Справа №757/36678/24-к Слідчий суддя в суді першої інстанції - ОСОБА_1
Провадження № 11-сс/824/6289/2024 Суддя-доповідач у суді апеляційної інстанції - ОСОБА_2
19 листопада 2024 року Колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду у складі:
головуючого судді: ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4 ,
при секретарі судового засідання ОСОБА_5 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні матеріали провадження за апеляційною скаргою з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 на ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року про арешт майна,
за участю:
прокурора ОСОБА_8 ,
представника власника майна ОСОБА_9 ,
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Не погоджуючись із ухвалою слідчого судді, представник власника майна ОСОБА_6 - адвокат ОСОБА_7 подав апеляційну скаргу, у якій просить скасувати ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12.09.2024 року та відмовити в задоволенні клопотання прокурора відділу Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про накладення арешту на автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 .
В обґрунтування апеляційної скарги, апелянт посилається на те, що оскаржувана ухвала слідчого судді підлягає скасуванню у зв'язку з невідповідністю висновків слідчого судді, викладених у судовому рішенні, фактичним обставинам кримінального провадження, та істотними порушеннями вимог кримінального процесуального закону.
В доповненнях до апеляційної скарги, які надійшли на електронну адресу Київського апеляційного суду 20 вересня 2024 року, представник ОСОБА_6 - адвокат Д ОСОБА_10 зазначає, щоз оспорюваної ухвали та матеріалів справи вбачається, що прокурор не довів, а слідчий суддя помилково встановив: наявність обґрунтованої підозри щодо вчинення будь-якою особою кримінального правопорушення, передбаченого статтею 368-5 КПК України; наявність достатніх підстав вважати, що існують ризики, передбачені абзацом другим частини 1 статті 170 КПК України; що транспортний засіб, який належить ОСОБА_6 , відповідає критеріям речового доказу, визначеним статтею 98 КПК України.
Таким чином, слідчий суддя, в порушення кримінального процесуального законодавства, зокрема статті 170 КПК України, безпідставно застосував до транспортного засобу «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_6 , арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування.
Посилається на те, що ОСОБА_6 тривалий час здійснює підприємницьку діяльність, в тому числі з використанням вказаного транспортного засобу, з 2016 року є адвокатом, належним чином сплачує податки до державного бюджету.
Зазначає, що ОСОБА_6 , дійсно, неодноразово надавав ОСОБА_11 в користування вказаний транспортний засіб, оскільки вони є хорошими знайомими та мають дружні стосунки.
При цьому, ОСОБА_6 неодноразово надавав вказаний транспортний засіб іншим особам у користування, оскільки цей автомобіль є не єдиним в його володінні, і за своїми технічними характеристиками добре підходить для довготривалих подорожей великою кількістю осіб.
Адвокат зазначає про те, що ОСОБА_11 фактично не вчиняв жодних дій, які були б тотожні здійсненню права розпорядження автомобілем.
Так, ОСОБА_12 інколи користувався вказаним транспортним засобом, та хоч і мав право на відчуження транспортного засобу в інтересах ОСОБА_6 , однак не реалізовував його.
Зазначає, що ОСОБА_11 не розпоряджався майном, тобто не мав і не має можливості самостійно визначати фактичну і юридичну долю транспортного засобу.
Всі дії, які вчинялись ОСОБА_11 з вказаним транспортним засобом, вчинялись за згодою ОСОБА_6 .
Адвокат зазначає, що ОСОБА_11 має право відчуження вказаного транспортного засобу в інтересах ОСОБА_6 , тобто, бути представником ОСОБА_6 і діяти в його інтересах під час укладення договору купівлі - продажу/дарування.
Апелянт посилається і на те, що транспортний засіб VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2018 року випуску, не є речовим доказом у кримінальному провадженні, та не підлягає конфіскації, що виключає необхідність проведення експертизи з метою встановлення дійсної вартості майна для підтвердження/спростування факту та обставин незаконного збагачення.
Звертає увагу на те, що до клопотання прокурором не додано постанови про призначення експертизи, тому посилання прокурора на необхідність її проведення, як підставу для накладення арешту, є безпідставними та необґрунтованими.
