справа №369/6352/24 Головуючий у 1 інстанції: Пінкевич Н.С.
провадження №22-ц/824/16592/2024 Головуючий суддя: Олійник В.І.
Іменем України
26 листопада 2024 року м. Київ
Київський апеляційний суд в складі колегії суддів:
Головуючого судді: Олійника В.І.,
суддів: Болотова Є.В., Сушко Л.П.,
при секретарі: Качалабі О.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Київського апеляційного суду в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Шмагаревської Ганни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 на ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна, -
У провадженні суду перебуває цивільна справа за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна.
У червні 2024 року на адресу суду надійшла заява від представника позивача про забезпечення позову, в якій остання просила суд в порядку забезпечення позову заборонити ОСОБА_2 відчужувати будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м., житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537, а також заборонити суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторами будь-яких органів, особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно») вчиняти будь-які реєстраційні дії і приймати будь-які рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м., житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537.
В обґрунтування заяви зазначила, що предметом позову є вимога про зобов'язання відповідача повернути позивачу в натурі безпідставно набуте майно у вигляді побутової та іншої техніки, меблів, сантехніки, будівельних та інших матеріалів та речей, розташованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 3 255 139 грн., а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати вартість такого майна, визначену на момент розгляду справи справи. Відповідач є єдиним власником майна, на яке позивач просить суд накласти арешт.
У період від 2014 до 2020 років позивачем на здійснення облаштування домоволодіння, здійснення робіт, направлених на поліпшення будинку, облаштування будинку побутовою технікою та меблями загалом було витрачено 3 255 139 грн.
Вказав, що наприкінці вересня 2021 року позивач дізнався, що будинок виставлений на продаж, одночасно з цим відповідач заборонив користуватися будинком позивачу, у зв'язку з чим позивач був позбавлений доступу до свого майна, яке залишилось в домоволодінні.
На даний час у сторони позивача є побоювання, що відповідач здійснить повторну спробу щодо відчуження домоволодіння.
Враховуючи викладені обставини у заяві про забезпечення позову просила суд задовольнити в повному обсязі.
Ухвалою Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2024 року заяву залишено без задоволення.
В апеляційній скарзі адвоката Шмагаревської Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права ставиться питання про скасування ухвали суду першої інстанції та ухвалення нового рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
Скарга обґрунтована тим, що умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обґрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
Зазначає, що маючи у власності зазначений будинок, відповідач не обмежений у праві відчужити його іншим особам, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення заявлених позивачем вимог та реалізації процесуальних прав позивача.
Наголошує, що такий вид забезпечення позову, про який просить сторона позивача,
співмірний заявленим позовним вимогам, та є ефективним способом захисту прав позивача. Крім того, такий вид забезпечення позову не порушить прав відповідача, який має право володіння та користування своїм будинком і лише не буде мати
певний час права розпорядження ним.
Отже, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обґрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
ОСОБА_3 , який діє в інтересах ОСОБА_2 подав до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу, в якій просить залишити її без задоволення, а оскаржувану ухвалу без змін.
Вказує, що позовні вимоги позивача жодним чином не стосуються будинку, адже у позовній заяві позивач просить повернути в натурі безпідставно набуте майно у вигляді побутової та іншої техніки, меблів, сантехніки, будівельних та інших матеріалів та речей, розташованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 3 255 139 грн., а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати вартість такого майна, визначену на момент розгляду справи.
Захід забезпечення, який просить застосувати позивач, жодним чином не стосується позовних вимог позивача (позивач не оспорює право власності відповідача на будинок), і відповідно жодним чином не сприятиме виконанню майбутнього судового рішення у справі, натомість безпідставно обмежить право власності відповідача.
Вказує, що обґрунтовуючи підстави забезпечення позову, позивач зазначає, що має побоювання, що відповідач повторно здійснить спробу відчуження будинку та надає оголошення відповідача за 2021 рік про намір продати будинок.
