Справа № 299/4587/21
Іменем України
26 листопада 2024 року м. Ужгород
Закарпатський апеляційний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді-доповідача: Мацунича М.В.
суддів: Фазикош Г.В., Джуги С.Д.
за участю секретаря судового засідання: Голубєвої Є.Д.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Виноградівського районного суду від 30 червня 2022 року, ухвалене головуючим суддею Леньо В.В. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частку в спільній сумісній власності
встановив:
У серпні 2021 року ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення грошової компенсації за частку в спільній сумісній власності.
Позов мотивує тим, що позивач та відповідач у період з 20.07.2019 по 14.04.2021 перебували у зареєстрованому шлюбі, який було розірвано рішенням Виноградівського районного суду від 14.04.2021 у справі № 299/968/21. Після розірвання шлюбу позивач відновила дошлюбне прізвище « ОСОБА_3 ». Відповідач змінив прізвище з « ОСОБА_4 » на « ОСОБА_3 » з власної ініціативи.
В період шлюбу за спільні кошти 11.01.2020 ними було придбано автомобіль Opel Vivaro, 2007 року випуску, при цьому титульним власником транспортного засобу виступив відповідач. Автомобіль був придбаний подружжям в період шлюбу, тому є їхнім спільним сумісним майном.
11.07.2020 відповідач без її згоди відчужив спільне майно подружжя. Згідно висновку експерта за результатами проведення автотоварознавчої експертизи № 32/2020 від 13.07.2020 ринкова ціна автомобіля Opel Vivaro, 2007 року випуску на дату оцінки складає 164 990 грн.
Враховуючи викладене, ОСОБА_2 просила суд стягнути з відповідача на її користь грошову компенсацію в розмірі 82 495 гривень, що становить 1/2 вартості транспортного засобу автомобіля Opel Vivaro, 2007 року випуску.
Рішенням Виноградівського районного суду від 30 червня 2022 року позов було задоволено повністю.
Суд мотивував своє рішення тим, що даний транспортний засіб був придбаний відповідачем перебуваючи з позивачкою в зареєстрованому шлюбі, а отже, таке майно є спільною сумісною власністю подружжя. Тому, відповідач не мав права продавати даний автомобіль без згоди на те його дружини. Через що судом було зроблено висновок, що ґрунтуючись на висновку експерта вартість автомобіля на момент продажу становить 164 990 грн, а отже частина такого, тобто 82 495 грн належить виплатити позивачці.
Не погоджуючись з рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким задовольнити скаргу та відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі.
Вважає, що суд першої інстанції прийняв рішення, яке ухвалене з порушенням норм матеріального та процесуального права.
В своїх доводах посилається на те, що позивачка не довела необізнаність покупця автомобіля, а це в свою чергу не дає підстав вважати, що таке майно було відчужене в незаконний спосіб. Кошти, які були отримані від продажу транспортного засобу витрачені в шлюбі на благо сім'ї, а позивачка незаконним шляхом хоче отримати від відповідача кошти, тому і звернулася до суду з таким позовом.
У відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_2 зазначає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, прийнятим згідно норм чинного процесуального та матеріального права.
Зазначає, що доводи апелянта, що кошти отримані від продажу автомобіля були витрачені на благо сім'ї не знаходять свого підтвердження, оскільки, на момент перебування сторін у шлюбі в суді першої інстанції проводився розгляд справи про стягнення аліментів на утримання дитини, а сторони проживали окремо.
Вказує, що апелянт здійснив продаж даного автомобілю своєму товаришу та продовжує ним користуватися, а кошти від продажу витратив, щоб розрахуватися за ремонт.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що така підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступних доводів.
Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом встановлено, що сторони перебували в шлюбі, який рішенням Виноградівського районного суду Закарпатської області від 14.04.2021 розірвано.
26.05.2021 ОСОБА_5 змінив прізвище на ОСОБА_3 , що підтверджується витягом з Державного реєстру актів цивільного стану громадян щодо актового запису про зміну імені.
У власності відповідача перебував транспортний засіб, що підтверджується свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу серії НОМЕР_1 транспортний засіб Opel Vivaro 11.01.2020.
