про відмову у вжитті заходів забезпечення адміністративного позову
03 грудня 2024 рокум. Ужгород№ 260/7023/24
Закарпатський окружний адміністративний суд у складі головуючої судді Калинич Я.М., розглянувши у письмовому провадженні заяву представника позивача про забезпечення адміністративного у справі №260/7023/24 за позовною заявою ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) до ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ), Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 (код ЄДРПОУ НОМЕР_2 ) про визнання протиправними та скасування рішення та наказу,
ОСОБА_1 через представника - адвоката Бойко Тетяну Михайлівну, звернувся до Закарпатського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просить суд:
1. Визнати протиправним та скасувати рішення військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_2 про визнання ОСОБА_1 придатним до військової служби.
2. Визнати протиправними дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо призову на військову службу під час мобілізації солдата запасу ОСОБА_1 .
3. Визнати протиправним та скасувати наказ начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 полковника ОСОБА_2 №964 від 05.11.2024р. щодо призову на військову службу під час мобілізації солдата ОСОБА_1 .
Ухвалою Закарпатського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2024 року відкрито провадження в адміністративній справі за правилами спрощеного позовного провадження без виклику (повідомлення) сторін.
Представник позивача 21 листопада 2024 року подала до суду заяву про забезпечення позову, в якій просить суд:
- зупинити дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 полковника ОСОБА_2 №964 від 05.11.2024 року, щодо призову на військову службу під час мобілізації солдата ОСОБА_1 до набрання законної сили судовим рішенням у даній адміністративній справі.
В обґрунтування поданої заяви зазначає, що оскаржуваний наказ відповідачем 1 був прийнятий без врахування наказу Мінекономіки від 22 серпня 2024 року №21926 «Про бронювання військовозобов'язаних за ПНВК «ІНТЕРБІЗНЕС», згідно з яким ОСОБА_1 надано відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації строком до 25 червня 2025 року. На переконання позивача, прийняття наказу про призов на військову службу під час мобілізації військовозобов'язаного ОСОБА_1 начальником ІНФОРМАЦІЯ_3 , є протиправним та підлягає скасуванню. Вказує, що відповідачем 1 відносно позивача, проти його волі, здійснювались та продовжують здійснюватись активні мобілізаційні заходи з метою забезпечення проходження ним військової служби, про що свідчить наступне: починаючи з 06.11.2024 по 17.11.2024 Позивач територіально перебував у розпридільному пункті військової частини НОМЕР_3 , проте командир військової частини не зарахував ОСОБА_1 до кадрового складу через наявність бронювання у останнього. В свою чергу відповідач 1 відмовлявся забирати ОСОБА_1 з даної військової частини; станом на 21.11.2024 року позивач проти своєї волі перебуває на території навчального полігону військової частини НОМЕР_3 , де його змушують проходити службу як мобілізованого. Вважає, що невжиття судом заходів забезпечення позову шляхом зупинення дії вищенаведеного наказу призведе до унеможливлення відновлення порушених прав позивача та продовження вчинення протиправних дій відносно останнього.
Розглянувши заяву про забезпечення позову та дослідивши докази, наявні в матеріалах даної справи, суд виходить з наступного.
За приписами ч.1 ст.150 КАС України, суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову.
Частиною 2 ст.150 КАС України передбачено, що забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо:
1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду;
2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Отже, забезпечення адміністративного позову це вжиття судом, у провадженні якого знаходиться справа або до якого має бути поданий позов, визначених законом заходів щодо створення можливості реального виконання у майбутньому рішення суду, якщо його буде прийнято на користь позивача.
При цьому, процесуальним законом передбачений вичерпний перелік підстав для вжиття заходів забезпечення адміністративного позову, а суд повинен, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи існує хоча б одна з названих підстав, і оцінити, чи не може застосування заходів забезпечення позову завдати більшої шкоди, ніж та, якій можна запобігти.
Відповідно до ч.1 ст.151 КАС України, позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов'язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку.
За змістом ч.2 ст.151 КАС України, заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб.
Приписами п.5, 10 ч.3 статті 151 КАС України передбачено, що не допускається забезпечення позову шляхом:
- зупинення дії рішення суб'єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов'язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення,
- зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Оцінюючи доводи заявника слід відзначити, що забезпечення позову це сукупність процесуальних дій, які гарантують виконання судового рішення в разі задоволення позовних вимог.
З системного аналізу приведених вище норм слідує, що заходи забезпечення позову можуть вживатися виключно у випадках, коли невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю.
Суд також враховує, що у відповідності до ч.6 ст.154 КАС України в ухвалі про забезпечення позову суд зазначає вид забезпечення позову та підстави його обрання.
Таким чином, ухвала про забезпечення позову повинна бути судом вмотивована, а саме із зазначенням: 1) висновків про існування: обставин, що свідчать про істотне ускладнення чи унеможливлення виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду, або очевидних ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю до ухвалення рішення у справі; 2) в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача.
При розгляді заяви про забезпечення позову суд має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх доводів, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам.
Водночас, заходи забезпечення мають бути вжиті лише в межах позовних вимог та бути адекватними та співмірними з позовними вимогами.
Отже, вирішуючи питання про вжиття заходів забезпечення позову, суд повинен здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності їх вжиття з урахуванням: розумності, обґрунтованості та адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом забезпечення позову та його предметом; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду у разі невжиття заходів забезпечення позову; запобігання порушенню охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками судового процесу, у разі вжиття заходів забезпечення позову.
Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається.
Забезпечення позову по суті це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних з ним інших осіб з метою забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя і задоволених вимог позивачів (заявників).
Суд зауважує, що прийняття такого рішення доцільно та можливе лише у разі наявності достатньо обґрунтованого припущення, що невжиття таких заходів може в майбутньому ускладнити виконання судового рішення чи привести до потреби докласти значні зусилля для відновлення прав позивачів.
Отже, обов'язковою умовою для застосування судом заходів забезпечення позову є наявність хоча б однієї з таких обставин: очевидність небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення в адміністративній справі; доведення позивачем того, що захист його прав, свобод та інтересів стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат; очевидність ознак протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень.
Як вже зазначалось вище, у своїй заяві про забезпечення позову, позивач просить суд зупинити до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за розглядом цього позову дію наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.11.2024 року за №964 в частині призову позивача на військову службу під час мобілізації в особливий період до набрання законної сили судовим рішенням в адміністративній справі за розглядом даного позову.
Так, Указом Президента України від 24.02.2022 №64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», затвердженим Законом України від 24.02.2022 №2102-ІХ, введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022, та який станом на теперішній час триває.
Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв'язку з виконанням ними конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України здійснює Закон України «Про військовий обов'язок і військову службу», який також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби.
В частині 9 статті 1 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» надано визначення поняття військовослужбовців, як осіб, які проходять військову службу.
Згідно з пунктом 4 частини 1 статті 24 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» початком проходження військової служби вважається день відправлення у військову частину з відповідного районного (міського) територіального центру комплектування та соціальної підтримки або день прибуття до Центрального управління або регіонального органу Служби безпеки України, відповідного підрозділу Служби зовнішньої розвідки України - для громадян, призваних на військову службу під час мобілізації, на особливий період та на військову службу за призовом осіб офіцерського складу.
З аналізу зазначених норм вбачається, що військовозобов'язані, які були призвані на військову службу під час мобілізації, в особливий період, набувають нового юридичного статусу - військовослужбовці.
Як вбачається з копії оскаржуваного наказу начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 від 05.11.2024 року за №964 «Про призов військовозобов'язаних на військову службу під час загальної мобілізації та інші заходи», ОСОБА_1 , призвано на військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період до військової частини НОМЕР_3 з 05.11.2024 року, а отже позивач набув статусу військовослужбовця.
Відтак, оскаржуваний наказ, дію якого просить зупинити представник позивача, є таким, що вичерпав свою дію виконанням, а отже, його зупинення є неможливим.
Законом України №2359-IX від 08 липня 2022 року «Про внесення зміни до частини третьої статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України щодо забезпечення позову у виді зупинення наказу або розпорядження командира (начальника) під час воєнного стану чи в бойовій обстановці», внесено зміни до частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до пункту 10 частини 3 статті 151 Кодексу адміністративного судочинства України, не допускається забезпечення позову шляхом зупинення наказу або розпорядження командира (начальника), відданого військовослужбовцю в умовах воєнного стану чи в бойовій обстановці.
Відтак, на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона шляхом забезпечення позову здійснювати зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, яким безумовно є і наказ про його переміщення.
Окрім того, суд враховує, що загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року №548-XIV(надалі також Закон №548-XIV).
За приписами статті 28 Закону №548-XIV єдиноначальність є одним із принципів будівництва і керівництва Збройними Силами України і полягає в:
- наділенні командира (начальника) всією повнотою розпорядчої влади стосовно підлеглих і покладенні на нього персональної відповідальності державою за всі сторони життя та діяльності військової частини, підрозділу і кожного військовослужбовця;
- наданні командирові (начальникові) права одноособово приймати рішення, віддавати накази;
- забезпеченні виконання зазначених рішень (наказів), виходячи із всебічної оцінки обстановки та керуючись вимогами законів і статутів Збройних Сил України.
Статтею 30 Закону №48-XIV передбачено, що начальник має право віддавати підлеглому накази і зобов'язаний перевіряти їх виконання. Підлеглий зобов'язаний беззастережно виконувати накази начальника, крім випадків віддання явно злочинного наказу, і ставитися до нього з повагою.
Отже, оскільки позивач наразі проходить військову службу у Збройних Силах України відповідно до Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу», суд позбавлений можливості забороняти відповідачу вчиняти дії, пов'язані з виконанням військовослужбовцем військових завдань, в тому числі забороняти йому визначати місце несення військової служби військовослужбовцем.
Запропонований заявником захід забезпечення позову не відповідає порушеному праву заявника, за захистом якого він звернувся до суду із позовом, та не може бути застосований в силу вищевказаних положень п.5 ч.3 ст.151 КАС України, оскільки вказані дії можуть здійснюватися лише на виконання відповідних наказів, які не є предметом оскарження. Позивачем до заяви не додано жодного доказу на підтвердження того, що відповідачем прийнято наказ(и) про переміщення позивача для проходження військової служби до іншого місця служби або іншої військової частини, або/до іншого навчального центру та, він не вказує про намір оскарження саме таких наказів.
Відтак, наразі, судом не виявлено існування очевидної небезпеки порушення прав та інтересів заявника до прийняття у відповідній справі судового рішення, або неможливості захисту таких прав та інтересів без вжиття заходів забезпечення позову, або необхідності докласти значних зусиль та витрат для відновлення таких прав та інтересів при виконанні у майбутньому судового рішення, якщо його буде прийнято на користь заявника.
З огляду на викладене, враховуючи, що на час проходження позивачем служби та на дату звернення до суду із заявою про забезпечення позову в Україні діє воєнний стан, в умовах якого існує заборона зупинення дії наказів відданих військовослужбовцю, суд доходить висновку про відсутність підстав для вжиття заходів забезпечення позову, тому наявні підстави для відмови у задоволенні заяви про забезпечення позову.
У зв'язку з перебуванням головуючої судді Калинич Я.М. у відрядженні з 21 листопада 2024 року по 29 листопада 2024 року (включно), заяву про забезпечення позову отримано суддею 02 грудня 2024 року, а ухвалу постановлено 03 грудня 2024 року.
Керуючись ст.ст. 150, 151, 154, 243, 248, 256, 295, 297 КАС України, суд, -
У задоволенні заяви представника позивача про забезпечення адміністративного у справі №260/7023/24 за позовною заявою ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 , Військово-лікарської комісії при ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправними та скасування рішення та наказу - відмовити.
Ухвала може бути оскаржена до Восьмого апеляційного адміністративного суду в порядку, передбаченому ст.297 Кодексу адміністративного судочинства України, та у строки визначені ст.295 Кодексу адміністративного судочинства України.
Ухвала набирає законної сили в порядку та строки визначені ст.256 Кодексу адміністративного судочинства України.
Суддя Я. М. Калинич