Проте, станом на дату подання позову та розгляду справи відповідач все ще продовжує користуватися будинком, та не продавав та не має намір продавати будинок, що спростовує припущення позивача про те, що відповідач має намір повторно продавати будинок. Жодних інших доказі, про те, що у 2024 році відповідач має намір відчужити будинок, позивачем не надається. Позивач посилається лише на свої припущення та на власні домисли.
Відмовляючи у забезпеченні позову суд першої інстанції справедливо зазначив, що: «Позивачем не надано доказів на підтвердження того, що відповідач на час звернення до суду з даною заявою вчиняє дії щодо відчуження майна, на яке заявник просить накласти арешт, а тому самі лише твердження представника позивача про потенційну можливість відчуження відповідачем домоволодіння без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову..».
В апеляційній скарзі позивач не надає нові докази, не зазначає, які докази суд першої інстанції не врахував та не обґрунтовує, які матеріальні чи процесуальні норми порушив суд першої інстанції при ухваленні рішення про відмову у забезпеченні позову.
У зв'язку з цим, вважає, що твердження позивача про наявність ризиків та необхідністю забезпечити позов шляхом накладення заборони відчужувати будинок є необґрунтованими та безпідставними.
Враховуючи викладене вище, вважає, що ухвала суду першої інстанції про відмову у забезпеченні позову є законною, обґрунтованою та такою, що ґрунтується на засадах верховенства права, адже судом першої інстанції враховано вплив заходу забезпечення на право власності відповідача на будинок, всі обставини, на які посилається позивач та зв'язок і співмірність заходу забезпечення позову, який просить застосувати позивач та заявлених позивачем позовних вимог.
Перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги вважає, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.
Відповідно до ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно зі ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмету спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст.12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Залишаючи заяву без задоволення, суд першої інстанції виходив з того, що заявником не наведено і судом не встановлено, що невжиття таких заходів забезпечення позову про які нею заявлено може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Проте, такі висновки не відповідають обставинам справи та вимогам закону.
Судом встановлено, що у квітні 2024 року ОСОБА_1 звернувся до ОСОБА_2 з позовом про повернення безпідставно набутого майна, в якому просив зобов?язати ОСОБА_2 повернути ОСОБА_1 в натурі безпідставно набуте майно у вигляді побутової та іншої техніки, меблів, сантехніки. будівельних та інших матеріалів та речей, розташованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати вартість такого майна, визначену на момент розгляду справи.
Також встановлено, що у червні 2024 року представник позивача подав до суду заяву про забезпечення позову, в якій просила суд в порядку забезпечення позову заборонити ОСОБА_2 відчужувати будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м., житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537, а також заборонити суб'єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторами будь-яких органів, особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб'єктам державної реєстрації в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно») вчиняти будь-які реєстраційні дії і приймати будь-які рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодніння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м., житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537.
Згідно з ч.2 ст.149 ЦПК України забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст.151 ЦПК України суд на прохання осіб, які беруть участь у справі, може вжити заходи забезпечення позову. У заяві про забезпечення позову повинно бути зазначено: причини, у зв'язку з якими потрібно забезпечити позов, вид забезпечення позову, який належить застосувати, з обґрунтування його необхідності, інші відомості, потрібні для забезпечення позову.
За ст.152 ЦПК України позов забезпечується: накладенням арешту на майно або грошові кошти, забороною вчиняти певні дії, встановленням обов'язку вчинити певні дії, забороною іншим особам здійснювати платежі або передавати майно відповідачеві чи виконувати щодо нього інші зобов'язання, зупиненням продажу описаного майна, зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа, який оскаржується боржником у судовому порядку, передачею речі, яка є предметом спору, на зберігання іншим особам.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22.12.2006 «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, при розгляді заяви про забезпечення позову, повинен з'ясувати характер спору, що виник між сторонами, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.
У своїх рішеннях Європейський суд з прав людини вказує на необхідність дотримання принципу справедливої рівноваги між інтересами суспільства та необхідністю дотримання фундаментальних прав окремої людини.