11.07.2020 згідно договору купівлі-продажу №2146/2020/2092815 ОСОБА_5 продав ОСОБА_6 транспортний засіб марки Opel Vivaro з номерним знаком НОМЕР_2 за 45 000 гривень.
Витягом від 25.08.2021 з ЄДР МВС стосовно зареєстрованих ТЗ підтверджується факт перереєстрації ТЗ на нового власника.
Висновком №32/2020 про експертну оцінку автомобіля марки Opel Vivaro номерний знак НОМЕР_2 , який виконав експерт авто-товарознавець ОСОБА_7 , вартість оцінюваного автомобіля станом на 13.07.2020 становить 164 990 грн.
Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
У справі, що переглядається спір стосується поділу спільного майна подружжя.
Відповідно до частини другої статті 3 СК України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов'язані спільним побутом, мають взаємні права та обов'язки.
Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом (частина третя статті 368 ЦК України).
Згідно зі статтею 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
Об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту (частина перша статті 61 СК України).
Тлумачення статті 61 СК України свідчить, що спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно з законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були набуті.
Згідно зі статтею 63 СК України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.
Відповідно до частини першої статті 68 СК України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу.
Дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу (частина перша статті 69 СК України).
Частиною першою статті 70 СК України встановлено, що у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Аналогічні положення містяться у частині другій статті 372 ЦК України.
Статтею 71 СК України встановлено, що майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення. Неподільні речі присуджуються одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними. Речі для професійних занять присуджуються тому з подружжя, хто використовував їх у своїй професійній діяльності. Вартість цих речей враховується при присудженні іншого майна другому з подружжя. Присудження одному з подружжя грошової компенсації замість його частки у праві спільної сумісної власності на майно, зокрема на житловий будинок, квартиру, земельну ділянку, допускається лише за його згодою, крім випадків, передбачених Цивільним кодексом України. Присудження одному з подружжя грошової компенсації можливе за умови попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду.
Сутність поділу полягає в тому, що кожному з подружжя присуджуються в особисту власність конкретні речі, а також здійснюється розподіл майнових прав та обов'язків. При здійсненні поділу в судовому порядку суд має виходити з презумпції рівності часток. При винесенні рішення суд має керуватися «обставинами, що мають істотне значення», якими можуть бути, насамперед, ступінь трудової та (або) фінансової участі кожного з подружжя в утриманні спільного майна, зроблених поліпшеннях, доцільність та обґрунтованість укладених правочинів, спрямованих на розпорядження спільним майном, наявність або відсутність вчинення одним з подружжя дій, що порушують права другого з подружжя, суперечать інтересам сім'ї, матеріальне становище співвласників тощо. Поділ спільного сумісного майна подружжя здійснюється з визначення кола об'єктів спільної сумісної власності подружжя і встановлення їхньої вартості. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи (абзац перший п.22 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» від 21 грудня 2007р. N 11).
Зі змісту п.п. 23, 24 постанови Пленуму ВСУ від 21.12.2007 №11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» вбачається, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу можуть бути будь-які види майна, незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом. До складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов'язаннями, що виникли в інтересах сім'ї.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 03.07.2019 (справа №554/8023/15-ц, провадження №14-130цс19) зазначає, що у випадку, коли при розгляді вимог про поділ спільного сумісного майна подружжя буде встановлено, що один із них здійснив його відчуження чи використав його на свій розсуд проти волі іншого з подружжя і не в інтересах сім'ї чи не на її потреби або приховав його, таке майно або його вартість враховується при поділі.
Аналогічний висновок зроблено в постанові ВС України від 27 квітня 2016 року у справі № 6-486цс16, з яким погодилася Велика Палата Верховного Суду, про що зазначила у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19). Відповідно до частини третьої статті 65 СК України для укладення одним із подружжя договору стосовно цінного майна згода другого з подружжя має бути надана письмово. Той з подружжя, який заявляє про спростування зазначеної презумпції, зобов'язаний довести обставини, що її спростовують, на підставі належних, достовірних та допустимих доказів.
Якщо ж заява, одного з подружжя, про те, що річ була куплена на її особисті кошти не буде належним чином підтверджена, презумпція права спільної сумісної власності подружжя залишиться непохитною.