До того ж, такий ступінь втручання у право власності ОСОБА_6 , як заборона користування транспортним засобом VOLKSWAGEN MULTIVAN, 2018 року випуску, є надмірним.
В судове засідання власник майна ОСОБА_6 не з'явився, про дату, час та місце судового засідання його повідомлено у встановленому законом порядку, тому колегія суддів вважає за можливе розглянути дану справу за відсутності власника майна, що не суперечить положенням ч. 4 ст. 405 КПК України.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представника власника майна - адвоката ОСОБА_9 , яка підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити в повному обсязі, думку прокурора ОСОБА_8 , який заперечив проти задоволення апеляційної скарги та просив ухвалу слідчого судді залишити без змін, як законну та обґрунтовану, вивчивши матеріали судового провадження та перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Як вбачається з матеріалів судового провадження, Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000181 від 23.02.2024 року за ст. 368-5 КК України.
У даному кримінальному провадженні досліджуються обставини, за яких ОСОБА_11 , будучи особою, уповноваженою на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а саме директором Поліського лісового офісу Державного спеціалізованого господарського підприємства «Ліси України», під час перебування на посадах начальника ІНФОРМАЦІЯ_2 , а також директора Поліського лісового офісу ДП «Ліси України», використовуючи наближених до нього осіб, родичів, а також підконтрольних суб'єктів господарської діяльності, інтереси яких активно лобіюються останнім з використанням службового становища, набув у власність активи (нерухоме майно, транспортні засоби) щодо яких на системній основі вчиняє дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ними, вартість яких більше ніж на шість тисяч п'ятсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян перевищує його законні доходи.
З огляду на викладене слідством встановлено, що є достатні підстави вважати, що ОСОБА_11 та його дружина ОСОБА_13 ведуть спосіб життя, неспівставний з їх законними доходами.
Слідством встановлено, що ОСОБА_11 користується транспортними засобами, що зареєстровані на фізичних осіб, які не мають достатніх та підтверджених доходів на їх придбання та/або є довіреними особами останнього, які лише формально володіють відповідним майном, зокрема, автомобілем марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , вартістю 2 226 142 грн., що належить довіреній особі ОСОБА_11 - адвокату ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (адвокат, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 839 від 22.07.2016).
Фактичне право володіння ОСОБА_11 зазначеним автомобілем підтверджується довіреністю на останнього із строком дії до 07.07.2028 року та 14 перетинами державного кордону у період з 07.07.2019 року по 06.08.2023 року на вказаному транспортному засобі.
Відтак, ОСОБА_11 фактично здійснює відносно вказаного майна дії, тотожні за змістом здійсненню права розпорядження ним.
У ході здійснення досудового розслідування у вказаному кримінальному провадженні 13.08.2024 року на підставі ухвали Печерського районного суду міста Києва від 23.07.2024 року у справі № 757/32673/24-к, проведено обшук автомобіля марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_3 , VIN: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у ході якого вилучено вказаний автомобіль та поміщено на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП в Волинській області.
15.08.2024 року прокурор третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 звернувся до Печерського районного суду міста Києва з клопотанням про накладення арешту на майно у кримінальному провадженні № 62024000000000181 від 23.02.2024 року.
Просив накласти арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , який поміщений на спеціальний майданчик для зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів ГУ НП в Волинській області.
Клопотання обґрунтовував тим, що Головним слідчим управлінням Державного бюро розслідувань, за процесуального керівництва Офісу Генерального прокурора здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 62024000000000181 від 23.02.2024 року за ст. 368-5 КК України.
Зазначав, що постановою слідчого від 14.08.2024 року зазначений автомобіль визнано речовим доказом.
Посилався на те, що з метою досягнення дієвості кримінального провадження, а також з метою збереження речових доказів виникла необхідність у вжитті заходу забезпечення цього провадження, такого як арешт майна із забороною відчуження, розпорядження та користування.
Прокурор зазначив, що пунктами 1, 2 ч. 2 ст. 170 КПК України визначено, що арешт майна допускається з метою забезпечення збереження речових доказів та спеціальної конфіскації.
З врахуванням наведеного, з метою повного всебічного й неупередженого розслідування, встановлення всіх обставин справи, що мають значення для кримінального провадження та підлягають доказуванню, а також з метою забезпечення збереження речових доказів, спеціальної конфіскації, виникла необхідність у накладенні арешту.
