Справа № 127/3023/24
Провадження №11-кп/801/1190/2024
Категорія: крим.
Головуючий у суді 1-ї інстанції: ОСОБА_1
Доповідач: ОСОБА_2
28 листопада 2024 року м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд в складі:
головуючого судді : ОСОБА_2 ,
суддів: ОСОБА_3 , ОСОБА_4
зі секретарем судового засідання: ОСОБА_5
розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці у формі спеціального судового провадження апеляційну скаргу захисника ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 на вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2024 у кримінальному провадженні, відомості по якому внесено до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 22023020000000162 від 27.07.2023 року по обвинуваченню
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , уродженця с. Радужне Тюменської області рф, громадянина України, проживаючого за адресою: рф АДРЕСА_1 , раніше не судимого
у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України
за участю сторін кримінального провадження
прокурора : ОСОБА_8
захисника : ОСОБА_6
Захисник ОСОБА_6 в інтересах обвинуваченого ОСОБА_7 подала апеляційну скаргу, просила скасувати вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2024 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст. 111 КК України у зв"язку з невідповідністю висновків суду фактичним обставинам кримінального провадження, закрити кримінальне провадження у зв'язку з недоведенням, що вказане кримінальне правопорушення вчинено обвинуваченим .
Вироком Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2024 року ОСОБА_7 визнано винним у вчиненні злочину, передбаченого ч. 2 ст. 111 КК України та призначено йому покарання у вигляді п'ятнадцяти років позбавлення волі з конфіскацією всього належного йому на праві власності майна в дохід держави.
Строк відбування основного покарання ОСОБА_7 рахувати з моменту фактичного затримання на виконання вироку суду.
Запобіжний захід застосований до ОСОБА_7 у вигляді тримання під вартою, в порядку ч. 6 ст. 193 КПК України залишено без змін до моменту його затримання на виконання вироку суду.
Згідно вироку суду обвинувачений вчинив кримінальне правопорушення за наступних обставин.
Відповідно до Конституції України, Україна є суверенною і незалежною державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною. Перебування на території України підрозділів збройних сил інших держав з порушенням процедури, визначеної Конституцією та законами України, Гаазькими конвенціями 1907 року, IV Женевською конвенцією 1949 року, а також всупереч Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї 1994 року, Договору про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і російською федерацією (далі - рф) 1997 року та іншими міжнародно-правовими актами є окупацією частини території суверенної держави Україна та міжнародним протиправним діянням з усіма наслідками, передбаченими міжнародним правом.
24 жовтня 1945 року набув чинності Статут Організації Об'єднаних Націй, підписаний 26 червня 1945 року, яким фактично створено Організацію Об'єднаних Націй (далі - ООН).
До складу ООН входять Україна, рф та ще 49 країн-засновниць, а також інші країни світу.
Відповідно до частини 4 статті 2 Статуту ООН, усі Члени вказаної організації утримуються в своїх міжнародних відносинах від погрози силою або її застосування як проти територіальної недоторканності або політичної незалежності будь-якої держави, так і будь-яким іншим чином, несумісним із цілями Об'єднаних Націй.
Декларацією Генеральної Асамблеї ООН № 36/103 від 9 грудня 1981 року про недопустимість інтервенції та втручання у внутрішні справи держав та резолюціями - № 2131 (XX) від 21 грудня 1965 року, що містить Декларацію про неприпустимість втручання у внутрішні справи держав та про захист їх незалежності та суверенітету; № 2625 (XXV) від 24 жовтня 1970 року, що містить Декларацію про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН; № 2734 (XXV) від 16 грудня 1970 року, що містить Декларацію про зміцнення міжнародної безпеки, та № 3314 (XXIX) від 14 грудня 1974 року, що містить Визначення агресії, - установлено, що жодна з держав не має права здійснювати інтервенцію чи втручання у будь-якій формі або з будь-якої причини у внутрішні та зовнішні справи інших держав. Цими ж міжнародними документами закріплено обов'язок держав: утримуватися від озброєної інтервенції, підривної діяльності, військової окупації, здійснення сприяння, заохочення чи підтримки сепаратистської діяльності; не допускати на власній території навчання, фінансування та вербовки найманців чи засилання таких найманців на територію іншої держави.