Згідно усталеної практики Європейського суду з прав людини (у справі «Спорронг і Льоннрот проти Швеції», «Джеймс та інші проти Сполученого королівства») положення статті 1 Першого протоколу містять три окремих правила, які не застосовуються окремо: перше правило проголошує принцип мирного володіння майном, друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання втручання у власність правомірним, третє правило визнає за державами контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Також, щоб зробити висновок, чи відповідає певний захід втручання в право власності принципу правомірного та допустимого втручання, слід оцінити, чи є захід законним, чи переслідує втручання суспільний інтерес, чи є такий захід пропорційним переслідуваним цілям.
Так, суд не вбачав підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що заявник просить забезпечити позов у визначений нею спосіб без надання доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на предмет позову.
Також суд зазначав, що заявником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач на час звернення до суду з даною заявою вчиняє дії, щодо відчуження майна на яке заявник просить накласти арешт, а тому самі лише твердження представника позивача про потенційну можливість відчуження відповідачем домоволодіння без долучення відповідних доказів та обґрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Крім того, предмет спору у даній справі є повернення в натурі безпідставно набутого майна у вигляді побутової та іншої техніки, меблів, сантехніки, будівельних та інших матеріалів та речей, розташованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , а у разі неможливості повернути майна в натурі - відшкодувати вартість такого майна, а тому накладення арешту на домоволодіння буде не співмірним з предметом даного позову.
Проте, суд першої інстанції не звернув увагу на наступні обставини.
Предметом даного позову є вимога про зобов?язання відповідача повернути позивачу в натурі безпідставно набуте майно у вигляді побутової та іншої техніки, меблів, сантехніки, будівельних та інших матеріалів та речей, розташованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 3 255 139 грн., а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати вартість такого майна, визначену на момент розгляду справи.
06 червня 2024 року представником позивача адвокатом Шмагаревською Г.О. було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київської області через підсистему Електронний суд ЄСТС заяву про забезпечення позову у справі № 369/6352/24 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про повернення безпідставно набутого майна шляхом шляхом заборони ОСОБА_2 відчужувати будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м. житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537 та заборони суб?єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторами будь-яких органів, особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб?єктам державної реєстрації в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно» вчиняти будь-які реєстраційні дії і приймати будь-які рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) речових прав на зазначене домоволодіння.
Згідно картки руху заяви, заява про забезпечення позову була зареєстрована в суді 07 червня 2024 року о 09 год. 41 хв. і знаходилася в матеріалах справи.
Заява про забезпечення позову була обгрунтована тим, що відповідач ОСОБА_4 від 09 грудня 2009 року є єдиним власником будинку та земельної ділянки, що розташовані за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується інформаційною довідкою №378822244 з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 16.05.2024.
В той же час, у період від 2014 до 2020 років позивачем ОСОБА_1 (який е сином відповідача ОСОБА_5 ) на здійснення облаштування домоволодіння, здійснення робіт, направлених на поліпшення будинку, облаштування будинку побутовою технікою та меблями загалом було витрачено 3 255 139 грн.
Позивачем було укладено кошторисів за договором підряду на загальну суму 2563 011,68 грн. Також у будинок за адресою АДРЕСА_1 позивачем було придбано побутову техніку (холодильник, пральну машину, морозильну камеру, шафу, телевізор та іншу дрібну побутову техніку) на суму 129 663 грн. Крім цього, у будинок за адресою: АДРЕСА_1 позивачем було замовлено індивідуальне виготовлення меблів на суму 562 465 грн, що підтверджується копіями договорів, замовлень, платіжних документів та актами приймання-здачі робіть.
Наприкінці вересня 2021 року позивач дізнався, що будинок був виставлений відповідачем на продаж. На сайті Rieltor.ua було розміщено оголошення про продаж будинку та земельної ділянки по АДРЕСА_1 , в якому було зазначено наступне:
«…Продам великий дім з виходом до води. Вид з тераси на воду... Дім будувався для себе, це видно по якості матеріалів. Техніка вся дорога німецька, меблі - натуральне дерево. Ворота з автоматичним відкриванням...євроремонт...» .
Одночасно з цим відповідач заборонив позивачу користуватися будинком та проживати в ньому, а також повністю обмежив доступ до нього. У зв?язку з цим позивач був позбавлений доступу до свого майна, яке залишилося в домоволодінні по АДРЕСА_1 і по даний час відповідач відмовляється добровільно повертати позивачу придбані меблі, побутову техніку, сантехніку, будівельні та інші матеріали та речі, які були використані в ході облаштування будинку по АДРЕСА_1 , а в разі неможливості здійснення такого повернення в натурі - відшкодувати вартість такого майна.
Позивач вказував, що у нього є всі підстави вважати, що відповідач може здійснити повторну спробу відчуження зазначеного будинку шляхом його продажу (враховуючи попередню спробу, що підтверджується роздруківкою з сайту Rieltor.ua про виставлення на продаж зазначеного будинку за ціною 145 000 доларів США) або шляхом укладання іншого договору на користь третіх осіб (в тому числі, з числа родичів) з огляду на наявний спір, судовий розгляд та заявлені позивачем позовні вимоги та ціну позову.
Позивач зазначав, що невжиття заходів забезпечення позову в разі відчуження відповідачем ОСОБА_6 належного йому на праві власності будинку АДРЕСА_1 у будь-який спосіб, може утруднити чи зробити неможливим виконання рішення суду в частині повернення безпідставно набутого майна, яке знаходиться в даному будинку на час розгляду справи, а також стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок відшкодування вартості майна, яке не може бути повернуто в натурі, оскільки не може бути відокремлено без завдання будинку шкоди.
Також позивач вказував, що з метою з?ясування переліку наявного майна, яке підлягає поверненню в натурі та переліку майна, яке не може бути повернуто в натурі, є необхідність у проведенні відповідного експертного дослідження, що неможливо буде здійснити в разі відчуження відповідачем будинку на користь третіх осіб, з огляду на те, що значна частина спірного майна, що є власністю позивача і підлягає поверненню відповідачем, є частиною будинку, і яке можливо не може бути відокремлено від нього без завдання будинку шкоди.
В підготовчому судовому засіданні 09 липня 2024 року клопотання представника позивача про забезпечення позову вирішено не було, незважаючи на те, що у відповідності до ч.1 ст.153 ЦІПК України заява про забезпечення позову розглядається судом не пізніше двох днів з дня її надходження без повідомлення учасників справи, крім випадків, передбачених частиною п?ятою цієї статті.
Проте, станом на 16 серпня 2024 року заява про забезпечення позову у справі №369/6352/ 24 не була розглянута судом у зв'язку з чим 16 серпня 2024 року представником позивача адвокатом Шмагаревською Г.О. було направлено до Києво-Святошинського районного суду Київскої області через підсистему Електронний суд ЄСІТС клопотання про невідкладне вирішення заяви сторони позивача про забезпечення позову від 06 червня 2024 року.
В зазначеному клопотанні представником позивача було повідомлено суд про те, що відповідач ОСОБА_2 в липні 2024 року погодився на мирне вирішення спору та його досудове врегулювання, проте через тиждень після досягнення домовленостей з позивачем, раптово і категорично відмовився від мирного врегулювання спору, повідомивши позивача про свої наміри продати вказаний будинок. Також, після односторонньої відмови від досягнутих домовленостей, відповідач категорично відмовився надати позивачу та експерту доступ до будинку для проведення відповідного експертного дослідження, яке взагалі неможливо буде здійснити в разі відчуження відповідачем будинку на користь третіх осіб, з огляду на те, що значна частина спірного майна є власністю позивача, однак є частиною будинку, яке очевидно не може бути відокремлено від нього без завдання будинку шкоди.
Стороною позивача було повідомлено суд першої інстанції про те, що на даний час існує високий ризик відчуження відповідачем будинку, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ), про що позивачу стало відомо з особистої розмови з відповідачем та з іншими близькими особами, які повідомили, що відповідач ОСОБА_2 вважає пропозицію позивача не зовсім вигідною для себе і має намір відчужити будинок. Також сусіди по домоволодінню повідомили позивача про те, що будинок вже оглядається потенційними покупцями.
Проте, суд першої інстанції відмовив позивачу у задоволенні заяви про забезпечення позову, посилаючись на відсутність підстав для задоволення вказаної заяви з огляду на те, що заявник просить забезпечити позов у визначений нею спосіб без надання доказів того, що в разі невжиття заходів забезпечення може бути утрудненим та неможливим виконання рішення суду у випадку задоволення позову, зважаючи на предмет позову.
Також суд першої інстанції в оскаржуваній ухвалі вказав, що заявником не надано доказів на підтвердження того, що відповідач на час звернення до суду з даною заявою вчиняє дії, щодо відчуження майна на яке заявник просить накласти арешт, а тому самі лише твердження представника позивача про потенційну можливість відчуження відповідачем домоволодіння без долучення відповідних доказів та обгрунтувань, не є достатньою підставою для задоволення заяви про забезпечення позову.
Як вже зазначалося вище, предметом позову по справі є вимога про зобов?язання відповідача повернути позивачу в натурі безпідставно набуте майно, яке знаходиться у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 на загальну суму 3 255 139 грн., а у разі неможливості повернути майно в натурі - відшкодувати вартість такого майна, визначену на момент розгляду справи.
Відповідно до частин першої, другої статті 149 ЦПК України суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених статтею 150 цього Кодексу заходів забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред?явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити тор унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист, або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Під забезпеченням позову необхідно розуміти вжиття судом заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача, які гарантують реальне виконання судового рішення, ухваленого за його позовом. Інститут забезпечення позову спрямований проти несумлінних дій відповідача, який може приховати майно, розтратити його, продати, знецінити.
Частиною першою статті 150 ЦПК України визначено перелік видів забезпечення позову. Зокрема, позов забезпечується, в тому числі, забороною вчинення певних дій.
Згідно з частиною третьою статті 150 ЦПК України заходи забезпечення позову, крім арешту морського судна, що здійснюється для забезпечення морської вимоги, мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами.
Співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії.
Метою забезпечення позову є вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа, тимчасових заходів щодо охорони матеріально - правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання можливого судового рішення, якщо його буде ухвалено на користь позивача, у тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 лютого 2020 року у справі
№381/4019/18 (провадження №14-72919) вказано, що: «співмірність передбачає співвідношення судом негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, вартості майна, на яке він заявляє клопотання накласти арешт, чи майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише в разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до таких дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з?ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам.
Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд повинен співвідносити негативні наслідки від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати внаслідок невжиття цих заходів. Необхідність застосування заходів забезпечення випливає з фактичних обставин справи, які свідчать про наявність підстав вважати, що незастосування цього заходу призведе до утруднення чи унеможливлення виконання рішення суду в разі задоволення позову.
Заходи забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду і повинні застосовуватися лише у разі необхідності, оскільки безпідставне звернення до даних дій може спричинити порушення прав та законних інтересів інших осіб чи учасників процесу.
Відповідно до Постанови Пленуму Верховного Суду України за №9 від 22.12.2006 року «Про практику застосування судами цивільного процесуального законодавства при розгляді заяв про забезпечення позову» суд, при розгляді заяви про забезпечення позову, повинен з?ясувати характер спору, що виник між сторонами, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Забезпечення позову - це сукупність встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо існує ймовірність невиконання судового рішення у майбутньому або виникнення складнощів під час його виконання.
Тобто, вжиття заходів забезпечення позову є заходом забезпечення в майбутньому виконання судового рішення.
Інститут забезпечення позову є сукупністю встановлених законом заходів, що вживаються судом за клопотанням осіб, які беруть участь у справі, якщо у них існують побоювання, що виконання ухваленого у справі рішення виявиться у майбутньому утрудненим чи неможливим.
Отже, умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може утруднити або унеможливити виконання рішення по суті позовних вимог.
Під час вжиття заходів забезпечення позову повинна бути наявність зв?язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову.
Аналогічні висновки викладені в постанові Верховного Суду від 21 лютого 2024 року у справі № 201/9686/23.
