28 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 454/3058/22
провадження № 51-7470 км 23
Верховний Суд колегією суддів Першої судової палати Касаційного кримінального суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
прокурора ОСОБА_5 ,
розглянув у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12022141310000208 від 07 жовтня 2022 року за обвинуваченням
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця та мешканця АДРЕСА_1 ,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 369 КК України,
за касаційною скаргою заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 на ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_6 .
Зміст оскаржуваного судового рішення і встановлені судами першої та апеляційної інстанцій обставини
Вироком Сокальського районного суду Львівської області від 04 листопада 2022 року ОСОБА_6 було засуджено:
- за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;
- ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки.
Відповідно до ч. 3 ст. 72 КК України покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн, ухвалено виконувати самостійно.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_6 звільнено від відбування призначеного за ч. 1 ст. 369 КК України покарання у виді обмеження волі на строк 2 роки, з випробуванням з іспитовим строком 1 рік.
За обставин, детально наведених у вироку, ОСОБА_6 було визнано винуватим у тому, що він 06 жовтня 2022 року приблизно о 22:50, перебуваючи в с. Угринів Червоноградського району Львівської області, під час проходження прикордонного контролю в міжнародному пункті пропуску для пішохідного переходу «Угринів - Долгобичув» умисно з метою незаконного перетину державного кордону України без належних документів, які надають право його перетинати, надав інспектору прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби «Нісмичі» ОСОБА_8 завідомо підроблений документ - посвідчення серії НОМЕР_1 , видане 20 жовтня 2021 року на ім'я ОСОБА_6 , з недостовірними відомостями про те, що обвинувачений має інвалідність ІІ групи з дитинства по зору, в якому були проставлені відповідні реквізити і печатка, а також довідку до акта огляду медико-соціальною експертною комісією серії АВ № 0000159, видану 20 вересня 2021 року на ім'я ОСОБА_6 , із завідомо недостовірними відомостями щодо протипоказань праці на висоті, біля рухомих механізмів з ризиком поранення очей, в якій були проставлені відповідні реквізити і відбиток печатки, та зазначено вид інвалідності: особа з інвалідністю з дитинства 2-ї групи. У той же час ОСОБА_6 такі документи не видавалися та він не є особою з інвалідністю з дитинства.
Крім того, 07 жовтня 2022 року приблизно о 00:30 ОСОБА_6 , перебуваючи в холі вбиральні міжнародного пункту пропуску через державний кордон України для автомобільного сполучення «Угринів» (Червоноградський район, Львівська область), з метою незаконного перетину державного кордону України без належних документів, які надають право на його перетин, висловив начальнику групи інспекторів прикордонного контролю відділення інспекторів прикордонної служби (тип А) відділу прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » (тип Б) ОСОБА_9 пропозицію надати та надав неправомірну вигоду в розмірі 200 дол. США, що становить 7313,12 грн, за вчинення дій з використанням наданого їй службового становища, а саме за забезпечення безперешкодного перетину ним державного кордону України в напрямку виїзду до Республіки Польщі.
Ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року апеляційну скаргу прокурора залишено без задоволення, а апеляційну скаргу захисника задоволено. Змінено вирок суду першої інстанції в частині призначеного покарання та засуджено ОСОБА_6 :
- за ч. 4 ст. 358 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;
- за ч. 1 ст. 369 КК України до покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим остаточно призначено ОСОБА_6 покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн.
У решті вирок суду залишено без змін.
Вимоги, викладені в касаційній скарзі, та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі прокурор, посилаючись на істотні порушення вимог кримінального процесуального закону і невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через м'якість, просить скасувати ухвалу суду апеляційної інстанції та призначити новий розгляд у суді апеляційної інстанції.
На обґрунтування своїх вимог прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції всупереч приписам ч. 1 ст. 117, ч. 3 ст. 399 КПК України безпідставно поновив стороні захисту строк на апеляційне оскарження вироку суду першої інстанції з огляду на те, що:
- такий строк було пропущено більш ніж на 6 місяців та сторона захисту не довела жодними доказами поважності причин його пропуску;
- обвинувачений і його захисник брали участь у судових засіданнях суду першої інстанції;
- 11 січня 2023 року захисник ОСОБА_10 подав заперечення на апеляційну скаргу прокурора і лише 28 травня 2023 року він подав апеляційну скаргу;
- відповідно до практики Верховного Суду вступ нового представника не може бути визнано поважною причиною для поновлення строку на апеляційне оскарження.