Велика Палата Верховного Суду неодноразово наголошувала на необхідності застосування передбачених процесуальним законом стандартів доказування та зазначала, що принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Зокрема, цей принцип передбачає покладення тягаря доказування на сторони. Водночас цей принцип не створює для суду обов'язок вважати доведеною та встановленою обставину, про яку стверджує сторона (пункт 81 постанови Великої Палати Верховного Суду від 18 березня 2020 року у справі № 129/1033/13-ц).
Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін (частина перша статті 12 ЦПК України).
Відповідно до положень частини третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Частиною шостою статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Згідно з частиною першою статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (частина перша статті 77 ЦПК України). Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування (частина перша статті 80 ЦПК України).
За змістом частин першої-третьої статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Апеляційний суд погоджується з висновком суду першої інстанції, що ОСОБА_2 доведено, що під час перебування у шлюбі у власності сторін перебував транспортний засіб марки Opel Vivaro з номерним знаком НОМЕР_2 , який відповідач, без згоди позивача відчужив ОСОБА_6 .
Однак, колегія суддів не погоджується з висновком суду щодо визначеної вартості транспортного засобу.
Суд першої інстанції, при визначенні вартості транспортного засобу Opel Vivaro з номерним знаком НОМЕР_2 врахував висновок експерта №32/2020 від 13.07.2020 в якому визначено ринкову вартість автомобіля в розмірі 164 990,00 грн, однак, як слідує з п. 3 договору купівлі-продажу №2146/2020/2092815 від 11.07.2020 ціна транспортного засобу складає 45 000,00 грн.
Крім цього, суд першої інстанції не врахував також і ту обставину, що здійснюючи оцінку вартості транспортного засобу станом на 13.07.2020, спірний автомобіль вже був 11.07.2020 проданий ОСОБА_6 . Зазначене свідчить про те, що експерт не здійснював фізичний огляд автомобіля марки Opel Vivaro, а визначив вартість такого виходячи із вартості аналогічних транспортних засобів. В додаток до цього, автомобіль марки Opel Vivaro потребував капітального ремонту внаслідок пошкодження двигуна, що стверджується відповідними світлинами долученими до матеріалів справи, а.с. 58-61. Та саме через це транспортний засіб марки Opel Vivaro був проданий за суму 45 000,00 грн., що на той момент за кусом НБУ - 27,00 грн./1 долар США становило суму 1 667,00 доларів США. Зазначених обставин ОСОБА_2 в судовому засіданні не спростувала
Враховуючи наведене, колегія суддів приходить до висновку, що вартість спірного транспортного засобу становить саме суму 45 000,00 грн., яка і підлягає розподілу між сторонами.
Із врахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції в частині стягнення частки вартості автомобіля марки Opel Vivaro з номерним знаком НОМЕР_2 слід змінити, зменшивши розмір, який підлягає стягненню з суми 82 495,00 грн до 22 500,00 грн.
Згідно ст. 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Оскільки, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, то з позивача на користь апелянта слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги у пропорційному співвідношенні до задоволених вимог, тобто: 1 362 грн х 27,27% (22500х100:82495) від задоволеної суми = 371,42 грн, та від 1362,00 - 371,42 = 990,58 грн., які слід стягнути з позивача на користь відповідача.
Також підлягає зменшенню і судовий збір сплачений позивачем за подання позову із суми 908,00 грн х 27,27% (22500х100:82495) до суми 247,61 грн., що відповідає відсотку задоволеної вимоги.
Зважуючи на викладене та керуючись нормами статей 367, 374, 376, 381, 382, 384 ЦПК України, апеляційний суд
постановив:
апеляційну скаргу ОСОБА_1 , задовольнити частково.
Рішення Виноградівського районного суду від 30 червня 2022 року змінити в частині розміру задоволеної вимоги, зменшивши грошову компенсацію за частку в спільній сумісній власності із суми 82 495,00 грн. на суму 22 500,00 гривень, та в частині розподілу судових витрат, зменшивши судовий збір із суми 908,00 грн. на суму 247,61 гривень.
Стягнути з ОСОБА_2 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , РНОКПП: НОМЕР_4 судові витрати у розмірі 990,58 гривень судового збору за подання апеляційної скарги.
Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови складено 04 грудня 2024 року.
Головуючий:
Судді: