Справа № 727/11017/24
Провадження № 2/727/2107/24
29 листопада 2024 року Шевченківський районний суд м. Чернівці в складі: головуючого судді Гавалешка П.С.
за участю секретаря: Макаренко Б.В.
розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей, -
Позивач ОСОБА_1 звернулася до суду з вказаною вище позовною заявою до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що перебували у шлюбі з відповідачем, який було зареєстровано 04.08.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 1204 .
Під час шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Сімейне життя з ОСОБА_4 у них не склалось та рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.03.2022 року розірвано шлюб.
Діти проживають разом зі позивачем за адресою: АДРЕСА_1 та знаходяться на її повному утриманні.
Відповідач з моменту припинення шлюбних відносин не належним чином виконує свій батьківський обов'язок щодо утримання дітей, матеріальну допомогу на утримання дітей практично не дає.
Позивач зазначає, що відповідач є здоровою та працездатною людиною, щомісячно отримує доходи, відповідач з 11.02.2022 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та займається підприємницькою діяльністю та займається роздрібною торгівлею в неспеціалізованих магазинах продуктами харчування, напоями та тютюновими виробами.
За відповідачем зареєстровано право власності на нежитлове приміщення № 68 А-1, загальною площею 90,2 кв. м., що за адресою: АДРЕСА_2 . Дане приміщення є продуктовим магазином та саме в ньому відповідач здійснює свою діяльність.
Також позивачу відомо, що у власності відповідача є транспортні засоби: марки Renault Trafic д.н.з НОМЕР_1 та Nissan X-Trail д.н.з НОМЕР_2 .
Позивач вважає, що відповідач як батько дітей повинен нести також витрати на утримання дітей, приблизно витрати на одну дитину складають 10000 (десять тисяч) грн. щомісяця, оскільки відповідач має достатні доходи, щоб нести спільно зі позивачем витрати на утримання дітей, тому просить суд стягувати з відповідача аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій формі у розмірі по 5000 (п?ять тисяч) грн. на кожну дитину.
Ухвалою суду від 21.10.2024 року провадження у справі було відкрито за правилами спрощеного позовного провадження та призначено її до судового розгляду.
Представником відповідача подано відзив на позов. У відзиві представник відповідача зазначив, що ОСОБА_2 позовні вимоги визнав частково, а саме спроможний сплачувати на утримання дітей аліменти у сумі по 3000 грн. на кожну дитину.
Представником позивача зазначено, що ОСОБА_2 дійсно з 11.02.2022 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за адресою АДРЕСА_2 , пов?язану з продажем продуктів харчування та алкогольних та тютюнових виробів. Його чистий дохід за 2023 рік згідно інформаційної довідки Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 12.11.2024 року становить 102782 грн.
Крім цього, за цією ж адресою здійснює підприємницьку діяльність і матір ОСОБА_2 - ОСОБА_5 за видами діяльності - роздрібна торгівля напоями, інші види роздрібної торгівлі, роздрібна торгівля м?ясом і м?ясними продуктами, рибою, ракоподібними та молюсками, хлібобулочними виробами, фруктами, овочами, іншими продуктами харчування. Саме ОСОБА_5 є власником вказаного приміщення. Таким чином, доходи від підприємницької діяльності, що здійснюється ОСОБА_2 та ОСОБА_5 у вказаному приміщенні, діляться між ними навпіл. ОСОБА_2 розпочав свою господарську діяльність безпосередньо перед повномасштабним вторгненням російської федерації, та у зв'язку із цим змушений був підлаштовуватись під воєнні реалії.
Таким чином, підприємницька діяльність відповідача не приносить значні доходи.
У особистій приватній власності ОСОБА_2 перебуває транспортний засіб марки Renault Trafic, днз. НОМЕР_1 , 2012 року випуску. Іншого рухомого чи нерухомого майна у власності ОСОБА_2 немає.
ОСОБА_2 зареєстрований та фактично проживає разом зі своїми батьками в квартирі АДРЕСА_3 .