Незастосування такого заходу забезпечення може призвести до приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження майна.
Ухвалою слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року задоволено клопотання прокурора третього відділу другого управління процесуального керівництва досудовим розслідуванням та підтримання публічного обвинувачення Департаменту нагляду за додержанням законів органами державного бюро розслідувань Офісу Генерального прокурора ОСОБА_8 про арешт майна.
Накладено арешт із забороною відчуження, розпорядження та користування на автомобіль марки «VOLKSWAGEN MULTIVAN», 2018 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , VIN: НОМЕР_2 , що належить ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Задовольняючи дане клопотання, подане в межах кримінального провадження № 62024000000000181 від 23.02.2024 року, слідчий суддя виходив з наявності передбачених ст. 170 КПК України підстав для накладення арешту на вказане майно, з метою збереження речового доказу та запобігання його приховуванню, пошкодженню, знищенню, перетворенню, відчуженню.
З таким рішенням слідчого судді колегія суддів погоджується з огляду на наступне.
При застосуванні заходів забезпечення кримінального провадження слідчий суддя повинен діяти у відповідності до вимог КПК України та судовою процедурою гарантувати дотримання прав, свобод та законних інтересів осіб, а також умов, за яких жодна особа не була б піддана необґрунтованому процесуальному обмеженню.
Зокрема, при вирішенні питання про арешт майна для прийняття законного та справедливого рішення слідчий суддя, згідно ст. ст. 94, 132, 173 КПК України, повинен врахувати правову підставу для арешту майна, можливість використання майна як доказу у кримінальному провадженні або застосування щодо нього конфіскації, в тому числі і спеціальної, наявність обґрунтованої підозри у вчиненні особою кримінального правопорушення, розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, неправомірної вигоди, яка отримана юридичною особою, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, а також наслідки арешту майна для підозрюваного, третіх осіб.
Відповідні дані мають міститися і у клопотанні слідчого чи прокурора, який звертається з проханням арештувати майно, оскільки відповідно до ст. 1 Першого протоколу Конвенції про захист прав та основоположних свобод, будь-яке обмеження права власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження, повинен обґрунтувати свою ініціативу з посиланням на норми закону.
Згідно усталеної практики Європейського Суду з прав людини в контексті вищевказаних положень, володіння майном повинно бути законним (див. рішення у справі «Іатрідіс проти Греції» [ВП], заява N 31107/96, п. 58, ECHR 1999-II). Вимога щодо законності у розумінні Конвенції вимагає дотримання відповідних положень національного законодавства та відповідності принципові верховенства права, що включає свободу від свавілля (див. рішення у справі «Антріш проти Франції», від 22 вересня 1994 року, Series А N 296-А, п. 42, та «Кушоглу проти Болгарії», заява N 48191/99, пп. 49 - 62, від 10 травня 2007 року). Будь-яке втручання державного органу у право на мирне володіння майном повинно забезпечити «справедливий баланс» між загальним інтересом суспільства та вимогами захисту основоположних прав конкретної особи. Необхідність досягнення такого балансу відображена в цілому в структурі статті 1 Першого протоколу. Необхідного балансу не вдасться досягти, якщо на відповідну особу буде покладено індивідуальний та надмірний тягар (див., серед інших джерел, рішення від 23 вересня 1982 року у справі «Спорронг та Льонрот проти Швеції», пп. 69 і 73, Series A N 52). Іншими словами, має існувати обґрунтоване пропорційне співвідношення між засобами, які застосовуються, та метою, яку прагнуть досягти (див., наприклад, рішення від 21 лютого 1986 року у справі «Джеймс та інші проти Сполученого Королівства», n. 50, Series A N 98).
У кожному конкретному кримінальному провадженні слідчий суддя, застосовуючи вид обтяження, в даному випадку арешт майна, має неухильно дотримуватись вимог закону. При накладенні арешту на майно слідчий суддя має обов'язково переконатися в наявності доказів на підтвердження вчинення кримінального правопорушення. При цьому закон не вимагає аби вони були повними та достатніми на цій стадії кримінального провадження, однак вони мають бути такими, щоб слідчий суддя був впевнений у тому, що дані докази можуть дати підстави для пред'явленням обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину. Крім того, наявність доказів у кримінальному провадженні має давати слідчому судді впевненість в тому, що в даному кримінальному провадженні необхідно накласти вид обмеження з метою уникнення негативних наслідків.
