Справа № 161/2457/24 Головуючий у 1 інстанції: Крупінська С. С.
Провадження № 22-ц/802/1058/24 Доповідач: Федонюк С. Ю.
21 листопада 2024 року місто Луцьк
Волинський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого - судді Федонюк С. Ю.,
суддів - Матвійчук Л. В., Осіпука В. В.,
за участю:
секретаря судового засідання - Губарик К. А.,
представника позивача - ОСОБА_1 ,
представника відповідача - ОСОБА_2 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Луцьку цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про припинення стягнення аліментів та стягнення аліментів на неповнолітню дитину за апеляційною скаргою відповідачки ОСОБА_4 , поданою її представником ОСОБА_2 , на рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2024 року,
В лютому 2024 року ОСОБА_3 звернувся до суду із даним позовом, мотивуючи вимоги тим, що на підставі рішення Луцького міськрайонного суду з нього в користь ОСОБА_4 стягуються аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5 в розмірі 1500 грн щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.06.2018 року і до досягнення дитиною повноліття. Зазначає, що син перейшов проживати до нього з вересня 2023 року, оскільки відповідачка погано ставилась до дитини, ображала та принижувала його, забороняла бачитись з його родиною та чинила психологічний та фізичний тиск на сина.
У зв'язку з тим, що на сьогоднішній день дитина проживає з ним та повністю знаходиться на його утриманні, а відповідачка коштів на утримання сина не надає та не приймає участі в його вихованні, просив припинити стягнення аліментів з нього на користь ОСОБА_4 на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , які були призначені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.08.2018 року у справі № 161/8975/18, з дати подання позову до суду та стягувати з відповідачки ОСОБА_4 на його користь аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів її заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову до суду і до досягнення дитиною повноліття, та стягнути судові витрати по справі.
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2024 року позов задоволено.
Ухвалено припинити стягувати з 06.02.2024 року з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітню дитину ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , які були призначені рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.08.2018 року (справа №161/8975/18).
Стягнуто аліменти з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 06.02.2024 року і до досягнення дитиною повноліття.
Стягнуто з держави Україна в користь ОСОБА_3 1209 грн 20 коп. сплаченого судового збору.
Рішення в частині стягнення аліментів за один місяць звернуто до негайного виконання.
Не погодившись із даним рішенням суду, відповідач ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій вважає рішення незаконним, необґрунтованим, ухваленим на підставі невідповідності висновків суду, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильним застосуванням норм матеріального права. Просить рішення скасувати і в позові відмовити.
На обґрунтування доводів апеляційної скарги апелянт зазначає, що з 2018 року, тобто з часу розірвання шлюбу із позивачем, їхній син залишився проживати разом із нею та перебуває на постійному її утриманні. Зазначає, що вона постійно цікавиться поведінкою сина, бере активну участь у його житті, забезпечує фінансово та організаційно його заняття спортом у секції кікбоксингу, оплачує його витрати з участі у змаганнях. Доказом його постійного проживання з нею та перебування сина на її утриманні є відповідь ФОП ОСОБА_6 та інші докази, які суд не взяв до уваги. Щодо вимог про стягнення з неї аліментів на користь ОСОБА_3 , то вважає їх необґрунтованими. Звертає увагу суду, що вона є особою з інвалідністю ІІ групи з дитинства. Вказує, що на даний час не працює, окрім пенсії по інвалідності, іншого доходу немає, тому сплачувати аліменти в розмірі частини від усіх видів заробітку не має можливості.
У відзиві на апеляційну скаргу представник позивача покликався на законність та обґрунтованість оскаржуваного судового рішення та під ставність позовних вимог ОСОБА_3 , просив апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Зазначив, що син сторін був заслуханий судом першої інстанції і підтвердив наведені у позові обставини, зазначив, що сам прийняв рішення щодо проживання з батьком і з його сім'єю та з бабусею, а також ствердив, що не знаходить з матір'ю належного порозуміння, а тому не бажає повертатися мешкати разом із нею.
Згідно із ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Дослідивши доводи, наведені в апеляційній скарзі, перевіривши на підставі встановлених фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права, апеляційний суд доходить наступних висновків.
Згідно із ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.
При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Ухвалюючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції виходив з того, що з вересня 2023 року дитина проживає з батьком, тобто має місце зміна обставин, що впливають на стягнення аліментів з позивача на користь відповідача, отже вимоги позову в повному обсязі є обґрунтованими та такими що підлягають задоволенню.
Оскаржуване рішення суду зазначеним вимогам відповідає, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що сторони перебували в зареєстрованому шлюбі, який на підставі рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 25.05.2018 року було розірвано.
В шлюбі народився син ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .
Рішенням Луцького міськрайонного суду Волинської області від 13.08.2018 року стягнуто з ОСОБА_3 в користь ОСОБА_4 аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_8 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1500 грн щомісячно, але не менше ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з 08.06.2018 року і до досягнення дитиною повноліття.
Позивач, звертаючись до суду із даним позовом, зазначав, що його неповнолітній син перебуває на його утриманні та проживає разом з ним. Тобто, у даній справі спір виник щодо припинення сплати аліментів на дитину, яка після рішення суду про стягнення з батька аліментів на його утримання, проживає з батьком.
Відповідно до частин сьомої-дев'ятої статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
Згідно з частиною першою статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) як джерело права.
Відповідно до пунктів 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Верховний Суд у своїх правових висновках неодноразово зауважував, що принцип забезпечення найкращих інтересів для дитини виражається через такі засади, як рівність, пріоритетність сімейних форм виховання, забезпечення всебічного та гармонійного розвитку дитини тощо. Водночас у кожній конкретній справі реалізація принципу «найкращих інтересів дитини» потребує диференційованого підходу, який, з урахуванням конкретних життєвих обставин, суд застосовує під час вирішення питань, що стосуються прав та інтересів дитини.
Відповідно до частини другої статті 51 Конституції України сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного та соціального розвитку (стаття 8 Закону України «Про охорону дитинства»).
Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Відповідно до статей 150, 180 СК України батьки зобов'язані піклуватися про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток, забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, матеріально утримувати дитину до повноліття.
Відповідно до частин першої та другої статті 179 СК України аліменти, одержані на дитину, є власністю дитини. Той із батьків або інших законних представників дитини, на ім'я якого виплачуються аліменти, розпоряджається аліментами виключно за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Отже, статтею 179 СК України врегульовано питання права власності на аліменти, а також їх призначення.
Суд зауважує, що тлумачення приписів статті 179 СК України дає підстави зазначити, що аліменти - це кошти особливого призначення, їх належить використовувати для потреб дитини. На одержувача аліментів покладається обов'язок розпоряджатися аліментами лише за цільовим призначенням в інтересах дитини.
Під цільовим призначенням необхідно розуміти витрати, спрямовані на забезпечення потреб та інтересів дитини, зокрема потреби у харчуванні, лікуванні, одязі, гігієні, забезпечення речами, необхідними для розвитку і виховання дитини, реалізації її здібностей.
Одержання аліментів на дитину тим з батьків, з яким дитина не проживає, не відповідає її інтересам і не забезпечує розпорядження аліментами виключно за цільовим призначенням.
У постанові КЦС ВС від 28.06.2023 у справі № 186/126/21 вказано, що з урахуванням предмета цього спору (припинення стягнення аліментів на утримання дитини), однією з обставин, яка підлягає доказуванню у справі, є те, з ким саме з батьків проживає дитина на час вирішення спору судом та ухвалення рішення у справі, зокрема з одержувачем аліментів чи з їх платником.
Згідно із ч.4 ст. 273 ЦПК України, якщо після набрання рішенням суду законної сили, яким з відповідача присуджені періодичні платежі, зміняться обставини, що впливають на визначені розміри платежів, їх тривалість чи припинення, кожна сторона має право шляхом пред'явлення нового позову вимагати зміни розміру, строків платежів або звільнення від них.
Отже, закон передбачає можливість звільнення особи від сплати аліментів.
Судом установлено, що ОСОБА_3 з 27.07.2022 року по теперішній час призваний до Збройних сил України згідно з наказом Президента України № 69/2022 від 24.02.2022 року «Про загальну мобілізацію», що підтверджується довідкою в/ч НОМЕР_1 Міністерства Оборони України.
Як убачається з пояснень представника позивача та самого неповнолітнього, наданих у суді, з 18.09.2023 року між ОСОБА_5 та його матір'ю загострились суперечки і вона забрала в нього ключі від квартири, тому неповнолітній ОСОБА_8 приїхав ночувати до батька, у зв'язку з чим були подані відповідні заяви до правоохоронних органів та служби у справах дітей Луцької міської ради (16-19).
Встановлено, що неповнолітній ОСОБА_5 звертався із письмовою заявою до начальника Служби у справах дітей Луцької міської ради з приводу того, що його мати ОСОБА_4 не пускає його додому, на телефонні дзвінки не відповідає. За місцем проживання залишились його речі, одяг, однак додому він потрапити не може (а.с.20).
З повідомлення Служби у справах дітей Луцької міської ради вбачається, що службою у справах дітей була організована спільна зустріч сина та матері, в ході якої встановлено, що між ними напружені стосунки.
В судовому засіданні допитаний в присутності законного представника свого батька ОСОБА_3 неповнолітній ОСОБА_5 розповів, що проживає в будинку свого батька разом з його дружиною ОСОБА_9 , сестрою ОСОБА_10 та бабусею ОСОБА_11 . Він зазначив, що категорично відмовляється проживати разом з матір'ю, мотивуючи це тим, що між ними немає взаєморозуміння, постійно виникають сварки та скандали.