Позивач в судове засідання не з'явилася, належним чином повідомлена про дату, час та місце розгляду справи. Представник позивача надала суду заяву про розгляд справи у їх відсутність, підтримала позовні вимоги та просила суд їх задовільнити.
Відповідач та його представник у судове засідання не з'явилися. У поданій до суду заяві просили розглянути справу у їх відсутності з урахуванням поданого відзиву.
Суд, дослідивши письмові докази, з'ясувавши фактичні обставини справи, об'єктивно оцінивши докази, приходить до висновку, що позов слід задовольнити частково, виходячи з наступного.
Так, судом встановлено, що сторони перебували у шлюбі, який було зареєстровано 04.08.2011 року відділом державної реєстрації актів цивільного стану Чернівецького міського управління юстиції, актовий запис № 1204 .
Під час шлюбу в них народилося двоє дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , згідно свідоцтв про народження.
Рішенням Шевченківського районного суду м. Чернівці від 23.03.2022 року шлюб між ними розірвано.
Таким чином, між сторонами виникли сімейні правовідносини, які детально врегульовані Сімейним кодексом України.
Зокрема, за змістом ст.7 Кодексу сімейні відносини регулюються цим Кодексом та іншими нормативно-правовими актами. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, непрацездатних членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства. Кожен учасник сімейних відносин має право на судовий захист.
Статтею 51 Конституції України та статтею 180 Сімейного кодексу України передбачено, що батьки зобов'язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.
Частинами першою та другою статті 141 СК України визначено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини (крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу).
Згідно з частиною другою статті 150 СК України визначено, що батьки зобов'язані піклуватись про здоров'я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток.
Отже, під час вирішення спору про стягнення аліментів на утримання дитини визначальним є те, разом із ким спільно проживає дитина.
Положеннями статті 81 ЦПК України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками. Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів, показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).
Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ст.77 Кодексу).
Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування (ч.2 ст.78 Кодексу).
Положеннями ст.181 Кодексу визначено, що способи виконання батьками обов'язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.
Як було встановлено судом, діти проживають разом зі позивачем за адресою: АДРЕСА_1 , що також підтверджує відповідач у своєму відзиві.
На підставі наведеного суд вважає, що позивач має право на стягнення аліментів на утримання дитини, оскільки діти проживають разом із нею, а тому, з урахуванням заявлених позовних вимог, аліменти повинні бути визначені у твердій грошовій сумі.
Згідно ст. 183 Сімейного кодексу України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом.
Згідно зі статтями 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: 1) стан здоров'я та матеріальне становище дитини; 2) стан здоров'я та матеріальне становище платника аліментів; 3) наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; 3-1) наявність на праві власності, володіння та/або користування у платника аліментів майна та майнових прав, у тому числі рухомого та нерухомого майна, грошових коштів, виключних прав на результати інтелектуальної діяльності, корпоративних прав; 3-2) доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; 4) інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Суд не обмежується розміром заробітку (доходу) платника аліментів у разі встановлення наявності у нього витрат, що перевищують його заробіток (дохід), і щодо яких таким платником аліментів не доведено джерело походження коштів для їх оплати.
Суд зазначає, що факт відсутності у батька або матері можливості надавати дитині відповідного розміру утримання не звільняє батьків від обов'язку по утриманню дитини, проте, безумовно, враховується судом при визначенні розміру аліментів.
Так, судом встановлено, що ОСОБА_2 дійсно з 11.02.2022 року зареєстрований як фізична особа-підприємець та здійснює господарську діяльність за адресою АДРЕСА_2 , пов?язану з продажем продуктів харчування та алкогольних та тютюнових виробів. Його чистий дохід за 2023 рік згідно інформаційної довідки Головного управління ДПС у Чернівецькій області від 12.11.2024 року становить 102782 грн.
