27 листопада 2024 року
м. Київ
Справа № 753/13059/23
Провадження № 61-10009св24
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду:
судді-доповідача - Ситнік О. М.
суддів: Ігнатенка В. М., Карпенко С. О., Сердюка В. В., Фаловської І. М.
розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чередниченко Анни Віталіївни на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року в складі судді Каліушка Ф. А. та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 рокув складі колегії суддів Мазурик О. Ф., Желепи О. В., Немировської О. В.,
у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною, визначення способу участі у вихованні та спілкуванні з дитиноюта
Короткий зміст позовних вимог
У липні 2023 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 , у якому просив:
- зобов'язати відповідачку не чинити йому перешкоди в спілкуванні з малолітньою дитиною - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та встановити наступний графік побачень з донькою з урахуванням віку дитини, режиму і розпорядку, фізіологічних потреб, фізичного стану здоров'я, режиму відвідування дитиною дошкільних закладів (інших закладів освіти), існуючого санітарно-епідеміологічного режиму:
- щовівторка з 17 год. до 21 год.;
- щочетверга з 17 год. до 21 год.;
- першої, третьої, п'яток неділі місяця з 11 год. до 21 год.;
- другої, четвертої суботи місяця з 11 год. до 21 год.
Також просив:
- встановити, що на період святкових днів, канікул дитини та/або своєї відпустки він має право забирати дитину до місця свого постійного проживання або виїздити до місця проведення відпустки строком на 33 календарних дні на рік (сумарно);
- його зустрічі з донькою проводити без присутності матері ОСОБА_1 , зокрема, відвідування дошкільного закладу з урахуванням режиму навчально-виховного розпорядку, а в подальшому, з урахуванням режиму відвідування дитиною закладів освіти, існуючого санітарно-епідеміологічного режиму, режиму харчування і відпочинку дитини;
- відстрочити виконання рішення суду до повернення дитини до України, але не пізніше припинення (скасування) воєнного стану в Україні, запровадженого Указом Президента України від 24 лютого 2022 року № 64/2022 «Про ведення воєнного стану в Україні»;
- встановити порядок виконання рішення суду до повернення дитини до України, але не пізніше припинення (скасування) воєнного стану в Україні, шляхом щоденного безперешкодного спілкування з донькою без присутності матері засобами телефонного та/або відеозв'язку та/або за допомогою мережі Інтернет, а саме: щоденно, тривалістю 3 астрономічних години (сумарно) в проміжок часу з 09 год. до 21 год., з урахуванням навчально-виховного розпорядку, а в подальшому, з урахуванням режиму відвідування дитиною закладів освіти, існуючого санітарно-епідеміологічного режиму, режиму харчування і відпочинку дитини.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що сторони перебувають у шлюбі, в якому в них народилась донька. Наприкінці березня 2022 року відповідачка разом з донькою без його згоди виїхала за межі території України, а саме до Федеративної Республіки Німеччини. Відповідачка чинить йому перешкоди в спілкуванні з донькою, зокрема блокує телефонні та/або відеодзвінки, а також систематично переконує доньку в тому, що батько не бажає з нею спілкуватись, ухиляється від участі в її утриманні, веде аморальний спосіб життя, зловживає алкогольними напоями, нібито намагався позбавити свою сім'ю житла, вчинивши підпал будинку та перешкоди вийти із нього відповідачці разом з донькою.
Зазначав, що він категорично не погоджується з вказаною позицією відповідачки та позбавлений можливості пояснити доньці альтернативну точку зору, висловити їй власні міркування, переживання та свої почуття. Він виконує зобов'язання перед дитиною, а саме добросовісно сплачує аліменти на неї. Намагався врегулювати спір мирним шляхом, зокрема неодноразово звертався до органу опіки та піклування за місцем проживання доньки, однак вказані звернення були проігнорованими.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
11 березня 2024 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва позов задоволено частково. Зобов'язано ОСОБА_1 не чинити перешкоди участі батька ОСОБА_2 в спілкуванні з донькою та в її вихованні.
Визначено способи участі ОСОБА_2 у вихованні та спілкуванні із донькою наступним чином:
- під час перебування ОСОБА_3 за межами України - спілкування засобами мобільного, поштового, електронного зв'язку, зокрема мобільних та інших застосунків, з урахуванням графіку дитини:
- щопонеділка з 17 год. до 19 год.;
- щовівторка з 19 год. до 20 год.;
- щочетверга з 18 год. до 19 год.;
- щоп'ятниці з 18 год. до 19 год.;
- щосуботи з 17 год. до 19 год.;
- щонеділі з 18 год. до 19 год.
Після повернення ОСОБА_3 до України:
- протягом перших трьох місяців: щовівторка та щочетверга з 17 год. до 19 год. з урахуванням графіку дитини та в присутності матері; а також першої, третьої та п'ятої неділі кожного місяця з 11 год. до 16 год. з урахуванням графіку дитини та в присутності матері ОСОБА_1 ;
- у подальшому щовівторка та щочетверга кожного місяця з 17 год. до 19 год. з урахуванням графіку дитини та без присутності матері; а також першої, третьої та п'ятої неділі кожного місяця з 11 год. до 16 год. з урахуванням графіку дитини та без присутності матері ОСОБА_1 ;
- канікулярний період, щорічне оздоровлення та святкові дні - за домовленістю між батьками, з урахуванням думки дитини.
18 червня 2024 року постановою Київського апеляційного суду апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишено без задоволення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року залишено без змін.
Судові рішення мотивовані тим, що право батька на спілкування з дитиною є його незаперечним правом, а спілкування малолітньої дитини з батьком відповідає її інтересам. Суди врахували інтереси дитини, які мають пріоритет над інтересами батьків, а також закріплений в положеннях міжнародних норм та норм чинного законодавства України принцип рівності батьків у реалізації права на вільне спілкування з дитиною та участь у її вихованні, активне, стабільне бажання батька брати участь у вихованні та спілкуванні зі своїми донькою, наявність конфлікту та неприязних відносин між батьками, які не змогли самостійно визначити порядок участі у вихованні дитини, відсутність підтверджених належними та достатніми доказами обставин, які б могли бути підставою для обмеження права батька на спілкування з дітьми. Суди взяли до уваги висновок органу опіки та піклування.
Короткий зміст вимог касаційної скарги
09 липня 2024 року представник ОСОБА_1 - адвокат Чередниченко А. В. засобами поштового зв'язку подала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року, в якій просить їх скасувати, передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.
Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу
Касаційна скарга мотивована тим, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили судові рішення без урахування висновків у подібних правовідносинах, викладених у постановах:
- Верховного Суду від 25 березня 2024 року в справі № 742/1716/23, від 14 червня 2023 року в справі № 462/5189/20, від 05 грудня 2018 року в справі № 175/5360/13-ц, про те, що обов'язковою передумовою подання позову про усунення перешкод у спілкуванні з дитиною є встановлення перешкод, які чиняться у цьому іншими особами, з якими постійно проживає дитина, тобто наявність порушеного права;
- Верховного Суду від 23 червня 2020 року в справі № 754/9026/16-ц, про те, що проведення зустрічей батька з дитиною без присутності матері може негативно вплинути на психоемоційний стан дитини, оскільки між позивачем і дитиною відсутній постійний психологічний зв'язок та дитина, враховуючи її вік та тривале проживання з матір'ю, повноцінно не сприймає позивача як батька. Для налагодження довірчих відносин між батьком і дитиною потрібен час, протягом якого поступово відбуватиметься налагодження спілкування та формування емоційної прихильності дочки до батька;
- Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року в справі № 338/180/17, від 11 вересня 2018 року в справі № 905/1926/16, від 30 січня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 11 вересня 2019 року в справі № 487/10132/14-ц, від 16 червня 2020 року в справі № 145/2047/16-ц, про те, що право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам.
Також суди не врахували правові висновки, викладені в постановах Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 712/10623/17, від 10 вересня 2020 року в справі № 824/308/20-а, від 08 липня 2021 року в справі № 640/11833/19, від 29 липня 2021 року в справі № 758/5545/18.
Послалася на аморальність поведінки батька стосовно доньки, домашнє насильство зі сторони позивача та страх дитини перед батьком, що підтверджено листом школи І ступеня № 295 Дарницького району від 06 грудня 2022 року № 147. Щодо цього з ОСОБА_3 проводилися індивідуальні консультації з психологом школи, після аналізу малюнків, бесід з ученицею були зафіксовані такі прояви поведінки: зануреність у себе, неуважність, тривожність, пов'язана з взаєминами з батьками, демонстрація страху перед появою батька, нездатність захистити себе і страх за маму.
Про факт агресивної поведінки позивача свідчить підпал ним в алкогольному сп'янінні літнього будинку саме тоді, коли на території будинку знаходились ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 , що зафіксовано у відділенні № 5 Білоцерківського районного управління поліції Головного управління Національної поліції в Київській області і складено на ім'я позивача адміністративний протокол за статтею 178 Кодексу України про адміністративне правопорушення.
Вказувала, що цей інцидент дуже вплинув на доньку ОСОБА_3 , після чого у останньої з'явився страх перед появою батька.
Звертала увагу, що ОСОБА_2 має алкогольну залежність та проходив лікування у приватних клініках м. Києва, що підтверджено матеріалами справи.
Як судом першої інстанції, так і судом апеляційної інстанції не враховано висновків, викладених у листі психоаналітиків, долучених до матеріалів справи, про те, що спілкування дитини з батьком повинно бути за згодою самої дитини. Також задля дотримання найкращих інтересів дитини спілкування та побачення повинно відбуватися за присутності матері, з якою у дитини є стійкий психоемоційний зв'язок.
Графік спілкування дитини з батьком встановлений судами без врахування розкладу занять дитини в школі, унеможливлює виконання домашнього завдання, заняття спортом та відпочинок дитини.
Доводи інших учасників справи
01 листопада 2024 року через систему «Електронний суд» представник ОСОБА_2 - адвокат Зайцев О. В. звернувся до Верховного Суду із відзивом.
Відповідно до пункту 2 частини п'ятої статті 178 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) до відзиву додаються: документи, що підтверджують надіслання (надання) відзиву і доданих до нього доказів іншим учасникам справи.
У частині четвертій статті 395 ЦПК України передбачено, що до відзиву додаються докази надсилання копій відзиву та доданих до нього документів іншим учасникам справи.
Згідно з частиною четвертою статті 183 ЦПК України суд, встановивши, що письмову заяву (клопотання, заперечення) подано без додержання вимог частини першої або другої цієї статті, повертає її заявнику без розгляду.
До відзиву представник ОСОБА_2 - адвокат Зайцев О. В. не додав докази надсилання його копії відповідачці, у зв'язку з цим Верховний Суд залишає цей відзив без розгляду.
Інші відзиви на касаційну скаргу станом на час розгляду справи Верховним Судом не надходили.
Рух справи в суді касаційної інстанції
06 серпня 2024 року ухвалою Верховного Суду відкрито касаційне провадження у справі, витребувано її матеріали з Дарницького районного суду м. Києва. Відмовлено в задоволенні клопотання про зупинення виконання оскаржуваних судових рішень.
У серпні 2024 року справа надійшла до Верховного Суду.
04 листопада 2024 року ухвалою Верховного Суду справу призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження колегією в складі п'яти суддів.
Фактичні обставини справи, встановлені судами
ОСОБА_2 та ОСОБА_1 є батьками малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (т. 1, а. с. 26).
Після введення на території України воєнного стану, в березні 2022 року відповідачка разом з дитиною виїхали до Федеративної Республіки Німеччини.
ОСОБА_3 дистанційно навчається у школі І ступеня № 295 Дарницького району м. Києва та очно - у школі ім. Георга Бюхнера у м. Франкфурт-на-Майні, де проходить навчання з німецької та української мови, а також з соціокультурної освіти. Також дитина навчається у центрі додаткової освіти в м. Веймар та проходить інтенсивні заняття з німецької мови та соціокультурної освіти.
03 серпня 2022 року Дарницьким районним судом м. Києва видано судовий наказ у справі № 753/7451/22 про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліментів на дитину ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частини з усіх видів заробітку (доходу) щомісячно, починаючи з 19 липня 2022 року та до досягнення дитиною повноліття (т. 1, а. с. 89).