3 урахуванням характеру та предмету спору, що виник між позивачем та відповідачем, позивач вважає обгрунтованими доводи про те, що невжиття заходів забезпечення позову у вигляді заборони відчужувати будинок, може в подальшому призвести до утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову.
Маючи у власності зазначений будинок, відповідач не обмежений у праві відчужити його іншим особам, а тому існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання рішення суду у разі задоволення заявлених позивачем вимог та реалізації процесуальних прав позивача.
Метою забезпечення позову, про яке просить позивач, є вжиття судом відповідних заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій із боку відповідача з тим, щоб забезпечити позивачу реальне та ефективне виконання судового рішення, якщо воно буде прийняте на користь позивача, в тому числі задля попередження потенційних труднощів у подальшому виконанні такого рішення.
У заяві про забезпечення позову стороною позивача зазначено достатньо інформації щодо предмета забезпечення, як того вимагає стаття 151 ЦПК України, а також обгрунтовано необхідність заходу забезпечення позову, наведені мотиви та підстави забезпечення позову в обраний позивачем спосіб.
Зокрема, в заяві про забезпечення позову зазначено, що значна частина належного позивачу майна, яке знаходиться в будинку, можливо не зможе бути відокремлено від будинку без завдання йому шкоди, що є підставою для стягнення з відповідача грошових коштів в рахунок відшкодування вартості майна, яке не може бути повернуто в натурі, про що свідчать докази, додані позивачем до позовної заяви. Також, частина побутової техніки, сантехніки та меблів є вбудованою конструкцією.
Крім цього, для проведення відповідного експертного дослідження, в тому числі, судової експертизи, є необхідність у доступі до будинку спеціаліста для з?ясування переліку наявного майна, яке є власністю позивача, і яке підлягає поверненню в натурі та переліку майна, яке не може бути повернуто в натурі, визначення його дійсної вартості на момент розгляду справи, що неможливо буде здійснити в разі відчуження відповідачем будинку на користь третіх осіб.
Матеріалами справи підтверджується, що між сторонами дійсно існує спір, відповідач заперечує проти задоволення позову, хоча фактично визнає факт перебування майна позивача в будинку відповідача, а також те, що відповідач фактично користується майном позивача та вважає, це дарунком, що прямо зазначено у відзиві на позовну заяву.
Отже, висновки суду першої інстанції, викладені в оспорюваній ухвалі, є необгрунтованими, оскільки метою забезпечення позову є вжиття судом тимчасових заходів щодо охорони матеріально-правових інтересів позивача від можливих недобросовісних дій з боку відповідача з тим, щоб забезпечити виконання можливого судового рішення.
В даному випадку, забезпечення позову шляхом заборони відповідачу відчужувати будинок є співмірним заходом з вимогою щодо повернення безпідставно набутого відповідачем майна у вигляді побутової та іншої техніки, меблів, сантехніки, розташованих у домоволодінні за адресою: АДРЕСА_1 , а також будівельних та інших матеріалів та речей, задіяних в ремонтних та опоряджувальних роботах, загалом на суму 3 255 139 грн., а у разі неможливості повернути майно (його частину) в натурі - відшкодування вартості такого майна, визначеної на момент розгляду справи.
Такий вид забезпечення позову, про який просить сторона позивача, є співмірний заявленим позовним вимогам, та є ефективним способом захисту прав позивача. Крім того, такий вид забезпечення позову не порушить прав відповідача, який має право володіння та користування своїм будинком і лише не буде мати певний час права розпорядження ним.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі
№ 753/22860/17 зазначено, що за змістом ст.149, 158 ЦПК України умовою застосування заходів забезпечення позову є достатньо обгрунтоване припущення, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Крім того, згідно з ч.ч.3 і 4 ст.153 ЦПК України суд, розглядаючи заяву про забезпечення позову, може викликати особу, яка подала заяву про забезпечення позову, для надання пояснень або додаткових доказів, що підтверджують необхідність забезпечення позову, або для з?ясування питань, пов?язаних із зустрічним забезпеченням (частина 3); у виняткових випадках, коли наданих заявником пояснень та доказів недостатньо для розгляду заяви про забезпечення позову, суд може призначити її розгляд у судовому засіданні з викликом сторін (частина 4).