У особистій приватній власності ОСОБА_2 перебуває транспортний засіб марки Renault Trafic, днз. НОМЕР_1 , 2012 року випуску. Іншого рухомого чи нерухомого майна у власності ОСОБА_2 немає згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав про нерухоме майно.
Відповідно до ст. 7 Закону України "Про державний бюджет України на 2024 рік", прожитковий мінімум на дітей віком до 6 років становить - 2563 гривні, дітей віком від 6 до 18 років - 3196 гривень.
Одночасно частиною другою статті 182 СК України в редакції від 08.07.2017 року встановлено, що розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, мінімальний гарантований розмір аліментів становить: для дітей до 6 років - 1 281,5 грн; для дітей від 6 до 18 років - 1 598 грн.
Мінімальний рекомендований розмір аліментів на одну дитину становить розмір прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку і може бути присуджений судом у разі достатності заробітку платника аліментів.
Отже, одним із основних прав дитини є право на утримання, яке кореспондується з конституційним обов'язком батьків утримувати дітей до їх повноліття та знайшло своє закріплення у СК України.
Стягнення аліментів на утримання дитини є одним із способів захисту інтересів дитини, забезпечення одержання нею коштів, необхідних для її життєдіяльності.
Статтею 2 Конвенції Організація Об'єднаних Націй про права дитини від 20.11.1989 року, яка була підписана Україною 21 лютого 1990 р, та ратифікована Постановою Верховної Гади Української РСР від 27 лютого 1991 року № 7К9-Х1І «Про ратифікацію Конвенції про права дитини» передбачено, що держави-учасниці поважають і забезпечують всі права, передбачені цією Конвенцією, за кожною дитиною, яка перебуває в межах їх юрисдикції, без будь-якої дискримінації, вживають всіх необхідних заходів для забезпечення захисту дитини від усіх форм дискримінації або покарання на підставі статусу, діяльності, висловлюваних поглядів чи переконань дитини.
У статті 3 Конвенції Організація Об'єднаних Націй визначено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється як найкращому забезпеченню інтересів дитини, а держави-учасниці зобов'язуються забезпечити дитині такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя.
Положеннями ст. 27 Конвенції про права дитини визначено, що батько або (і) інші особи, що виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здатностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.
Стаття 5 Протоколу № 7 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачає, що кожен з подружжя у відносинах між собою і в їхніх відносинах зі своїми дітьми користується рівними правами та обов'язками цивільного характеру, що виникають зі вступу у шлюб, перебування в шлюбі та у випадку його розірвання. Ця стаття не перешкоджає державам вживати таких заходів, що є необхідними в інтересах дітей.
Відповідно до принципу №4 Декларації права дитини - дитині мають належати права: на здорове зростання і розвиток, на належне харчування, житло, розваги і медичне обслуговування. Аналогічні положення закріплені частиною першою ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства», згідно якої батьки мають право та зобов'язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров'я, фізичний, духовний, моральний розвиток.
У § 54 рішення Європейського суду з прав людини від 07 грудня 2006 року №31111/04 у справі «Хант проти України» зазначено, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага (рішення у справі «Олсон проти Швеції» (№ 2) від 27 листопада 1992 року, № 250, ст. 35-36, § 90) і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Суд також враховує ту обставину, що відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України, обов'язок по утриманню дитини є рівною мірою як для батька так і для матері і, відповідно до цієї норми, на позивачці також лежить обов'язок по утриманню дітей.
Згідно з частиною першою статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.
За своєю суттю аліменти - це кошти покликані забезпечити дитину усім необхідним для повноцінного розвитку, тому вони можуть бути стягнуті лише на користь того з батьків хто проживає із дитиною та бере більш активну участь у її вихованні.
Визначаючи розмір коштів, що стягуються як аліменти, суд повинен прагнути не до зрівняння матеріального становища платника й одержувача аліментів, а до того, щоб одержувач аліментів у разі їх сплати перестав бути таким, що потребує матеріальної допомоги.