Відповідно до ч. 1 ст. 170 КПК України, арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Згідно з ч. 2 ст. 170 КПК України, арешт майна допускається з метою забезпечення: 1) збереження речових доказів; 2) спеціальної конфіскації; 3) конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; 4) відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.
За правилами ч. 3 ст. 170 КПК України, у випадку, передбаченому пунктом 1 ч. 2 цієї статті, арешт накладається на майно будь-якої фізичної або юридичної особи за наявності достатніх підстав вважати, що воно відповідає критеріям, зазначеним у ст. 98 КПК України.
У відповідності до ч. 10 ст. 170 КПК України, арешт може бути накладено у встановленому цим КПК порядку на рухоме чи нерухоме майно, гроші у будь-якій валюті готівкою або у безготівковій формі, в тому числі кошти та цінності, що знаходяться на банківських рахунках чи на зберіганні у банках або інших фінансових установах, видаткові операції, цінні папери, майнові, корпоративні права, щодо яких ухвалою чи рішенням слідчого судді, суду визначено необхідність арешту майна.
Приймаючи рішення, слідчий суддя місцевого суду зазначених вимог закону дотримався.
На переконання колегії суддів, задовольняючи дане клопотання, слідчий суддя прийшов до обґрунтованого висновку про наявність підстав, передбачених ст. 170 КПК України, для накладення арешту на майно, оскільки вказане майно в даному кримінальному провадженні відповідає критеріям, визначеним в ст. 98 КПК України та визнане речовим доказом у даному кримінальному провадженні постановою слідчого від 14.08.2024 року.
При винесенні ухвали судом, у відповідності до вимог ст. 173 КПК України, були враховані наведені в клопотанні прокурора правові підстави для арешту майна, розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження, та обґрунтовано задоволено клопотання прокурора про арешт майна, з урахуванням наявних для цього підстав, передбачених ст. 170 КПК України.
Як встановлено під час апеляційного розгляду, слідчий суддя, обґрунтовано, у відповідності до вимог ст. ст. 131-132, 170-173 КПК України, наклав арешт на майно, з тих підстав, що воно у встановленому законом порядку визнано речовим доказом в рамках вказаного кримінального провадження та відповідає критеріям, передбаченим ст. 98 КПК України.
На думку колегії суддів, слідчий суддя під час розгляду клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту, перевірив співрозмірність втручання у права особи з потребами кримінального провадження.
Крім того, ст. 100 КПК України визначено, що на речові докази може бути накладено арешт в порядку ст.ст. 170-174 КПК України та згідно ч.ч. 2, 3 ст. 170 КПК України слідчий суддя накладає арешт на майно, якщо є достатні підстави вважати, що воно відповідає критеріям, визначеним в ч. 1 ст. 98 КПК України.
Тому, з огляду на положення ч. ч. 2, 3 ст. 170 КПК України, майно, яке відповідає критеріям, визначеним у ст. 98 КПК України, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто його власник, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні.
З огляду на наведене та враховуючи, що судом першої інстанції ретельно перевірено майно і його відношення до матеріалів кримінального провадження, а також встановлено мету арешту майна відповідно до ч. 2 ст. 170 КПК України, а саме збереження речових доказів, та враховано, що для ефективного розслідування орган досудового розслідування має потребу у збереженні цього майна до встановлення фактичних обставин вчинення злочину, колегія суддів вважає, що слідчий суддя дійшов правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення клопотання прокурора та накладення арешту на майно.
Тобто, слідчий суддя обґрунтовано, всупереч доводам представника, у відповідності до вимог ст.ст. 132, 170 - 173 КПК України, наклав арешт на майно, з метою забезпечення його збереження, врахувавши і наслідки від вжиття такого заходу забезпечення кримінального провадження для інших осіб та забезпечивши своїм рішенням унеможливлення настання наслідків, які можуть перешкоджати кримінальному провадженню.
Беззаперечних доказів негативних наслідків від застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна, апелянтом не надано та колегією суддів не встановлено.
При цьому, незастосування в даному випадку заходу забезпечення кримінального провадження може призвести до знищення доказів у провадженні і таким чином позбавить реалізації мету досудового розслідування та дотримання завдання арешту майна, передбачені ч. 1 ст. 170 КПК України.
Дослідивши доводи клопотання прокурора та матеріали провадження, колегія суддів вважає, що встановлені у даному кримінальному провадженні фактичні обставини кримінального правопорушення, передбаченого ст. 368-5 КК України, за якою здійснюється досудове розслідування, містять сукупність підстав та розумних підозр вважати, що на даному етапі досудового розслідування є підстави для обґрунтованого висновку про те, що тимчасово вилучене майно, відповідає критеріям, зазначеним у статті 98 КПК України, оскільки вказане майно може бути об'єктом кримінально протиправних дій та може бути набутим кримінально протиправним шляхом, може бути використаним як доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, що згідно ч.3 ст.170 КПК України дає підстави для його арешту, як речового доказу, з метою збереження.
При цьому, матеріали провадження свідчать, що на цьому етапі кримінального провадження, при вирішенні питання щодо арешту майна, з підстав визначених ст. 170 КПК України, потреби досудового розслідування виправдовують таке втручання у права та інтереси власника майна з метою забезпечення кримінального провадження та збереження речових доказів, а слідчий суддя на даній стадії не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд при розгляді кримінального провадження по суті, тобто не вправі оцінювати докази з точки зору їх достатності і допустимості для встановлення вини чи її відсутності у фізичної або юридичної особи у вчиненні злочину, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, що причетність тієї чи іншої особи до вчинення кримінального правопорушення є вірогідною та достатньою для застосування щодо неї заходів забезпечення кримінального провадження, одним із яких і є накладення арешту на майно.
Колегія суддів також звертає увагу, що арешт майна з підстав передбачених ч. 2, 3 ст. 170 КПК України по суті являє собою форму забезпечення доказів і є самостійною правовою підставою для арешту майна поряд з забезпеченням цивільного позову та конфіскацією майна та, на відміну від двох останніх правових підстав, не вимагає оголошення підозри у кримінальному провадженні і не пов'язує особу підозрюваного з можливістю арешту такого майна.
Слід зауважити і на тому, що досудове розслідування у кримінальному провадженні триває, а органом досудового розслідування здійснюється збирання доказів та встановлення усіх обставин кримінального правопорушення, у тому числі усіх причетних до вказаного кримінального правопорушення осіб.
Отже, сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Доводи в апеляційній скарзі та доповненнях про незаконність та необґрунтованість оскаржуваної ухвали ретельно перевірялися, проте не знайшли свого підтвердження, оскільки рішення слідчого судді ухвалено на підставі об'єктивно з'ясованих обставин, що підтверджені достатніми даними, дослідженими судом.
Колегія суддів звертає увагу, що слідчий суддя на даному етапі провадження не вправі вирішувати ті питання, які повинен вирішувати суд під час розгляду кримінального провадження по суті, зокрема, не вправі оцінювати докази з точки зору їх належності і допустимості, достатності та взаємозв'язку, а лише зобов'язаний на підставі розумної оцінки сукупності отриманих доказів визначити, чи існує обґрунтована підозра щодо вчинення кримінального правопорушення, яка може бути підставою для застосування заходів забезпечення кримінального провадження.
Такий висновок цілком узгоджується із правовими позиціями, наведеними у рішеннях Європейського суду з прав людини, зокрема у справі «Мюррей проти Сполученого Королівства» № 14310/88 від 23 жовтня 1994 року суд зазначив, що «факти, які є причиною виникнення підозри не повинні бути такими ж переконливими, як і ті, що є необхідними для обґрунтування вироку чи й просто висунення обвинувачення, черга якого надходить на наступній стадії процесу кримінального розслідування».
У відповідності до змісту ст. 368 КПК України, питання щодо наявності чи відсутності складу кримінального правопорушення в діянні, правильності кваліфікації дій та винуватості особи в його вчиненні, а також оцінка належності та допустимості доказів вирішуються судом під час ухваленні вироку, тобто на стадії судового провадження.