Враховуючи вищевикладене, позивач вважає, що суд першої інстанції формально підійшов до розгляду заяви про забезпечення позову, що не відповідає визначеній у ст.149 ЦПК України меті забезпечення позову, визначеній у ст.2 ЦІК України меті цивільного судочинства та принципам верховенства права та пропорційності, які визначені ст.ст.10, 11 ЦПК України.
Між тим, ЄСПЛ у рішенні від 20 липня 2004 року у справі «Шмалько проти України» вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого ст.6 Конвенції, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
Отже, оскільки існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову, наведений захід забезпечення позову відповідає вимогам розумності, обгрунтованості, адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову і спроможний забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову. Невжиття такого заходу забезпечення позову призведе до неможливості виконання судового рішення і виникнення між сторонами у справі нових конфліктних ситуацій. Будь-які права інших осіб, що не є учасниками судового процесу, не порушуються у зв?язку із вжиттям такого заходу.
Також необхідно зазначити, що цивільний процесуальний закон не зобов?язує суд при розгляді питань про забезпечення позову перевіряти обставини, які мають значення для вирішення справи по суті спору, а лише запобігає ситуації, при якій може бути утруднено чи стане неможливим виконання рішення у разі задоволення позову. Види забезпечення позову застосовуються для того, щоб гарантувати виконання можливого рішення суду, а таке рішення може бути постановлено тільки відповідно до заявлених позовних вимог. При цьому забезпечення позову є тимчасовим обмеженням і його значення полягає в тому, що ним захищаються законні інтереси позивача на той випадок, коли відповідач буде діяти недобросовісно або коли невжиття заходів забезпечення позову може потягти за собою неможливість виконання судового рішення. Окрім цього, інститут забезпечення позову захищає в рівній мірі інтереси як позивача, так і відповідача.
Невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Гарантії справедливого суду діють не тільки під час розгляду справи, але й під час виконання судового рішення. Зокрема тому, розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд повинен врахувати, що вжиття відповідних заходів може забезпечити належне виконання рішення про задоволення позову у разі ухвалення цього рішення, а їх невжиття, навпаки, - ускладнити або навіть унеможливити таке виконання.
Разом з тим, оскаржувана ухвала Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2024 року вимогам ст.263 ЦПК України не відповідає і підлягає скасуванню з постановленням нового судового рішення про задоволення заяви про забезпечення позову у даній справі.
З огляду на вищенаведене, колегія суддів приходить до висновку щодо задоволення апеляційної скарги адвоката Шмагаревської Г.О., яка діє в інтересах ОСОБА_1 , скасування ухвали Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2024 року і прийняття нового судового рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
На підставі викладеного та керуючись ст.ст.367, 374, 379, 381, 382 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу адвоката Шмагаревської Ганни Олександрівни, яка діє в інтересах ОСОБА_1 задовольнити.
Ухвалу Києво-Святошинського районного суду Київської області від 21 серпня 2024 року скасувати і прийняти нове судове рішення, яким заяву про забезпечення позову задовольнити.
В порядку забезпечення позову заборонити ОСОБА_2 відчужувати будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м., житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537.
В порядку забезпечення позову заборонити суб?єктам державної реєстрації прав на нерухоме майно (державним реєстраторами будь-яким особам, уповноваженим на виконання функцій державних реєстраторів, іншим суб?єктам державної реєстрації в розумінні Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно») вчиняти будь-які реєстраційні дії і приймати будь-які рішення про державну реєстрацію (перереєстрацію) речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, а саме: на будинок, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (домоволодіння, раніше АДРЕСА_2 ) загальною площею 164,7 кв. м., житловою площею 86,7 кв.м. з надвірними будівлями та спорудами, реєстраційний номер майна 28959537.
ОСОБА_1 : АДРЕСА_3 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_1 .
ОСОБА_2 : АДРЕСА_4 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_2 .
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів.
Повний текст постанови складено 03 грудня 2024 року.
Головуючий:
Судді: