31 липня 2024 року
м. Київ
справа № 753/12159/23
провадження № 61-6243ск24
Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду Карпенко С. О., розглянувши касаційну скаргу Міністерства оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_1 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва
від 31 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року у справі за заявою ОСОБА_2 про встановлення факту смерті, заінтересовані особи: Міністерство оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , Дарницький відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ),
25 квітня 2024 року ОСОБА_1 , який зазначав, що діє в інтересах Міністерства оборони України, засобами поштового зв'язку подав до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду міста Києва
від 31 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня
2024 року.
Ухвалою Верховного Суду від 20 травня 2024 року касаційну скаргу залишено
без руху та надано заявнику (підписанту) п'ять днів з дня вручення копії цієї ухвали для усунення зазначених у ній недоліків.
Підписанту необхідно було надати суду належним чином оформлений документ, що підтверджує повноваження ОСОБА_1 представляти інтереси Міністерства оборони України у Верховному Суді.
11 липня 2024 року до Верховного Суду надійшла заява Міністерства оборони України з відповідними матеріалами, з яких вбачається, що заявником усунено недоліки касаційної скарги, - підтверджено повноваження ОСОБА_1 представляти інтереси Міністерства оборони України у Верховному Суді.
Відповідно до частини третьої статті 3 Цивільного процесуального кодексу України
(далі - ЦПК України) провадження в цивільних справах здійснюється відповідно
до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Частиною другою статті 389 ЦПК України визначено, що підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого
судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні;3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу.
Відповідно до пункту 5 частини другої статті 392 ЦПК України у касаційній скарзі повинно бути зазначено підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга, з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 389 цього Кодексу підстави (підстав).
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 1 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
У разі подання касаційної скарги на підставі пункту 2 частини другої
статті 389 цього Кодексу в касаційній скарзі зазначається обґрунтування необхідності відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду.
У випадку визначення підставою касаційного оскарження судового рішення
пункт 3 частини другої статті 389 ЦПК України, касаційна скарга має містити вказівку на норму права, щодо якої відсутній висновок, та обґрунтування необхідності формування єдиної правозастосовчої практики щодо цієї норми для правильного вирішення справи.
Оскаржуючи судові рішення, зазначені у пункті 1 частини першої статті 389 ЦПК України, у касаційній скарзі обґрунтування неправильного застосування судом (судами) норм матеріального права чи порушення норм процесуального права
має обов'язково наводитись у взаємозв'язку із посиланням на відповідний пункт (пункти) частини другої статті 389 ЦПК України як на підставу касаційного оскарження судових рішень.
Такий висновок щодо застосування аналогічних норм Господарського процесуального кодексу України викладений у постанові Верховного Суду
від 12 листопада 2020 року у справі № 904/3807/19.
Касаційна скарга Міністерства оборони України не відповідає зазначеним вище вимогам закону.
Так, у касаційній скарзі представник скаржника узагальнено посилається на неправильне застосування судами попередніх інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, зокрема цитує такі норми, вказує,
що суди першої та апеляційної інстанцій не врахували висновки, що містяться
в пунктах 1, 5 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», проте не зазначає конкретні обов'язкові підстави касаційного оскарження, визначені частиною другою статті 389 ЦПК України, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Вказані обґрунтування касаційного оскарження та посилання на постанову Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1995 року № 5 не можуть бути прийняті судом касаційної інстанції як підстави касаційного оскарження, передбачені пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України, оскільки у разі подання касаційної скарги на підставі зазначеної норми закону в касаційній скарзі зазначається постанова Верховного Суду, в якій викладено висновок про застосування норми права у подібних правовідносинах, що не був врахований в оскаржуваному судовому рішенні.
Отже, заявником не в повній мірі виконано вимоги пункту 1 частини другої
статті 389 ЦПК України щодо зазначення підстав касаційного оскарження, не конкретизовано, який саме висновок щодо застосування норми права, застосованої апеляційним судом, та в яких подібних правовідносинах не було враховано
в оскаржуваному рішенні, що унеможливлює відкриття касаційного провадження.
Верховний Суд зазначає, що відповідно до статті 400 ЦПК України, переглядаючи
у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Аналіз вказаної норми права дає підстави для висновку, що зазначення підстав касаційного оскарження та їх належне обґрунтування є обов'язковою умовою щодо оформлення касаційної скарги, необхідною для вирішення питання відкриття касаційного провадження та для подальшого розгляду касаційної скарги.
Також заявник зазначає в касаційній скарзі, що суди попередніх інстанцій не врахували положення статті 315 ЦПК України, водночас не вказує, в чому конкретно полягає порушення судами норм процесуального права при ухваленні оскаржуваних судових рішень.
Отже, на усунення вказаних недоліків заявнику необхідно надати суду касаційну скаргу у новій редакції, в якій зазначити підставу (підстави) касаційного оскарження, передбачену (передбачені) частиною другою статті 389 ЦПК України,
та копії такої касаційної скарги і доданих до неї матеріалів відповідно до
кількості учасників справи. У разі подання скарги та доданих матеріалів
в електронній формі через електронний кабінет до неї потрібно додати докази надсилання її копії та копій доданих матеріалів іншим учасникам справи
з урахуванням положень статті 43 ЦПК України.
Згідно з пунктом 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України до касаційної скарги додаються документи, що підтверджують сплату судового збору у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону.
Всупереч пункту 3 частини четвертої статті 392 ЦПК України заявником не додано до касаційної скарги документи, що підтверджують сплату судового збору
у встановлених порядку і розмірі, або документи, що підтверджують підстави звільнення від сплати судового збору відповідно до закону, водночас заявник порушує питання про відстрочення сплати судового збору до завершення розгляду справи в касаційному порядку.
Згідно з частинами першою, третьою статті 136 ЦПК України суд, враховуючи майновий стан сторони, може своєю ухвалою відстрочити або розстрочити сплату судового збору на визначений строк у порядку, передбаченому законом, але не більше як до ухвалення судового рішення у справі. З підстав, зазначених у частині першій цієї статті, суд у порядку, передбаченому законом, може зменшити розмір належних до сплати судових витрат, пов'язаних з розглядом справи, або звільнити від їх сплати.
Питання відстрочення та розстрочення сплати судового збору, зменшення його розміру або звільнення від його сплати врегульоване статтею 8 Закону України «Про судовий збір», норма якої є спеціальною.
Відповідно до статті 8 Закону України «Про судовий збір», враховуючи майновий стан сторони, суд може своєю ухвалою за її клопотанням відстрочити або розстрочити сплату судового збору на певний строк, але не довше ніж до ухвалення судового рішення у справі за таких умов: розмір судового збору перевищує 5 відсотків розміру річного доходу позивача - фізичної особи за попередній календарний рік; або позивачами є: а) військовослужбовці; б) батьки, які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда, якщо інший з батьків ухиляється від сплати аліментів; в) одинокі матері (батьки), які мають дитину віком до чотирнадцяти років або дитину-інваліда; г) члени малозабезпеченої чи багатодітної сім'ї; ґ) особа, яка діє в інтересах малолітніх чи неповнолітніх осіб та осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена; або предметом позову є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю. Суд може зменшити розмір судового збору або звільнити від його сплати на підставі, зазначеній у частині першій цієї статті.
Згідно зі статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
За змістом цієї практики щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, наведеній, зокрема у рішеннях Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) у справах «Гергел і Георгета Стоїческу проти Румунії» («Georgel and Georgeta Stoicescu v. Romania»), «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland»), сплата судових витрат не повинна перешкоджати доступу до суду, ускладнювати цей доступ таким чином, щоб завдати шкоди самій суті цього права. Судовий збір має бути розумним, таким, що з урахуванням фінансового положення заявника може бути ним сплачений. Великий розмір судових витрат, який не враховує фінансове положення заявників, може бути розглянутий як такий, що непропорційно обмежує право на доступ до правосуддя.
ЄСПЛ також вказав, що інтереси справедливого здійснення правосуддя можуть виправдовувати накладення фінансових обмежень на доступ особи до суду. Положення пункту 1 статті 6 Конвенції про виконання зобов'язання забезпечити ефективне право доступу до суду не означає просто відсутність втручання, але й може вимагати вчинення позитивних дій у різноманітних формах з боку держави; не означає воно й беззастережного права на отримання безкоштовної правової допомоги з боку держави у цивільних спорах і так само це положення не означає надання права на безкоштовні провадження у цивільних справах (рішення ЄСПЛ у справі «Креуз проти Польщі» («Kreuz v. Poland») від 19 червня 2001 року, пункт 59).
Оцінюючи фінансовий стан особи, яка звертається до суду з вимогою про звільнення її від сплати судового збору, зменшення його розміру, надання відстрочки чи розстрочки в його сплаті, національні суди повинні встановлювати наявність у такої особи реального доходу (розмір заробітної плати, стипендії, пенсії, прибутку тощо), рухомого чи нерухомого майна, цінних паперів, можливості розпорядження ними без значного погіршення фінансового стану (рішення ЄСПЛ у справі «Княт проти Польщі» («Kniat v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункт 44; рішення ЄСПЛ у справі «Єдамскі та Єдамска проти Польщі» («Jedamski and Jedamska v. Poland») від 26 липня 2005 року, пункти 63-64).
Вимога про сплату державного мита є стримуючою мірою для потенційних позивачів від пред'явлення безрозсудних і необґрунтованих позовів. Для того, щоб гарантувати справедливий баланс між підтримкою нормального функціонування судової системи і захистом інтересів заявника при поданні позову до суду, внутрішньодержавні суди звільняють від сплати державного мита заявників, які можуть підтвердити свій поганий фінансовий стан (рішення ЄСПЛ у справі «Шишков проти Росії» («Shishkov v. Russia») від 20 лютого 2014 року, пункт 111).
Верховний Суд зауважує, що пункти 1, 2 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не поширюються на юридичних осіб, незалежно від наявності майнового критерію (майнового стану учасника справи - юридичної особи),
а положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» можуть бути застосовані до юридичної особи за наявності майнового критерію, але тільки у справах, визначених цим пунктом, тобто, предметом позову в яких є захист соціальних, трудових, сімейних, житлових прав, відшкодування шкоди здоров'ю.
Наведене узгоджується з правовими висновками, викладеними в постановах Великої Палати Верховного Суду від 14 січня 2021 року у справі № 0940/2276/18 (провадження № 11-336апп20) та від 29 листопада 2023 року у справі № 906/308/20 (провадження № 12-58гс23).
Водночас касаційна скарга Міністерства оборони України подана у справі окремого, а не позовного провадження, тому майновий критерій для відстрочення сплати судового збору відповідно до положення пункту 3 частини першої статті 8 Закону України «Про судовий збір» не підлягає застосуванню у цій справі.
З огляду на зазначене у задоволенні клопотання Міністерства оборони України про відстрочення сплати судового збору за подання касаційної скарги на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року слід відмовити.
Згідно із частиною першою статті 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та
у фіксованому розмірі.
Відповідно до частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» ставка судового збору при зверненні фізичної особи із заявою у справах окремого провадження становить 0,2 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб.
ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою у липні 2023 року.
Згідно зі статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2023 рік» прожитковий мінімум для працездатних осіб на 1 січня 2023 року встановлений
в розмірі 2 684 грн.
Отже за подання заяви ОСОБА_2 про встановлення факту, що має юридичне значення, підлягав сплаті судовий збір у розмірі 536,80 грн (2 684 грн х 0,2).
Згідно з підпунктом 7 пункту 1 частини другої статті 4 Закону України «Про судовий збір» за подання касаційної скарги на рішення суду судовий збір підлягає сплаті
в розмірі 200 відсотків ставки, що підлягала сплаті при поданні позовної заяви, іншої заяви і скарги в розмірі оспорюваної суми.
З огляду на зазначене за подання касаційної скарги Міністерства оборони України на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня 2023 року
та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року підлягає сплаті судовий збір у розмірі 1073,60 грн (536,80 грн х 200%).
Судовий збір за подання касаційної скарги до Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду має бути перераховано або внесено за такими реквізитами: отримувач коштів - ГУК у м. Києві/Печерс.р-н/22030102, код отримувача
(код за ЄДРПОУ) - 37993783, банк отримувача - Казначейство України (ЕАП),
код банку отримувача (МФО) - 899998, рахунок отримувача (стандарт ІВАN) - UA288999980313151207000026007, код класифікації доходів бюджету - 22030102, «Судовий збір (Верховний Суд, 055)», призначення платежу (вказати номер справи та інші необхідні відомості).
Порядок сплати судового збору визначено статтею 6 Закону України «Про судовий збір».
Оскільки касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених
статтею392 ЦПК України, вона відповідно до вимог частини другої статті 393 ЦПК України залишається без руху.
Керуючись статтями 185, 392, 393 ЦПК України, Верховний Суд у складі судді Касаційного цивільного суду
Відмовити Міністерству оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_1 , у задоволенні клопотання про відстрочення сплати судового збору
за подання касаційної скарги на рішення Дарницького районного суду міста Києва
від 31 жовтня 2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня 2024 року.
Касаційну скаргуМіністерства оборони України, в інтересах якого діє ОСОБА_1 , на рішення Дарницького районного суду міста Києва від 31 жовтня
2023 року та постанову Київського апеляційного суду від 28 березня
2024 року залишити без руху.
Надати заявнику десять днів з дня вручення цієї ухвали для усунення зазначених недоліків.
У разі невиконання у встановлений судом строк вимоги цієї ухвали скарга вважатиметься неподаною і підлягатиме поверненню заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя С. О. Карпенко