Крім того, у статтях 1-5 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 14 грудня 1974 року № 3314 (XXIX) серед іншого визначено, що ознаками агресії є:
застосування збройної сили державою проти суверенітету, територіальної недоторканності чи політичної незалежності іншої держави;
застосування збройної сили державою в порушення Статуту ООН.
Будь-яке з наступних діянь, незалежно від оголошення війни, кваліфікується як акт агресії:
вторгнення або напад збройних сил держави на територію іншої держави або будь-яка військова окупація, який би тимчасовий характер вона не мала, яка є результатом такого вторгнення або нападу, або будь-яка анексія із застосуванням сили території іншої держави або частини її;
бомбардування збройними силами держави території іншої держави або застосування будь-якої зброї державою проти території іншої держави;
блокада портів або берегів держави збройними силами іншої держави;
напад збройними силами держави на сухопутні, морські або повітряні сили, або морські та повітряні флоти іншої держави;
застосування збройних сил однієї держави, що знаходяться на території іншої держави за угодою з приймаючою державою, у порушення умов, передбачених в угоді, або будь-яке продовження їх перебування на такій території після припинення дії угоди;
дія держави, яка дозволяє, щоб її територія, яку вона надала в розпорядження іншої держави, використовувалася цією іншою державою для здійснення акту агресії проти третьої держави;
засилання державою або від імені держави збройних банд, груп, іррегулярних сил або найманців, які здійснюють акти застосування збройної сили проти іншої держави, які мають настільки серйозний характер, що це є рівносильним наведеним вище актам, або її значна участь у них.
Жодні міркування будь-якого характеру, чи то політичного, економічного, військового чи іншого характеру, не можуть слугувати виправданням агресії.
Крім того, принципи суверенної рівності, поваги прав, притаманних суверенітету, незастосування сили чи погрози силою, непорушності кордонів, територіальної цілісності держав, мирного врегулювання спорів та невтручання у внутрішні справи держав були закріплені також у Заключному акті Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 1 серпня 1975 року, який підписаний СРСР, правонаступником якого є рф.
Всупереч вказаним нормам міжнародного гуманітарного права президент російської федерації володимир путін, а також інші невстановлені на цей час досудовим розслідуванням представники влади РФ, діючи всупереч вимогам п. п. 1,2 Меморандуму про гарантії безпеки у зв'язку з приєднанням України до Договору про нерозповсюдження ядерної зброї від 05.12.1994, принципам Заключного акта Наради з безпеки та співробітництва в Європі від 01.08.1975 та вимогам ч. 4 ст. 2 Статуту ООН і Декларацій Генеральної Асамблеї Організації Об'єднаних Націй від 09.12.1981 № 36/103, від 16.12.1970 № 2734 (XXV) від 21.12.1965 № 2131 (XX), від 14.12.1974 № 3314 (XXIX), спланували, підготували і розв'язали агресивну війну та воєнний конфлікт проти України, а саме віддали наказ на вторгнення підрозділів зс рф на територію України.
У преамбулі Декларації про державний суверенітет України від 16 липня 1990 року (далі - Декларація) вказано, що Верховна Рада Української Радянської Соціалістичної Республіки проголошує державний суверенітет України як верховенство, самостійність, повноту і неподільність влади Республіки в межах її території та незалежність і рівноправність у зовнішніх зносинах.
Відповідно до розділу V Декларації, територія України в існуючих кордонах є недоторканною і не може бути змінена та використана без її згоди.
24 серпня 1991 року Верховною Радою Української Радянської Соціалістичної Республіки схвалено Акт проголошення незалежності України, яким урочисто проголошено незалежність України та створення самостійної української держави - України. Згідно з указаним документом, територія України є неподільною та недоторканною.
Незалежність України визнали держави світу, серед яких і рф.