31 березня 2023 рокуголовою правління Запорізької обласної громадської організації об'єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» психологинею-психоаналітикинею ОСОБА_4 надано висновок № 16 про те, що під час проведення психологічного дослідження дитина демонструвала глибокий зв'язок та особисту прихильність до матері ОСОБА_1 . Саме матір сприймається дитиною як суб'єкт, який захищає її під час складних та тривожних ситуацій в період війни, разом з матір'ю дитина відчуває себе в безпеці. Виявлені факти домашнього насильства негативно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та благополуччя дитини. ОСОБА_3 має ознаки пережитої психотравмуючої ситуації. Мати дитини ОСОБА_1 піклується про дитину, захищає її та створює умови для всебічного розвитку та соціалізації. На відміну від батька ОСОБА_2 , який своєю агресивною поведінкою нехтує інтересами дитини, її потребами, що проявляється байдужим відношенням до емоційних проявів дитини. У дитини існують побоювання щодо бажання батька забрати дитину до себе, що спричиняє тривожність та невпевненість дитини. ОСОБА_2 рекомендовано пройти програму для кривдників, що, зі свого боку, є комплексом заходів, що формується на основі результатів ризиків та спрямований на зміну насильницької поведінки кривдника, формування у нього нової, неагресивної психологічної моделі поведінки у приватних стосунках, відповідального ставлення до своїх вчинків та їх наслідків, зокрема до виховання дітей, на викорінення дискримінаційних уявлень про соціальні ролі обов'язки жінок і чоловіків (пункт 10 статті 1 Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству»). Проживання дитини ОСОБА_3 разом з матір'ю ОСОБА_1 відповідає інтересам дитини, але водночас слід не заважати зустрічам з батьком за бажанням та згодою обох (батька та дитини). Дитина ідентифікує ОСОБА_2 як свого батька (т. 1, а. с. 114-122).
12 травня 2023 року рішенням Місцевого суду Франкфурта-на-Майні клопотання ОСОБА_2 про зобов'язання повернути дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до України, або як альтернатива - передати її заявнику з метою повернення до України відхилено (т. 1, а. с. 155-161).
27 липня 2023 року висновком Дарницької районної в місті Києві державної адміністрації як органом опіки та піклування визнано за доцільне визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з матір'ю ОСОБА_1 (т. 1, а. с. 150).
27 липня 2023 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва в справі № 753/4392/23 у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про відібрання дитини та повернення дитини за попереднім місцем проживання відмовлено (т. 1, а. с. 144-149).
22 грудня 2023 року Службою у справах дітей та сім'ї Дарницької районної у м. Києві державної адміністрації надано висновок № 101-11126 про участь батька у вихованні та спілкуванні з дитиною, в якому зазначено, що з метою забезпечення прав та інтересів дитини райдержадміністрація як орган опіки та піклування вважає за доцільне визначити участь батька - ОСОБА_2 у вихованні дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , за наступним графіком.
Під час перебування ОСОБА_1 (мати дитини) та ОСОБА_3 за межами України:
- спілкування засобами мобільного, поштового, електронного зв'язку, зокрема із застосуванням мобільних та інших застосунків:
- щопонеділка з 17 год. до 19 год.;
- щовівторка з 19 год. до 20 год.;
- щочетверга з 18 год. до 19 год.;
- щоп'ятниці з 18 год. до 19 год.;
- щосуботи з 17 год. до 19 год.;
- щонеділі з 18 год. до 19 год.;
Після повернення ОСОБА_1 та ОСОБА_3 до України протягом перших трьох місяців у присутності матері:
- щовівторка та щочетверга з 17 год. до 19 год.;
- кожної першої, третьої та п'ятої неділі з 11 год. до 16 год.
У подальшому без присутності матері:
- щовівторка та щочетверга з 17 год. до 19 год.;
- кожної першої, третьої та п'ятої неділі з 11 год. до 16 год.
Щорічне оздоровлення за домовленістю між батьками з урахуванням думки дитини (т. 1, а. с. 13-15).
25 січня 2024 року рішенням Дарницького районного суду м. Києва в справі № 753/6951/23 позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - Служба у справах дітей та сім'ї Дарницької районної в м. Києві державної адміністрації, про визначення місця проживання дитини, задоволено частково. Визначено місце проживання малолітньої доньки ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом із матір'ю ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 .
Позиція Верховного Суду
Касаційне провадження у справі відкрито з підстави, передбаченої пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України.
Згідно з пунктом 1 частини другої статті 389 ЦПК України підставою касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку.
Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими.
Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції.
Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу.
Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду вивчив матеріали справи, перевірив доводи касаційної скарги та виснував, що касаційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Мотиви, якими керується Верховний Суд, та застосовані норми права
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 СК України визначено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.
Відповідно до статті 9 Конституції України та статті 19 Закону України від 29 червня 2004 року № 1906-IV«Про міжнародні договори і угоди» (далі - № 1906-IV) чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
У пунктах 1, 2 статті 3 Конвенції Організації Об'єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року № 789-XII (далі - Конвенція про права дитини), передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.
Відповідно до пунктів 1-3 статті 9 Конвенції про права дитини держави-учасниці забезпечують те, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Під час будь-якого розгляду згідно з пунктом 1 цієї статті всім заінтересованим сторонам надається можливість брати участь у розгляді та викладати свою точку зору. Держави-учасниці поважають право дитини, яка розлучається з одним чи обома батьками, підтримувати на регулярній основі особисті відносини і прямі контакти з обома батьками, за винятком випадків, коли це суперечить найкращим інтересам дитини.
Держави-учасниці докладають всіх можливих зусиль до того, щоб забезпечити визнання принципу загальної та однакової відповідальності обох батьків за виховання і розвиток дитини. Батьки або у відповідних випадках законні опікуни несуть основну відповідальність за виховання і розвиток дитини. Найкращі інтереси дитини є предметом їх основного піклування. Держави-учасниці визнають право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини (частина перша статті 18, частина перша статті 27 Конвенції про права дитини).
Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) зауважив, що оцінка загальної пропорційності будь-якого вжитого заходу, що може спричинити розрив сімейних зв'язків, вимагатиме від судів ретельної оцінки низки факторів та залежно від обставин відповідної справи вони можуть відрізнятися. Проте необхідно пам'ятати, що основні інтереси дитини є надзвичайно важливими. При визначенні основних інтересів дитини в кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв'язків із сім'єю, крім випадків, коли сім'я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку в безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (пункт 100 рішення ЄСПЛ від 16 липня 2015 року в справі «Мамчур проти України», заява № 10383/09, рішення ЄСПЛ від 11 липня 2017 року в справі «М. С. проти України», заява № 2091/13).
У рішенні від 07 грудня 2006 року в справі «Хант проти України», заява № 31111/04, ЄСПЛ зазначив, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага та, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків.
Стаття 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року не надає батькам права вживати заходів, які можуть зашкодити здоров'ю чи розвитку дитини (рішення ЄСПЛ від 07 серпня 1996 року в справі «Johansen v. Norway»).
Закон України від 26 квітня 2001 року № 2402-III«Про охорону дитинства» (далі - Закон № 2402-III) визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров'я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини.
Відповідно до статті 8 Закону № 2402-IIIкожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України.
Сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього. Кожна дитина має право на проживання в сім'ї разом з батьками або в сім'ї одного з них та на піклування батьків. Батько і мати мають рівні права та обов'язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов'язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини (стаття 11 Закону № 2402-III).
У статті 15 Закону № 2402-IIIзазначено, що дитина, яка проживає окремо від батьків або одного з них, має право на підтримання з ними регулярних особистих стосунків і прямих контактів. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов'язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини. У разі коли батьки не можуть дійти згоди щодо участі одного з батьків, який проживає окремо, у вихованні дитини, порядок такої участі визначається органами опіки та піклування за участю батьків виходячи з інтересів дитини. Рішення органів опіки та піклування з цих питань можуть бути оскаржені до суду у порядку, встановленому законом.
У статті 51 Конституції України, частинах другій, третій статті 5 Сімейного кодексу України (далі - СК України) передбачено, що сім'я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Держава має заохочувати та підтримувати материнство і батьківство та забезпечувати пріоритет сімейного виховання дитини. При регулюванні сімейних відносин держава має максимально враховувати інтереси дитини.
Згідно з частинами другою, восьмою, дев'ятою статті 7 СК України сімейні відносини можуть бути врегульовані за домовленістю (договором) між їх учасниками. Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини, членів сім'ї. Сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.
У статті 141 СК України передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов'язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов'язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п'ятою статті 157 цього Кодексу.
Мати, батько та дитина мають право на безперешкодне спілкування між собою, крім випадків, коли таке право обмежене законом (стаття 153 СК України).
Відповідно до частини другої статті 155 СК України батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.
Згідно з частинами першою-третьою статті 157 СК України питання виховання дитини вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов'язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.
У частині першій та другій статті 159 СК України передбачено, якщо той із батьків, з ким проживає дитина, чинить перешкоди тому з батьків, хто проживає окремо, у спілкуванні з дитиною та у її вихованні, зокрема, якщо він ухиляється від виконання рішення органу опіки та піклування, другий із батьків має право звернутися до суду з позовом про усунення цих перешкод. Суд визначає способи участі одного з батьків у вихованні дитини (періодичні чи систематичні побачення, можливість спільного відпочинку, відвідування дитиною місця його проживання тощо), місце та час їхнього спілкування.
В окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи. Під час вирішення спору щодо участі одного з батьків у вихованні дитини береться до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, в тому числі, стан психічного здоров'я одного з батьків, зловживання ним алкогольними напоями або наркотичними засобами .
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 29 травня 2019 року в справі № 357/17852/15-ц (провадження № 14-199цс19) виснувала, що положення про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитись на шкоду інтересам дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини.
Вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи (постанови Верховного Суду від 07 серпня 2024 року в справі № 742/3278/23 (провадження № 61-7675св24), від 08 травня 2024 року в справі № 638/1269/23 (провадження № 61-15097св23) та інші).
У справах зі спорів щодо участі батьків у вихованні та спілкуванні з дитиною узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність спору з цього приводу є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім (фактичним) подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди.
У більшості випадків потреба втручання держави шляхом вирішення судами спорів між батьками щодо їх участі у вихованні дітей обумовлена поведінкою самих батьків, та їх небажанням винайти порозуміння між собою в позасудовому порядку в найкращих інтересах своїх дітей.
Щодо юрисдикції спору
У постанові від 17 серпня 2022 року в справі № 613/1185/19 Верховний Суд виснував про те, що серед питань, які має суд вирішити на стадії відкриття провадження у справі, є визначення, чи є повноважним національний суд для розгляду та вирішення спору, а у разі помилкового відкриття провадження у справі з порушенням правил про юрисдикцію спору - закрити таке судове провадження у зв'язку з тим, що він не підлягає розгляду у порядку цивільного судочинства національними судами України.
Із матеріалів справи вбачається, що з березня 2022 року відповідачка разом з їх спільною з позивачем дитиною виїхали до Федеративної Республіки Німеччини.
12 травня 2023 року Місцевим судом Франкфурта-на-Майні розглядалося клопотання ОСОБА_2 про зобов'язання повернути дитину ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до України, або як альтернатива - передати її заявнику з метою повернення до України. За результатами розгляду клопотання у його задоволенні суд відмовив (т. 1, а. с. 155-161).
У своєму рішенні Місцевий суд Франкфурта-на-Майні констатував, що клопотання ОСОБА_2 про повернення або передачу дитини є прийнятним, але недостатньо обґрунтованим. Заявник не може вимагати видачі та повернення дитини від відповідачки відповідно до пункту 1 статті 12 Гаазької конвенції 1980 року, оскільки існують виняткові обставини, передбачені пунктом 1 статті 13 цієї Конвенції - суд не зобов'язаний видавати розпорядження про повернення дитини, якщо це пов'язано з серйозним ризиком заподіяння фізичної або психічної шкоди дитині або іншим чином ставить дитину в нестерпне становище.
Отже, процесуальне питання, яке повинні були вирішити суди та є істотним для врегулювання цього спору судом України, є те, чи відноситься його вирішення до юрисдикції саме національного суду України, та за яких умов позивач в цій справі має право звернутися до національного суду України.
Спірні правовідносини обтяжені іноземним елементом, а тому юрисдикція такого спору визначається за спеціальними правилами, закріпленими як у законах України, так і у міжнародно-правових договорах, положення яких є частиною національного законодавства України.
Згідно із пунктом 2 частини першої статті 1 Закону України від 23 червня 2005 року № 2709-IV «Про міжнародне приватне право» іноземний елемент - це ознака, яка характеризує приватноправові відносини, що регулюються цим Законом, та виявляється в одній або кількох з таких форм, зокрема, хоча б один учасник правовідносин є громадянином України, який проживає за межами України, іноземцем, особою без громадянства або іноземною юридичною особою.
Водночас відповідно до статті 9 Конституції України, статті 19 Закону № 1906-IV, частини другої статті 3 ЦПК України якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, передбачено інші правила, ніж встановлені цим Кодексом, застосовуються правила міжнародного договору України.
Тож юрисдикція цього спору має визначатися насамперед не правилами національного цивільного процесу, а правилами відповідних міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України.
Під час визначення юрисдикції цього спору також підлягають застосуванню Гаазькі конвенції 1980 та 1996 років, які регулюють питання міжнародної підсудності таких спорів й визначають, органи якої держави мають юрисдикцію вживати заходів, спрямованих на захист особи та майна дитини.
Відповідно до статті 29 Гаазької конвенції 1980 року ця Конвенція не перешкоджає будь-якій особі, установі або органу, що заявляє про порушення прав піклування або доступу відповідно до положень статей 3 або 21, прямо звернутися до судових або адміністративних органів будь-якої Договірної держави, на підставі положень цієї Конвенції або на іншій підставі.
У статті 50 Гаазької конвенції 1996 року зазначено, що ця Конвенція не впливає на застосування Гаазької конвенції 1980 року у відносинах між сторонами обох Конвенцій. Однак ніщо не перешкоджає застосуванню положень цієї Конвенції для цілей повернення дитини, яка була протиправно переміщена або утримувалася, чи для надання права на спілкування.
Тож наведене правило передбачає можливість паралельного застосування обох Гаазьких конвенцій.
Правила стосовно юрисдикції, які містяться у главі ІІ Гаазької конвенції 1996 року, створюють загальний підхід до юрисдикції, що забезпечує визначеність для сторін і може таким чином сприяти запобіганню спроб пошуку «зручного» суду.
Гаазька конвенція 1996 року доповнює і посилює Гаазьку конвенцію 1980 року, встановлюючи чіткі межі для здійснення юрисдикції, в тому числі у виключних випадках, коли у поверненні дитини відмолено або повернення не запитано. Гаазька конвенція 1996 року укріплює Гаазьку конвенцію 1980 року, підкреслюючи первинну роль органів влади Договірної держави постійного місця проживання дитини у прийняття рішень про заходи, які можуть бути необхідні для довгострокового захисту дитини.
За правилами Гаазької конвенції 1996 року держава, в якій дитина зазвичай проживала безпосередньо перед переміщенням або утримуванням, зберігає юрисдикцію відповідно до статті 5, якою дотримані певні умови відповідно до статті 7 цієї Конвенції. Стаття 7 Гаазької конвенції 1996 року встановлює форму збереження юрисдикції держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення чи утримування. Правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року застосовуються у випадках, коли неможливо встановити постійне місце проживання дитини.
Визначення, яке із правил підвідомчості спору підлягає застосуванню, залежить від встановлених фактичних обставин, зокрема, місця постійного проживання дитини, його зміни чи ненабуття такого місця дитиною.
З урахуванням статті 7 зазначеної Конвенції у разі зміни звичайного місця проживання дитини на іншу Договірну Державу, юрисдикцію мають органи держави нового звичайного місця проживання.
Стаття 5 Гаазької конвенції 1996 року містить загальне правило стосовно юрисдикції, яке полягає в тому, що заходи захисту дітей мають бути вжиті судовими або адміністративними органами держави місця постійного проживання дитини.
Поняття «місце постійного проживання» не визначене цією Конвенцією, оскільки таке місце проживання дитини має визначатися Договірними Державами в кожному конкретному випадку на підставі фактичних обставин.
Звичайне місце проживання підтверджується: відвідуванням дошкільного навчального закладу - садка, школи, різноманітних гуртків; за результатами встановлення таких обставин: за дитиною здійснюється медичний догляд, у дитини є свої друзі, захоплення, дитина має сталі сімейні зв'язки та інші факти, які свідчать, що дитина вважає своє місце проживання постійним, комфортним і місцем проживання своєї родини, тощо.
Звичайне місце проживання відповідає місцю, яке відображає певний ступінь інтеграції дитини в соціальне і сімейне середовище. З цією метою, зокрема, повинні братися до уваги тривалість, регулярність, умови і причини перебування на території держави-члена і переїзду сім'ї в цю державу, громадянство дитини, місце і умови відвідування школи, мовні знання, а також сімейні та соціальні відносини дитини в цій державі.
Підсумовуючи, Верховний Суд констатує, що звичайне місце проживання дитини варто розуміти як таке місце, існування якого доводить певний ступінь прив'язаності дитини до соціального та сімейного її оточення. З цією метою необхідно враховувати, зокрема, тривалість, регулярність, умови і причини перебування дитини і сім'ї в тій чи іншій державі, місце та умови відвідування освітніх закладів, знання мови, соціальні та сімейні відносини дитини у такій державі.
За наведених обставин у цій категорії справ суди, вирішуючи питання про відкриття провадження у справі, зобов'язані визначати юрисдикцію розгляду судом України спору відповідно до правил Гаазької конвенції 1980 року та Гаазької конвенції 1996 року.
Виходячи з того, що юрисдикція держави у вирішенні цієї категорії спорів пов'язується саме з поняттям постійного (звичайного) місця проживання дитини, відповідно, суд повинен визначити, чи має право на розгляд цієї справи, виходячи з доведеності позивачем саме факту постійного (звичайного) місця проживання дитини в Україні до її переміщення.
Під час розгляду справи у суді першої інстанції має бути встановлено, що таке місце проживання дітей в Україні існувало та зберіглося (відповідно до критеріїв, сформульованих у статті 7 Гаазької конвенції 1996 року) задля обґрунтування того, що юрисдикція суду України є/зберігається для вирішення спору по суті вимог, адже зі зміною звичайного місця проживання дитини припиняється юрисдикція суду України (постанова Верховного Суду від 17 серпня 2022 року в справі № 613/1185/19).
Як вже зазначалося, 12 травня 2023 року Місцевим судом Франкфурта-на-Майні розглядалося клопотання ОСОБА_2 про зобов'язання повернути дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до України, або як альтернатива - передати її заявнику з метою повернення до України. За результатами розгляду клопотання у його задоволенні суд відмовив (т. 1, а. с. 155-161).
Тобто є підтвердження про проживання дитини у Федеративній Республіці Німеччині й розгляд справи щодо дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , судом цієї держави.
У справі, яка переглядається, суди першої та апеляційної інстанцій зазначеного не врахували та не дослідили питання належної юрисдикції спору.
Відповідно до частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року у разі неправомірного переміщення або утримання дитини органи Договірної Держави, в якій дитина мала звичайне місце проживання безпосередньо до переміщення або утримання, зберігають свою юрисдикцію доти, доки дитина не набуде звичайного місця проживання в іншій Державі та
а) кожна особа, установа або інший орган, які мають права опіки, не погодяться з переміщенням або утримуванням
або b) дитина не проживе в такій іншій державі протягом періоду, що становить принаймні один рік після того, як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; не триває розгляд прохання про повернення, поданого в цей період, та дитина прижилася в новому середовищі.
Для застосування пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року потрібно встановити такі обставини:
1) дитина проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини;
2) протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини;
3) дитина адаптувалася до нового середовища.
Ці умови частково відображають положення статті 12 Гаазької конвенції 1980 року про те, що після сплину річного терміну, судовий або адміністративний орган видає розпорядження про повернення дитини, якщо тільки немає даних про те, що дитина вже прижилася у своєму новому середовищі.
Позов у справі, що переглядається, подано до суду з тих підстав, що у березні 2022 року відповідачка без згоди позивача як батька дитини вивезла дитину за межі України, проте позов до суду подав у липні 2023 року, що зобов'язує суди першої та апеляційної інстанцій дослідити питання, чи прижилася дитина за новим місцем проживання, тобто, чи стало воно для неї новим постійним та звичайним.
У разі встановлення обставин у сукупності (дитини проживає в іншій державі не менше одного року після того як особа, установа або інший орган, які мають права опіки, дізналися або повинні були дізнатися про місце перебування дитини; протягом цього періоду не було заявлено вимоги про повернення дитини; дитина адаптувалася до нового середовища) за правилом пункту «b» частини першої статті 7 Гаазької конвенції 1996 року припиняється юрисдикція суду Договірної Держави попереднього звичайного місця проживання дитини з вирішення цього спору у зв'язку з набуттям нею нового постійного (звичайного для дитини) місця проживання.
У цій категорії справ юрисдикція з вирішення такого спору слідує за місцем постійного проживання дитини, а тому якщо місце постійного проживання дитини переноситься до іншої договірної держави, органи влади держави нового місця постійного проживання набувають юрисдикції щодо суті спору.
Правилами щодо юрисдикції, закріпленими у Гаазькій конвенції 1996 року, запроваджено загальний підхід до визначення юрисдикції, який забезпечує визначеність для сторін, і може, в такимй спосіб, сприяти недопущенню спроб пошуку «зручного суду» через міжнародне викрадення дітей. Правило статті 5 Гаазької конвенції 1996 року визначає місце постійного проживання дитини як первинну підставу для визначення юрисдикції, сприяє зверненню батьків до влади з питань опіки, доступу/контактів і переміщення в тих Договірних Державах, де їх дитина живе, замість її вивезення до інших юрисдикцій для вирішення таких питань.
Натомість статтею 7 Гаазької конвенції 1996 року передбачено спеціальне правило стосовно юрисдикції у випадках міжнародного викрадення дітей. Органи влади Договірних Держав постійного проживання дитини безпосередньо до незаконного переміщення чи утримання зберігають юрисдикцію щодо вжиття заходів, направлених на захист особистості чи майна дитини, поки не будуть виконані певні умови. Це правило направлено на дотримання балансу між двома ідеями. По-перше, що особа, яка незаконно переміщує чи утримує дитину, не повинна користуватися перевагами зміни влади, яка має юрисдикцію з питань опіки чи доступу/контактів. По-друге, що зміна місця проживання дитини, якщо нове місце проживання збережеться, є фактором, який не може ігноруватися до такої міри, щоб позбавляти юрисдикції влади нової держави проживання на невизначений період.
Тож у разі встановлення умов, передбачених у статті 7 Гаазької конвенції 1996 року, правильним буде висновок, що юрисдикція українського суду на вирішення цього спору припинилася до звернення позивача до національного України суду з цим позовом, що матиме своїм наслідком закриття провадження в справі.
У разі неможливості встановлення судом звичайного місця проживання до спірних правовідносин підлягатимуть застосуванню правила статті 6 Гаазької конвенції 1996 року, відповідно до яких (1) для дітей-біженців та дітей, які внаслідок суспільних негараздів в їхній країні переміщені до інших держав, органи Договірної Держави, на території якої ці діти перебувають у результаті їхнього переміщення, мають юрисдикцію, передбачену в пункті 1 статті 5. (2) Положення попереднього пункту також застосовуються до дітей, чиє звичайне місце проживання не може бути встановлене.
Обставини неможливості визначення звичайного місця проживання дітей можуть включати, наприклад, часті переїзди дитини між двома і більше державами; втрату дитиною попереднього місця постійного проживання та брак достатніх підстав для набуття нового місця постійного проживання.
Заснована на цьому положенні юрисдикція суду припиняється, якщо буде встановлено, що дитина має місце проживання, де б це не було.
Отже, залежно від встановлення певних обставин справи, зокрема постійного місця проживання дітей, суд має застосувати одне із правил, визначених Гаазькою конвенцією 1996 року, про юрисдикцію спору. Юрисдикція спору ґрунтується на прив'язці постійного місця проживання дитини та вирішується у кожному конкретному спорі залежно від встановлених фактичних обставин справи.
Такі висновки узгоджуються з правовим висновком Верховного Суду в постанові від 17 серпня 2022 року в справі № 613/1185/19, від 23 жовтня 2024 року в справа № 761/11261/23, проте він помилково не врахований судами попередніх інстанцій.
Щодо розгляду справи по суті
Верховний Суд звертає увагу, що вирішуючи питання про встановлення способу участі у вихованні для одного з батьків, який постійно не проживає з дітьми, суди повинні враховувати усю сукупність обставин конкретної справи.
Правосуддя у справах про піклування про дитину завжди супроводжується гостро-емоційними і мінливими стосунки між батьками, отже, остаточність судового рішення у цій категорії справ є завжди тимчасовою і часто нетривалою. Правосуддя не в змозі регулювати та встановлювати сталі людські стосунки.
Таки висновки узгоджуються з постановами Верховного Суду від 13 червня 2024 року в справі № 675/1124/22 (провадження № 61-1049св24), від 29 травня 2024 року в справі № 686/15230/23 (провадження № 61-3812св24) та інших.
Верховний Суд у постанові від 31 березня 2021 року в справі № 562/1686/18 (провадження № 61-16928св20) наголосив, що під час вирішення спору, що стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суди повинні ґрунтовно дослідити та оцінити всі обставини справи, надати належну правову оцінку доказам: кожному конкретно взятому та їх сукупності. Сам факт емоційно напружених відносин між колишнім (фактичним) подружжям та особисті конфлікти між сторонами не повинні порушувати інтереси дитини та її право на спілкування з кожним із батьків.
Відповідно до частин четвертої-шостої статті 19 СК України у процесу розгляду судом спорів щодо участі одного з батьків у вихованні дитини, місця проживання дитини, виселення дитини, зняття дитини з реєстрації місця проживання, визнання дитини такою, що втратила право користування житловим приміщенням, позбавлення та поновлення батьківських прав, побачення з дитиною матері, батька, які позбавлені батьківських прав, відібрання дитини від особи, яка тримає її у себе не на підставі закону або рішення суду, управління батьками майном дитини, скасування усиновлення та визнання його недійсним, обов'язковою є участь органу опіки та піклування, представленого належною юридичною особою. Орган опіки та піклування подає суду письмовий висновок щодо розв'язання спору на підставі відомостей, одержаних у результаті обстеження умов проживання дитини, батьків, інших осіб, які бажають проживати з дитиною, брати участь у її вихованні, а також на підставі інших документів, які стосуються справи. Суд може не погодитися з висновком органу опіки та піклування, якщо він є недостатньо обґрунтованим, суперечить інтересам дитини.
Запропонований органом опіки та піклування порядок участі в спілкуванні із дитиною має оцінюватися в сукупності з іншими доказами в справі, та бути таким, що відповідатиме принципу розумності, справедливості та збалансованості між інтересами всіх учасників сімейних відносин, пріоритетному захисту інтересів дитини, першоосновам розвитку особистості малолітньої дитини, враховуючи її вік, стан здоров'я, звички тощо.
У справі, що переглядається, задовольняючи позов частково, суд першої інстанції, з яким погодився й апеляційний суд, в основу свого рішення поклав тільки висновок органу опіки та піклування про визначення графіку спілкування батька з дитиною з посиланням на загальне правило, передбачене в статті 141 СК України, про рівність прав та обов'язків батьків у вихованні дитини.
Колегія суддів вважає такий підхід судів попередніх інстанцій узагальненим та формальним, здійсненим без детального вивчення ситуації і без встановлення конкретних обставин справи, зокрема, не враховано поведінку позивача, яка виразилася у:
- систематичному вживанні алкогольних напоїв, що підтверджено проходженням позивачем лікування в спеціалізованих медичних закладах (т. 1, а. с. 208-224);
- домашньому насильстві, з повідомленням про що 02 травня 2020 року та 01 березня 2021 року відповідачка зверталася до Дарницького управління поліції Головного управління Національної поліції в м. Києві (далі - Дарницьке управління поліції ГУНП в м. Києві) (т. 1, а. с. 91, 111).
- агресивній поведінці позивача, яка виразилася в підпалі ним в стані алкогольного сп'яніння літнього будинку саме тоді, коли на його території знаходились ОСОБА_1 разом з донькою ОСОБА_3 .
Посилання судів попередніх інстанцій на те, що такі факти не підтверджені в установленому законом порядку, оскільки відсутні судові рішення про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної (кримінальної) відповідальності, колегія суддів вважає необґрунтованими з тих підстав, що такі обставини не потребують обов'язкового встановлення в судовому рішенні й убачаються з інших належних доказів. Зокрема, Дарницьке управління поліції ГУНП в м. Києві підтвердило факт проведення з позивачем роз'яснювальної роботи щодо недопущення протиправної поведінки (т. 1, а. с. 112), а зазначену пожежу вдалося ліквідувати власними силами за допомогою сусідів. Висновком спеціаліста за результатами психологічного дослідження підтверджено, що, з огляду на малюнки ОСОБА_3 (палаючий будинок), дитина пережила травматичну подію, яка відбулася раптово і мала інтенсивний характер (т. 1, а. с. 119). ОСОБА_2 рекомендовано пройти програму для кривдників (т. 1, а. с. 122).
Не враховано судами й інші висновки спеціаліста Запорізької обласної громадської організації «Об'єднання психологів та психоаналітиків «Взаємодія» від 31 березня 2023 року (т. 1, а. с. 114-122), зокрема про те, що: « ОСОБА_1 та ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є постраждалими від домашнього насильства в розумінні норм Закону України «Про запобігання та протидію домашньому насильству». У результаті систематичного домашнього насильства як у матері, так і в дитини з'явилися побоювання за свою безпеку, емоційна невпевненість, що завдало шкоду їх психічному здоров'ю.
Під час проведення психологічного дослідження дитина демонструвала глибокий зв'язок та особисту прихильність до матері, психологом підтверджено, що з матір'ю ОСОБА_3 відчуває себе в безпеці, між матір'ю та дитиною сформована надійна прив'язаність, а виявлені факти домашнього насильства негативно впливають на емоційний стан, психічний розвиток та благополуччя дитини. ОСОБА_3 має ознаки пережитої психотравмуючої ситуації. У дитини існують побоювання щодо бажання батька забрати дитину до себе, що спричиняє тривожність та невпевненість дитини, формує відчуття безпорадності».
Спеціалістом підтверджено, що: «не слід заважати зустрічам з батьком, проте враховувати бажання як батька, так і дитини, інтереси та думку останньої».
Іншим спеціалістом - психологом школи І ступеня № 295 Дарницького району було виявлено прояви поведінки дитини ОСОБА_3 , які свідчать про те, що дитина боїться батька та у останньої наявний страх перед ОСОБА_2 . У висновку від 06 грудня 2022 року зазначено, що (т. 1, а. с. 90): «дитина розповідала своїм однокласникам про сварки та бійки в сім'ї, про те, що боїться наслідків поведінки батька. Учениця залишилась у школі після уроків і кожного разу запитувала, хто її забирає (дуже боялась, щоб це був не батько). Психолог школи проводила індивідуальні консультації з дівчинкою, про що свідчать записи в журналі прийому в листопаді. Після аналізу малюнків, бесід з ученицею були зафіксовані такі прояви поведінки: зануреність у себе, неуважність, тривожність, пов'язана з взаєминами з батьками, демонстрація страху перед появою батька, нездатність захистити себе і страх за маму».
Колегія суддів зауважує, що в спорах щодо дитини остання є суб'єктом, а не об'єктом правовідносин, і в будь-якому випадку найвищою метою є захист найкращих інтересів дитини, навіть якщо такі не співпадають з інтересами одного чи обох батьків.
Суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідно до частини другої статті 159 СК України в окремих випадках, якщо це викликано інтересами дитини, суд може обумовити побачення з дитиною присутністю іншої особи: суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх обов'язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення, зокрема, зловживання ним алкогольними напоями.
Крім того, доречними є доводи касаційної скарги, що визначений судом графік спілкування дитини з батьком не враховує часи навчання і відпочинку дитини, на які звертала увагу відповідачка як в суді першої інстанції, так і в апеляційному суді.
У статті 171 СК України закріплено, що дитина має право на те, щоб бути вислуханою батьками, іншими членами сім'ї, посадовими особами з питань, що стосуються її особисто, а також питань сім'ї. Дитина, яка може висловити свою думку, має бути вислухана при вирішенні між батьками, іншими особами спору щодо її виховання, місця проживання, у тому числі при вирішенні спору про позбавлення батьківських прав, поновлення батьківських прав, а також спору щодо управління її майном. Суд має право постановити рішення всупереч думці дитини, якщо цього вимагають її інтереси.
Частина друга статті 171 СК України містить випадки, коли думка дитини має бути вислухана обов'язково. До таких випадків належить, зокрема вирішення спору між батьками, іншими особами щодо її виховання (стаття 159 СК України); (див. постанови Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 679/1413/14-ц, від25 вересня 2024 року в справі № 759/11903/23).
Зважаючи на вікову категорію малолітньої дитини, бесіду з останньою має проводити психолог, головним завданням якого є встановлення дійсного психоемоційного стану дитини, визначення інтересів дитини та отримання її думки. Коли суд бажає вислухати думку дитини та водночас не травмувати психіку дитини і уникнути тиску на неї, суд доручає органам опіки та піклування провести невимушену бесіду з дитиною в домашніх або інших комфортних для неї умовах, та повідомити суд про результати цієї бесіди. Проте суд має враховувати висловлену думку системно, з'ясовуючи належно фактичні обставини справи, досліджуючи та надаючи належну правову оцінку зібраним у справі доказам у їх сукупності (див. постанови Верховного Суду від 17 липня 2019 року в справі № 185/6994/15-ц, від 18 грудня 2023 року в справі № 523/21283/21, від 31 липня 2024 року в справі № 752/13450/22 та ін.).
Верховний Суд зазначає, що належна увага повинна приділятись поглядам та думці дитини у відповідності з її віком і зрілістю. Право бути почутою є правом дитини, а не обов'язком. У кожній конкретній ситуації опитування дитини здійснюється із врахуванням її віку та можливості висловити її думку.
На час ухвалення рішення судом першої інстанції дитині виповнилося 9 років, на час ухвалення постанови апеляційним судом - 10 років, проте судді не заслуховували думку дитини, мотиви і висновки щодо цього питання у рішеннях не виклали.
Задовольняючи позовні вимоги в частині зобов'язання відповідачки не чинити перешкоди участі батька у спілкуванні з донькою та її вихованні, суди не врахували висновки Верховного Суду в постанові від 04 травня 2022 року в справі № 696/805/20, від 25 березня 2024 року в справі № 742/1716/23 (на яку, зокрема посилається заявниці в касаційній скарзі) та не оцінили доводи відповідачки про те, що вона ніколи не чинила перешкод позивачу в спілкуванні з дитиною, що підтверджено і висновками судів попередніх інстанції у мотивувальних частинах рішень про те, що підставою задоволення позову є лише особистісні непорозуміння сторін, внаслідок яких вони не можуть домовитись про порядок участі у вихованні та спілкуванні доньки з її батьком, внаслідок чого позивач був змушений звернутися до суду з позовом про визначення судом порядку та графіку участі у вихованні та спілкуванні з дитиною.
Отже, не можна вважати, що результат судового розгляду повністю спрямований на захист найкращих інтересів дитини.
Колегія суддів звертає увагу на сталу практику Верховного Суду, що в такій категорії справ, незалежно від вирішення спору, сторони не позбавлені в майбутньому права на зміну встановленого судом способу участі у вихованні дитини із врахуванням змін поведінки позивача, відповідних вікових змін дитини, її розвитку та потреб, що буде відповідати, насамперед, засадам якнайкращого забезпечення інтересів дитини (див. постанову від 29 травня 2024 року в справі № 354/608/15).
У спірних правовідносинах, які стосуються вкрай чутливої сфери та долі дитини, інтереси якої превалюють над формальним тлумаченням норм права, питання слід вирішувати в контексті кожної конкретної справи без формального та уніфікованого підходу лише після повного, всебічного, об'єктивного з'ясування обставин справи, що мають значення для вирішення спору, та вивчення і дослідження усіх доказів як у сукупності, так і кожного доказу окремо.
У зв'язку з наведеним не можна вважати, що в оскаржуваних судових рішеннях достатньо виклали мотиви, на яких воно базується, адже право на захист може вважатися ефективним тільки тоді, якщо зауваження сторін насправді «заслухані», тобто належним чином судом вивчені усі їх доводи, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення ЄСПЛ у справах «Мала проти України»; «Суомінен проти Фінляндії»).
У силу положень статті 400 ЦПК України щодо меж розгляду справи касаційним судом Верховний Суд позбавлений можливості ухвалити нове рішення у цій справі, оскільки для його ухвалення необхідно встановити обставини, що не були встановлені в рішеннях судів попередніх інстанцій.
Відповідно до пункту 1 частини третьої, частини четвертої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 ЦПК України. Справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. У всіх інших випадках справа направляється до суду першої інстанції.
Враховуючи, що внаслідок неналежного дослідження та оцінки зібраних доказів судами не встановлені фактичні обставини, які мають значення для правильного вирішення справи, ухвалені судові рішення не можуть вважатися законними і обґрунтованими, а тому підлягають скасуванню з передачею справи на новий розгляд.
Суду належить розглянути справу в установлені законом розумні строки з додержанням вимог матеріального і процесуального права, дослідити та належним чином оцінити подані сторонами докази, дати правову оцінку доводам і запереченням сторін та ухвалити законне і справедливе судове рішення відповідно до встановлених обставин і вимог закону.
Висновки за результатами розгляду касаційної скарги
Відповідно до пунктів 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи, якщо суд не дослідив зібрані у справі докази, за умови висновку про обґрунтованість заявлених у касаційній скарзі підстав касаційного оскарження, передбачених пунктами 1, 2, 3 частини другої статті 389 цього Кодексу; або суд необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи.
Оскільки суд касаційної інстанції позбавлений процесуальної можливості під час розгляду справи в касаційному порядку встановлювати нові обставини або вважати доведеними обставини, що не були встановлені судами попередніх інстанцій, суди попередніх інстанцій не забезпечили повного та всебічного розгляду справи, то усунути вказані недоліки розгляду справи на стадії касаційного перегляду неможливо, тому справу необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.
Щодо судових витрат
Відповідно до частини тринадцятої статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Оскільки справа направляється на новий розгляд до суду першої інстанції, то розподіл судових витрат Верховний Суд не здійснює.
Керуючись статтями 183, 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду
Відзив представника ОСОБА_2 - ОСОБА_5 залишити без розгляду та повернути заявнику.
Касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Чередниченко Анни Віталіївни задовольнити.
Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 11 березня 2024 року та постанову Київського апеляційного суду від 18 червня 2024 року скасувати, справу направити на новий розгляд до суду першої інстанції.
Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає.
Суддя-доповідач О. М. Ситнік
Судді:В. М. Ігнатенко
С. О. Карпенко
В. В. Сердюк
І. М. Фаловська