Окрім того, розмір призначених аліментів має бути виправданий дійсними потребами та з урахуванням матеріального становища сторін, має виходити з фактичних обставин справи та мети зобов'язання щодо утримання. Розмір стягуваних аліментів повинен служити задоволенню актуальних життєвих потреб, відповідати життєвому стандарту в місці проживання, а не призводити до збагачення та бути джерелом інших нецільових витрат.
З огляду на зазначені вище принципи захисту та піклування про дітей, суд вважає, що позовні вимоги в частині стягнення аліментів на утримання дітей обґрунтовані та підлягають частковому задоволенню. При цьому суд акцентує увагу на тому, що ОСОБА_2 є повнолітньою особою працездатного віку та зобов'язаний матеріально утримувати власних дітей.
Оскільки діти проживають разом із матір'ю, а відповідач є їх батьком та на нього покладено однаковий із позивачем обов'язок щодо їх утримання і матеріального забезпечення, суд вважає, що з відповідача необхідно стягнути на користь позивача аліменти на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій формі у розмірі по 4000 (чотири тисячі) грн. на кожну дитину.
На переконання суду такий розмір аліментів, з урахуванням обов'язку позивачки по утриманню дитини, забезпечить потреби дітей, відповідатиме об'єктивним можливостям відповідача, задовольнятиме правомірні очікування позивача на отримання аліментів, і з урахуванням балансу інтересів батьків та дітей буде достатнім для забезпечення їх належного утримання та відповідатиме можливостям батька надавати таку допомогу.
Положенням ст.191 Сімейного кодексу України визначено, аліменти на дитину присуджуються за рішенням суду від дня пред'явлення позову.
На підставі п. 1 ч. 1 ст.430 Цивільного процесуального кодексу України суд допускає негайне виконання рішення в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Відповідно до ч. 8 ст.141 ЦПК України представником позивачки ОСОБА_1 адвокатом Якобишеною Т.Д. до суду було подано докази понесених витрат на професійну правничу допомогу. Просила стягнути з відповідача на користь позивачки понесені нею витрати на правову допомогу в сумі 12 000 грн. та не зменшувати витрати на правничу допомогу. Ознайомившись із заявою від 29.11.2024 року адвоката Рендюк Н.В. представника відповідача, актом № 2 від 29.11.2024 року, квитанцією № 2 від 29.11.2024 року адвокат Якобишена Т.Д. просила суд зменшити витрати на правничу допомогу до 1000 грн. та стягнути з позивачки витрати з огляду на відсоток задоволених вимог у розрахунку 1000 грн.
Представником відповідача ОСОБА_2 адвокатом Рендюк Н.В. подано до суду у відповідності до вимог ч. 8 ст.141 ЦПК України заяву про приєднання до матеріалів справи доказів про розмір витрат відповідача на професійну правничу допомогу. Просила стягнути з позивачки на користь відповідача понесені витрати на правничу допомогу в сумі 6000 грн. Щодо клопотання представника позивача про стягнення витрат на професійну правничу допомогу, просила зменшити, оскільки заявлені витрати не відповідають принципу співмірності, складності справи, а тому обсяг наданих послуг адвокатом в суді першої інстанції не відповідає критерію реальності таких витрат.
Дослідивши заяви представника позивача, представника відповідача та матеріали справи, суд вважає, що вимоги представника позивача є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення та вимоги представника відповідача є частково обґрунтованими та підлягають до часткового задоволення.
Відповідно до ст.133 ЦПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.
Згідно з ст.137 ЦПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат - учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами.
Зменшення суми судових витрат на правничу допомогу можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони щодо неспівмірності заявлених іншою стороною витрат із складністю виконаної роботи. Такі висновки відповідають правовим позиціям Верховного Суду у справі № 910/16803/19 (постанова від 19.07.2021) та Великої Палати Верховного Суду у справі 755/9215/15-ц (постанова від 19.02.2020).
