28 листопада 2024 року
м. Київ
справа № 760/20083/23
провадження № 51-1866км24
Колегія суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду у складі:
головуючої ОСОБА_1 ,
суддів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
за участю:
секретаря судового засідання ОСОБА_4 ,
захисника
(у режимі відеоконференції) ОСОБА_5 ,
прокурора ОСОБА_6
розглянула в судовому засіданні касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 на вирок Київського апеляційного судувід 2 квітня 2024 року стосовно
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Києва, який зареєстрований та проживає у цьому АДРЕСА_1 ),
засудженого за вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 4 ст. 185 Кримінального кодексу України (далі - КК).
Короткий зміст оскаржених судових рішень
За вироком Солом'янського районного суду м. Києва від 10 листопада 2023 року ОСОБА_7 було засуджено за ч. 4 ст. 185 КК до покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років, а на підставі ст. 75 цього Кодексу звільнено від його відбування з випробуванням з іспитовим строком тривалістю 3 роки і покладено на нього виконання обов'язків, передбачених ст. 76 КК.
Суд визнав ОСОБА_7 винним у вчиненні у м. Києві за викладених у вироку обставин крадіжки повторно, в умовах воєнного стану та поєднаної з проникненням у сховище.
Як установив суд, 4 серпня 2023 року близько 01:00 біля будинку на АДРЕСА_2 ОСОБА_7 проникнув усалон автомобіля «Daewoo Nexia» (номер державної реєстрації НОМЕР_1 ) і звідти викрав належне ОСОБА_8 майно на суму 56 385 грн.
Розгляд кримінального провадження в суді першої інстанції здійснювався за процедурою, передбаченою ч. 3 ст. 349 Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК).
Київський апеляційний суд, частково задовольнивши апеляційну скаргу прокурора, 2 квітня 2024 року скасував вирок суду першої інстанції в частині звільнення ОСОБА_7 від відбування покарання з випробуванням й ухвалив новий вирок, яким призначив йому за ч. 4 ст. 185 КК покарання у виді позбавлення волі на строк 5 років. У решті вирок місцевого суду залишено без змін.
Вимоги касаційної скарги та узагальнені доводи особи, яка її подала
У касаційній скарзі, за її змістом, захисник ОСОБА_5 просить на підставі п. 2 ч. 1 ст. 438 КПК змінити вирок апеляційного суду і застосувати до засудженого ст. 75 КК. Суть доводів скаржника зводиться до того, що згаданий суд не вмотивував неможливості виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства, залишив поза увагою його щире каяття та активне сприяння розкриттю злочину, добровільну видачу викраденого майна, відсутність претензій потерпілого, а також інші дані про особу засудженого, котрий працевлаштований, має хвору матір, втратив батька та брата. На переконання сторони захисту, все це в поєднанні з незадовільним станом здоров'я ОСОБА_7 доводить несправедливість обраного йому заходу примусу, що належить відбувати реально, і слугує для звільнення від відбування покарання з випробуванням. Крім того, не порушуючи питання про перекваліфікацію вчиненого, захисник ставить під сумнів правильність юридичної оцінки за ч. 4 ст. 185 КК через відсутність у м. Києві активних бойових дій.
Учасників кримінального провадження було належним чином повідомлено про дату, час та місце касаційного розгляду. Клопотань про його відкладення не надходило.
Позиції учасників судового провадження
У суді касаційної інстанції захисник підтримав касаційну скаргу; прокурор заперечив обґрунтованість вимог сторони захисту.
Мотиви Суду
Заслухавши доповідь судді, пояснення сторін, перевіривши матеріали кримінального провадження й доводи, викладені в касаційній скарзі, колегія суддів дійшла висновку, що подана скарга задоволенню не підлягає на таких підставах.
Відповідно до ч. 2 ст. 433 КПК суд касаційної інстанції переглядає судові рішення судів попередніх інстанцій у межах касаційної скарги.
У поданій скарзі не заперечується факт викрадення ОСОБА_7 із салону автомобіля «Daewoo Nexia» належного потерпілому ОСОБА_8 майна на суму 56 385 грн.
Доводи сторони захисту про сумнівність кваліфікації діяння засудженого за ч. 4 ст. 185 КК у зв'язку з відсутністю в м. Києві активних бойових дій не можна визнати прийнятними.
У згаданій нормі матеріального права кримінальна відповідальність передбачена за крадіжку в умовах воєнного стану на території, на якій він введений. На момент вчинення засудженим злочину (4 серпня 2023 року) воєнний стан діяв на всій території України, у тому числі м. Києві. Отже, вчинене ОСОБА_7 кримінальне правопорушення суд правильно кваліфікував за ч. 4 ст. 185 КК.
Така позиція узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові об'єднаної палати Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 15 січня 2024 року (справа № 722/594/22).
Не можна також погодитися з доводами захисника про несправедливість через суворість призначеного апеляційним судом ОСОБА_7 покарання.
Згідно зі статтями 50, 65 КК особі, яка вчинила кримінальне правопорушення, має бути призначено покарання, необхідне й достатнє для її виправлення та попередження нових кримінальних правопорушень. Виходячи з указаної мети й принципів справедливості, співмірності та індивідуалізації, захід примусу повинен бути адекватним характеру вчинених діянь, їх небезпечності та даним про особу винного. При виборі покарання беруться до уваги обставини, які його пом'якшують та обтяжують.
За змістом ст. 75 КК, застосування закріплених у ній правил допустиме лише за наявності обґрунтованих підстав для висновку, що з огляду на тяжкість злочину, дані про особу винного та інші обставини кримінального провадження виправлення засудженого можливе без ізоляції від суспільства.
Таким чином справедливість покарання законодавець пов'язує не тільки з даними про особу винуватця, пом'якшуючими обставинами, класифікацією злочинів (ст. 12 КК), а й з обставинами кримінального провадження, суспільною небезпечністю конкретних діянь, метою попередження вчинення засудженим та іншими особами нових кримінальних правопорушень.
Обираючи ОСОБА_7 захід примусу й вирішуючи питання про порядок його відбування, апеляційний суд дотримався наведених законодавчих положень.
Як убачається з матеріалів справи, усупереч твердженням скаржника, указаний суд урахував щире каяття ОСОБА_7 та активне сприяння розкриттю злочину, і ці обставини визнав пом'якшуючими покарання.
Разом із цим, ретельно перевіривши доводи, викладені в апеляційній скарзі сторони обвинувачення, суд апеляційної інстанції зважив на ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, що належить до категорії тяжких; особу ОСОБА_7 , який неодноразово судимий, у тому числі, за злочини проти власності, притягався до адміністративної відповідальності, за місцем проживання характеризується посередньо, не займався суспільно корисною працею. Водночас було взято до уваги наявність обставини, яка обтяжує покарання - рецидив злочину.
Крім того, апеляційний суд обґрунтовано виснував про відсутність пом'якшуючої обставини - добровільного відшкодування завданого збитку, адже викрадене майно, було повернуто потерпілому працівниками поліції, котрі його вилучили під час обшуку за місцем проживання ОСОБА_7 .
Що стосується посилань захисника на незадовільний стан здоров'я засудженого та його матері, втрату ним батька й брата, відсутність претензій потерпілого, то ці обставини самі собою не свідчать про можливість виправлення ОСОБА_7 без ізоляції від суспільства і не зумовлюють застосування до нього інституту умовного звільнення. У контексті окресленого необхідно також зазначити, що згідно з ч. 2 ст. 84 КК у випадку тяжкої хвороби засуджена особа може бути звільнена від покарання або його відбування в порядку статей 537, 539 КПК на стадії виконання вироку.
Урахувавши встановлені факти, дані про особу засудженого та мету покарання - запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень, апеляційний суд умотивовано вирішив, що в цій справі ст. 75 КК було застосовано неправильно. А тому в цій частині скасував вирок місцевого суду й ухвалив новий, яким призначив ОСОБА_7 покарання в мінімальних межах санкції ч. 4 ст. 185 КК.
Обраний захід примусу відповідає визначеній у ст. 50 КК меті та узгоджується з принципами справедливості, співмірності й індивідуалізації. Підстав уважати таке обмеження прав і свобод надмірним та явно несправедливим колегія суддів не вбачає.
З огляду на викладене підстав для пом'якшення засудженому покарання із застосуванням ст. 75 КК, про що йдеться в касаційній скарзі, колегія суддів не вбачає.
Істотних порушень норм права, які би слугували підставою для зміни вироку апеляційного суду, під час розгляду кримінального провадження в порядку касаційної процедури не встановлено.
Тому подану захисником ОСОБА_5 касаційну скаргу необхідно залишити без задоволення.
Керуючись статтями 433, 436, 441, 442 КПК, колегія суддів
ухвалила:
Вирок Київського апеляційного суду від 2 квітня 2024 року стосовно ОСОБА_7 залишити без зміни, а касаційну скаргу захисника ОСОБА_5 - без задоволення.
Постанова є остаточною і оскарженню не підлягає.
Судді:
ОСОБА_1 ОСОБА_2 ОСОБА_3