Дані обставини підтверджуються відповіддю Служби у справах дітей Луцької міської ради (а.с.22).
12 жовтня 2023 року Службою у справах дітей Луцької міської ради було здійснено перевірку за місцем проживання батька ОСОБА_3 за адресою: АДРЕСА_1 , та складено акт обстеження, з якого вбачається, що у будинку створено належні побутові умови для проживання, для ОСОБА_8 виділена окрема кімната, наявне усе необхідне для дитини відповідного віку. Є місця для відпочинку, навчальної діяльності, меблі для речей та одягу. Також було встановлено, що син висловлював наміри і надалі тут проживати, він повідомляв, що з сім'єю батька у нього склалися дружні відносини. На час візиту працівників служби в будинку перебувала бабуся ОСОБА_12 , яка повідомила, що буде тут проживати та допомагати онуку до повернення батька додому. Дана обставина також підтверджується актами обстеження умов від 21.12.2023 року та від 01.05.2024 року (а.с.23,24,90).
Отже, вказані акти обстеження місця проживання ОСОБА_5 підтверджують, що син сторін з 18.09.2023 року постійно проживає за адресою місця проживання батька та перебуває на його утриманні. Догляд за дитиною, приготування їжі надаються бабусею та дружиною позивача в разі відсутності батька.
У постанові Верховного Суду від 04 вересня 2019 року у справі № 711/8561/16-ц зазначено, що за своєю суттю аліменти - це кошти, покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків, з ким проживає дитина і який бере активну участь у її вихованні.
Стягнення з позивача аліментів на утримання дитини за умови, що ця дитина проживає з ним та перебуває на його утриманні, суперечить нормам статті 181 СК України, згідно з якою аліменти на утримання дитини присуджуються за рішенням суду до стягнення з одного з батьків дитини на користь того з батьків, разом з яким проживає дитина.
Подібні висновки викладені у постановах Верховного Суду від 29 червня 2022 року у справі № 596/826/21-ц, від 22 листопада 2022 року у справі № 188/1029/19, від 12 травня 2023 року у справа № 686/12480/22.
Припинення стягнення аліментів з відповідача за встановлених судом обставин у цій справі відповідає легітимній меті - захисту прав дитини.
Таким чином,колегія суддів погоджується з тим, що, вирішуючи спір у справі в частині позовних вимог про припинення сплати аліментів, суд керувався тим, що з 18 вересня 2023 року настала обставина, а саме - фактичне проживання дитини ОСОБА_5 з батьком, який зобов'язаний сплачувати аліменти на її утримання на користь матері, з якою на час ухвалення рішення про стягнення аліментів дитина проживала. Настання такої обставини має значення для вирішення цього спору.
Доводи відповідачки щодо неврахування судом того, що дитина проживає з матір'ю та лише періодично залишається проживати у батька, її активної участі у житті сина, вихованні, купівлі нею для сина продуктів, ліків, форми, потрібної для занять спортом та участі в змаганнях, спортивного інвентаря, надання коштів на дорогу та їжу, на заняття в спортивному клубі, із долученими нею письмовими доказами на підтвердження факту проживання дитини з матір'ю, не можуть бути визнані достатньо обґрунтованими та спростовуються обставинами справи.
У статті 181 СК України встановлено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
У статті 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення.
Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини.
Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.
Згідно зі статтею 192 СК України розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров'я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.
У позовній заяві ОСОБА_3 просив стягнути з ОСОБА_4 на його користь аліменти на неповнолітнього сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі частини усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дати подання позову до суду і досягнення дитиною повноліття, враховуючи, що після рішення суду про стягнення з нього аліментів змінилися обставини, а саме, що син проживає з ним і перебуває на його утриманні.
Отже, виходячи з інтересів дитини та рівності обов'язків батьків щодо утримання дитини, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про стягнення з відповідачки на користь позивача аліментів на сина ОСОБА_8 у розмірі частини всіх видів доходів щомісячно, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і до досягнення нею повноліття.
В ході розгляду даного спору судом відповідачкою не наведено обставин, які в контексті ст. 182 СК України свідчили би про повну відсутність можливості сплачувати аліменти в мінімальному розмірі або ж обставин, які звільняють її від обов'язку сплачувати аліменти.
Відтак, інші доводи апеляційної скарги, висновків суду першої інстанції не спростовують та на їх правильність не впливають, а тому відповідно до ст.374, 375 ЦПК України, апеляційну скаргу належить залишити без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Керуючись ст. ст. 141, 367, 374, 375, 381, 382, 384 ЦПК України, суд
Апеляційну скаргу відповідачки ОСОБА_4 , подану її представником ОСОБА_2 , залишити без задоволення.
Рішення Луцького міськрайонного суду Волинської області від 22 серпня 2024 року в даній справі залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду упродовж тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Головуючий
Судді