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_1 понесені витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: договором №175 про надання правничої допомоги від 07.10.2024 року, укладений між ОСОБА_1 та ОСОБА_6 , додаткового угодою № 1 від 07.10.2024, квитанцією до прибуткового касового ордеру від 07.10.2024 року, відповідно до якого адвокатом Якобишеною Т.Д. отримано 6000 грн., квитанцією до прибуткового касового ордеру від 20.11.2024 року, відповідно до якого адвокатом Якобишеною Т.Д. отримано 6000 грн.
Згідно з ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фінансовий розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумний та враховувати витрачений адвокатом час.
Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має права його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Суд зобов'язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично та чи була їх сума обґрунтованою.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи зокрема на складність справи, витрачений адвокатом час.
При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи.
Аналогічний висновок викладено у постанові Верховного Суду від 02.07.2020 року в справі №362/3912/18.
Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України, заява № 19336/04, п. 269).
У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» від 28.11.2002 року зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.
Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.
Однак, суд вважає, що судові витрати ОСОБА_1 на оплату послуг правничої допомоги є неспівмірними із складністю цієї справи, наданим адвокатом обсягом послуг, затраченим ним часом на надання таких послуг. Заявлений адвокатом розмір правничої допомоги не відповідає критерію реальності таких витрат, розумності їхнього розміру.
Таким чином, враховуючи характер виконаної адвокатом роботи, принципи співмірності та розумності судових витрат, критерій реальності адвокатських витрат, а також критерій розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, її складності та виконаної адвокатом роботи суд приходить до висновку про наявність підстав для зменшення розміру витрат та стягнення з відповідача ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 понесені судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8 000 грн.
Що стосується стягнення витрат на професійну правничу допомогу понесених відповідачем ОСОБА_2 слід зазначити наступне.
Як вбачається з матеріалів справи, ОСОБА_2 поніс витрати на професійну правничу допомогу, що підтверджується: угодою про надання правничої допомоги від 08.11.2024 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_7 , актом приймання-передачі наданих послуг №1 від 15.11.2024 року, актом приймання-передачі наданих послуг №2 від 29.11.2024 року та квитанціями від 15.11.2024 року, 29.11.2024 року на суму 6000 грн.
Стороною позивача надано клопотання, в якому просила суд зменшити витрати на правничу допомогу до 1000 грн. та стягнути з позивачки витрати з огляду на відсоток задоволених вимог у розрахунку 1000 грн.
Представником відповідача у передбаченому ЦПК порядку надано належні та допустимі докази на підтвердження понесення витрат на правову допомогу, проте, враховуючи достатність та відповідність розміру витрат на правову допомогу характеру спірних правовідносин, принципи співмірності та розумності судових витрат, співвідношення заявлених позивачем вимог та задоволених, суд вважає за необхідне частково задовольнити заяву представника відповідача та стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 5000 гривень витрат на правову допомогу.
Відповідно до ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, оскільки позивач при подачі позову звільнений від сплати судового збору відповідно до Закону України «Про судовий збір», з відповідача підлягає стягненню судовий збір на користь держави в сумі 1211 грн. 20 коп.
На підставі викладеного, керуючись ст. .2, 4, 12, 13, 76-81, 89, 141, 264, 265, 352-354 ЦПК України, суд, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення аліментів на утримання дітей - задовольнити частково.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 , аліменти на ім?я ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 у твердій грошовій сумі у розмірі по 4000 (чотири тисячі) грн. на кожну дитину, починаючи з 10.10.2024 року і до досягнення найстаршою дитиною повноліття.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь держави судовий збір в розмірі 1211 грн. 20 коп.
Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 8000 (вісім тисяч) грн.
Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП: НОМЕР_4 на користь ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , РНОКПП: НОМЕР_3 судові витрати на правничу допомогу в розмірі 5000 (п'ять тисяч) грн.
Рішення суду підлягає негайному виконанню в частині стягнення аліментів у межах суми платежу за один місяць.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Чернівецького апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Суддя П.С Гавалешко