Крім того, прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 2 ст. 419 КПК України, оскільки без належного обґрунтування відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо незаконності вироку в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, проте задовольнив апеляційну скаргу сторони захисту, яка містила аналогічні доводи, чим також допустив порушення засад змагальності сторін.
Разом з тим у своїй касаційній скарзі прокурор не погоджується з висновками суду апеляційної інстанції в частині призначення ОСОБА_6 остаточного покарання за ч. 1 ст. 369, ч. 4 ст. 358 КК України із застосуванням положень ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. При цьому стверджує, що таке покарання є явно несправедливим унаслідок м'якості, з огляду на умисел обвинуваченого на вчинення кількох правопорушень з метою незаконного перетину кордону під час воєнного стану. Також прокурор зазначає, що суд апеляційної інстанції:
- безпідставно визнав обставинами, які пом'якшують обвинуваченому покарання, те, що останній раніше не судимий, має позитивні характеристики за місцем проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, оскільки вказане є лише характеризуючими даними та не зменшує суспільної небезпечності вчиненого;
- не мотивував свого рішення щодо необхідності взяття до уваги того, що ОСОБА_6 займається волонтерською діяльністю, адже, як було встановлено в ході судового розгляду, обвинувачений непрацевлаштований та будь-яких документів, які б підтверджували його членство у волонтерській організації, суду не надавав.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, прокурор вважає, що суд апеляційної інстанції, порушуючи приписи ч. 6 ст. 368, статей 370, 419 КПК України та ігноруючи практику Верховного Суду щодо необхідності повної перевірки доводів апеляційної скарги, залишаючи апеляційну скаргу сторони обвинувачення без задоволення, не навів ґрунтовного аналізу доводів прокурора та належним чином свого рішення в цій частині не мотивував.
Від учасників судового провадження заперечень на касаційну скаргу прокурора не надходило.
Позиції інших учасників судового провадження
У судовому засіданні прокурор ОСОБА_5 підтримав касаційну скаргу та просив її задовольнити.
Заслухавши суддю-доповідача, з'ясувавши позицію прокурора, перевіривши матеріали кримінального провадження та наведені в касаційній скарзі доводи, колегія суддів дійшла висновку, що касаційна скарга прокурора не підлягає задоволенню на таких підставах.
Мотиви Суду
Згідно зі ст. 433 КПК України суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу.
Відповідно до ч. 1 ст. 438 КПКУкраїни підставами для скасування або зміни судових рішень при розгляді справи в суді касаційної інстанції є істотне порушення вимог кримінального процесуального закону, неправильне застосування закону України про кримінальну відповідальність та невідповідність призначеного судом покарання ступеню тяжкості вчиненого кримінального правопорушення та особі засудженого. При вирішенні питання про наявність зазначених у ч. 1 цієї статті підстав суд касаційної інстанції має керуватися статтями 412-414 КПК України.
Висновок суду про доведеність винуватості ОСОБА_6 та кваліфікація його дій за ч. 1 ст. 369, ч. 4 ст. 358 КК України в касаційній скарзі прокурора не оспорюються, а тому в касаційному порядку не перевіряються.
У касаційній скарзі прокурор вказує, що суд апеляційної інстанції безпідставно поновив захиснику ОСОБА_10 строк на апеляційне оскарження вироку місцевого суду.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, ухвалою Львівського апеляційного суду від 07 серпня 2023 року було поновлено захиснику ОСОБА_10 строк апеляційного оскарження вироку Сокальського районного суду Львівської області від 04 листопада 2022 року стосовно обвинуваченого ОСОБА_6 .
Відповідно до ч. 2 ст. 117 КПК України ухвала слідчого судді, суду про поновлення чи відмову в поновленні процесуального строку може бути оскаржена в порядку, передбаченому цим Кодексом.
Проте з матеріалів кримінального провадження не вбачається, що зазначена ухвала була оскаржена прокурором у порядку, передбаченому КПК України.
Згідно з ч. 1 ст. 424 КПК України в касаційному порядку можуть бути оскаржені вироки та ухвали про застосування або відмову у застосуванні примусових заходів медичного чи виховного характеру суду першої інстанції після їх перегляду в апеляційному порядку, а також судові рішення суду апеляційної інстанції, постановлені щодо зазначених судових рішень суду першої інстанції.
Ураховуючи вищенаведені положення статей 117, 424 КПК України, зазначена ухвала суду апеляційної інстанції від 07 серпня 2023 року про поновлення строку на апеляційне оскарження вироку місцевого суду не є предметом касаційного оскарження, оскільки, з огляду на зміст касаційної скарги прокурора, останній оскаржує лише ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року, яка була постановлена по суті, за результатом перегляду вироку суду першої інстанції.
У зв'язку із зазначеним в колегії суддів відсутні підстави для надання оцінки викладеним у касаційній скарзі доводам у цій частині.
Що стосується доводів прокурора про невідповідність призначеного судом апеляційної інстанції ОСОБА_6 покарання ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого через м'якість, то Суд вважає за необхідне зазначити таке.
Згідно зі ст. 414 КПК України невідповідним ступеню тяжкості кримінального правопорушення та особі обвинуваченого визнається таке покарання, яке хоч і не виходить за межі, встановлені відповідною статтею (частиною статті) закону України про кримінальну відповідальність, але за своїм видом чи розміром є явно несправедливим через м'якість або через суворість.
Положеннями частин 1, 2 ст. 50 КК України визначено, що покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні кримінального правопорушення, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами.
Відповідно до ч. 2 ст. 65 КК України особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначене покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Більш суворий вид покарання з числа передбачених за вчинене кримінальне правопорушення призначається лише у разі, якщо менш суворий вид покарання буде недостатній для виправлення особи та попередження вчинення нею нових кримінальних правопорушень.
Пунктом 3 ч. 1 ст. 65 КК України передбачено, що суд призначає покарання, враховуючи ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують покарання.
Як убачається з матеріалів кримінального провадження, суд апеляційної інстанції, переглядаючи вирок в порядку апеляційної процедури за апеляційними скаргами прокурора та захисника, погодився з рішенням місцевого суду щодо виду та розміру призначеного обвинуваченому покарання за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн.
Водночас, перевіривши матеріали справи та доводи, викладені в апеляційних скаргах, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про помилковість вироку місцевого суду в частині призначеного ОСОБА_6 покарання за ч. 1 ст. 369 КК України.
На обґрунтування свого рішення суд апеляційної інстанції зазначив, що місцевий суд, призначаючи ОСОБА_6 покарання ч. 1 ст. 369 КК України, врахував ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень, наслідки та обставини вчинених кримінальних правопорушень, а саме їх скоєння в умовах воєнного стану, що унеможливлює призначення мінімального покарання, особу винного, його вік, матеріальний та сімейний стан, стан здоров'я, обставини, які пом'якшують покарання, - щире каяття, активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень і відсутність обставин, що обтяжують покарання.
Водночас цей суд зауважив, що будь-яких інших обставин, які підвищують суспільну небезпечність діяння, ступінь тяжкості кримінального правопорушення або обтяжують покарання, негативно характеризують особу обвинуваченого, місцевий суд не встановив та у вироку не навів.
Таким чином, з огляду на вищенаведене, колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що місцевий суд не повною мірою дотримався вимог статей 65-67 КК України та, як наслідок, призначив покарання, яке не відповідає тяжкості вказаного правопорушення та особі обвинуваченого внаслідок суворості.
Так, змінюючи вирок у частині призначеного ОСОБА_6 покарання, суд апеляційної інстанції зазначив, що суд першої інстанції, постановляючи рішення, належним чином не врахував такого:
- обвинувачений раніше не судимий, на обліку в лікаря психіатра та нарколога не перебуває, визнав вину та щиро розкаявся, його молодий вік, позитивну характеристику, яка доводить, що ОСОБА_6 брав активну участь у суспільному житті громади, займався і займається волонтерською діяльністю, про що свідчить наявність грамот і подяк;
- інші вищенаведені обставини, що знижують суспільну небезпечність діяння та ступінь його тяжкості, позитивно характеризують особу обвинуваченого;
- жодних тяжких наслідків від вчинення обвинуваченим злочину, передбаченого ч. 1 ст. 369 КК України, не настало та вказане кримінальне правопорушення було скоєно без обставин, що обтяжують покарання.
