03 грудня 2024 року
м. Київ
справа № 548/2606/19
провадження № 61-15667ск24
Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: Тітова М. Ю. (суддя-доповідач), Зайцева А. Ю., Коротенка Є. В., розглянувши касаційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в справі за позовом Хорольської міської ради Лубенського районуПолтавської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, про стягнення безпідставнозбережених (заощаджених) коштів,
встановив:
У грудні 2019 року Хорольська міська рада Лубенського району Полтавської області звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення безпідставнозбережених (заощаджених) коштів.
09 травня 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з зустрічним позовом, у прийнятті якого до спільного розгляду з первісним позовом було відмовлено ухвалою від 18 травня 2022 року.
Рішенням Семенівського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2022 року позов задоволено.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області 165 861, 52 грн.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області 33 971, 64 грн.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області 2 487, 92 грнсудових витрат.
Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області 509, 57 грнсудових витрат.
Постановою Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року ухвалу Семенівського районного суду Полтавської області від 18 травня 2022 року та рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2022 року залишено без змін.
23 листопада 2024 року представник заявника ОСОБА_1 - адвокат Чубенко Ж. А. через підсистему «Електронний суд» надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року у вказаній справі.
Згідно з пунктом 2 частини третьої статті 389 Цивільного процесуального кодексу України (далі - ЦПК України) не підлягають касаційному оскарженню: судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.
Прожитковий мінімум для працездатних осіб вираховується станом на 01 січня календарного року, в якому подається скарга (частина дев'ята статті 19 ЦПК України).
Статтею 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2024 рік» встановлено, що з 01 січня 2024 року прожитковий мінімум для працездатних осіб складає 3 028, 00 грн.
Ціна позову в цій справі становить 199 833, 16 грн, що станом на 01 січня 2024 року не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (3 028, 00 грн * 250 = 757 000, 00 грн).
Представник заявника у касаційній скарзі посилається на підпункт «а» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та зазначає про те, що формування Верховним Судом правового висновку щодо питання застосування частини другої статті 238 ЦК України в контексті принципу розподілу повноважень між представницьким органом місцевого самоврядування та міським головою, закріпленого у частині третій статті 10, частині 3 статті 24 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» та статті 19 Конституції України, у подібних правовідносинах матиме фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики.
Верховний Суд у визначенні правового питання як такого, що має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, виходить з того, що таке правове питання має бути головним або основним питанням правозастосовчої практики, воно повинно мати одночасно винятково актуальне значення для її формування. Такі ознаки визначаються предметом спору, вагомістю для держави й суспільства у цілому правового питання, що постало перед практикою його застосування.
Проте адвокатом Чубенко Ж. А. не наведено переконливих доводів стосовно того, в чому саме полягає фундаментальне значення цієї справи для формування єдиної правозастосовчої практики із зазначенням новітніх, проблемних, засадничих, раніше ґрунтовано не досліджуваних питань права, відповідь касаційного суду на які мала б надати нового, уніфікованого розуміння та застосування права як для сторін спору, так і для невизначеного, але широкого кола суб'єктів правовідносин.
Крім того, представник заявника посилається на підпункт «б» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України та вказує, що відсутність правового висновку Верховного Суду щодо питання застосування частини другої статті 3 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» (частини третьої статті 4 згаданого закону в редакції, чинній на момент присвоєння спірній земельній ділянці кадастрового номера) у поєднанні з абзацом 3 частини другої статті 331 ЦК України у подібних правовідносинах позбавляє ОСОБА_1 можливості спростувати обставини, встановлені оскаржуваними судовими рішеннями судів попередніх інстанцій у цій справі, при розгляді іншої справи № 548/374/24.
Проте таке твердження належним чином не обґрунтоване. Зокрема, не конкретизовано, які саме обставини заявник позбавлений можливості спростувати.
Також адвокат Чубенко Ж. А. стверджує, що справа становить значний суспільний інтерес та має для заявника виняткове значення (підпункт «в» пункту 2 частини третьої статті 389 ЦПК України).
Представник заявника вказує, що позовів у такій категорії справ досить багато та навіть у відносно невеликій за кількістю населення громаді, такій як Хорольська громада, місцева рада часто подає подібні позови, тому це становить значний суспільний інтерес, принаймні для мешканців Хорольської громади.
Крім того, виняткове значення для ОСОБА_1 цієї справи представник заявника пояснює, зокрема, тим, що останній є пенсіонером та заявлена до стягнення сума є для нього непідйомною. Також вказує, що існує реальний ризик накладення арешту на майно ОСОБА_1 та реалізації його будинку через торги.
Вжите законодавцем словосполучення «значний суспільний інтерес» необхідно розуміти як серйозну, обґрунтовану зацікавленість, яка має неабияке виняткове значення для усього суспільства в цілому, певних груп людей, територіальних громад, об'єднань громадян тощо до певної справи в контексті можливого впливу ухваленого у ній судового рішення на права, свободи та інтереси широкого кола фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб. Вказане поняття охоплює ті потреби суспільства або окремих його груп, які пов'язані із збереженням, примноженням, захистом існуючих цінностей, девальвація та/або втрата яких мала б значний негативний вплив на розвиток громадянського суспільства. Наявність значного суспільного інтересу може мати місце й тоді, коли предмет спору зачіпає питання загальнодержавного значення, як от визначення і зміни конституційного ладу в Україні, виборчого процесу (референдуму), обороноздатності держави, її суверенітету, найвищих соціальних цінностей, визначених Конституцією України, тощо.
Проте касаційна скарга не містить належного обґрунтування, яке б свідчило про значний суспільний інтерес саме до цієї конкретної справи і вказувало б на те, що предмет спору в цій справі стосується питань, які мають виняткове значення для суспільства.
Стосовно доводів адвоката Чубенко Ж. А. про те, що справа має для заявника виняткове значення, то Верховний Суд зазначає, що поняття винятковості є оціночним та потребує належного обґрунтування. Представник заявника не навела переконливих доводів та не надала відповідних доказів, які б свідчили про те, що справа має для нього виняткове значення.
Більш того, незгода заявника з рішеннями судів першої та апеляційної інстанцій не свідчить про винятковість справи для нього, як і не може вказувати на таку обставину, як негативні наслідки для заявника внаслідок прийняття таких судових рішень.
Інших підстав, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України, за наявності яких суд міг би визнати оскаржувані судові рішення такими, що підлягають касаційному оскарженню, у касаційній скарзі не зазначено.
Правила, запроваджені законодавцем щодо обмеження права на касаційне оскарження, відповідають Конституції України, відповідно до статті 129 якої основними засадами судочинства є, серед інших, забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення.
Відповідно до пункту 1 частини другої статті 394 ЦПК України суд відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню.
Оскільки оскаржувані заявником судові рішення ухвалено у справі з ціною позову, що не перевищує двохсот п'ятдесяти розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, і вони не підлягають касаційному оскарженню, тому у відкритті касаційного провадження у справі необхідно відмовити.
Верховним Судом взято до уваги, що під час вирішення питання про відкриття касаційного провадження (зокрема й про відмову у відкритті провадження) у справі не надається правова оцінка законності та обґрунтованості оскаржуваних судових рішень, а виключно встановлюється наявність чи відсутність підстав для їх касаційного оскарження відповідно до вимог статей 389, 394 ЦПК України.
У зв'язку з відмовою у відкритті касаційного провадження у справі не підлягають окремому розгляду заява адвоката Чубенко Ж. А. про поновлення строку на касаційне оскарження рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2022 року та постанови Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року, а також клопотання про звільнення заявника від сплати судового збору за подання касаційної скарги.
Керуючись статтею 129 Конституції України, пунктом 2 частини третьої статті 389, пунктом 1 частини другої статті 394 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,
ухвалив:
У відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Семенівського районного суду Полтавської області від 22 вересня 2022 року та постанову Полтавського апеляційного суду від 25 вересня 2024 року в справі за позовом Хорольської міської ради Лубенського району Полтавської області до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 , третя особа,яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, - Головне управління Державної податкової служби у Полтавській області, про стягнення безпідставно збережених (заощаджених) коштів відмовити.
Копію ухвали та додані до скарги матеріали надіслати заявнику.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Судді: М. Ю. Тітов
А. Ю. Зайцев
Є. В. Коротенко