31 травня 1997 року, відповідно до положень Статуту ООН і зобов'язань згідно із Заключним актом Наради з безпеки і співробітництва в Європі, Україна та рф уклали Договір про дружбу, співробітництво і партнерство між Україною і рф (ратифікований Законом України від 14 січня 1998 року №13/98- ВР та Федеральним Законом рф від 2 березня 1999 року № 42-ФЗ). Відповідно до статей 2 - 3 зазначеного Договору, рф зобов'язалася поважати територіальну цілісність України, підтвердила непорушність існуючих між ними кордонів та зобов'язалася будувати відносини одна з одною на основі принципів взаємної поваги, суверенної рівності, територіальної цілісності, непорушності кордонів, мирного врегулювання спорів, незастосування сили або погрози силою, у тому числі економічні та інші способи тиску, права народів вільно розпоряджатися своєю долею, невтручання у внутрішні справи, додержання прав людини та основних свобод, співробітництва між державами, сумлінного виконання взятих міжнародних зобов'язань, а також інших загальновизнаних норм міжнародного права.
Відповідно до опису і карти державного кордону, які є додатками до Договору між Україною та рф про українсько-російський державний кордон від 28 січня 2003 року (ратифікований рф 22 квітня 2004 року), територія Автономної Республіки Крим, м. Севастополя, Донецької і Луганської областей відноситься до території України.
Статтями 1-2 Конституції України визначено, що Україна є суверенною і незалежною, демократичною, соціальною, правовою державою. Суверенітет України поширюється на всю її територію, яка в межах існуючого кордону є цілісною і недоторканною.
Згідно зі статтею 5 Конституції України, носієм суверенітету та єдиним джерелом влади в Україні є народ. Народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади та органи місцевого самоврядування.
Право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народові і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами.
Відповідно до статті 68 Конституції України кожен зобов'язаний неухильно додержуватися Конституції України та законів України, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей.
Статтею 73 Конституції України визначено, що виключно всеукраїнським референдумом вирішуються питання про зміну території України.
Відповідно до статей 132-134 Конституції України територіальний устрій України ґрунтується на засадах єдності та цілісності державної території. До складу України входять: Автономна Республіка Крим, Вінницька, Волинська, Дніпропетровська, Донецька, Житомирська, Закарпатська, Запорізька, Івано- Франківська, Київська, Кіровоградська, Луганська, Львівська, Миколаївська, Одеська, Полтавська, Рівненська, Сумська, Тернопільська, Харківська, Херсонська, Хмельницька, Черкаська, Чернівецька, Чернігівська області, міста Київ та Севастополь. Місто Севастополь має спеціальний статус, Автономна Республіка Крим (далі - АР Крим) є невід'ємною складовою частиною України і в межах повноважень, визначених Конституцією України, вирішує питання, віднесені до її відання.
З метою зміни меж території та державного кордону України під безпосереднім керівництвом та контролем невстановлених на цей час представників влади та зс рф, 18 березня 2014 року в односторонньому порядку незаконно включено до складу рф території АР Крим та м. Севастополя, 7 квітня 2014 року на території України в межах Донецької області створено терористичну організацію «донецька народна республіка» (далі - «днр»), а 27 квітня 2014 року в межах Луганської області- терористичну організацію «луганська народна республіка» (далі - «лнр»), у складі яких утворені незаконні збройні формування.
Контроль та координація діяльності цих терористичних організацій, як і їх фінансове та матеріальне забезпечення, у тому числі зброєю, боєприпасами, військовою технікою, здійснюється представниками влади та зс рф.
Так звані «донецька народна республіка» і «луганська народна республіка» є стійкими об'єднаннями невизначеної кількості осіб (більше трьох), створені з метою здійснення терористичної діяльності, у межах яких здійснено розподіл функцій, встановлено правила поведінки, обов'язкові для цих осіб під час підготовки і вчинення терористичних актів, а тому у відповідності до ст. 1 Закону України «Про боротьбу з тероризмом» є терористичними організаціями.
У подальшому, з метою створення приводів для ескалації конфлікту і спроби виправдання своєї агресії перед громадянами України, що проживають на тимчасово окупованих територіях Донецької та Луганської областей, а також АР Крим, громадянами рф та світовою спільнотою, у лютому 2022 року керівниками терористичних організацій «днр/лнр» оголошено так звану мобілізацію на окупованій території Донецької області, а 21 лютого 2022 року рф визнано «донецьку народну республіку» та «луганську народну республіку» незалежними державами.
22 лютого 2022 року президент рф направив до ради федерації звернення про використання зс рф за межами рф, яке було задоволено.