Крім того, суд апеляційної інстанції зауважив, що місцевий суд дійшов помилкового висновку про те, що вчинення злочину в умовах воєнного стану унеможливлює призначення мінімального покарання, оскільки не врахував того факту, що покарання у вигляді штрафу також має верхню межу, а саме 4000 неоподатковуваних мінімуми доходів громадян, що є суттєвою сумою в розмірі 68 000 грн.
Таким чином, ураховуючи вищенаведені обставини, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність зміни вироку суду першої інстанції та призначення обвинуваченому ОСОБА_6 покарання:
- за ч. 4 ст. 358 КК України у виді штрафу в розмірі 50 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 грн;
- ч. 1 ст. 369 КК України у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн.
На підставі ч. 1 ст. 70 КК України за сукупністю кримінальних правопорушень шляхом поглинення менш суворого покарання більш суворим суд апеляційної інстанції призначив ОСОБА_6 остаточне покарання у виді штрафу в розмірі 4000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 68 000 грн.
Що ж стосується доводів прокурора про те, що суд апеляційної інстанції безпідставно визнав обставинами, які пом'якшують обвинуваченому покарання, те, що останній раніше не судимий, має позитивні характеристики за місцем проживання, на обліку в лікарів нарколога та психіатра не перебуває, то колегія суддів не бере їх до уваги, оскільки, як убачається з ухвали, суд апеляційної інстанції врахував зазначені обставини як такі, що позитивно характеризують особу обвинуваченого, та не визнав їх такими, що відповідно до положень, передбачених ст. 66 КК України, пом'якшують ОСОБА_6 покарання.
Крім того, у касаційній скарзі сторона обвинувачення посилається на невмотивованість оскаржуваного судового рішення в частині того, що обвинувачений займається волонтерською діяльністю, однак колегія суддів вважає ці доводи прокурора необґрунтованими, оскільки вони не знайшли свого підтвердження під час касаційного розгляду. Так, зі змісту оскаржуваної ухвали вбачається, що суд апеляційної інстанції, пом'якшуючи ОСОБА_6 покарання, з-поміж іншого, виходив з того, що обвинувачений займався і займається волонтерською діяльністю, про що свідчить наявність відповідних грамот.
Водночас Суд зауважує, що зазначені грамоти були долучені до матеріалів кримінального провадження як додатки до апеляційної скарги захисника та заперечень на апеляційну скаргу прокурора. При цьому відсутність у матеріалах справи документів, які б підтверджували членство ОСОБА_6 у волонтерській організації, жодним чином не спростовує вищенаведених висновків суду апеляційної інстанції.
Доводи прокурора про те, що призначене судом апеляційної інстанції покарання є явно несправедливим унаслідок м'якості з підстав того, що ОСОБА_6 вчинив кілька правопорушень з метою незаконного перетину державного кордону під час воєнного стану, на думку колегії суддів, є необґрунтованими й такими, що, з огляду на призначене обвинуваченому остаточне покарання, яке за розміром не є мінімальним згідно з санкцією статті та належить відбувати реально, не спростовують висновків суду апеляційної інстанції в цій частині.
За таких обставин колегія суддів уважає, що з урахуванням:
- тяжкості вчинених засудженим кримінальних правопорушень, які відповідно до положень, передбачених ст. 12 КК України, відносяться до категорії кримінального проступку (ч. 4 ст. 358 КК України) та нетяжкого злочину (ч. 1 ст. 369 КК України);
- даних про особу засудженого, його молодий вік, відсутність попередніх судимостей, наявність позитивних характеристик, а також того, що останній на обліку в лікарів психіатра та нарколога не перебуває, визнав вину, брав активну участь у суспільному житті громади, займався і займається волонтерською діяльністю, що було встановлено судом апеляційної інстанції з огляду на наявність відповідних грамот і подяк;
- обставин, які пом'якшують засудженому покарання (щире каяття та активне сприяння розкриттю кримінальних правопорушень), а також відсутності обставин, що обтяжують покарання,
призначене ОСОБА_6 судом апеляційної інстанції покарання за ч. 1 ст. 369 КК України та остаточне покарання за ч. 4 ст. 358, ч. 1 ст. 369 КК України, з огляду на положення, передбачені статтями 50, 65 цього Кодексу, узгоджується із загальними засадами закону України про кримінальну відповідальність, відповідає основній його меті як заходу примусу та є достатнім для виправлення засудженого і попередження вчинення ним інших злочинів, а тому касаційна скарга прокурора в цій частині задоволенню не підлягає.
Що стосується доводів прокурора про допущення судом апеляційної інстанції істотних порушень вимог КПК України, то Верховний Суд вважає за необхідне зазначити таке.
У касаційній скарзі сторона обвинувачення наголошує, що суд апеляційної інстанції порушив вимоги ч. 2 ст. 419 КПК України, оскільки без належного обґрунтування відмовив у задоволенні апеляційної скарги сторони обвинувачення щодо незаконності вироку в частині застосування до ОСОБА_6 положень ст. 75 КК України, проте задовольнив апеляційну скаргу сторони захисту, яка містила аналогічні доводи, чим також допустив порушення засад змагальності сторін.
Системне тлумачення ст. 419 КПК України свідчить про те, що в ухвалі суду апеляційної інстанції, зокрема, має бути проаналізовано всі доводи апеляційної скарги, на кожен з яких надано вичерпну відповідь, та наведено детальні мотиви прийнятого рішення. У разі залишення апеляційної скарги без задоволення в ухвалі апеляційного суду зазначаються підстави, з яких апеляційну скаргу визнано необґрунтованою.
Під час касаційного розгляду Суд встановив, що суд апеляційної інстанції проігнорував доводи в апеляційній скарзі прокурора щодо незаконності вироку суду першої інстанції в частині застосування до обвинуваченого положень ст. 75 КК України, з підстав того, що кримінальний закон містить пряму заборону застосування інституту звільнення від відбування призначеного покарання з випробуванням до особи, яка засуджена за корупційне кримінальне правопорушення. При цьому суд апеляційної інстанції, задовольняючи апеляційну скаргу захисника та відмовляючи в задоволенні апеляційної скарги прокурора в повному обсязі, не навів обґрунтувань свого рішення, з огляду на аналогічність доводів зазначених апеляційних скарг у частині незаконності застосування до обвинуваченого судом першої інстанції положень, передбачених ст. 75 КК України.
Статтею 412 КПК України передбачено, що істотними є такі порушення вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
Ураховуючи зазначене, колегія суддів уважає, що порушення вимог ст. 419 КПК України, на які в касаційній скарзі посилається прокурор, мають місце, однак з огляду на вимоги ст. 412 КПК України, а також те, що суд апеляційної інстанції в оскаржуваній ухвалі навів обґрунтовані мотиви своїх висновків щодо призначення ОСОБА_6 іншого реального покарання (ніж те, що було призначено судом першої інстанції) та без застосування положень ст. 75 КК України, Суд не вбачає достатніх підстав для визнання допущених порушень такими, що перешкодили чи могли перешкодити суду ухвалити законне та обґрунтоване судове рішення.
На переконання колегії суддів, порушення судом апеляційної інстанції вимог ст. 419 КПК України, на які вказує прокурор, у цьому конкретному випадку не є істотними, самі по собі не впливають на правильність установлених судом обставин та не можуть бути безумовними підставами для скасування по суті правильного судового рішення.
За таких обставин, оскільки кримінальний закон застосовано правильно, тих істотних порушень вимог кримінального процесуального закону, які перешкодили чи могли перешкодити суду апеляційної інстанції ухвалити законне та обґрунтоване рішення, не встановлено, а призначене покарання відповідає ступеню тяжкості вчинених кримінальних правопорушень та особі засудженого, касаційну скаргу прокурора потрібно залишити без задоволення, а ухвалу суду апеляційної інстанції - без зміни.
Керуючись статтями 433, 434, 436, 441, 442 КПК України, Верховний Суд
ухвалив:
Касаційну скаргу заступника керівника Спеціалізованої прокуратури у сфері оборони Західного регіону ОСОБА_7 залишити без задоволення, а ухвалу Львівського апеляційного суду від 07 вересня 2023 року стосовно засудженого ОСОБА_6 - без зміни.
Постанова набирає законної сили з моменту проголошення, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3