника Київської міської прокуратури не містить надання жодних доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, оскільки підтвердити за допомогою реально існуючих доказів подію, яка ймовірно настане або може настати в майбутньому, фактично неможливо, а тому наявність чи відсутність підстав для забезпечення позову оцінюються судом в залежності від кожного конкретного випадку, з урахуванням фактичних обставин справи і змісту позовних вимог, у зв'язку з чим, суд першої інстанції обґрунтовано задовольнив заяву про забезпечення позову.
Суд першої інстанції надав оцінку обґрунтованості доводів позивача, встановив безпосередній зв'язок між конкретним заходом забезпечення позову та предметом позову, правильно застосував положення ст. 149 ЦПК України та обґрунтовано обрав захід до забезпечення позову, який відповідає п. 1 ч. 1 ст. 150 ЦПК України.
Вжиті заходи забезпечення позову не спричинять збитків відповідачу, не порушать його права та охоронювані законом інтереси.
Апеляційний суд дійшов висновку, що вжиті судом першої інстанції заходи забезпечення позову відповідають вимогам процесуального законодавства, зокрема щодо розумності, обґрунтованості, адекватності, збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу, наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову і предметом позовної вимоги, доведеності обставин щодо ймовірного утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів.
Накладення арешту на земельну ділянку, яка є предметом спору, відповідає меті забезпечення позову.
Статтею 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Враховуючи викладене, доводи, викладені в апеляційній скарзі, висновків суду не спростовують, ухвала була постановлена судом першої інстанції при дотриманні норм процесуального права, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу - без змін.
Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 375, 382 ЦПК України, суд
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.
Ухвалу Голосіївського районного суду м. Києва від 30 квітня 2024 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року.
Суддя-доповідач К.П. Приходько
Судді Т.О. Писана
С.О. Журба