З урахуванням наведеного, доводи апелянта про відсутність будь-яких об'єктивних доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_6 кримінального правопорушення або доказів, які можуть дати органу досудового розслідування підстави для пред'явлення йому обґрунтованої підозри у вчиненні того чи іншого злочину, є передчасними та такими, що не є предметом оцінки слідчого судді під час розгляду клопотання про арешт майна.
Сукупність долучених до клопотання слідчого матеріалів та викладені у клопотанні обставини на даному етапі досудового розслідування є достатніми для застосування такого заходу забезпечення кримінального провадження, як арешт майна.
Посилання апелянта на те, що суд, задовольняючи клопотання про накладення арешту на майно, не дослідив та не взяв до уваги ту обставину, що арештоване майно не має жодного відношення до кримінального провадження, в рамках якого накладався арешт, колегія суддів не бере до уваги, позаяк ці доводи обґрунтованості висновків слідчого судді про задоволення клопотання прокурора про арешт майна не спростовують, оскільки з огляду на положення КПК України, майно, яке має ознаки речового доказу, повинно вилучатися та арештовуватися незалежно від того, хто є його власником, у кого і де воно знаходиться, незалежно від того чи належить воно підозрюваному чи іншій зацікавленій особі, оскільки в протилежному випадку не будуть досягнуті цілі застосування цього заходу - запобігання можливості протиправного впливу (відчуження, знищення, приховання) на певне майно, що, як наслідок, перешкодить встановленню істини у кримінальному провадженні. Прокурором при розгляді клопотання було доведено, що зазначене майно відповідає критеріям, встановленим ст. 98 КПК України, та є речовим доказом, оскільки могло бути об'єктом кримінально протиправних дій та набуте кримінально протиправним шляхом, можебути використанеяк доказ факту чи обставин, що встановлюються під час кримінального провадження, відтак, висновок слідчого судді про накладення арешту на дане майно відповідає вимогам кримінального процесуального закону та прав ОСОБА_6 , як власника арештованого майна, не порушує.
Не спростовують висновків слідчого судді і доводи апеляційної скарги про неспівмірність обмеження прав власника майна ОСОБА_6 завданням кримінального провадження, оскільки на переконання колегії суддів, слідчий суддя при вирішенні питання про накладення арешту на майно, дійшов обґрунтованого висновку про те, що в даному випадку обмеження права власності є розумним і співмірним завданням кримінального провадження, з огляду на встановлені обставини даного кримінального провадження, зважаючи на те, що на час прийняття рішення вони вимагали вжиття такого методу державного регулювання, як накладення арешту на вищезазначене майно.
Інші доводи апеляційної скарги, з урахуванням наведеного, не є підставою для скасування оскаржуваного судового рішення.
Істотних порушень вимог КПК України, які б давали підстави для скасування ухвали слідчого судді, по справі не встановлено.
При цьому колегія суддів враховує і те, що у відповідності до вимог ст. 174 КПК України арешт майна може бути скасовано повністю чи частково ухвалою слідчого судді під час досудового розслідування чи суду під час судового провадження за клопотанням підозрюваного, обвинуваченого, їх захисника чи законного представника, іншого власника або володільця майна, представника юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, якщо вони доведуть, що в подальшому застосуванні цього заходу відпала потреба або арешт накладено необґрунтовано.
З урахуванням викладеного, колегія суддів вважає, що рішення суду прийнято у відповідності до вимог закону, слідчий суддя при розгляді клопотання з'ясував всі обставини, з якими закон пов'язує можливість накладення арешту на майно, а тому ухвалу слідчого судді необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
Керуючись ст.ст. 170-173, 307, 309, 376, 405, 407, 422 КПК України, колегія суддів судової палати з розгляду кримінальних справ Київського апеляційного суду,
Апеляційну скаргу з доповненнями представника власника майна ОСОБА_6 - адвоката ОСОБА_7 - залишити без задоволення, а ухвалу слідчого судді Печерського районного суду міста Києва від 12 вересня 2024 року - залишити без змін.
Ухвала апеляційного суду відповідно до правил, визначених ч. 4 ст. 424 КПК України, є остаточною й оскарженню в касаційному порядку не підлягає.
Судді:
_______________ ________________ __________________
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4