24 лютого 2022 року приблизно о 5 годині 00 хвилин президент рф оголосив про рішення розпочати повномасштабну військову агресію проти України.
У подальшому зс рф, які діяли за наказом керівництва рф і зс рф, вторглись на територію Україну шляхом збройної агресії, з погрозою застосування зброї та її фактичним застосуванням, незаконно увійшли на територію Україну через державні кордони України в Херсонській, Миколаївській, Сумській, Чернігівській, інших областях та здійснила збройний напад на державні органи, органи місцевого самоврядування, підприємства, установи, організації, військові частини, інші об'єкти, які мають важливе народногосподарське чи оборонне значення, та здійснили окупацію частин вказаної території, чим змінили межі території та державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, що продовжується по теперішній час та призводить до загибелі людей та інших тяжких наслідків.
Аналогічні дії були вчинені підрозділами терористичних організацій так званих «днр/лнр», які увійшли у склад зс рф.
24 лютого 2022 року указом Президента Володимира Зеленського №64/2022, у зв'язку з військовою агресією рф проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» введено воєнний стан на всій території України, а Законом України від 24.02.2022 «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні»» затверджено зазначений Указ. Правовий режим воєнного стану продовжувався неодноразово Указами Президента України, які затверджувались відповідними Законами України та триває на даний час.
Не дивлячись на все вищевказане, у ході досудового розслідування установлено, що на території Донецької області функціонує інформаторська мережа, яка організована та створена для збору інформації розвідувального характеру з метою подальшого проведення розвідувально-підривної діяльності проти України.
Так, громадянин України ОСОБА_7 , проживаючи на даний час на території рф, діючи умисно, в інтересах іноземної держави, країни-агресора - російської федерації та її представників, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній чи інформаційній безпеці України, не виконавши своїх обов'язків громадянина України, визначених ст. 17 та ст. 65 Конституції України щодо захисту суверенітету і територіальної цілісності України, у невстановлений слідством час, але не пізніше 28.03.2022 р. увійшов до складу агентурно-інформаторської мережі на території Донецької області, завданням якої є збір інформації розвідувального характеру, з метою подальшої її передачі представникам країни-агресора для проведення розвідувально-підривної діяльності проти України.
Так, ОСОБА_7 , проживаючи на даний час на території рф, підтримуючи дружні та довірчі відносини із мешканцями Донецької області, залучив їх до збору та передачі інформації розвідувального характеру щодо переміщення, руху та точного розташування підрозділів Збройних сил України та інших підрозділів Сил оборони України, розміщених на даному напрямку фронту, з можливістю ідентифікувати їх на місцевості, які в подальшому передавав представникам спецслужб та збройних сил російської федерації для коригування та наведення артилерійського вогню, ракетних ударів та іншого вогневого ураження.
Для безпосереднього виконання свого злочинного задуму ОСОБА_7 та інші учасники агентурно-інформаторської мережі використовували додаток для обміну миттєвими повідомленнями «Telegram», за допомогою якого передавали отриману розвідувальну інформацію.
До вказаної агентурно-інформаторської мережі окрім ОСОБА_7 також входили особи, досудове розслідування відносно якої здійснюється в іншому провадженні та особи, матеріали досудових розслідувань відносно яких скеровано до суду та інші невстановлені на даний час слідством особи.
Зокрема, ОСОБА_7 (Telegram id НОМЕР_7, зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_1 ) систематично отримував завдання від особи, матеріали відносно якої виділені в окреме провадження, який використовує аккаунт « ОСОБА_9 » (Telegram id НОМЕР_6, зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_2 ) щодо збирання та передачі інформації про переміщення, рух, точне розташування підрозділів Збройних сил України та інших підрозділів Сил оборони України, розміщених на даному напрямку фронту, з можливістю ідентифікувати їх на місцевості.
ОСОБА_7 на виконання вищевказаного завдання особи, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження залучив до збору розвідувальної інформації особи, матеріали досудових розслідувань відносно яких скеровано до суду, які проживали на підконтрольній прифронтовій території Донецької та Харківської областей та могли проводити розвідувальну діяльність.
В подальшому, ОСОБА_7 , у період часу з 28.03.2022 р. по 24.04.2023 р., одержану у мобільному додатку «Telegram» від особи, матеріали досудового розслідування відносно якої скеровано до суду аккаунт « ОСОБА_10 », зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_3 та особи, матеріали досудового розслідування відносно якого скеровано до суду аккаунт «ОСОБА_3» з ім'ям користувача ОСОБА_11 , зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_4 , розвідувальну інформацію передавав особі, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження
Зокрема, у період часу з 20.08.2022 р. по 21.08.2022 р. ОСОБА_7 , (Telegram id НОМЕР_7, зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_1 ) передав особі, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження розвідувальну інформацію отриману від особи, матеріали досудового розслідування відносно якого скеровано до суду (аккаунт « ІНФОРМАЦІЯ_3 » з ім'ям користувача ОСОБА_11 ), у вигляді знімків екрану мобільного телефону додатку «карти Google» із точними координатами щодо переміщення, руху та розташування військовослужбовців і техніки Збройних Сил України на території Красноградського району Харківської області.
Крім того, у період часу з 21.10.2022 р. по 24.10.2022 р. ОСОБА_7 , (Telegram id НОМЕР_7, зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_1 ) передав особі, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження розвідувальну інформацію отриману від особи, матеріали досудового розслідування відносно якої скеровано до суду (аккаунт « ОСОБА_10 », зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_3 ), у вигляді знімків екрану мобільного телефону щодо розташування техніки Збройних Сил України в районі АДРЕСА_2 .
Разом з цим, 04.04.2022 р. о 17:50 год. під час спілкування особи, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження та ОСОБА_7 , останньому було відпрацьовано завдання щодо отримання та передачі відомостей про переміщенню Збройних Сил України в АДРЕСА_2 .
11.04.2022 р. о 08:38 год. під час спілкування ОСОБА_7 передав особі, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження інформацію, одержану від невстановлених слідством осіб, щодо напрямку переміщення техніки Збройних Сил України з АДРЕСА_2 .
Цього ж дня, о 20:58 год. особа, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження надіслав ОСОБА_7 голосове повідомлення, яким поставив завдання щодо встановлення наслідків артилерійських обстрілів та кількості ураженої техніки.
На виконання вказаного завдання, о 21:03 год. ОСОБА_7 повідомив про ураження цивільних осіб та критичної інфраструктури.
16.04.2022 р. о 11:31 год. під час спілкування ОСОБА_7 , надав особі, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження інформацію, одержану від невстановлених слідством осіб, щодо розташування техніки Збройних Сил України в АДРЕСА_2 .
17.04.2022 р. о 09:29 год. під час спілкування ОСОБА_7 , надав особі, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження інформацію, одержану від невстановлених слідством осіб, щодо місця бойового розрахунку Збройних Сил України в АДРЕСА_3 .
Крім того, 28.03.2023 р. особа, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження у мобільному додатку «Telegram», використовуючи аккаунт « ОСОБА_9 » (Telegram id НОМЕР_6) під час спілкування з ОСОБА_7 (Telegram id НОМЕР_7, зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_1 ), надавав останньому завдання щодо підтвердження у особи, матеріали досудового розслідування відносно якої скеровано до суду інформації стосовно наслідків вогневого ураження по позиціях підрозділів Збройних Сил України.
Вищевказану розвідувальну інформацію особа, матеріли відносно якої виділено в окреме провадження передавав учасникам незаконних збройних формувань, діяльність яких контролюється представниками рф, а саме невстановленій особі, яка використовує додаток для обміну миттєвими повідомленнями «Telegram» зареєстрований за номером мобільного телефону НОМЕР_5 під псевдонімом « ОСОБА_12 », ім'я користувача « ОСОБА_13 ».
Вимоги апеляційної скарги захисника мотивовано тим, що надані стороною обвинувачення докази, а саме протокол проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 26.04.2023 року, від 24.04.2023 року, від 25.05.2023 року, від 01.06.2023 року ,від 07.06.2023 року, не є належними доказами, не доводять, що саме обвинувачений ОСОБА_7 дійсно отримував та передавав інформацію розвідувального характеру щодо переміщення, руху та точного розташування підрозділів Збройних Сил України та інших підрозділів Сил оборони України, розміщених на даному напрямку фронту, з можливістю ідентифікувати їх на місцевості, які в подальшому передавав представникам спецслужб та збройних сил рф для коригування та наведення артилерійського вогню, ракетних ударів та іншого вогневого ураження
Інших належних та допустимих доказів, які б підтверджували вчинення обвинуваченим ОСОБА_7 кримінальних правопорушень, передбачених ч.2 ст. 111 України не надано.
Обвинувачений ОСОБА_7 про час та день апеляційного розгляду повідомлений належним чином, шляхом опублікування в газеті «Урядовий кур'єр» від 14.11.2024 року повідомлення-повістки про виклик до Вінницького апеляційного суду.
Заслухавши доповідача, думку прокурора ОСОБА_8 , який просив відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника, вирок суду залишити без змін, захисника ОСОБА_6 , яка просила задоволити апеляційну скаргу, обговоривши доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що в задоволенні апеляційної скарги захисника слід відмовити з наступних підстав.
Відповідно до ст. 404 КПК України, суд апеляційної інстанції переглядає судові рішення суду першої інстанції в межах апеляційної скарги.
Згідно зі ст. 370 КПК України судове рішення повинно бути законним, обґрунтованим і вмотивованим.
Як убачається з вироку, судом дотримані зазначені положення закону, а доводи апеляційної скарги захисника не спростовують висновків суду.
Судовий розгляд кримінального провадження як в суді першої, так і в суді апеляційної інстанції щодо ОСОБА_7 проведено у відсутності обвинуваченого, оскільки провадження за його обвинуваченням здійснено в порядку спеціального судового провадження (in absentia), з дотриманням вимог КПК України про належне повідомлення його про час та місце судового розгляду шляхом опублікування в засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження, в газеті «Урядовий кур'єр», на офіційних веб-сайтах Офісу Генерального прокурора.
При цьому, дане кримінальне провадження здійснювалось за обов'язковою участю захисника ОСОБА_6 , яка була забезпечена державою з Регіонального центру з надання безоплатної вторинної правової допомоги у Вінницькій області на стадії досудового розслідування і обізнана з матеріалами кримінального провадження від початку здійснення спеціального досудового розслідування.
Ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2023 року надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно обвинуваченого.
Отже, орган досудового розслідування вживав всіх можливих передбачених КПК України заходів для виклику ОСОБА_7 , щоб забезпечити останньому можливість безпосередньо та через обраного захисника реалізовувати права підозрюваного на стадії досудового розслідування.
Після постановлення ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 13.07.2023 року року, якою надано дозвіл на здійснення спеціального досудового розслідування стосовно ОСОБА_7 відповідно до вимог ч. 4 ст. 46, ст. 42, п. 8 ч. 2 ст. 51 та ч. 2 ст. 297-5 КПК України реалізацію прав підозрюваного (обвинуваченого) здійснював його захисник, який отримував необхідні процесуальні документи, знайомився з матеріалами кримінального провадження.
Крім цього, згідно з ухвалою Вінницького міського суду Вінницької області від 24.06.2024 відносно ОСОБА_7 здійснювалось спеціальне судове провадження.
Інститут спеціального кримінального провадження повністю узгоджується з нормами міжнародного права та практикою Європейського суду з прав людини.
Резолюцією Комітету Міністрів Ради Європи № (75)11 від 19.01.1973 встановлено, що процедура заочного розгляду (trial in absentia) не порушує права обвинуваченого як на справедливий розгляд, так і на присутність i при розгляді його справи. У ній сформульовані умови та мінімальний перелік правил заочного розгляду, якими повинні користуватися держави-члени Ради Європи при розгляді справи за відсутності підсудного.
3 цього приводу Комітетом Міністрів Ради Європи також надано Рекомендації № R (87) 18 від 17.09.1987 «Про спрощення кримінального судочинства», згідно ч. 3 п. б розділу III яких держави-члени повинні розглянути питання про надання своїм судам можливості, хоча б у випадках нетяжких злочинів та з урахуванням можливої міри покарання, слухати справи та виносити за ними рішення за відсутності обвинуваченого за умови, що його було належним чином поінформовано про дату слухань та про його право мати адвоката чи іншу особу, яка представляє його інтереси.
Сформована практика Європейського суду з прав людини з даного питання вказує: «Той факт, що судове засідання проводиться за відсутності підсудного не є саме по собі порушенням ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. При цьому відмова в доступі до правосуддя має місце, коли особа, засуджена заочно, не має можливості в подальшому досягти нового судового рішення стосовно обґрунтованості обвинувачення за фактичними та юридичними підставами після того, як воно було заслухано, якщо не встановлено, що вказана особа відмовилась від права на захист та на явку в суд, чи мав місце намір ухилитись від правосуддя». Відповідні позиції Суду викладені, зокрема, у справах «Да Лус Домінгеш Ферейра проти Бельгії» (№ 50049/99, п. 54), «Меденіца проти Швейцарії» (№ 20491/92, п. 54-55) «Кромбах проти Франції» (№ 29773/96), «Колоцца проти Італії» (№ 9024/80 п. 30).
При цьому, інститут спеціального кримінального провадження, передбачений Кримінальним процесуальним кодексом України, передбачає можливість подання обвинуваченим, щодо якого судом ухвалено вирок за результатами спеціального судового провадження, апеляційної скарги поза межами загальних процесуальних строків, за умови надання обвинуваченим підтвердження поважності причин неприбуття на виклик, передбачених ст. 138 цього Кодексу (ч. 3 ст. 400 КПК України).
Отже, зважаючи на специфіку судового провадження (in absentia), колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були вжиті прямо передбачені кримінальним процесуальним законом заходи щодо інформування обвинуваченої особи про здійснення кримінального провадження шляхом публікації відповідної інформації в ЗМІ та мережі Інтернет, однак забезпечити явку обвинуваченого до суду вжитими заходами не вдалося. З моменту опублікування повістки про виклик у засобах масової інформації загальнодержавної сфери розповсюдження обвинувачений вважається належним чином ознайомленим з її змістом.
Перевіркою матеріалів провадження встановлено, що висновки суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч передбачених ч.2 ст. 111 КК України, є обґрунтованими, відповідають фактичним обставинам кримінального провадження та підтверджуються доказами, які були досліджені під час судового розгляду та оцінені судом у відповідності до вимог ст. 94 КПК України.
Суд першої інстанції, на думку колегії суддів, аналізуючи допустимість досліджених доказів, зробив правильний висновок про їх достеменність, законність їх зібрання та обґрунтовано поклав в основу обвинувального вироку.
В оскаржуваному вироку суд першої інстанції навів всі встановлені обставини, які, відповідно до ст. 91 КПК України, підлягають доказуванню, а також виклав оцінку та аналіз досліджених в судовому засіданні доказів.
Перевіривши доводи апеляційної скарги захисника суд апеляційної інстанції вважає їх безпідставними.
Приймаючи рішення, щодо доведеності вини обвинуваченого ОСОБА_7 , суд прийняв до уваги: протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 26.04.2023 року, в якому зафіксовано переписку ОСОБА_7 з ОСОБА_14 . Зокрема, у вказаній переписці йде мова про переміщення і місце розташування Сил оборони України; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 27.04.2023 року, в якому зафіксовано переписку ОСОБА_14 та особою під псевдонімом « ОСОБА_9 ». Зокрема, у вказаній переписці йде мова про переміщення і місце розташування Сил оборони України; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 07.06.2023 року; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 01.06.2023 року, в якому зафіксовано розмови між ОСОБА_15 , ОСОБА_16 ; протокол за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 25.05.2023 року, в якому зафіксовано розмови між ОСОБА_7 та іншими особами.
Протоколи за результатами проведення негласної слідчої (розшукової) дії від 26.04.2023 року, від 24.04.2023 року, від 25.05.2023 року, від 01.06.2023 року ,від 07.06.2023 року відповідають вимогам ст. 252 КПК України, підстави ставити їх допустимість під сумнів відсутні.
Як зазначив Конституційний Суд України в рішенні №1-31/2011 від 20.10.2011 року, визнаватися допустимими і використовуватися як докази в кримінальній справі можуть тільки фактичні дані, отримані відповідно до вимог кримінального процесуального законодавства. Перевірка доказів на їх допустимість є найважливішою гарантією забезпечення прав і свобод людини і громадянина в кримінальному процесі та постанови законного і справедливого рішення у справі.
Підстав для того, щоб вважати зазначені докази недопустимими у кримінальному провадженні суд апеляційної інстанції не знаходить, оскільки вказані докази отримані з дотриманням встановленого процесуального порядку, компетентними особами.
Суд першої інстанції, згідно із положеннями ст. 94 КПК України, під час ухвалення вироку за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінював кожний доказ із точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку.
Колегія суддів враховує, що усталена практика Європейського суду з прав людини (далі ЄСПЛ) вказує на необхідність оцінювати докази, керуючись критерієм доведення «поза розумним сумнівом» (Рішення ЄСПЛ від 10.07.2001 року у справі «Авшар проти Туреччини» - п. 282). Таке доведення має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою (Рішення ЕСПЛ від 14.08.2008 року у справі «Кобець проти України» - п. 43). Також має братися до уваги якість доказів, включаючи те, чи не ставлять обставини, за яких вони були отримані, під сумнів їхню надійність та точність (Рішення ЄСПЛ від 11.07.2013 року у справі «Веренцов проти України» - п. 86, «Яллох проти Німеччини»). У справах «Нечипорук і Йонкало проти України» від 21.04.2011 р. та «Барбера, Мессеге і Ябардо проти Іспанії» від 06.12.1998 p., «Бочаров проти України» Європейський Суд вирішив, що «суд при оцінці доказів керується критерієм доведеності винуватості особи «поза розумним сумнівом» і така «доведеність може випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких і узгоджених між собою.
З висновками суду першої інстанції щодо доведеності вини ОСОБА_7 у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 111 КК України -державна зрада, тобто діяння, умисно вчинене громадянином України на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України: надання представникам іноземної організації допомоги в проведенні підривної діяльності проти України, вчинене в умовах воєнного стану, погоджується суд апеляційної інстанції, оскільки судом беззаперечно встановлено , що ОСОБА_7 , діючи зі своїх особистих мотивів та бажання, умисно, добровільно, в інтересах іноземної держави, країни-агресора - російської федерації та її представників, на шкоду суверенітетові, територіальній цілісності та недоторканності, обороноздатності, державній, економічній та інформаційній безпеці України, увійшов до складу агентурно-інформаторської мережі на території Донецької області, завданням якої є збір інформації розвідувального характеру, з метою подальшої її передачі представникам країни-агресора для проведення розвідувально-підривної діяльності проти України, крім того, підтримуючи дружні та довірчі відносини із мешканцями Донецької області, залучив їх до збору та передачі інформації розвідувального характеру щодо переміщення, руху та точного розташування підрозділів Збройних сил України та інших підрозділів Сил оборони України, розміщених на даному напрямку фронту, з можливістю ідентифікувати їх на місцевості, які в подальшому передавав представникам спецслужб та збройних сил російської федерації для коригування та наведення артилерійського вогню, ракетних ударів та іншого вогневого ураження.
Рішення суду першої інстанції про винуватість ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.2 ст. 111 КК України, на думку апеляційного суду, в дотримання вимог ст. 370 КПК України є законним, належним чином вмотивованим та обгрунтованим.
З урахуванням викладеного, суд апеляційної інстанції не вбачає підстав для закриття кримінального провадження за недоведеністю вини ОСОБА_7 .
Підстави, передбачені ст. 409 КПК України для зміни чи скасування вироку суду першої інстанції відсутні.
Керуючись ст. ст. 405,407,409, 419 КПК України, суд апеляційної інстанції ,
постановив :
Відмовити в задоволенні апеляційної скарги захисника.
Вирок Вінницького міського суду Вінницької області від 12.09.2024 року щодо ОСОБА_7 за ч.2 ст. 111 КК України залишити без змін.
Судове рішення може бути оскаржено в касаційному порядку протягом трьох місяців з дня проголошення до Верховного Суду.
Відповідно до ч. 4ст. 532 КПК України судове рішення суду апеляційної інстанції набирає законної сили з моменту його проголошення.
Судді:
ОСОБА_2 ОСОБА_3 ОСОБА_4